Постанова

від 13.08.2024 по справі 916/5426/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/5426/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Принцевської Н.М.;

суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка,29)

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю СПЕЦВУГІЛЛЯ ТРЕЙД

на рішення Господарського суду Одеської області від 16.04.2024 (повний текст складено та підписано 22.04.2024)

у справі №916/5426/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю СПЕЦВУГІЛЛЯ ТРЕЙД

до Новотроїцького управління водного господарства

про стягнення 199650,57 грн,

(суддя першої інстанції: Степанова Л.В., дата та місце ухвалення рішення: 16.04.2024 року, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, пр-т Шевченка,29),

У грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю СПЕЦВУГІЛЛЯ ТРЕЙД звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Новотроїцького управління водного господарства про стягнення 199650,57 грн.

В обґрунтування позову Товариство з обмеженою відповідальністю СПЕЦВУГІЛЛЯ ТРЕЙД посилалось на неналежне виконання відповідачем укладеного між сторонами Договору на закупівлю товарів за державні кошти №1/27-21 від 17.12.2021 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.04.2024 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю СПЕЦВУГІЛЛЯ ТРЕЙД до Новотроїцького управління водного господарства про стягнення 199650,57 грн відмовлено в повному обсязі; судові витрати покладено на позивача.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем факту отримання відповідачем товару за накладною №3 від 21.03.2022 на суму 127680 грн, а отже відсутність підстав для задоволення позову про стягнення 127680 грн заборгованості. Крім того, враховуючи, що судом відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за Договором, суд також відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 29418,88 пені, 12768 грн штрафу, 6097,16 грн 3% річних та 23686,53 грн інфляційних втрат.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Позивач вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, а отже таким, що підлягає скасуванню.

На переконання заявника, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: ст. 691, 692 Цивільного кодексу України, ст. 1, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, а висновки суду першої інстанції про недоведеність позивачем факту отримання відповідачем товару за не відповідають обставинам справи.

Так апелянт, посилаючись на абзац одинадцятий частини другої ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та абзац третій пункту 2.3. глави 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 24.05.1995 №88 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704 передбачають, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Отже, у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21).

Позивач не погоджується з висновками суду першої інстанції, що надана позивачем накладна №3 від 21.03.2022 на суму 127680,00 грн не дає можливості ідентифікувати особу, яка підписала видаткову накладну та посилається на постанову Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №140/2556/19, у якій зроблено висновок, що відсутність розшифровки підпису особи (прізвища, ініціалів, посади) у видаткових накладних (товарно-транспортних накладних) не робить цей документ нечинним, з їх змісту можна встановити і постачальника (продавця), і одержувача (покупця).

Крім того, відсутність довіреності за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію (постанова Верховного Суду України від 29.04.2015 у справі №3-77гс15, пункт 27 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №911/1355/17).

Апелянт зазначає, що у листі Новотроїцького управління водного господарства від 01.03.2024 №025 вказано, що особою, що зазначена у графі «Отримав» у накладній №3 від 21.03.2022, оформленій за умовами Договору №1/27-21 від 17.12.2021 на закупівлю товарів за державні кошти від 17.12.2021 є ОСОБА_1 , посада завідувач центрального складу. Крім того, факт отримання товару вугілля кам`яного (збагаченого) марки ГЖ (10-80) у кількості 15,2 тон за накладної №3 від 21.03.2022 не заперечувався відповідачем.

На думку скаржника, судом першої інстанції не враховано висновків щодо застосування норм статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та статей 73, 74, 86 Господарського процесуального кодексу України (в контексті підтвердження факту здійснення господарської операції не лише первинними документами, а й іншими доказами в їх сукупності, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару), викладених у постановах об`єднаної Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №910/4994/18, від 03.06.2022 у справі №922/2115/19, від 29.01.2020 у справі №916/922/19, від 10.12.2020 у справі №910/14900/19, від 26.05.2022 у справі №910/14900/19.

У своїй скарзі апелянт звертає увагу суду, що в матеріалах справи наявні належні та допустимі докази, які у своїй сукупності дають змогу встановити факт постачання вугілля кам`яного (збагаченого) марки ГЖ (10-80) у кількості 15,2 тон за накладною №3 від 21.03.2022. Проте, на переконання заявника, судом першої інстанції також неповно з`ясовано обставини справи, а саме: не досліджено та не надано оцінку доказам у справі.

Апелянт зазначає, що в рішенні суду першої інстанції вказано, що пунктом 3.1 Договору передбачено, що кожна партія вугілля, що поставляється, повинна супроводжуватись сертифікатом якості або протоколом випробування, або посвідченням про якість, або іншими документом, який підтверджує якість вугілля. В той же час за умовами пунктів 3.7. та 4.7. Договору дата поставки та дата оплати прив`язуються до дати видаткової накладної, а не до дати отримання замовником сертифікату якості або протоколу випробування. Сертифікат якості або протокол випробування не подавались суду першої інстанції так як вони не підтверджують факт передання товару. Позивач звертає увагу суду апеляційної інстанції, що відповідач не заперечував проти отримання товару, а судом першої інстанції не ставилось питання щодо наявності чи відсутності таких документів.

У зв`язку з цим апелянт у своїй скарзі, посилаючись на висновки Верховного Суду (постанови від 29.01.2021 у справі №922/51/20, 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17), а також Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, просить долучити до матеріалів справи копію сертифікату генетичних, технологічних та якісних характеристик №91 на вугілля кам`яне, ГЖ (10-80) виданого ВП «УкрНДІвуглезбагачення» ДП «НТЦ «Вуглеінновація».

Крім того, апелянт просить врахувати що раніше на виконання умов Договору №1/27-21 від 17.12.2021 позивачем також було поставлено відповідачу вугілля марки ГЖ (10-80) у кількості 86 тон, за ціною 7425,00 грн/т без ПДВ, на суму 638 550 грн без ПДВ за накладною №103 від 20.12.2021, підписаною Приходько зі сторони замовника. За отриманий товар замовником проведено оплату 22.12.2021 на загальну суму 638 550 грн, що підтверджується випискою від 5/7/2024 року з рахунку IBAN НОМЕР_1 (UAH). Призначення платежу: « 2707050;2275;За вугілля кам`яне; дог.№1/27-21 від 17.12.21р. ч/о накл.№103 від 20.12.21р. без ПДВ». Отже, апелянт вважає, що проведення оплати за поставку товару, отриманого від імені відповідача ОСОБА_1 свідчить про наявність у вказаної особи повноважень діяти від імені покупця.

Заявник також зазначає, що посилання суду першої на відсутність товарно-транспортних накладних не може свідчити про нереальність господарських операцій між відповідачем та позивачем, оскільки на виконання Договору поставки не укладався договір перевезення з третіми особами (перевізниками), а подальші дії відповідача щодо отриманого товару такі як зберігання та використання у господарській діяльності покупця знаходиться поза межами правовідносин між позивачем та відповідачем, що виникають з договору поставки і позивач до цих обставин не може мати жодного відношення.

Крім того, не погоджуючись з висновками суду, апелянт також зазначає, що обставини перевезення товару не стосуються предмету спору та не мають значення для правильного вирішення справи за умови наявності доказів отримання відповідачем товару та за відсутності його заперечень з приводу цих обставин.

З огляду на вищезазначене, апелянт просить задовольнити апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю СПЕЦВУГІЛЛЯ ТРЕЙД до Новотроїцького управління водного господарства про стягнення 199650,57 грн задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2024 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю СПЕЦВУГІЛЛЯ ТРЕЙД на рішення Господарського суду Одеської області від 16.04.2024 у справі №916/5426/23 до надходження матеріалів справи з суду першої інстанції; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/5426/23.

16.05.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/5426/23.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю СПЕЦВУГІЛЛЯ ТРЕЙД на рішення Господарського суду Одеської області від 16.04.2024 у справі №916/5426/23; вирішено розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю СПЕЦВУГІЛЛЯ ТРЕЙД на рішення Господарського суду Одеської області від 16.04.2024 у справі №916/5426/23 у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Зважаючи на знаходження відповідача на окупованій території, 23.05.2024 Південно-західним апеляційним господарським судом зроблено оголошення на офіційному веб-сайті суду з інформацією про відкриття провадження у справі.

Разом з тим, відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, що у відповідності до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Щодо клопотання апелянта про доручення додаткових доказів, які надані разом з апеляційною скаргою, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду відмовляє в його задоволенні щ огляду на приписи ст.269 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «СПЕЦВУГІЛЛЯ ТРЕЙД» та Новотроїцьким управлінням водного господарства було укладено Договір на закупівлю товарів за державні кошти №1/27-21 відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити тверде паливо (вугілля кам`яне), код ДК 021:2015 09110000-3 асортимент, кількість і ціна якого зазначені у Специфікації (Додаток №1), що додається до Договору і є його невід`ємною частиною, а замовник прийняти і поплатити товар.

Постачальник гарантує, що реалізований ним замовнику товар відповідає технічним вимогам замовника за результатами торгів та відповідає пропозиції торгів (п.1.1. Договору).

Відповідно до п. 1.2. Договору обсяги закупівлі товару можуть бути зменшені, зокрема, з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника.

Згідно з п.п. 3.2.-3.3. Договору строк поставки - до 24.12.2021. Місце поставки вул. Шевченко, 131, Херсонська область, смт. Новотроїцьке.

Відповідно до п. 3.7. Договору днем виконання постачальником обов`язку з поставки товару вважається дата, зазначена у видатковій накладній.

Згідно з п. 4.1. Договору ціна договору становить 638550 грн без ПДВ згідно зі Специфікацією (Додаток №1).

Відповідно до п. 4.2. Договору умови договору не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі постачальника, крім перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Пунктом 4.7. Договору встановлено, що розрахунки за поставлений товар здійснюються замовником на підставі виставлених рахунків-фактур та видаткових накладних, відстрочка платежу за товар становить до 45 календарних днів з моменту поставки товару на склад Замовника.

Згідно з пп. 5.3.1. Договору постачальник має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлений товар.

Відповідно до п. 6.2. Договору за порушення строків виконання зобов`язань стягується пеня у розмірі 20% вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 10% вказаної вартості.

Згідно з п. 6.4. Договору сплата штрафних санкцій не звільняє сторони від виконання договірних зобов`язань.

Пунктом 9.1. Договору передбачено, що він набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2021, а в частині розрахунків до їх повного здійснення. Датою підписання договору є дата вказана в правому верхньому куті на першій сторінці Договору.

Відповідно до п. 10.2. Договору усі зміни до договору, додатки та доповнення узгоджуються сторонами шляхом підписання додаткових угод між ними, які є невід`ємною частиною Договору.

Згідно з п. 1 Додаткової угоди №1 від 24.12.2021 до Договору враховуючи ч. 6 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та п. 9.3. Договору сторони дійшли згоди продовжити дію Договору на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку 2022, в обсязі, що не перевищує 20% суми, визначеної в Договорі та відповідно внести зміни до п. 9.1. Договору виклавши його в такій редакції: «п. 9.1. Цей Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.03.2022 року, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами зобов`язань».

18.02.2022 між сторонами було укладено Додаткову угоду №2, пунктом 1 якої передбачено, що відповідно до п. 6 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» сторони дійшли згоди внести зміни до договору №1/27-21 від 17.12.2021 та визначити вартість товару на час проведення процедури закупівлі на початку 2022 у розмірі 127680 грн, у тому числі ПДВ 21280 грн.

На виконання умов Договору позивач передав у власність відповідача, а відповідач прийняв вугілля марки ГЖ (10-80) у кількості 15,2 тон, ціна без ПДВ (грн/тн) 7000 грн, сума (грн) без ПДВ: 106400 грн, ПДВ: 21280 грн; всього з ПДВ: 127680 грн, що підтверджується накладною №3 від 21.03.2022. Відповідач зобов`язаний був оплатити товар до 05.05.2022, тобто протягом 45 календарних днів з дня одержання товару 21.03.2022, однак оплата за поставлений товар проведена не була.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до Державної казначейської служби України з листом вих. №1/15/11 від 15.11.2022 в якому повідомив, що у 2022 року здійснено постачання вугілля кам`яного Новотроїцькому управлінню водного господарства, ідентифікатор закупівлі UA-2021-11-16-001438-b. Підстава: від 18.02.2022 Додаткова угода №2 до Договору №1/27-21 від 17.12.2021 про закупівлю товарів за державні кошти на суму 127680 грн. Поставка товару здійснена в повному обсязі відповідно до договірних зобов`язань. Станом на 15.11.2022 ТОВ «СПЕЦВУГІЛЛЯ ТРЕЙД» не отримано жодної оплати поставленого товару (вугілля кам`яне). У зв`язку з цим позивач просив надати інформацію щодо строків сплати грошових коштів підприємству за постачання вугілля кам`яного.

У відповідь на цей лист Головне управління Державної казначейської служби України у Херсонській області №08-02-16/6-06/2466 від 15.12.2022 повідомило, що по Новотроїцькому управлінню водного господарства (ЄДРПОУ 05430337) зареєстрований Договір від 17.12.2021 №1/27-21 та накладна від 21.03.2022 №3 на ТОВ «Спецвугілля Трейд», а платіжне доручення від 22.03.2022 № 158 на суму 127680 грн станом на 14.12.2022 не погоджене Херсонською обласною військовою адміністрацією та несплачене.

Позивач звернувся до відповідача з листом вих. №2/19 від 19.09.2023, в якому просив надати інформацію щодо можливості розрахунків з позивачем за постачання вугілля кам`яного. У відповідь на цій лист Новотроїцьке управління водного господарства своїм листом від 04.10.2023 №050 повідомило, що Новотроїцьке управління водного господарства не має бюджетних асигнувань та не має можливості здійснювати платежі за заходами, пов`язаними з функціонуванням бюджетних установ.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем зобов`язань щодо оплати поставленого вугілля, позивач, на підставі п.6.2. Договору нарахував останньому пеню у сумі 29418,88 грн, штраф у сумі 12768,00 грн та на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, 3% річних у сумі 6097,16 грн та інфляційні втрати у сумі 23686,53 грн.

Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

В силу положень ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною першою статті 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Частиною 1 ст. 265 Господарського Кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до норм статей 6 та 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України).

За положеннями статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною першою статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до статті 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша статті 691 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини, що виникли між сторонами, носять характер таких, що виникають з договору поставки, про що, зокрема, свідчать договірні зобов`язання сторін - постачальник зобов`язується здійснити поставку товару в порядку та на умовах, визначених цим договором, а замовник зобов`язується прийняти і здійснити оплату за поставлений товар в порядку передбаченому цим договором.

З матеріалів справи вбачається, що надана позивачем накладна №3 від 21.03.2022 на суму 127680,00 грн в графі «Отримав(ла)» містять прізвище Приходько та підпис, однак не зазначені ініціали та посада особи.

Разом з тим, у листі Новотроїцького управління водного господарства від 01.03.2024 №025 вказано, що особою, яка зазначена в графі «отримав» у накладній №3 від 21..03.2022, оформленій за умовами договору №1/27-21 від 17.12.2021 на закупівлю товарів за державні кошти від 17.12.21 є ОСОБА_1 , посада завідувач центрального складу.

Відтак, сам відповідач вказав на уповноважену особу, яка здійснила прийняття товару.

Також, як зазначалося раніше, позивач звертався до відповідача з листом вих. №2/19 від 19.09.2023 в якому просив надати інформацію щодо можливості розрахунків за постачання вугілля кам`яного. У відповідь на цій лист Новотроїцьке управління водного господарства своїм листом від 04.10.2023 №050 повідомило, що Новотроїцьке управління водного господарства не має бюджетних асигнувань та не має можливості здійснювати платежі за заходами, пов`язаними з функціонуванням бюджетних установ.

При цьому відповідач не заперечував факту поставки товару.

Крім того, позивач звернувся до Державної казначейської служби України з листом вих. №1/15/11 від 15.11.2022 в якому повідомив, що у 2022 здійснено постачання вугілля кам`яного Новотроїцькому управлінню водного господарства, ідентифікатор закупівлі UA-2021-11-16-001438-b. Підстава: від 18.02.2022 Додаткова угода №2 до Договору №1/27-21 від 17.12.2021 про закупівлю товарів за державні кошти на суму 127680 грн. Поставка товару здійснена в повному обсязі відповідно до договірних зобов`язань. Станом на 15.11.2022 ТОВ «СПЕЦВУГІЛЛЯ ТРЕЙД» не отримано жодної оплати поставленого товару (вугілля кам`яне). У зв`язку з цим позивач просив надати інформацію щодо строків сплати грошових коштів підприємству за постачання вугілля кам`яного.

У відповідь на цей лист Головне управління Державної казначейської служби України у Херсонській області №08-02-16/6-06/2466 від 15.12.2022 повідомило, що по Новотроїцькому управлінню водного господарства (ЄДРПОУ 05430337) зареєстрований Договір від 17.12.2021 №1/27-21 та накладна від 21.03.2022 №3 на ТОВ «Спецвугілля Трейд», а платіжне доручення від 22.03.2022 № 158 на суму 127680 грн станом на 14.12.2022 не погоджене Херсонською обласною військовою адміністрацією та несплачене.

Так, з матеріалів господарської справи судом апеляційної інстанції встановлено та, зокрема, відповідачем не заперечується факт поставки товару за договором, однак вказується про неможливість оплатити відповідну поставку.

Суд при ухваленні рішення враховує та бере до уваги те, що підписання відповідачем видаткової накладної, яка є первинними обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення у відповідача обов`язку щодо здійснення з позивачем розрахунків за отриманий товар. Накладна - це документ, що засвідчує факт переходу права власності від продавця до покупця, при цьому вказаний документ, містить вартість товару, право власності на яке переходить та його кількість.

Наявні в матеріалах справи документи свідчать, що товар дійсно був поставлений позивачем та прийнятий уповноваженою особою на підприємстві відповідача, доказів які б спростовували факт поставки товару справа не містить.

Отримання відповідачем поставленого товару є підставою виникнення у останнього зобов`язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору, а також чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З цього приводу Верховний Суд у постанові від 20.03.2024 року у справі №911/274/17 наголошує, що за змістом ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України змагальність сторін належить до основних засад (принципів) господарського судочинства. При чому вказаний принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. В той же час цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Отже, забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Принцип змагальності (ст. 13 Господарського процесуального кодексу України) і принцип рівності сторін (ст. 7 Господарського процесуального кодексу України), що пов`язані між собою, є основоположними складовими концепції «справедливого судового розгляду», у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення своїх вимог (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" із змінами та доповненнями (далі - Закон №996) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст.9 Закону №996 первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Ведення зазначених документів передбачено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88.

Накладна - документ, що використовується при передачі товарно-матеріальних цінностей від однієї особи іншій. Є декілька видів накладних, наприклад, видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, тощо.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 року у справі №916/3027/21 обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22.04.2021 року у справі № 904/1017/20).

Також Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц, п. 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 року у справі № 904/2104/19).

В той же час, неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та, зокрема, містять відомості про назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції.

При цьому, судова колегія звертає увагу, що ані позивачем, ані відповідачем не заперечувалось факту укладення договору, а також здійснення поставки.

Судова колегія наголошує, що у даному разі факт здійснення з боку позивача господарської операції, а саме, поставки товару, підтверджується опосередковано наявністю підписаної з боку представника відповідача накладної, а також іншими наявними в матеріалах справи листами відповідача.

Тобто, у даному випадку, позивачем дійсно доведено, а відповідачем не спростовано факту дійсності поставки.

Отже, судова колегія, зважаючи на принципи більш вірогідного доказу над менш вірогідним вважає, що з урахуванням сукупності обставин, які підтверджують явний факт наявності виконання позивачем свого господарського зобов`язання з постачання відповідачу вугілля при відсутності у відповідача заперечень взагалі проти факту поставки, вважає, що останнім у належному вигляді не виконано свого господарського зобов`язання по оплаті за товару, та зворотнього не підтверджено суду апеляційної інстанції, у зв`язку з чим висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог за недоведеністю є помилковим.

При цьому, апеляційний господарський суд наголошує, що п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України передбачено добросовісність як стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі №338/180/17 за своєю суттю застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), що ґрунтується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium лежить принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Відтак, у даному разі, зважаючи і на участь у виконанні господарського правочину, і на реєстрацію бюджетного зобов`язання в органах Державної казначейської служби України, відповідач діяв би недобросовісно та суперечливо, що в свою чергу, не позбавляє його обов`язку по здійсненню оплати за товар.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з Новотроїцького управління водного господарства на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СПЕЦВУГІЛЛЯ ТРЕЙД заборгованість за поставлений товар у розмірі 127680 грн. підлягають задоволенню, а доводи апеляційної скарги в цій частині заслуговують на увагу.

Стосовно позовних вимог про стягнення пені, штрафу, 3% річних та інфляційних, судова колегія зазначає наступне.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина 1 стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Згідно положеннями Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

Крім того, згідно із частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судова колегія, перевіривши здійснені позивачем розрахунки пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат, враховуючи наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення суми основної заборгованості, погоджується з доводами апелянта та зазначає про обґрунтованість позовних вимог про стягнення 29418,88 грн. пені, 12768,00 грн. штрафу, 6097,16 грн. три відсотки річних та 23686,53 грн. інфляційних втрат

За таких обставин, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог помилковим.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зменшення неустойки (зокрема, штрафу) є протидією необґрунтованого збагачення однією із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

З урахуванням вищевикладеного, на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу) до її розумного розміру. Відповідна правова позиція щодо можливості суду зменшити неустойку з власної ініціативи викладена у постановах Верховного Суду від 29.12.2021 у справі №910/3716/21, 30.03.2021 у справі №902/538/18, 28.06.2022 у справі №902/653/21 та 13.07.2022 у справі №925/577/21.

У постанові від 03.11.2020 у справі №927/184/13-г Верховним Судом також зазначено, що розмір штрафних санкцій (неустойки) може бути зменшений за рішенням господарського суду. При цьому варто зазначити, що ст. 551 ЦК України, 233 ГК України, застосовані судом апеляційної інстанції, та положення ГПК України не містять норми, які б ставили можливість суду використати право на зменшення заявлених до стягнення з боржника штрафних санкцій в залежність від наявності відповідного клопотання з цього приводу сторони у справі. Тобто, суд може реалізувати своє право та прийняти рішення про зменшення розміру неустойки за власною ініціативою.

Таким чином, з аналізу наявної судової практики слід зробити висновок, що зменшення неустойки можливе у тому числі за ініціативою суду, при цьому не лише судом першої інстанції, а і судом апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного ступеню прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків (аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 17.05.2018 у справі №910/6046/16 та 27.02.2019 у справі №910/9765/18).

Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 року у справі №924/709/17, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню.

При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 року, за своєю правовою природою штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов`язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягується в разі порушення такого зобов`язання.

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії. Крім цього, наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Разом з тим, чинним законодавством України не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Тому, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 року у справі №911/867/19 та 25.02.2020 року у справі №904/2542/19).

При цьому, зменшення неустойки (пені та штрафу) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої та відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

З урахуванням вищевикладеного, на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (аналогічний висновок наявний у постановах Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі №925/577/21, від 28.06.2022 року у справі №902/653/21).

Так, у п.п. 8.22 - 8.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18, зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об`єднаної плати Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.12.2019 року у справі №910/353/19).

Разом з тим, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (постанова Верховного Суду від 13.01.2020 року у справі №902/855/18).

Відтак, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (п. 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 року у справі № 905/1409/21).

Приймаючи до уваги наведене, та те, що позивачем не надано будь-яких доказів завдання йому збитків внаслідок порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань в частині своєчасної сплати боргу; те, що в Україні введено воєнний стан, який об`єктивно вплинув на господарську діяльність відповідача, колегія суддів вважає, що заявлені позивачем пеня та штраф у розмірі 29418,88 грн. та у розмірі 12768,00 грн. відповідно є занадто великими, не співмірними з обсягом правопорушення відповідача, здійсненого ним у зв`язку із неналежним виконанням своїх господарських зобов`язань, є надмірно обтяжливою для нього у сучасних реаліях.

А тому, у зв`язку із тим, що неустойка як вид відповідальності не має на меті надмірне збагачення кредитора за рахунок боржника, колегія суддів, з урахуванням майнових інтересів обох сторін, вважає, що у даному разі належить зменшити розмір заявлених позивачем до стягнення пені та штрафу на 70% і стягнення з відповідача на користь позивача 8825,66 грн. пені та 3830,4 грн. штрафу.

При цьому, судова колегія зазначає, що таке зменшення є розумним та оптимальним балансом наслідків як для позивача, так і для відповідача.

З огляду на вищевикладене, враховуючи наявні матеріали справи, судова колегія доходить висновку, що рішення суду першої про відмову в задоволенні позовних вимог підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

За приписами ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Таким чином, розглянувши справу по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю СПЕЦВУГІЛЛЯ ТРЕЙД на рішення Господарського суду Одеської області від 16.04.2024 у справі №916/5426/23 підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду частковому скасуванню, з прийняттям нового про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та, беручи до уваги фактичні обставини виникнення судового спору, витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються у повному обсязі на відповідача як особу, винну у виникненні судового спору.

Керуючись ст.ст. 129, 255, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю СПЕЦВУГІЛЛЯ ТРЕЙД на рішення Господарського суду Одеської області від 16.04.2024 у справі №916/5426/23 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 16.04.2024 у справі №916/5426/23 скасувати частково.

Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду Одеської області від 16.04.2024 у справі №916/5426/23 в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Новотроїцького управління водного господарства (75300, Херсонська область, Новотроїцький район, смт.Новотроїцьке, вул. Шевченко, 131, ЄДРПОУ: 054330337) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СПЕЦВУГІЛЛЯ ТРЕЙД (69001, Запорізька область, місто Запоріжжя, вул. Возз`єднання України, 28, кв.5, ЄДРПОУ: 42436754) заборгованість за поставлений товар у розмірі 127680 грн., 8825,66 грн. пені, 3830,4 грн. штрафу, 6097,16 грн. три відсотки річних та 23686,53 грн. інфляційних втрат.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Новотроїцького управління водного господарства (75300, Херсонська область, Новотроїцький район, смт.Новотроїцьке, вул. Шевченко, 131, ЄДРПОУ: 054330337) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СПЕЦВУГІЛЛЯ ТРЕЙД (69001, Запорізька область, місто Запоріжжя, вул. Возз`єднання України, 28, кв.5, ЄДРПОУ: 42436754) 2395,80 грн. судового збору за подання позовної заяви.»

Стягнути з Новотроїцького управління водного господарства (75300, Херсонська область, Новотроїцький район, смт.Новотроїцьке, вул. Шевченко, 131, ЄДРПОУ: 054330337) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СПЕЦВУГІЛЛЯ ТРЕЙД (69001, Запорізька область, місто Запоріжжя, вул. Возз`єднання України, 28, кв.5, ЄДРПОУ: 42436754) 3593,71 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 286 ГПК України.

Головуючий суддя Н.М. Принцевська

Судді: Г.І. Діброва

А.І. Ярош