Постанова

від 27.11.2024 по справі 645/7422/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року

м. Харків

справа № 645/7422/23

провадження № 22-ц/818/3487/24

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Пилипчук Н.П.,

суддів Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря Львової С.А.,

учасники справи:

позивачка ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

третя особа Моторне (транспортне) страхове бюро України,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 ,в особіпредставника ОСОБА_3 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 серпня 2024 року в складі судді Шарка О.П.

в с т а н о в и в:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Позовна заява мотивована тим, що 01 березня 2023 року ОСОБА_2 по вул. Харківських Дивізій № 16 в м. Харкові керуючи автомобілем «FIAT», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , допустив зіткнення з автомобілем «Nissan JUKE», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , власницею якого є вона, чим заподіяв матеріальну шкоду автомобілю.

Зазначила, що згідно постанови по справі про адміністративне правопорушення Фрунзенського районного суду м. Харкова відповідача визнано винним у правопорушенні, передбаченим ст. 124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху.

Вказала, що на момент адміністративного правопорушення цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована у жодній страховій компанії.

У зв`язку з тим, що у дорожньо-транспортній пригоді визнано винним відповідача вона письмово звернулась до МТСБУ з повідомленням про дану подію та надав копії документів, для отримання належного страхового відшкодування за збиток спричинений у наслідок дорожньо-транспортної пригоди та надала пошкоджений автомобіль для огляду. МТСБУ відповідно до вимог Закону № 1961-IV розглянуло надані документи, прийняло рішення та сплатило частину спричиненої матеріальної шкоди у розмірі 158 003,61 грн, що підтверджується відповідним листом від 02 червня 2023 року.

Посилалася на те, що їй необхідно було проводити відновлювальний ремонт автомобіля, а у зв`язку зі тим, що у офіційних дилерів вказаної марки, вказані роботи будуть коштувати значно дорожче, вона звернулася до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 , який провів ремонтні роботи автомобіля. Відповідно до акту про виконання послуг № 0000001137 від 04 липня 2023 року ремонтні роботи проведено на суму 375 890,00 грн, яку вона оплатила за квитанцією від 04 липня 2023 року.

Вказала, що невідшкодована матеріальна шкода складає 217886,39 грн, яка підлягає стягненню відповідача.

Просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частину матеріальної шкоди в розмірі 217886,39 грн та судовий збір.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 серпня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 217886,39 грн; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 2178,90 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати, у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, стягнути з позивачки на його користь витрати на правову допомогу та судовий збір за подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачка не надає суду жодного доказу про розмір полісу цивільно-правової відповідальності відповідача, а це свідчить про те, що суд не міг перевірити, чи має позивач право пред`являти вимоги до відповідача, чи має першочергово ініціювати спір з МТСБУ щодо невиплати суми відшкодування у повному обсязі. Зазначив, що позивачкою не було подано до суду жодного належного та допустимого доказу оцінки матеріального збитку, що був завданий її майну. Акт наданих послуг та квитанція до прибуткового касового ордеру не підтверджують розмір матеріального збитку, адже: складені суб`єктами, які не мають відповідної кваліфікації та дозвільних документів на зайняття такою діяльністю; не підтверджують причинно-наслідковий зв`язок між завданим збитком та ремонтними роботами, що мають проводитися або були проведені за такими документами; фізична особа-підприємець ОСОБА_4 перебуває на спрощеній системі оподаткування та взагалі не має права виписувати прибуткові касові ордери (адже не веде касову книгу), зазначений бухгалтерський документ не містить всіх обов`язкових реквізитів, передбачених положенням. Вказав, що акт про надання послуг від 04 липня 2023 року підписаний невідомими особами, адже не вказано ініціалів разом із підписами; обсяг виконаних робіт та використаних матеріалів не відповідає завданому матеріальному збитку та значним чином перевищує його. Зауважив, що у вказаному акті зазначено про заміну колісного диску, хоча згідно фотографій пошкодженого автомобіля позивачки, які долучені разом із апеляційною скаргою, такий диск абсолютно не постраждав. При цьому, позивачка вказує, що МТСБУ сплатило їй страхове відшкодування, з яким вона не згодна. Також, позивачка не подає до суду звіту про оцінку матеріального збитку, що є її процесуальним обов`язком.

Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 необхідно залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що враховуючи, що МТСБУ виплатило ОСОБА_1 страхове відшкодування у 158003,61 грн, який є недостатнім для повного відшкодування шкоди, суд першої інстанції вважав, що є підстави для стягнення з відповідача різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою в сумі 217886,39 грн (375890,00 грн 158003,61 грн).

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 01 березня 2023 року ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 керуючи автомобілем «FIAT», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , допустив зіткнення з автомобілем «Nissan JUKE», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , чим заподіяв матеріальну шкоду автомобілю.

Згідно постанови по справі про адміністративне правопорушення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 04 травня 2023 року у справі № 645/1371/23 ОСОБА_2 визнано винним у правопорушенні, передбаченим ст. 124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення п.п. 12.1, 13.1, 14.2 Б Правил дорожнього руху України (а.с.3,10-11).

Постановою Харківського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, постанову судді Фрунзенського районного суду м. Харкова від 04 травня 2023 року залишено без змін (а.с.4-5,21-23).

Власницею автомобіля «Nissan JUKE», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 є ОСОБА_1 (а.с.5,9).

На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 застрахована не була.

ОСОБА_1 звернулась до МТСБУ з повідомленням про дану подію, а МТСБУ прийняло рішення та виплатило їй відшкодування шкоди в розмірі 158 003,61 грн, що підтверджується відповідним листом від 02 червня 2023 року (а.с.12).

Відповідно до акту про виконання послуг № 0000001137 від 04 липня 2023 року, складеного ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 останній провів ремонтні роботи автомобіля «Nissan JUKE», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 на загальну суму 375 890,00 грн (а.с.13-14).

04 липня 2023 року ОСОБА_1 на підставі заказу-наряду № 0000001137 від 04 липня 2023 року сплачено ОСОБА_4 375 890,00 грн (а.с.15).

За розрахунком ОСОБА_1 невідшкодованою є сума в розмірі 217 886,39 грн (375 890,00 грн. 158 003,61 грн).

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до вимог статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (стаття 1188 ЦК України).

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року в справі № 359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком.

Матеріали справи свідчать про те, що сторонами у справі не оспорюється факт дорожньо-транспортної пригоди, вина відповідача та отримання позивачкою від МТСБУ суми страхового відшкодування у розмірі 158 003,61 грн.

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України щодо відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Стаття 1192 ЦК України встановлює, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Поняття збитків визначено статтею 22 ЦК України. Так, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що у разі здійснення відновлювального ремонту пошкодженої речі розмір збитків визначається як реальна вартість матеріалів і робіт, затрачених на її відновлення, а у разі непроведення ремонту - як вартість матеріалів і робіт, необхідних для її відновлення у майбутньому.

При цьому особою, яка має право на відшкодування збитків у разі проведення відновлювального ремонту, є саме та особа, що понесла відповідні витрати.

Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 753/19288/14-ц (провадження № 61-9687св18).

Як вбачається з матеріалів справи автомобіль «Nissan JUKE», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 у липні 2023 року відремонтований та ОСОБА_1 сплачено за ремонт 375890,00 грн.

Факт проведення відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля та проведення позивачкою оплати за його проведення підтверджується актом про надання послуг № 0000001137 від 04 липня 2023 року та квитанцією про сплату грошових коштів від 07 липня 2023 року.

На рахунок ОСОБА_1 Моторно-транспортним страховим бюро України здійснено страхове відшкодування у розмірі 158003,61 грн.

Ці обставини не були спростовані відповідачем ОСОБА_2 в силу статей 12, 81 ЦПК України.

Суд першої інстанції, врахувавши, що позивачка здійснила ремонт пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність визначення розміру збитків як реальної вартості матеріалів і робіт, затрачених на її відновлення, що узгоджується з висновками Верховного Суду у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі № 753/19288/14-ц (провадження № 61-9687св18), від 02 червня 2022 року у справі № 638/10072/17 (провадження № 61-15443св20).

Отже, ОСОБА_2 як особа, яка винна у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, зобов`язаний сплатити ОСОБА_1 різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про те, що невідшкодованою залишилась завдана ОСОБА_1 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майнова шкода у розмірі 217886,39 грн (375890,00 грн 158003,61 грн), яку суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача ОСОБА_2 .

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 14 листопада 2024 року у справі № 442/6010/22 (провадження № 61-4511св24).

Крім того, у випадку незгоди з визначеною сумою завданої матеріальної шкоди у зв`язку з відновленням автомобіля, ОСОБА_2 не був позбавлений можливості подати до суду клопотання про проведення у справі відповідної експертизи.

Твердження ОСОБА_2 про те, що позивачкою не було подано до суду жодного належного та допустимого доказу оцінки матеріального збитку, що був завданий її майну; що позивачка не надала до суду звіту про оцінку матеріального збитку, що є її процесуальним обов`язком, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки автомобіль фактично відремонтований, тому розмір збитку, про відшкодування якого просить позивачка, повинен визначатися як вартість затрачених на відновлювальний ремонт коштів, тобто як вартість реально витрачених матеріалів та проведених робіт. У такому разі звіт автотоварознавчого дослідження не є визначальним доказом розміру завданих збитків, оскільки у ньому зазначені лише можливі витрати, які можуть бути понесені позивачкою.

Ремонтно-відновлювальні роботи щодо автомобіля «Nissan JUKE», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , проведені ФОП ОСОБА_4 , який зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності та має право здійснювати технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів. Факт проведення відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля саме даним підприємцем та проведення позивачкою оплати за його проведення підтверджується актом про надання послуг та квитанцією про сплату грошових коштів. За таких обставин доводи ОСОБА_2 про те, що ФОП ОСОБА_4 не має права на здійснення господарської діяльності з ремонту транспортних засобів є необґрунтованими.

Посилання ОСОБА_2 на те, що позивачка не надає суду жодного доказу про розмір полісу цивільно-правової відповідальності відповідача, а це свідчить про те, що суд не міг перевірити, чи має позивач право пред`являти вимоги до відповідача, чи має першочергово ініціювати спір з МТСБУ щодо невиплати суми відшкодування у повному обсязі; що позивачка вказує, що МТСБУ сплатило їй страхове відшкодування, з яким вона не згодна, колегія суддів вважає неспроможними з огляду на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) сформульовано висновок, про те, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Закону № 1961-IV у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Твердження ОСОБА_2 про те, що МТСБУ сплатилопозивачці страховевідшкодування,з якимвона незгодна,колегія суддіввважає безпідставними,оскільки відповіднодо пункту9.2Закону України«Про обов`язковестрахування цивільно-правовоївідповідальності власниківназемних транспортнихзасобів» розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 тисяч гривень на одного потерпілого. Таким чином, якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України щодо відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився зхарактером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки судові рішення перевіряються в межах доводів та вимог апеляційних скарг, судова колегія визнає, що судові рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно достатті 375 ЦПК Україниє підставою для залишення апеляційних скарг без задоволення, а судових рішень без змін.

Відповідно достатті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положеннястатті 141 ЦПК Українита керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційні скарги залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_3 , - залишити без задоволення.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді Ю.М. Мальований

О.Ю. Тичкова

Повний текст постанови складено 27 листопада 2024 року.