Рішення

від 07.08.2024 по справі 235/3584/24

КРАСНОАРМІЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер справи 235/3584/24

Номер провадження 2/235/1127/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2024 року м. Покровськ

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючогосуддіХмельової С.М.

за участю секретаря судового засіданняЮриної К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник адвокат Повалій Олена Василівна, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

До Красноармійського міськрайонного суду Донецької області звернувся ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник адвокат Повалій О.В., з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» про відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 (далі позивач) з 01 червня 2016 року по 11 червня 2021року працював на різних посадах у Товаристві з обмеженою відповідальністю«ШАХТОБУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ» (далі відповідач). 11 червня 2021 року позивачазвільнено з роботи.

За час роботи на підприємстві відповідача позивач набув хронічних професійнихзахворювань.П. 7 акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворюванняформи П-4 від 21 лютого 2023 року, затвердженого начальником Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці,встановлено наявність у позивача професійних захворювань: хронічна радикулопатія L5, S1 ліворуч в стадії затихаючого загострення зпомірними статико-динамічними порушеннями, м`язово-тонічним та больовимсиндромами. Хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з легким ступенем зниженняслуху (ІІ ст.) за класифікацією ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , пневмоконіоз (В/А, q/q, 3/3, ах), ускладнений хронічним бронхітом ІІ ст., фазазатихаючого загострення. ЛН І-ІІ ст. (першого-другого ст.)- захворювання професійні,встановлене вперше.

П. 15 даного акту вказує, що раніше у позивача хронічних професійних захворюваньвиявлено не було.

П. 17 вказаного акту встановлює, що професійне захворювання виникло за таких обставин: у зв`язку з недосконалістю технологічного процесу, виконанням не вповному обсязі протипилових заходів, працював в умовах впливу факторіввиробничого середовища і трудового процесу, параметри яких перевищувалидопустимі норми. Недостатня ефективність засобів індивідуального захисту,недостатній дійовий контроль за використанням засобів індивідуального захисту.

Згідно п. 18 зазначеного акту причинами виникнення професійного захворювання є:Важкість праці: фізичне динамічне навантаження ( за участю м`язів нижніх кінцівокта тулуба) фактична величина 177,4-195,7 Вт, при нормативному значенні-90 Вт;фізичне динамічне навантаження (за участю м`язів рук та плечового поясу)-фактична величина 95,8-104,4 Вт, при нормативному значенні 45 Вт; маса вантажу,що підіймається та переміщується фактична величина 40,0 кг при нормативномузначенні 30 кг. Робоча поза: періодичне перебування в незручній та/або фіксованійпозі 28%-60% часу зміни, при нормативному значенні до 25% часу зміни; нахиликорпусу -160 разів за зміну, при нормативному значенні 50-100 разів за зміну.

Фактичні рівні звукового тиску, еквівалентні рівні шуму на робочому місці складали92- 95 дБА, при нормативному значенні -80 дБА. Пил переважно фіброгенної дії, викопне вугілля й вуглецевопородний пил з вмістом вільного діоксиду кремнію від10% до 70%: фактичне величина 21,0-243,7 мг/м3,при нормативному значенні 2мг/м3.

Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 23 лютого 2023 року серії12ААА № 120248 позивачу первинно безстроково визначено ступіньвтрати професійної працездатності на рівні 65% за професійним захворюванням, зяким: 30%- радикулопатія, 25%- пневмонікоз, 10%- приглухуватість.

Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 23 лютого 2023 року серії12ААВ № 216472 позивачу первинно безстроково встановленотретю групу інвалідності за професійним захворюванням та протипоказана робота впідземних умовах виробництва, впливу фізичного навантаження, вимушеної робочоїпози, шуму, пилу.

Позивач має постійні скарги на стан свого здоров`я, змушений проходити лікування,що підтверджується випискою від 23.12.2023р.; випискою від 12.03.2024р., витягом ізамбулаторної карти.

Відповідно до виписки від 12.03.2024р. позивач має скарги на кашель з в`язкоммокротинням, задишку, яка підсилюється при фізичному навантаженні, загальнаслабкість.

У зв`язку з вказаним хронічним професійним захворюванням порушено тапорушуються нормальні життєві зв`язки позивача, він позбавлений можливостіреалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування, позбавляєможливості позивача вести повноцінний спосіб життя. З моменту отриманняхронічного професійного захворювання, він постійно відчуває фізичні страждання табіль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того,внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжуєтьсязначною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичноїдопомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевноїрівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху,поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативнопозначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На данийчас його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними,усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативніявища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію.

Отже, факт моральних страждань є очевидним і не потребує доказуванню іншимизасобами доказування. Позивач вважає, що за таких обставин зі сторони відповідачайому має бути відшкодована моральна шкода, яка завдана ушкодженням здоров`я,внаслідок неналежного виконання відповідачем вимог законодавства стосовностворення та підтримання безпечних умов праці, що спричинило виникнення у ньогохронічного професійного захворювання.

Позивач вважає виваженим та справедливим розмір відшкодування йому моральної шкоди у розмірі 245 000,00 грн та просить стягнути її з відповідача.

Ухвалою суду від 07.05.2024 року відкрито провадження у справі, визначено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання без виклику сторін.

Представник відповідача у відзиві на позов зазначив, що заявлені позовні вимоги відповідач вважає необґрунтованими, такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Оформляючи трудові відносини з позивачем, згідно ст. 29 КЗпПУкраїни, ст. 5 Закону України «Про охорону праці», позивачу були роз`яснені йогоправа і обов`язки, проінформовано під розписку про умови праці, наявність наробочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничихчинників та можливі наслідки їх впливу на здоров`я. Тож відповідач не приховувавтяжкість і шкідливість технологічного процесу.

Позивач сам зазначає у позовній заяві про те, що робота на підприємстві є роботою знебезпечними та шкідливими умовами праці, а саме це виробничі процеси та (або)види робіт, що супроводжуються об`єктивними факторами, які створюють загрозу дляздоров`я та життя працівників. При цьому, позивач свідомо приймавзапропоновані йому умови праці і усвідомлював можливість ушкодженняйого здоров`я.

Позивач жодного разу не заявляв про порушення зісторони відповідача умов його праці. Праця, яку виконував позивач відповідала йогофункціональним можливостям організму, відповідала загальній і спеціальнійпідготовці, навичкам та віку позивача.

З підстав викладених обставин, якщо професійне захворювання не є надуманим,постає питання по-перше до медичного закладу, які своєчасно не виявили процесзахворювання, що призвело до хронічного професійного захворювання, а по другепостає питання до позивача, який усвідомлюючи ризик виникнення професійногозахворювання, умисно тривалий час не повідомляв адміністрацію ТОВ «Шахтобудівельної компанії» про необхідність переведення його на іншу меншшкідливу або менш важку працю у зв`язку з погіршенням стану свого здоров`я.

Для встановлення об`єктивної істини, вважаємо обставини виникнення професійногозахворювання є важливими та потребують додаткового дослідження, а саме медичноїкартки хворого, висновків медичного закладу. Вважають, що саме дії (бездіяльність)медичного закладу та позивача призвели до виникнення ОСОБА_4 професійного захворювання і як наслідок пред`явленнянеобґрунтованих вимог до ТОВ «Шахтобудівельна компанія».

Даний випадок професійного захворювання взято до обліку ТОВ«ШАХТОБУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ» виключно на підставі п. 101 «Порядкурозслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань іаварій на виробництві», затвердженого Постановою Кабінету МіністрівУкраїни №337 від 17.04.2019р., як останнім підприємством вугільноїпромисловості, з яким позивач перебував у трудових відносинах.

Крім того, позивачем, в якості факту спричинені моральних страждань помилковоприйнятий висновок МСЕК про встановлення йому ступеня втрати професійноїпрацездатності в розмірі. Однак, слід зазначити, що висновок МСЕК про відсотоквтрати професійної працездатності не є підтвердженням факту спричиненняморальної шкоди. Висновком медичних органів як підставою для відшкодуванняморальної шкоди може бути висновок лікаря-психіатра лікувально-профілактичноїустанови, або медично-консультаційної або медично-соціально експертної комісії прострес, що зазнав потерпілий в результаті трудового каліцтва чи професійногозахворювання, або їх наслідків, про депресію чи інші негативні стани постраждалого.

Представник відповідача звертає увагу суду, що в матеріалах цивільної справи відсутні розрахунковідокументи (касові чеки, квитанції) чи інші документи, які б свідчили про витратипов`язані з відновленням психологічного стану, стану здоров`я, який був довиникнення ситуації. Зазначені документи є єдиними належними і допустимимидоказами, які можуть свідчити про понесення позивачем витрат на лікування тапридбання ліків, оскільки розрахунковий документ свідчить про укладання договоруроздрібної купівлі-продажу товару, яким є лікарські засоби.

Позивач знав про погіршення стану свогоздоров`я, однак, при цьому працевлаштувався до ТОВ «Шахтобудівельна компанія»,тобто навмисно сприяв розвиненню свого професійного захворювання тазбільшенню шкоди для свого здоров`я, у зв`язку з чим допустив порушення ст. 14Закону України «Про охорону праці».

Позивачем не доведена неправомірність поведінки відповідача,внаслідок якої могла бути спричинена така моральна шкода (не доведено складправопорушення в діях відповідача), наявність вини відповідача у виникненніпрофзахворювання, а також не наведено розрахунку суми шкоди, яку він зазначає упозові.

Позивачу Фондом професійних захворювань були призначеністрахові виплати у вигляді одноразової допомоги та щомісячних платежів, щокомпенсували йому втрачений заробіток. Також, просить суд прийняти до уваги, що згідно із висновком МСЕК, позивачевівстановлено 3 групу інвалідності, у відповідності до «Положення про порядок,умови та критерії встановлення інвалідності», затв. постановою Кабінету МіністрівУкраїни №1317 від 03.12.09р., є робочою. Інваліди III групи можуть навчатися тапровадити різні види трудової діяльності за умови забезпечення у разі потребизасобами компенсації фізичних дефектів чи порушених функцій організму,здійснення реабілітаційних заходів. Тобто позивач права на працю не позбавлений.

Крім того, вимога позивача щодо стягнення з відповідача 245 000,00 грн,враховуючи обставини отримання професійного захворювання та ступінь втратипрацездатності (65%), не відповідає вимогам розумності і справедливості (ст. 22 ЦКУкраїни) та практиці, що склалася по аналогічним справам.

Згідно Акта розслідування причин виникнення хронічного професійногозахворювання (отруєння) від 20.02.2023 року, позивач має стаж роботи за професією26 років 08 днів, в умовах впливу шкідливих факторів - 05 років 11 днів.

Згідно санітарно-гігієнічної характеристики умов праці від 09.12.2019 № 1085/4.6-11,підготовленої Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області, тавідповідно до Державних санітарних норм та правил «Гігієнічна класифікація праціза показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища,важкості та напруженості трудового процесу», затверджених наказом Міністерстваохорони здоров`я України 08.04.2014 № 248, умови ОСОБА_5 за загальною оцінкою відносяться до 1-2-3 класу 1-4 ступеню«Шкідливі».

На думкупредставника відповідача акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 20.03.2023р., довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією про встановлення позивачу третьої групи інвалідності та Довідка про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги про встановлення позивачеві ступеня втрати професійної працездатності в розмірі 65 % по профзахворюванню самі по собі не є належним підтвердженням наявності підстав для відшкодування відповідачем моральної шкоди, оскільки вказані документи не доводять протиправність зі сторони відповідача.

Відповідач вважає, що при ухваленні рішення необхідно взяти до уваги, що позивачем не надано висновків лікувально-профілактичного закладу або лікарсько-консультаційної чи медико-соціальної експертної комісії про стрес, депресію чи інші негативні прояви психологічного стану, які б начебто виникли у нього в результаті професійного захворювання. До того ж, не надано достатніх обґрунтувань, які б були беззаперечними доказами перенесення моральних страждань саме від професійного захворювання, оскільки у справі відсутні докази, які підтверджують психологічний стан позивача, а тому розмір моральної шкоди, що заявлений до стягнення, є необґрунтованим та значно завищеним, що не відповідає засадам виваженості, розумності і справедливості.

З урахуванням наведених аргументів, відповідач вважає, що розмір моральної шкоди в сумі 245 000,00 гривень не відповідає вимогам розумності та справедливості, а сама вимога до відповідача про відшкодування моральної шкоди є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

У відповіді на відзив представник позивача зазначила, що вони з позивачем не погоджуються з доводами та аргументами відповідача, які ним були викладені у відзиві.

Хронічне професійне захворювання та втрата професійної працездатності позивача настали, оскільки в тому числі і відповідач як роботодавець, не забезпечив створення нешкідливих та небезпечних умов праці, а тому в даному випадку наявна і вина відповідача як працедавця у виникненні у позивача хронічного професійного захворювання. Більш того, у зв`язку з отриманням хронічного професійного захворювання позивач більше не може виконувати ту роботу, якою займався раніше. Отже, даний факт є належним та достатнім для встановлення наявності вини відповідача у вчинених ним правопорушеннях та підлягає відшкодуванню спричиненої працівникові моральної шкоди, завданої внаслідок хронічного професійного захворювання, у зв`язку із незабезпеченням безпечних та здорових умов праці.

Враховуючи вищевикладене, відповідач мав створити позивачу, належні безпечні умови праці, за яких факт настання професійних захворювань, нещасних випадків, іншого пошкодження здоров`я чи настання смерті були б неможливими.

Позивачем в позові зазначається, що моральна шкода йому заподіяна внаслідок набутих хронічних професійних захворювань, втрати професійної працездатності та встановлення інвалідності. На підтвердження цих обставин подано належні та допустимі письмові докази, а саме копії акту розслідування хронічного професійного захворювання на підтвердження встановлення захворювань та обставин їх виникнення, довідок МСЕК на підтвердження втрати професійної працездатності та встановлення інвалідності, документів із медичних установ на підтвердження необхідності лікування. Позивачем надано переконливі та змістовні роз`яснення, в чому саме полягає заподіяна йому моральна шкода. Надані позивачем письмові докази повною мірою вказують, що ушкодження здоров`я відбулося при виконанні ним трудових обов`язків, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, внаслідок чого останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя.

Слід враховувати стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Вимушені зміни в житті позивача у зв`язку з ушкодженням здоров`я є незворотними.

Сторона позивача наполягає на своїх позовних вимогах та просить їх задовольнити.

Частиною 2статті 247ЦПК Українипередбачено,що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

ОСОБА_1 період з 01.06.2016 року до 11.06.2021 року працював прохідником з повним робочим днем на підземних роботах. Звільнений за власним бажанням ст.38 КЗпП України.

Стаж роботи ОСОБА_1 в умовах впливу шкідливих факторів склав 05 років 11 днів, за професією 26 років 08 днів, загальний стаж 28 років 01 місяць 10 днів.

20 лютого 2023 року складений акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, відповідно до якого позивачу встановлено професійні захворювання: хронічна радикулопатія L5, S1 ліворуч в стадії затихаючого загострення зпомірними статико-динамічними порушеннями, м`язово-тонічним та больовимсиндромами. Хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з легким ступенем зниженняслуху (ІІ ст.) за класифікацією ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , пневмоконіоз (В/А, q/q, 3/3, ах), ускладнений хронічним бронхітом ІІ ст., фазазатихаючого загострення. ЛН І-ІІ ст. (першого-другого ст.) захворювання професійні, встановлені вперше.

Раніше хронічних професійних захворювань виявлено не було, пункт 15 акту.

Згідно пункту 17 акту, професійне захворювання виникло у зв`язку з недосконалістю технологічного процесу (зокрема, через виділення значних концентрацій пилу переважно фіброгенної дії та генерацію виробничого шуму під час роботи технологічного устаткування, неможливістю застосування засобів малої механізації на усіх лаках технологічного процесу, неможливістю механізації та автоматизації певних видів робіт), виконанням не в повному обсязі протипилових заходів (гідропилопридушення застосовувалось не на усіх ланках технологічного процесу). Працював в умовах впливу факторів виробничого середовища і трудового процесу, параметри яких перевищували допустимі норми. Недостатня ефективність засобів індивідуального захисту, недостатній дійовий контроль за використанням засобів індивідуального захисту.

У пункті 18 акту визначені причини виникнення хронічного професійного захворювання. Якими є: важкість праці: фізичне динамічне навантаження ( за участю м`язів нижніх кінцівок та тулуба) фактична величина 177,4-195,7 Вт, при нормативному значенні-90 Вт;фізичне динамічне навантаження (за участю м`язів рук та плечового поясу)-фактична величина 95,8-104,4 Вт, при нормативному значенні 45 Вт; маса вантажу,що підіймається та переміщується фактична величина 40,0 кг при нормативному значенні 30 кг. Робоча поза: періодичне перебування в незручній та/або фіксованій позі 28%-60% часу зміни, при нормативному значенні до 25% часу зміни; нахили корпусу -160 разів за зміну, при нормативному значенні 50-100 разів за зміну.

Фактичні рівні звукового тиску, еквівалентні рівні шуму на робочому місці складали92- 95 дБА, при нормативному значенні -80 дБА. Пил переважно фіброгенної дії, викопне вугілля й вуглецевопородний пил з вмістом вільного діоксиду кремнію від10% до 70%: фактичне величина 21,0-243,7 мг/м3,при нормативному значенні 2мг/м3.

Таким чином, робота ОСОБА_1 на користь підприємства була надважкою, зі значним перевищенням гранично допустимих норм.

Отже, роботодавець ТОВ «Шахтобудівельна компанія» під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушеннямст. 153 КЗпП Українитаст. 13 Закону України «Про охорону праці».

Діагноз позивачу встановлено у ДУ «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва Академії медичних наук України», саме захворювання виявлено при зерненні до КНП «Покровська міська лікарня».

23.02.2023 року ОСОБА_1 вперше оглянутий на МСЕК за професійним захворюванням, де йому встановлено первинно за сукупністю 65% втрати професійної працездатності, безстрокоо. Визнано інвалідом 3 групи за професійними захворюваннями.

Визначена потреба у медичній та соціальній допомозі: медикаментозне лікування по профзахворюваннях, санаторно- курортне лікування.

Протипоказана важка фізична праця, шкідливі чинники виробництва.

Відповідно до виписки з амбулаторної карти ОСОБА_1 починаючи з 2017 року періодично проходив стаціонарне та амбулаторне лікування з приводу захворювань, які в подальшому визнані професійними.

Період виникнення професійного захворювання у ОСОБА_1 припадає на період перебування в трудових відносинах з відповідачем, працюючи в тяжких умовах праці.

В акті зазначено, що раніше хронічних професійних захворювань виявлено не було.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно дост. 43 Конституції Українидержава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правовідносини сторін регулюються статтею 273-1КЗпП України, за якою відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв`язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв`язку між попередніми умовами.

Відповідно до роз`яснень, наданими в п.13постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4зі змінами, внесенимипостановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року № 5, відповідно до ст.237-1КЗпП Україниза наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до ч.1ст.153 КЗпП Українина всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці, забезпечення яких частиною 2 вказаноїстатті цього Кодексупокладено на власника або уповноважений ним орган.

До юридичного складу, що є підставою відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди роботодавцем, є моральні страждання робітника, втрата нормальних життєвих зв`язків та необхідність для працівника докладання додаткових зусиль для організації свого життя.

Вина роботодавця не відноситься до обов`язкових умов для настання відповідальності за спричинення працівнику моральних страждань під час виконання своїх трудових обов`язків.

Згідно ст. 38 Гірничого закону України до обов`язків гірничого підприємства відноситься відшкодування шкоди, завданої фізичній особі. Стаття 1168 Цивільного кодексу України передбачає, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Право на компенсацію за моральну шкоду, виникає у особи з дня встановлення йому стійкої втрати працездатності вперше висновком медико-соціальної експертної комісії. Трудове законодавство не містить положень про звільнення підприємств з небезпечними й тяжкими умовами праці від відшкодування моральної шкоди, завданоїїх працівникам такими умовами.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" до професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов`язаних з роботою. Втрата потерпілим професійної працездатності завжди пов`язана з неможливістю виконувати роботу за своєю професією (фахом), про що зазначається у висновку медичного органу, який видається потерпілому відповідно до вимог ч. 3 ст. 34 цього Закону.

Так, з матеріалів справи встановлено, що у зв`язку з професійними захворюваннями позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він, втратив професійну працездатність у розмірі 65 %, що свідчить про незворотність такої втрати.

У зв`язку з вказаним хронічним професійним захворюванням та значною втратою професійної працездатності порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування, позбавляє можливості позивача вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічного професійного захворювання, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є значними та незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Судом встановлено, що у зв`язку з встановленням у позивача професійного захворювання та у зв`язку з цим 65% втрати працездатності, позивачу було заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що внаслідок вищезазначених професійних захворювань, у нього змінилися умови його життя, тобто знизилась життєва активність, систематичне нездужання, послаблення організму, переживання з приводу погіршання свого стану здоров`я.

Оскільки вказане професійне захворювання у позивача виникло у зв`язку з тривалим періодом роботи в шкідливих умовах, обумовлених впливом шкідливих факторів, тобто у зв`язку з шкідливими умовами праці на підприємстві, суд приходить до висновку, що моральна шкода, яку зазнав позивач, є наслідком дій умов виробництва, пов`язаних з порушенням Закону України "Про охорону праці".

Згідно з положеннями пункту 1.4 Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням трудових обов`язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05 червня 2012 року № 420, саме акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання за формою П-4 є однією з підстав для здійснення медико-соціальної експертизи потерпілого.

В даному випадку професійне захворювання пов`язано з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).

Факт заподіяння моральної шкоди пов`язаний не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.

Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду.

Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.

Суд при цьому зазначає, що добровільність виконання позивачем робіт у шкідливих умовах праці, не знімають з відповідача обов`язку виконати вимоги ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці» й нести відповідальність за їх невиконання у вставленому законом порядку.

Відповідно дорішення Конституційного Суду України № 1-рп/2004 від 27 січня 2004 рокуза наявності у потерпілого стійкої втрати професійної працездатності висновок МСЕК про факт спричинення моральної шкоди не потребується. Позивачу висновком МСЕК встановлена стійка втрата професійної працездатності, отже нема необхідності встановлення факту заподіяння позивачу моральної шкоди висновком МСЕК. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють моральні та фізичні страждання.

В рішенні Конституційного Суду України зазначено, що відповідно до статей 23, 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров`я тощо.

Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

До професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов`язаних з роботою.

Згода позивача на працю в тяжких умовах праці, не знімає обов`язку та відповідальності з відповідача за забезпечення належних умов праці.

Статтею 160 КЗпП України передбачено, що постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника.

Стаття 173 КЗпП України передбачає, щошкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно дост. 13 Закону України «Про охорону праці»роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Також роботодавець здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використання засобів колективного та індивідуального захисту, виконання робіт відповідно до вимог з охорони праці, та несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Суд вважає, що саме діями відповідача спричинені моральні страждання, пов`язані із професійним захворюванням, що є прямим наслідком шкідливих та небезпечних умов праці на підприємстві відповідача.

Нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставістатті 237-1 КЗпП України, тому розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.9Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року(з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації.

Відповідно до частини четвертоїстатті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі №210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

При цьому, суд констатував у справі №210/5258/16-ц, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров`я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275000 грн.

При визначенні розміру моральної шкоди колегія суддів виходить з наступного: життя і здоров`я людини найвища соціальна цінність, невід`ємні два поняття. Якщо втрачене здоров`я людини, то вона безумовно позбавляється в певній мірі повноцінного життя на який розраховує. Немає вартості життю людини та вартості втраченому здоров`ю. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Факт спричинення моральної шкоди позивачу, яка полягає в душевних стражданнях, яких він зазнав і зазнає у зв`язку з ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням трудових обов`язків, неможливість його відновлення, порушенні нормальних життєвих зв`язків внаслідок неможливості продовжувати активне життя, обмеженням умов праці, у судовому засіданні доведений дослідженими письмовими доказами по справі: копіями трудової книжки, довідки МСЕК, медичними документами. Сам факт ушкодження здоров`я, що призвело до втрати працездатності, свідчить про наявність моральних страждань.

Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставістатті 237-1 КЗпП України, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.

При встановленні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, суд виходить з принципів розумності та справедливості, враховує фактичні обставини справи: тяжкість ушкодження здоров`я, глибину, характер і тривалість страждань, наявність вимушених змін у його життєвих стосунках. Також, для визначення розміру відшкодування моральної шкоди, визначальним є необхідність у медикаментозному та санаторному лікуванні позивача, якому для відновлення стану здоров`я потрібен певний час та грошові кошти.

Розмір моральної шкоди в грошовому еквіваленті визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи, а також можливості відновлення здоров`я позивача.

Отже, з урахування того, що позивачу ОСОБА_1 встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 65% та визнано людиною з інвалідністю ІІІ групи, що безумовно тягне за собою невідворотні зміни, як у професійному, так і у буденному житті позивача, суд вважає за необхідне стягнути моральну шкоду в розмірі 130000 гривень, що буде відповідати судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи з аналогічними правовідносинами, та це буде розумним, виваженим і справедливим у його ситуації.

З урахуванням конкретних обставин справи, суд вважає, що сума, яку просить стягнути позивач, надмірна, і визначає розмір грошової компенсації за спричинену моральну шкоду у розмірі 130000 гривень.

Щодо оподаткування моральної шкоди.

Відповідно до пункту «а» підпункту164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК Українизі змінами, внесеними згідно ізЗаконом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Тобто, чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Аналогічний правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21.

Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Отже, з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК Українидоповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом», тобто суми відшкодування моральної шкоди підлягають оподаткуванню.

Граматичне та системне тлумачення зазначеногопункту ПК Україниу чинній редакції дозволяє зробити висновок, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров`ю; 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Отже, як до 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров`ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Таким чином податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, зокрема, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Правовий висновок про те, що до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку не включається суми відшкодування шкоди, завданої платнику податку внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю, викладено також у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 180/683/13-ц, від 05 червня 2019 року у справі № 227/130/14-ц, від 25 листопада 2020 року у справі № 264/5681/17, від 19 травня 2021 року у справі № 180/377/20, від 25 січня 2023 року у справі №598/438/21.

Не приймаються судом доводи відповідача щодо індивідуальної податкової консультації від 03 вересня 2021 року №3302/ІПК/99-00-04-03-03-06.

Порядок надання індивідуальних податкових консультацій регламентованорозділом 3 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІзі змінами та доповненнями.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Надаючи податкову консультацію, контролюючий орган не встановлює (змінює чи припиняє) відповідну норму законодавства, а лише надає роз`яснення щодо практичного її застосування.

Метою податкової консультації є викладення (роз`яснення) платнику податків офіційного розуміння контролюючим органом змісту правової норми з питань оподаткування для забезпечення правильного її застосування.

Разом із тим, податкова консультація обов`язково повинна містити опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, Державною податковою службою України надано ПАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», яке не є відповідачем у даній справі, податкову консультацію щодо оподаткування податком на доходи з фізичних осіб та військовим збором суми моральної шкоди, яка виплачується за рішенням суду, що не має правового значення для вирішення даного спору, оскільки, у даному випадку, як вже зазначено вище, спір стосується про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і не є обов`язковою для суду, та в самому тексті податкової консультації зазначено, що, з метою уникнення неоднозначного тлумачення норм податкового законодавства у частині оподаткування доходів фізичних осіб, необхідне детальне вивчення документів (матеріалів), які стосуються порушеного питання.

Більш того, відповідно до п.52.2. ст. 52 Податкового кодексу Україниіндивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

За таких обставин доводи відповідача про необхідність оподаткування моральної шкоди, яка перевищуватиме чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати суд не бере до уваги, таким чином моральна шкода у розмірі 140000,00 грн підлягає стягненню без утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.

Відповідно до п.2 ч.1ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивачі за подання позовів про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи звільняються від сплати судового збору.Частина 6ст.141 ЦПК України, передбачає, що якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст.153, 237-1 КЗпП України, ст. ст.4,5,10,12,81,89,141,223,265,279 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник адвокат Повалій Олена Василівна, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» на користь ОСОБА_1 у якості відшкодування моральної шкоди, 140000 (сто сорок тисяч) 00 копійок без утриманням з цієї суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» на користь держави судовий збір в розмірі 1400 (одна тисяча чотириста ) гривень 00 копійок.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у тридцятиденний строк з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другійстатті 358 ЦПК України, а також відповідно до пункту 3Прикінцевих положень ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .

Представник позивача: адвокат Повалій Олена Василівна, адреса: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, просп. Героїв Підпільників, 1/2. Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №3177 від 11.11.2016 року.

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» місцезнаходження: Донецька область, м. Покровськ, вулиця Залізнична, 82, код ЄДРПОУ 40162326.

Повний текст судового рішення виконано 12.08.2024 року.

Суддя Хмельова С.М.