Рішення

від 13.08.2024 по справі 207/4206/21

ЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКА 

справа № 207/4206/21

№ провадження 2/208/759/24

РІШЕННЯ

Іменем України

13 серпня 2024 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, у складі:

Головуючого, судді Івченко Т.П.

секретар судового засіданні Паталахи І.О.,

за участі:

представник позивача, адвокат Бурдік В.І.,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні у місті Кам`янське Дніпропетровської області, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1 «про відшкодування матеріальної шкоди», -

встановив:

1.Позиція позивача.

23.09.2021 року позивач ФОП ОСОБА_2 подала до провадження Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області позовну заяву заявив позовні вимоги до ОСОБА_1 «про відшкодування матеріальної шкоди», а саме:

- стягнути з ОСОБА_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 на її користь 1 607 509 грн. 72 коп., яка складається із 1 575 884 грн. - вартість повністю знищеного майна; 31625,72 грн. витрат на оплату вартості поновлення якості частки пошкодженого майна.

В обґрунтування підстав для звернення із позовом, позивачем зазначено, що ФОП ОСОБА_2 орендує нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на підставі договору від 01.10.2020 року укладеному із орендодавцем приміщення - ОСОБА_3 .

05.06.2021 року відбулося залиття приміщення магазину мешканцями вище розташованої квартири АДРЕСА_3 , внаслідок чого було пошкоджено майно позивача та завдано їй майнова шкода.

На час залиття приміщення магазину, в ньому знаходився товар на суму 1575844 гривень, і частину товару відновлено на що було витрачено позивачем сума 31625,72 гривень, а тому загальна вартість завданої шкоди становить 1607509,72 гривні.

Враховуючи, що відповідач, будучи власником квартири, яка знаходиться над магазином, не надав доступ до квартири АДРЕСА_4 на час події, яка мала місце 05.06.2021 року та в подальшому, вважає доведеним винність відповідача.

З актом обстеження приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який розташований за адресою АДРЕСА_2 , інспекторами КП «Добробут» ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був складений акт, проте встановити причину залиття не було можливим.

2.Позиція відповідача.

Відповідач ОСОБА_1 відзив на позов не подавав, надав пояснення під час судового розгляду справи по суті, зазначив наступне.

Дійсно станом на 05.06.2021 року він був власником квартири АДРЕСА_4 . На першому поверсі зазначеного будинку знаходиться розташований магазин, проте площа даного магазину є більшою за площу квартири АДРЕСА_3 , і над магазином розташована більше двох квартир. З боку позивача жодним доказом не підтверджено його винуватість, у тому що у позивача відбулося залиття. 05.06.2021 року.

Так, 05.06.2021 року йому на телефон подзвонили представники позивача повідомив про те, що стеля в їх приміщенні мокра та відбувається залиття. Так як, на той час, він знаходився за межами міста, то до квартири АДРЕСА_3 приїхав його батько разом із його дядьком, які відкрив квартири течі, прориву труб каналізації чи водопостачання не виявили, стіни, стеля, підлога квартири були сухі. Жодного ознаку прориву чи підтоплення не було. Батьком разом із дядьком одразу спустилися до магазину, де представникам позивача повідомили про відсутність будь-яких ознак підтоплення чи прориву труб, запросили представників до квартири, які відмовилися. Проте вони залишилися чекати біля приміщення магазину ще до 40-ка хвилин і нікуди не уходили.

Ні представниками позивача, ні позивачем його не було повідомлено в якій частині приміщення позивача є підтоплення, та про його причину. Також, ні позивач, ні його представники, як і представники КП «Добробут» не повідомляли про призначення комісійного обстеження, та необхідності ще додаткового надання для огляду його квартири.

Також з боку позивача жодним чином не підтверджено що на час залиття приміщення магазину, в ньому знаходилось заявлене майно, його вартість, докази придбання такого товару позивачем у власність, чи на будь-якій іншій правовій підставі, тобто не підтверджено завдання саме майнової шкоди позивачу.

В акті складеному КП «Добробут» не зазначено причину залиття, як і місце залиття, будь-яке джерело виникнення підтікання води, яке б хоч як би обґрунтовувало припущення позивача.

А тому просить у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

2.1.Свідки заявлені відповідачем.

Допитані під час судового розгляду свідки з боку відповідача, ОСОБА_6 (дядько відповідача) і ОСОБА_7 (батько відповідача) надали аналогічні за змістом покази, згідно до яких підтвердили, що станом на 05.06.2021 року відповідач ОСОБА_1 подзвонив до свого батька ОСОБА_7 та повідомив, що до нього звернулися представники магазину, який розташований під квартирою АДРЕСА_3 , яка була у його власності, повідомив що відбувається залиття магазину. На той час, ОСОБА_6 знаходився разом з ОСОБА_7 , та вони одразу вдвох поїхали до квартири, так як ОСОБА_1 не було у місті. Приїхав до квартири, вони одразу зайшли до неї, де у приміщенні було сухо. Жодного підтоплення або прориву, залиття у квартирі не було. Стелі, стіни і підлога були сухі. Вони одразу пішли до магазину, де на вході знаходилися представники магазину, яким вони повідомили що вони були у квартирі, і будь-яких ознак прориву труб, підтоплення тощо, не мається. Також вони запросили представників магазину піднятися до квартири АДРЕСА_3 та оглянути її. Так вони прочекали близько до 40ка хвилин. За цей час ні аварійка, ні будь-яка комунальна служба до квартири чи магазину не прибувала і біля будинку не знаходилась. Також представники магазину так і не прийшли до квартири. Де саме відбулося залиття у магазині, їм представники магазину не казали, та вони в середину до магазину не заходили.

3.Заяви, клопотання, процесуальні питання.

23.09.2021 року позивач ФОП ОСОБА_2 подала до провадження Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області позовну заяву.

27.10.2021 року ухвалою судді Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області (суддя Подобєд О.К.), відкрито провадження у справі за цивільним позовом ФОП ОСОБА_2 , в порядку загального позовного провадження, з призначенням до підготовчого засідання.

23.11.2021 року відповідач ОСОБА_1 подав до суду заяву про передачу справи за підсудністю до провадження Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

23.11.2021 року ухвалою судді Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області (суддя Подобєд О.К.), з врахуванням встановлення підстав для передачі справи за підсудністю, ухвалено про передачу справи до провадження Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

10.01.2022 року цивільна справа за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1 «про відшкодування матеріальної шкоди» згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.01.2022 року, передана у провадження судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області Івченко Т.П..

В період з 10.01.2022 року і по 15.01.2024 року, з боку суду на призначені судові засідання викликалися сторони, проте до станом на 15.01.2024 рік, позивач більш ніж двічі в судове засідання не прибув, заяви про проведення розгляду справи за відсутності позивача не подавалося, причину неявки позивача суду не повідомлялося, інших будь-яких заяв і клопотань на адресу суду від позивача не надходило.

15.01.2024 року ухвалою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області залишено позовну заяву без розгляду.

31.01.2024 року з боку представника позивача подана апеляційна скарга на ухвалу суду.

27.02.2024 року Постановою Дніпровського апеляційного суду було скасовано ухвалу від 15.01.2024 року та повернуто до суду першої інстанції для продовження судового розгляду.

16.07.2024 року з боку відповідача подано клопотання про допит свідків під час судового розгляду ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та заяву про закриття підготовчого провадження.

15.07.2024 року через систему «Електронний суд» представником позивача, адвокатом Бурдік В.І. подано клопотання про проведення розгляду по справі його відсутності Позивача та його представника, залучив копії фото.

16.07.2024 року ухвалою Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розляду по суті заявлених позовних вимог.

4.Фактичні обставини встановлені судом.

ФОП ОСОБА_2 є орендарем нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », на підставі договору від 01.10.2020 року укладеному із орендодавцем приміщення - ОСОБА_3 ., що підтверджено копією договору від 01.10.2020 року (а.с. 6-7).

05.06.2021 року відбулося залиття приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованого у будинку АДРЕСА_2 , що заявлено позивачем, та підтверджено актом (а.с. 8 зворотня сторона).

Згідно до акту обстеження житлового приміщення від 15.06.2024 року, затвердженого в.о. директора КП КМР «Добробут» Панасенко Т.В., комісією у складі інспекторів КП «Добробут» ОСОБА_4 , ОСОБА_9 на момент обстеження магазину «Mirela Moda», у будинку АДРЕСА_2 , було виявлено на стелі підвісна плитка «Армстронг» площею 58 м2, яка зруйнована та частково відшарувалась штукатурка. Висновки, рекомендації: причину залиття встановити немає можливим через відсутність доступу в квартиру АДРЕСА_3 (а.с. 8 зворотна сторона).

Доказів знаходження на час залиття товару, який би на правовій підставі перебував у власності чи володінні, або в розпорядженні позивача ФОП ОСОБА_2 , із зазначенням найменування товару (майна), його кількості, вартості, з боку позивача не надано.

Доказів щодо обсягу та характеру пошкодження кожної одиниці товару (майна), та його пошкодження, з відображенням про неможливість його відновлення, з боку позивача не надано.

На час розгляду справи по суті місце знаходження товару (майна) яке заявлене як знищене з боку позивача, не підтверджено, як і можливість передачі такого майна винній особі у разі відшкодування заявленої шкоди.

Доказів причинно-наслідкового зв`язку між діями або бездіяльності відповідача ОСОБА_1 та залиттям приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованого у будинку АДРЕСА_2 не надано.

Сторони користуються своїми правами вільно, будучи обізнаними про свої прав та обов`язки, в порядку і спосіб визначений ст.ст. 43, 49 ЦПК України.

В межах цивільної справи заяв і клопотань про витребування доказів сторонами не заявлялось, як і не заявлено про призначення та проведення судових експертиз.

5.Норми права застосовані судом.

Так, згідно до ч. 1ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч. 2ст. 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4ст. 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1ст. 13 ЦПК України).

Згідно до ч. 1ст. 76 ЦПК України, Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ч. 2ст. 76 ЦПК Українивизначено, що ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2ст. 77 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ч. 1ст. 81 ЦПК України).

Так, згідно до ч. 1ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1ст. 16 ЦК України).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч. 1ст. 22 ЦК України).

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (п. 1 ч. 2ст. 22 ЦК України).

Відповідно до ст. 151 ЖК України громадяни, які мають в приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов`язані забезпечувати його схоронність, проводити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт.

Відповідно до ч.3 ст.386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно до ч. 1ст. 1166 ЦК України, Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

У ч. 1ст. 1166 ЦКміститься пряма вказівка на протиправність поведінки заподіювача шкоди як обов`язкову підставу деліктної відповідальності. Протиправна поведінка в цивільних правовідносинах означає порушення особою вимог правової норми, що полягає в здійсненні заборонених дій або в утриманні від здійснення наказів правової норми діяти певним чином (бездіяльність). Деліктні зобов`язання ґрунтуються на принципі генерального делікту, згідно з яким кожному заборонено завдавати шкоду майну чи особі та будь-яке завдання шкоди іншому вважається протиправним, якщо особа не уповноважена на це. Для покладення відповідальності на особу, яка не здійснила певні дії, необхідна наявність двох умов: наявність у особи обов?язку здійснити певні позитивні дії, що може випливати із прямої вказівки закону, договору, службових відносин, а також з випадків, створених самою особою; можливість їх здійснити за цих умов.

Відповідно до частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач зобов`язаний своєчасно вживати заходів щодо усунення виявлених неполадок, пов`язаних з отриманням житлово-комунальних послуг, що виникли з власної вини; за власний рахунок ремонтувати та міняти санітарно-технічні прилади і пристрої, обладнання, що вийшли з ладу з його вини.

Відповідно до частини першої статті 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

У постанові Верховного Суду України від 12 лютого 2014 року у справі№ 6-168цс13 зроблено висновок по застосуванню статті 1190 ЦК України та вказано, що особи, які спільно заподіяли неподільну шкоду взаємопов`язаними, сукупними діями або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

6.Висновки та мотиви судового рішення.

Як встановлено судом, спір між сторонами стосується питання відшкодування шкоди, який підлягає вирішенню із застосуваннями норм ЦК України.

Так, згідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч. 1 ст. 22 ЦК України).

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України).

Згідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Зобов`язання про відшкодування шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.

Згідно позиції Верхового Суду України, що викладена у постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18.12.2003 року «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Відповідно до ст.1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

У ст. 1166 ЦК міститься законодавче визначення деліктної відповідальності за шкоду, завдану майну, та підстави її виникнення.

Так, для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди; б)протиправна поведінка заподіювача шкоди; в)причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; г) вина.

Перераховані підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом. Якщо закон змінює, обмежує або розширює коло підстав, необхідних для покладення відповідальності за завдану шкоду, то мова йде про спеціальні підстави відповідальності, що характеризують особливості тих чи інших правопорушень.

Шкода полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється правом, а майнова шкода - у зменшенні майнової сфери потерпілого, що в свою чергу тягне за собою негативні майнові наслідки для правопорушника.

Мета судового дослідження полягає у з`ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов`язків (відповідальності) осіб, які є суб`єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів.

Вирішуючи питання щодо доказів, суд враховує інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову. Принцип належності доказів полягає в тому, що суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Слід зазначити, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Питання про прийняття доказів спершу повинно вирішуватися під час їх представлення суду. Однак остаточно може з`ясуватися неналежність доказу і на подальших стадіях, під час їх оцінки судом, аж до проголошення рішення.

Мета судового дослідження полягає у з`ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов`язків (відповідальності) осіб, які є суб`єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини.

Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання.

Традиційно правило допустимості доказів у процесуальному праві розумілось як певне, встановлене законом обмеження у використанні доказів у процесі вирішення конкретних справ, що є наслідком наявності письмових форм фіксації правових дій та їх наслідків.

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

Отже, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Відповідно дост.129 Конституції України Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів»визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини, та рішень Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року, від 22.10.2010 року, від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011 принцип правової визначеності (основу якого утворює ідея передбачуваності (очікуваності) суб`єктом відносин визначених правових наслідків) є складовим елементом верховенства права.

Відповідно до підпункту «m» пункту 1, також п. 47, 49 висновків та рекомендацій Висновку № 11 (2008) Консультативної ради Європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень (від 18.12.2008р.), якість судового рішення залежить насамперед від якості його обґрунтування, яке може містити тлумачення юридичних принципів; при цьому завжди необхідно дбати про забезпечення правової визначеності та послідовності. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, у рішенні слід чітко вказати про це.

При цьому законність судового рішення виступає однією з гарантій встановлення істини у справі та забезпечення захисту прав і свобод людини. У цьому зв`язку законодавчий зміст принципу законності є тим положенням, яке гарантує абсолютний правовий захист, що надає можливість суб`єктам права бути захищеними у правовий спосіб незалежно від будь-яких обмежень приватного чи державного характеру.

Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 21 лютого 2018 року, справа № 736/719/16-ц, провадження № 61-2068св18 істотним порушенням норм процесуального права є зокрема, порушення судами першої та апеляційної інстанцій процедури встановлення фактичних обставин справи на підставі припущень, без підтвердження їх доказами.

Ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Виходячи із заявлених позовних вимог ФОП ОСОБА_10 про стягнення з ОСОБА_1 на її користь майнової шкоди, суд на підставі належних та допустимих доказів, повинен встановити підставі для покладення такого обов`язку, а тому є необхідним встановити наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Згідно з пунктом 11 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 серпня 1992 року № 572, власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків несуть відповідальність згідно із законодавством.

ВС роз`яснив, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, тому, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Для порушення саме факту майнових прав позивача та підстав для їх відшкодування, необхідною умовою є встановлення такого факту, які й би підтверджувався доказами, які є допустимими.

Як вбачається із позиції сторони позивача, основним доказом винуватості відповідача є акт № б/н від 15.06.2024 року (а.с. 8-зворотня сторона).

Так, згідно доПравил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 і зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року №?927/11207 (надалі - Правила), передбачено, що в разі залиття квартири складається відповідний акт (пункт 2.3.6 Правил).

У додатку № 4 до цих Правил зазначено, що факт залиття квартири та його наслідки фіксується актом комісійного обстеження квартири за участю представників організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди є виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, представників організації (підприємства), яка згідно з укладеною угодою обслуговує внутрішньобудинкові системи опалення та водопостачання, представника власника будинку, будинкового комітету та затверджується начальником організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди надає послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Присутність зацікавлених осіб від потерпілої сторони та з боку винної є обов`язковою.

В акті мають бути зазначені такі відомості:

1) дата складання акту (число, місяць, рік);

2) прізвища, ініціали та посади членів комісії;

3) прізвище, ім`я, по батькові власника (наймача, орендаря) квартири, що зазнала шкоди;

4) адреса квартири, поверх, форма власності;

5) характер залиття та його причини;

6) завдана матеріальна шкода (обсяги необхідного ремонту приміщень квартири, перелік пошкоджених унаслідок залиття речей та їхня орієнтовна вартість);

7) висновок комісії щодо встановлення вини особи, що вчинила залиття.

згідно до роз`яснення наданого Міністерством з питань житлово-комунального господарства України уЛисті від 29.12.2009 р. №12/20-11-1975,відповідно до якого вказується, щоп. 2.3.6 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій затверджених Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 №76у разі аварії і залиття квартир складається відповідний акт. Додатком 4 до Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій встановлено форму згаданого акта. Тобто факт залиття квартири та його наслідків фіксується актом комісійного обстеження квартири за участю представників організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди є виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, представників організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди обслуговує внутрішньобудинкові системи опалення, водопостачання та водовідведення, представника (власника) будинку, будинкового комітету та затверджується начальником організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди надає послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Присутність зацікавлених осіб як від потерпілої, так і від винної сторін є обов`язковою. В акті повинно бути відображено: дата складання акта; прізвища, ініціали та займані посади членів комісії; прізвище, ім`я, по батькові власника, наймача, орендаря, квартири, що зазнала шкоди; адреса квартири, поверх, форма власності; прізвище, ім`я, по батькові власника, наймача, орендаря квартири, з вини якого сталося залиття; адреса квартири, поверх, форма власності; характер залиття та його причини; завдана матеріальна шкода, обсяги необхідного ремонту приміщень квартири, перелік пошкоджених внаслідок залиття речей та їх орієнтовна вартість; висновок комісії щодо встановлення вини особи,яка вчинила залиття. Акт обов`язково має бути підписаний всіма членами комісії. Відмова від підпису складеного акта присутніми особами від потерпілої сторони та з боку винної не впливає на його чинність: у такому випадку в акті має бути зазначено що згадані особи (прізвище ім`я по батькові) підписувати складений акт відмовилися з тих чи іншихпричин.

Окрім забезпечення присутності осіб, визначених у зазначених Правилах, зацікавленим особам слід домогтися належного оформлення акта (оскільки нерідко представники ОСББ, житлово-експлуатуючих організацій та інші особи, що входять до складу комісій не мають юридичної освіти, в силу чого складають акти про залиття, не вказуючи необхідної інформації). Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій визначено, що з актом про залиття повинні бути ознайомлені мешканці відповідних квартир шляхом його підписання, що дає змогу майбутньому відповідачу включити до акту свої пояснення. Окрім цього, в актах повинна бути вказана чітка причина залиття, як того вимагає Додаток 4 до п. 2.3.6 зазначених Правил: «чітко зазначити причини, а саме несанкціоноване втручання мешканців кв. №___ у роботу системи (заміна радіаторів, трубопроводів, вентилів, рушникосушарок тощо), незадовільне технічне обслуговування систем, передчасний вихід з ладу радіаторів опалення, трубопроводів, вентилів, гнучких підводок та ін.». Проста фіксація замокання стін та стелі не буде розцінена судом як належний доказ того, що залиття сталося з вини Відповідача.

Аналогічної позиції викладена у Постанові Верховного Суду України:у справі № 6-2125цс16 від 23.07.2017 року, в який булозазначено, що позивачі не надали комісійного акта, складеного за участю представників обслуговуючої організації, яким би було зафіксовано сам факт затоплення, а також причини затоплення та завдані пошкодження, а суди попередніх інстанцій, установивши факт залиття квартири, не з`ясували причини залиття квартири позивачів та не установили особу, відповідальну за завдану шкоду.

Важливою умовою для вирішення цього спору є визначення розмежування відповідальності між власником житла та особами винними у завданні шкоди, для цього як раз і необхідне точне встановлення причини залиття.

Відповідно доПостанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»,розглядаючипозови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Як вбачається із наданого акту № б/н від 15.06.2021 року (а.с. 8 зворотня сторона), акт складений в порушення вимог Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76, так магазин розташований саме у житловому будинку, та який не містить:

- даних про саму подію - залиття, дати залиття;

- даних про власника та/або володільця приміщення яке зазнало шкоди;

- не містить даних форми власності квартиринежитлового приміщення;

- не містить даних щодо характеру такого залиття та його причини, не зазначено, місце прориву, як наслідок залиття системи опалення чи водопостачання, дільниця такої системи та її місце розташування;

- не містить обсягів необхідного ремонту приміщень квартири, при зазначені переліку пошкоджень унаслідок залиття речей, не відображено їх родові ознаки (найменування, маркування, модель тощо…), не містить орієнтовну вартість шкоди;

- висновок комісії щодо встановлення вини не встановлено, посилання щодо не допуску у квартиру АДРЕСА_3 не містить прив`язки до місця прориву та/або залиття, даний про власника такої квартири, підтверджено належного сповіщення комісією про вимогу допуску до приміщення, як і не містить даних як квартира на яку посилається комісія що розташована по відношенню до приміщення магазину, та місця затоплення та/або прориву комунікацій, та їх найменування;

- відсутні дані що при складанні акту були присутні власники та/або володілець (або представники власника) магазину «Mirela Moda», квартир АДРЕСА_3 , що підтверджувало б надання для огляду комісії таких приміщень як магазину так і квартири, а у разі відмови власників квартир від надання доступу для їх огляду комісією, відомості щодо такої відмови;

- відсутні дані що власники або володільці, чи їх представники, як магазину так і квартири АДРЕСА_3 обізнані із складеним актом.

Судом враховується правова позиція викладена у Постановах ВСвід 21.02.2018 в справі №?2-1974/11, згідно до якої зазначено,що акт не відповідає вимогам, викладеним у Правилах, тому що у ньому не зазначені конкретні причини залиття квартири та особи, які допустили таке залиття, інші потрібні для такого документа реквізити. Тому цей акт не може бути належним і допустимим доказом заподіяння відповідачем майнової шкоди. Колегія суддів також зауважила, що аргументи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій необґрунтовано визнано неналежним та недопустимим доказом акт комісії КП ЖКС «Фонтанський» від 12 грудня 2007 року, не варті уваги, оскільки судами встановлено, що в цьому акті всупереч вимогам Правил не зазначено характер залиття квартири та його причини, а також відсутній висновок комісії щодо встановлення вини особи, яка вчинила залиття. Крім того, у вказаному акті не зафіксовані відомості щодо потерпілої та винної сторони, як і будь-які дані про осіб, присутніх під час оформлення акта.

У постанові від 10.05.2018 в справі №?465/2120/14-ц суд касаційної інстанції також наголосив, що зважаючи на викладене, суди не звернули увагу на невідповідність акта обстеження зазначеним Правилам, оскільки він не містить відомостей щодо характеру залиття та його причини, не зазначено осіб, які допустили таке залиття, а також інші потрібні відомості, які слід зазначити під час складання такого виду документа. Водночас він був складений через понад п`ять місяців із моменту можливого залиття приміщення, належного позивачу.

Враховуючи, що акт № б/н від 15.06.2021 року не містить необхідним даних які б визначали дату та місце події - залиття магазину «Mirela Moda», даних про власника та/або володільця нежитлового приміщення розташованого у багатоповерховому житловому будинку, яке зазнало залиття, зафіксовану причину такого залиття, місця прориву, найменування системи яка зазнала прориву, дані про власника житла в якому відбулося прорив системи чи поломки приладів, участь власників та/або володільців, чи їх представників як залитого приміщення так винної особи, підстав для посилання на квартиру АДРЕСА_3 як квартири у цьому ж будинку, та відсутність висновку комісії щодо винності визначеної ними особи та причини залиття, не містить визначення меж залиття, обсягу пошкоджень, орієнтовної суми на відшкодування, та родових ознак речей що пошкоджені, без участі власників та володільців такого приміщення, а тому складений акт складений в порушення до Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 і зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року №?927/11207 (надалі - Правила), згідно до ч. 1 ст. 78 ЦПК України, ст. 79 ЦПК України, ст. 80 ЦПК України, не може бути прийнятий судом до уваги, як допустимий, достовірний та достатній доказ, так як оформлений в порушення зазначених вимог не містить даних які б надали можливість встановити дійсні обставини, та за своїй сукупності не надає змоги дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.

Щодо доказів поданих стороною позивача про те, як квитанції-договору від 05.06.2021 року (а.с. 9-15, 35-39), від 06.06.2021 року (а.с. 16-23), від 16.06.2021 року (а.с. 24-25, 40-41) ФОП ОСОБА_2 зверталася до п/п Приозерний, не є доказом того, що зазначені речі є власністю та/або перебували у володінні такої особи, як і не містять відомостей які б вказували про пошкодження таких речей внаслідок події яка мала б місце 05.06.2021 року, та їх повне знищення, як і їх вартість.

Квитанції-договори від 04.06.2021 року (а.с. 26-34) подані ФОП ОСОБА_2 , враховуючи що позиція позивача ґрунтується на події 05.06.2021 року не мають доказового значення, і не можуть бути доказами завданої шкоди, в розумінні ст.ст. 76-80 ЦПК України.

Щодо наданого ату про неприродність товару для ви користування його за цільовим призначенням від 09.06.2021 року (а.с. 42-46), як складений ФОП ОСОБА_2 , орендодавцем ОСОБА_3 та адвокатом Порядковим В.Б., не може бути доказом що перелічений товар є власністю позивача, а визначена його вартість є відповідною та підтверджувалась будь-якими бухгалтерськими документами, чеками, товаротранспортними накладними, тощо, як і не містить відомостей про характер пошкоджень, та не відновлення внаслідок такого пошкодження такого товару, як і відомостей про місцезнаходження такого товару на час звернення до суду та під час розгляду справи.

Також, долучені і копії фото з боку позивача, не можна прийняти як доказ, в розумінні ст.т. 76-80 ЦПК України, так як з поданих фото не можливо встановити місце яке відображено на фото, дата фото, прив`язку відображених об`єктів до самої події, та обсяг пошкодженого товару, його вартість, характеристику пошкодження.

Крім того, сама процесуальна поведінка позивача, а саме що за період з 10.01.2022 року і по 15.01.2024 року, позивач більш ніж двічі в судові засідання не прибув, заяви про проведення розгляду справи за відсутності позивача не подавалося, причину неявки позивача суду не повідомлялося, інших будь-яких заяв і клопотань на адресу суду від позивача не надходило, як і клопотання про призначення експертних досліджень, чи витребування доказів, хоча б в підтвердження підстав для звернення із позовом та наявності завданої позивачу шкоди у заявленому розмірі, на підставах передбачених законом.

А тому, враховуючи фактичні обставини встановлені під час судового розгляду, з врахуванням доказів наданих сторонами, жодних підстав для такої відповідальності відповідача перед позивачем не встановлено та не підтверджено належними і допустимими доказами, так як стороною позивача жодного доказу на підтвердження завдання шкоди за заявленим обсягом, причини залиття приміщення магазину, так і винності відповідача не надано. Також в ході судового розгляду з боку сторін були висловлені припущення щодо причини залиття квартири позивача, натомість жодного доказу на причину такого залиття сторонами не подано (висновок експерта та/або спеціаліста, тощо).

Обов`язковою підставою деліктної відповідальності є також причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою, який характеризують наступні положення: причинний зв`язок існує там, де є тимчасова послідовність явищ. Причина завжди передує результату, а останній - це тільки та зміна в зовнішньому світі, яка створюється дією причин; причина з необхідністю породжує свій наслідок. Там, де зв`язок результату з дією, що йому передувала, випадковий, взагалі немає причинного зв`язку, а є проста послідовність подій; причина і наслідок мають значення відносно конкретного випадку.

Як встановлено в ході судового розгляду, такий причинний зв`язок між причиною, яка також не доведена та не встановлена, і наслідком - залиттям квартири позивача, не доведена.

Крім того, законодавством установлено, що відшкодування шкоди полягає у відшкодуванні затрат, необхідних для приведення пошкодженої речі у її попередній стан та у компенсації супутніх витрат, необхідних для такого відновлення, проте таких доказів на час розгляду сторонами не надано, а перед судом сторонами не заявлялися заяви і клопотання щодо проведення експертних досліджень, чи збору таких доказів в порядку їх витребування.

Як вказує у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Так, згідно до ч. 1 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч. 2 ст. 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

А тому, виходячи з вищенаведеного, враховуючи підстави та обґрунтування позовних вимоги, заперечень відповідача, дослідив докази надані сторонами, в тому числі заслухав свідків відповідача, судом встановлено відсутність належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б підтвердили наявність факту заподіяння шкоди саме позивачу як власнику чи володільцю заявленого майна, винності відповідача у заподіянні шкоди позивачеві, що ці дії були неправомірними, що між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, як і підтвердження розміру заявленої майнової шкоди, а тому суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та як наслідок відсутності підстав для його задоволення.

7.Судові витрати.

Стаття 133 ЦПК визначає види судових витрат і передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. У свою чергу, одним з видів витрат, пов`язаних з розглядом справи є витрати на професійну правничу допомогу, які несуть сторони судової справи (крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави).

Згідно з ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Щодо стягнення понесених судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою в задоволені позовних вимог в повному обсязі, судові витрати понесені позивачем, покладаються на позивача.

Витрати понесені відповідачем не заявлені для відшкодування, а тому з цих підставі не вирішуються на час ухвалення судового рішення.

Керуючись ст.ст.10,76, 141, 259, 260,263-268 ЦПК України, суд

ухвалив:

У задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1 «про відшкодування матеріальної шкоди», - відмовити у повному обсязі.

Стягнути з ФОП ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації АДРЕСА_5 , на користь Держави,

- 11350 (одинадцять тисяч триста п`ятдесят) гривень 00 копійок - в оплату судового збору.

Судові витрати понесені стороною позивача, - залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - http://zv.dp.court.gov.ua.

Сторони:

Позивач ФОП ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації АДРЕСА_5 ;

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації АДРЕСА_6 .

Повний текст судового рішення складений 14.08.2024 року.

Суддя Івченко Т. П.