Рішення
від 01.08.2024 по справі 916/5800/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" серпня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/5800/23

За позовом: заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси (65062, м. Одеса, вул. Черняховського, буд. 6, код ЄДРПОУ 03528552, електронна адреса: prokuratura3@od.gp.gov.ua) в інтересах держави

За участю третіх осіб на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (65048, м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, буд. 15, код ЄДРПОУ 43015722, електронна адреса: odesa@spfu.gov.ua); Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9, код ЄДРПОУ 00032945)

До відповідачів: Одеської міської ради (65004, м. Одеса, площа Думська, буд. 1, код ЄДРПОУ - 26597691, електронна адреса: sovet@omr.gov.ua); Приватного акціонерного товариства «Антарктика» (68094, Одеська обл., місто Чорноморськ, с. Бурлача Балка, вул. Центральна, буд. 1, офіс 416, код ЄДРПОУ - 22490698); Товариства з обмеженою відповідальністю «Бебіленд» (65023, м. Одеса, вул. Катерининська, буд. 89, код ЄДРПОУ 31005737); Приватного підприємства «Арія» (65012, м. Одеса, вул. Катерининська, буд. 89, код ЄДРПОУ 32970871)

про усунення перешкод у користуванні майном та зобов`язання вчинити певні дії

Суддя Рога Н.В.

Секретарь с/з Корчевський М.Ю.

Представники сторін:

Від прокуратури: Ейсмонт С.О. - на підставі посвідчення; Пустовой - на підставі посвідчення;

Від третьої особи: РВФДМУ по Одеській та Миколаївській областях- Басюк Т.В. - в порядку самопредставництва;

Від третьої особи: Фонд державного майна України - не з`явився.

Від відповідача: Одеська міська рада - не з`явився;

Від відповідача: ПрАТ «Антарктика» - Некрасов І.В. в порядку самопредставництва;

Від відповідача: ТОВ «Бебіленд» - не з`явився;

Від відповідача: ПП «Арія» - не з`явився;

В засіданні брали участь:

Від прокуратури: Пустовой - на підставі посвідчення;

Від третьої особи: РВФДМУ по Одеській та Миколаївській областях- не з`явився ;

Від третьої особи: Фонд державного майна України -не з`явився.

Від відповідача: Одеська міська рада-не з`явився;

Від відповідача: ПрАТ «Антарктика» - не з`явився ;

Від відповідача: ТОВ «Бебіленд»- не з`явився;

Від відповідача: ПП «Арія» - не з`явився;

Суть спору: Заступник керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Одеської міської ради, Приватного акціонерного товариства (далі- ПрАТ) «Антарктика», Товариства з обмеженою відповідальністю (далі-ТОВ) «Бебіленд», Приватного підприємства (далі-ПП) «Арія» про:

- усунення перешкод у користуванні територіальною громадою м. Одеси приміщенням протирадіаційного укриття №57049 площею 55 кв.м, розташоване за адресою м. Одеса, вул. Катерининська, буд. 89, шляхом визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №879 від 25.11.1999р. «Про оформлення свідоцтва про право власності АРК «Антарктика» на нежитлові приміщення, розташовані за адресою: вул. Катерининська, 89»;

- усунення перешкод у користуванні територіальною громадою м. Одеси приміщенням протирадіаційного укриття №57049 площею 55 кв.м, яке розташоване за адресою м. Одеса, вул. Катерининська, 89, шляхом визнання недійсним договору купівлі продажу від 22.08.2002р., укладеного між Акціонерною рибопромисловою компанією «Антарктика» (код ЄДРПОУ 22490698) та ТОВ «Бебіленд» (код ЄДРПОУ 31005737) в частині передачі нежитлових підвальних приміщень площею 55 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, 89, що є протирадіаційним укриттям №57049;

- усунення перешкод у користуванні територіальною громадою м. Одеси приміщенням протирадіаційного укриття №57049 площею 55 кв.м, розташованим за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, 89, шляхом визнання недійсним договору купівлі продажу №8987 від 08.09.2004р., укладеного між ТОВ «Бебіленд» (код ЄДРПОУ 31005737) та ПП «Арія» (код ЄДРПОУ 32970871) в частині передачі нежитлових підвальних приміщень площею 55 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, 89, що є протирадіаційним укриттям №57049;

- усунення перешкод в користуванні територіальною громадою м. Одеси приміщенням протирадіаційного укриття №57049 площею 55 кв.м, а саме: нежилим підвальним приміщенням №6 з кімнатами №2, №4, №5, №6, №7, №8, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, 89, згідно поверхового плану будови літер А (підвалу) по вул. К. Маркса (наразі Катерининська), буд. 89 міста Одеси, квартал 319, від 16.05.1966р., шляхом зобов`язання Приватного підприємства «Арія» (код ЄДРПОУ 32970871) повернути територіальній громаді міста Одеси приміщення протирадіаційного укриття №57079 площею 55 кв.м.

Ухвалою суду від 03.01.2024р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.02.2024р., залучено до участі у справі третю особу на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях. Ухвалою суду від 01.02.2024р. відкладено підготовче засідання на 27.02.2024р. Ухвалою суду від 27.02.2024р. відкладено підготовче засідання на 19.03.2024. Ухвалою суду від 19.03.2024р. залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Фонд державного майна України та відкладено підготовче засідання на 09.04.2024р. Ухвалою суду від 09.04.2024р. відкладено підготовче засідання на 30.04.2024р. Ухвалою суду від 30.04.2024р. відкладено підготовче засідання на 23.05.2024р. Ухвалою суду від 23.05.2024р. закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 10.06.2024р. Ухвалою суду від 10.06.2024р. призначено розгляд справи на 23.07.2024р. Ухвалою суду від 23.07.2024р. відкладено розгляд справи на 01.08.2024р.

Прокурор позовну заяву підтримує, наполягає на її задоволенні з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив ПрАТ «Антарктика», що надійшла до суду 29.01.2024р., поясненнях, що надійшли до суду 18.03.2024р.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Фонд державного майна України надав пояснення щодо позовної заяви, що надійшли до суду 30.04.2024р., в яких позовні вимоги прокурора підтримує в повному обсязі.

Третя особа РВФДМУ по Одеській та Миколаївській областях, свою позицію виклала у поясненнях, що надійшли до суду 27.02.2024р.

Відповідач Одеська міська рада, своїм правом на судовий захист не скористався, відзив на позовну заяву до суду не надав. Про місце, дату та час судових засідань був повідомлений належним чином.

Відповідач ПрАТ «Антарктика» проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, що надійшов до суду 18.01.2024р., поясненнях, що надійшли до суду 19.03.2024р.

Відповідач ТОВ «Бебіленд», своїм правом на судовий захист не скористався. Представник відповідача в судові засідання не з`являвся, про поважність причин неявки відповідач суд не повідомляв.. Про місце, дату та час судових засідань повідомлявся шляхом надсилання ухвал суду на адресу, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань. Але, судова кореспонденія повернулася до суду неврученою із зазначенням «адресат відсутній за вказаною адресою». Крім того, відповідач повідомлявся шляхом розміщення ухвал суду на офіційному сайті Господарського суду Одеської області.

Відповідач ПП «Арія», своїм правом на судовий захист не скористався. Представник відповідача в судові засідання не з`являвся, про поважність причин неявки відповідач суд не повідомляв. Про місце, дату та час судових засідань повідомлявся шляхом надсилання ухвал суду на адресу, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань. Але, судова кореспонденія повернулася до суду неврученою із зазначенням «адресат відсутній за вказаною адресою». Крім того, відповідач повідомлявся шляхом розміщення ухвал суду на офіційному сайті Господарського суду Одеської області.

За приписами п.7 ст.120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідачі не звертались до суду з повідомленням про зміну адреси місцезнаходження.

В ухвалі від 16.01.2023р. у справі №916/3670/21 Верховний Суд зазначив, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), провадження №11-268заі18).

Враховуючи зазначене, суд вважає, що ним вчинено всі можливі дії щодо належного повідомлення відповідачів про розгляд даної справи.

Відповідно до частини дев`ятої статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд вважає за необхідне зауважити, що ч. 4 ст.11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Закон України Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення у справі «Kudla v. Poland» заява № 30210/96, пункт 30 рішення у справі «Vernillo v. France» заява №11889/85, пункт 45 рішення у справі «Frydlender v. France» заява №30979/96, пункт 43 рішення у справі «Wierciszewska v. Poland» заява №41431/98, пункт 23 рішення в справі «Capuano v. Italy» заява №9381/81 та ін.).

Зокрема, у пункті 45 рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким «Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов`язків.

У ГПК України своєчасність розгляду справи означає дотримання встановлених процесуальним законом строків або дотримання «розумного строку», під яким розуміється встановлений судом строк, який передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Таким чином, у процесуальному законодавстві поняття «розумний строк» та «своєчасний розгляд» застосовуються у тотожному значенні, зокрема, у розумінні найкоротшого із строків, протягом якого можливо розглянути справу, повно та всебічно дослідити подані сторонами докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення. Поняття «розумний строк» вживається не лише у відношенні до дій, що здійснюються судом (розгляд справи, врегулювання спору за участю судді), але й також для учасників справи.

При цьому, вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття «розумний строк».

Враховуючи все викладене вище, матеріали справи, суд вважає, що у даному випадку справу розглянуто у розумні строки.

Позивач у справі - заступник керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави зазначає, що згідно даних Головного управління ДСНС України в Одеській області та наявної в управлінні облікової документації фонду захисних споруд цивільного захисту, розташованих на території Приморського району м. Одеси, а також паспорту укриття № 57049, за адресою: м. Одеса, Приморський район, вул. К. Маркса (на теперішній час - Катерининська), 89, розташоване вбудоване в 4-поверховий житловий будинок, протирадіаційне укриття площею 55 кв. м, місткістю 100 осіб, датою прийняття якого в експлуатацію є 21 жовтня 1959 року.

Однак, згідно інформації КП «БТІ» Одеської міської ради та згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вказані приміщення на праві приватної власності належать ПП «Арія» (код ЄДРПОУ 32970871).

Прокурор зазначив, що вивченням підстав набуття ПП «Арія» права приватної власності на нежитлові підвальні приміщення будинку №89 по вулиці Катерининська в м. Одеса встановлено, що за договором оренди від 25.09.1991р. Південним басейновим виробничим рибогосподарським концерном «Південьриба» надано організації орендарів «Антарктика» в оренду «основные фонды Головного предприятия ЧПОРП «Антарктика», оборотные средства, активы и пассивы согласно балансу на 01.08.1991г.».

Наказом Фонду державного майна України від 14.01.1994р. № 5-ДП орендному підприємству «Антарктика» надано дозвіл на приватизацію об`єкта згідно поданої заяви на приватизацію, що зареєстрована у Фонді державного майна України.

26 травня 1994р. Організацією орендарів орендного підприємства «Антарктика» (орендар) та Фондом державного майна України (орендодавець) укладено додаткову угоду до договору оренди щодо викупу орендованого майна, яка є невідємною частиною договору оренди від 25.09.1991р., укладеного між Організацією орендарів «Антарктика» та Південним басейновим виробничим рибогосподарським концерном «Південьриба», та згідно п. 2.1 якої орендар викуповує, а орендодавець продає орендоване державне майно.

В подальшому, за договором купівлі-продажу від 28.05.1994р. між Фондом державного майна України та Організацією орендарів «Антарктика» частина державного майна цілісного майнового комплексу вартістю 84 336 390 крб відчужена у власність організації орендарів.

На підставі договору купівлі-продажу від 28.05.1994р. та акту приймання - передачі державної частки цілісного майнового комплексу орендного підприємства «Антарктика» від 28.02.1996р. Фондом державного майна України видано Організації орендарів «Антарктика» свідоцтво про власність на майно цілісного майнового комплексу орендного підприємства «Антарктика» № 489 від 28.02.1996р.

Згідно п. 2.3 додаткової угоди, укладеної Організацією орендарів орендного підприємства «Антарктика» та Фондом державного майна України 25.09.1991р. щодо викупу орендованого майна до договору оренди, яка є невід`ємною частиною договору оренди від 25.09.1991р., укладеного між Організацією орендарів «Антарктика» та Південним басейновим виробничим рибогосподарським концерном «Південьриба», зі складу майна, що підлягає викупу, вилучається державний житловий фонд вартістю 4 706 000 крб.

Відповідно до п. 1 договору купівлі-продажу від 28.05.1994р. акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу є невід`ємною частиною договору купівлі-продажу. При цьому, в акті оцінки вартості майна орендного підприємства «Антарктика» від 30.03.1994р. зазначається, що комісією розглянуто результати інвентаризації майна Орендного підприємства «Антарктика» станом на 01 січня 1999 року та з урахуванням вимог Методики оцінки вартості об`єктів приватизації визначено його оціночну вартість. Ерім того, в акті зазначається про вилучення вартості майна на суму 4 419 117 тис. крб, в тому числі, належне орендарю; для якого встановлені пільги; для якого органом приватизації встановлений особливий режим приватизації; державного житлового фонду вартістю 4 706 000 крб: об`єктів, що не підлягають приватизації; грошових коштів на валютних рахунках.

Прокурор зазначив, що до списку житлових будинків, які перебували у віданні ЖКО, наданого до Фонду державного майна України орендним підприємством «Антарктика», входив і житловий будинок № 89 по вул. К. Маркса (на теперішній час - вул. Катерининська) в м. Одесі. Загальна вартість державного житлового фонду, згідно вказаного у списку, становить 4 706 921 крб.

Відповідно до рішення Одеської обласної ради народних депутатів № 266-1 від 25.11.1991р. «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області», прийнятого, зокрема, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991р. «Про розмежування державного майна між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю», встановлено критерії такого розмежування прав на майно, яке існувало на момент прийняття даного рішення, між обласною, міськими та районними радами, до якого, зокрема, віднесено житловий та нежитловий фонд місцевих Рад народних депутатів.

Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради №519 від 15.06.1999р. прийнято в комунальну власність міста житлові будинки, в тому числі, житловий будинок №89 по вул. Катерининська в м. Одеса.

Таким чином, прокурор дійшов висновку про те, що рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №519 від 15.06.1999р. прийнято з урахуванням рішення Одеської обласної ради народних депутатів №266-1 від 25.11.1991р., і житловий будинок за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, 89, відповідно до зазначених документів, передано у комунальну власність м. Одеси.

Прокурор зазначає, що оскільки протирадіаційне укриття №57049 вбудоване у вищезазначений будинок - воно також перейшло у комунальну власність м. Одеси із збереженням свого функціонального призначення - укриття населення.

Однак, на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 25.11.1999р. №879 «Про оформлення свідоцтва про право власності АРК «Антарктика» на нежитлові приміщення, розташовані за адресою: вул. Катерининська, 89» Акціонерній рибопромисловій компанії "Антарктика" (код ЄДРПОУ 22490698) 06.12.1999р. видано свідоцтво №005251 про право власності на нежитлові приміщення І поверху, площею 244,2 кв.м та нежитлові підвальні приміщення, площею 229,5 кв.м.

При цьому, як зазначає прокурор, Фондом державного майна України житловий будинок №89 по вул. Катерининська в м. Одеса в приватну власність не передавався.

В подальшому, Акціонерною рибопромисловою компанією «Антарктика» (код ЄДРПОУ 22490698) за договором купівлі-продажу від 22.08.2002р. нежилі підвальні приміщення площею 176,7 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, 89 (загальна площа за реєстраційними документами БТІ складає 229,5 кв.м - п. 1.2 договору) продано ТОВ «Бебіленд» (код ЄДРПОУ 31005737), яке, в свою чергу, за договором купівлі-продажу № 8987 від 08.09.2004р. продало нежилі підвальні приміщення площею 176,7 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, 89, на користь ПП «Арія» (код ЄДРПОУ 32970871).

21 вересня 2004р. Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості ПП «Арія» виготовлено технічний паспорт на нежиле підвальне приміщення площею 176,7 кв.м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, 89, у якому зазначено, що приміщення підвалу (VI) складаються з : кімната № 1 - коридор площею 3,9 кв.м, кімната № 2 - коридор площею 9,6 кв.м, кімната № 3 - коридор площею 6,2 кв.м, кімната № 4 - коридор площею 5,5 кв.м, кімната № 5 - склад площею 35,7 кв.м, кімната № 6 - вмивальня 2,3 кв.м, кімната № 7 - туалет площею 1,3 кв.м, кімната № 8 - туалет площею 1,3 кв.м, кімната № 9 - коридор площею 2,5 кв.м, кімната № 10 - коридор площею 3,6 кв.м, всього - 71,9 кв.м.

Прокурор зауважив, що зазначений технічний паспорт, як і технічний паспорт від 30.03.2000р., виготовлений Одеським міським бюро технічної інвентаризації, відповідає поверховому плану будови літер «А» (підвалу) по вул. К. Маркса (наразі - Катерининська), буд. 89 у місті Одеса, квартал 319 від 16.05.1966р., наданому листом КП «БТІ» Одеської міської ради № 3264/03.01-09 від 07.09.2023р., де зазначено підвальне приміщення № 6 з кімнатами: № 1 площею 3,9 кв.м (з виходом у під`їзд), № 2 площею 9,6 кв.м, № 3 площею 6,2 кв.м (з виходом фактично в тамбур укриття), № 4 площею 5,5 кв.м, № 5 площею 35,7 кв.м (з виходом у під`їзд), № 6 - вмивальня 2,3 кв.м, № 7 - туалет площею 1,3 кв.м, № 8 - туалет площею 1,3 кв.м, № 9 площею 2,5 кв.м та № 10 площею 3,6 кв.м (фактично тамбур укриття).

В подальшому, ПП «Арія» проведено реконструкцію нежитлового підвального приміщення під розміщення магазину промислових товарів, за результатами якої ТОВ «БТІ України» 24.05.2016р. виготовлено технічний паспорт на магазин промислових товарів площею 189,9 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, 89, згідно з яким власником закладено двері в під`їзд, які слугували проходом в 5 приміщення, об`єднано 2 туалети та вмивальню, знесено несучі стіни у приміщеннях №№ 1, 2, 3 та зроблено прохід з новоутвореного приміщення в сусіднє приміщення підвалу, а також закладено двері в під`їзд з 1 приміщення.

Прокурор зазначив, що державним реєстратором юридичного департаменту Одеської міської ради Карпухіною Л.В. 27.06.2018р. зареєстровано право власності ПП «Арія» на магазин промислових товарів, площею 189,9 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, 89. Підставою для державної реєстрації слугували договір купівлі-продажу, серія та номер: 8987, виданий 08.09.2004р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І.М.; декларація про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: ОД143170721657, видана 13.03.2017р. Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1591698351101, номер відомостей про речове право: 26914175).

В свою чергу, відповідно до інформації Головного управління ДСНС України в Одеській області (листи № 60 21-3035/60 21 від 12.07.2023р. та № 60 01.3-6498/60 10 від 07.09.2023р.) за даними загальнодержавного електронного обліку захисних споруд Одеської області, який ведеться з 2007 року та засновано на даних документального (паперового) обліку захисних споруд Департаменту цивільного захисту, оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Одеської обласної державної (військової) адміністрації, за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, 89, обліковується ПРУ № 57049 приватної форми власності, балансоутримувач за обліком - ВАТ «Бібіленд».

Також, згідно листа Департаменту з питань цивільного захисту, оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Одеської обласної військової адміністрації від 22.09.2023р. №1035/09/02.2-07/2-23/1671 у департаменті обліковане протирадіаційне укриття №57049, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, 89 (приватна власність), балансоутримувач - ВАТ «Бібіленд».

Крім того, як зазначив прокурор, про наявність в приміщенні 4-поверхової будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, 89, вбудованої захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційного укриття) свідчить паспорт протирадіаційного укриття № 57049 та облікова картка протирадіаційного укриття. Так, в пункті 1 «Загальні відомості» паспорту протирадіаційного укриття №57049 вказано адресу останнього, а саме: м. Одеса, Приморський район, вул. К. Маркса (на теперішній час - вул. Катерининська), 89. Власником протирадіаційного укриття № 57049 (пункт 2) зазначено Одеський рибзавод Мінрибгоспу СРСР. Дата введення в експлуатацію - 21 жовтня 1959 року. У розділі «Технічна характеристика» паспорту вказано, що площа протирадіаційного укриття становить 55 кв.м., а місткість - 100 чоловік, укриття вбудоване в 4-поверхову будівлю, кількість входів 2, кількість аварійних виходів - 1.

Інформація аналогічного змісту щодо розташування та технічних характеристик протирадіаційного укриття міститься також в обліковій картці на укриття № 57049.

Окрім того, листом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 05.10.2023р. №01-19/1963 надано копії викопіювання з плану будівельного кварталу № 319 за адресою: м. Одеса, вул. К. Маркса, (наразі - Катерининська), 89, поверхового плану від 16.05.1966р. та відомості внутрішніх замірів і обрахунків площі на будівлю літер «А» за вказаною адресою, згідно якої в підвальному приміщенні № 6 наявні наступні кімнати: № 1 - коридор площею 3,9 кв.м, № 2 - коридор площею 9,6 кв.м, № 3 - коридор площею 6,2 кв.м, № 4 - коридор площею 5,5 кв.м, № 5 - укриття площею 35,7 кв.м, № 6 - вмивальня 2,3 кв.м, № 7 - туалет площею 1,3 кв.м, № 8 - туалет площею 1,3 кв.м, № 9 - моторна площею 2,5 кв.м та № 10 - коридор площею 3,6 кв.м.

Також, як зазначає прокурор, протирадіаційне укриття №57049 було виявлено в ході проведеного в межах кримінального провадження №42023163030000043 від 29.06.2023р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України, за участі представників ДСНС України в Одеській області, Приморської райадміністрації Одеської міської ради, ВП №2 ОРУП №1, адміністратора ФОП Скоржевського А.В. Піліпішиного А.В., огляду споруди цивільного захисту (ПРУ № 57049), розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, 89, за результатами якого складено протокол огляду від 10.07.2023р., до якого додано фототаблицю та схематичний план оглянутих приміщень.

Так, згідно протоколу огляду встановлено, що ПРУ орендується ФОП Скоржевським А.В. у ПП «Арія». Площа приміщення за договором оренди становить 189,9 кв.м. Візуальним оглядом встановлено, що приміщення складається з 5 приміщень, 2 виходи, 2-х дверей герметичних, аварійний вихід (лаз), тамбур. Система вентиляції відсутня. Водовідведення та водопостачання наявні. В приміщенні виконано реконструкцію. Для цілей протирадіаційного укриття не придатне.

З фототаблиці, доданої до протоколу огляду, вбачається наявність закритого спуску до ПРУ № 57049 з під`їзду (зображення 3), наявність металевих дверей входу до приміщення ПРУ, виявлених в підвальній частині під`їзду (зображення 6), наявність проходу до аварійного лазу ПРУ (зображення 14), наявність металевих противибухових дверей аварійного лазу ПРУ (зображення 15), наявність входу до аварійного лазу та шахти аварійного лазу (зображення 17 та 18), наявність сантехнічного приміщення ПРУ (зображення).

В схематичному плані оглянутих підвальних приміщень позначено приміщення укриття з входом в укриття з під`їзду через металеві противибухові двері, місцем другого входу/виходу в укриття з іншого під`їзду, шахтою аварійного лазу з противибуховими дверима.

Також, прокурор зазначив, що 10.07.2023р. за участі представників ДСНС України в Одеській області, Приморської райадміністрації Одеської міської ради, ВП № 2 ОРУП №1, адміністратора ФОП Скоржевського А.В., Піліпішиного А.В. проведено оперативний огляд споруди цивільного захисту - ПРУ №57049 щодо можливості його використання для укриття населення, за результатами якого складено акт, в якому зазначено, що в приміщенні ПРУ проведено реконструкцію, та про неприведення його в готовність як ПРУ.

Захисна споруда цивільного захисту, розташована у житловому будинку за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, 89, вбудована в нежитлові підвальні приміщення з метою перебування людей, в тому числі і мешканців зазначеного житлового будинку, збереження їх життя та здоров`я під час військової агресії.

Таким чином, прокурор лійшов висновку, що до державного житлового фонду вартістю 4 706 000 крб, який вилучений зі складу майна, що підлягає викупу, включено нежитлові підвальні приміщення, які в ньому розташовані, за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, 89

Крім того, прокурор дійшов висновку про те, що Одеською міською радою у 1999р., всупереч вимогам чинного на той час законодавства, передано у приватну власність протирадіаційне укриття №57049, за адресою: м. Одеси, вул. Катерининська, 89, яке розташоване у підвальних приміщеннях, що були згодом відчужені іншим особам. Протирадіаційне укриття №57049 за вказаною адресою не було знято з обліку та не могло бути передано у приватну власність. Отже, ухвалюючи рішення про оформлення свідоцтва про право власності захисної споруди цивільного захисту, Одеська міська рада вийшла за межі наданих їй законом повноважень та розпорядилася комунальною власністю, яка не підлягає відчуженню, що порушує інтереси держави і суспільства.

Прокурор також посилається на те, що діюче законодавство містить пряму заборону на відчуження на користь приватних осіб споруд цивільного захисту. Незважаючи на наявну реєстрацію права власності на споруди цивільного захисту за ПП «Арія» (фактичний володілець), держава і надалі є законним володільцем спірного майна, проте не в змозі використовувати його за призначенням, у зв`язку із створенням зазначеною юридичною особою перешкод.

В обгрунтування обраного способу захисту прокурор зазначив, що згідно ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 393 Цивільного кодексу України визначено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Крім того, серед способів захисту речових прав є усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 Цивільного кодексу України). Вказаний спосіб захисту реалізовується шляхом подання негаторного позову.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Як зазначив прокурор, діюче законодавство містить пряму заборону на відчуження на користь приватних осіб споруд цивільного захисту. Незважаючи на наявну реєстрацію права власності на споруди цивільного захисту за ПП «Арія» (фактичний володілець), держава і надалі є законним володільцем спірного майна, проте не в змозі використовувати його за призначенням, у зв`язку із створенням зазначеною юридичною особою перешкод.

Таким чином, прокурор вважає, що заволодіння захисними спорудами цивільного захисту з порушенням норм діючого законодавства треба розглядати як не пов`язане з позбавленням законного володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути майно слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця. Позовна давність до негаторних позовів не застосовується.

При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до майна та можливості використання його за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

Прокурор вважає, що використання згаданого способу захисту якнайкраще забезпечить відновлення відповідних прав та інтересів територіальної громади, оскільки ці позовні вимоги за своєю правовою природою є вимогами про усунення перешкод у користуванні майном і правовим наслідком їх задоволення є створення державі (територіальній громаді) належних умов і можливостей для повноцінного використання та розпорядження спорудами цивільного захисту.

Щодо повернення ПРУ №57049 у комунальну власність територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради прокурор зазщначив, що вказане протирадіаційне укриття всупереч положенням законодавства про заборону приватизації захисних споруд цивільного захисту, було незаконно передано з комунальної власності у приватну власність.

Розпорядження комунальним майном з боку територіальної громади м. Одеси у спосіб не передбачений законом не може бути оцінено як вираження волі територіальної громади та свідчить про порушення інтересів держави, що полягає у порушенні майнових інтересів громади, внаслідок неможливості використання об`єкту цивільного захисту за його основним призначенням - укриття населення в умовах воєнного стану.

Прокурор защначив, що згідно з ч. 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Частинами 5-6 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (редакція від 3 0.04.2009р.) встановлено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об`єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Таким чином, прокурор вважає, що воля територіальної громади м. Одеси, як власника захисної споруди цивільного захисту, може виражатися лише в таких діях, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади, а зважаючи на встановлені порушення законодавства під час приватизації комунального майна-захисної споруди цивільного захисту, ПРУ № 57049 підлягає поверненню у комунальну власність територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради.

Прокурор вважає, що правовідносини, пов`язані з вибуттям протирадіаційного укриття із комунальної власності, становлять суспільний публічний інтерес, а незаконність рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого об`єкт вибув із комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

У даному випадку «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з вимогою повернути комунальне майно із володіння ПП «Арія», є задоволення суспільної потреби у відновленні законного становища, яке існувало до порушення права територіальної громади, захист такого права шляхом повернення у комунальну власність протирадіаційного укриття, яке передано у приватну власність із порушенням вимог чинного на той період часу законодавства.

Таким чином, з огляду на характер спірних правовідносин, прокурор не вбачає невідповідності втручання держави у право власності ПП «Арія» критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном.

Щодо наявності підстав для звернення до суду з даним позовом прокурор зазначив, що відповідно до пункту 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, визначеному законом.

Частиною 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно із ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Поняття «інтереси держави» визначив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999р. № З-рп/99, зазначивши, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Враховуючи те, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи можевідбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Отже, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17).

Як зазначив прокурор, у даному випадку порушенням державних інтересів є невиконання Одеською міською радою вимог законодавства у сфері обороноздатності держави, що призводить до порушення встановлених державою гарантій забезпечення захисту мирного населення, особливо у питаннях підтримання колективних засобів захисту, якими є захисні споруди та інші місця можливого перебування людей для збереження їх життя та здоров`я під час військової агресії.

Згідно абз.1 ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі № 912/2385/18).

Водночас, Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

При цьому, як зазначає прокурор, Конституція України та Закон України «Про прокуратуру» надають прокурору повноваження з представництва не тільки загальнодержавних інтересів, але й локальних інтересів держави, у тому числі інтересів територіальної громади (близька за містом правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена в постанові від 15.09.2020 у справі №469/1044/17).

Оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 15.09.2020 року у справі № 469/1044/17, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20.

Прокурор зазначив, що у постанові від 07.11.2018р. у справі №916/749/17 Верховний Суд вказав, що безпосередність звернення до суду прокуратури без зазначення компетентного органу, який здійснює функції держави в спірних відносинах, правомірно обґрунтовується перевищенням органом місцевого самоврядування, що здійснює правомочності власника майна, належного територіальній громаді, встановлених законом меж її владних повноважень. Захист інтересів держави в особі територіальної громади міста має здійснювати відповідна міська рада, проте, у разі якщо саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у вигляді прийняття рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади, правомірним є звернення до суду прокурора та визначення міської ради відповідачем, позаяк іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади міста, не існує.

В даному випадку, прокурор звернувся до суду з позовом для усунення помилки, допущеної самим органом місцевого самоврядування при прийнятті оскаржуваних рішень, тобто при здійсненні його власних функцій. З огляду на те, що Одеська міська рада не вчинила дій для виправлення допущеного порушення, прокурор вважає, що у спірних правовідносинах Одеська міська рада має бути відповідачем. Водночас інший орган, який відповідно до чинного законодавства здійснює функції у спірних правовідносинах, відсутній.

Посилаючись на положення ст.ст.65, 68 Кодексу цивільного захисту України, враховуючи необхідність визначення, зокрема, балансоутримувача захисної споруди, яка була незаконно приватизована, а також закріплення належності захисної споруди до певної форми власності (в даному випадку - комунальної), прокурор вважає, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, не наділений відповідною компетенцією у спірних правовідносинах.

При цьому, наявність в тих чи інших органів повноважень щодо утримання захисних споруд не свідчить про можливість їх участі у справі в якості позивачів, оскільки спірні правовідносини, як убачається з позовних вимог, стосуються не питань щодо неналежного здійснення чи нездійснення безпосереднього утримання захисної споруди цивільного захисту, а визначення та закріплення правового статусу такої.

Таким чином, із наведених приписів законодавства слідує, що Одеська міська рада є суб`єктом забезпечення цивільного захисту на відповідній території в умовах введення на території України воєнного стану.

Водночас, прокурор вважає, що оскільки предметом оскарження у справі є дії Одеської міської ради щодо ухвалення рішення про приватизацію комунального майна - захисної споруди цивільного захисту, та її бездіяльність щодо неоформления права комунальної власності на вказану споруду, що порушує інтереси держави (територіальної громади), то правомірним є звернення до суду прокурора самостійно в інтересах держави та визначення Одеської міської ради відповідачем.

Крім того, прокурор зауважив, що Одеська міська рада знала, що в підвальних приміщеннях за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, 89 знаходиться ПРУ № 57049, однак всупереч вимогам чинного на той час законодавства та з перевищенням власних повноважень - прийняла рішення щодо відчуження об`єкту комунальної власності, який має загальнодержавне значення.

У зв`язку із викладеним, прокурор вважає, що наявні підстави для звернення прокурором із відповідним позовом до суду в інтересах держави.

Відповідачі Одеська міська рада, ТОВ «Бебіленд», ПП «Арія», своїм правом на судовий захист не скористалися, відзиву на позовну заяву не надали.

Відповідач ПрАТ «Антарктика» у відзиві на позовну заяву зазначає, що Організація орендарів ОП «Антарктика» набула державне майно за оплатним правочином із Фондом державного майна України, котрий відповідав усім ознакам дійсності правочину.

При цьому, вважає необгрунтованим та недоведеним висновок прокурора про те, що житловий будинок по вул. Катеринінська 89, включаючи нежитлові приміщення першого поверху і підвалу із сховищем, до складу майна за цим договором не входив з огляду на те, що як зазначено в позові, державний житловий фонд вартістю 4 706 000 крб. вилучався із складу майна, що підлягає викупу, оскільки із складу майна вилучався саме державний житловий фонд, а не нежитлові приміщення, які в ньому розташовані. Імовірно саме тому, за зверненням АРК «Антарктика», в комунальну власність були прийняті житлові будинки, включаючи будинок по вул. Катеринінська 89, згідно рішення Одеської міськради від 15.06.1999р. №519.

Відповідач зазначає, що нежитлові приміщення першого поверху і підвалу по вул. Катеринінська, 89 до комунальної власності за цим рішенням не передавались та залишились у власності АРК «Антарктика», у зв`язку з чим, на підставі рішення Одеської міськради від 25.11.1999р. №879, було видано свідоцтво про право власності АРК «Антарктика» саме на нежитлові приміщення першого поверху і підвалу в житловому будинку по вул. Катеринінська, 89.

При цьому, відповідач зауважив, що в рішенні зазначено, що право власності на цей об`єкт було підтверджено свідоцтвом про власність №489 від 28.02.1996р., виданим Фондом державного майна України, та яке організація орендарів в подальшому передала до статутного фонду АРК «Антарктика». В подальшому АРК «Антарктика» продало нежитлові приміщення першого поверху і підвалу по вул. Катеринінська, 89 за договором купівлі-продажу від 22.08.2002р., який також відповідав усім ознакам дійсності правочину.

ПрАТ «Антарктика» стверджує, що первісний набувач майна дотримувався усіх необхідних процедур під час приватизації та наступного відчуження.

Водночас, відповідач вважає, що спочатку Фонд державного майна України, як уповноважений державний орган, мав визначити майно, яке не підлягає приватизації та виключити з приватизації не тільки житловий фонд, а і нежитлові приміщення, які в ньому розташовані, зокрема сховище, якщо цього вимагали норми чинного на той час законодавства або інші державні інтереси. А Одеська міська рада, як уповноважений орган, мала перевірити підстави набуття права власності на нежитлові приміщення першого поверху і підвалу по вул. Катеринінська, 89. Зазначені органи діяли як органи публічної влади і повинні були ухвалювати свої рішення в межах чинного на той час законодавства.

Також, відповідач посилається на розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.11.2008р. № 1473 р "Про підготовку та проведення у 2009-2010 роках технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту)", яким затверджено план заходів з підготовки та проведення у 2009-2010 роках технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту), що додавався до розпорядження. Також зобов`язано міністерства, та інші центральні органи виконавчої влади (серед них і Фонд), Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські держадміністрації: забезпечити проведення протягом 2009- 2010 років технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту) відповідно до плану заходів, затвердженого цим розпорядженням, та до 1 грудня 2010 року поінформувати МНС про його виконання.

Таким чином, відповідач вважає, що Фонд державного майна України ще у кінці 2008 року мав бути обізнаний про свій обов`язок забезпечити проведення у 2009 - 2010 роках технічної інвентаризації захисних споруд.

Самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця. Фактів протиправної поведінки з боку покупця позов не містить.

ПрАТ «Антарктика» зазначає, що виходячи з характеру спірних правовідносин та обставин справи, а також враховуючи те, що майно фактично вибуло із володіння міської ради або держави, заперечується право власності низки набувачів шляхом заперечення дійсності укладених ними правочинів, з метою повернення майна у комунальну власність, такі права підлягають захисту шляхом звернення із віндікаційним позовом. Звернення із негаторним позовом в такому разі не є належним та ефективним способом захисту прав власника, якого прокуратура вважає законним.

Відповідач також звернув увагу на те, що Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції, чинній станом на час приватизації), зокрема ст. 2, не містив обмежень щодо приватизації приміщення, в якому знаходилася споруда цивільного захисту.

Законодавство не обмежує право власності на об`єкти цивільного захисту лише державною чи комунальною формою, а як видно з нормативних актів допускається також і приватна власність на зазначені об`єкти.

Також, законодавцем визначено вимоги щодо утримання, обліку та використання захисних споруд цивільного захисту, зокрема і тих, що перебувають у приватній власності, запроваджено державний нагляд (контроль) щодо виконання заходів із забезпечення суспільних інтересів у сфері цивільного захисту населення та запроваджено відповідальність за порушення законодавства у сфері цивільного захисту.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2017р. №138 затверджено Порядок створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку, який визначає механізм створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту, у тому числі споруд подвійного призначення та найпростіших укриттів, та ведення його обліку.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України 09 липня 2018 року №579 затверджено Вимоги щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, якими унормовано питання утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10 березня 2017 року №138 затверджено Порядок використання у мирний час захисних споруд цивільного захисту для господарських, культурних і побутових потреб, яким встановлено вимоги до використання у мирний час захисних споруд цивільного захисту для господарських, культурних і побутових потреб суб`єкта господарювання.

За таких обставин, відповідач вважає, що обґрунтування позову, які засновані на наявності нібито прямої заборони закону перебування захисної споруди в приватній власності, не є переконливими.

За переконанням відповідача, враховуючи те, що дадані до позовної заяви докази переконливо не доводять факту передачі у комунальну власність нежитлових приміщень першого поверху та підвалу разом із житловим будинком за рішенням від 15.06.1999р. №519, із вилученням іх із складу статутного капіталу АРК «Антаркика», то скасування тільки рішення від 25.11.1999р. №879, а також визнання недійсними наступних договорів купівлі-продажу не призведе до повернення цього майна у комунальну власність, оскільки як вбачається із змісту рішення від 25.11.1999р. №879, право власності на це майно виникло у організації орендарів а потім АРК «Антарктика» з інших підстав. Так саме, таке рішення не призводить до відновлення захисної споруди і можливості її використання за призначенням.

Крім того, відповідач зазначив, що позовна вимога про усунення перешкод у користуванні територіальною громадою м. Одеси приміщенням протирадіаційного укриття №57049 площею 55 кв.м, що розташоване за адресою м. Одеса, вул. Катерининська, буд. 89, шляхом визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №879 від 25.11.1999р. «Про оформлення свідоцтва про право власності АРК «Антарктика» на нежитлові приміщення, розташовані за адресою: вул. Катерининська, 89 є похідною від вимоги про визнання недійсним та скасування правочину щодо внесення Організацією орендарів «Антарктика» внеску до статутного капіталу АРК «Антарктика».

Також, відповідач, посилаючись на ч.1 ст. 45 ГПК України, звернув увагу на те, що у позові оскаржується рішення Одеської міської ради, яка визначена відповідачем одночасно з тим, що позов спрямований на повернення спірного майна у власність саме Одеської міської ради.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Фонд державного майна України, підтримує позов прокурора та у своїх поясненнях зазначила, що відповідно до п.п. 1, 4 ч.1 ст. 4 Закону України «Про Фонд державного майна України» до основних завдань Фонду державного майна України належать, зокрема, реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна; захист майнових прав державних підприємств, а також державних пакетів акцій (часток), що належать до сфери управління Фонду державного майна України на території України.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, шо не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про цивільну оборону України» (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) систему цивільної оборони складають, серед іншого, сили і засоби, призначені для викоь ання завдань цивільної оборони, фонди фінансових, медичних та матеріа. іьно- технічних ресурсів, передбачені на випадок надзвичайних ситуацій.

Статтею 9 Закону України «Про правові засади цивільного захисту» (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) встановлено, що для забезпечення укриття населення в містах, селах, селищах створюється фонд захисних споруд.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) приватизації не підлягають об`єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об`єктів, що мають загальнодержавне значення належать, зокрема, захисні споруди цивільної оборони.

Третя особа зазначає, що на час виникнення спірних правовідносин (передачі у власність АРК «Антарктика» протирадіаційного укриття) діяли Закон України «Про цивільну оборону», який набрав чинності 06.03.1993р. та Закон України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», який набрав чинність 25.07.2000р., та які втратили чинність саме з прийняттям 02.10.2012р. Кодексу цивільного захисту України.

Так, відповідно до законодавства, що діяло на час виникнення спірних правовідносин, до захисних споруд цивільної оборони належать сховища та протирадіаційні укриття (ст. 10 Закону України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру»).

Крім цього, абз. 41 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» встановлено, що приватизації не підлягають казенні підприємства та об`єкти, необхідні для виконання державою своїх основних функцій, для забезпечення обороноздатності держави, та об`єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема, захисні споруди цивільного захисту. Норма аналогічного змісту була закріплена у п. «г» ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна».

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України до захисних споруд цивільного захисту належать сховища та протирадіаційні укриття.

Згідно ч. 5 цієї статті порядок створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту, виключення таких споруд з фонду та ведення його обліку визначається Кабінетом Міністрів України.

Частиною 12 ст.32 Кодексу цивільного захисту України встановлено, що захисні споруди цивільного захисту державної та комунальної власності не підлягають приватизації (відчуженню).

У відповідності до ч. 2 ст. 145 Господарського кодексу України зміна правового режиму майна суб`єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом.

Фонд державного майна України зазначив, що п. 13 «Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку», який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2017р. №138, встановлено, що у разі приватизації (корпоратизації) державного (комунального) підприємства, на балансі якого перебувають захисні споруди, уповноважений орган управління захисної споруди проводить заходи, спрямовані на визначення їх балансоутримувачів га укладення з ними договорів про утримання (зберігання) захисних споруд.

Крім того, третя особа зауважила, що згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи державної влади та місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов`язан діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору-РВФДМУ по Одеській та Миколаївській областях, у своїх поясненнях зазначила, що приватизацію орендного підприємства «Антарктика" здійснював Фонд державного майна України у 1991 році шляхом викупу державного майна організацією орендарів «Антарктика».

За даними ІІрАТ «Антарктика» (лист від 11.05.2023р. № А/01-08) за рішенням організації орендарів «Антарктика» та АТ «Одіс» було створено АРК „Антарктика", до статутного капіталу якого було внесено приватизоване майно орендного підприємства „Антарктика". АРК «Антарктика» (і ПрАТ «Антарктика», як її правонаступник) не є правонаступником організації орендарів «Антарктика».

При цьому, третя особа зазначила, що відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.1993р. №5 7-93, Декрету Кабінету Міністрів України від 15.12.1992р. № 9-92 приватизація цілісних майнових комплексів державних підприємств та їхніх структурних підрозділів, зданих в оренду з правом викупу за укладеними до набуття чинності цим Декретом договорами оренди, в яких було визначено умови викупу (ціна, порядок, терміни та засоби платежу), здійснюється на умовах, передбачених договорами.

Якщо в договорах оренди, укладених з правом викупу до набуття чинності цим Декретом, умови викупу не визначено і орендар не дає згоди на приватизацію державного майна, зданого в оренду, сторони договорів оренди, визнані такими відповідно до законодавства України, протягом півтора року з дня набуття чинності цим Декретом вносять до вказаних договорів належні зміни і доповнення.

Як зазначила третя особа, первісний договір оренди був укладений 25.09.1991р., тобто, до набуття чинності вищевказаним Декретом, а тому в даному випадку умови щодо викупу орендованого майна OП «Антарктика» визначені додатковою угодою від 26.05.1994р. до Договору оренди.

Відповідно до п. 5.5 додаткової угоди на виконання цієї угоди підприємство, яке створюється після приватизації орендованого майна, надає Фонду державного майна України/ регіональному відділенню будь-яку інформацію в межах, необхідних для виконання цієї угоди. Інформація про виконання умов, зазначених у п. 5.1-5.4 надається підприємством на письмову вимогу органу прива тизації у визначений термін.

Відповідно до п. 5.4 додаткової угоди у випадку викупу майна, яке є об`єктом оренди згідно договору, орендар (організація орендарів орендного підприємства «Антарктика») є правонаступником майнових прав та обов`язків бувшого орендного підприємства «Антарктика».

У зв`язку з тим, що відповідно до п. 5.5 додаткової угоди підприємство, що створює орендар, надає Фонду державного майна України/ регіональному відділенню інформацію про виконання умов, зазначених у п. 5.1-5.4 цієї угоди, а відповідно до п. 5.4 додаткової угоди орендар є правонаступником майнових прав та обов`язків бувшого орендного підприємства «Антарктика», то третя особа, як висновок, зазначила, що підприємство, що створює орендар, відповідає за обов`язками орендаря та є правонаступником орендаря, і як наслідок орендного підприємства «Антарктика».

Це відповідає вимогам ст. 17 Закону України від 10.04.1992р. № 2269 (в редакції від 04.05.1993р.). в якій зазначено, що створене орендарем (відповідно до ст.6 цього Закону - організації орендарів, а також інші організації, особи) підприємство, господарське товариство тощо стає правонаступником прав та обов`язків державного підприємства, організації відповідно до договору оренди, з урахуванням вищенаведених Декретів Кабінету Міністрів України від 20.05.1993р. № 57-93 та від 15.12.1992р. № 9-92.

Окрім цього, відповідно до п. 1.2. Договору оренди від 09.09.1998р. № 620 після підписання цього Договору та прийому майна орендар (АРК «Антарктика») стає правонаступником майнових прав та обов`язків по відношенню до орендованого майна Іллічівського морського рибного порту відповідно до переліку майна, вказаного в п. 1.1 цього Договору (яке відповідно до п 1.1. цього Договору перебувало на балансі Орендного підприємства «Антарктика»).

У зв`язку з цим, третя особа вважає, що АРК «Антарктика» (і ПрАТ «Антарктика», як її правонаступник) є правонаступниками організації орендарів «Антарктика», та є балансоутримувачем державного майна, яке в процесі приватизації не увійшло до складу приватизованого майна ОП «Антарктика».

В свою чергу, в Акті оцінки вартості майна орендного підприємства «Антарктика» від 30.03.1994р. зазначається, що комісією розглянуто результати інвентаризації майна Орендного підприємства «Антарктика» станом на 01 січня 1999 року та з урахуванням вимог Методики оцінки вартості об`є ктів приватизації визначено його оціночну вартість.

При цьому, в Акті зазначається про вилучення вартості майна на суму 4 419 117 000 крб, в тому числі, належне орендарю; для якого встановлені пільги; для якого органом приватизації встановлений особливий режим приватизації; державного житлового фонду вартістю 4 706 000 крб; об`єктів, що не підлягають приватизації; грошових коштів на валютних рахунках.

Водночас, як зазначає третя особа, до списку житлових будинків, які перебували у віданні ЖКО, наданого до Фонду державного майна України орендним підприємством «Антарктика», входив і житловий будинок №89 по вул. К.Маркса (на теперішній час - вул. Катерининська) в м. Одесі. Загальна вартість державного житлового фонду, згідно вказаного списку, становить 4 706 921 крб.

Відповідно до рішення Одеської обласної ради народних депутатів №266-1 від 25.11.1991р. «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області», прийнятого, крім інших, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991р. «Про розмежування державного майна між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю» встановлено критерії такого розмежування прав на майно, яке існувало на момент прийняття даного рішення, між обласною, міськими та районними радами, до якого, зокрема, віднесено житловий та нежитловий фонд місцевих Рад народних депутатів.

Отже, рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №519 від 15.06.1999р. прийнято з урахуванням рішення Одеської обласної ради народних депутатів №266-1 від 25.11.1991р.

Таким чином, третя особа дійшла висновку про те, що житловий будинок за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, 89 передано у комунальну власність м. Одеси, а оскільки протирадіаційне укриття №57049 вбудоване у вищезазначений будинок, воно також перейшло у комунальну власність м. Одеси із збереженням свого функціонального призначення -укриття населення.

На підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 25.11.1999р. №879 «Про оформлення свідоцтва про право власності АРК «Антарктика» на нежитлові приміщення, розташовані за адресою: вул. Катерининська, 89» Акціонерній рибопромисловій компанії «Антарктика» (код ЄДРПОУ 22490698) 06.12.1999р. видано свідоцтво №005251 про право власності на нежитлові приміщення 1 поверху, площею 244, 2 кв.м та нежитлові підвальні приміщення площею 229,5 кв.м. При цьому, в тексті рішення виконкому Одеської міської ради від 25.11.1999р. № 879 зазначається, що до переліку відчуженого майна увійшов житловий будинок з нежитловими приміщеннями, розташований за адресою: вул. Катерининська, 89. Але, Фондом державного майна України житловий будинок №89 по вул. Катерининська в м. Одеса в приватну власність не передавався.

Також, третя особа зазначила, що відповідно до п.п. 1.3 Положення про Цивільну оборону України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №299 від 10.05.1994р. (в редакції, що діяла на той період), завданнями цивільної оборони та заходами щодо їх реалізації є:

-запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження і забезпечення зменшення збитків і витрат у разі стихійного лиха, аварій, катастроф, вибухів і великих пожеж:

-захист населення від наслідків стихійного лиха, аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж і застосування засобів ураження. З метою виконання завдання здійснюється комплекс заходів, які мають забезпечити укриття населення в захисних спорудах, його евакуацію, медичний, радіаційний і хімічний захист, а також захист від впливу біологічних засобів ураження.

Пунктом 1.1. Державних будівельних норм В2.2.5-97 «Захисні споруди цивільної оборони», затверджених наказом Держкоммістобудування України №106 від 08.07.1997р. встановлено, що захисні споруди цивільної оборони призначаються для захисту в мирний час персоналу, який переховується від наслідків аварій, катастроф та стихійного лиха, які загрожують масовому ураженню людей, а також у воєнний час - від сучасної зброї масового ураження. В мирний час захисні споруди використовуються для господарських потреб.

Сховища діляться на класи, а протирадіаційні укриття (ПРУ) - на групи.

Проєктування нового будівництва або реконструкція захисних споруд здійснюється за державними будівельними нормами В 2.2.5-97 «Захисні споруди цивільної оборони», затверджені наказом Держкоммістобудування України №106 від 08.07.1997р.

Об`єкти або приміщення, що пристосовуються під захисні споруди, в усіх випадках мають відповідати вимогам цих норм.

Згідно з наведеним вище обгрунтуванням, третя особа дійшла висновку, що на період ухвалення Одеською міською радою рішення №1404-У від 04.07.2007р. «Про перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2007 році» та укладання у 2009 році відповідно до вказаного рішення договору купівлі- продажу, нежилі підвальні приміщення №509, загальною площею 85,8 кв.м та №510 загальною площею 90,2 кв. м за адресою: м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, 89 були бомбосховищем - а саме ПРУ №57048, а тому відносились до об`єктів, що відповідно до чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, не підлягали приватизації.

Водночас, Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції, чинній станом на час приватизації спірного обєкту ), зокрема ст.2, не містив обмежень щодо приватизації приміщення, в якому знаходилася споруда цивільного захисту.

Третя особа зауважила, що законодавство не обмежує право власності на об`єкти цивільного захисту лише державною чи комунальною формою, та як видно з нормативних актів, допускається також і приватна власність на зазначені об`єкти.

Також, законодавцем визначено вимоги щодо утримання, обліку та використання захисних споруд цивільного захисту, зокрема, і тих, що перебувають у приватній власності, запроваджено державний нагляд (контроль) щодо виконання заходів із забезпечення суспільних інтересів у сфері цивільною захисту населення та запроваджено відповідальність за порушення законодавства у сфері цивільного захисту.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України 09.07.2018 р. №579 затверджено Вимоги щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, якими унормовано питання утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2017 р. №138 затверджено Порядок використання у мирний час захисних споруд цивільного захисту для господарських, культурних і побутових потреб, яким встановлено вимоги до використання у мирний час захисних споруд цивільного захисту для господарських, культурних і побутових потреб суб`єкта господарювання.

Відповідно до п. 4 Порядку використання у мирний час захисні споруди можуть використовуватися у мирний час для потреб суб`єкта господарювання за умови приведення їх у готовність до використання за призначенням у строк, визначений Порядком утримання.

Згідно п. 10 Порядку використання у мирний час під час використання захисних споруд для потреб суб`єкта господарювання забороняється (серед іншого): реконструкція, у тому числі перепланування приміщень, без розроблення проектної документації на реконструкцію або перепланування; улаштування додаткових отворів (прорізів) у несучих та огороджувальних конструкціях, які знижують рівень захисних властивостей споруди; демонтаж існуючого інженерно- технічного та спеціального обладнання.

Захисні споруди цивільного захисту є інженерними спорудами, які призначені для захисту населення від вплину небезпечних факторів, що витикають впаслідок надзвичайних ситуацій, воєнних дій. Враховуючи, що Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який продовжено, третя особа вважає, що належне функціонування захисних споруд є основою забезпечення безпеки громадян. Тому, на даний час особливо актуальним є питання належного використання захисних споруд цивільного захисту.

Враховуючи правову природу захисних споруд, третя особа вважає, що перебування останіх у приватній власності не забезпечує виконання державної функції цивільного захисту населення, яке є пріоритетною в умовах воєнного стану, що призводить до порушення встановлених державою гарантій забезпечення захисту мирного населення, особливо у питаннях підтримання колективних засобів захисту, якими є захисні споруди та інші місця можливого перебування людей, для збереження їх життя та здоров`я під час військової агресії.

Розглянув матеріали справи, керуючись чинним законодавством України, заслухав пояснення учасників судового процесу, судом встановлено, що за договором оренди від 25.09.1991р. Південним басейновим виробничим рибогосподарським концерном «Південьриба» надано організації орендарів «Антарктика» в оренду «основные фонды Головного предприятия ЧПОРП «Антарктика», оборотные средства, активы и пассивы согласно балансу на 01.08.1991г.».

07 липня 1992р. Верховною Радою України прийнято Постанову №2545-ХІІ, якою затверджено Державну програму приватизації майна державних підприємств та введено в дію Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Відповідно до Державної програми приватизації майна державних підприємств зі змінами, діючими з 26.01.1994р. (станом на 1999 рік), Державна програма приватизації - це складова частина програми створення ринкової економіки України. Програму розроблено відповідно до Концепції роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду, Законів України «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та «Про приватизаційні папери», а її положення є обов`язковими для виконання центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого та регіонального самоврядування.

Розділом І Програми об`єкти приватизації було розділено на три види, а саме:

1) об`єкти приватизації, що підлягали першочерговій приватизації, якій підлягали об`єкти, які найбільше впливали на розвиток споживчого ринку, а також ті, що стримували процес стабілізації державного бюджету, гальмували економічний розвиток України та формування її ринкової економіки (п. 1.1Програми);

2) об`єкти приватизації, що підлягали приватизації за погодженням з Кабінетом Міністрів України (п. 1.2 Програми);

3) підприємства та об`єкти, що не підлягали приватизації взагалі.

Згідно з п.1.3 Державної програми приватизації майна державних підприємств до об`єктів, що не підлягали приватизації, окрім іншого, віднесено протирадіаційні споруди.

Крім того, згідно Переліків майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається, затверджених Декретом Кабінету Міністрів України від 31.12.1992р. за №26-92, протирадіаційні укриття були включенні до даних переліків як такі, приватизація чи передача в оренду яких не допускалася.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного майна» приватизація державного майна - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, майна. що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально- економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Згідно Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.1993р. №57-93, Декрету Кабінету Міністрів України від 15.12.1992р. №9-92 приватизація цілісних майнових комплексів державних підприємств та їхніх структурних підрозділів, зданих в оренду з правом викупу за укладеними до набуття чинності цим Декретом договорами оренди, в яких було визначено умови викупу (ціна, порядок, терміни та засоби платежу), здійснюється на умовах, передбачених договорами.

Це відповідає вимогам ст. 17 Закону України від 10.04.1992р. №2269 (в редакції від 04.05.1993р.). в якій зазначено, що створене орендарем (відповідно до ст.6 цього Закону - організації орендарів, а також інші організації, особи) підприємство, господарське товариство тощо стає правонаступником прав та обов`язків державного підприємства, організації відповідно до договору оренди, з урахуванням вищенаведених Декретів Кабінету Міністрів України від 20.05.1993р. №57-93 та від 15.12.1992р. №9-92.

Відповідно до п. 1 договору купівлі-продажу від 28.05.1994р. акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу є невід`ємною частиною договору купівлі-продажу. При цьому, в акті оцінки вартості майна орендного підприємства «Антарктика» від 30.03.1994р. зазначається, що комісією розглянуто результати інвентаризації майна Орендного підприємства «Антарктика» станом на 01 січня 1994 року та з урахуванням вимог Методики оцінки вартості об`єктів приватизації визначено його оціночну вартість. Крім того, в акті зазначається про вилучення вартості майна на суму 4 419 117 тис. крб, в тому числі, належне орендарю; для якого встановлені пільги; для якого органом приватизації встановлений особливий режим приватизації; державного житлового фонду вартістю 4 706 000 крб: об`єктів, що не підлягають приватизації; грошових коштів на валютних рахунках.

При цьому, до списку житлових будинків, які перебували у віданні ЖКО, наданого до Фонду державного майна України орендним підприємством «Антарктика», входив і житловий будинок АДРЕСА_1 . Загальна вартість державного житлового фонду, згідно вказаного у списку, становить 4 706 921 крб.

Отже, хибним є висновок прокурора про те, що предметом оскарження у справі є дії Одеської міської ради щодо ухвалення рішення про приватизацію комунального майна - захисної споруди цивільного захисту, адже, Одеська міська рада не вчиняла жодних дій щодо приватизації нежитлових приміщень, розташованих за адресою: вул. Катерининська, 89, приватизацію яких проводив Фонд державного майна України.

Суд вважає за необхідне зазначити, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом, та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021р. у справі № 903/1030/19.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75. рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява №38722/02)).

Таким чином, під ефективним засобом (способом) захисту слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (схожі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020р. у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021р. у справі №916/1415/19, від 16.02.2021р. у справі №910/2861/18.

Водночас, питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з`ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020р. у справі №922/2529/19, від 26.04.2023р. у справі №924/438/22).

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (аналогічні висновки викладено у постанові колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18, від 11.02.2020 у справі № 922/1159/19).

Суд також звертається до правової позиції, викладеної у пункті 42. постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 р. у справі №925/642/19 в якій вказано, що, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах його позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Згідно з п. 10 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ч.1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини того, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, або кого вона представляє, а метою захисту є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права чи охоронюваного інтересу. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.04.2023р. у справі №924/438/22, від 14.06.2022р. у справі № 903/1173/15, від 09.11.2021р. у справі № 906/1388/20, від 26.08.2021р. у справі №924/949/20, від 23.10.2018 у справі №903/857/18, від 20.08.2019 у справі №911/714/18, від 13.10.2020 у справі №911/1413/19.

Отже, підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів особи.

За змістом ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження (частина перша).

Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом (частина друга).

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (частина п`ята).

При цьому, предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У ст. 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Суд вважає, що вимога прокурора про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №879 від 25.11.1999р. «Про оформлення свідоцтва про право власності АРК «Антарктика» на нежитлові приміщення, розташовані за адресою: вул. Катерининська, 89» не є ефективним способом захисту, адже, по-перше, зазначене рішення вже вичерпало свою дію внаслідок оформлення свідоцтва, по-друге, саме по собі визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №879 від 25.11.1999р. не призведе до відновлення у територіальної громади міста Одеса права на користування приміщенням протирадіаційного укриття №57049 площею 55 кв.м, що розташоване за адресою м. Одеса, вул. Катерининська, буд. 89.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019р. у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 та від 23.11.2021р. у справі № 359/3373/16-ц).

Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019. у справі № 587/430/16-ц).

Суд також вважає за необхідне зазначити, що позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.02.2024р. у справі № 917/623/22, від 125.09.2023р. у справі № 914/198/23, від 08.03.2023р. у справі № 908/2345/21.

Відповідно до частин 1, 3, 4 ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Частиною 1 ст. 47 ГПК України визначено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно.

За змістом наведених норм сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які захищають своїх інтереси і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому, відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, можливо було би задовольнити позовні вимоги. В судовому порядку підлягають захисту порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.

Отже, належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача належить іншій особі - належному відповідачеві. Таким чином, належним відповідачем є особа, яка дійсно є суб`єктом відповідного матеріального правовідношення.

Тож визначення позивачем у справі складу сторін має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

Як вбачається зі справи, прокурор визначив Одеську міську раду відповідачем у справі, при цьому, обгрунтовуючи та формулюючи позовні вимоги зазначив, що діє в інтересах територіальної громади міста Одеси з метою усунення перешкод у користуванні нею приміщенням протирадіаційного укриття №57049 площею 55 кв.м, розташоване за адресою м. Одеса, вул. Катерининська, буд. 89, зокрема, шляхом зобов`язання ПП «Арія» (код ЄДРПОУ 32970871) повернути територіальній громаді міста Одеси приміщення протирадіаційного укриття №57079 площею 55 кв.м.

Але, згідно відповідно до абз. 2 ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно - територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, селищ, міст, що мають єдиний адміністративний центр.

Частиною 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Таким чином, фактично, прокурор подав позов в інтересах держави в особі Одеської міської ради, при цьому визначивши її відповідачем у справі, отже, ототожнив позивача та відповідача, що є неприпустимим.

Що стосується вимог прокурора про усунення перешкод у користуванні територіальною громадою м. Одеси приміщенням протирадіаційного укриття №57049 площею 55 кв.м, яке розташоване за адресою м. Одеса, вул. Катерининська, 89, шляхом визнання недійсним договору купівлі продажу від 22.08.2002р., укладеного між Акціонерною рибопромисловою компанією «Антарктика» (код ЄДРПОУ 22490698) та ТОВ «Бебіленд» (код ЄДРПОУ 31005737) в частині передачі нежитлових підвальних приміщень площею 55 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, 89, що є протирадіаційним укриттям №57049, та визнання недійсним договору купівлі продажу №8987 від 08.09.2004р., укладеного між ТОВ «Бебіленд» (код ЄДРПОУ 31005737) та ПП «Арія» (код ЄДРПОУ 32970871) в частині передачі нежитлових підвальних приміщень площею 55 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, 89, що є протирадіаційним укриттям №57049.

У постанові від 12.06.2024р. у справі №918/744/23 Верховний Суд зазначив, що свобода договору, яка передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, і свобода підприємницької діяльності, яка полягає у самостійному здійсненні без обмежень будь-якої підприємницької діяльності, не забороненої законом, є ключовими засадами цивільного та господарського права, закріпленими у ст.ст. 3, 627 Цивільного кодексу України, статтях 6, 43 Господарського кодексу України.

Визнання договору недійсним за позовом третьої особи, не сторони договору, є суттєвим втручанням держави у зазначені принципи і порушений інтерес особи має бути таким, що вимагає такого втручання і таке втручання має бути єдиним можливим способом виправлення правової ситуації (висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20).

Отже, крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі № 387/515/18.

Водночас, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020р. у справі № 761/26815/17 міститься висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

При цьому, у ст. 41 Конституції України визначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Аналогічне положення закріплено у ст. 321 Цивільного кодексу України.

Правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим на час виникнення спірних правовідносин визначалися Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна".

Згідно ч.2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" (редакції, що була чинною станом на 28.05.1994р. ) приватизації не підлягають: майно органів державної влади і управління, Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Прикордонних військ України, правоохоронних і митних органів; золотий та валютний фонди і запаси, державні матеріальні резерви, емісійна та резервна системи; майнові комплекси підприємств, що забезпечують діяльність по виготовленню цінних паперів і грошових знаків; засоби урядового, фельд`єгерського та спеціального зв`язку; об`єкти державної метрологічної служби; національні культурні та історичні цінності України, надра, водні ресурси та інші об`єкти права виключної власності народу України; об`єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов`язані з навчальним та науковим процесом. Об`єкти освіти, які належать підприємствам та

відомствам, можуть приватизуватися за умови збереження освітянського призначення; майнові комплекси підприємств, що забезпечують діяльність по виготовленню і реалізації наркотичних засобів, зброї, вибухових та радіоактивних речовин; атомні електростанції; інші об`єкти державної власності, необхідні для виконання державою своїх функцій.

Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції, чинній станом на час приватизації), зокрема ст. 2, не містив обмежень щодо приватизації приміщення, в якому знаходилася споруда цивільного захисту.

Але, п. 20 Декрету Кабінету Міністрів України «Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається» від 31.12.1992р. №26-92, який був чинний на момент укладення договору, протирадіаційні споруди включені до переліку майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація яких не допускається.

Отже, на час укладення спірного договору, законодавство, яке було чинним на той час, виключало можливість приватизації (відчуження) об`єктів, якими є протирадіаційні споруди, у приватну власність.

У постанові від 12.06.2024р. у справі №918/938/23 Верховний Суд зазначив, що зважаючи на те, що на момент укладення спірного договору, чинне на той час законодавство виключало можливість приватизації (відчуження) протирадіаційних споруд у приватну власність, тому укладення договору купівлі-продажу, за яким могло бути відчужено у приватну власність таке майно, може свідчити про намір сторін договору незаконно заволодіти майном шляхом проведення приватизації такого майна.

Але, саме по собі задоволення вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22.08.2002р., укладеного між АРК «Антарктика» (код ЄДРПОУ 22490698) та ТОВ «Бебіленд» (код ЄДРПОУ 31005737) в частині передачі нежитлових підвальних приміщень площею 55 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, 89, що є протирадіаційним укриттям №57049, та визнання недійсним договору купівлі продажу №8987 від 08.09.2004р., укладеного між ТОВ «Бебіленд» (код ЄДРПОУ 31005737) та ПП «Арія» (код ЄДРПОУ 32970871) в частині передачі нежитлових підвальних приміщень площею 55 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, 89, не призведе до відновлення порушених прав держави на спірне майною.

Подібний правовий висновок викладений у пункті 6.10 постанови Верховного Суду від 06.09.2023р. у справі № 918/938/22.

Адже, за наслідком визнання недійсними правочинів, зокрема, договорів, відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України, кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Дійсно, двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто, при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 23.09.2021р. у справі № 904/1907/15).

Таким чином, у випадку задоволення вимог прокурора про усунення перешкод у користуванні територіальною громадою міста Одеси протирадіаційним укриттям №57049 площею 55 кв.м, розташованим за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, 89, шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22.08.2002р., укладеного між АРК «Антарктика» (код ЄДРПОУ 22490698) та ТОВ «Бебіленд» (код ЄДРПОУ 31005737) в частині передачі нежитлових підвальних приміщень площею 55 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, 89, що є протирадіаційним укриттям №57049, та визнання недійсним договору купівлі продажу №8987 від 08.09.2004р., укладеного між ТОВ «Бебіленд» (код ЄДРПОУ 31005737) та ПП «Арія» (код ЄДРПОУ 32970871) в частині передачі нежитлових підвальних приміщень площею 55 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, 89, територіальна громада міста Одеси жодним чином не отримає задоволення, адже, спірне майно має бути повернуте в порядку реституції.

Що стосується вимоги прокурора про усунення перешкод в користуванні територіальною громадою м. Одеси приміщенням протирадіаційного укриття №57049 площею 55 кв.м, а саме: нежилим підвальним приміщенням №6 з кімнатами №2, №4, №5, №6, №7, №8, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, 89, згідно поверхового плану будови літер А (підвалу) по вул. К. Маркса (наразі Катерининська), буд. 89 міста Одеси, квартал 319, від 16.05.1966р., шляхом зобов`язання ПП «Арія» (код ЄДРПОУ 32970871) повернути територіальній громаді міста Одеси приміщення протирадіаційного укриття №57079 площею 55 кв.м, слід зауважити, що у ПП «Арія» відсутні зобовязання перед територіальною громадою м. Одеси, які б випливали навіть у випадку задоволення судом вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22.08.2002р., укладеного між АРК «Антарктика» (код ЄДРПОУ 22490698) та ТОВ «Бебіленд» (код ЄДРПОУ 31005737) в частині передачі нежитлових підвальних приміщень площею 55 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, 89, що є протирадіаційним укриттям №57049, та визнання недійсним договору купівлі продажу №8987 від 08.09.2004р., укладеного між ТОВ «Бебіленд» (код ЄДРПОУ 31005737) та ПП «Арія» (код ЄДРПОУ 32970871) в частині передачі нежитлових підвальних приміщень площею 55 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, 89, виходячи з положень ст.216 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до положень ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У частині першій ст. 388 Цивільного кодексу України визначено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає законність і добросовісність такого набуття.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.

Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права.

Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках, а саме відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України.

При цьому, власник з дотриманням вимог ст. 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Аналогічні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020р. у справі № 922/614/19, від 22.01.2020р. у справі № 910/1809/18, від 14.11.2018 р. у справі № 183/1617/16 та у постанові Верховного Суду від 09.03.2023р. у справі № 910/15443/21.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч.1 ст. 388 Цивільного кодексу України пов`язується з тим, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021р. у справі № 466/8649/16-ц, від 26.11.2019 р.у справі № 914/3224/16, від 16.10.2019р. у справі 633/1738/16-ц).

Як встановлено судом, на день складання договору купівлі-продажу від 28.05.1994р. власником об`єкта купівлі-продажу була держава в особі Фонду державного майна України.

Рішенням Одеської обласної ради народних депутатів №266-1 від 25.11.1991р. «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області», прийнятим, зокрема, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991р. «Про розмежування державного майна між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю», встановлено критерії такого розмежування прав на майно між обласною, міськими та районними радами, до якого, зокрема, віднесено житловий та нежитловий фонд місцевих Рад народних депутатів.

Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради №519 від 15.06.1999р. прийнято в комунальну власність міста житлові будинки, в тому числі, житловий будинок АДРЕСА_1 .

Враховуючи зазначене, з урахуванням постанови Верховного Суду від 21.03.2023р. у справі 925/ 1288/20, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права власника спірного майна у даному випадку має бути витребування належного йому майна від відповідача, який є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача, без оспорювання рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №879 від 25.11.1999р. «Про оформлення свідоцтва про право власності АРК «Антарктика» на нежитлові приміщення, розташовані за адресою: вул. Катерининська, 89», договорів та інших правочинів щодо спірних об`єктів нерухомого майна і документів, що посвідчують відповідне право.

Крім того, у даній справі суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 р. №1473- р "Про підготовку та проведення у 2009-2010 роках технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту)", затверджено план заходів з підготовки та проведення у 2009-2010 роках технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту), що додавався до розпорядження. Також, зобов`язано міністерства, та інші центральні органи виконавчої влади (серед них і Фонд державного майна України ), Раду Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські держадміністрації: забезпечити проведення протягом 2009- 2010 років технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту) відповідно до плану заходів, затвердженого цим розпорядженням, та до 1 грудня 2010 року поінформувати МНС про його виконання.

Відповідно до названого плану, серед іншого, визначено наступні заходи: Формування переліку таких, що підлягають технічній інвентаризації, захисних споруд: що перебувають у державній власності - відповідальні за виконання: МНС, Фонд державного майна, міністерства іа інші центральні органи виконавчої влади, строк виконання до 30 квітня 2009 року; що перебувають у комунальній власності та у власності підприємств (організацій) і приватних осіб- відповідальні за виконання: МНС, Фонд державного майна, центральні та місцеві органи виконавчої влади, строк виконання до 30 квітня 2009 року".

Отже, Кабінет Міністрів України зобов`язав відповідальних осіб провести технічну інвентаризацію захисних споруд цивільної оборони. Серед відповідальних за проведення технічної інвентаризації визначено Фонд державного майна України та його підрозділи. Про необхідність проведення інвентаризації захисних споруд як державної власності, так і тих, котрі перебувають у комунальній чи приватній власності, Фонд був обізнаний з листопада 2008 року та мав виконати вимоги розпорядження Кабінету Міністрів України №1473-р у строк до 30 квітня 2009 року, а отже був зобов`язаний віднайти усі об`єкти державної власності - захисні споруди цивільної оборони та провести їх технічну інвентаризацію.

На виконання вимог розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 р. №1473-р "Про підготовку та проведення у 2009-2010 роках технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту)" та з метою встановлення єдиного підходу до організації підготовки та проведення технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту) Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи прийнято наказ №390 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо проведення технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту)". Вказані Методичні рекомендації роз`яснюють мету, основні завдання та організацію роботи з підготовки та проведення технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту), вимоги щодо оформлення її результатів, а також завдання та повноваження спеціально створених для цих цілей інвентаризаційних комісій.

У згаданих Методичних рекомендаціях визначено, що технічна інвентаризація захисних споруд - комплекс заходів, який проводиться із метою контролю за наявністю та фактичним гехнічним станом захисних споруд, їх належним утриманням га експлуатацією, встановлення рівня їх готовності до використання за призначенням, уточнення державного обліку захисних споруд, а також недопущення їх хаотичної реконструкції та переобладнання.

Ці Методичні рекомендації призначені для використання працівниками органів виконавчої влади та інших державних органів і установ, органів місцевого самоврядування, підприємствами (установами, організаціями), юридичними та фізичними особами, які є власниками (уповноваженими особами) захисних споруд, а також фахівцями бюро технічної інвентаризації при проведенні технічної інвентаризації захисних споруд. Об`єктами технічної інвентаризації є захисні споруди (сховища, протирадіаційні укриття) усіх форм власності, які прийняті в експлуатацію в установленому порядку та знаходяться на обліку в органах виконавчої влади та інших державних органах і установах, органах місцевого самоврядування.

Законодавець визначив систему органів (як державної виконавчої влади, так і місцевого самоврядування), що здійснюють реалізацію державної політики у сфері цивільного захисту, з розмежуванням їх повноважень в залежності від статусу відповідного органу в структурі органів влади в Україні та виходячи із форми власності (державної, комунальної чи приватної) на захисну споруду.

Отже, починаючи з 2008р. як Фонд державного майна України, так і його регіональні відділення, а також органи місцевого самоврядування мали вчинити певні дії щодо технічної інвентаризації захисних споруд.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" (у редакції, що була чинною на час прийняття розпорядження Кабінету Міністрів України №1473-р) управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних погреб.

Відповідно до п.п. 1.3 Положення про Цивільну оборону України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №299 від 10.05.1994р. (в редакції, що діяла на той період), завданнями цивільної оборони та заходами щодо їх реалізації є:

Сховища діляться на класи, а протирадіаційні укриття (ПРУ) - на групи.

Станом на даний час законодавство не обмежує право власності на об`єкти цивільного захисту лише державною чи комунальною формою, та як видно з нормативних актів, допускається також і приватна власність на зазначені об`єкти.

Також законодавцем визначено вимоги щодо утримання, обліку та використання захисних споруд цивільного захисту, зокрема, і тих, що перебувають у приватній власності, запроваджено державний нагляд (контроль) щодо виконання заходів із забезпечення суспільних інтересів у сфері цивільною захисту населення та запроваджено відповідальність за порушення законодавства у сфері цивільного захисту.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України до захисних споруд цивільного захисту належить протирадіаційне укриття - негерметична споруда для захисту людей, в якій створюються умови, що виключають вплив на них іонізуючого опромінення у разі радіоактивного забруднення місцевості.

Згідно з ч.8 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України утримання захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням здійснюється суб`єктами господарювання, на балансі яких вони перебувають (у тому числі споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів.

З матеріалів справи вбачається, що згідно пункту 1 «Загальні відомості» паспорту протирадіаційного укриття №57049, воно розташоване за адресою: м. Одеса, Приморський район, вул. К. Маркса (на теперішній час - вул. Катерининська), 89. Власником протирадіаційного укриття № 57049 (пункт 2) зазначено Одеський рибзавод Мінрибгоспу СРСР. Дата введення в експлуатацію - 21 жовтня 1959 року. У розділі «Технічна характеристика» паспорту вказано, що площа протирадіаційного укриття становить 55 кв.м., а місткість - 100 чоловік, укриття вбудоване в 4-поверхову будівлю, кількість входів 2, кількість аварійних виходів - 1.

Верховний Суд у постанові від 12.03.2024р. у справі №918/7/23 зазначив, що відповідно до пункту 1 Вимог щодо забезпечення нумерації та здійснення обліку фонду захисних споруд цивільного захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.07.2018 № 579, ведення обліку фонду захисних споруд здійснюється шляхом складення в паперовій формі паспорта та облікової картки захисної споруди, а також ведення в паперовій та електронній формі книги обліку захисних споруд і книги обліку споруд подвійного призначення та найпростіших укриттів.

З огляду на це, суд погоджується з позицією прокурора про те, що паспорт та облікова картка захисної споруди є тими документами, на підставі яких здійснюється ведення обліку фонду захисних споруд. При цьому, відповідно до пункту 16 Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту, виключення таких споруд із фонду та ведення його обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2017р. № 138, паспорт захисної споруди (споруди подвійного призначення) є первинним та обов`язковим документом для обліку сховищ, протирадіаційних укриттів, споруд подвійного призначення у складі фонду захисних споруд.

За приписами ст.ст. 65, 68 Кодексу цивільного захисту України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, здійснює державний нагляд (контроль) щодо:

1) центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, інших державних органів та органів місцевого самоврядування;

2) суб`єктів господарювання;

3) аварійно-рятувальних служб.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, здійснює державний нагляд (контроль) шляхом проведення планових та позапланових перевірок відповідно до закону (ст.66 Кодексу цивільного захисту України).

Відповідно до ч. 2 ст. 68 Кодексу цивільного захисту у разі встановлення порушення вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, що створює загрозу життю та здоров`ю людей, посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, звертаються до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, споруд, окремих приміщень, випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту у порядку, встановленому законом.

Також, п. 2 Положення про єдину державну систему цивільного захисту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 11 від 09.01.2014, визначено, що єдина державна система цивільного захисту - це сукупність органів управління, сил і засобів центральних та місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, виконавчих органів рад, підприємств, установ та організацій, які забезпечують реалізацію державної політики у сфері цивільного захисту.

Основні завдання, що виконуються єдиною державною системою цивільного захисту, у тому числі виконавчими комітетами місцевих рад, визначені у п.24 Положення.

Згідно п.п. 23-31 ч.2 ст.19 Кодексу цивільного захисту України до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту належить організація виконання вимог законодавства щодо створення, використання, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту; визначення за погодженням з місцевими державними адміністраціями потреби фонду захисних споруд цивільного захисту; планування та організація роботи з дообладнання або спорудження в особливий період підвальних та інших заглиблених приміщень для укриття населення; прийняття рішень про подальше використання захисних споруд цивільного захисту державної та комунальної власності у разі банкрутства (ліквідації) суб`єкта господарювання, на балансі якого вона перебуває, та безхазяйних захисних споруд; організація обліку фонду захисних споруд цивільного захисту; здійснення контролю за утриманням та станом готовності захисних споруд цивільного захисту; організація проведення технічної інвентаризації захисних споруд цивільного захисту, виключення їх за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, з фонду захисних споруд цивільного захисту; реалізація заходів, спрямованих на поліпшення пожежної безпеки суб`єктів господарювання комунальної форми власності; здійснення інших повноважень у сфері цивільного захисту, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 3-4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами ч. 1 ст. 73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ч. 4 зазначеної статті Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019р. у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016р. у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

При винесені даного рішення суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Крім того, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави до Одеської міської ради, Приватного акціонерного товариства «Антарктика», Товариства з обмеженою відповідальністю «Бебіленд», Приватного підприємства «Арія» про:

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).

Повне рішення складено 12 серпня 2024 р.

Суддя Н.В. Рога


Суд	Господарський суд Одеської області
Дата ухвалення рішення	01.08.2024
Оприлюднено	15.08.2024
Номер документу	120973207
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі) про державну власність щодо усунення перешкод у користуванні майном

Рога Н.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 01.08.2024 по справі 916/5800/23ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —916/5800/23

Рішення від 01.08.2024

Рішення
від 01.08.2024 по справі 916/5800/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ