Рішення

від 05.08.2024 по справі 914/547/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.08.2024 Справа № 914/547/24

За позовом: Фізичної особи - підприємця Маджари Володимира Степановича, м. Тячів Закарпатської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Девік Консалтинг», м. Борислав Львівської області,

за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Дира», м. Київ,

за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Приватного акціонерного товариства «Племзавод Літинський», Вінницька область, Літинський район, с. Громадське,

про стягнення 237 714, 17 грн.

Суддя Манюк П.Т.

За участю секретаря Амбіцької І.О.

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Герич Анастасія Романівна - представник,

від третьої особи 1: не з`явився,

від третьої особи 2: не з`явився.

Фізична особа - підприємець Маджара Володимир Степанович звернувся в Господарський суд Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Девік Консалтинг» про стягнення 237 714, 17 грн за договором перевезення вантажів від 08.12.2023 № 15778.

Ухвалою суду від 29.02.2024 відкрито провадження у справі № 914/547/24 за правилами спрощеного позовного провадження та судове засідання призначено на 25.03.2024.

Ухвалою від 29.04.2024 було задоволено клопотання представника відповідача щодо залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ТзОВ «Дира» та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ПрАТ «Племзавод Літинський».

Хід розгляду справи викладено у відповідних ухвалах суду, зокрема ухвалою суду від 17.06.2024 судове засідання відкладено на 05.08.2024.

У судове засідання 05.08.2024 представник позивача не з`явився, 02.08.2024 на електронну адресу суду надіслав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

У судове засідання 05.08.2024 представник відповідача з`явився, позовні вимоги заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та усних поясненнях.

У судове засідання 05.08.2024 представник третьої особи 2 на стороні відповідача не з`явився, причин неявки не повідомив, 24.06.2024 на адресу суду надіслав письмові пояснення.

У судове засідання 05.08.2024 представник третьої особи 1 на стороні позивача не з`явився, причин неявки не повідомив, ухвали суду, які були скеровані на адресу третьої особи, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, повернуті відділенням поштового зв`язку з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до приписів п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 р. № 18, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв`язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи те, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, в судовому засіданні 05.08.2024 справу розглянуто по суті, оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення у справі.

Позиція позивача.

Фізична особа - підприємець Маджара Володимир Степанович (надалі позивач, перевізник) звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Девік Консалтинг» (надалі відповідач, експедитор) про стягнення 237 714, 17 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 08.12.2023 року між ФОП Маджара В.С. та ТзОВ «Девік Консалтинг» був укладений договір перевезення вантажів № 15778 (надалі договір № 15778). На виконання вищевказаного договору між сторонами було укладено 3 заявки на здійснення перевезення: заявку від 11.12.2023 № 2023-16076 (помилково зазначена дата від 06.12.2023), заявку від 11.12.2023 № 2023-16177 та заявку від 11.12.2023 № 2023-16215 (надалі заявки).

За умовами вказаних заявок, позивач взяв на себе зобов`язання здійснити перевезення вантажу за маршрутом: село Чаруків (Волинська область), Україна - Вальдорф, Німеччина. Вартість перевезень за трьома заявками складає 14 600, 00 євро, що на день завантаження (13.12.2023, 15.12.2023) становить суму 585 465, 96 грн.

28.12.2023 відповідач в односторонньому порядку відмовився від вищевказаних заявок на перевезення вантажу і рекомендував перевізнику звертатись за подальшими інструкціями до вантажовідправника. Оскільки у транспортних міжнародних автомобільних накладних (CMR) відправником вказане ТзОВ «Агрофілд» (нова назва ТзОВ «Дира»), позивач, що вже розпочав здійснення перевезення, був змушений звернутися саме до ТзОВ «Агрофілд».

Представником ТзОВ «Агрофілд» було підтверджено, що перевезення потрібно виконати у повному обсязі.

Позивачем перевезення вантажу було здійснено у повному обсязі, вказану обставину підтверджує наявність відтиску штампів та підписів уповноваженої особи вантажоодержувача в графі 24 CMR та відсутність будь-яких приміток одержувача у цих графах.

Позивачем на адресу відповідача було направлено акти наданих послуг на загальну суму 585 465, 96 грн, проте в порушення умов договору, відповідач не виконав свої зобов`язання щодо оплати коштів за перевезення.

Зважаючи на несплату відповідачем коштів позивачу, вантажовідправник звернувся до перевізника з пропозицією здійснити часткову компенсацію вартості виконаного перевезення. За результатами переговорів, які відбулися після завершення перевезення, 26.01.2024 між відправником вантажу та перевізником був укладений договір про компенсацію вартості наданих послуг, та відправником було добровільно оплачено перевізнику 347 751, 79 грн.

Відмова відповідача провести оплату перевізнику за замовлені перевезення, на думку позивача, свідчать про порушення його прав і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом про стягнення з відповідача 237 714, 17 грн заборгованості за надані послуги з перевезення.

Позиція відповідача.

У своїх поясненнях ТзОВ «Девік Консалтинг» не заперечує факту укладення між позивачем та відповідачем договору № 15778 та заявок від 11.12.2023 на виконання такого договору.

Також зазначає, що між ним та ПрАТ «Племзавод Літинський» було укладено договір транспортного експедирування від 31.07.2023 № 2457, за яким відповідач взяв на себе зобов`язання організувати виконання послуг, пов`язаних із перевезенням вантажів.

На виконання умов договору транспортного експедирування від 31.07.2023 № 2457, між відповідачем та третьою особою на стороні відповідача (ПрАТ «Племзавод Літинський») було сформовано заявку від 06.12.2023 № 2023-16076, заявку від 08.12.2023 № 2023-16177 та заявку від 08.12.2023 № 2023-16215 згідно з договором від 31.07.2023 № 2457, а відтак відправником вантажу згідно цих заявок, на думку відповідача, виступало саме ПрАТ «Племзавод Літинський».

В подальшому було виявлено вчинення шахрайських дій від імені ПрАТ «Племзавод Літинський», відтак відповідач не заперечує того, що він в односторонньому порядку відмовився від заявок на перевезення на виконання раніше укладеного між позивачем та відповідачем договору від 08.12.2023 № 15778.

У своїх запереченнях відповідач вказує, що між ним та третьою особою на стороні позивача (ТзОВ «Дира» (попередня назва ТзОВ «Агрофілд»)) не було жодних договірних відносин. Відповідач не уповноважував позивача здійснювати перевезення вантажу від імені відправника ТзОВ «Дира» (попередня назва ТзОВ «Агрофілд»), відтак відсутні правові підстави для оплати ним виконаних позивачем перевезень, тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Позиція третьої особи 1 на стороні позивача.

Третя особа 1 на стороні позивача явки представника в судові засідання не забезпечила, письмових пояснень щодо позовних вимог не надала.

Позиція третьої особи 2на стороні відповідача.

Третя особа 2 на стороні відповідача явки представника в судові засідання не забезпечила, у письмових поясненнях щодо позовних вимог зазначила, що між нею та відповідачем 31.09.2023 було укладено договір № 2457, та на виконання вищевказаного договору було підписано 4 заявки на перевезення вантажу, які було виконано у повному обсязі та оплачено, проте вони не є предметом даного спору.

ПрАТ «Племзавод Літинський» звертає увагу суду, що не здійснював замовлення у відповідача послуги з перевезення за маршрутом село Чаруків (Волинська область), Україна - Вальдорф, Німеччина, що виконані позивачем, та для уникнення подальших непорозумінь, звернувся до Національної поліції із заявою про шахрайські дії невідомих осіб.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд прийшов до висновків про те, що позовні вимоги підлягають до задоволення виходячи з таких мотивів.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності із ст. 193 ГК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно, відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 909 ЦК України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ст. 929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу (ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»).

Згідно з ст. 932 ЦК України, експедитор має право залучити до виконання своїх обов`язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов`язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Статтею 934 ЦК України встановлено, що за порушення обов`язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.

Оскільки перевезення здійснювалось за маршрутом Вальдорф, Німеччина - село Чаруків (Волинська область), Україна, до спірних відносин підлягають застосуванню також норми Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 (далі - Конвенція).

Статтею 1 Конвенції встановлено, що ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Відповідно до ст. 4 Конвенції, договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної.

За приписами ст. 5 Конвенції вантажна накладна складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником. Ці підписи можуть бути надруковані чи замінені печатками відправника і перевізника, якщо це допускається законодавством країни, в якій складена вантажна накладна. Перший примірник передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій залишається у перевізника. Слід вказати, що CMR є документом, який доводить факт укладення договору на автомобільне перевезення вантажу.

Частина 1 ст. 6 Конвенції встановлює, що вантажна накладна містить такі дані: a) дата і місце складання вантажної накладної; b) ім`я та адреса відправника; c) ім`я та адреса перевізника; d) місце і дата прийняття вантажу до перевезення і передбачене місце його доставки; e) ім`я та адреса одержувача; f) прийняте позначення характеру вантажу і спосіб його упакування та, у випадку перевезення небезпечних вантажів, їх загальновизнане позначення; g) кількість вантажних місць, їх спеціальне маркування і нумерація місць; h) вага вантажу брутто чи виражена в інших одиницях виміру кількість вантажу; i) платежі, пов`язані з перевезенням (провізна плата, додаткові платежі, митні збори, а також інші платежі, що стягуються з моменту укладання договору до доставки вантажу); j) інструкції, необхідні для виконання митних та інших формальностей; к) заява про те, що перевезення здійснюється, незалежно від будь-яких умов, згідно положень дійсної Конвенції.

Стаття 9 Конвенції передбачає, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Відносини між автомобільними перевізниками та замовниками транспортних послуг регулюються також положеннями Закону України "Про автомобільний транспорт" та Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363.

Відповідно до статті 50 названого Закону, договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.

Як встановлено судом, між експедитором, що виступив замовником перевезення - ТзОВ «Девік Консалтинг» та перевізником ФОП Маджарою B.C. був укладений договір перевезення вантажів від 08.12.2023 № 15778. Відповідно до п.1.1. договору № 15778, експедитор замовляє, а виконавець надає транспортні (транспортно-експедиційні) послуги з міжнародних і внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом згідно умов транспортного замовлення (заявки).

Відповідно до п. 2.1. договору № 15778, умови перевезень та транспортного обслуговування регулюються Цивільним та Господарським кодексом України. Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, Статутом автомобільного транспорту України, Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність». Міжнародні перевезення вантажів виконуються у відповідності до умов Конвенції 1956 року про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах (КДІВ), митної Конвенції про міжнародне перевезення вантажів (Конвенція МДП), Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів іншими нормативними актами та угодами, що регулюють правовідносини при здійсненні перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до п. 2.2. договору № 15778 конкретні умови кожного замовлення зазначаються у заявці експедитора і узгоджуються з виконавцем.

Згідно з п. 2.3. договору № 15778 підтвердженою вважається заявка, підписана сторонами і скріплена їх печатками (штампами) та направлена шляхом електронного або факсимільного зв`язку. Підтверджена заявка (далі - заявка) обов`язкова для виконання сторонами і є невід`ємною частиною цього договору. Факсокопія/електронна копія підтвердженої заявки має юридичну силу. За умовами п. 2.4. договору № 15778 сторони домовилися, що пріоритетними для кожної із сторін, є умови, що викладені в заявках.

Судом встановлено, що на виконання договору від 08.12.2023 № 15778 між позивачем та відповідачем було укладено договір-заявку від 11.12.2023 № 2023-16076 (помилково зазначено від 06.12.2023), договір-заявку від 11.12.2023 № 2023-16177 та договір-заявку від 11.12.2023 № 2023-16215. Загальна вартість перевезень за вищевказаними заявками становить 14 600, 00 євро, що станом на день завантаження становить суму 585 465, 96 грн, оскільки згідно з пунктом 11 заявок, кошти сплачуються у гривнях за курсом НБУ, встановленим на день завантаження. День завантаження відповідає даті складання накладних CMR, відображеній в графі 21 накладних, відповідно за заявками № 2023-16076 та № 2023-16215 - 13 грудня 2023 року, за заявкою № 2023-16177 - 15 грудня 2023 року.

Керуючись даними заявками та накладними CMR позивач приступив до виконання міжнародного перевезення вантажу.

Під час виконання перевезення, а саме 22.12.2023 від ТзОВ «Девік консалтинг» на адресу перевізника надійшов лист з вимогою про зупинення транспортних засобів та припинення їх подальшого руху. 28.12.2023 ТзОВ «Девік консалтинг» надіслало на адресу ФОП Маджари В.С. лист, в якому з посиланням на неправомірні дії третіх осіб, про які експедитору не було відомо, зробило заяву про те, що воно (як експедитор) в односторонньому порядку відмовляється від заявок 11.12.2023 № 2023-16076, від 11.12.2023 № 2023-16177 та від 11.12.2023 № 2023-16215 і рекомендувало перевізнику звертатися за подальшими інструкціями до вантажовідправника.

Відповідно до статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до CMR, які долучені до матеріалів справи вантажовідправником було ТзОВ «Агрофілд» (нова назва ТзОВ «Дира»).

Враховуючи необхідність завершення перевезення на умовах вказаних в CMR та пересвідчившись у вантажовідправника, про відсутність будь-яких змін у маршруті, перевізник продовжив транспортування вантажу на підставі отриманих заявок та CMR.

Судом встановлено, що перевезення, за обумовленим в заявці маршрутом, було виконане ФОП Маджарою В.С. без будь-яких зауважень чи застережень з боку вантажовідправника та вантажоодержувача. Вказану обставину підтверджує наявність відтиску штампів та підпису уповноваженої особи вантажоодержувача в графі 24 CMR та відсутність будь-яких приміток одержувача у цій графі.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Виконані перевезення підлягали оплаті особою, яка узяла на себе такі зобов?язання, замовивши у позивача послуги з перевезення, тобто експедитором - ТзОВ «Девік консалтинг».

Як встановлено судом, будь-яких інших договірних зобов`язань з приводу виконання спірного перевезення та його оплати з третіми особами у перевізника ФОП Маджари В.С. на момент завершення перевезення не було, отже обов`язок оплати здійсненого перевезення покладається на замовника - експедитора.

Судом встановлено, що виходячи із обставин що склалися, вантажовідправник звернувся до перевізника з пропозицією здійснити часткову компенсацію вартості виконаного перевезення. За результатами переговорів, які відбулися після завершення перевезення, 26.01.2024 між відправником вантажу та перевізником був укладений договір про компенсацію вартості наданих послуг.

В укладеному договорі від 26.01.2024 позивач та ТзОВ «Агрофілд» підтвердили, що до укладення цього договору, вони не були учасниками будь-якого іншого договору і не мали будь-яких взаємних зобов`язань, в тому числі і щодо оплати виконаних перевезень. За змістом п. 2.1. договору від 26.01.2024 сторони дійшли згоди про часткову компенсацію вартості виконаних перевізником (ФОП Маджарою В.С.) перевезень, замовлених раніше експедитором ТзОВ «Девік консалтинг» - з боку власника вантажу (відправника) ТзОВ «Агрофілд» . Згідно з п. 3.1. договору від 26.01.2024 оплата здійснюється в розрахунку 130, 00 доларів США за 1 тонну перевезеного вантажу (у гривнях за курсом НБУ, встановленим на день розвантаження). За змістом п. 3.2. договору оплата здійснюється згідно виставленого рахунку.

За результатами вказаної домовленості, власник вантажу (вантажовідправник) здійснив часткову компенсацію вартості виконаних перевезень, сплативши на користь позивача 347 751, 79 грн.

Суд звертає увагу, що здійснення добровільної компенсації вартості перевезення з боку вантажовідправника, не змінило суті і обсягів узятих на себе ТзОВ «Девік консалтинг» перед перевізником зобов`язань.

Відповідно до пункту 12 заявок, оплата перевезення здійснюється протягом 14 банківських днів після отримання оригіналів CMR та підписання актів в програмах M.E.Doc або Вчасно.

За даними повідомлення про доставку документа в програмі M.E.Dоc - акти надання послуг № 00007, № 00008 на виконання заявок № 2023-16076 та № 2023-16215 були доставлені відповідачу 15.01.2024. Також 17.01.2024 документи на оплату перевезення були направлені на адресу відповідача рекомендованим листом з описом вкладення та були вручені адресату 23.01.2024.

Щодо договору заявки від 11.12.2023 № 2023-16177, то суд зазначає, що акт про надання послуг № 00020 було доставлено відповідачу в програмі M.E.Dоc 24.01.2024.

Згідно з п. 6 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність і розумність.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем на виконання трьох заявок без жодних зауважень було здійснено перевезення на загальну суму 585 465, 96 грн, отже, судом встановлено, що перевізником умови договорів заявок 11.12.2023 № 2023-16076, від 11.12.2023 № 2023-16177 та від 11.12.2023 № 2023-16215 було виконано у повному обсязі.

Частиною 3 статті 14 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» встановлено, що експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

Проаналізувавши вище наведену норму, можна зробити висновок, що відповідальність експедитора за договором транспортного експедирування базується на загальних принципах відповідальності за порушення цивільно-правових зобов`язань.

Щодо доводів відповідача про правомірність відмови від заявок, та згоду сплатити визначені договором штрафні санкції, то суд вказує на наступне.

Згідно з пунктом 6.1. договору від 08.12.2023 № 15778, укладеного між позивачем та відповідачем, у разі відмови від заявки пізніше ніж у строки, визначені у п.п. 3.1.3., 3.2.1. договору, винна сторона зобов`язується сплатити іншій стороні штраф у розмірі, що становить гривневий еквівалент 1 500 грн по міжнародним перевезенням і 400 грн по внутрішнім перевезенням, якщо інше не вказано в заявці.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що відмова від заявки сторонами можлива виключно до дати завантаження, а не коли перевізник приступив до виконання перевезення. Санкції передбачені п. 6.1. договору застосовуються, коли така відмова заявлена в строк менший ніж 24 години, але до моменту завантаження та не можуть застосовувати коли відбулося завантаження і почалося транспортування вантажу (у даному випадку перевізник вже тривалий час здійснював перевезення вантажу - 13.02.2023 та 15.12.2023 відбулося завантаження, 22.12.2023 від експедитора надійшла вказівка про призупинення перевезення, 28.12.2023 відмова експедитора від заявки).

Коли автомобіль завантажений та вже виконує перевезення, одностороння відмова від зобов`язання в силу приписів ст. 525 ЦК України не допускається.

Варто зауважити, що ст. 935 ЦК України, яка передбачає можливість відмови від договору транспортного експедирування встановлює що лише клієнт або експедитор має право відмовитися від договору транспортного експедирування, попередивши про це другу сторону в розумний строк. Сторона, яка заявила про таку відмову, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки, завдані їй у зв`язку із розірванням договору. Тобто приписами цивільного законодавства не передбачено можливості експедитору відмовитися від договору транспортного експедирування перед перевізником, що вже розпочав виконання перевезення.

Коли перевізник на підставі заявок завантажив товар, приступив до виконання перевезення і виконав його, відмова експедитора неможлива, адже перевезення має погоджену сторонами певну вартість, яка не може бути компенсована штрафом у розмірі 1 500 грн, передбаченим п. 6.1. договору № 15778, відтак відповідач повинен виконати своє грошове зобов`язання згідно з умовами заявок.

Щодо доводів відповідача про вчинення щодо нього шахрайських дій та звернення з цього приводу до правоохоронних органів, то вказані обставини не можуть бути підставою для припинення його обов`язку перед позивачем щодо оплати замовленого перевезення. Відповідач не позбавлений права в межах кримінального провадження подати цивільний позов до винних осіб про стягнення збитків, заподіяних їхніми неправомірними діями.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Стаття 79 ГПК України визначає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджено факт надання позивачем послуг відповідачу з перевезення вантажу, факт перевезення та отримання вантажоотримувачем (замовником) вказаного вантажу не заперечується відповідачем, тож судом вбачаються підстави для стягнення спірної суми як плати за надані позивачем (перевізником) послуги.

Відповідачем не обґрунтовано та не доведено неправомірність дій позивача в процесі здійснення перевезення та не спростовано аргументів позивача, а також не долучені докази оплати відповідних послуг з перевезення вантажів позивачу, матеріали справи місять докази оплати третьою особою 1 на стороні позивача перевізнику частини заборгованості, отже сума заборгованості, яка підлягає до стягнення з відповідача становить 237 714, 17 грн, відтак позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У позовній заяві позивачем заявлено про стягнення з відповідача судових витрат, які позивач поніс у зв`язку з розглядом вказаної справи. До вказаної позовної заяви позивачем долучено орієнтований розрахунок судових витрат серед яких витрати на правову допомогу в розмірі 22 300, 00 грн. та 5 000, 00 грн гонорару успіху.

Згідно з ч. 3 ст. 2 ГПК України, однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Стаття 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ст. 126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як зазначено у постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2019 у справі № 911/739/15, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

Суд зазначає, що відшкодування судових витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу при його зверненні до господарського суду про стягнення з відповідача заборгованості, представником позивача долучено до матеріалів справи оригінал договору про правову допомогу від 16.02.2024, копію ордеру адвоката від 22.02.2024 серія № 1070724, копію квитанції до прибуткового касового ордера № 05-02 від 22.02.2024 на суму 22 300, 00 грн, акт приймання-передачі наданих послуг від 22.02.2024 в якому наведений детальний опис робіт з надання правової допомоги на суму 22 300, 00 грн.

Водночас суд звертає увагу на те, що в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Так, суд зазначає, що судові засідання відбувалися за відсутності представника позивача, предмет доказування у справі № 914/547/24 охоплює незначну кількість обставин та фактів, які підлягають дослідженню, а також не потребує додаткового детального вивчення судової практики, оскільки категорія даного спору не відноситься до складної, про що вказує відповідач у відзиві на позовну заяву.

З врахуванням вищезазначеного, зокрема положень ч. 4 ст. 126 ГПК України, щодо врахування співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та наданих послуг, часом, витраченим адвокатом на надання послуг, обсягом наданих адвокатом послуг, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем витрати на оплату послуг адвоката є неспіврозмірними із складністю даної справи, відтак підлягають зменшенню до суми 15 000, 00 грн.

Оскільки у договорі про правову допомогу позивач та його представник домовилися про премію (гонорар успіху), який повинен бути сплачений у випадку вирішення спору на користь позивача, у розмірі 5 000, 00 грн, суд з урахуванням правових позицій викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, вважає вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу в цій частині обґрунтованими та такими що підлягають до задоволення.

За таких обставин, виходячи із приписів ч. 4 ст. 129 ГПК України, суд вважає підставними до відшкодування позивачу за рахунок відповідача витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката в розмірі 15 000,00 та 5 000, 00 грн гонорару успіху, в загальній сумі 20 000, 00 грн.

Відшкодування витрат позивача, пов`язаних зі сплатою судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача.

Керуючись статтями 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Девік консалтинг" (82300, Львівська область, м. Борислав, вул. Коваліва, будинок 44, квартира 8 код ЄДРПОУ 44810693) на користь Фізичної особи-підприємця Маджари Володимира Степановича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) суму в розмірі 261 279, 88 грн, з яких:

- 237 714, 17 грн - основного боргу;

- 20 000, 00 грн - витрат на професійну правничу допомогу

- 3 565, 71 грн - судового збору.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 13 серпня 2024 року.

Суддя Манюк П.Т.