Постанова

від 07.08.2024 по справі 910/8259/16

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" серпня 2024 р. Справа№ 910/8259/16 (910/14889/21)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Поліщука В.Ю.

Полякова Б.М.

Секретар судового засідання: Басараба К.Ю.

За участю представників учасників справи:

від позивача: Винник О.О. (прокурор Київської міської прокуратури) - за посвідченням № 076131 від 01.03.2023.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2024 у справі № 910/8259/16 (910/14889/21) (суддя Івченко А.М., повний текст рішення складено та підписано - 30.04.2024)

за позовом Маріупольської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Маріупольської міської ради Донецької області

до Приватного акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування»

про розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки

в межах справи № 910/8259/16

за заявою Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк»

до Приватного акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування»

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

08.09.2021 Маріупольська окружна прокуратура Донецької області в інтересах держави в особі Маріупольської міської ради Донецької області (надалі також позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування» (надалі також ПрАТ «Маріупольський завод важкого машинобудування»/відповідач/скаржник) про розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки.

На обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ПрАТ «Маріупольський завод важкого машинобудування» систематично не виконувало протягом тривалого часу умови договору оренди земельних ділянок в розрізі своєчасної та повної сплати орендних платежів за користування земельними ділянками, що негативно вливає на формування місцевого бюджету.

Історія справи

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 у справі № 910/8259/16 (910/14889/21) позов задоволено; розірвано договір оренди земельних ділянок від 17.03.2008 № 04.08.162.00183, укладений між Маріупольською міською радою та Приватним акціонерним товариством «Маріупольський завод важкого машинобудування»; зобов`язано Приватне акціонерне товариство «Маріупольський завод важкого машинобудування» повернути за актом приймання-передачі на користь Маріупольської міської ради земельну ділянку кадастровий номер 1412300000:02:015:0343, площею 2,3277 га.; стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування» на користь Маріупольської окружної прокуратури Донецької області судовий збір у розмірі 4 540,00 грн.

Рішення мотивовано тим, що з огляду на встановлені обставини систематичного невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо сплати орендної плати, договір підлягає розірванню, а земельна ділянка - поверненню позивачу. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для представництва прокуратурою в суді інтересів держави в особі позивача.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2023 у справі № 910/8259/16 (910/14889/21) апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування» задоволено; рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 у справі № 910/8259/16 (910/14889/21) скасовано; прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову Маріупольської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Маріупольської міської ради про розірвання договору оренди та повернення земельних ділянок; стягнуто з Маріупольської окружної прокуратури Донецької області на користь Приватного акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування» 6 810,00 грн судового збору.

Постанова мотивована тим, що звернення з позовом до суду про розірвання договору оренди та поверненням земельних ділянок, на яких знаходяться об`єкти нерухомого майна, належні на праві власності орендарю (боржнику), за обставин здійснення щодо нього процедури ліквідації у справі про банкрутство, відсутності пред`явлення позивачем кредиторських вимог до боржника, необхідності відчуження розташованого на земельних ділянках нерухомого майна боржника на аукціоні та неможливості відчуження чи передачі позивачем земельних ділянок (після розірвання договору оренди) без виділення частин ділянок, на яких розміщене нерухоме майно та які необхідні для його обслуговування, не відповідає цілям та завданням провадження у справі про банкрутство.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.09.2023 у справі № 910/8259/16 (910/14889/21) касаційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури задоволено частково; постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 у справі № 910/8259/16 (910/14889/21) скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 14.09.2023 у цій справі вказав: « 69. Верховний Суд у постанові від 14.08.2019 у справі № 910/14257/18 зауважив, що до особи, яка набула право власності на будівлю, переходить на підставі статті 120 Земельного кодексу України та статті 7 Закону України «Про оренду землі» право користування (оренди) саме тією земельною ділянкою як об`єктом цивільних прав, кадастровий номер якої зазначено в договорі, що передбачає набуття права власності на будівлю, незалежно від її цільового призначення, але не частиною такої земельної ділянки. Для переходу (передачі орендарем) права, в тому числі оренди, на частину земельної ділянки обов`язковим є попереднє виділення такої частини в окрему земельну ділянку з присвоєнням їй окремого кадастрового номера, тобто після набуття такою частиною земельної ділянки статусу об`єкта цивільних прав.

70. Не врахувавши наведеного, суд апеляційної інстанції під час вирішення цього спору про розірвання Договору оренди Земельної ділянки належним чином не дослідив обставини відчуження розташованого на ній (її частині) об`єкта нерухомості та не надав правової оцінки обставинам щодо правових наслідків такого відчуження для правовідносин сторін за Договором з урахуванням умов відповідного (укладеного за наслідками аукціону) договору відчуження, передбачених частиною 2 статті 377 Цивільного кодексу України та частиною 6 статті 120 Земельного кодексу України.

71. Також апеляційний господарський суд не надав належної правової оцінки обставинам наявності зареєстрованого за Боржником житлового будинку №157 по вул. Флотській у м. Маріуполь , зокрема суд не встановив обставини щодо належності зазначеного будинку до багатоквартирних, а отже не з`ясував наявність чи відсутність підстав для застосування до земельної ділянки, на якій розташований цей будинок та належні до нього будівлі, споруди та прибудинкові території, норм земельного законодавства, що регулюють порядок користування земельними ділянками багатоквартирних будинків. Крім того, суд також не з`ясував, які саме будівлі та споруди є належними до вказаного житлового будинку, зокрема наявність чи відсутність підстав для віднесення до них зареєстрованої за Боржником нежитлової будівлі площею 102,4 м2.

72. Господарський суд першої інстанції наведені обставини також не досліджував, розірвавши Договір з огляду виключно на обставини порушення Боржником зобов`язань зі сплати орендної плати без урахування того, що позов розглядається у відокремленому провадженні саме в межах справи про банкрутство Боржника, а на Земельній ділянці розташовані об`єкти нерухомості, які підлягають відчуженню та частково були відчужені в ході ліквідаційної процедури.

73. Однак без належного дослідження обставин щодо актуального стану правовідносин стосовно Земельної ділянки, які склались між Позивачем і Боржником, а також іншими особами (зокрема набувачем розташованої на ній нежитлової будівлі, особами, передбаченими статтею 42 Земельного кодексу України (в разі наявності підстав для її застосування)), а отже щодо наявності порушених прав Позивача, які підлягають захисту саме шляхом розірвання Договору, Верховний Суд вважає передчасним як висновок суду апеляційної інстанції про відмову в позові, так і висновок суду першої інстанції про його задоволення».

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

За наслідками нового розгляду, рішенням Господарського суду міста Києва від 10.04.2024 у справі № 910/8259/16 (910/14889/21) (суддя Івченко А.М., повний текст рішення складено та підписано - 30.04.2024) позов задоволено повністю; розірвано договір оренди земельної ділянки № 04.08.162.00183 від 17 березня 2008 року укладений між Маріупольською міською радою Донецької області та Приватним акціонерним товариством «Маріупольський завод важкого машинобудування»; зобов`язано Приватне акціонерне товариство «Маріупольський завод важкого машинобудування» повернути за актом приймання-передачі на користь Маріупольської міської ради земельну ділянку кадастровий номер1412300000:02:015:0343 площею 2,3277 га.

Судове рішення прийнято з посиланням на приписи ст. 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), ст.ст. 62, 63 Кодексу України з процедур банкрутства (надалі - КУзПБ), ст.ст. 377, 526, 610, 611, 625, 651, 782 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), ст.ст. 93, 120, 141, 206 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України), ст.ст. 1, 13, 15, 24, 25, 31, 32 Закону України «Про оренду землі» та мотивоване тим, що ПрАТ «Маріупольський завод важкого машинобудування» з 2015 року самостійно не оплачувало орендну плату за користування земельною ділянкою та позбавило Маріупольську міську раду отримати орендну плату, у тому числі щодо будинків під № 157, № 159, № 159А, а враховуючи, що договір оренди укладений строком до 2033 року, це позбавляє міську раду права отримати орендну плату від інших власників будівель протягом ще 10 років, так як неможливо здійснити поділ земельної ділянки до моменту розірвання договору оренди з ПрАТ «Маріупольський завод важкого машинобудування» та укласти окремі договори щодо користування відповідними земельні ділянками, що необхідні для обслуговування окремих об?єктів нерухомості.

З урахуванням викладеного, відповідачем - ПрАТ «Маріупольський завод важкого машинобудування» істотно порушено умови договору у розмінні ст. 651 ЦК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство «Маріупольський завод важкого машинобудування» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить, зокрема, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2024 у справі № 910/8259/16 (910/14889/21) та прийняти нове судове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позову.

У апеляційній скарзі ПрАТ «Маріупольський завод важкого машинобудування» зазначає, що матеріали справи № 910/8259/16 (910/14889/21) не містять жодних первинних документів, які відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» можуть підтвердити наявність, розмір, період виникнення заборгованості та відповідно наявність підстав для задоволення позову.

Також, на переконання скаржника, лист виконавчого комітету Маріупольської міської ради № 26.6.3-13979-07 від 27.07.2021 (відповідно до якого станом на 24.06.2021 заборгованість з орендної плати на земельну ділянку становить 1 041 833,73 грн), не є належним та допустимим доказом наявності боргу з орендної плати, його розміру та періоду виникнення.

Крім того, як зазначає скаржник, твердження, що станом на 24.06.2021 утворилась заборгованість з орендної плати за земельну ділянку у розмірі 1 041 833,73 грн не відповідають обставинам справи, оскільки у відповідності до чинного законодавства, відповідача за період з вересня 2014 року по 08.06.2016 було звільнено від сплати за користування земельними ділянками комунальної власності.

До того ж, згідно з п.п. 69.14 п. 69 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 01.03.2022 до 31.12.2022 - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Починаючи з 1 січня 2023 року, за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, які включені до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) не нараховується та не сплачується за період з першого числа місяця, в якому було визначено щодо відповідних територій дату початку активних бойових дій або тимчасової окупації, до останнього числа місяця, в якому було завершено активні бойові дії або тимчасова окупація на відповідній території.

Дати початку та завершення активних бойових дій або тимчасової окупації визначаються відповідно до даних Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією.

Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Земельна ділянка кадастровий номер 1412300000:015:0343 площею 2,3277 га, розташована у місті Маріуполь.

У зв?язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Вказаний Указ затверджено Верховною Радою України Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX.

Указом Президента України від 14.03.2022 № 133/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 годин 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, який затверджений законом України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні».

В подальшому, Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжено та станом на теперішній час строк дії воєнного стану в Україні не припинено.

Відповідно до Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій № 309 від 22.12.2022, вся територія Маріупольського району є тимчасово окупованою російською федерацією із 05.03.2022.

Відтак, до деокупації міста Маріуполь, як позивач так і відповідач фактично позбавлені можливості здійснювати будь-які дії щодо майна, яке є предметом позову у справі № 910/8259/16 (910/14889/21), у т.ч. передавати земельну ділянку за актом приймання-передачі.

На переконання скаржника, в умовах дії воєнного стану та тимчасової окупації міста Маріуполь, заявлений прокуратурою спосіб захисту як розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки є неефективним та жодним чином не призведе до захисту прав Маріупольської міської ради.

При цьому, заступником керівника Маріупольської окружної прокуратури Донецької області при зверненні до Господарського суду міста Києва з відповідним позовом не зазначено підстав для представництва Маріупольської міської ради, що свідчить про порушення ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 53 ГПК України, а відтак, позов у справі № 910/8259/16 (910/14889/21), підлягає залишенню без розгляду, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

25.06.2024 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Маріупольської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Маріупольської міської ради Донецької області надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого остання просить, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2024 у справі № 910/8259/16 (910/14889/21) - без змін.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.05.2024 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2024 у справі № 910/8259/16 (910/14889/21) передано для розгляду колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Копитова О.С., Остапенко О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2024 у справі № 910/8259/16 (910/14889/21) витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/8259/16 (910/14889/21) за позовом Маріупольської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Маріупольської міської ради Донецької області до Приватного акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування» про розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки; в межах справи № 910/8259/16 за заявою Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до Приватного акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування» про банкрутство; відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2024 у справі № 910/8259/16 (910/14889/21) до надходження матеріалів даної справи до Північного апеляційного господарського суду.

13.06.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/8259/16 (910/14889/21).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2024 у справі № 910/8259/16 (910/14889/21), поміж іншого, задоволено клопотання Приватного акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування» та поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2024 у справі № 910/8259/16 (910/14889/21); відкрито апеляційне провадження у справі № 910/8259/16 (910/14889/21) за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2024 у справі № 910/8259/16 (910/14889/21); розгляд апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2024 у справі № 910/8259/16 (910/14889/21) призначено на 07.08.2024.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/2538/24 від 05.08.2024 у зв`язку з перебуванням суддів Копитової О.С. та Остапенка О.М., які не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/8259/16 (910/14889/21).

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2024 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування» передано для розгляду колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Поліщук В.Ю., Поляков Б.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 у справі № 910/8259/16 (910/14889/21) апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2024 у справі № 910/8259/16 (910/14889/21) прийнято до провадження колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Поліщук В.Ю., Поляков Б.М.

Явка представників учасників справи

07.08.2024 у судове засідання з`явився прокурор Київської міської прокуратури.

Інші учасники справи у судове засідання 07.08.2024 не з`явилися; про час, місце та дату судового засідання повідомлялися завчасно та належним чином.

Згідно з ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Необхідно вказати, що копію ухвали Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2024 у справі № 910/8259/16 (910/14889/21) було надіслано учасникам справи в електронний кабінет, що підтверджується довідками про доставку електронного документа.

Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків, має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Розумність строків розгляду справи повинна визначатися з огляду на конкретні обставини справи з урахуванням критеріїв, сформованих у практиці Суду, зокрема складності справи, поведінки сторін та відповідних державних органів (рішення Європейського суду з прав людини від 29.05.2008 «Якименко проти України»; рішення Європейського суду з прав людини від 21.12.2006 «Мороз та інші проти України» та інші).

Таким чином, враховуючи наявність у матеріалах справи доказів повідомлення учасників справи про час, місце та дату судового засідання, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за участю прокурора.

Заяви/клопотання подані учасниками справи

05.08.2024 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від ліквідатора Приватного акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування», арбітражного керуючого Куделі Марії Олександрівни надійшло клопотання, згідно з яким остання просить суд, зокрема, відкласти розгляд справи № 910/8259/16 (910/14889/21), який призначено на 07.08.2024 о 14 год 40 хв, у зв?язку з неможливістю з`явитися особисто чи забезпечити явку представника у вказане судове засідання. Дану вимогу суд апеляційної інстанції приймає за клопотання про відкладення розгляду справи.

Головуючим суддею (суддею-доповідачем) у судовому засіданні 07.08.2024 на обговорення ставиться питання про можливість задоволення клопотання ліквідатора Приватного акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування», арбітражного керуючого Куделі Марії Олександрівни про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 07.08.2024 прокурор Київської міської прокуратури зазначив про можливість розгляду апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування», оскільки до клопотання про відкладення розгляду справи не долучено доказів на обгрунтування такого клопотання.

Розглянувши клопотання ліквідатора Приватного акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування», арбітражного керуючого Куделі Марії Олександрівни про відкладення розгляду справи, заслухавши думку прокурора, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову у його задоволенні, з огляду на наступне.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених ч. 2 ст. 202 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 202 ГПК України передбачено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Разом з тим, всупереч ст.ст. 76, 77 ГПК України, ліквідатором Приватного акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування», арбітражним керуючим Куделею Марією Олександрівною не надано належних та допустимих доказів щодо неможливості особисто з`явитися та/або направити представника в судове засідання, яке призначене на 07.08.2024, оскільки заявника про час, місце та дату судового засідання було попереджено заздалегідь, а отже, було достатньо часу для того, щоб забезпечити явку уповноваженого представника у судове засідання саме 07.08.2024.

Колегія судів Північного апеляційного господарського суду також звертає увагу на положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також зважує на те, що в господарському судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02 вересня 2010 року, «Смірнова проти України» від 08 листопада 2005 року, «Матіка проти Румунії» від 02 листопада 2006 року, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші).

Крім того, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.

Позиції учасників справи

07.08.2024 у судовому засіданні прокурор Київської міської прокуратури заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу та просив залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2024 у справі № 910/8259/16 (910/14889/21) - без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Рішенням Маріупольської міської ради від 29.02.2008 № 5/19-3399 вирішено надати Відкритому акціонерному товариству «Маріупольський завод важкого машинобудування» (яке у подальшому перереєстроване на Публічне акціонерне товариство «Маріупольський завод важкого машинобудування», а 06.06.2016 - на Приватне акціонерне товариство «Маріупольський завод важкого машинобудування» (боржник)) в оренду земельну ділянку (кадастровий номер 1412300000:02:015:0343), розташовану по вул. Краснофлотській в Приморському районі м. Маріуполя, площею 2,3277 га (надалі - земельна ділянка), для завершення будівництва та подальшого функціонування жилого комплексу.

На підставі зазначеного рішення, 06.03.2008 між позивачем (орендодавець) та боржником (орендар) укладено Договір, який посвідчено 06.03.2008 приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області та зареєстровано в реєстрі за № 1258, а також зареєстровано у Маріупольському міському відділі Донецької регіональної філії ДП «Центр Державного земельного кадастру», про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис № 04.08.162.00183 від 17.03.2008.

За умовами Договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування Земельну ділянку, на якій немає об`єктів нерухомого майна, також недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню, з метою та за цільовим призначенням: для завершення будівництва та послідуючого функціонування жилого комплексу (п.п. 1, 2, 5 Договору).

Згідно з пунктом 4 Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 56,20 грн/м2. Орендна плата за землю встановлюється у розмірі 3% від грошової оцінки земельної ділянки на рік та сплачується орендарем у грошовій формі. Орендна плата за землю вноситься за базовий податковий (звітний) період щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Розмір орендної плати за земельну ділянку змінюється у разі індексації у встановленому законом порядку грошової оцінки. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням середньорічного індексу інфляції, який ураховується при проведенні індексації грошової оцінки земель згідно законодавства. У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,3% від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Відповідно до пп. 6.5 п. 6 Договору передача земельної ділянки орендарю здійснюється протягом 5 днів після державної реєстрації Договору згідно з актом приймання-передачі об`єкту оренди.

Орендар зобов`язаний приступити до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі. Використовувати земельну ділянку відповідно до мети та цільового призначення, визначених у договорі, з дотриманням режиму використання земель. Своєчасно вносити орендну плату, щоквартально у термін до 20 числа місяця, що йде за звітним кварталом надавати у Маріупольське фінансове управління копії платіжних документів, що підтверджують сплату до бюджету орендної плати за землю (п. 9 Договору).

За змістом п. 9 Договору орендодавець має право вимагати від орендаря використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням згідно договору оренди, своєчасної сплати орендної плати.

В силу п. 3 Договору, договір укладено на 25 років (до 29.02.2033) та після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на наступний строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 2 місяця до закінчення строку дії договору оренди повідомити письмово орендодавця про намір поновлення терміну дії договору. В іншому випадку договір поновленню не підлягає.

Дія Договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін, рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, а також з інших підстав, визначених законом (п. 11 Договору).

Відповідно до інформації Виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 27.07.2021 №26.6.3-13979-07 боржник систематично не сплачує орендну плату за землю, у зв`язку з чим станом на 24.06.2021 утворилась заборгованість з орендної плати за земельну ділянку розмірі 1 041 833,73 грн. Остання дата внесення Боржником платежу з орендної плати за землю - 30.04.2015.

Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за період користування земельною ділянкою, за боржником були зареєстровані права власності на розміщені на ній нежитлові будівлі площею 102,4 м2 (м. Маріуполь, вул. Червонофлотська, буд. 159б) та площею 1441,8 м2 (м. Маріуполь, вул. Червонофлотська, буд. 159а).

Також за боржником зареєстрований житловий будинок №157 по вул. Флотській у м. Маріуполь (свідоцтво про право власності ЯЯЯ №653701 від 24.05.2012), розміщений на Земельній ділянці.

Проте за результатом моніторингу офіційних сайтів веб-порталів публічних закупівель Prozorro прокуратура встановила, що 15.04.2021 на аукціоні продано будівлю, розташовану за адресою: м. Маріуполь, вул. Червонофлотська, 159а (замовник аукціону - арбітражний керуючий Куделя М.О.).

За відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власником нежитлової будівлі, яка розташована на Земельній ділянці, є ТОВ «Лігос Девелопмент» (ЄДРПОУ 43974999) (номер запису про право власності 41748350 від 28.04.2021).

Відповідно до листа Виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 28.05.2021 №26-13979-07 позивач направив листа до ТОВ «Лігос Девелопмент» про переоформлення права оренди земельної ділянки при переході права власності на об`єкти нерухомого майна за наявності чинного договору оренди земельної ділянки, проте відповідь від ТОВ «Лігос Девелопмент» не надходила.

Згідно з листом департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради від 27.08.2021 №26.6.3-26109-26.1 станом на 17.08.2021 від ТОВ «Лігос Девелопмент» листи щодо переоформлення права оренди не надходили.

За інформацією Державного земельного кадастру від 27.08.2021 про право власності та речові права на Земельну ділянку з кадастровим номером 1412300000:02:015:0343 вона до теперішнього часу перебуває у користуванні боржника.

Враховуючи те, що відповідачем систематично не виконуються взяті на себе зобов`язанням щодо сплати орендної плати, прокурор звернувся до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Маріупольської міської ради про розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки.

За наслідками розгляду вищевказаної позовної заяви, місцевим господарським судом постановлено судове рішення, яке наразі оскаржується в апеляційному порядку.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду розглянувши матеріали справи, заслухавши думку прокурора Київської міської прокуратури, обговоривши доводи апеляційної скарги, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини даної господарської справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при постановленні оскаржуваного судового рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування» не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Частиною 1 статті 93 ЗК України визначено право оренди земельної ділянки як засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Аналогічне визначення закріплено також у ст. 1 Закону України «Про оренду землі».

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У частині 1 статті 15 Закону України «Про оренду землі» перелічені істотні умови договору оренди, якими, зокрема, є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Положеннями ст.ст. 24, 25 Закону України «Про оренду землі» закріплено перелік прав та обов`язків обох сторін договору оренди. До них віднесено, зокрема, обов`язок орендаря своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку, якому кореспондує право орендодавця вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку.

В силу ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 наведеного Закону договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін.

Згідно з п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України також встановлено, що однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

У відповідності до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Застосування такого правового наслідку як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначено через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, і це відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України віднесено, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Оскільки законодавець визначає однією із істотних умов договору оренди землі орендну плату, то основний інтерес особи, яка передає майно в оренду, полягає в отриманні орендної плати за таким договором. Порушення цього інтересу має наслідком завдання шкоди, через що сторона (орендодавець) значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору оренди земельної ділянки.

Слід зазначити, що у постановах від 02.05.2018 у справі №925/549/17, від 27.11.2018 у справі №912/1385/17, від 06.03.2019 у справі №183/262/17, від 22.10.2019 у справі №923/826/18, від 07.10.2020 у справі №313/780/19, від 10.02.2021 у справі №923/1001/19 Верховний Суд неодноразово зазначав, що аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди.

Разом з тим, необхідно вказати, що Верховним Судом у постанові від 14.09.2023 у цій справі зазначено: «у зв`язку з наведеним Верховний Суд не приймає до уваги викладені у відзиві на касаційну скаргу посилання Боржника на те, що у період з вересня 2014 року до 08.06.2016 він був звільнений від сплати за користування земельними ділянками комунальної власності на підставі статті 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», адже під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій він не довів обставини сплати ним орендної плати після внесення відповідних змін до зазначеної статті Закону».

За змістом ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Приписами ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Однак, в порушення вимог законодавства та умов Договору, ПрАТ «Маріупольський завод важкого машинобудування» з 30.04.2015 до теперішнього часу (6 років) не сплачує орендної плати за використання земельної ділянки, проте продовжує використовувати її у власних цілях, що підтверджується актом виїзного обстеження від 06.05.2021.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Нормами ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, розірвання договору.

Положеннями ст. 651 ЦК України визначено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

В силу ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути достроково розірваний на вимогу однієї із сторін за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених умовами договору, а також з підстав визначених ЗК України та іншими законами України.

Одночасно, п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України передбачено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

За змістом ст. 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

У п. 4 Договору передбачена сплата орендної плати щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця однак відповідачем вказана умова Договору не виконується вже шість років, орендна плата взагалі не сплачується.

Таким чином, ПрАТ «Маріупольський завод важкого машинобудування» систематично не сплачує орендну плату, чим порушує права Маріупольської міської ради на своєчасне отримання орендної плати у встановленому розмірі, чим позбавляє Маріупольську міську раду та територіальну громаду міста прав на підвищення соціально-економічного рівня міста Маріуполя, розвиток інфраструктури міста, створення додаткових робочих місць для мешканців міста, можливості отримання додаткових доходів тощо, на що сторона орендодавця також розраховувала укладаючи вказаний договір оренди.

Як зазначалось вище, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 14.09.2023 у цій справі вказав: « 69. Верховний Суд у постанові від 14.08.2019 у справі №910/14257/18 зауважив, що до особи, яка набула право власності на будівлю, переходить на підставі статті 120 Земельного кодексу України та статті 7 Закону України «Про оренду землі» право користування (оренди) саме тією земельною ділянкою як об`єктом цивільних прав, кадастровий номер якої зазначено в договорі, що передбачає набуття права власності на будівлю, незалежно від її цільового призначення, але не частиною такої земельної ділянки. Для переходу (передачі орендарем) права, в тому числі оренди, на частину земельної ділянки обов`язковим є попереднє виділення такої частини в окрему земельну ділянку з присвоєнням їй окремого кадастрового номера, тобто після набуття такою частиною земельної ділянки статусу об`єкта цивільних прав.

70. Не врахувавши наведеного, суд апеляційної інстанції під час вирішення цього спору про розірвання Договору оренди Земельної ділянки належним чином не дослідив обставини відчуження розташованого на ній (її частині) об`єкта нерухомості та не надав правової оцінки обставинам щодо правових наслідків такого відчуження для правовідносин сторін за Договором з урахуванням умов відповідного (укладеного за наслідками аукціону) договору відчуження, передбачених частиною 2 статті 377 Цивільного кодексу України та частиною 6 статті 120 Земельного кодексу України.

71. Також апеляційний господарський суд не надав належної правової оцінки обставинам наявності зареєстрованого за Боржником житлового будинку № 157 по вул. Флотській у м. Маріуполь , зокрема суд не встановив обставини щодо належності зазначеного будинку до багатоквартирних, а отже не з`ясував наявність чи відсутність підстав для застосування до земельної ділянки, на якій розташований цей будинок та належні до нього будівлі, споруди та прибудинкові території, норм земельного законодавства, що регулюють порядок користування земельними ділянками багатоквартирних будинків. Крім того, суд також не з`ясував, які саме будівлі та споруди є належними до вказаного житлового будинку, зокрема наявність чи відсутність підстав для віднесення до них зареєстрованої за Боржником нежитлової будівлі площею 102,4 м2.

72. Господарський суд першої інстанції наведені обставини також не досліджував, розірвавши Договір з огляду виключно на обставини порушення Боржником зобов`язань зі сплати орендної плати без урахування того, що позов розглядається у відокремленому провадженні саме в межах справи про банкрутство Боржника, а на Земельній ділянці розташовані об`єкти нерухомості, які підлягають відчуженню та частково були відчужені в ході ліквідаційної процедури.

73. Однак без належного дослідження обставин щодо актуального стану правовідносин стосовно Земельної ділянки, які склались між Позивачем і Боржником, а також іншими особами (зокрема набувачем розташованої на ній нежитлової будівлі, особами, передбаченими статтею 42 Земельного кодексу України (в разі наявності підстав для її застосування)), а отже щодо наявності порушених прав Позивача, які підлягають захисту саме шляхом розірвання Договору, Верховний Суд вважає передчасним як висновок суду апеляційної інстанції про відмову в позові, так і висновок суду першої інстанції про його задоволення.»

Так, у відповідності до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за період користування земельною ділянкою за боржником зареєстровано право власності на розміщені на ній будівлі:житлову будівлю площею 4965,6 кв.м., розташовану по АДРЕСА_2; житлову будівлю площею 1409,2 кв.м., розташовану по вул. Червонофлотська, 157 у м. Маріуполь; нежитлову будівлю площею 1441,8 кв.м, розташовану по АДРЕСА_2: нежитлову будівлю площею 102,4 кв.м, розташовану по АДРЕСА_2 (розподільчий пункт).

Разом з тим, за результатами моніторингу офіційних сайтів веб-порталів публічних закупівель «Ргоzоrrо» з`ясовано, що 15.04.2021 на аукціоні продано будівлю по АДРЕСА_2 ТОВ «Лігос Девелопмент», а останнім її відчужено ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 01.02.2022. На даний час, на підставі протоколу №2 установчих зборів засновників обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Флотський» від 15.02.2022 нежитлова будівля належить ОК «ЖБК «Флотський», проте вся земельна ділянка залишається у користуванні ПрАТ «Маріупольський завод важкого машинобудування».

Слід зазначити, що право власності ПрАТ «Маріупольський завод важкого машинобудування» на житлові будинки припинилось у зв`язку з набуттям фізичними особами прав власності на квартири у вказаних будинках. Зокрема, аналізом даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що 85 квартир у будинку по вул. Червонофлотській. 157 належать на праві власності фізичним особам.

Позивач зазначає, що у ПрАТ «Маріупольський завод важкого машинобудування» залишилися майнові права лише на нежитлову будівлю площею 102,4 кв.м, а площа орендованої відповідачем земельної ділянки є значно більшою у порівнянні з площею нерухомості, якою володіє ПрАТ «Маріупольський завод важкого машинобудування» та яка необхідна безпосередньо для обслуговування будівель.

Необхідно вказати, що Верховним Судом у постанові від 14.09.2023 звернуто увагу на те. що правовідносини у справі №910/8259/16 (905/1126/21) є, не в повній мірі подібними до правовідносин у справі №910/8259/16 (910/14889/21), у зв`язку з чим посилання на постанову від 04.05.2023 у контексті вирішення цього спору є не релевантним. Так, наведені в постанові у справі №910/8259/16 (905/1126/21) висновки стосуються правовідносин щодо необхідності відчуження нерухомого майна боржника у процедурі банкрутства на аукціоні за максимальною ціною із зазначенням усіх його характеристик, однією з яких є відомості про земельну ділянку (її правовий режим, кадастровий номер), на яких відповідне майно розташоване.

Тоді як, на відміну від зазначеної справи, частина розташованих на спірній у цій справі земельній ділянці об`єктів нерухомого майна вже була відчужена на користь третіх осіб на момент вирішення спору судами. А потенційний набувач нежитлової будівлі площею 102,4 кв.м (м. Маріуполь, вул.Червонофлотська. буд.159б) в будь-якому разі не може розраховувати на отримання прав на земельну ділянку в цілому, адже на ній розташовані також інші об`єкти нерухомості, належні третім особам.

Приписами ч. 2 ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України визнано істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти (крім: об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації). При цьому укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов`язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після відведення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

До особи, яка набула право власності на будівлю, переходить на підставі ст. 120 ЗК України та ст. 7 Закону України «Про оренду землі» право користування (оренди) саме тією земельною ділянкою як об`єктом цивільних прав, кадастровий номер якої зазначено в договорі, що передбачає набуття права власності на будівлю, незалежно від її цільового призначення, але не частиною такої земельної ділянки. Для переходу (передачі орендарем) права, в тому числі оренди, на частину земельної ділянки обов`язковим є попереднє виділення такої частини в окрему земельну ділянку з присвоєнням їй окремого кадастрового номера, тобто після набуття такою частиною земельної ділянки статусу об`єкта цивільних прав (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2019 у справі № 910/14257/18).

Як зазначалось вище, Верховним судом у постанові від 14.09.2023 зазначено, що судами при прийнятті попередніх рішень не надано правової оцінки обставинам наявності зареєстрованого за боржником житлового будинку № 157 по вул. Флотській у м. Маріуполь , зокрема щодо віднесення його до багатоквартирного, а отже не з`ясовано наявність чи відсутність підстав для застосування до земельної ділянки, на якій розташований цей будинок норм земельного законодавства, що регулюють порядок користування земельними ділянками багатоквартирних будинків. Також належним чином не досліджено обставини відчуження розташованого на ній (її частині) об`єкта нерухомості та не надано правової оцінки обставинам щодо правових наслідків такого відчуження для правовідносин сторін, за договором з урахуванням, умов відповідного (укладеного за наслідками аукціону) договору відчуження, передбачених ч. 2 ст. 377 ЦК України та ч. 6 ст.120 ЗК України.

Про право власності ПАТ «Маріупольський завод важкого машинобудування» (у подальшому змінено організаційно-правову форму на ПрАТ «Маріупольський завод важкого машинобудування») на житловий будинок № 157 по вул. Червонофлотській у м. Маріуполя площею 1409,2 кв.м свідчить свідоцтво про право власності серії ЯЯЯ № 653701 від 24.05.2012, видане Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради.

Право власності ПрАТ «Маріупольський завод важкого машинобудування» на житловий будинок по вул. Червонофлотській, 159 у м. Маріуполі площею 4965,6 кв.м підтверджено свідоцтвом про право власності, надане виконавчим комітетом Маріупольської міської ради серії ЯЯЯ №339986 від 31.01.2012.

Наявність житлових будинків на земельній ділянці підтверджено актом обстеження земельної ділянки Маріупольською міською радою від 06.05.2021.

Усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси (ч. 1 ст. 62 КУзПБ).

За змістом ч. 1 ст. 63 КУзПБ, після проведення інвентаризації та отримання згоди на продаж майна ліквідатор здійснює продаж майна банкрута на аукціоні.

Враховуючи те, що за наслідками ліквідаційної процедури відповідача, об`єкт нерухомого майна, який належать ПАТ «Маріупольський завод важкого машинобудування» буде проданий іншій особі, остання не позбавлена права на укладення з власником: земельної ділянки, яка є предметом спору у цій справі, будь-яких договорів.

Водночас, розірвання оспорюваного договору оренди земельної ділянки, не позбавляє права власності відповідача на належну йому будівлю, яка розташована на спірній земельній ділянці.

Проте, ПАТ «Маріупольський завод важкого машинобудування» з 2015 року самостійно не сплачувало орендну плату за користування земельною ділянкою та позбавило Маріупольську міську раду можливості отримати орендну плату, у тому числі щодо будинків під №157, №159, №159а. При цьому, враховуючи, що договір оренди укладений строком до 2033 року, це позбавляє міську раду права отримати орендну плату від інших власників будівель протягом ще 10 років, оскільки неможливо здійснити поділ земельної ділянки до моменту розірвання договору оренди з ПАТ «Маріупольський завод важкого машинобудування» та укласти окремі договори щодо користування відповідними земельними ділянками, що необхідні для обслуговування окремих об`єктів нерухомості.

За таких обставин, ПрАТ «Маріупольський завод важкого машинобудування» істотно порушено умови договору у розмінні ст. 651 ЦК України, а відтак, договір оренди землі від 17.03.2008 №04.08.162.00183 (посвідчений приватним нотаріусом 06.03.2008 та зареєстрований в реєстрі за №1258) укладений між Маріупольською міською радою та ПрАТ «Маріупольський завод важкого машинобудування» підлягає розірванню, а земельна ділянка кадастровий номер 1412300000:02:015:0343 площею 2,3277 га, яка розташована у місті Маріуполі по вулиці Флотській - підлягає поверненню Маріупольській міській раді.

Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд належним чином дослідивши матеріали справи, дотримуючись норм процесуального та матеріального права, дійшов вірного висновку про задоволення позову.

При цьому, наданий Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради лист № 26.6.3-13979-07 від 27.07.2021 є допустимим доказом в розумінні ст. 77 ГПК України, оскільки наданий уповноваженим суб`єктом, який безпосередньо володіє необхідними знаннями та технічними можливостями для обробки інформації щодо надання відомостей про наявну заборгованість ПрАТ «Маріупольський завод важкого машинобудування» з оплати орендної плати за земельну ділянку, що перебуває у комунальній власності Маріупольської міської ради.

В свою чергу, відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів, які підтверджували внесення орендної плати за землю в період з 30.04.2015 (дата останньої плати) до 24.06.2021.

Також, скаржник у апеляційній скарзі зазначає що під час ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції не були враховані зміни в земельному законодавстві, які були внесені у зв?язку з тимчасовою окупацією міста Маріуполь та військовою агресією російської федерації проти України, що привело до неправильного застосування норм матеріального права. Також, зазначає, що згідно з п.п. 69.14 п. 69 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України за період з 01 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України.

Разом з тим, зазначені вище доводи відповідача є необґрунтованими, оскільки позовну заяву Маріупольською окружною прокуратурою подано ще 08.09.2021.

Крім того, у позовній заяві відсутня вимога щодо стягнення з ПрАТ «Маріупольський завод важкого машинобудування» заборгованості з оплати орендної плати за використання спірної земельної ділянки.

До того ж, Маріупольська окружна прокуратура не вимагала нарахування та стягнення з ПрАТ «Маріупольський завод важкого машинобудування» заборгованості з оплати орендної плати за використання спірної земельної ділянки за період з 01 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року.

В даному випадку, ПрАТ «Маріупольський завод важкого машинобудування», у порушення істотних умов договору та вимог чинного законодавства України, не вносило орендну плату за користування земельною ділянкою комунальної форми власності протягом значного періоду часу, адже, строк заборгованості з внесення орендної плати складає 5 років (з 08.06.2016 по 24.06.2021).

Стосовно доводів скаржника про те, що до деокупації міста Маріуполь, як позивач так і відповідач фактично позбавлені можливості здійснювати будь-які дії щодо майна, яке є предметом позову у справі № 910/8259/16 (910/14889/21), у т.ч. передавати земельну ділянку за актом приймання-передачі, слід зазначити таке.

Так, дійсно спірна земельна ділянка з кадастровим номером 1412300000:02:015:0343 площею 2,3277 га знаходиться на території Маріупольського району Донецької області, яка на даний час, відповідно до Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій № 309 від 22.12.2022 є тимчасово окупованою російською федерацією із 05.03.2022.

Проте, оскільки позивач у справі - Маріупольська міська рада Донецької області повністю підтримує позовні вимоги прокурора щодо розірвання договору оренди та зацікавлена у поверненні земельної ділянки, будь-які перепони з приводу підписання акту приймання-передачі відсутні.

Більш того, в даному випадку вирішальним питанням є саме розірвання договору оренди земельної ділянки, оскільки даний факт підлягає реєстрації, порядок якої визначено постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Щодо доводів скаржника про те, що заступником керівника Маріупольської окружної прокуратури Донецької області при зверненні до Господарського суду міста Києва з відповідним позовом не зазначено підстав для представництва Маріупольської міської ради, необхідно зазначити таке.

Виходячи з системного аналізу приписів статей 19, 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру», статей 4, 53 Господарського процесуального кодексу України, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Так, наведене Конституційним Судом України у рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 у справі № 1-1/99 розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності.

Європейський Суд з прав людини також звертав увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу, зокрема, у рішенні від 15.01.2009 у справі «Менчинська проти Російської Федерації».

Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Верховний Суд у постанові від 17.04.2019 у справі № 923/560/18 вказав, що з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Аналіз частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Така правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 07.12.2018 у справі №924/1256/17.

Так, на обґрунтування підстав звернення до суду в.о. керівника Маріупольської окружної прокуратури зазначив, що за результатом вивчення Маріупольською окружною прокуратурою постанови Господарського суду м. Києва від 30.01.2019 у справі № 910/8259/16, яка розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, стало відомо, що відповідач перебуває в стані припинення, його визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

У зв`язку з чим, прокуратурою опрацьовано відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (інформація додана до позовної заяви), з яких стало відомо, що земельна ділянка з кадастровим номером 1412300000:02:015:0343 за адресою: м. Маріуполь, вул. Краснофлотська, надавалася відповідачу для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Крім того, за результатом моніторингу офіційних сайтів веб-порталів публічних закупівель Prozorro встановлено, що 15.04.2021 на аукціоні продано будівлю відповідача, що знаходиться за адресою: м. Маріуполь, вул. Червонофлотська, 159а.

У зв`язку з чим, з метою вирішення питання щодо вжиття заходів представницького характеру, прокуратурою 27.04.2021 спрямовано запит до Маріупольської міської ради з приводу отримання інформації про виконання відповідачем умов договору оренди земельної ділянки та повноти внесення орендної плати за користування вказаною земельною ділянкою.

Листом від 28.05.2021 №26-13979-07 виконавчий комітет Маріупольської міської ради, повідомив прокуратуру, що відповідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власником нежитлової будівлі, яка розташована на вищевказаній земельній ділянці, стало ТОВ «Лігос Девелопмент» (ЄДРПОУ 43974999) (номер запису про право власності 41748350 від 28.04.2021). Міська рада спрямувала листа до ТОВ «Лігос Девелопмент» про переоформлення права оренди земельної ділянки при переході права власності на об`єкти нерухомого майна, за наявності діючого договору оренди земельної ділянки, проте відповіді від ТОВ «Лігос Девелопмент» не надходило.

У зв`язку з чим, Маріупольська окружна прокуратура листом від 05.08.2021 повторно звернулась до міської ради з запитом щодо переоформлення права оренди земельної ділянки ТОВ «Лігос Девелопмент».

Однак, відповідно до листа департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради від 27.08.2021 №26.6.3-26109-26.1, станом на 17.08.2021 від ТОВ «Лігос Девелопмент» листи щодо переоформлення права оренди не надходили.

До того ж, з інформації Виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 27.07.2021 №26.6.3-13979-07 вбачається, що відповідач систематично не сплачує орендну плату за землю, що свідчить про порушенням умов договору оренди землі та наявність систематичного невиконання договірних зобов`язань, у зв`язку з чим, станом на 24.06.2021 утворилась заборгованість з орендної плати за земельну ділянку площею 2,3277 га, у межах позовної давності, у розмірі 1 041 833,73 грн. Остання дата внесення відповідачем платежу з орендної плати за землю - 30.04.2015.

У відповідності до інформації з Державного земельного кадастру від 27.08.2021, про право власності та речові права на земельну ділянку з кадастровим номером 1412300000:02:015:0343, вона до теперішнього часу перебуває у користуванні відповідача.

Таким чином, як вбачається з відповіді на відзив прокурора, в даному випадку, неналежний захист державних інтересів полягає у тому, з моменту переходу права власності на нерухоме майно по теперішній час Маріупольською міською радою не вживалось заходів щодо захисту порушених інтересів держави, у тому числі подачі позову до суду про розірвання договору оренди землі, у зв`язку із невиконанням своїх обов`язків з боку відповідача та повернення земельної ділянки в комунальне управління для її раціонального використання або щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку ТОВ «Лігос Девелопмент».

Листом від 27.08.2021 №26.6.3-26109-26.1 департамент по роботі з активами Маріупольської міської ради повідомив прокуратуру, що на теперішній час, Маріупольська міська рада, у зв`язку з обмеженими асигнуваннями на оплату судового збору, не мас можливості звернутись з позовною заявою до відповідача щодо розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки.

Однак, у п. 6.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 зазначено, що незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи сільської ради про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом про повернення земельної ділянки через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт незвернення до суду сільської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Тобто, невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).

Відтак, достатньою підставою для звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу державної влади, місцевого самоврядування є, зокрема, факт не здійснення цим органом захисту державних інтересів незалежно від причини від причини такої бездіяльності.

Зазначене свідчить про наявність підстав для представництва Маріупольською окружною прокуратурою інтересів держави в суді в особі Маріупольської міської ради.

Інші твердження апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 10.04.2024 у справі № 910/8259/16 (910/14889/21) та у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Приписами статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування» необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2024 у справі № 910/8259/16 (910/14889/21) підлягає залишенню без змін.

Розподіл судових витрат

Судові витрати за подання даної апеляційної скарги, у відповідності до статті 129 ГПК України, судом покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 267-271, 273, 275, 276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2024 у справі № 910/8259/16 (910/14889/21) залишити без змін.

3. Справу № 910/8259/16 (910/14889/21) повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Повний текст постанови складено та підписано - 13.08.2024.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді В.Ю. Поліщук

Б.М. Поляков