Рішення

від 08.08.2024 по справі 645/7422/23

ФРУНЗЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 645/7422/23

Провадження № 2/645/784/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 серпня 2024 року м. Харків

Фрунзенський районний суд м.Харкова у складі: Головуючого судді - Шарка О.П., секретар судових засідань - Мухін В.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Моторне (транспортне) страхове бюро України про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо транспортної пригоди,-,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Моторне (транспортне) страхове бюро України, в якому просить суд стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , матеріальну шкоду, завдану внаслідок дорожньо транспортної пригоди у розмірі 217 886 грн. 39 коп. (двісті сімнадцять тисяч вісімсот вісімдесят шість гривень тридцять дев`ять копійок, сплачений судовий збір у розмірі 2178 грн. 90 коп. (дві тисячі сто сімдесят вісім гривень дев`яносто копійок).

В обґрунтування позову зазначила, що 01 березня 2023 року ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 керуючи автомобілем " FIAT", державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , допустив зіткнення з автомобілем Nissan JUKE", державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , чим заподіяв матеріальну шкоду автомобілю. Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу власником автомобіля є ОСОБА_1 . Відповідача згідно постанови по справі про адміністративне правопорушення Фрунзенського районного суду м. Харкова винним у правопорушенні, передбаченим ст. 124 КУ про АП та притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху. Вказана постанова зазначеного вище суду набрала законної сили. На момент адміністративного правопорушення цивільно-правова відповідальність Відповідача не була застрахована у жодній страховій компанії, але відповідно до ст. 41 Закону України „Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 1961-IV (надалі - Закон № 1961-IV). „Моторне (Транспортне) Страхове Бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння а) транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність". У зв`язку з тим, що у ДТП визнано винним відповідача позивач письмово звернулась до МТСБУ з повідомленням про дану подію та надав копії документів, для отримання належного страхового відшкодування за збиток спричинений у наслідок ДТП та надав пошкоджений Автомобіль для огляду. МТСБУ відповідно до вимог Закону № 1961-IV розглянуло надані документи, прийняло рішення та сплатило частину спричиненої матеріальної шкоди у розмірі 158 003,61 грн., що підтверджується відповідним листом від 02.06.2023 р. Позивачу було необхідно проводити відновлювальний ремонт Автомобілю у зв`язку зі тим, що у офіційних дилерів вказаної марки, буде вказані работи коштувати значно вище, відтак Позивач звернувся до фізичної особи підприємця ОСОБА_3 провели ремонтні роботи Автомобіль та склали акт про виконання послуг № 0000001137 від 04.07.23 р. та квитанція від 04.07.23 р на суму 375 890,00 грн. З урахуванням наведеного Відповідач несе відповідальність по відношено до матеріальної шкоди у розмірі: 375 890,00 грн. - 158003,61 грн. 217 886,39 грн.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив їх задовольнити, надав суду пояснення, аналогічні викладеним вище.

Представник відповідача у ході судового розгляду позовні вимоги не визнав у повному обсязі, вважаючи їх необґрунтованими та безпідставними, зазначив, що заподіяну шкоду має відшкодовувати страхова компанія. Також зазначив, що позивачем взагалі необґрунтований розмір заподіяної шкоди, наданий позивачем акт, виконаний фізичною особою- підприємцем ОСОБА_3 не є належним доказом у справі, оскільки, останній не має повноважень на надання оцінки розміру заподіяної матеріальної шкоди.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся заздалегідь і належним чином.

Суд, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Як вказує у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.

Статтею 16 ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Особа вільна у виборі способу способі захисту цивільних прав судом.

Разом з тим, передбачені ст. ст. 12 і 13 ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справи.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона у цивільному судочинстві повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.

Суд, згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.

З огляду на вказані норми закону позивач, обравши певний спосіб захисту цивільного права перед судом, має довести, шляхом подання належних та допустимих доказів, що діями чи бездіяльністю Відповідачів були спричиненні конкретні збитки Позивачу та про наявність причинного зв`язку між такими діями/бездіяльністю та збитками.

Відповідач, зі свого боку, зобов`язаний довести обставини, посилаючись на які він заперечує проти позову.

Згідно позиції Верховного Суду України, що викладена у постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2003 року «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Статтями 78, 81 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У ході судового розгляду встановлено, що 01 березня 2023 року ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 керуючи автомобілем " FIAT", державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , допустив зіткнення з автомобілем Nissan JUKE", державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , чим заподіяв матеріальну шкоду автомобілю.

Згідно постанови по справі про адміністративне правопорушення Фрунзенського районного суду м. Харкова (справа 645/1371/23) від 04 травня 2023 року ОСОБА_2 визнано винним у правопорушенні, передбаченим ст. 124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення п.п. 12.1, 13.1, 14.2 Б Правил дорожнього руху України.

Постановою Харківського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року зазначена постанова судді від 04 травня 2023 року залишена без змін.

Згідно ч.4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_5 власником автомобіля є ОСОБА_1 .

На момент адміністративного правопорушення цивільно-правова відповідальність Відповідача не була застрахована у жодній страховій компанії, але відповідно до ст. 41

Закону України „Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 1961-IV. „Моторне (Транспортне) Страхове Бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння а) транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність".

У зв`язку з тим, що у ДТП визнано винним відповідача ОСОБА_2 , позивач письмово звернулась до МТСБУ з повідомленням про дану подію та надала копії документів, для отримання належного страхового відшкодування за збиток спричинений у наслідок ДТП та надав пошкоджений Автомобіль для огляду.

МТСБУ відповідно до вимог Закону № 1961-IV розглянуло надані документи, прийняло рішення та сплатило частину спричиненої матеріальної шкоди у розмірі 158 003,61 грн., що підтверджується відповідним листом від 02.06.2023 р.

Відповідно до ст.1194 ЦК України „Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням)

Позивач звернулася до фізичної особи підприємця ОСОБА_3 провели ремонтні роботи Автомобіль та склали акт про виконання послуг № 0000001137 від 04.07.23 р. та квитанція від 04.07.23 р. на суму 375 890,00 грн.

З урахуванням наведеного Відповідач ОСОБА_2 несе відповідальність по відношено до матеріальної шкоди у розмірі: 375 890,00 грн. - 158003,61 грн. = 217 886,39 грн.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків. Відповідно п.14 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» При визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення статті 1192 ЦК. Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно з ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно з ч.1ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч.2ст.1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Положеннями ст. 1192 ЦК України передбачено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

У статті 1166 ЦК України міститься законодавче визначення деліктної відповідальності за шкоду, завдану майну, та підстави її виникнення.

Особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для відповідальності, а саме: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 03.12.2014 у справі № 6-183цс14.

Відповідно до статті 15 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як вбачається з матеріалів справи, стороною відповідача не надано будь- яких доказів, на спростування розміру заподіяної позивачу шкоди та не заявлено жодних клопотань про призначення судом експертизи для визначення розміру заподіяної шкоди.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Тобто, при зверненні з позовом до суду на позивача покладений тягар доведення обставин заявлених вимог.

Натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові в справі № 219/1704/17 від 13 травня 2020 року, яка, з точки зору ч.4 ст263 ЦПК України, має враховуватися судом, у контексті дотримання принципу змагальності сторін, у процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.

Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача стягненню матеріальна шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 217 886 грн. 39 коп.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивачем були понесені наступні витрати: сплачено судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2178 грн. 90 коп., який відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 10, 60, 88, 197, 208, 209, 212 - 215, 218, 223, 224-226 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Моторне (транспортне) страхове бюро України про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо транспортної пригоди - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , матеріальну шкоду, завдану внаслідок дорожньо транспортної пригоди у розмірі 217 886 грн. 39 коп. (двісті сімнадцять тисяч вісімсот вісімдесят шість гривень тридцять дев`ять копійок)

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 сплачений судовий збір у розмірі 2178 грн. 90 коп. (дві тисячі сто сімдесят вісім гривень дев`яносто копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційного скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Надруковано в нарадчій кімнаті.

Повний текст рішення виготовлений 15 серпня 2024 року.

Головуючий-суддя: