Рішення

від 14.08.2024 по справі 910/4603/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.08.2024Справа № 910/4603/24Господарський суд міста Києва в складі судді Андреїшиної І.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРС ГРУПП" (25006, Кіровоградська обл., місто Кропивницький, провулок Центральний, будинок 3/1, офіс 15, ідентифікаційний код 43171485)

до Комунального підприємства "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС" (юридична адреса: Україна, 01030, місто Київ, вулиця Леонтовича, будинок 6, фактична адреса (адреса для листування): 04073, м. Київ, вул. Копилівська, 67, корп., 10, ідентифікаційний код 35210739,)

про стягнення 55 971,16 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРС ГРУПП" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС" про стягнення заборгованості за договором № 18/10-01 від 18.10.2022 про надання землевпорядних послуг у розмірі 55 971,16 грн, зокрема, 49 300,00 грн основного боргу, 943,18 грн інфляційних втрат 5 727,98 грн пені.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 22.04.2024 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

01.05.2024 від позивача засобами поштового зв`язку надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2024 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

10.05.2024 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 запропоновано сторонам у справі подати письмові пояснення стосовно того, ким і в якому порядку повинен бути зареєстрований проект землеустрою.

09.08.2024 через відділ діловодства суду позивачем подані пояснення з урахуванням ухвали суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

18.10.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАРС ГРУПП» (далі - позивач) та Комунальним підприємством «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС» (далі - відповідач) було укладено договір №18/10-01 про надання землевпорядних послуг, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання по наданню послуг з розробки, погодження та реєстрації проекту землеустрою щодо ділянки за адресою: м. Київ, поряд вул. Копиловська 67/10 (пункт 1.1. договору).

Відповідно до пункту 1.2 договору замовник зобов`язується прийняти ці послуги та здійснити їх оплату, згідно умов цього договору.

Відповідно до пункту 2.1 договору загальна вартість послуг за цим договором зазначається в протоколі погодження договірної ціни (додаток 1).

Відповідно до пункту 2.2 зазначеного договору замовник сплачує 100% від вартості послуг в 3-х денний термін з моменту отримання погодженого та зареєстрованого проекту землеустрою, готового для передачі на розгляд в Київську міську раду, та підписання сторонами Акту приймання-передачі наданих послуг.

Згідно з п. 3.2.1 договору №18/10-01 виконавець зобов`язаний у строк та згідно з умовами договору, додатковими угодами та іншими додатками до нього, вимогами чинного законодавства України надати передбачені договором послуги.

Відповідно до пункту 3.4.1 договору замовник зобов`язаний оплачувати суму вартості наданих послуг в терміни, передбачені договором.

Відповідно до пункту 8.3 договору за результатом надання послуг сторони підписують акт приймання - передачі наданих послуг, який підписується уповноваженими представниками сторін протягом 5 (п`яти) робочих днів після фактичного надання послуг виконавцем замовнику. В разі неотримання від замовника протягом 5 (п`яти) днів Акту приймання - передачі наданих послуг з підписом про надання послуг в цілому, окремих етапів або заперечень, щодо послуг згідно договору, виконавець має право скласти Акт приймання-передачі наданих послуг в односторонньому порядку, який є підставою для розрахунку. Акт приймання-передачі наданих послуг без підпису замовника може бути пред`явлений до оплати при наявності запису на ньому: «зауважень від замовника в установлений термін не надійшло, робота вважається прийнятою».

Відповідно до протоколу погодження договірної ціни від 18.10.2022 року загальна сума договору складає 49 300,00 грн, без ПДВ.

Так, позивач у позовній заяві зазначає, що на виконання договору позивачем були надані послуги з розробки, погодження та реєстрації проекту землеустрою щодо ділянки за адресою: м. Київ, поряд вул. Копиловська 67/10, тобто, виконано умови договору в повному обсязі.

За твердженнями позивача, проект землеустрою, який направлений КП «КИІВПАРКТВАНСЕРВІС» на виконання умов договору, відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки було присвоєно відповідний кадастровий номер Державним кадастровим реєстратором та перевірено проект на відповідність вимогам чинного законодавства.

01.08.2023 року позивач направив відповідачу акт приймання - передачі наданих послуг разом з рахунком на оплату, який був отриманий відповідачем 09.08.2023 року, що підтверджується листом відповідача вих. №053/05-1357 від 08.04.2024.

08.09.2023 позивачем відповідачу було направлено претензію за вих. №234/09-23 від 04.09.2023 щодо сплати грошових коштів за надані землевпорядні послуги, що підтверджується поштовою накладною № 5002907422594. Відповідь на вищевказану претензію позивачем не отримано.

13.11.2023 року позивачем було знову направлено претензію за вих. №3/11-23 від 10.11.2023 з проханням виконати умови договору шляхом оплати наданих послуг, разом із рахунком та актом приймання - передачі наданих послуг без підпису Замовника із записом на ньому: «зауважень від замовника в установлений термін не надійшло, робота вважається прийнятою», що підтверджується поштовою накладною № 5005302505861. Відповідь на вищевказану претензію позивачем не отримано.

За таких обставин, позивач зазначає, що був змушений звернутися до суду для стягнення суми послуг з відповідача у примусовому порядку та просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором № 18/10-01 від 18.10.2022 про надання землевпорядних послуг у розмірі 55 971,16 грн, зокрема, 49 300,00 грн основного боргу, 943,18 грн інфляційних втрат 5 727,98 грн пені.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. (ч. 2 ст. 509 ЦК України)

За приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ч. 1 ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За приписами статті 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Так, позивач у позовній заяві стверджує, що на виконання умов договору, останнім були надані послуги з розробки, погодження та реєстрації проекту землеустрою щодо ділянки за адресою: м. Київ, поряд вул. Копиловська 67/10, тобто, виконано умови договору в повному обсязі.

Разом з тим, судом встановлено, що відповідно до пункту 3.9. Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 20.04.2017 № 241/2463, відповідачем направлено через Центр надання адміністративних послуг (далі-ЦНАП), оригінал проєкту землеустрою до Київської міської ради з метою отримання рішення про передачу земельної ділянки у постійне користування. Київська міська рада направила проєкт землеустрою до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі-Департамент, Департамент земельних ресурсів) для розгляду в установленому порядку та підготовки проєкту рішення про надання/ передачі земельної ділянки.

За результатами Департамент земельних ресурсів листом від 03.08.2023 № 05702-10266 повідомив про повернення, через адміністратора ЦНАП, проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, без розгляду.

Враховуючи повернення проєкту землеустрою без розгляду, підприємство направило до Департаменту лист від 10.10.2023 № 053/05-3791 з незгодою щодо повернення проєкту землеустрою без розгляду та повторно здійснено направлення проєкту землеустрою через адміністратора дозвільного центру (заява від 11.10.2023, реєстрація № 50320-007940277-031-03 від 11.10.2023).

За результатами повторного опрацювання проєкту землеустрою, Департамент листом від 09.11.2023 № 05702-14890, повторно повідомив про повернення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, без розгляду.

Пунктом 3.4.2 договору встановлено, що замовник зобов`язаний створити необхідні умови для виконавця для реалізації ним своїх обов`язків за цим договором (своєчасно надавати необхідні документи та матеріали, доручення на представництво інтересів замовника та їх клієнтів, забезпечення необхідними грошовими коштами).

Таким чином, саме відповідачем було належно виконано зобов`язання за договором №18/10-01.

Більше того, дослідивши зміст згаданих листів Департаменту земельних ресурсів, судом встановлено, що в описі та обґрунтуванні проектного рішення зазначено, що відведення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:85:242:0085 проектується за рахунок поділу земельної ділянки комунальної власності із кадастровим номером 8000000000:85:242:0057.

Також Департаментом зазначено, що на сьогодні заяв на розроблення такої технічної документації із землеустрою до Департаменту не надходило.

Відповідно до пункту 1.1 договору замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання по наданню послуг з розробки, погодження та реєстрації проекту землеустрою щодо ділянки за адресою: м. Київ, поряд вул. Копиловська 67/10.

Тобто, обов`язок погодження та реєстрації проекту землеустрою покладається на виконавця.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про державний земельний кадастр», до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить, зокрема участь у погодженні матеріалів і документації Державного земельного кадастру та в установленому порядку надання відповідних висновків.

Відповідно до статті 9 Закону України«Про державний земельний кадастр», Державний кадастровий реєстратор:

- здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей;

- перевіряє відповідність поданих документів вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою та містобудівної документації;

- формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг;

- здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні;

- присвоює кадастрові номери земельним ділянкам;

- надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі;

- передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки.

Державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, про відмову у здійсненні таких дій.

Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян чи їх об`єднань у діяльність Державного кадастрового реєстратора забороняється, крім випадків, встановлених цим Законом.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про державний земельний кадастр», Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Для державної реєстрації земельної ділянки державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються:

- заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин;

- документація із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки, в електронній формі та формі електронного документа.

У разі якщо відповідно до закону поділ, об`єднання земельних ділянок здійснюються за погодженням з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, фізичними чи юридичними особами, до заяви про державну реєстрацію земельної ділянки, сформованої в результаті поділу або об`єднання земельних ділянок, також додаються документи, що належним чином підтверджують таку згоду.

Заява з доданими документами надсилається заявником засобами телекомунікаційного зв`язку.

Державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви:

- перевіряє відповідність документів вимогам законодавства;

- за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації.

Підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є:

- подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі;

- невідповідність поданих документів вимогам законодавства;

- знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Зміна найменування акціонерного товариства у зв`язку із зміною типу акціонерного товариства або перетворенням акціонерного товариства в інше господарське товариство не є підставою для відмови у державній реєстрації земельної ділянки.

Відмова в державній реєстрації земельної ділянки з підстав, не передбачених цією частиною, заборонена.?

Державний кадастровий реєстратор зазначає вичерпний перелік підстав для відмови у державній реєстрації земельної ділянки.

У разі повторного подання заяви про державну реєстрацію земельної ділянки не допускається відмова у здійсненні державної реєстрації з підстав, не зазначених у раніше наданій відмові (крім неусунення чи усунення не в повному обсязі заявником причин, що стали підставою для попередньої відмови, або якщо підстави для відмови у державній реєстрації виникли після попередньої відмови).

У разі надання відмови з підстави, визначеної абзацом другим частини шостої цієї статті, заявнику повідомляється найменування та адреса органу, до повноважень якого належить здійснення державної реєстрації земельної ділянки.

На підтвердження державної реєстрації земельної ділянки заявнику безоплатно видається витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Витяг містить всі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги. Складовою частиною витягу є кадастровий план земельної ділянки.

При здійсненні державної реєстрації земельної ділянки їй присвоюється кадастровий номер.

Відповідно до пункту 2.2 договору замовник сплачує 100% від вартості послуг в 3-х денний термін з моменту отримання погодженого та зареєстрованого проекту землеустрою, готового для передачі на розгляд в Київську міську раду, та підписання сторонами Акту приймання-передачі наданих послуг.

Враховуючи те, що Департамент земельних ресурсів, як відповідальний за погодження проєктів землеустрою та підготовку проєктів рішення Київської міської ради про надання (передачу) земельних ділянок у місті Києві, неодноразово повертав проєкт землеустрою без розгляду, суд дійшов висновку про те, що виконання робіт по виготовленню проєкту землеустрою є незавершеними, послуги ненадані у повному обсязі, а тому у відповідача були відсутні підстави для підписання Акту приймання-передачі наданих послуг по договору від 18.10.2022 № 18/10-01 та відповідно здійснення оплати за договором.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічна правова позиція викладені у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17.

З огляду на вимоги частини 5 статті 236, стаття 237 і статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.

Відповідно до ч. 1 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи ( крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, відповідними доказами, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору у даній справі, є первинні документи, які складені на виконання умов договору та підтверджують факт надання послуг з обслуговування наданого робочого одягу, а саме: акти надання послуг, акти виконаних робіт, , платіжні документи.

Первинні документи мають відповідати вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення № 88).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Згідно із п. 2.4, 2.5 Положення № 88 первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Проте, матеріали справи не містять, а позивачем, в свою чергу, не надано суду достатніх доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження розміру належної до стягнення з Комунального підприємства "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС" заборгованості за договором № 18/10-01 від 18.10.2022 про надання землевпорядних послуг у розмірі 49 300,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що позивачем не доведено обов`язок відповідача оплатити суму вартості незавершених та ненаданих послуг по виготовленню проєкту землеустрою, а також розмір заявлених до стягнення інфляційних втрат та пені.

Згідно з ч.1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРС ГРУПП" відмовити повністю.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРС ГРУПП" (25006, Кіровоградська обл., місто Кропивницький, провулок Центральний, будинок 3/1, офіс 15, ідентифікаційний код 43171485)

Відповідач - Комунальне підприємство "КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС" (юридична адреса: Україна, 01030, місто Київ, вулиця Леонтовича, будинок 6, фактична адреса (адреса для листування): 04073, м. Київ, вул. Копилівська, 67, корп., 10, ідентифікаційний код 35210739)

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 14.08.2024

Суддя І.О. Андреїшина