Рішення

від 12.06.2024 по справі 911/13/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"12" червня 2024 р. Справа № 911/13/24

Розглянувши матеріали справи за позовом Заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Фурсівської сільської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп»

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

Суддя Карпечкін Т.П.

За участю представників:

від прокурора: Холоденко А.С (посвідчення № 069058);

від позивача: Бобрик О.В (витяг б/н б/д);

від відповідача: не з`явився.

Обставини справи:

В провадженні Господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Фурсівської сільської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.01.2024 року відкрито провадження у справі № 911/13/24 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 07.02.2024 року.

Підготовче засідання 07.02.2024 року відкладалось на 28.02.2024 року.

Підготовче засідання 28.02.2024 року відкладалось на 25.03.2024 року.

У зв`язку з перебуванням судді Карпечкіна Т.П. у відпустці, підготовче засідання відкладене на 25.03.2024 не відбулося і було призначено на 13.05.2024 року.

10.05.2024 через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі.

В підготовчому засіданні 13.05.2024 року прокурор прокурор зазначив, що позовні вимоги, з підстав викладених у позовній заяві підтримує. Також зазначив і про те, що ним повідомлено про всі обставини справи, які йому відомі, та надані суду всі наявні в нього докази.

Позивач в підготовче засідання 13.05.2024 не з`явився, проте позовні вимоги прокурора підтримав з підстав, які викладені у додаткових поясненнях поданих 23.02.2024. Також зазначив і про те, що ним повідомлено про всі обставини справи, які йому відомі, та надані суду всі наявні в нього докази.

Відповідач в підготовче засідання 13.05.2024 року не з`явився, відзив не надав.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи те, що судом під час підготовчого судового засідання вирішено питання, зазначені в ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України та вчинено усі необхідні дії, передбачені ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення правильного, своєчасного та безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 12.06.2024 року.

В судовому засіданні 12.06.2024 року представники прокуратури та позивача позовні вимоги підтримали, представник відповідача в судове засідання не з`являвся, позовні вимоги не заперечив та не спростував.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.

У зв`язку з чим, в судовому засіданні 12.06.2024 року судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з викладених у позові обставин, Білоцерківською окружною прокуратурою Київської області під час опрацювання відомостей, отриманих з метою встановлення наявності підстав для вжиття заходів представницького характеру в інтересах держави в суді, виявлено факт порушення вимог водного та земельного законодавства під час використання земель водного фонд на території Фурсівської сільської територіальної громади.

Встановлено, що рішенням Господарського суду Київської області від 24.03.2010 року у справі №22/045-10 за позовом ТОВ «Земельна біржа України» до Сквирської районної державної адміністрації і ВАТ «Сквирасільрибгосп» про зобов`язання вчинити дії і зустрічного позову ВАТ «Сквирасільрибгосп» до ТОВ «Земельна біржа України» і Сквирської районної державної адміністрації про визнання права користування, за ВАТ «Сквирасільрибгосп» визнано право постійного користувания на земельну ділянку площею 208,43 га кадастровий номер 3224081201:05:012:0001 для риборозведення в межах Великополовецької сільської ради.

В подальшому, ВАТ «Сквирасільрибгосп» на підставі вказаного вище рішення Господарського суду Київської області від 24.03.2010 року у справі №22/045-10 отримано 04.06.2010 року Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою для риборозведення серії ЯЯ № 394789 на земельну ділянку площею 208,4322 га з кадастровим номером 3224081201:05:012:0001, яка знаходиться на території Великополовецької сільської ради Сквирського Київської області.

Водночас, встановлено, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2010 року у справі №22/045-10, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 23.02.2011 року, рішення Господарського суду Київської області від 24.03.2010 року скасовано, відмовлено у задоволенні зустрічних позовних вимог ВАТ «Сквирасільрибгосп» щодо визнання права постійного користування на вказану земельну ділянку.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Зокрема, судом апеляційної інстанції у справі № 22/045-10 встановлено, що відповідно п. 3 ч. 1 статті 27 Земельного кодексу України в редакції від 13.03.1992 року, чинного на момент утворення ВАТ «Сквирасільрибгосп» внаслідок перетворення Сквирського сільськогосподарського рибоводного господарства, право користування земельною ділянкою припиняється у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства.

Приписами ст. 37 чинного на той час ЦК УРСР та чинного на той час статті 34 Закону України «Про підприємства в Україні» встановлювалося, що юридична особа припиняє свою діяльність шляхом ліквідації чи реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення).

Відповідно до матеріалів судової справи № 22/045-10 спірні земельні ділянки було надано в постійне користування Сквирському сільськогосподарському рибоводному господарству на підставі відповідних рішень сільських рад.

Згідно зі Статутом Відкритого акціонерного товариства «Сквирасільрибгосп», останнє створене внаслідок перетворення Сквирського сільськогосподарського рибоводного господарства у Відкрите акціонерне товариство «Сквирасільрибгосп», і є його правонаступником.

Таким чином, в розрізі вимог п. 3 ч. 1 статті 27 Земельного кодексу України (в редакції від 13.03.1992 року) реорганізація Сільськогосподарського рибоводного господарства шляхом перетворення y BAT «Сквирасільрибгосп» є юридичним фактом припинення його права на користування земельною ділянкою.

Згідно вимог статті 22 Земельного кодексу України (в редакції від 13.03.1992 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Статтею 23 цього Земельного кодексу України передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується актами, які видаються і реєструються місцевими радами. Однак, державний акт на право постійного землекористування ВАТ «Сквирасільрибгосп» у встановленому порядку не оформив.

У зв`язку з цим Київським апеляційним господарським судом визнано помилковими посилання суду першої інстанції в обґрунтування своїх висновків на ч.ч. 3, 5 статті 59 Господарського кодексу України та ч. 1 статті 104 Цивільного кодексу України, оскільки як Земельний кодекс України (в редакції від 13.03.1992 року) так і Земельний кодекс України (в редакції від 25.10.2001 року) не передбачають таких підстав виникнення (набуття) права користування землею як правонаступництво стосовно майнових прав та обов`язків реорганізованого (ліквідованого) підприємства-землекористувача.

Київським апеляційним господарським судом спростовано бездоказові твердження ВАТ «Сквирасільрибгосп» за зустрічним позовом про перехід до нього права користування спірними земельними ділянками в порядку правонаступництва стосовно прав та обов`язків Сквирського сільськогосподарського рибоводного господарства.

Крім того, приписами статті 125 Земельного кодексу України унормовано, що право власності та право постійного користування земельною ділянкою виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує таке право та його державної реєстрації. Крім того, право на оренду земельної ділянки виникає після укладання договору оренди та його державної реєстрації.

Згідно зі ст.33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до повноважень виконавчих органів міських рад належить, зокрема, реєстрація суб`єктів права власності на землю; реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі; видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею.

Викладене свідчить про те, що після реорганізації Сквирського сільськогосподарського рибоводного господарства y BAT «Сквирасільрибгосп» не набув у встановленому законом порядку права на користування спірними земельними ділянками, державні акти на право користування спірними земельними ділянками в установленому порядку не оформив.

Також, у статті 141 Земельного кодексу України серед підстав припинення права користування земельною ділянкою, зокрема, передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій.

Припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій відбувається у випадках їх ліквідації або реорганізації.

За таких обставин апеляційна інстанція дійшла висновку, що реорганізація Сільськогосподарського рибоводного господарства шляхом перетворення у ВАТ «Сквирасільрибгосп» є юридичним фактом для припинення права користування земельною ділянкою державним підприємством відповідно до приписів статті 141 Земельного кодексу України.

Також, статтею 116 Земельного кодексу (на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами друго10, третьою статті 134 цього Кодексу.

На момент виникнення спірних правовідносин, частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу не передбачалося випадків передачі земельних ділянок без аукціону в користування юридичних осіб для риборозведення.

Фактично на підставі рішення Господарського суду Київської області від 24.03.2010 року у справі № 22/045-10 надано в користування відповідачу земельні ділянки з водними об`єктами для риборозведення, які в силу ст. 58 Земельного кодексу України відносяться до земель водного фонду.

Відповідно до ст. 59 Земельного кодексу України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Державним водогосподарським організаціям за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування землі водного фонду для догляду за водними об`єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами тощо. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, гідротехнічними спорудами тощо. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Також, ст. 92 Земельного кодексу України передбачено, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Тобто, враховуючи вищезазначені норми законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, отримання у постійне користування земельних ділянок водного фонду можливо лише державними водогосподарськими організаціями, до яких відповідач не належить, а отримання приватними юридичним особам земельних ділянок водного фонду в користування можливо лише на умовах оренди за рішенням органів виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 4 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті. У зв`язку з чим, на момент виникнення спірних правовідносин передача у постійне користування земельних ділянок для риборозведення за межами населеного пункту здійснюється виключно обласними державними адміністраціями. Тобто у даному випадку Київською обласною державною адміністрацією.

Крім того, статтею 56 Закону України «Про землеустрій» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, право користування земельною ділянкою, при поділі чи об`єднанні земельних ділянок включає: а) пояснювальну записку; 6) технічне завдання на складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, затверджене замовником документації; в) копії документів, що посвідчують право на земельні ділянки; г) плани земельних ділянок, які об`єднуються в одну земельну ділянку, або частини земельної ділянки, яка виділяється в окрему земельну ділянку; г) матеріали польових геодезичних робіт; д) акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання при поділі земельної ділянки по межі поділу; е) перелік обмежень прав на земельну ділянку і наявні земельні сервітути; є) нотаріально посвідчена згода на поділ чи об`єднання земельної ділянки заставодержателів, користувачів земельної ділянки (у разі знаходження земельної ділянки в заставі, користуванні); ж) згоду власника земельної ділянки (а щодо земель державної власності органу, згідно з його повноваженнями здійснювати розпорядження земельною ділянкою) на поділ чи об`єднання земельних ділянок землекористувачем (крім випадків поділу земельної ділянки у зв`язку з набуттям права власності на житловий будинок, розташований на ній).

Крім цього, встановлено, що технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право постійного користування земельними ділянками ВАТ «Сквирасільрибгосп», в тому числі щодо спірної земельної ділянки площею 208,4322 га з кадастровим номером 3224081201:05:012:0001 для риборозведення в межах Великополовецької сільської ради, розроблено без погодження із власником земельних ділянок (органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельними ділянками на час виникнення спірних правовідносин) на поділ земельних ділянок користувачем Київською обласною держаною адміністрацією.

Рішення Господарського суду Київської області від 24.03.2010 року у справі № 22/045-10, на підставі якого видано спірний Державний акт ВАТ «Сквирасільрибгосп» на право постійного користування, не набрало законної сили, так як було скасовано Київським апеляційним господарським судом, що свідчить про наявність підстав для визнання спірного державного акту на право постійного користування на земельну ділянку недійсним.

Таким чином, Київським апеляційним господарським судом у справі № 22/045-10 встановлено факт відсутності підстав для набуття ВАТ «Сквирасільрибгосп», так само як і ТОВ «Сквирасільрибгосп», у постійне користування спірної земельної ділянки.

Враховуючи вищевикладене, ВАТ «Сквирасільрибгосп» 04.06.2010 року отримано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою для риборозведення серії ЯЯ № 394789 з порушенням вимог ст. ст. 59, 92, 116, 124, 125, 134, 141 Земельного кодексу України без відповідного рішення Київської обласної державної адміністрації, без укладення договору оренди та його державної реєстрації, без проведення земельних торгів, а також ст. 59 Закону України «Про землеустрій» без погодження із Київської обласною державною адміністрацією на поділ спірних земельних ділянок користувачем.

Крім цього, 27.05.2021 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», яким внесено зміни до повноважень органів державної влади у сфері регулювання земельних відносин та розпорядження земельними ділянками державної власності. Зокрема, розширено права органів Зокрема, розширено права органів місцевого самоврядування.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно з п. 24 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України органам місцевого самоврядування (сільським, селищним, міським радам) надано повноваження на розпорядження всіма землями державної власності, розташованими за межами населених пунктів у межах відповідних територіальних громад, крім земель що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).

При цьому, такі земельні ділянки, на які зареєстровано право державної власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на них. До цього часу органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими ділянками, не мають права розпоряджатися ними.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Спірна земельна ділянка на час виникнення спірних правовідносин перебувала в адміністративних межах Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області.

Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів» утворено Білоцерківський район (з адміністративним центром у м. Біла Церква), до якого, зокрема, ввійшла Фурсівська сільська територіальна громада.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 715-p від 12.06.2020 року «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області» Фурсівська сільська територіальна громада утворена шляхом об`єднання Фурсівської сільскої ради із, зокрема, Великополовецькою сільською радою.

Таким чином, Фурсівська сільська рада є правонаступником Великополовецької сільської ради.

Отже, розпорядження спірною земельною ділянкою водного фонду за межами населеного пункту в межах відповідної територіальної громади на момент вирішення спору відповідно до вимог ч. 5 ст. 122, п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України покладено на Фурсівську сільську раду.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.

Також, відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до вимог ст. 373 Цивільного кодексу України право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.06.2019 року у справі №487/10128/14-ц висловила правовий висновок про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями з обмеженим оборотом всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу.

Аналогічні висновки висвітлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22.05.2018 року у справі № 469/1203/15-ц, у пункті 70 постанови від 28.11.2018 роки у справі № 504/2864/13-ц, у пункті 49 постанови від 07.04.2020 року у справі №372/1684/14-ц.

Таким чином, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовну вимогу про повернення земельної ділянки слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду. Зазначена правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 80-81 постанови від 12.06.2019 року у справі №487/10128/14-ц. Також до аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в пункті 71 постанови від 28.11.2018 року у справі № 504/2864/13-ц, а також в пункті 96 постанови від 04.07.2018 року у справі № 653/1096/16-ц, у пункті 49 постанови від 07.04.2020 року у справі №372/1684/14-ц.

Згідно з п. 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 №5 «Про судову практику в справах про захист власності та інших речових прав» застосовуючи положення статті 391 Цивільного кодексу України відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.

Відповідно до положень ст.ст. 391, 396 Цивільного кодексу України позов про усунення порушень прав, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Відповідно до бз. 2 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю викладений у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 653/1096/16-ц, а також у постановах від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16 та від 28.11.2018 року у справі №504/2864/13-ц.

Як наслідок, рішення про державну реєстрацію права постійного користування має бути скасоване та право постійного користування на земельну ділянку припинене.

Таким чином, законно набути прав приватної власності на спірні земельні ділянки водного фонду на час їх відведення із земель державної власності не могла жодна юридична чи фізична особа, в тому числі відповідач. Натомість, остання набула таке право власності у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідачем на землю стало можливим в результаті її купівлі.

Водночас, відповідач в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для водного об`єкту (стаття 1 Водного кодексу України) природних ознак (елемент довкілля, в якому зосереджуються води) спірних земельних ділянок знав або, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що водний об`єкт і земельна ділянка під ним вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Крім того, усунення перешкод у користуванні земельними ділянками відповідає критерію законності, оскільки здійснюється на підставі норм статті 153 Земельного кодексу України, статті 391 Цивільного кодексу України у зв`язку з порушенням органом виконавчої влади вимог Водного кодексу України та Земельного кодексу України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.

У висновках Великої Палати ЄСПЛ у справі «Депаль проти Франції» (заява № 34044€/02) від 29.03.2010, зазначено, що правовий режим публічної власності, яка закріплює її призначення як публічне користування з метою служити загальному благу, відповідає цій категорії.

В даному рішенні зазначено, що «збереження прибережної зони, а особливо пляжів, місць відкритих для всіх, є прикладом місць, які вимагають особливого порядку облаштування. ЄСПЛ вважає у зв`язку з цим, що втручання держави в здійснення заявником своїх прав мало законну мету загального інтересу: заохотити вільний доступ до берегової смуги, необхідність якого встановлена із усією очевидністю».

ЄСПЛ в рішенні вказував, що «політика облаштування території та охорони навколишнього середовища, де переважаюче значення має загальний інтерес, надає державі ширшу свободу розсуду, ніж це має місце при регулюванні виключно цивільних прав».

З огляду на викладене, звернення прокурора до суду в даних спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання про повернення незаконно наданих у постійне користування земельних ділянок водного фонду, і таким чином, не порушується баланс державних (суспільних) і приватних інтересів та відсутній факт надмірного втручання держави у спірні правовідносини.

За таких обставин результат звернення до суду з вказаним позовом по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Так, за ст. ст. 152, 155 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порідку. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

За таких обставин рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися у порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за ст. 16 Цивільного кодексу України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Наведену позицію викладено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі № 916/1979/13.

В ході розгляду спору відповідач позовні вимоги не заперечив та не спростував.

Фурсівська сільська рада, як правонаступник Великополовецької сільської ради, в своїх поясненнях підтримала позовні вимоги прокурора.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 393 Цивільного кодексу України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів.

За приписами ч. 1 ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно зі ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Відповідно ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин.

Інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 року у справі № 924/1237/17).

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами ст.ст. 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 Земельного кодексу України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Враховуючи, що спірні земельні ділянки відносяться до земель комунальної власності, а Фурсівська сільська рада, яка в силу ст. 12 Земельного кодексу України розпоряджається землями територіальних громад, є відповідачем-1 у справі, тому прокурор пред`являє цей позов в інтересах Фурсівської сільської територіальної громади, як самостійний позивач.

Враховуючи викладене, відповідно до ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявні підстави для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення цього позову в інтересах держави в особі Фурсівської сільської територіальної громади.

Обгрунтовуючи підстави представництва прокуратурою інтересів держави у даній справі, враховуючи те, що спірні земельні ділянки відносяться до земель комунальної власності, а Фурсівська сільська рада, яка в силу ст. 12 Земельного кодексу України розпоряджається землями територіальних громад, є відповідачем у справі, а також той факт, що право територіальної громади на землі порушено, прокуратура звернулась до суду з даним позовом в інтересах Фурсівської сільської територіальної громади з метою відновлення законності у використанні земель територіальної громади.

Враховуючи, що ТОВ «Сквираплемрибгосп» незаконно та безпідставно зайнято земельну ділянку водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Згідно зі ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними у розумінні ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як визначено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та доведені, відповідачем не заперечені та не спростовані, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідачів в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 79, 129, 233, 236-241, Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Усунути перешкоди у здійсненні Фурсівською сільською радою Білоцерківського району Київської області (09150, Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Фурси, вул. Ярослава Мудрого, 48, код ЄДРПОУ 04363225) права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 3224081201:05:012:0001 площею 208,4322 га - шляхом визнання недійсним Державного акту серії ЯЯ № 394789 від 04.06.2010 року на земельну ділянку площею 208,4322 га з кадастровим номером 3224081201:05:012:0001.

3.Усунути перешкоди у здійсненні Фурсівською сільською радою Білоцерківського району Київської області (09150, Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Фурси, вул. Ярослава Мудрого, 48, код ЄДРПОУ 04363225) права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 3224081201:05:012:0001 площею 208,4322 га - шляхом скасування державної реєстрації права постійного користування Товариства з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп» (09030, Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Великополовецьке, вул. Садова, 174, код ЄДРПОУ 25295152) на земельну ділянку з кадастровим номером 3224081201:05:012:0001.

4.Усунути перешкоди у здійсненні Фурсівською сільською радою Білоцерківського району Київської області (09150, Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Фурси, вул. Ярослава Мудрого, 48, код ЄДРПОУ 04363225) права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 3224081201:05:012:0001 площею 208,4322 га - шляхом її повернення на користь територіальної громади в особі Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області (09150, Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Фурси, вул. Ярослава Мудрого, 48, код ЄДРПОУ 04363225).

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп» (09030, Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Великополовецьке, вул. Садова, 174, код ЄДРПОУ 25295152) на користь Київської обласної прокуратури (м. Київ, бул. Лесі Українки, 27/2) 8 052,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

6. Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено у порядку і строки, встановлені ст.ст. 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 05.08.2024 року.

Суддя Т.П. Карпечкін