Постанова

від 07.08.2024 по справі 910/15965/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" серпня 2024 р. Справа№ 910/15965/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Сітайло Л.Г.

Шапрана В.В.

за участю секретаря судового засідання: Гріщенко А.О.

учасники справи:

від позивача: Серт О.В.

від відповідача: Барановська А.М.

від третьої особи: Любаренко Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МАНЕЖ-ХОЛЛ"

на рішення Господарського суду м. Києва від 26.02.2024 (повний текст складено 30.04.2024)

у справі № 910/15965/23 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МАНЕЖ-ХОЛЛ"

до Міністерства юстиції України

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Національний музей народної архітектури та побуту України

про визнання протиправним та скасування наказу,

УСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Манеж-холл» з позовом до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу №3056/5 від 20 липня 2022 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 у справі № 910/15965/23 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "МАНЕЖ-ХОЛЛ" у позові до Міністерства юстиції України.

Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що за відсутності даних щодо дійсності прав ОСОБА_1 на нежитлові будівлі, доводи скаржника про порушення його майнових прав на це майно, яке розташоване на належній йому земельній ділянці та яке є складовою єдиного майнового комплексу Національного музею народної архітектури та побуту України, є такими, що підлягали захисту в рамках розгляду скарги.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "МАНЕЖ-ХОЛЛ" подало апеляційну скаргу, у якій просило суд скасувати повністю рішення Господарського суду м. Києва від 26.02.2024 у справі №910/15965/23 та ухвалити нове рішення, яким визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №3056/5 від 20.07.2022.

В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на те, що місцевим господарським судом необґрунтовано було відмовлено у задоволенні позовних вимог. Зокрема апелянт стверджує, що відповідачем задоволено заяву Музею без встановлення того, що саме права Музею взагалі порушено, тобто що Музей має право власності чи інше речове право щодо Об`єкту, а місцевим господарським судом таке проігноровано та неправильно застосовано статтю 37 Закону України № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закону № 1952-IV) у редакції, чинній на момент прийняття Наказу. Апелянт стверджує, що Відповідачем вирішено спір про право, що знаходиться поза межами його компетенції, а місцевим господарським судом таке проігноровано та неправильно застосовано статтю 41 Конституції України, статтю 1 першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), 37 Закону № 1952-IV у редакції, чинній на момент прийняття Наказу, також, без врахування рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2022 року у справі №3-270/2019(6302/19) №9-р(II)/2022. Апелянт, вказує на пропуск Музеєм строку (два місяці / 60 календарних днів) на подання скарги в сфері державної реєстрації прав, місцевим господарським судом таке проігноровано та неправильно застосовано статтю 37 Закону № 1952-IV у редакції, чинній на момент прийняття Наказу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "МАНЕЖ-ХОЛЛ", розгляд справи призначено на 06.06.2024.

06.06.2024 у судовому засіданні було оголошено перерву у справі №910/15965/23 до 20.06.2024 о 09-30 год.

У зв`язку із перебуванням судді Сітайло Л.Г. на лікарняному з 17.06.2024 по 30.06.2024 судове засідання призначене на 20.06.2024 не відбулося, і у зв`язку із перебуванням головуючого судді Андрієнка В.В. у щорічній відпустці з 01.07.2024 по 19.07.2024 неможливо було здійснити розгляд апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2024 розгляд справи призначено на 07.08.2024.

Відповідачем було подано відзив на апеляційну скаргу у якому стверджує про те, що оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 26 лютого 2024 року є законним, відтак, відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а вказане рішення - без змін.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, установила наступне.

16 жовтня 2003 року між закритим акціонерним товариством «Будмеханізація» та ОСОБА_1 (вона ж ОСОБА_1 ) було укладено договір купівлі-продажу №242/1, за яким ЗАТ «Будмеханізація» продало, а ОСОБА_1 (вона ж ОСОБА_1 ) купила Об`єкт. Цього ж дня між ними було підписано акт приймання-передачі майна.

07 жовтня 2011 року ОСОБА_1 уклала шлюб, змінила прізвище на ОСОБА_1 , вказане підтверджується свідоцтвом про шлюб №1435 від 07 жовтня 2011 року, виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві.

ТОВ «Манеж-холл» створено 13 листопада 2015 року, що підтверджується рішеннями загальних зборів засновників, які оформлені протоколом №1.

25 листопада 2020 року ОСОБА_1 (вона ж ОСОБА_1 ) звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кузьменко Ю.В. з заявою про державну реєстрацію права власності на Об`єкт. Крім заяви заявницею надані: договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений у письмовій формі, датований 16 жовтня 2003 року, технічний паспорт на Об`єкт, датований 23 червня 2020 року, довідку про показники об`єкта нерухомого майна, датовану 23 червня 2020 року, інформаційні довідки комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 02 грудня 2020 року №1923, №1924, №1926, №1927.

На підставі цих документів 07 грудня 2020 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кузьменко Юлія Володимирівна прийняла рішення, індексний номер 55554902, про проведення державної реєстрації права приватної власності за ОСОБА_1 (вона ж ОСОБА_1.) на Об`єкт, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2241752480000.

До Державного реєстру речових прав на підставі цього рішення внесені дані про такі складові об`єкта нерухомого майна:

- нежитлова будівля А, загальною площа 303,1 м.кв.,

- стайня, Б, загальною площа 87,5 м.кв.,

- конюшня на 3 голови, В, загальною площа 25,2 м.кв.,

- конюшня на 2 голови, Г, загальною площа 13,7 м.кв.,

- вбиральня, Д, загальною площа 3,8 м.кв.,

- паддок, І, загальною площа 145,3 м.кв.,

- паддок, ІІ, загальною площа 98,9 м.кв.,

- паддок, ІІІ, загальною площа 250 м.кв.,

- облаштована гноярка, ІV, загальною площа 270,7 м.кв.,

- відкритий манеж вищої школи верхової їзди, V, загальною площа 4675 м.кв.,

- відкритий манеж «Контур» подолання перешкод, VІ, загальною площа 2550,0 кв.м.

23 грудня 2020 року ОСОБА_1 (вона ж ОСОБА_1.), на виконання рішення загальних зборів учасників Позивача від цієї ж дати (оформлені протоколом № 2/20), передала як вклад до статутного капіталу Позивача Об`єкт. Ця передача оформлена актом прийому-передачі №1, підписи осіб у Акті засвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буглак О.Г. У Акті зазначено, що передається таке майно: нежитлова будівля площею 303,1 м.кв., стайня площею стайня 87,5 м.кв., конюшня на 3 голови площею 25,2 м.кв., конюшня на 2 голови 13,7 м.кв., вбиральня площею 3,8 м.кв., паддок площею 145,3 м.кв., паддок площею 98,9 м.кв., паддок площею 250 м.кв., облаштована гноярка площею 270,7 м.кв., відкритий манеж вищої школи верхової їзди площею 4675 м.кв., відкритий манеж «Контур» подолання перешкод площею 2550,0 кв.м., огорожа 72 м.п., ворота 8, огорожа 170 м.п.

24 грудня 2020 року Позивач звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кузьменко Ю.В. з заявою про реєстрацію права власності на Об`єкт.

29 грудня 2020 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кузьменко Ю.В. прийняла рішення, індексний номер 56004954, про державну реєстрацію права приватної власності на Об`єкт за Позивачем. Підставою для державної реєстрації права приватної власності за Позивачем є Акт прийому-передачі №1 від 23 грудня 2020 року.

30 квітня 2021 року Головним слідчим управлінням Національної поліції України розпочато досудове розслідування в кримінальному провадженні №42021000000000990 за фактом кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 191 КК України. Підставою внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань стала заява генерального директора Музею від 20 квітня 2021 року №74/1 про факт захоплення частини території та приміщень музею, відомості про які до ЄРДР внесено Офісом Генерального прокурора.

06 серпня 2021 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ялова Н.О. за заявою Позивача від 03 серпня 2021 року прийняла рішення, індексний номер 59692419, яким внесла зміни до розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо Об`єкта, і ці зміни стосуються додання розділу «Опис об`єкта: Загальна площа (кв.м.): 8423,2».

Складові об`єкта нерухомого майна сформовані у такій редакції :

- нежитлова будівля А, загальною площа 303,1 м.кв.,

- стайня, Б, загальною площа 87,5 м.кв.,

- стайня, В, загальною площа 25,2 м.кв.,

- стайня, Г, загальною площа 13,7 м.кв.,

- вбиральня, Д, загальною площа 3,8 м.кв.,

- паддок, І, загальною площа 145,3 м.кв.,

- паддок, ІІ, загальною площа 98,9 м.кв.,

- паддок, ІІІ, загальною площа 250 м.кв.,

- гноярка, ІV, загальною площа 270,7 м.кв.,

- манеж, V, загальною площа 4675 м.кв.,

- манеж, VІ, загальною площа 2550,0 кв.м.

19 січня 2022 року земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , присвоєно кадастровий номер 8000000000:79:097:0016, який внесений до Державного земельного кадастру. Цільове призначення - для будівництва та обслуговування комплексу будівель та споруд кінно-спортивної школи загальною площею 1,7836 га.

Музей та Відповідач вказують, що саме 19 січня 2022 року є датою, із якої Музею стало відомо про порушення своїх прав рішеннями про державну реєстрацію № 55554902 від 07 грудня 2020 року (Рішення-1), № 56004954 від 29 грудня 2020 року (Рішення-2), № 59692419 від 06 серпня 2021 року (Рішення-3). Місцевий господарський суд із таким погодився.

10 лютого 2022 року Музей подав скаргу № 46/1 до Відповідача (зареєстрована останнім цього ж дня за №СК-659-22) на рішення про державну реєстрацію № 55554902 від 07 грудня 2020 року (Рішення-1), № 56004954 від 29 грудня 2020 року (Рішення-2), № 59692419 від 06 серпня 2021 року (Рішення-3).

У скарзі Національний музей народної архітектури та побуту України зазначив, що земельна ділянка, якій присвоєно кадастровий номер 8000000000:79:097:0016, входить до складу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:097:0021, надана в постійне користування Музею (державний акт від 01 січня 1977 року Б 027538), а самі рішення стосуються реєстрації права на майно, яке є складовою єдиного майнового комплексу Національного музею народної архітектури та побуту України.

Перевірку доводів скаржника здійснювала Центральна колегія Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, яка у своєму висновку від 18 лютого 2022 року рекомендувала скасувати рішення № 55554902 від 07 грудня 2020 року (Рішення-1), № 56004954 від 29 грудня 2020 року (Рішення-2), № 59692419 від 06 серпня 2021 року (Рішення-3). Колегія погодилась з доводами скаржника про порушення оскаржуваними рішеннями його прав, відобразивши мотиви звернення Музею у власних мотивах, та дійшла висновку, що приватним нотаріусом Кузьменко Ю.В. не було дотримано вимог законодавства у сфері державної реєстрації щодо перевірки документів на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав, оскільки їх комплектність, зміст і форма не відповідали вимогам законодавства. Такі порушення, відповідно до висновку, допущені при прийнятті приватним нотаріусом Кузьменко Ю.В. рішення № 55554902 від 07 грудня 2020 року і ними є: відсутність документів, які підтверджують виконання договору купівлі-продажу нерухомого майна, що датований 16 жовтня 2003 року; відсутність правових підстав у державного реєстратора Кузьменко Ю.В. для визнання дійсними права ОСОБА_1 (вона ж ОСОБА_1.) на майно, оскільки такі права не були зареєстровані до 01 січня 2013 року; не визначення обсягу цивільної дієздатності та не перевірка повноважень закритого акціонерного товариства «Будмеханізація» в особі директора Сидоренка С.В. при укладенні договору купівлі-продажу нерухомого майна. Висновок не містить даних про порушення при прийнятті рішень № 56004954 від 29 грудня 2020 року (Рішення-2) та № 59692419 від 06 серпня 2021 року (Рішення-3), рекомендація щодо їх скасування ґрунтується на неправомірності рішення № 55554902 від 07 грудня 2020 року (Рішення-1), з якого вони є похідними. З висновками Колегії погодилось Міністерство юстиції України та 20 липня 2022 року прийняло наказ № 3056/5, згідно з яким скаргу Музею задоволено у повному обсязі, скасовано рішення № 55554902 від 07 грудня 2020 року (Рішення-1), № 56004954 від 29 грудня 2020 року (Рішення-2), № 59692419 від 06 серпня 2021 року (Рішення-3).

Також, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва Матійчук Г.О. від 11 лютого 2022 року у справі №757/7337/22-к накладено арешт на Об`єкт.

Згідно до звіту про оцінку майна від 06 жовтня 2022 року ринкова вартість Об`єкту складає 5 112 315,00 грн (п`ять мільйонів сто дванадцять тисяч триста п`ятнадцять гривень).

Судова колегія вважає, що позов підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 26 лютого 2024 року скасуванню з огляду на таке.

Спірні відносини врегульовані Законом № 1952-IV у редакції, чинній на момент прийняття Наказу, та Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1128 від 25 грудня 2015 року (далі - Порядок № 1128).

Відповідно до частини першої статті 37 Закону № 1952-IV (тут і далі - у редакції, чинній на момент прийняття Наказу) рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 37 Закону № 1952-IV Міністерство юстиції України розглядає скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір).

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 37 Закону № 1952-IV рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю. Днем подання скарги вважається день її фактичного отримання Міністерством юстиції України або його територіальним органом, а в разі надсилання скарги поштою - дата отримання відділенням поштового зв`язку від скаржника поштового відправлення зі скаргою, яка зазначена відділенням поштового зв`язку в повідомленні про вручення поштового відправлення або на конверті.

Відповідно до підпункту А пункту 2 частини шостої статті 37 Закону № 1952-IV за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про скасування рішення про державну реєстрацію прав, скасування рішення територіального органу Міністерства юстиції України, прийнятого за результатами розгляду скарги.

Пунктом 5 Порядку № 1128 передбачено, що Мін`юст чи відповідний територіальний орган розглядає скаргу у сфері державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації на предмет пересилання її за належністю відповідному територіальному органу чи Мін`юсту, а також встановлення підстав для відмови в її задоволенні, а саме: оформлення скарги без дотримання вимог, визначених законом; наявність інформації про судове рішення про відмову позивача від позову з такого самого предмета спору, про визнання відповідачем позову або затвердження мирової угоди сторін; наявність інформації про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з такого самого предмета і тієї самої підстави; наявність рішення Мін`юсту чи його територіального органу з такого самого питання; здійснення Мін`юстом чи його територіальним органом розгляду скарги з такого самого питання від того самого скаржника; подання скарги особою, яка не має на це повноважень; закінчення встановленого законом строку подачі скарги; розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції Мін`юсту чи його територіального органу.

Пунктом 9 Порядку № 1128 передбачено, що під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін`юст чи відповідний територіальний орган встановлює наявність обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають значення для її об`єктивного розгляду, зокрема шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), у разі необхідності витребовує документи (інформацію) і вирішує: 1) чи мало місце рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту; 2) чи було оскаржуване рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту прийнято, вчинено на законних підставах; 3) чи належить задовольнити скаргу у сфері державної реєстрації або відмовити в її задоволенні; 4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у скарзі у сфері державної реєстрації; 5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.

Місцевим судом зазначено, що у контексті порушень, наведених у висновку Колегії від 18 лютого 2022 року, правомірність Наказу залежить від правової спроможності цих порушень бути підставою для прийняття реєстратором іншого рішення, ніж рішення № 55554902 від 07 грудня 2020 року. Також, місцевим судом вказано, що в межах цієї справи надання відповіді на питання щодо порушених прав Музею буде логічним після перевірки правомірності рішення № 55554902 від 07 грудня 2020 року щодо реєстрації права власності ОСОБА_1 (вона ж ОСОБА_1.) на майно у зв`язку з відсутністю зареєстрованого речового права на це майно до 01 січня 2013 року.

Колегія суддів не погоджується із таким висновком місцевого суду та зазначає, що оскільки відповідно до частини третьої статті 37 Закону № 1952-IV скаржником може бути особа, чиї права порушено відповідною дією чи бездіяльністю, а не будь-яка особа, то першочерговим як для Відповідача, так і для суду у цій справі є встановлення факту порушення рішеннями про державну реєстрацію № 55554902 від 07 грудня 2020 року (Рішення-1), № 56004954 від 29 грудня 2020 року (Рішення-2), № 59692419 від 06 серпня 2021 року (Рішення-3) прав Музею.

Колегія суддів встановлено, що речові права Музею на будь-яке майно за адресою: АДРЕСА_1 згідно зі статтею 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не зареєстровані та не були зареєстровані, що Музеєм не заперечується.

Музей зазначив, що оскаржувані рішення стосуються реєстрації права на майно, яке є складовою майнового комплексу Музею (нежитлова будівля А, стайня Б), решта об`єктів є тимчасовими спорудами або взагалі не існують. Колегія суддів критично сприймає такий аргумент Музею, оскільки це не підтверджено жодним належним та допустимим доказом, а факт належності Об`єкту до тимчасових споруд або об`єктів нерухомого майна не був предметом дослідження Відповідачем. Більше того, якщо Музей стверджує, що ряду будівель Об`єкту взагалі не існує, то такий аргумент не співвідноситься із позицією Музею, що оскаржувані рішення стосуються реєстрації права на майно, яке є складовою майнового комплексу Музею (що права Музею порушено), оскільки неіснуючі об`єкти не можуть бути складовою нічого через їхню відсутність у матеріальному світі.

Музей зазначив, що земельна ділянка 8000000000:79:097:0021 надана в постійне користування Музею, а оскаржувані рішення стосуються реєстрації права на майно, яке розташоване на цій земельній ділянці. Колегія суддів критично сприймає такий аргумент Музею, оскільки факт передання в постійне користування Музею земельної ділянки не доводить факту передання в постійне користування (чи оперативне управління) Музею всіх об`єктів нерухомого майна, що розташовані на такій земельній ділянці, або факту виникнення у Музею іншого речового права на всі об`єкти нерухомого майна, що розташовані на такій земельній ділянці.

Посилання музею на те, що реєстрація прав на майно стала підставою для виділення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:097:0016, що входить до складу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:097:0021, яка надана в постійне користування Музею не стосуються предмету спору, оскільки Музей не звертався до Відповідача із скаргою про порушення у сфері Державного земельного кадастру, а Відповідач не є територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин на території дії повноважень відповідного Державного кадастрового реєстратора, чи центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Посилання музею на те, що адреси: АДРЕСА_1 , не існує не підтверджено жодним належним та допустимим доказом, а Відповідачем такого не встановлено, це не було підставою прийняття Наказу.

Музей також ставить під сумнів факт укладання договору купівлі-продажу №242/1 та зазначає, що ОСОБА_1 (вона ж ОСОБА_1.) набула право на майно, вчинений в неналежній формі (не посвідчений нотаріально). Колегія суддів критично сприймає такі доводи Музею, оскільки договір купівлі-продажу №242/1 не оспорено, не визнано недійсним, а його вчинення відбулось за правового регулювання чинного на той момент законодавства - Цивільного кодексу Української РСР, у якому стаття 227 встановлювала обов`язковість нотаріальної форми договору купівлі-продажу лише для договорів купівлі-продажу жилого будинку в тому разі, коли однією із сторін договору є громадянин. В інших випадках нотаріальна форма договору купівлі-продажу не вимагалась. Об`єкт не є жилим будинком, відтак договір купівлі-продажу №242/1 не містить ваду форми.

Підсумовуючи, колегією суддів встановлено, що Музеєм не доведено порушення своїх прав рішеннями про державну реєстрацію № 55554902 від 07 грудня 2020 року (Рішення-1), № 56004954 від 29 грудня 2020 року (Рішення-2), № 59692419 від 06 серпня 2021 року (Рішення-3). Відповідачем порушення прав Музею оскаржуваними ним рішеннями про державну реєстрацію також не встановлено, зокрема, у висновку Комісії таке не відображено. Не встановлено і місцевим судом порушення прав Музею оскаржуваними ним рішеннями. Наразі, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що Об`єкт обліковується на праві власності чи оперативного управління за Музеєм (що у Музею наявні будь-які речові права на Об`єкт), відтак відсутні докази порушення прав Музею, а без таких неможливим є задоволення його скарги у сфері державної реєстрації прав, на що місцевий суд помилково уваги не звернув.

Колегія суддів погоджується із Апелянтом в частині його доводів про нелегітимне втручання Наказом у його право на мирне володіння своїм майном. Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме:

- чи можна вважати втручання законним;

- чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес;

- чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

В цій частині колегія також аналізує посилання Апелянта на рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2022 року №9-р(II)/2022 у справі №3-270/2019 (6302/19), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), припис пункту 1 частини сьомої статті 37 Закону №1952-IV а саме «скасування рішення державного реєстратора», то колегією суддів зазначається таке.

Відповідач та Музей слушно зауважують, що вказане рішення прийнято після прийняття Наказу, який датований 20 липня 2022 року, а втрата чинності пунктом 1 частини сьомої статті 37 відбулась лише через шість місяців з дня ухвалення цього рішення. Однак, висновки, що викладені в вказаному рішенні є важливими для врахування з огляду на встановлення колегією суддів у цій справі нелегітимного втручання Наказом у право Позивача на мирне володіння своїм майном. До того ж, ретроспективне застосування прецедентних висновків національних судів узгоджується із позицією Великої Палати Верховного Суду (пункт 175 постанови від 01 березня 2023 року у справі №522/22473/15-ц).

Конституційний Суд України в рішенні від 22 червня 2022 року у справі №6-р(ІІ)/2022 зазначив, що приписи статті 41 Конституції України щодо права кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, щодо заборони протиправного позбавлення права власності узгіднені з приписами статті 1 Першого протоколу до Конвенції (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини). За статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений його/її власності інакше як в інтересах суспільства й на умовах, що їх визначено законом і загальними принципами міжнародного права (абзац перший).

Застосовуючи наведений припис статті 1 Першого протоколу до Конвенції, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово та послідовно наголошував на тому, що втручання держави у право мирного володіння майном має відповідати певним критеріям, а саме: воно має відповідати принципові законності й переслідувати правомірну (легітимну) мету за допомогою засобів, які є достатньо домірними (пропорційними) меті, яку мають досягти (рішення Європейського суду з прав людини у справі Beyeler. Italy від 05 січня 2000 року, заява №33202/96, §§ 108- 114).

За частиною другою статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. 23 грудня 2020 року ТОВ «Манеж-холл» набуло у власність Об`єкт. Згідно з юридичною позицією, що її сформулював Конституційний Суд України, «право власності виникає лише за наявності певних юридичних фактів та за умови формування правового статусу конкретного власника, надання йому юридично забезпеченої можливості діяти у передбачених законом межах» (друге речення абзацу третього підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 лютого 2002 року у справі №3-рп/2002). 29 грудня 2020 року приватним нотаріусом Кузьменко Ю.В. рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 56004954, за яким право власності на Об`єкт зареєстровано за ТОВ «Манеж-холл». Конституційний Суд України констатував, що зміст права власності охоплює права володіння, користування і розпорядження власником своїм майном, які він здійснює на власний розсуд (абзац перший пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року у справі №14-рп/2011).

Розглядаючи питання допустимих меж обмеження гарантованого Конституцією України права власності, Конституційний Суд України зазначав, що право власності не є абсолютним, тобто може бути обмежене, однак втручання у це право може здійснюватися лише на підставі закону з дотриманням принципу юридичної визначеності та принципу пропорційності, який вимагає досягнення розумного співвідношення між інтересами особи та суспільства; при обмеженні права власності в інтересах суспільства пропорційними можуть вважатися такі заходи, які є менш обтяжливими для прав і свобод приватних осіб з-поміж усіх доступних для застосування заходів (абзац сьомий підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 05 червня 2019 року у справі №3-р(I)/2019).

Скасування Міністерством юстиції України рішення про державну реєстрацію права власності ТОВ «Манеж-холл» є втручанням у його право власності, оскільки в разі відсутності відповідного запису в Державному реєстрі прав товариство не може вільно та на власний розсуд розпоряджатися своєю власністю. Крім того, ухвалення Міністерством юстиції України такого рішення припиняє офіційне визнання і підтвердження державою наявності в товариства права власності на нерухоме майно та юридичного факту набуття цього права, унаслідок чого сама наявність у товариства права власності є сумнівною. Саме такого висновку дійшов Конституційний Суд України у рішенні від 16 листопада 2022 року у справі №3-270/2019(6302/19) №9-р(II)/2022, на яке посилається Позивач.

Визнаючи вказаний припис неконституційним, Конституційний Суд України зазначив, що держава, втручаючись у право власності товариства, має ураховувати потребу забезпечення під час такого втручання «справедливого балансу в захисті зазначеного публічного інтересу та захисті права власності як одного з фундаментальних прав та зобов`язана досягти домірності в застосуванні юридичних засобів, за допомогою яких власника для задоволення певного публічного інтересу або позбавляють, або обмежують у здійсненні належного йому права власності.

Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2022 року у справі №9-р(ІІ)/2022 визначено, що положення підпункту визначено, що окремий припис пункту 1 частини сьомої статті 37 Закону № 1952-IV в редакції Закону № 2255-ІХ, визнаний неконституційним, втрачає чинність через шість місяців з дня ухвалення цього рішення, то дія цього підпункту втратила чинність 16 травня 2023року, тобто, на момент розгляду справи колегією суддів цей підпункт в такій його редакції є неконституційним. Також, на момент розгляду справи колегією суддів редакція пункту 1 частини сьомої статті 37 Закону № 1952-IV змінена суттєво, та Закон № 2255-ІХ взагалі не передбачає підстав для скасування рішення державного реєстратора, а підстави для анулювання такого рішення є чітко визначеними.

Щодо тверджень апелянта про порушення Музеєм 60-денного строку, встановленого Законом № 1952-IV для подання скарги, колегія суддів зазначає наступне. Зважаючи на тривалий час, що минув з моменту вчинення оскаржуваних у скарзі реєстраційних дій, а також те, що у скарзі не зазначено обставин, які б вказували на об`єктивну неможливість Музею дізнатися про їх вчинення, починаючи з 20 квітня 2021 року (подання заяви про злочин із приводу захоплення об`єктів нерухомого майна - частини території та приміщень Музею), суд критично оцінює твердження Музею про те, що про порушення його прав йому стало відомо лише 19 січня 2022 року, але більш істотним колегія суддів вважає недоведення Музеєм самого факту порушення його прав як 19 січня 2022 року, так і 20 квітня 2021 року.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої, п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі статтею 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є нез`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.

За наведених обставин, висновки місцевого господарського суду не можна вважати такими, що відповідають приписам статей 86, 236, 261, 238 ГПК України щодо всебічного, повного, об`єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, що свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Зважаючи на те, що місцевим господарським судом допущено порушення норм матеріального права, колегія суддів вбачає правові підстави для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "МАНЕЖ-ХОЛЛ" шляхом скасування оскаржуваного рішення Господарського суду м. Києва від 26.02.2024 у справі № 910/15965/23 повністю. Позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНЕЖ-ХОЛЛ» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 у справі № 910/15965/23 задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 у справі № 910/15965/23 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №3056/5 від 20.07.2022.

Стягнути з Міністерства юстиції України (Україна, 01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, буд. 13; ідентифікаційний код: 00015622) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНЕЖ-ХОЛЛ» (Україна, 03191, Київ, вул. Касіяна Василя, 1, код 40122744) 2684,00 грн судового збору.

Стягнути з Міністерства юстиції України (Україна, 01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, буд. 13; ідентифікаційний код: 00015622) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНЕЖ-ХОЛЛ» (Україна, 03191, Київ, вул. Касіяна Василя, 1, код 40122744) 4026,00 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги в апеляційній інстанції.

Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, порядку та строку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 14.08.2024.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді Л.Г. Сітайло

В.В. Шапран