Постанова

від 13.08.2024 по справі 320/8414/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/8414/21 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Лапій С.М., Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Карпушової О.В., Костюк Л.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частині НОМЕР_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2023 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частині НОМЕР_1 , третя особа: Київське квартирно-експлуатаційне управління про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частині НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач) в якому просив

- визнати протиправним та скасувати рішення, викладене у п. 3 протоколу засідання об`єднаної житлової комісії Бориспільського гарнізону від 31.12.2020 № 15;

- зобов`язати житлову комісію Військової частині НОМЕР_1 поновити ОСОБА_1 та членів його сім`ї на квартирному обліку, починаючи з 11.08.2016.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2023 року значений позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , починаючи з 01.08.1994, проходив військову службу в Збройних Силах України.

З 20.02.2000 року ОСОБА_1 , перебував на квартирному обліку у Збройних Силах України, а з 08.08.2016 позивач та члени його сім`ї перебували на квартирному обліку у Військовій частині НОМЕР_1 , як особи, які мають першочергове право на отримання житлових приміщень.

Згідно посвідчення серії УБД від 04.07.2016 ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій.

Як вбачається з витягу з протоколу засідання житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 від 11.08.2016 № 9, позивача внесено до списку, як особу, яка має першочергове право на отримання житлового приміщення, починаючи з 11.08.2016, як учасника бойових дій.

15.09.2017 ОСОБА_1 разом отримав службове жиле приміщення.

Наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 06.06.2019 № 265 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас, на підставі підпункту «а» пункту 2 частини 5 статті 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із закінченням строку контракту).

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 19.06.2019 №131 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини.

Так, у вказаному наказі зазначено, що вислуга років позивача, на час звільнення, становить календарна 24 роки 10 місяців, пільгова 25 років 05 місяців.

Як слідує з витягу з протоколу засідання об`єднаної житлової комісії Бориспільського гарнізону від 31.12.2020 № 15, керуючись п. 9 ст. 12 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», п. 29 Постанови КМУ від 03.08.2006 № 1081, витягу з наказу командувача ПС ЗСУ від 06.06.2019 № 265, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», комісія вирішила зняти з квартирного обліку майора запасу ОСОБА_1 складом сім`ї 4 особи, як такого, що втратив право перебувати на квартирному обліку у Військовій частині НОМЕР_1 , після звільнення у запас за закінченням строку контракту (далі по тексту - оскаржуване рішення).

Вважаючи протиправним оскаржуване рішення, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки вислуга позивача на військовій службі складає більше ніж 20 років, останній перебував на квартирному обліку з 2000 року (2016 - першочергова) та 2020 року знятий із квартирного обліку, у зв`язку зі звільненням з військової служби в запас (закінчення строку контракту), підстави, визначені законом для зняття з квартирного обліку, відсутні, а тому позивач підлягає поновленню на квартирному обліку.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Так, згідно з ч. 1 ст. 12 цього Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 12 зазначеного Закону встановлено, що військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.

На виконання приписів вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року за № 1081, затверджено Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями (далі по тексту - Порядок).

Відповідно до пункту 24 цього Порядку датою зарахування на облік вважається день, коли житловою комісією військової частини винесено рішення про зарахування військовослужбовця на облік.

Пунктом 9 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на момент зняття позивача з обліку) передбачено, що військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров`я, а також у зв`язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі її розформування у військових комісаріатах і квартирно-експлуатаційних частинах районів та користуються правом позачергового одержання житла.

Аналогічні приписи закріплені також і в пункті 29 Порядку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, вислуга років ОСОБА_1 , на момент звільнення, становила - календарна 24 роки 10 місяців, пільгова 25 років 05 місяців.

Починаючи з 20.02.2000 позивач перебував на квартирному обліку у Збройних Силах України, з 08.08.2016 позивач та члени його сім`ї перебували на квартирному обліку у Військовій частині НОМЕР_1 , а з 11.08.2016 позивача внесено до списку першочерговиків, як учасника бойових дій.

Рішення об`єднаної житлової комісії Бориспільського гарнізону від 31.12.2020 № 15 позивача виключено з квартирного обліку.

Пунктом 30 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями передбачено, що військовослужбовці знімаються з обліку у разі:

- поліпшення житлових умов, внаслідок чого відпала потреба в наданні житла; засудження військовослужбовця до позбавлення волі на строк понад шість місяців, крім умовного засудження;

- звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, у зв`язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем;

- подання відомостей, що не відповідають дійсності, але стали підставою для зарахування на облік; в інших випадках, передбачених законодавством.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку про те, що військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та члени їх сімей мають право на отримання житла, а отже, і на залишення на обліку до отримання ними житла, в тому числі і у разі звільнення в запас чи відставку, крім випадків, передбачених пунктом 30 Порядку.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі № 359/5527/19, від 15 жовтня 2020 року у справі № 636/1424/19, від 01 квітня 2020 року у справі № 638/5769/18, від 04 лютого 2021 року у справі № 683/350/19 (провадження № 61-4192св20), що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.

Так, при зарахуванні позивача у 2000 році на квартирний облік діяв Наказ Міністра оборони України «Про внесення змін та доповнень до Положення про порядок забезпечення жилою площею в Збройних Силах України» від 03 лютого 1995 року № 20 (втратив чинність 10 листопада 2006 року), яким був встановлений порядок забезпечення жилими приміщеннями осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом, військовослужбовців-жінок та працівників (не військовослужбовців) Збройних Сил України.

Пунктом 13 вказаного наказу визначено, що військовослужбовці перебувають на квартирному обліку у військовій частині та квартирно-експлуатаційних частинах району до отримання жилого приміщення, за винятком: поліпшення житлових умов, внаслідок чого відпала необхідність для надання іншого жилого приміщення; при переміщенні військовослужбовця до нового місця служби у інший населений пункт, при засудженні військовослужбовця до позбавлення волі на термін понад 6 місяців, крім умовного засудження; при наданні відомостей, що не відповідають дійсності та які стали основою для прийняття на облік або неправомірних дій командування при вирішенні питання про прийняття на облік.

Крім того, відповідно до п. 1, п. 21 розділу VI Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 31.07.2018 № 380 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 06.09.2018 за № 1020/32472 (діючої на момент звільнення позивача з військової служби), житловими приміщеннями для постійного проживання забезпечуються військовослужбовці та члени їх сімей, які відповідно до вимог статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», набули права та не забезпечувалися постійним житлом протягом усього часу проходження військової служби і мають календарну вислугу на військовій службі 20 років і більше, зареєстровані в населеному пункті дислокації військової частини, в якій військовослужбовець проходить службу та перебуває на відповідному обліку. Зняття військовослужбовців з обліку проводиться у разі: поліпшення житлових умов до встановлених норм забезпечення житловою площею громадян у відповідному населеному пункті; подання відомостей, що не відповідають дійсності, але стали підставою для зарахування на квартирний облік, включення до списків осіб, що мають право першочергового та позачергового одержання житлових приміщень, або неправомірних дій посадових (службових) осіб при вирішенні питання про прийняття на квартирний облік; в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно п. 1, п. 10 розділу VII цієї ж Інструкції особи, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, забезпечуються жилим приміщенням згідно з чергою у військовій частині, що визначається часом зарахування на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання житлових приміщень, або до списків осіб, які користуються правом позачергового одержання житлових приміщень) за рішенням житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії), яке затверджується наказом командира військової частини. Військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров`я, віком, у зв`язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю І чи ІІ групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному пунктами 3-7 цього розділу. Виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком.

Отже, наведені норми Інструкції також передбачають підстави для залишення ОСОБА_1 на обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов, з огляду на його звільнення у запас, у зв`язку із закінченням строку дії контракту, та наявністю у нього більше 20 років календарної вислуги на службі.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 40 ЖК Української РСР визначено, що громадяни знімаються з обліку потребуючих поліпшення житлових умов у випадку поліпшення житлових умов, внаслідок якого відпали підстави для надання іншого жилого приміщення.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що оскільки вислуга позивача на військовій службі складає більше ніж 20 років, останній перебував на квартирному обліку з 2000 року (2016 - першочергова), у відповідача були відсутні законні підстави для зняття з квартирного обліку ОСОБА_1 та членів його сім`ї у 2020 року, відповідно оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню, а позивач та членів його сім`ї підлягають поновленню на квартирному обліку, починаючи з 11.08.2016 року.

Подібна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 01.02.2024 року по справі 240/35627/21 та від 24.09.2021 року по справі № 748/303/20.

Щодо відшкодування судових витрат, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, судом першої інстанції стягнув на користь позивача витрати в частині компенсації позивачу витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн. та 908, 00 грн. (витрат на судовий збір, за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до їх розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

На підтвердження витрат на правничу допомогу у розмірі 5400,00 грн позивач надав суду копії договору від 08.07.2021 №ПД-2021/129 про надання правової допомоги, детальний опис робіт від 24.09.2021, акт приймання-передачі наданих послуг до договору від 08.07.2021 №ПД-2021/129 від 06.09.2021, акт приймання-передачі готівки до договору від 08.07.2021 №ПД-2021/129 у розмірі 5400, 00 грн.

Колегія суддів апеляційної інстанції дослідивши обставини справи, виходячи з критерію реальності адвокатських послуг та розумності їх розміру, вважає, що судом першої інстанції задоволено компенсацію позивачу втрат на професійну правничу допомогу 2000,00 грн., яка є співмірною.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).

При цьому, судом враховуються висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні у справі «Каіч та інші проти Хорватії», в якому ЄСПЛ зазначив, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частині НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: О.В. Карпушова

Л.О. Костюк

Повний текст виготовлено 13.08.2024 року