Рішення

від 13.08.2024 по справі 359/12056/23

БОРИСПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 359/12056/23

Провадження № 2/359/947/2024

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2024 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі :

головуючої судді Яковлєвої Л.В.,

при секретарі Русан А.М.,

розглянувши y відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Борисполі Київської області цивільну справу за позовом Бориспільська міської ради Київської області до ОСОБА_1 , третя особа: Головне управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Бориспільської міської ради про витребування з чужого незаконного володіння нерухомого майна та скасування запису про реєстрацію права власності на нежитлове приміщення, -

встановив :

04 грудня 2023 року представник позивача Бориспільської міської ради звернувся до суду з позовом, яким просив : визнати незаконним та скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 38063642 про право власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення 300, площею 49,6 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; витребувати у власність Бориспільської міської ради з незаконного володіння ОСОБА_1 нежитлове приміщення 300, площею 49,6 кв.м., яке знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 5368 грн.

Вимоги обґрунтовано тим, що під час передачі, належного міській раді на праві власності, нежитлового приміщення у оренду ТОВ «КОРТЕКС» 02 грудня 2020 року стало відомо від громадянки ОСОБА_2 про факт незаконної повторної реєстрації цього майна за ОСОБА_1 .

Працівниками головного управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Бориспільської міської ради було складено відповідний акт про вчинення перешкод щодо передачі-прийняття нерухомого майна комунальної власності міської територіальної громади, яке розташоване за адресою : АДРЕСА_1 та підписання акта передачі-прийняття.

Міською радою встановлено, що відповідно відомостей з інформаційної довідки з Держав-ного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 07 грудня 2020 року за № 235664040, право власності на нежитлове приміщення 300, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зареєстроване (здійснено подвійну реєстрація права власності на один об`єкт, що є власністю міської ради) за ОСОБА_1 .

Підставою виникнення права власності зазначено технічний паспорт серія та номер: б/н, виданий 20 липня 2020 року; акт державної технічної комісії, серія та номер: 5, виданий 27 січня 2003 року та довідка серія та номер: виданий 20 липня 2020 року.

Враховуючи дану обставину, міською радою встановлено факт подвійної реєстрації права власності на одне й те ж нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою : АДРЕСА_1 за Бориспільською міською радою та ОСОБА_1 .

Так, на підставі заяви ПП ОСОБА_1 від 16 жовтня 2002 року виконавчим комітетом Бориспільської міської ради було прийнято рішення «Про надання дозволу приватному підприємцю ОСОБА_3 на проектно-вишукувальні роботи на проведення капітального ремонту нежитлового приміщення без зміни конструктивної схеми з використанням під магазин та організацію окремого виходу по АДРЕСА_2 »

03 грудня 2002 року рішенням виконкому міської ради за № 883 «Про внесення змін в рішення виконкому за № 779 від 22 жовтня 2002 року «Про надання дозволу приватному підприємцю ОСОБА_3 на проектно-вишукувальні роботи на проведення капітального ремонту нежитлового приміщення без зміни конструктивної схеми з використанням під магазин та організацію окремого виходу по АДРЕСА_2 » внесено зміни та виправлено допущену помилку у ініціалах приватного підприємця і надано дозвіл ОСОБА_1 на проведення капітального ремонту без зміни конструктивної схеми у вищевказаному приміщенні.

За результати виконаних робіт Бориспільською інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю 27 січня 2003 року видано акт № 5 про прийняття в експлуатацію магазину після капітального ремонту приміщення по АДРЕСА_1 .

Згідно Державних будівельних норм «Склад та зміст проектної документації для будівниц-тва ДБН А.2.2-3:2014», затверджених Наказом № 163 від 04 червня 2014 року Мінрегіону України, капітальний ремонт - сукупність робіт на об`єкті будівництва, введеному в експлуатацію в установленому порядку, без зміни його геометричних розмірів та функціонального призначення, що передбачають втручання у несучі та огороджувальні системи при заміні або відновленні конструкцій чи інженерних систем та обладнання у зв`язку з їх фізичною зношеністю та руйнуванням, поліпшення його експлуатаційних показників, а також благоустрій території.

Представник позивача стверджує, що проведення капітального ремонту у вже існуючому приміщення жодним чином не утворює нової речі та не дає права ОСОБА_1 на оформлення права власності на таке приміщення на підставі вищевказаного Акту № 5 від 27 січня 2003 року.

10 жовтня 2002 року було укладено договір № 47 між КП «Житлово-експлуатаційна контора № 1» виконавчого комітету Бориспільської міської ради та приватним підприємцем ОСОБА_1 щодо оренди вищевказаного спірного нежитлового приміщення площею 30,0 кв. м. розташованого по АДРЕСА_3 .

В подальшому, на підставі вищевказаного дозволу на проведення капітального ремонту спірного приміщення ОСОБА_1 здійснено ремонт підвального приміщення під магазин та отримано Акт № 5 ДАБК від 27 січня 2003 року.

У зв`язку із зміною форми договору оренди, викликаною набранням чинності Цивільним кодексом України від 01 січня 2004 року, між КП «Житлово-експлуатаційною конторою №1» та ОСОБА_1 було укладено новий договір оренди приміщення комунальної власності від 05 січня 2004 року за № 31/47 терміном дії до 31 грудня 2011 року.

Згодом, на підставі рішення міської ради від 21 вересня 2006 року за № 464 з 1 жовтня 2006 року було визначено орендодавцем майна територіальної громади міста Борисполя Головне управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету міської ради.

06 листопада 2006 року, не розриваючи договір оренди від 05 січня 2004 року за № 31/47, між ГУ ЖКГ виконавчого комітету міської ради та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір оренди за № 014 індивідуально визначеного нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Борисполя строком на 360 днів, що діє з 06 листопада 2006 року до 31 жовтня 2007 року.

До вказаного договору 20 грудня 2007 року, 02 грудня 2008 року, 01 листопада 2011 року, 18 жовтня 2014 року та 28 жовтня 2015 року вносились зміни.

Тобто, протягом 15 років між орендодавцем (КП «ЖЕК-1» та ГУ ЖКГ виконавчого комітету міської ради) та ФОП ОСОБА_1 діяли договірні відносини щодо оренди спірного приміщення та ним справно сплачувалась орендна плата за користування даним приміщенням, жодних дій щодо оформлення права власності на спірне житлове приміщен-ня ОСОБА_1 не здійснювалось.

Наявність орендних відносин також підтверджується рішеннями Бориспільської міської ради від 08 листопада 2007 року за № 2292-24-V, від 13 листопада 2008 року за № 4913-42-V та заяв ОСОБА_1 від 26 жовтня 2007 року, від 26 вересня 2008 року та від 27 жовтня 2006 року.

12 липня 2017 року, під час дії договірних відносин між ГУ ЖКГ виконавчого комітету міської ради та ОСОБА_1 , державним реєстратором міської ради Левчишиною Ю.А. на підставі поданих документів за Бориспільською міською радою було проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме на спірне нежитлове приміщення, загальною площею 45,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Наведене підтверджується витягом від 18 липня 2017 року за № 92231436 з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Підставою виникнення права власності стали такі документи : довідка про належність майна до комунальної власності серія та номер: 12-26-2719; рішення про формування комунальної власності міста, серія та номер: 12 від 18 лютого 1992 року; довідка серія та номер 01-07-265 від 07 липня 2017 року; лист серія та номер 11-07-1478 від 20 березня 2017 року, видавник Регіональне відділення Фонду Державного майна України; технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 06 жовтня 2016 року.

У 2017 році ОСОБА_1 припинив свою підприємницьку діяльність на підставі чого 29 грудня 2017 року між ГУ ЖКГ виконавчого комітету Бориспільської міської ради та ОСОБА_1 було укладено договір про розірвання договору оренди та укладено акт передачі-прийняття спірного нежитлового приміщення. Отже, ОСОБА_1 на протязі тривалого часу погоджувався з тим, що власником цього нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 є територіальна громада міста у особі Бориспільської міської ради.

Однак, при здійсненні передачі нежитлового приміщення в оренду іншому орендареві, працівниками міськвиконкому було встановлено факт незаконної повторної реєстрації права власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення, яке належить на праві власності Бориспільській міській раді.

У зв`язку з цим, на даний час на одне і те ж приміщення проведено державну реєстрацію за Бориспільською міською радою, яка є не скасованою чи не визнана незаконною та за ОСОБА_1 , який на думку міської ради, неправомірно на підставі акту № 5 від 23 січня 2003 року, яка стосується цього ж нежитлового приміщення, проведено держану реєстрацію права власності на вже зареєстроване за міською радою майно.

Згідно відомостей з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 07 грудня 2020 року за № 235664040 спірному приміщенню присвоєно нову поштову адреса : АДРЕСА_4 .

Документів, що підтверджують присвоєння поштової адреси спірному об`єкту нерухомого майна ні міською радою, ні її виконавчими органами ОСОБА_1 не видавались.

Враховуючи вищевказане, представник міської ради вважає, що державним реєстратором Огребчуком Р.В. безпідставно присвоєно нову адресу спірному нежитловому приміщенню та порушено норму п. 41 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127.

Також, в акті № 5 від 27 січня 2003 року, на підставі якого зареєстровано право власності ОСОБА_1 на спірне приміщення площею 49,6 кв.м. по АДРЕСА_4 , зазначено іншу площу приміщення, а саме : 34,66 кв.м., та не вказано номеру самого приміщення.

Таким чином, враховуючи вищевказане, на переконання позивача, державним реєстратором неправомірно (безпідставно) проведено повторну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на вже зареєстроване за міською радою майно всупереч чинному законодавству України та волі територіальної громади в особі уповноваженого на те органу - Бориспільської міської ради, а тому представник позивача вимушений звернутися до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 11 грудня 2023 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання з викликом і повідомленням. Сторонам роз`яснено права, обов`язки та встановлено строки для вчинення процесуальних дій.

Відповідач своїм процесуальним правом подати відзив на позов не скористався.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Ухвалою суду від 12 квітня 2024 року у справі закрито підготовче провадження, а справу призначено до розгляду по суті.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання сторони в судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, заяв чи клопотань до суду не направили.

Разом з тим, представник позивача подав до суду заяву, якою позовні вимоги підтримав та просив задовольнити, а розгляд справи здійснити у його та позивача відсутність.

Від представника третьої особи ОСОБА_4 надійшла заява про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.

Зважаючи на неявку сторін в судове засідання фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, згідно вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, не здійснюється.

За змістом вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Згідно постанови КЦС Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі за №761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбулось, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно вимог ст. 223, 280, 281 Цивільного процесуального кодексу України, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи, проти такого вирішення справи не заперечує і позивач.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення.

Повно і всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року за № 2 передбачено, що відповідно ст. 55, 124 Конституції України та ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ст. 12, 81, 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказами, відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Судом встановлено, що в рішенні виконавчого комітету Бориспільської міської ради за № 12 від 18 лютого 1992 року вказано про належність нежитлового приміщення до комуналь-ної власності Бориспільської територіальної громади в особі Бориспільської міської ради (а.с. 62).

10 жовтня 2002 року КП «ЖЕК-1» та приватний підприємець ОСОБА_1 уклали договір №47 оренди нежитлових приміщень, за умовами якого КП «ЖЕК-1» передало приватному підприємцю ОСОБА_1 на строк у 10 років у платне володіння та користування нежитлові приміщення для використання під магазин за адресою : АДРЕСА_2 загальною площею 30 м.кв. (а.с. 25-27).

В подальшому, право ОСОБА_1 на оренду вказаного нежитлового приміщення неодно-разово продовжувалось, що підтверджується договором №31/47 оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності від 05 січня 2004 року, договором оренди №014 індивідуально визначеного нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Борисполя від 06 листопада 2006 року, додатковим договором від 20 грудня 2007 року до договору оренди №014 індивідуально визначеного нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Борисполя від 06 листопада 2006 року, додатковим договором №2 від 02 грудня 2008 року до договору оренди № 014 індивідуально визначеного нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Борисполя від 06 листопада 2006 року, додатковим договором №3 від 01 листопада 2011 року до договору оренди №014 індивідуально визначеного нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Борисполі від 06 листопада 2006 року, додатковим договором №4 від 18 жовтня 2014 року до договору оренди №014 індивідуально визначеного нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Борисполі від 06 листопада 2006 року, додатковою угодою №5 від 28 жовтня 2015 року до договору №014 оренди індивідуально визначеного нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Борисполя від 06 листопада 2006 року (а.с. 32-58).

22 жовтня 2002 року рішенням виконавчого комітету Бориспільської міської ради №779 від 22 жовтня 2002 року приватному підприємцю ОСОБА_3 було надано дозвіл на проектно-вишукувальні роботи на проведення капітального ремонту нежитлового приміщення без зміни конструктивної схеми та додаткових навантажень на існуючі несучі конструкції з використанням під магазин продовольчих товарів площею 30,0 м. кв. та організацію окремого виходу по АДРЕСА_2 (а.с. 22).

На підставі акта №5 від 27 січня 2003 року Бориспільська інспекція ДАБК прийняла закінчений будівництвом магазин після капітального ремонту нежитлового приміщення по АДРЕСА_2 , збудований згідно дозволу на виконання будівельно-монтажних робіт (а.с. 31).

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області за №42-2-VII від 17 грудня 2015 року перейменовано АДРЕСА_3 (а.с. 97-103).

18 липня 2017 року державний реєстратор Бориспільської міської ради Левчишина Ю. А. прийняла рішення № 36185313 про державну реєстрацію за Бориспільською територіаль-ною громадою в особі Бориспільської міської ради право власності на нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 .

29 грудня 2017 року між головним управлінням житлово-комунального господарства виконкому Бориспільської міської ради та ОСОБА_1 було укладено договір, за умовами якого сторони прийняли рішення про розірвання договору оренди індивідуально визначе-ного нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Борисполя за №014 від 06 листопада 2006 року. Того ж дня було складено акт передачі-приймання нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 (а.с. 49-50).

07 вересня 2020 року державний реєстратор Озерської сільської ради Бородянського району Київської області Огребчук Р. В. прийняв рішення № 53936084 про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення № 300 загальною площею 49,6 м.кв. по Європейська, 2 за ОСОБА_1 .

Правовідносини, що виникли між сторонами по справі регулюються гл. 24 «Набуття права власності» та гл. 29 «Захист права власності» книги третьої «Право власності та інші речові права» ЦК України.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнан-ня або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особис-того немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України).

Цивільні права / інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або догово-ром, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/ інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/ інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Згідно ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно(житлові будинки,будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 у справі №6-1213цс16, не є новоствореним об`єкт нерухомого майна, створений з прив`язкою до вже існуючої нерухомості, з використанням її функціональних елементів.

За змістом постанови Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року у справі №910/7918/20 право власності на нову річ, виготовлену відповідно статті 332 ЦК України внаслідок переробки іншої речі, може виникати лише у тому разі, якщо в результаті здійсненої переробки з`являється інший об`єкт, відмінний за своїми характеристиками, тобто об`єкт, який може бути кваліфікований як нова річ. При цьому Верховний Суд зазначив, що не може вважатися новою річчю (новоствореним об`єктом) об`єкт нерухомого майна, який перероблений з прив`язкою до вже існуючого нерухомого майна та з використанням функціональних елементів цього майна, тобто такий, що фактично є тим самим об`єктом з видозміненими загальними характеристиками. Реконструкція також не має наслідком створення нової речі, оскільки створена з прив`язкою до вже існуючої нерухомості з використанням її функціональних елементів, тому передчасно стверджувати, що реконстру-йований об`єкт є іншим об`єктом нерухомості.

Згідно п. 1 ч.1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно.

Відповідно п. 9 ч.1 ст. 27 цього Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться,зокрема на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

За змістом абз. 2 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому п. 1 ч. 7 ст. 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Власник, згідно ст. 387 ЦК України, має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту.

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року в справі за № 756/15538/15 (провадження № 61-18736сво18) зазначено, що : «віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі за №359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), зазначено, що : «набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права».

Встановлено, що підставою для прийняття державним реєстратором Озерської сільської ради Бородянського району Київської області Огребчуком Р.В. рішення за №53936084 від 07 вересня 2020 року про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на спірне нежитлове приміщення став акт державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об`єкта в експлуатацію за №5 від 27 січня 2003 року, виданого Бориспільською ІДАБК.

Водночас, виконання будівельно-монтажних робіт з капітального ремонту нежитлового приміщення, в тому числі з організацією окремого входу до приміщення, не вважається будівництвом окремого об`єкта нерухомого майна.

Вказані висновки суду узгоджуються з правовою позицією, наведеною у постановах Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року у справі за №910/7918/20 та постанові Верхов-ного Суду України від 06 липня 2016 у справі за №6-1213цс16.

Суд вважає, що під час проведення капітального ремонту спірного нежитлового приміщен-ня ОСОБА_1 не був створений новий об`єкт нерухомого майна, оскільки нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 існував до проведення його капітального ремонту. Наведене підтверджується вищевказаними договорами оренди нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Бориспіль.

Таким чином, нежитлове приміщення магазину по АДРЕСА_1 не є новоствореним об`єктом нерухомого майна.

Згідно акту державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об`єкта в експлуатацію за №5 від 27 січня 2003 року, загальна площа прийнятого закінченого будівництвом магазину становить 34,66 кв.м. (а.с.55). В той же час в технічному паспорті на спірне нежитлове приміщення, виготовленого ТОВ «Армовірбуд», а також в рішенні про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за №53936084 віл 07 вересня 2020 року (а.с.15, 154-155) площа спірного нежитлового приміщення становить 49,6 кв.м. Зазначена різниця в площі об`єкту нежитлового приміщення, в свою чергу, також викликає обґрунтовані сумніви в правомірності реєстрації права власності на цей об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 .

Враховуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, суд вважає, що ОСОБА_1 неправомірно зареєстрував право власності на нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 .

Відтак, слід визнати незаконним та скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 38063642 про право власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення 300, площею 49,6 кв.м., яке знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 .

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння.

Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення ст. 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Відповідно ч. 1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути в нього витребуване.

Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Отже, особа, яка вважає, що порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.

Відповідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі за № 183/1617/16 (провадження № 14- 208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що право на витребування майна з незаконного володіння може мати як власник, так і законний користувач майна (постанови від 14 грудня 2022 року у справі за № 461/12525/15-ц (пункт 95), від 18 квітня 2023 року у справі за №357/8277/19 та від 04 липня 2023 року у справі за № 233/4365/18 (пункт 39).

За обставин даної справи, рішенням державного реєстратора Озерської сільської ради Бородянського району Огребчука Р. В. за № 53936084 від 07 вересня 2020 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яке рішенням державного реєстратора Бориспільської міської ради Левчишина Ю. А. від 18 липня 2017 року вже було зареєстроване за Бориспільською міською радою Київської області.

Судом встановлено, що нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 площею 45,2 м.кв. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1303337832105), про яке йде мова в рішенні державного реєстратора Бориспільської міської ради Левчишина Ю. А. від 18 липня 2017 року, та нежитлове приміщення розташоване за адресою: АДРЕСА_4 , площею 49,6 м.кв. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2162046032105), яке зазначене в рішенні державного реєстратора Озерської сільської ради Бородянського району Огребчука Р. В. за № 53936084 від 07 вересня 2020 року, є одним і тим самим об`єктом нерухомого майна. Доказів протилежного суду сторонами не надано.

Оскільки за обставин справи встановлено, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння Бориспільської міської ради Київської області не з її волі, тому наявні підстави для витребування у ОСОБА_1 у власність Бориспільської міської ради нежитлове приміщення 300, площею 49,6 кв. м., яке знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 .

Відповідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч.1 та п. 1 ч. 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

З платіжного доручення №892 від 28 листопада 2023 року (а.с.14) вбачається, що при до суду з даним позовом Бориспільська міська рада сплатила судовий збір у розмірі 5368,00 гривень. Зважаючи на задоволення позову, з ОСОБА_1 на користь позивача підлягають стягненню понесені витрати на оплату судового збору у розмірі 5368,00 гривень.

Враховуючи наведене та керуючись вимогами ст.10-12, 76-81, 133, 141, 223, 259,263- 265, 279, 280, 353, 354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов Бориспільська міської ради Київської області до ОСОБА_1 , третя особа: Головне управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Бориспільської міської ради про витребування з чужого незаконного володіння нерухомого майна та скасування запису про реєстрацію права власності на нежитлове приміщення - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 38063642 про право власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення 300, площею 49,6 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Витребувати у власність Бориспільської міської ради з незаконного володіння ОСОБА_1 нежитлове приміщення 300, площею 49,6 кв.м., яке знаходяться за адресою : АДРЕСА_1

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Бориспільської міської ради Київської області судовий збір у розмірі 5368 (п`ять тисяч триста шістдесят вісім) гривень 00 (нуль) копійок.

Відомості про позивача : Бориспільська міська рада Київської області, код ЄДРПОУ 04054903, місцезнаходження : Київська область, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 72.

Відомості про відповідача : ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою : АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичних осіб - НОМЕР_1 , паспортні дані відсутні.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст заочного рішення суду виготовлено 13 серпня 2024 року.

Суддя Л.В. Яковлєва