Постанова

від 15.08.2024 по справі 916/5436/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/5436/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"

на рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2024 року, суддя в І інстанції Петренко Н.Д., повний текст якого складено 22.04.2024, в м. Одесі

у справі №916/5436/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"

до відповідача: Хрестівського ліцею Хрестівської сільської ради Каховського району Херсонської області

про стягнення 44 827,28 грн

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Хрестівського ліцею Хрестівської сільської ради Каховського району Херсонської області, в якій просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 44 827,28 грн, з яких: 4577,85 грн - 3 % річних; 16 607,56 грн - інфляційні витрати; 23 641,87 грн - пеня.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором № 20/1194/21-БО-Т постачання природного газу від 18.11.2021.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.04.2024 у справі №916/5436/23 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" до Хрестівського ліцею Хрестівської сільської ради Каховського району Херсонської області про стягнення заборгованості у розмірі 44 827,28 грн відмовлено у повному обсязі; судові витрати у справі покладено на позивача.

Судове рішення мотивовано тим, що на виконання умов Договору, протягом з листопада 2021 по квітень 2022 Позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 250 151,53 грн. Оплату за переданий газ Відповідач здійснив в повному обсязі, однак оплати були здійснені несвоєчасно, отже Відповідач не виконав зобов`язання у строк визначений Договором, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема, вимоги пункту 5.1 Договору.

Разом з цим, територія, де знаходиться місце реєстрації та місце здійснення діяльності відповідача, починаючи з 24.02.2022, а також станом на дату ухвалення рішення, перебуває у тимчасовій окупації. Установлені фактичні обставини у цій справі свідчать про неможливість виконання покупцем умов договору у визначений строк, відтак і наявність підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання з оплати спожитого природного газу за договором № 20/1194/21-БО-Т постачання природного газу від 18.11.2021, оскільки судом встановлено, що вказане порушення зобов`язання сталося внаслідок непереборної сили.

З урахуванням вказаного, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг".

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", в якій останнє просить рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2024 у справі №916/5436/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В обгрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що відповідно до пунктів 10.3., 10.4. договору № 20/1194/21-БО-Т від 18.11.2021 Сторони зобов`язані негайно повідомити про виникнення форс мажорних обставин та протягом 14 днів з дати їх виникнення подати підтвердні документи відповідно до законодавства. Настання форс-мажорних обставин підтверджується в порядку, встановленому чинним законодавством України, чого не було здійснено.

Боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов`язання за будь-яких обставин. Відповідачем не надано доказів відсутності у нього доступу до грошових коштів. Воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати діяльність та набувати кошти. Нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та, зокрема, зазначає, що під час режиму тимчасової окупації платіжний режим діє з урахуванням того, що система електронних платежів Національного банку України та внутрішньодержавні платіжні системи, платіжними організаціями яких є резиденти України, не застосовуються на тимчасово окупованій території, переказ коштів між тимчасово окупованою територією та іншою територією України забороняється ( ч.3, ч. 6 ст. 13 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України») та є ще одним доказом неможливості виконання зобов`язання Хрестівським ліцеєм Хрестівської сільської ради Каховського району Херсонської області перед ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», а відповідач вживав всіх можливих заходів по виконанню зобов`язання перед Позивачем за договором постачання природного газу від 18.11.2021 № 20/1194/21-БО-Т, як це стало фізично та юридично можливим виконати.

Колегія суддів зазначає, що за правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2684 грн *100 = 268400 грн).

Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження). Розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що предметом розгляду у даній справі є вимога про стягнення 44 827,28 грн, то вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України та має проводитись в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.06.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2024 у справі №916/5436/23; розгляд даної апеляційної скарги здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду апеляційної скарги, враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням в Україні воєнного стану, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2024 у справі №916/5436/23 розглядається поза межами строку, встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення належного судового захисту.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.11.2021 між товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (Позивач) та Опорним навчальним закладом «Хрестівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Хрестівської міської ради Херсонської області» (на сьогодні - Хрестівський ліцей Хрестівської міської ради Каховського району Херсонської області; далі - Відповідач) укладено договір № 20/1194/21-БО-Т постачання природного газу.

Оформлення приймання-передачі природного газу відбувається у відповідності до пунктів 3.1 - 3.6 Договору.

Приймання-передача газу, поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем у розрахунковому періоді, оформлюється шляхом підписання та скріплення печаткою (за наявністю) акту приймання-передачі природного газу (п. 3.5 Договору).

На підставі отриманих від Споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС Постачальник готує та надає Споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також - акт), підписаний уповноваженим представником Постачальника(п. 3.5.2. Договору).

Споживач протягом 2 (двох) робочих днів з дати одержання акту зобов`язується повернути Постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником Споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання (п.3.5.4. Договору).

У випадку не повернення Споживачем підписаного оригіналу акту до 15 (п`ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від Споживача відповідно до підпункту 3.5.1. цього пункту, та даних щодоостаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об`єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність Споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених у розділі 4 цього Договору (п.3.5.4. Договору).

Відповідно до пункту 5.1 Договору оплата за природний газ за розрахунковий період здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:

- 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем в якому Відповідач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.

Згідно пункту 7.2. Договору у разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно п. 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього Договору, Споживач зобов`язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов`язків згідно з цим Договором внаслідок настання форс-мажорних обставин, що виникли після укладання Договору, і Сторони не могли передбачити їх /п. 10.1 договору/.

Сторони зобов`язані негайно повідомити про виникнення форс-мажорних обставин та протягом 14 днів з дати їх виникнення подати підтвердні документи відповідно до законодавства /п. 10.3 договору/.

Якщо форс-мажорні обставини продовжуються понад один місяць, Сторони вирішують питання про доцільність продовження дії цього Договору. У випадку прийняття рішення про припинення його дії, Сторони укладають відповідну додаткову угоду /п. 10.6 договору/.

З матеріалів справи вбачається, що протягом з листопада 2021 по квітень 2022 Позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 250 151,53 грн.

Оплату за переданий газ Відповідач здійснив в повному обсязі, однак оплати були здійснені несвоєчасно, отже Відповідач не виконав зобов`язання у строк визначений Договором, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема, вимоги пункту 5.1 Договору.

З урахуванням прострочення сплати основного боргу позивачем нараховано пеню у розмірі 23 641,87 грн; 3 % річних у розмірі 4 577,85 грн, інфляційні втрати у розмірі 16 607,56 грн.

Отже, предметом апеляційного перегляду даної справи є наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми пені, 3% річних та інфляційних втрат, нараховані за прострочення виконання зобов`язань за договором постачання природного газу.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, місцевий господарський суд виходив з неможливості виконання покупцем умов договору у визначений строк, оскільки вказане порушення зобов`язання сталося внаслідок непереборної сили, що свідчить про наявність підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання з оплати спожитого природного газу за договором № 20/1194/21-БО-Т постачання природного газу від 18.11.2021.

Судова колегія не погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у позові, з огляду на таке.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України).

За правилами ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Оскільки відповідачем визнається обставина неналежного виконання ним зобов`язань за договором № 20/1194/21-БО-Т постачання природного газу від 18.11.2021, тому вказані обставини не підлягають доказуванню в силу положень ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойка (штраф, пені) - грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно пункту 7.2. Договору у разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно п. 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього Договору, Споживач зобов`язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що протягом періоду з листопада 2021 по квітень 2022 Позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 250 151,53 грн.

Відповідач оплатив спожитий природний газ в повному обсязі, але з порушенням строків, встановлених п. 5.1 Договору. Перерахування коштів за договором від 18.11.2021 №20-1194/21-БО-Т здійснено: - за листопад 2021 року платіжним дорученням від 14.12.2021 №171 на суму 16 572,21 грн, - за грудень 2021 року платіжним дорученням від 28.12.2021 №182 на суму 61 100,80 грн, - за січень 2022 року платіжним дорученням від 17.02.2022 №12 на суму 67 927,16 грн,. - за лютий 2022 року платіжною інструкцією від 17.10.2023 №53 на суму 47 211,17 грн, - за березень 2022 року платіжною інструкцією від 17.10.2023 №54 на суму 57 216,73 грн.

Відтак, не виконавши зобов`язання у строк, встановлений типовим договором, відповідач допустив порушення зобов`язання, що є підставою для притягнення останнього до відповідальності, встановленої договором та законодавством.

Перевіривши надані позивачем розрахунки пені у розмірі 23 641,87 грн; 3 % річних у розмірі 4 577,85 грн, інфляційних втрат у розмірі 16 607,56 грн, судова колегія визнає їх арифметично вірними та обґрунтованими.

Щодо висновків суду про наявність форс-мажорних обставин, як підстави для повного звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання з оплати спожитого природного газу за договором № 20/1194/21-БО-Т постачання природного газу від 18.11.2021, судова колегія зазначає таке.

Відповідно до ч.2 ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та пункту 3.1 Регламенту ТПП(2) форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.08.2022 року у справі №922/854/21.

Колегія суддів зазначає, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань стороною договору та має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 року у справі №922/2475/21.

Судова колегія суду апеляційної інстанції зауважує, що звільнення сторін від відповідальності за невиконання обов`язків по спірному договору узгоджено сторонами у розділі 10 такого договору.

Так, в даному випадку умовами договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов`язків згідно з цим Договором внаслідок настання форс-мажорних обставин, що виникли після укладання Договору, і Сторони не могли передбачити їх /п. 10.1 договору/.

Сторони зобов`язані негайно повідомити про виникнення форс-мажорних обставин та протягом 14 днів з дати їх виникнення подати підтвердні документи відповідно до законодавства /п. 10.3 договору/.

Якщо форс-мажорні обставини продовжуються понад один місяць, Сторони вирішують питання про доцільність продовження дії цього Договору. У випадку прийняття рішення про припинення його дії, Сторони укладають відповідну додаткову угоду /п. 10.6 договору/.

Відповідач для звільнення від відповідальності за неналежне виконання умов договору в порядку п. 10.3 договору був зобов`язаний письмово повідомити позивача про наявність таких обставин з наступним наданням відповідного підтверджуючого документа - сертифіката РТТП.

У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у cправі №910/15264/21 Касаційний господарський суд вказав наступне:

« 46. Верховний Суд звертає увагу на те, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов`язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з`ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.

47. Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

48. Позивач не надав жодних документів та доказів, чому повідомлення позивачем іншої сторони Договору (Міноборони) про наявність форс-мажорних обставин було зроблено із пропущенням 5-денного строку, встановленого Договором. Усі пояснення сторони стосувалися лише дати отримання сертифіката ТПП, а не дати повідомлення Міноборони про дію форс-мажорних обставин.

49. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач вчасно не повідомив іншу сторону про виникнення форс-мажорних обставин.

50. Водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор)».

Таким чином, неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).

Судова колегія зазначає, що матеріали справи не містять доказів щодо направлення відповідачем листа позивачу у строк, визначений п. 10.3 договору щодо настання форс-мажорних обставин.

Щодо встановлення факту настання форс-мажору, слід зазначити, що відповідно до 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", виключною компетенцією засвідчувати зазначену подію наділена Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) та її регіональні підрозділи.

Зважаючи на вищевикладене, саме сертифікат ТПП України підтверджує період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) і є належним доказом, який підтверджує неможливість належного виконання відповідачем своїх зобов`язань внаслідок форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Загальний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 (адресований всім, кого це стосується) щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання відповідача (оплати поставленого товару), тоді як доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим.

Разом з тим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов`язання невиконане саме у зв`язку з воєнними діями.

13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що відповідачем не надано до матеріалів справи відповідного сертифікату про наявність форс-мажорних обставин, виданого відповідачу щодо засвідчення відповідних обставин, які вплинули на діяльність безпосередньо останнього - Хрестівського ліцею Хрестівської сільської ради Каховського району Херсонської області.

Відтак, відповідачем не надано належних доказів настання саме у нього форс-мажорних обставин (сертифікат ТПП України).

У зазначеному аспекті Верховний Суд також звертав увагу на постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.03.2024 у справі № 686/16312/22, в якій зазначено, що на рівні норм ЦК України законодавець не внормував застосування конструкції форс-мажору в цивільних відносинах. Традиційно в цивільних відносинах форс-мажор є договірною підставою звільнення від цивільно-правової відповідальності. Проте це не перешкоджає учасникам цивільного обороту врегулювати свої відносини з врахуванням принципу свободи договору. Очевидно, що за допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема: застосування конструкції форс-мажору в своїх відносинах (на які випадки поширюється форс-мажор, які правові наслідки існування форс-мажору (наприклад, право на зміну чи розірвання договору); чим підтверджується форс-мажор; чи впливає існування форс-мажору на виконання цивільно-правового зобов`язання, яке виникло на підставі такого договору; як позначається існування форс-мажору на строках виконання цивільно-правового зобов`язання, яке виникло на підставі договору.

Крім того, судова колегія враховує, що згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови).

Також, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

У постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі №913/869/14 Суд зазначив, що статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок дії непереборної сили, у той час як норми ст.625 ЦК, яка визначає відповідальність за порушення саме грошового зобов`язання незалежно від наявності чи відсутності вини боржника, є спеціальними, конкретизуючими і не передбачають жодних підстав звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання (ч.1 ст.625 ЦК). Враховуючи викладене, суд зазначив, що порушення відповідачем умов договору щодо оплати товару є підставою для нарахування визначених статтею 625 Цивільного кодексу України платежів, а виникнення обставин непереборної сили не звільняє відповідача від встановленого законом обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Верховний Суд в постанові від 13.09.2023 у справі № 910/8741/22 досліджуючи питання щодо форс-мажору в контексті застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, зазначив, що форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов`язань і не змінює строків такого виконання. Цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов`язань на період існування форс-мажору.

Отже, нарахування у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, що передбачені ч.2 ст.625 ЦК, за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю (штрафними санкціями), встановленою ст.611 ЦК та ст.217 ГК України.

Тому правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені ст.617 ЦК та ст.218 ГК, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов`язання, передбаченого ч.2 ст.625 ЦК, щодо сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми.

Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах зазначених вище в даному рішенні.

Таким чином, з урахуванням висновків та практики Верховного суду, судова колегія вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для звільнення відповідача від відповідальності у зв`язку з прострочення виконанням зобов`язань через обставини непереборної сили зважаючи на вищевикладене.

Водночас колегія суддів вважає за необхідне врахувати наступне.

Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.

Згідно із приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойка має подвійну правову природу - є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України також унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас закріплений законодавцем в статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

У постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21 викладено висновок про те, що частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України, з урахуванням положень статті 3 Цивільного кодексу України щодо загальних засад цивільного законодавства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови якщо її розмір значно перевищує розмір збитків.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені, штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені, штрафу.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).

Верховний Суд у постанові від 29.05.2023 у справі № 904/907/22 дійшов висновку, що норма частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає дві умови для зменшення розміру неустойки, а саме: (1) якщо він значно перевищує розмір збитків, (2) наявність інших обставин, які мають істотне значення. Водночас, тлумачення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

Конституцій суд України у рішенні від 11.07.2013 у справі № 7-рп/2013 зазначив, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №925/577/21).

Так, у п. 8.22 - 8.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18, зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об`єднаної плати Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.12.2019 року у справі №910/353/19).

Проте, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2019 року у справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 року у справі №916/553/19, від 22.11.2019 року у справі № 922/937/19).

Разом з тим, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (постанова Верховного Суду від 13.01.2020 року у справі №902/855/18).

Відтак, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (п. 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 року у справі № 905/1409/21).

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Судова колегія наголошує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 29.09.2020 у справі №909/1240/19 (909/1076/19), від 24.12.2020 №914/1888/19, від 26.01.2021 №916/880/20, від 23.01.2021 №921/580/19, від 26.01.2021 №916/880/20.

Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафу. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236-238 ГПК).

Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 17.07.2021 у справі №916/878/20.

Водночас слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Також колегія суддів звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.04.2023 у справі 199/3152/20, де відзначено, що після прийняття постанови у справі №761/26293/16-ц (від якої здійснено відступ) Велика Палата вже конкретизувала критерій, на підставі яких суд застосовує частину третю статті 551 ЦК України, в постановах від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (пункт 8.24) і від 28.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (пункт 85). Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (пункт 85)).

Отже, Велика Палата Верховного Суду вказала, що зміст частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням положень процесуального права щодо засад судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно із збитками, які розумно можна було б передбачити.

Так, правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, отже судова колегія враховує:

- здійснення оплати за переданий газ Відповідачем в повному обсязі;

-відсутність підстав вважати, що порушення зобов`язання відповідачем потягло за собою збитки для позивача;

-неспівмірність заявленої до стягнення суми пені, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання;

-відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання;

Колегія суддів також враховує, що відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75, у редакції згідно з наказом від 22.06.2022 № 132, Хрестівська сільська територіальна громада внесена до переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, з 24.02.2022.

Установлені фактичні обставини в цій справі свідчать про те, що відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2022 № 309, Хрестівська сільська територіальна громада перебувала у тимчасовій окупації з 24.02.2022 і до теперішнього часу.

Відповідно до Указу Президента України № 760/2022 від 09.11.2022 року утворено Хрестівську сільську військову адміністрацію Каховського району Херсонської області. Розпорядженням Президента України №294/2022-рп призначено начальника Хрестівської сільської військової адміністрації Каховського району Херсонської області Олександра Скоробогатого.

Отже, територія, де знаходиться місце реєстрації та місце здійснення діяльності відповідача, починаючи з 24.02.202, перебувала у тимчасовій окупації. Та лише у листопаді 2022 року розпорядженням Президента України №294/2022-рп призначено начальника Хрестівської сільської військової адміністрації Каховського району Херсонської області Олександра Скоробогатого.

Також внаслідок бойових дій, тимчасової окупації та інших обставин, пов`язаних з війною, припинили свою діяльність сільська рада та її виконавчі органи, посадові та службові особи. Посадові та службові особи відповідача, разом з іншим населенням громади, безумовно потрапили під соціально-психологічний, фізичний тиск з боку збройних формувань окупаційних військ, що загрожувало їх життю та здоров`ю..

Враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зменшення заявленої до стягнення суми пені, нарахованої позивачем на 99%, відповідно до умов діючого законодавства, на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України, що складає 236,42 грн.

Визначення розміру, на який зменшуються нараховані штрафні санкції, є суб`єктивним правом суду, і в даному випадку, на переконання судової колегії апеляційної інстанції, було дотримано принцип розумного балансу між інтересами сторін, враховані обставини справи та матеріальний стан як відповідача, так і позивача у даній справі.

Такий висновок ґрунтується на застосуванні норм чинного законодавства України (зокрема, статей 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України) та відповідає сформованій та сталій судової практиці, у тому числі суду касаційної інстанції, щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

У даному випадку судом першої інстанції не було з`ясовано усі обставини, що мають значення для справи та було неправильно застосовано норми матеріального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Судова колегія зазначає, що у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Також судова колегія звертає увагу на можливість подання до суду першої інстанції заяви про відстрочення або розстрочення виконання рішення.

Приймаючи до уваги вищезазначене, з огляду на положення ст.129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" - задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2024 у справі №916/5436/23 скасувати частково.

Ухвалити нове рішення, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" задовольнити частково.

Стягнути з Хрестівського ліцею Хрестівської сільської ради Каховського району Херсонської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" грошові кошти у загальній сумі 21 421,83 грн, з яких: 4577,85 грн - 3 % річних; 16 607,56 грн - інфляційні витрати; 236,42 грн - пеня, а також грошові кошти на відшкодування витрат з оплати судового збору за подання позовної заяви у сумі 2147,20 грн.

Стягнути з Хрестівського ліцею Хрестівської сільської ради Каховського району Херсонської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" грошові кошти на відшкодування витрат з оплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 3220,80 грн.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази.

Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.І. Ярош

суддіГ.І. Діброва

Н.М. Принцевська