Постанова

від 14.08.2024 по справі 916/2073/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2024 року м. ОдесаСправа № 916/2073/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.,

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.

за участю представників учасників справи:

від Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро": Борейко Н.О.

від Фермерського господарства "Сім-Агроюг": Гамей В.В.

від ОСОБА_1 : Гамей В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції в м. Одесі

апеляційні скарги Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" та ОСОБА_1

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.06.2024 про забезпечення позову, суддя в І інстанції Д`яченко Т.Г., в м. Одесі

у справі №916/2073/24

за позовом: Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"

до відповідачів:

1. Фермерського господарства "Сім-Агроюг"

2. ОСОБА_1

про стягнення 2 410 822,24 грн

В С Т А Н О В И В:

У травні 2024 року Акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" звернулося до господарського суду Одеської області із позовною заявою до Фермерського господарства "Сім-Агроюг" та ОСОБА_1 , в якій просив суд стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача 2 410 822,24 грн кредитної заборгованості за кредитним договором №170222-АТ від 17.02.2022.

В подальшому 05.06.2024 до суду від Акціонерного товариства "БАНК КРЕДИТ ДНІПРО" було подано заяву про забезпечення позову, відповідно до якої позивач просив суд накласти арешт на майно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в межах суми позовної заяви у розмірі 2410822,24 грн. до виконання рішення суду у цій справі, а саме на:

-земельну ділянку, що належить на праві власності ОСОБА_1 , кадастровий номер 5120484200:01:002:0883, загальною площею 2 га;

-домоволодіння, що належить на праві власності ОСОБА_1 , реєстраційний номер майна 1978276; розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; Загальна площа (кв.м): 277,50, Житлова площа (кв.м): 30,50, Площа земельної ділянки (кв.м): 1125, Загальна вартість нерухомого майна (грн): 104 850;

-нежитлову будівлю, що належить на праві власності ОСОБА_1 , реєстраційний номер майна 17436089, розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; Загальна площа (кв.м): 1411,20, Площа земельної ділянки (кв.м): 1736, Загальна вартість нерухомого майна (грн): 80 227;

-нежитлову будівлю, що належить на праві власності ОСОБА_1 у розмірі 20/100, реєстраційний номер майна 482401151204, розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; Загальна площа (кв.м): 798.1, Опис: склад, А, загальна площа 279,6 кв.м; сіносховище, Б, загальна площа 518,5 кв.м; дворові споруди, 1; інші споруди, І;

-земельну ділянку, що належить на праві власності ОСОБА_2 , кадастровий номер 5120410100:03:001:0302, загальною площею 0.06 га;

-земельну ділянку, що належить на праві власності ОСОБА_2 , кадастровий номер 5120482100:01:003:0029, загальною площею 0.12 га;

-земельну ділянку, що належить на праві власності ОСОБА_2 , у розмірі , кадастровий номер 5120485900:01:001:0251, загальною площею 5.26 га;

-земельну ділянку, що належить на праві власності ОСОБА_2 , кадастровий номер 5120485900:01:001:0664, загальною площею 2.632 га;

-житловий будинок, що належить на праві власності ОСОБА_2 , реєстраційний номер майна 2640354951060, розташований за адресою: АДРЕСА_3 ; Загальна площа (кв.м): 255, житлова площа (кв.м): 102.1.

В обґрунтування поданої заяви позивач зазначив, що Фермерське господарство "Сім-Агроюг", як Позичальник за кредитом, почав порушувати умови Кредитного договору №170222-АТ, протягом тривалого часу ухилялося від виконання своїх обов`язків погашення заборгованості, в результаті, після спливу строку погашення кредиту, заборгованість Фермерського господарства "Сім-Агроюг" сумарно становила 2410822,24грн.

За ґрунтуванням позивача, маючи можливість безперешкодного розпорядження коштами та майном, які знаходяться у беззаперечній власності (такій, що не потребує доведення) відповідач-2 та його дружина мають можливість відчужити їх, перереєструвати на споріднених осіб та в результаті стане неможливим виконання рішення суду про стягнення заборгованості, якщо воно буде прийняте на користь позивача.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.06.2024 у справі №916/2073/24 заяву Акціонерного товариства "БАНК КРЕДИТ ДНІПРО" - задоволено частково.

Накладено арешт на нерухоме майно в межах суми позову у розмірі 2410822 (два мільйони чотириста десять тисяч вісімсот двадцять дві) грн. 24 коп., а саме.

-земельну ділянку, що належить на праві власності ОСОБА_1 , кадастровий номер 5120484200:01:002:0883, загальною площею 2 га;

-домоволодіння, що належить на праві власності ОСОБА_1 , реєстраційний номер майна 1978276; розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; Загальна площа (кв.м): 277,50, Житлова площа (кв.м): 30,50, Площа земельної ділянки (кв.м): 1125, Загальна вартість нерухомого майна (грн): 104 850;

-нежитлову будівлю, що належить на праві власності ОСОБА_1 , реєстраційний номер майна 17436089, розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; Загальна площа (кв.м): 1411,20, Площа земельної ділянки (кв.м): 1736, Загальна вартість нерухомого майна (грн): 80 227;

-нежитлову будівлю, що належить на праві власності ОСОБА_1 у розмірі 20/100, реєстраційний номер майна 482401151204, розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; Загальна площа (кв.м): 798.1, Опис: склад, А, загальна площа 279,6 кв.м; сіносховище, Б, загальна площа 518,5 кв.м; дворові споруди, 1; інші споруди, І.

В іншій частині відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно, що належить відповідачу, є обґрунтованими, адекватними та співмірними із заявленими позовними вимогами, а також наявністю конкретного зв`язку між відповідним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, дозволяє суду зробити висновок про наявність правових підстав для задоволення поданої заяви шляхом накладення арешту на майно відповідача, у межах ціни позову..

Щодо арешту майна, яке належить на праві власності дружині відповідача, суд зазначив, що остання не визначена співвідповідачем за заявленими Акціонерним товариством "БАНК КРЕДИТ ДНІПРО" вимогами у даній справі, у зв`язку з чим, суд дійшов до висновку щодо відсутності підстав для задоволення заяви позивача в даній частині.

13.06.2024 від Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга, в якій останнє просить ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.06.2024 у справі №916/2073/24 скасувати в частині відмовлених задоволених вимог у накладенні арешту на майно ОСОБА_2 та ухвалити в цій частині постанову про задоволення заяви про забезпечення позову в повному обсязі.

Зокрема, скаржник зазначає, що відповідно до витягів з Державних реєстрів нерухомого майна, ОСОБА_2 набула зазначене майно перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , а саме, з 2015 по теперішній час. Відповідно ОСОБА_1 автоматично набув право власності на 1/2 частку цього майна в силу ч. 3 ст. 368 ЦК України, ст. 60, 63 СК України. Не залежно від того, що це майно зареєстровано за його дружиною, це майно є самостійним об`єктом цивільних відносин (ст. 178 ЦК України). Оскільки, майно набуте у шлюбі та зареєстровано за дружиною Поручителя / Засновника ФГ «СІМ-АГРОЮГ», то за таких обставин, нею також можуть бути вчинені відповідні дії, спрямовані на відчуження зазначеного майна, що призведе до ухилення від виконання майбутнього рішення суду. Маючи у власності дані об`єкти нерухомості, вона може вільно розпорядитись ними на свій розсуд - відчужити, перереєструвати на інших осіб, що унеможливить виконання рішення суду по справі так само, як і у випадку відчуження чи інших дій, вчинених ОСОБА_1 по відношенню до належного йому майна. Тому накладення арешту на 1/2 нерухомого майна, належного ОСОБА_1 , та зареєстрованого за ОСОБА_2 (дружиною Відповідача -2) в даному випадку, є так само необхідною мірою забезпечення виконання рішення суду

Вказує, що до переліку майна боржника, на яке може бути звернено стягнення шляхом його продажу з електронних торгів, відноситься і частка у нерухомому майні боржника, визначена у встановленому законом порядку як окремий самостійний об`єкт власності і це відповідає вимогам статей 190, 366 ЦК України.

18.06.2024 від ОСОБА_1 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга, в якій останній просить ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.06.2024 у справі №916/2073/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Відповідач зазначає, що судом не наведено обставин з посиланням на докази, які б свідчили про вчинення відповідачем конкретних дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після звернення позивача до суду з позовом чи з заявою про забезпечення позову у справі, в тому числі і дій, спрямованих на безпідставне витрачання ними коштів чи реалізацію майна тощо. Разом з тим, на забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором № 170222-АТ від 17.02.2022, між ФГ «Сім-Агроюг» та АТ «Банк Кредит Дніпро» було укладено Договір застави №070722-ЗАВ від 07.07.2022, відповідно до умов якого оціночна вартість предмету застави складає 2 081 438, 30 грн., та Договір застави №250723-ЗО від 25.07.2023, відповідно до умов якого оціночна вартість предмету застави складає 3 072 516,00 грн. Враховуючи те, що вартість предметів застави перевищує суму позову більше, ніж удвічі, що в свою чергу гарантує виконання в майбутньому судового рішення у справі у разі задоволення позовних вимог, забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нерухоме майно ОСОБА_1 є надмірним та необґрунтованим.

Вказує, що Позивачем не надано жодного документального підтвердження чи інформації стосовно того, що ОСОБА_1 здійснюються дії, спрямовані на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (як-от реалізація майна чи підготовка до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з Позивачем; укладання договорів поруки чи застави за наявності невиконаного зобов`язання тощо).

До суду апеляційної інстанції від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому останній зазначає, що заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших осіб, не залучених до участі у справі. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову слід враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, що не є учасниками справи, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача Банк вказує, зокрема, те, що в порушення приписів ч.3 ст. 13 ГПК України апелянтом, посилаючись на неспівмірність заходів забезпечення позову, не надано жодних доказів на підтвердження такої обставини, зокрема, щодо вартості майна на яке накладено арешт чи інших доказів на підтвердження цієї обставини. За Апелянтом зберігається право вільного володіння та користування цим майном, отже, це жодним чином не може порушити його права та інтереси.

Стверджує, що на момент подачі даного відзиву на апеляційну скаргу у АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» немає достовірних відомостей щодо збереження, наявності та стану заставного майна, який би відповідав заявленій стороною Відповідача оціночній вартості, а в Господарському суді Одеської області триває розгляд ще одного спору між АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» та ФГ «СІМ-АГРОЮГ», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за іншими кредитними договорами, в справі №916/2114/24. Ціна позову в згаданому провадженні становить 5 583 791.81 грн. Тобто, загальна заборгованість Відповідачів перед Банком становить - 7 994 614.05 грн.

Заставне майно перебуває в забезпеченні за іншими кредитними договорами, невиконання яких є підставами позову Банку у справі №916/2114/24. Тобто, навіть виходячи з оціночної вартості заставного майна, вона є меншою від ціни позову у справах про стягнення боргу з Відповідача, більше того, у разі примусового продажу вартість реалізації зменшується на суму виконавчого збору (10%), витрати на реалізацію (до 5%) та на можливу суму зниження вартості на другому та третьому аукціоні (до 50% від початково ціни продажу).

Порушення зі сплати заборгованості з боку Відповідачів почались одразу після отримання кредиту, коли перший обов`язковий платіж не було сплачено у визначені Графіком платежів строки.

Позивач вказує, що під час підготовки даного відзиву, останньому стало відомо, що учасник та голова ФГ «СІМ-АГРОЮГ» (Відповідач-1) ОСОБА_1 (Відповідач-2), маючи непогашене кредитне зобов`язання перед АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО», зареєстрував у лютому 2024 року нову юридичну особу - Фермерське господарство «СІМ-ОРГАНІК», та вживає заходи для перереєстрації прав оренди земельними ділянками на це товариство, тобто, переводить операційну діяльність на іншу юридичну особу, тим самим вживає заходів для ухилення від виконання зобов`язань та можливого рішення суду.

Також до суду надійшли заперечення на відзив відповідача від Банку, в яких зазначив, зокрема, що ОСОБА_2 , будучи членом сім`ї голови Фермерського господарства, також є його членом, має повноваження на здійснення відповідних дій від імені ФГ «СІМ-АГРОЮГ», тому припущення Позивача про здійснення нею дій щодо ухилення від виконання рішення суду є цілком обґрунтованим.

Ухвалами Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.06.2024 та від 19.06.2024 відкрито апеляційне провадження за вказаними апеляційними скаргами, призначено справу до розгляду на 30.07.2024 об 11:30 та в подальшому призначено на 14.08.2024 о 12:00.

В судовому засіданні в режимі відеоконференції 14.08.2024 прийняли участь представник позивача та представник відповідачів.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає ст. 136 ГПК України, згідно якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів заявника, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Виходячи з положень ст. ст. 136, 137 ГПК України при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між заявленим заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, ймовірності ускладнення чи не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 17.12.2018 р. у справі № 914/970/18).

Позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 137 ГПК України).

При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів на підтвердження наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між заявленим заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності ускладнення або унеможливлення виконання рішення господарського суду, унеможливлення поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 ГПК України).

Співмірність, зокрема, передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії (постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 910/17014/20 та від 28.07.2021 у справі № 910/3704/21).

З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Предметом позову у цій справі є вимога Банку до Фермерського господарства "Сім-Агроюг" та ОСОБА_1 про стягнення 2 410 822,24 грн кредитної заборгованості за кредитним договором №170222-АТ від 17.02.2022. у зв`язку з неналежним виконанням відповідачами своїх зобов`язань в частині погашення кредитної заборгованості.

За твердженням позивача, 17 лютого 2022 року між позивачем та Фермерським господарством "Сім-Агроюг" було укладено Кредитний договір 170222-АТ на підставі якого Банк зобов`язувався надати Позичальнику Кредит одним або кількома Траншами, а Фермерське господарствоо "Сім-Агроюг" зобов`язувався належним чином прийняти, використовувати та повернути Кредитні кошти, а також сплатити відповідну плату - проценти та комісії за Кредит у порядку та на умовах даного Договору. Крім цього, між Фермерським господарством "Сім-Агроюг" та Банком 17 лютого 2022 року було укладено Додаткову угоду №1 до Кредитного Договору 170222-АТ від 17.01.2022 року про Умови кредитування в рамках Програми «Доступні кредити 5-7-9%», яка закріплювала за Відповідачем-1 вищезгадане право компенсації сплачених відсотків за кредитом.

Позивачем було зазначено, що Банк та Позичальник домовились про забезпечення Кредитного договору шляхом укладення договору поруки. Поручителем виступав ОСОБА_1 - голова Фермерського господарства "Сім-Агроюг". За умовами договору поруки, Поручитель поручався і солідарно відповідав перед Банком за виконання з Фермерського господарства "Сім-Агроюг" у повному обсязі усіх його основних зобов`язань за кредитними договорами та додатковими договорами до них, які укладені чи можуть бути укладені в майбутньому, відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник. Договори Поруки мали діяти до повного виконання основних зобов`язань Фермерського господарства "Сім-Агроюг" за кредитними договорами.

Однак, як вказує позивач, Фермерське господарство "Сім-Агроюг", як Позичальник за кредитом, почав порушувало його умови, протягом тривалого часу ухилявся від виконання своїх обов`язків погашення заборгованості.

Враховуючи значну суму боргу та тривалість порушення умов кредитування, позивач, неодноразово намагався поліпшити умови кредитування для Позичальника, зокрема провівши реструктуризацію боргу за Кредитним договором.

Як вказує позивач, 23 квітня 2024 року, Банк направив Позичальнику та Поручителю ще одну вимогу про дострокове повернення заборгованості за кредитом, в ній позивач акцентував увагу відповідачів на тому, що: Банк вважає датою погашення кредиту, що вже настала, 25 квітня 2024 року; вимагає від Позичальника сплатити кредит до 25 квітня 2024 року, сплатити проценти та виконати всі інші зобов`язання передбачені кредитним договором. В обумовлену вимогою дату і в наступні дні після цього, зобов`язання ані Позичальником ані Поручителем виконані не були.

За посиланням позивача, в результаті, після спливу строку погашення кредиту, заборгованість Фермерського господарства "Сім-Агроюг" сумарно становила 2410822,24грн. З огляду на викладене, процесуальне законодавство дозволяє забезпечити виконання майбутнього рішення суду шляхом накладання арешту на майно.

Враховуючи поведінку сторони Відповідача протягом всього часу здійснення кредитування (не виконання умов реструктуризації, не прийняття пропозиції ще однієї реструктуризації, не виконання направлених вимог Банку про погашення боргу) АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» вважає недобросовісну поведінку ФГ «СІМ-АГРОЮГ» в особі голови - ОСОБА_1 суттєвою підставою припускати подальше ухилення від виконання рішення суду чи утруднення його виконання боржниками в тому числі за рахунок майна, зареєстрованого за його дружиною.

Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача - ОСОБА_1 , з чим погоджується судова колегія, з огляду на таке.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі №908/2382/21 дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду. Крім того, подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21 зазначив, що "…виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості.

Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним".

При цьому, відступаючи від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, Верховний Суд у справі №908/2382/21 зазначив, що "можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.

Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів, боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника".

Подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.

До вжиття заходів забезпечення позову у відповідача було нічим не обмежене право розпоряджатись належним йому майном, що само по собі є доказом необхідності забезпечення позову з майновими вимогами.

Відповідно до приписів ст. 236 ГПК України, колегія суддів враховує правові висновки Верховного Суду щодо необхідності забезпечення позову про стягнення заборгованості шляхом накладення арешту на майно боржників.

Так, у постанові від 09.06.2023 у справі № 37з-23 Верховний Суд зазначив:

"Суд звертає увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов, вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (вказана правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22)".

До того ж, за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22).

Відповідно до ст. 263 ГПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. Відзив на апеляційну скаргу має містити: 1) найменування суду апеляційної інстанції; 2) ім`я (найменування), поштову адресу особи, яка подає відзив на апеляційну скаргу, а також номер засобу зв`язку, адресу електронної пошти, - за наявності; 3) обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги; 4) у разі необхідності - клопотання особи, яка подає відзив на апеляційну скаргу; 5) перелік матеріалів, що додаються. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. До відзиву додаються докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

У свою чергу Відповідач в апеляційній скарзі не спростував наведені позивачем аргументи щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову.

Стверджуючи про перевищення суми забезпечення арештованого майна заявленим позовним вимогам, відповідачем не надано до відзиву жодних доказів вартості належного йому майна, що позбавляє можливості встановити перевищення вартості арештованого майна в межах заявлених позовних вимог.

Жодних доказів, що спростовували б викладену у зазначених відкритих джерелах інформацію про майновий стан відповідача, ним не надано.

Отже, у разі пред`явлення позову до боржника про стягнення грошових коштів, накладення арешту на майно у межах ціни позову забезпечує у майбутньому виконання рішення суду.

Натомість, у разі незабезпечення такого позову, боржник має право у будь-який момент відчужити належні йому грошові кошти та майно.

Щодо аргументів скаржника, що на забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором № 170222-АТ від 17.02.2022, між ФГ «Сім-Агроюг» та АТ «Банк Кредит Дніпро» було укладено Договір застави №070722-ЗАВ від 07.07.2022, колегія суддів зазначає, що під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті, та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Відтак, вищевказані обставини, про які зазначає апелянт, підлягають дослідженню під час розгляду справи по суті позовних вимог, а не на стадії вирішення заяви про вжиття

Суд апеляційної інстанції констатує, що наявність такого необмеженого права боржника розпоряджатись своїм майном само по собі вже є доказом необхідності забезпечення майнового позову кредитора в межах ціни цього позову.

У постанові від 04.04.2023 у справі № 915/577/22 Верховний Суд зазначив:

"Посилання скаржника на те, що матеріали справи не містять належних доказів, які б свідчили про намагання відповідача продати заставлене майно, знищити чи передати без згоди заставодержателя іншим особам, а також доказів, які б свідчили про нецільове використання відповідачем коштів, чи його намір взагалі не здійснювати погашення заборгованості за кредитним договором колегією суддів відхиляються, оскільки умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення".

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 зазначено:

"Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.

Можливість накладення арешту на майно в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача щодо того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог."

Подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.

Бездіяльність відповідачів, яка виражається у невиконанні взятих на себе грошових зобов`язань, по суті є формою ухилення від виконання такого зобов`язання, яка свідчить про потенційну можливість ухилення останніх від виконання і судового рішення у разі задоволення позовних вимог Позивача.

Таким чином, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що існують обґрунтовані сумніви щодо можливості реального виконання судового рішення у випадку стягнення з відповідачів заборгованості у сумі 13 840 238,38 грн у зв`язку з ігноруванням відповідачами свого обов`язку щодо сплати наявної заборгованості та беручи до уваги те, що між сторонами існує спір щодо повернення кредитних коштів, а виконання в майбутньому судового рішення у даній справі, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у відповідачів вказаної суми.

Також судова колегія зазначає, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу/ іншим особам здійснювати певні дії (постанова Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №910/4669/21).

Судова колегія враховує той факт, що банк просив суд накласти арешт лише на частину нерухомого майна, що належить Відповідачу. Окрім зазначеного банком обрано спосіб забезпечення позову, який полягає саме в накладенні арешту на частину нерухомого майна, задля уникнення надмірного тиску на робочий процес боржника, і який не обмежує можливість використання активів чи користування даним майном, а лише дає можливість розраховувати на можливість виконання судового рішення.

Оскільки предметом спору є стягнення коштів в розмірі 2 410 822,24 грн, то накладення арешту на об`єкти нерухомого майна, щодо яких, станом на день звернення з заявою про забезпечення позову, відсутні були обтяження, мінімально впливатиме на повсякденну роботу відповідачів, не ускладнюючи, в тому числі, господарську діяльність відповідача.

Апеляційний господарський суд, зазначає, що з урахуванням характеру правовідносин, які склалися між сторонами, майнового характеру спору зі значною ціною позову такий вид забезпечення позову - накладення арешту на майно, що належить відповідачу на праві власності, є співмірним із заявленими позовними вимогами та видом майна, що може використовуватися в підприємницькій діяльності, в тому числі для одержання доходу з метою погашення боргу.

При цьому, обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власників, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Суд зазначає, що виконання в майбутньому судового рішення в справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у відповідачів присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.

Можливість накладення арешту на майно, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.

Крім того, у разі задоволення позову в справі про стягнення грошових коштів, відповідачі матимуть безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності в них грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

Таким чином, з огляду на відповідні законодавчі приписи та з урахуванням встановлених обставин справи, зважаючи на значну суму позову (2 410 822,24 грн), встановивши безпосередній зв`язок між конкретними заходами забезпечення позову та предметом позову, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для накладення арешту на нерухоме майно, що належить на праві власності відповідача - ОСОБА_1 .

В заяві про забезпечення позову позивач також просив накласти арешт на земельну ділянку, що належить на праві власності ОСОБА_2 , кадастровий номер 5120410100:03:001:0302, загальною площею 0.06 га; земельну ділянку, що належить на праві власності ОСОБА_2 , кадастровий номер 5120482100:01:003:0029, загальною площею 0.12 га; земельну ділянку, що належить на праві власності ОСОБА_2 , у розмірі , кадастровий номер 5120485900:01:001:0251, загальною площею 5.26 га; земельну ділянку, що належить на праві власності ОСОБА_2 , кадастровий номер 5120485900:01:001:0664, загальною площею 2.632 га; житловий будинок, що належить на праві власності ОСОБА_2 , реєстраційний номер майна 2640354951060, розташований за адресою: АДРЕСА_3 ; Загальна площа (кв.м): 255, житлова площа (кв.м): 102.1.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову в цій частині, оскільки остання не є учасником у цій справі, з чим погоджується судова колегія апеляційної інстанції, зважаючи на таке.

Судова колегія зазначає, що забезпечення позову не повинно порушувати принципи змагальності і рівності сторін, а застосований судом вид вжитих заходів забезпечення не може вирішувати питання про права інших осіб, крім відповідача, тим більше осіб, які не беруть участі у справі.

Тому, перед прийняттям рішення про задоволення заяви про забезпечення позову суд має пересвідчитись, що майно, на яке просить накласти арешт позивач, дійсно належить відповідачу на праві приватної власності, а не іншим особам.

Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2021 року у справі №755/5333/20 вказав, що при задоволенні заяви позивача про накладення арешту на нерухоме майно та заборони його відчуження суди не звернули увагу, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що не належить відповідачеві. Тому є помилковим накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 21 квітня 2021 року у справі №372/333/20, від 21 квітня 2022 року у справі №755/5300/21.

У постанові від 01.12.2021 у справі №569/5761/19 Верховний Суд зазначив, що, «враховуючи, що на час вирішення питання про забезпечення позову, судом до участі у справі товариство не залучалось, а позовні вимоги до нього не заявлялись. Проте при задоволенні заяви позивача за зустрічним позовом про накладення арешту на нерухоме майно та заборони їх відчуження, апеляційний суд не звернув уваги, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що не належить відповідачеві, а тому є помилковим (постанова від 01.12.2021 у справі № 569/5761/19)».

Отже, враховуючи, що станом на час прийняття судом першої інстанції ухвали про відмову у забезпеченні позову ОСОБА_2 не є учасником справи, вимог до даної особи не заявлялося, а тому арешт на майно ОСОБА_2 не може бути накладений, про що вірно було зазначено судом першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи позивача, що відповідно до витягів з Державних реєстрів нерухомого майна, ОСОБА_2 набула зазначене майно перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , а саме, з 2015 по теперішній час. Відповідно ОСОБА_1 автоматично набув право власності на 1/2 частку цього майна в силу ч. 3 ст. 368 ЦК України, ст. 60, 63 СК України.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна за час шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 26.03.2020 року у справі №404/8567/15-ц, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц та у постанові КЦС ВС від 18.06.2024 у справі № 369/8926/21.

З урахуванням наведеного, судова колегія вважає, що місцевим господарським судом правомірно було відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову в частині накладення арешту на майно ОСОБА_2 , оскільки остання не є учасником у цій справі, що виключає можливість застосування до неї заходів забезпечення позову.

Відтак, аргументи апеляційної скарги Банку не спростовують правильності висновків Господарського суду Одеської області в цій частині.

Таким чином, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно, що належить саме відповідачу, є обґрунтованими, адекватними та співмірними із заявленими позовними вимогами, що свідчить про наявність правових підстав для задоволення поданої заяви шляхом накладення арешту на майно відповідача, в межах суми позовної заяви у розмірі 2410822,24 грн.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 275 та ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції, розглядаючи заяву, дав вірну оцінку доводам сторін, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, що у відповідності до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду - без змін.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58).

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення питання щодо відмови у забезпеченні позову.

Посилання скаржників на неправильне застосування норм процесуального права під час винесення оскаржуваної ухвали не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначеного судового акту апеляційний господарський суд не вбачає.

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про залишення ухвали місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" та ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.06.2024 у справі №916/2073/24 - залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.06.2024 у справі №916/2073/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 15.08.2024.

Головуючий суддя А.І. Ярош

судді Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська