Ухвала

від 12.08.2024 по справі 260/4005/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

12 серпня 2024 року

м. Київ

справа №260/4005/23

адміністративне провадження № К/990/29406/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Кравчука В.М., суддів Стародуба О.П., Стеценка С.Г.,

перевіривши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворит-М»

на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 червня 2024 року (колегія у складі: головуючого - судді Хобор Р.Б., суддів Бруновської Н.В., Шавеля Р.М.)

у справі № 260/4005/23

за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворит-М»

про стягнення адміністративно- господарських санкцій та пені,

УСТАНОВИВ:

Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі також -позивач) звернулося до адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворит-М» (далі також - ТОВ «Фаворит-М», відповідач, скаржник), в якому просило стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції та пеню за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в загальній сумі 40 225,40 грн.

Закарпатський окружний адміністративний суд рішенням від 29 січня 2024 року відмовив у задоволенні позову.

Надалі Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 28 червня 2024 року, задовольнивши апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, скасував зазначене рішення суду першої інстанції від 29 січня 2024 року та прийняв нове - про задоволення позовних вимог.

29 липня 2024 року ТОВ «Фаворит-М» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій з посиланням на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 червня 2024 року та залишити в силі рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року.

Як на підстави касаційного оскарження відповідач покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (мотивуючи тим, що апеляційний суд при ухваленні оскаржуваної постанови неправильно застосував норми частини третьої статті 17, частин першої та третьої статті 18, частин другої, третьої і п`ятої статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» без урахування висновків щодо їх правозастосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 440/2371/19, від 17 вересня 2020 року у справі № 160/4443/19, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку), а також на підпункти «а» і «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 цього ж Кодексу (а саме касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу).

Крім того, скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції помилково не врахував факт подання Товариством 20 вересня 2022 року до районного центру зайнятості звіт форми № 3-ПН з відомостями про наявність вакантного робочого місця для особи з інвалідністю з мотиву, що вказаний звіт подано несвоєчасно.

Перевіряючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, Суд виходить з такого.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Згідно з пунктами 3 і 10 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є: справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

У цій справі предметом спору є звернення стягнення на майно Товариства, шляхом стягнення з нього адміністративно-господарських санкцій (штрафу і пені) всього у сумі 402 25,40 грн., нарахованих територіальним органом Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік.

Закарпатський окружний адміністративний суд в ухвалі від 23 травня 2023 року про відкриття провадження вирішив питання про розгляд цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження.

У такому разі ухвалені у цій справі судові рішення відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.

У контексті наведеного Суд зауважує, що для підтвердження фундаментального значення для формування єдиної правозастосовної практики скаржник має сформулювати проблемне правове питання, вирішення якого у випадку відкриття Верховним Судом касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Вжите ж законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначе-них Конституцією України тощо.

В той же час оцінка «значного суспільного інтересу» до розгляду справи та її винятковості може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має таке значення. Тому особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Так, вказуючи на наявність підстави для касаційного оскарження, передбачених підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, скаржник в той же час не обґрунтовує, у чому саме полягає фундаментальне значення розгляду цієї справи для формування єдиної правозастосовної практики, не вказує приклади неоднакового застосування судами в інших справах у подібних правовідносинах Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 875-ХІІ), Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 70, наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 31.05.2013 року № 316 «Про затвердження форм звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», інших норм матеріального чи процесуального права.

Що ж до посилань відповідача на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, наведених у постановах від 24 березня 2021 року у справі № 440/2371/19 і від 17 вересня 2020 року у справі № 160/4443/19, то Суд вважає їх безпідставними, оскільки касаційний суд у зазначених постановах, а також у постанові від 26 червня 2018 року у справі № 806/1368/17 сформулював правову позицію щодо належного інформування роботодавцем органу Державної служби зайнятості про наявність вакансій для осіб з інвалідністю, яка зводиться до того, що:

« періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, натомість передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). В такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.».

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 806/1368/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17, від 13 липня 2020 року у справі № 804/4097/18.

При цьому Восьмий апеляційний адміністративний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції від 29 січня 2024 року, урахував зазначений висновок Верховного Суду та поза тим виходив з того, що відповідач звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів до 01 березня 2022 року не подав. В той же час робоче місце для особи з інвалідністю на посаду прибиральниці виробничих приміщень було створене на Товаристві ще 01 січня 2022 року, а звіт за формою № 3-ПН подано вже 20 вересня 2022 року (тобто, з порушенням встановленого строку для його подання). Отже, оскільки ТОВ «Фаворит-М» не виконало обов`язок щодо надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, то останнє має нести відповідальність, передбачену статтею 20 Закону № 875-ХІІ у вигляді адміністративно-господарський санкцій.

Стосовно покликань відповідача на суспільний інтерес до цієї справи та її винятковість, то вони не обґрунтовані обставинами, які б виділяли позовні вимоги у даній справі в якусь особливу категорію спорів, та не підтверджені жодними документальними доказами, а тому не є прийнятними в розумінні приписів підпункту «в» пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Таким чином, Суд вважає, що перегляд цієї справи у касаційному порядку не матиме фундаментального значення для формування єдиної правозастосовної практики та водночас не вбачає інших обставин, визначених у пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження.

У такому разі відкриття касаційного провадження не матиме значення для формування правозастосовної практики, не створить відмінний від минулого підхід до вирішення цієї категорії спорів.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За викладених обставин ТОВ «Фаворит-М» слід відмовити у відкритті касаційного провадження.

Керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України, Верховний Суд,-

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворит-М» на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 червня 2024 року у справі № 260/4005/23.

2. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами надіслати скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя В.М. Кравчук

Суддя О.П. Стародуб

Суддя С.Г. Стеценко