Рішення

від 11.07.2024 по справі 760/30413/23

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Провадження № 2/760/5394/24

Справа № 760/30413/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2024 року Солом`янський районний суд міста Києва в складі головуючого - судді Зуєвич Л.Л., за участю:

секретаря судового засідання Гуцало М.В.,

представника позивача - Матюшенко С.В. (ордер від 13.03.2024),

представника відповідача - Бєляєва С.А. (ордер від 16.05.2024),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом дочірнього підприємства закритого акціонерного товариства «Порцелакінвест» /далі - ДП ЗАТ «Порцелакінвест»/ (ЄДРПОУ: 14372283; адреса: 01103, м. Київ, вул. Залізничне шосе, буд. 47; адреса представника: 04074, м. Київ, вул. Попова, 15; e-mail: imeka.g2@gmail.com) до ОСОБА_2 /далі - ОСОБА_2 / (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; e-mail: представника: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про стягнення інфляційних збитків та 3% річних,

В С Т А Н О В И В:

Рух справи

22.12.2023 через систему «Електронний суд» до Солом`янського районного суду міста Києва надійшла вказана позовна заява, за підписом представника позивача - адвоката Матюшенко С.В. (діє на підставі ордеру), в якій ставиться питання про стягнення з відповідача на користь позивача 3 168 297,43 грн, з яких:

2 833 282,28 грн - інфляційні збитки;

335 015,15 грн - 3% річних.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2024 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л. Фактично справу передано судді по реєстру 09.01.2024.

Судом в порядку ч.ч. 6, 8 ст. 187 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) направлялись запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача у справі.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 19.01.2024 позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків терміном десять днів з моменту отримання копії ухвали з урахуванням вимог, викладених у такій ухвалі.

30.01.2024 на виконання вказаної ухвали до суду надійшло клопотання представника позивача про долучення доказів.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 02.02.2024 вказаний позов прийнято до розгляду в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі було призначено на 14.03.2024.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 14.03.2024 у підготовчому засіданні оголошувалась перерва до 16.05.2024 в т. ч. з огляду на клопотання представника позивача про надання строку на відповідь на відзив.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 16.05.2024 підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до розгляду по суті на 11.07.2024.

Присутні у судому засіданні 11.07.2024 представники сторін підтримали доводи та вимоги, викладені у письмових заявах, поданих до суду.

Під час судового розгляду справи здійснювалось фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Обґрунтування позову

В позові вказується, що рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 29.08.2011 було частково задоволено позов ДП ЗАТ «Порцелакінвест» до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ДП ЗАТ «Порцелакінвест» матеріальну шкоду в сумі 1 013 243,50 грн, судовий збір у розмірі 1 700,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120,00 грн, а всього - 1 015 063,50 грн.

Зазначається, що вказане рішення суду залишене без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 22.03.2012 та ухвалою ВССУ від 05.10.2012.

У позові зауважується, що 20.04.2012 представником ДП ЗАТ «Порцелакінвест» було отримано виконавчий лист, виданий на підставі зазначеного рішення суду, який перебував на виконанні у Печерському ВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві.

Як стверджується у позові, станом на 06.09.2023 відповідач остаточно сплатив державному виконавцю, а останній перерахував позивачу суму боргу 1 015 063,50 грн.

Як вказує позивач, 37 184,12 грн відповідачем було сплачено до 2022 року, а остаточна сума 977 879,38 грн була сплачена лише у 2023 році, а саме: 23.08.2023 - 1 880,08 грн; 31.08.2023 - 896 763,73 грн; 06.09.2023 - 79 235,57 грн.

У позові звертається увага на те, що постановою старшого державного виконавця Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м Київ) Левицьким Тимофієм Костянтиновичем від 04.09.2023 виконавче провадження № НОМЕР_2 було закінчено в зв`язку із повним погашенням божником боргу, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.

Позивач наголошує на тому, що оскільки відповідачем був сплачений борг із значною затримкою в часі, позивач має право на відшкодування інфляційних збитків та 3% річних за користування відповідачем коштами позивача.

Позивач зауважує, що судове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29.08.2011 набрало законної сили в день залишення його в силі судом апеляційної інстанції, а саме 22.03.2012.

Таким чином, на думку позивача, в період з 22.03.2012 по 22.08.2023 сума збитків від прострочення оплати заборгованості в сумі 977 879,38 грн, складає 3 168 297,43 грн, в т.ч. інфляційні збитки - 2 833 282,28 грн, 3% річних - 335 015,15 грн.

Щодо правової позиції відповідача

05.03.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву за підписом представника відповідача - ОСОБА_3 , в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі (т. І, а.с. 56-61).

У відзиві, зокрема, зазначається, що твердження позивача, що «відповідач остаточно сплатив державному виконавцю суму коштів», а також про «повне погашення боржником боргу» дійсності не відповідає, оскільки, як стверджує відповідач, в матеріалах справи міститься лише платіжні доручення про виплату позивачу вже стягнутих в примусовому порядку в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 сум коштів при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-207/11 виданого 20.04.2012 Солом`янським районним судом міста Києва.

При цьому, вказується, що в межах даного виконавчого провадження сума боргу стягувалась у примусовому порядку, оскільки все майно, та рахунок відповідача були арештовані відповідно до постанови Печерського районного ВДВС у місті Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 24.03.2020 ВП № НОМЕР_2 (про накладення арешту на все майно боржника); постанови Печерського районного ВДВС у місті Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (про арешт коштів боржника) від 16.08.2023 ВП НОМЕР_2, з якого відповідно 24.08.2023 було списано кошти.

Також у відзиві стверджується, що відповідно до змісту рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29.08.2011 у справі № 2-207, на яке посилається у позові позивач, предметом даного спору серед іншого було також стягнення з відповідача ОСОБА_2 інфляційних втрат та 3% річних нарахованих на суму 1 013 243,50 грн на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

Як наголошує відповідач, у даному рішенні зазначено, що «суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних витрат та 3% річних з суми заподіяної позивачем шкоди є безпідставним, а тому в задоволенні позову у цій частині суд вважає за необхідне відмовити».

У відзиві зауважується, що після перегляду рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29.08.2011 у справі № 2-207 в апеляційному порядку, ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справа Апеляційного суду м. Києва від 22.03.2012 зазначене рішення залишено без змін.

Відповідач звертає увагу на те, що судом апеляційної інстанції зазначено про те, що «..доводи скаржника щодо незастосування судом першої інстанції ст. 625 ЦК України, суд також не бере до уваги...».

При цьому, відповідач зазначає, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 31.10.2012, вказані рішення судів першої та апеляційної інстанції залишені без змін.

Таким чином, відповідач вважає, що право позивача є непорушеним, оскільки позивач в межах даних конкретних правовідносин не має права на отримання інфляційних витрат та 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України, а тому, на думку відповідача, таке право не підлягає захисту у судовому порядку.

Крім того, 14.03.2024 у судовому засіданні відповідачем було подано заяву про застосування позовної давності (т. І, а.с. 90-93), в якій останній просить суд застосувати до вимог ДП ЗАТ «Порцелакінвест» позовну давність та відмовити у позові у повному обсязі.

Вказана заява обґрунтована тим, що позовна давність за вимогами про стягнення інфляційних втрат та 3% річних по основному зобов`язанні у судовій справі № 2-207 спливла у 2014 році, оскільки, на думку відповідача, такі вимоги є додатковими до основної вимоги в судовій справі № 2-207.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 29.08.2011 у справі № 2-207 за позовом ДП ЗАТ «Порцелакінвест» до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, вирішено (т. І, а.с. 62-65):

-Позов задовольнити частково;

-Стягнути з ОСОБА_2 на користь Дочірнього підприємства закритого акціонерного товариства «Порцелакінвест» матеріальну шкоду в сумі 1 013 243 гривень 50 копійок, судовий збір у розмірі 1 700 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн, а всього - 1 015 063,50 грн;

-В решті задоволення позовних вимог відмовити.

Вказане рішення суду залишене без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 22.03.2012 (т. І, а.с. 66-68) та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31.10.2012 (т. І, а.с. 69-71).

В матеріалах справи міститься копія постанови державного виконавця виконавчого Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Удавіцької Є.В. від 27.05.2016, про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 (т. І, а.с. 246-247), на підставі виконавчого листа № 2-207 виданого 20.04.2012 Солом`янським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ДП ЗАТ «Порцелакінвест» суму у розмірі 1 015 063,50 грн (а.с. 193-195).

Також, наявна копія постанови державного виконавця Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м Київ) Маріуци Т.В. від 24.03.2020 (ВП № НОМЕР_2) про арешт майна боржника (т. І, а.с. 74-75).

Постановою старшого державного виконавця Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м Київ) Левицького Т.К. від 16.08.2023 (ВП № НОМЕР_2) на кошти ОСОБА_2 було накладено арешт (т. І,а.с. 72-73).

Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження, на рахунок позивача були перераховані, зокрема, кошти, з призначенням платежу «№ 2-207/11; 20.04.2012; ОСОБА_2 ; № НОМЕР_2; кошти за ВД, стягнуті на користь стягувача», що підтверджується платіжними інструкціями: № 183079 від 21.08.2023 на суму 1 880,08 грн (т. І, а.с. 180); № 183845 від 30.08.2023 на суму 896 763,73 грн (т. І, а.с. 181); № 184358 від 04.09.2023 на суму 79 235,57 грн (т. І, а.с. 182).

Останній платіж зарахований на рахунок ДП ЗАТ «Порцелакінвест» 06.09.2023, що підтверджується платіжною інструкцією № 04/09/2023 (т. І, а.с. 23).

Як вбачається з матеріалів справи, постановою старшого державного виконавця Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м Київ) Левицьким Т.К. від 04.09.2023 виконавче провадження № НОМЕР_2 було закінчено в зв`язку із повним погашенням божником боргу, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження (т. І, а.с. 191-192).

У т. І, на а.с. 189 міститься копія постанови старшого державного виконавця Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м Київ) Левицького Т.К. від 04.09.2023 (ВП № НОМЕР_2) про зняття арешту з майна ОСОБА_2 .

Згідно з розрахунком позивача (т. І, а.с. 6-8), за період неповного виконання рішення з 22.03.2012 по 22.08.2023 у сумі 977 879,38 грн його інфляційні втрати складають 2 833 282,28 грн, а 3% річних - 335 015,15 грн, що разом складає 3 168 297,43 грн.

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права

За загальним правилом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

За змістом ст.ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, норми розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 вказала, що норми ст. 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01.06.2016 у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, за своєю правовою природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів (в даному випадку встановлених рішенням суду), а відтак відрізняються від процентів, у стягнення яких відмовлено рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 29.08.2011 у справі № 2-207.

В цій справі правовідносини сторін щодо відшкодування шкоди трансформувалися у зобов`язальні, пов`язані із стягненням грошових коштів на підставі рішення суду, невиконання якого зумовлює застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЦПК судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

В постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, зроблено правовий висновок про те, що враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (див. постанови Великої Палати Верховного Суду: від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц /провадження № 14-241цс19/, від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18 /провадження № 12-116гс19/, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 /провадження № 12-105гс19/).

Разом з тим главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У цій справі ДП ЗАТ «Порцелакінвест» пред`явив позов до суду 22.12.2023, що підтверджується відміткою суду за вхідним номером 82432.

Разом з тим, інфляційні втрати та три проценти річних позивач просить стягнути за період з 22.03.2012 по 22.08.2023.

Суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц в якій викладено висновки про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Таким чином, інфляційні втрати та 3 % річних за прострочку виконання грошового зобов`язання мають рахуватися в межах строку позовної давності за період 22.12.2020 по 22.08.2023.

Підраховуючи суми стягнень, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, слід враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в певний період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Індекси інфляції розраховуються на підставі інформації, опублікованої центральним органом виконавчої влади з питань статистики в газеті «Урядовий кур`єр».

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що він розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

На відміну від інфляційних збитків, розрахунок трьох процентів річних здійснюється за кожен день прострочення за формулою: сума боргу х 3 % / 365 (кількість днів у році) х кількість днів прострочення.

Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.08.2022 у справі № 757/37126/18 (провадження № 61-406св21) загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру відсотків та пені, наявності доказів, що їх підтверджують).

Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, провадження № 12-302гс18).

Як вказано у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 296/7213/15 (провадження № 61-10125св21), суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

З урахуванням наведеного, суд здійснив перевірку наданого позивачем розрахунку, вважає невірним період нарахування, та наводить власний розрахунок:

Сума боргу

Основна сума заборгованості за договором:Сума боргуз 22/12/2020 до 22/08/2023977 879,38 грн.Всього:977 879,38 грн.

Інфляційні витрати:

Останній період (22/12/2020 - 23/08/2023)Індекс інфляціїсічень 2021101,30лютий 2021101,00березень 2021101,70квітень 2021100,70травень 2021101,30червень 2021100,20липень 2021100,10серпень 202199,80вересень 2021101,20жовтень 2021100,90листопад 2021100,80грудень 2021100,60січень 2022101,30лютий 2022101,60березень 2022104,50квітень 2022103,10травень 2022102,70червень 2022103,10липень 2022100,70серпень 2022101,10вересень 2022101,90жовтень 2022102,50листопад 2022100,70грудень 2022100,70січень 2023100,80лютий 2023100,70березень 2023101,50квітень 2023100,20травень 2023100,50червень 2023100,80липень 202399,40серпень 202398,60

Розрахунок здійснюється за формулою

ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 )

ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,

......

ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.

Останній період

IIc (101,30 : 100) x (101,00 : 100) x (101,70 : 100) x (100,70 : 100) x (101,30 : 100) x (100,20 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (101,20 : 100) x (100,90 : 100) x (100,80 : 100) x (100,60 : 100) x (101,30 : 100) x (101,60 : 100) x (104,50 : 100) x (103,10 : 100) x (102,70 : 100) x (103,10 : 100) x (100,70 : 100) x (101,10 : 100) x (101,90 : 100) x (102,50 : 100) x (100,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,80 : 100) x (100,70 : 100) x (101,50 : 100) x (100,20 : 100) x (100,50 : 100) x (100,80 : 100) x (99,40 : 100) x (98,60 : 100) = 1.42761701

Інфляційне збільшення:

977 879,38 x 1.42761701 - 977 879,38 = 418 157,86 грн.

3% річних:

Розрахунок здійснюється за формулою:

Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, деС - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення.

Період прострочення грошового зобов`язання:Кількість днів у періодіСумаз 22/12/2020 до 31/12/2020 977 879,38 x 3 % x 10 : 366 : 10010801,54 грн.з 01/01/2021 до 23/08/2023 977 879,38 x 3 % x 965 : 365 : 10096577 560,57 грн.

Всього штрафних санкцій: 78 362,11 грн.

Загальна заборгованість:

Період прострочення грошового зобов`язання 975 днів, 418 157,86 (інфляційне збільшення) + 78 362,11 (3% річних) = 496 519,97 грн.

З огляду на наведене, позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо судових витрат

Згідно з п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Щодо судового збору

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Встановлено, що при зверненні до суду позивач сплатив судовий збір в розмірі 13 420,00 грн, що підтверджується квитанцією № 0645-3342-4984-5896 від 22.12.2023 (т. І, а.с. 29).

З урахуванням часткового задоволення позову, на підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 147,20 грн судового збору, сплаченого за подання позовної заяви (16% від 13 420,00 грн).

Щодо витрат позивача на правничу допомогу

Згідно положень ч.ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) зазначено наступне:

«Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 753/15683/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 910/3929/18 та інших».

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу до позову додано копії:

- договору про надання правової допомоги від 01.12.2023, укладеного між ДП ЗАТ «Порцелакінвест» та адвокатом Матюшенко С.В., за змістом п. 4.3 якого в момент підписання даного договору Клієнт сплатив Адвокату гонорар у сумі 50 000,00 грн (т. І, а.с. 13-14);

- ордеру про надання правничої допомоги ДП ЗАТ «Порцелакінвест» на підставі договору про надання правової допомоги від 01.12.2023 адвокатом Матюшенко С.В. (т. І, а.с. 5);

- свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю Матюшенко С.В. (т. І, а.с. 12);

- посвідчення адвоката Матюшенко С.В. (т. І, а.с. 12);

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № № 922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

У постанові Верховного Суду від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19 вказано, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. У постанові Верховного Суду від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19 вказано, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 17.01.2024 у справі № 910/1692/23).

Особливістю фіксованого розміру адвокатського гонорару є те, що визначення саме такої форми в договорі виключає обов`язок зазначення відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної наданої послуги (вчиненої дії) в детальному описі робіт (наданих послуг) або в акті приймання-передачі наданих послуг. У цьому випадку встановлення сторонами в умовах договору про надання правової допомоги вартості послуг (гонорару) з надання правової допомоги клієнту в у фіксованому розмірі виключає необхідність зазначення адвокатом відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної дії виконаної ним на захист інтересів свого клієнта.

Відповідні висновки викладено в додатковій постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 910/1344/19 та постанові Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 916/893/21.

Фіксований розмір гонорару означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Крім того, судом враховується, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України (відповідна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 910/15191/19).

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, провадження № 12-14гс22).

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (див. постанову Верховного Суду від 12.01.2023 у справі № 910/8342/21).

Суд бере до уваги те, що відповідач своїм правом на подачу заяви про зменшення витрат на правничу допомогу не скористався, письмових пояснень та/або заперечень з відповідного питання не надав.

Разом з тим, суд вважає, що понесені позивачем витрати на правничу допомогу підлягають зменшенню виходячи з того, що позовні вимоги було задоволено частково.

Так, зокрема, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22) вказано на необіхдінсть врахування принципу пропорційності при покладенні на сторін судових витрат, зважаючи на обсяг задоволених судом вимог.

У додатковій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених ч. 4 ст. 137 ЦПК України.

Метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання сторони утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (див. постанову Верховного Суду від 30.01.2023 № 910/7032/17).

З урахуванням наведеного, з огляду на приписи п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, враховуючу результат розгляду справи (часткове задоволення), категорію справи, обсяг наданих адвокатом послуг, ступінь врахування судом при прийнятті рішення правової позиції представника позивача, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат, суд вважає, що заявлений представником позивача розмір витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню у сумі 8 000,00 грн (16% від 50 000,00 грн).

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 2-13, 76-83, 89, 259, 263-265, 268, 354-355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов дочірнього підприємства закритого акціонерного товариства «Порцелакінвест» до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних збитків та 3% річних, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь дочірнього підприємства закритого акціонерного товариства «Порцелакінвест» (ЄДРПОУ: 14372283; адреса: 01103, м. Київ, вул. Залізничне шосе, буд. 47):

- 496 519,97 грн (чотириста дев`яносто шість тисяч п`ятсот дев`ятнадцять гривень дев`яносто сім копійок), в т. ч. 418 157,86 грн - інфляційних збитків, 78 362,11 грн - 3% річних;

- 2 147,20 грн (дві тисячі сто сорок сім гривень двадцять копійок) судового збору;

- 8 000,00 грн (вісім тисяч гривень) витрат на правничу допомогу.

В задоволенні решти вимог позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л. Л. Зуєвич