Постанова

від 13.08.2024 по справі 753/6092/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 753/6092/24 Головуючий у суді І інстанції Гусак О.С.

Провадження № 22-ц/824/12154/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Баховського Михайла Михайловича, поданою в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 як законного представника: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 14 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 як законний представник: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , про стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних від простроченої суми боргу,

в с т а н о в и в:

У березні 2024 року ОСОБА_1 через представника - адвоката Баховського М.М. звернувся до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» з позовом до КП «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), Департаменту територіального контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 як законний представник: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , про стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних від простроченої суми боргу.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 14 травня 2024 року у задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору відмовлено, позовну заяву повернуто позивачу.

Постановляючи зазначену ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що пред`явлений позивачем на підставі частини другої статті 625 ЦК України позов не є позовом про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, тому пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», не поширюється на вимоги позивача про стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних від простроченої суми боргу. Оскільки підстави для звільнення позивача від сплати судового збору відсутні і станом на 14 травня 2024 року останнім не усунуто визначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліки, а саме не сплачено судовий збір у встановленому порядку і розмірі, позовна заява підлягає визнанню неподаною та поверненню позивачеві.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 як законний представник: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 через представника - адвоката Баховського М.М.звернулися через підсистему «Електронний суд» з апеляційною скаргою, в якій просять його скасувати з мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуального та неправильного застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначили, що предметом поданого позову є стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих внаслідок несвоєчасного відшкодування шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування, його посадовою або службовою особою, а саме інспекторами відповідачів, які виконували владні повноваження, а тому суд першої інстанції дійшов хибного висновку про відсутність підстав для звільнення позивачів від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір».

Вважають, що втрати від інфляції та 3 % річних в розумінні статті 22 ЦК України є збитками, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

У відзивах на апеляційну скаргу відповідачі просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на те, що доводи скаржників є безпідставними, оскільки суд першої інстанції ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення про повернення позовної заяви з додержанням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування своїх заперечень вказали, що питання відшкодування шкоди, завданої внаслідок проведення демонтажу нежитлової будівлі (літ. «А») по АДРЕСА_1 уже було вирішено у межах справи № 753/15095/17 шляхом стягнення відповідної компенсації, а заявлені у цій справі на підставі частини другої статті 625 ЦК України позовні вимоги не є вимогами про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, відтак положення пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» не можуть бути застосовані як підстава для звільнення позивача від сплати судового збору.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Згідно із частиною другою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також заперечень відзивів на неї,колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 4 ЦПК України кожна особа має право у встановленому законом порядку звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Право на суд стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.

Отже, реалізація права особи на судовий захист здійснюється в порядку, встановленому процесуальним законом.

Процесуальні вимоги до змісту позовної заяви визначені статтею 175 ЦПК України. Відповідно до частини першої вказаної статті у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Згідно із частиною четвертою статті 175 ЦПК України якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору.

Згідно із положеннями частини першої - третьої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що 24 березня 2024 року ОСОБА_1 через представника - адвоката Баховського М.М. звернувся до Дарницького районного суду м. Києва через підсистему ЄСІТС «Електронний суд»з позовом до КП «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), Департаменту територіального контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 як законний представник: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , про стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних, в якому зазначив, що судовий збір не справляється на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», оскільки позов стосується відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування, його посадовою або службовою особою.

Суд першої інстанції ухвалою від 16 квітня 2024 року залишив позовну заяву без руху та надав позивачу строк для усунення її недоліків п`ять днів з дня вручення даної ухвали, вважаючи, що пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», не поширюється на вимоги позивача про стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних від простроченої суми боргу. Таким чином, при зверненні до суду позивачу необхідно було сплатити судовий збір, розмір якого виходячи із ціни позову (1 577 799,09 грн) становить максимально передбачений за вимогу майнового характеру - 15 140,00 грн.

23 квітня 2024 року представник позивача - адвокат Баховський М.М. подав до суду заяву про звільнення від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», посилаючись на те, що спір виник внаслідок протиправних дій та рішень відповідачів, тому судом помилково ідентифіковано позовні вимоги як такі, що походять із договірних правовідносин.

14 травня 2024 року районний суд постановив ухвалу, якою у задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору відмовив з підстав того, що пред`явлений на підставі частини другої статті 625 ЦК України позов не є позовом про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, а позовну заяву повернув позивачу, оскільки він не виконав у встановлений строк вимоги вищевказаної ухвали, недоліки позовної заяви не усунув.

За приписами частини другої статті 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір».

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (стаття 1 Закону України «Про судовий збір»).

Згідно частини першої статті 3 цього Закону судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Розміри ставок судового збору регламентовано статтею 4 Закону України «Про судовий збір».

Водночас, відповідно до пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

З матеріалів справи вбачається, що предметом позову у цій справі є стягнення в солідарному порядку з відповідачів на підставі статті 625 ЦК України інфляційних втрат та 3 % річних за період невиконання грошового зобов`язання щодо відшкодування майнової шкоди, яке було покладено на одного з них, а саме КП «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) постановою Верховного суду від 15 лютого 2023 року у справі № 753/15095/17 за позовом ОСОБА_9 , правонаступниками якого є ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , в інтересах яких діє ОСОБА_5 ; ОСОБА_1 ; ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_10 ; ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 , до КП «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), Київської міської державної адміністрації, Київської міської ради про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Приписами частини другої статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Отже, завдання майнової (матеріальної) породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) зазначила, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Вказане свідчить, що грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року (провадження № 14-16цс18).

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18) зробила висновок, за яким положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22)).

У справі, яка переглядається, позивач посилався на те, що відповідачі за період із серпня 2017 року по 15 лютого 2023 року мають невиконане грошове зобов`язання перед ним з відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок знищення (демонтажу) нежитлового приміщення, що встановлено у постанові Верховного суду від 15 лютого 2023 року у справі № 753/15095/17.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав та умов, передбачених пунктом 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового за подання позовної заяви, так як спір у вказаній цивільній справі не пов`язаний із вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, оскільки виник внаслідок несвоєчасної сплати відповідачем грошових коштів, стягнутих на підставі рішення суду в іншій цивільній справі, у порядку частини другої статті 625 ЦК України.

Подібні правові висновки викладені у постанові (ухвалі) Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 569/6045/17 та від 25 березня 2021 року у справі № 686/22674/20.

В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до практики ЄСПЛ вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявника на доступ до правосуддя, оскільки формування справедливих принципів оплати судового збору характеризує рівень доступності до правосуддя у країні.

Це пов`язано з тим, що, на думку ЄСПЛ, судовий збір є таким обмежувальним заходом, який попереджає подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів.

Таким чином, покладаючи на позивача обов`язок зі сплати судового збору у порядку та розмірі, визначеному Законом України «Про судовий збір», суд першої інстанції вірно врахував предмет позову, який стосується відповідальності за порушення грошового зобов`язання, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку, що несплата позивачем судового збору за подання позовної заяви у цій категорії справ має оцінюватися як невиконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху та є підставою для її повернення позивачеві.

Доводи апеляційної скарги про те, що втрати від інфляції та 3 % річних є збитками в розумінні положень статті 22 ЦК України безпідставні.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 зазначила, що за змістом частини другої статті 22, статті 1192, ЦК України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди. Натомість відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків), порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.

Отже, інфляційні втрати та три проценти річних не є збитками в розумінні частини другої статті 22 Цивільного кодексу України, а за своєю правовою природою є санкціями за неналежне виконання грошового зобов`язання.

При цьому визнання неподаною та повернення позовної заяви не є позбавленням права доступу до суду у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки вказане не перешкоджає повторному зверненню позивача (-ів) із позовом до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення позовної заяви.

Крім того, процесуальні норми, якими керувався суд першої інстанції є зрозумілими та наслідки їх невиконання (повернення позовної заяви) є достатньо передбачуваними, що також свідчить про відсутність порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог статті 379 ЦПК України, апеляційним переглядом не встановлено, ухвала про повернення позовної заяви позивачеві відповідає встановленим судом обставинами справи.

За таких обставинколегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, ухвала суду першої інстанції постановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і обґрунтовані підстави для її скасування відсутні.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.

У частинах першій, шостій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як роз`яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ України у пункті 31 постанови № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» якщо строк (строки), на який (які) судом було відстрочено або розстрочено сплату судового збору, закінчився, а таку сплату не здійснено, суд з урахуванням конкретних обставин справи може, зокрема, стягнути несплачену суму судового збору при ухваленні судового рішення. У разі якщо судом було відстрочено сплату позивачем судового збору, який із тих чи інших причин до ухвалення рішення у справі сплачено не було, а рішення ухвалено на користь позивача, то стягнення суми судового збору здійснюється безпосередньо з відповідача у дохід Державного бюджету України.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 31 травня 2024 року скаржникам було відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 14 травня 2024 року до ухвалення судового рішення судом апеляційної інстанції у справі № 753/6092/24, тому з урахуванням того, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 як законного представника: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , на користь держави в особі Державної судової адміністрації України стягується судовий збір за перегляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 605,60 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу адвоката Баховського Михайла Михайловича, подану в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 як законного представника: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , залишити без задоволення.

Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 14 травня 2024 року у даній справі залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 як законного представника: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , на користь держави в особі Державної судової адміністрації України судовий збір за перегляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 605,60 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 13 серпня 2024 року.

Судді: С.А. Голуб

Т.А. Слюсар

Д.О. Таргоній