Ухвала

від 12.08.2024 по справі 160/21465/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

12 серпня 2024 р.Справа № 160/21465/24 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Сластьон А.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська про визнання протиправною бездіяльності, встановлення відсутності компетенції (повноважень), визнання протиправними та скасування постанов, -

ВСТАНОВИВ:

08.08.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії (бездіяльність) Ленінського районного суду м. Дніпропетровська стосовно нез`ясування у підготовчому засіданні щодо ОСОБА_1 питань про наявність підстав для закриття справи №1-23/10 за п. 1 і 2 ст. 6 КПК України 1960 року;

- визнати протиправними дії (бездіяльність) Ленінського районного суду м. Дніпропетровська стосовно нез`ясування у підготовчому засіданні 10.12.2010 у справі №1-23/10 питання про складення обвинувального висновку щодо ОСОБА_1 відповідно до вимог КПК України 1960 року;

- визнати протиправними дії (бездіяльність) Ленінського районного суду м. Дніпропетровська стосовно нез`ясування у підготовчому засіданні у справі №1-23/10 питання про допущення слідчим СВ ПМ ДПА в Дніпропетровській області Кравцем порушень вимог КПК України 1960 року під час порушення 05.03.2002 року кримінальної справи № 99027007, 04.04.2002 року кримінальної справи № 99026406, 23.04.2002 року кримінальної справи № 99027014, 15.05.2002 року кримінальної справи № 99027017, 22.05.2002 року кримінальної справи № 99027007/1, 22.05.2002 року кримінальної справи № 99027007/2;

- встановити відсутність компетенції (повноважень, права, підстав) Ленінського районного суду м. Дніпропетровська розглядати у підготовчому засіданні 10.12.2010 року по справі №1-23/10 питання про закриття справи щодо ОСОБА_1 у зв`язку зі спливом строку давності притягнення його до кримінальної відповідальності;

- визнати протиправними і скасувати постанови слідчого СВ ПМ ДПА в Дніпропетровській області Кравця про порушення 05.03.2002 року кримінальної справи №99027007, 04.04.2002 року кримінальної справи №99026406, 23.04.2002 року кримінальної справи №99027014, 15.05.2002 року кримінальної справи №99027017, 22.05.2002 року кримінальної справи №99027007/1 та 22.05.2002 року кримінальної справи №99027007/2.

Згідно з пунктами 4 та 6 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до адміністративної юрисдикції відносяться справи, які виникають зі спорів в публічно-правових відносинах, коли один із його учасників, який є суб`єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції в цьому процесі та/або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу, порушуючи права, свободи чи інтереси зазначених осіб в межах публічно-правових відносин.

Відтак, Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.

Як вбачається з матеріалів цієї справи позивачем оскаржується бездіяльність Ленінського районного суду м. Дніпропетровська на стадії попереднього розгляду кримінальної справи №1-23/10, що виразилася, на думку позивача, у нез`ясуванні судом наступних питань: наявності підстав для закриття справи за п. 1 і 2 ст. 6 КПК України 1960 року, складенні обвинувального висновку щодо ОСОБА_1 , допущення слідчим СВ ПМ ДПА в Дніпропетровській області Кравцем порушень процесуального закону під час прийняття рішень про порушення відносно позивача кримінальних справ №99027007, №99026406, №99027014, №99027017, №99027007/1 та №99027007/2. В позовній заяві позивач просить суд встановити відсутність компетенції (повноважень, права, підстав) Ленінського районного суду м. Дніпропетровська розглядати під час попереднього розгляду справи №1-23/10 питання про закриття відносно нього кримінальної справи у зв`язку зі спливом строку давності притягнення його до кримінальної відповідальності за відсутності відповідного клопотання ОСОБА_1 про це та за умови невизнання останнім своєї вини за пред`явленим обвинуваченням. Також, просить визнати протиправними і скасувати постанови слідчого СВ ПМ ДПА в Дніпропетровській області про порушення 05.03.2002 року кримінальної справи №99027007, 04.04.2002 року кримінальної справи №99026406, 23.04.2002 року кримінальної справи №99027014, 15.05.2002 року кримінальної справи №99027017, 22.05.2002 року кримінальної справи №99027007/1 та 22.05.2002 року кримінальної справи №99027007/2.

Судом встановлено, що позиція позивача ґрунтується, серед іншого, на кримінально-правових відносинах, стосується вирішення питання дотримання відповідачем як судом першої інстанції під час попереднього розгляду кримінальної справи вимог ст. 237 Кримінально-процесуального кодексу України в діючій на момент спірних правовідносин редакції Закону України від 28.12.1960 року, зі змінами та доповненнями (тут і далі по тексту - КПК України, Кримінально-процесуальний кодекс України).

Зокрема, позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач під час попереднього розгляду справи не з`ясував питання наявності підстав для закриття справи, не перевірив дотримання вимог кодексу при складенні обвинувального висновку, а так само не звернув уваги на дотримання положень процесуального закону під час порушення справи та провадженні досудового слідства.

Також, позивач заявив вимоги про визнання наявності компетенції (повноважень) у Ленінського районного суду м.Дніпропетровська розглядати під час попереднього розгляду справи питання про закриття справи відносно ОСОБА_1 у зв`язку зі спливом строку давності притягнення його до кримінальної відповідальності.

Висновок суду про те, що розгляд спору у зазначеній справі не відноситься до юрисдикції адміністративного суду, оскільки спір не є публічно-правовим, а відповідач не здійснював в спірних правовідносинах управлінських функцій, зроблено з урахуванням наступного нормативно-правового регулювання та з огляду на такі обставини.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України, судоустрій, судочинство, організація і діяльність прокуратури, органів досудового розслідування визначаються виключно законами.

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства (ст. 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно зі ст. 3 Кримінально-процесуального кодексу України в чинній на момент спірних правовідносин редакції, провадження в кримінальних справах на території України здійснюється за правилами цього Кодексу незалежно від місця

вчинення злочину. При провадженні в кримінальній справі застосовується

кримінально-процесуальний закон, який діє відповідно під час

дізнання, досудового слідства або судового розгляду справи.

В попередньому розгляді справи суддею з`ясовуються наступні питання: чи підсудна справа суду, на розгляд якого вона надійшла; чи немає підстав для закриття справи або її зупинення; чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимог

цього Кодексу; чи немає підстав для зміни, скасування або обрання

запобіжного заходу; чи не було допущено під час порушення справи, провадження

дізнання або досудового слідства таких порушень вимог цього

Кодексу, без усунення яких справа не може бути призначена до

судового розгляду (ст. 237 КПК України).

Відповідно до ст. 244 Кримінально-процесуального кодексу України в чинній на момент спірних правовідносин редакції, за результатами попереднього розгляду справи суддя своєю постановою приймає одне з таких рішень: про призначення справи до судового розгляду; про зупинення провадження в справі; про повернення справи прокуророві; про направлення справи за підсудністю; про закриття справи; про повернення справи на додаткове розслідування.

За наслідком закриття справи судом виноситься постанова, право на оскарження якої передбачено ст. 248 Кримінально-процесуального кодексу України.

Також, стаття 347 Кримінально-процесуального кодексу України визначає можливість апеляційного оскарження ухвал (постанов), ухвалених місцевим судом, про

закриття справи або направлення справи на додаткове розслідування, що кореспондується з визначеним у ст. 43 Кримінально-процесуального кодексу України правом обвинуваченого подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить дізнання,

слідчого, прокурора, судді та суду.

В спірних правовідносинах під час попереднього розгляду справи відповідач виконував виключно процесуальні, пов`язані з відправленням судом правосуддя, функції, які не можна охарактеризувати як управлінські.

Згідно з приписами Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та КПК України, дотримання вимог процесуального закону є обов`язками суду під час здійснення правосуддя у конкретній справі.

Закони України не передбачають можливості розгляду в суді позовних вимог про визнання незаконнними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім обвинувального висновку, оскільки такі дії/бездіяльність пов`язані з розглядом конкретної справи навіть після його завершення, а вирішення в суді спору за такою позовною вимогою буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.

Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені в ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Відтак, суд вважає, що усі процесуальні порушення, що є предметом розгляду даної справи, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені, в том числі з використанням передбаченого в КПК України інституту перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом нового судового процесу проти суду (судді).

Щодо заявленої позивачем вимоги про визнання протиправними та скасування постанов слідчого про порушення відносно ОСОБА_1 кримінальних справ.

Порядок порушення справи визначено статтею 98 Кримінально-процесуального кодексу України в редакції, чинній на момент спірних правовідносин.

Нагляд за законністю порушення кримінальної справи та за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства здійснює прокурор (ст. 100 та ст. 227 КПК України в редакції, чинній на момент спірних правовідносин).

Процесуальний закон станом на дату прийняття спірних постанов про порушення кримінальних справ передбачав можливість оскарження дій слідчого прокуророві або до суду - в порядку, визначеному ст. 236-7 КПК України на момент спірних правовідносин.

Отже, правовідносини, щодо дій суду на стадій попереднього розгляду кримінальної справи в суді першої інстанції, а також дій слідчого під час порушення кримінальної справи за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що спір, який виник між сторонами у справі, підлягає розгляду в порядку, передбаченому Кримінально-процесуальним кодексом України, оскільки захист прав заявника, з урахуванням обов`язковості дотримання вимог частини ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, вимагав би від адміністративного суду, до якого надійшов такий позов, перевіряти та надавати оцінку обставинам, не властивим суду адміністративної юрисдикції, дотримання відповідачем приписів, встановлених Кримінально-процесуальним кодексом України.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 року у справі "Zand v. Austria" зазначив, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів ". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, який, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Враховуючи вимоги, наведені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, Верховний Суд України неодноразово, зокрема, в постановах від 24.04.2012 у справі № 21-989во10, від 16.09.2015 у справі № 21- 1666а15, вказував на те, що спори, які стосуються перевірки правомірності дій (рішень) правоохоронних органів, вчинених (прийнятих) при досудовому розслідуванні, не відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Також, у рішенні Конституційного Суду України від 23.05.2001 №6-рп/2001 зазначено, що захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської сфери.

Аналогічний висновок зроблено Конституційним Судом України у рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011, в якому зазначено, що з метою реалізації положень статті 55 Конституції України та недопущення обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у разі оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого, органу дізнання стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини такі скарги суди повинні розглядати аналогічно до порядку оскарження до суду рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, встановленого КПК України.

Враховуючи викладене, спір, який виник між сторонами в цій справі, підлягає розгляду в порядку, передбаченому КПК України в межах кримінального, а не адміністративного судочинства.

З цих підстав суд зазначає, що законність процесуальних актів, дій чи бездіяльності, вчинених при здійсненні процесуальних повноважень, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

Намагання здійснити контроль за процесуальною діяльністю поза межами відповідного процесуального регулювання є протиправним втручанням у діяльність особи, наділеної в установленому порядку процесуальними правами, та є посяганням на її процесуальну незалежність.

Отже, спори, які стосуються перевірки правомірності дій (рішень) правоохоронних органів, вчинених (прийнятих) при досудовому розслідуванні, а також дій суду під час кримінального провадження, не відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Таким чином, при визначенні юрисдикції у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень має значення, в тому числі, і предмет спору. У разі, коли він виник чи пов`язаний з кримінальним провадженням, то на такі правовідносини юрисдикція адміністративних судів не поширюється.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.06.2018 у справі № 826/13340/15.

Щодо заявленої позивачем вимоги про встановлення відсутності компетенції (повноважень, права, підстав) Ленінського районного суду м. Дніпропетровська розглядати у підготовчому засіданні питання про закриття справи №1-23/10 щодо ОСОБА_1 у зв`язку зі спливом строку давності притягнення його до кримінальної відповідальності.

Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 13березня 2019 року у справі №820/3713/17 (провадження №11-1257апп18), спір, у якому особа, яка не є суб`єктом владних повноважень, заявляє вимоги про визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) у суб`єкта владних повноважень, не є компетенційним, тому не може бути розглянутий у порядку адміністративного судочинства.

У цій справі позивач просить суд встановити відсутність компетенції Ленінського районного суду м. Дніпропетровська щодо розгляду питання закриття справи щодо ОСОБА_1 у зв`язку зі спливом строку давності притягнення його до кримінальної відповідальності.

Суд виходить з того, що за змістом положень п.5) ч. 1 ст. 5 та п.3) ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, компетенційними є спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їх компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі делегованих повноважень. Особливістю таких спорів є те, що сторонами у них - як позивачем, так і відповідачем - є суб`єкти владних повноважень. Тобто, позивачем у компетенційних спорах є суб`єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб`єкт владних повноважень (відповідач) своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію або що прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №820/3713/17 (провадження №11-1257апп18) та від 06.02.2019 у справі №705/748/17 (провадження №11-119апп18).

У даній справі позивач не є суб`єктом владних повноважень, а отже, не наділений адміністративно процесуальною дієздатністю в частині пред`явлення позову щодо визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) у відповідача, а тому, на думку суду, виключно визнання відсутності у відповідача компетенції не відновить прав позивача, які він вважає порушеними під час вирішення судом питання закриття провадження у кримінальній справі, тобто, не призведе до реального й ефективного захисту прав позивача.

Відтак, позов в частині вибору позивачем способу захисту (встановлення наявності компетенції), щодо якого встановлено обмеження стосовно суб`єкта звернення з відповідним позовом, не підлягає судовому розгляду.

Посилання позивача на висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 23.01.2019 у справі №802/1335/17-а є нерелевантними, оскільки в зазначеній справі встановлено, що спір про визнання протиправними дій слідчого в кримінальному провадження не є публічно правовим, а справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Крім того, не є застосовним при визначенні підсудності даної справи висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23.01.2019 у справі №802/1335/17-а про те, що розгляд судом адміністративної юрисдикції справи про перевірку правомірності слідчих дій є можливим у випадках, коли на момент звернення особою зі скаргою на проведені у кримінальному провадженні процесуальні дії, які за правилами КПК не підлягають окремому провадженню і можуть перевірятися при розгляді судом кримінальної справи по суті, кримінальне провадження припинено на підставі визначеного законом процесуального рішення, з огляду на таке.

Позивачем у даній справі оскаржується допущена відповідачем бездіяльність на стадії попереднього розгляду кримінальної справи №1-23/10, що призвела, на думку позивача, до порушення норм КПК України, внаслідок чого було закрито провадження у справі відносно позивача на підставі нереабілітуючих обставин - у зв`язку зі спливом строку давності притягнення його до кримінальної відповідальності. Окрім цього, позивач вважає протиправними винесені щодо нього слідчим СВ ПМ ДПА в Дніпропетровській області постанови про порушення кримінальних справ.

Як вже було встановлено судом, оскаржувана бездіяльність відповідача, а також оскаржувані постанови слідчого в цій справі, на відміну від правовідносин у справі №802/1335/17-а, підлягали окремому оскарження за правилами КПК України, про що судом вже надано оцінку в цій ухвалі.

Крім того, позивачем у справі №802/1335/17-а, на відміну від спірних правовідносин, є особа, яка мала статус свідка в кримінальному провадженні, відтак, зазначений статус дійсно обмежував таку особу у виборі способів захисту та можливості оскарження процесуальних дій слідчого у кримінальному провадженні.

З цих же підстав, не може бути застосований до спірних правовідносин висновок, що міститься в рішенні ЄСПЛ у справі «Кузьменко проти України».

Натомість, Європейський суд з прав людини, практика якого є своєрідним механізмом, що дозволяє розуміти, тлумачити та застосовувати Конвенцію, неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду, хоч остаточне рішення про те, чи було дотримано вимог Конвенції, має виносити Суд. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або настільки, що це вже спотворює саму суть цього права(пункт 44 рішення Суду у справі «ПринцЛіхтенштейну Ганс-Аадам ІІ проти Німеччини»).

Слід також звернути увагу на іншу складову закріпленого у статті 6 Конвенції права - вимогу щодо законності суду, тобто суду, встановленого законом. Це поняття включає організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції) складову. Порушення під час визначення юрисдикції суду безумовно призводить до порушення права на справедливий суд.

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Таким чином, повноваження кожного органу законодавчої, виконавчої та судової влади не є безмежними, а визначаються Конституцією та законами України. Отже, суди не мають права розглядати вимоги, які не належать до їх юрисдикції, визначеної законом.

У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до вимог частини 4 статті статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі може бути оскаржено. У разі скасування ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі позовна заява вважається поданою у день первісного звернення до суду.

На підставі викладеного, керуючись статтями 170, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська про визнання протиправною бездіяльності, встановлення відсутності компетенції (повноважень), визнання протиправними та скасування постанов.

Роз`яснити позивачу, що даний спір, окрім вимог про встановлення відсутності компетенції Ленінського районного суду м. Дніпропетровська, належить розглядати в порядку кримінального судочинства.

Позовні вимоги в частині встановлення відсутності компетенції Ленінського районного суду м. Дніпропетровська щодо розгляду у підготовчому засіданні 10.12.2010 року питання про закриття справи №1-23/10 відносно ОСОБА_1 у зв`язку зі спливом строку давності притягнення його до кримінальної відповідальності - не підлягають судовому розгляду.

Копію ухвали направити особі, що звернулася із адміністративним позовом разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.О. Сластьон