Рішення

від 07.08.2024 по справі 911/3485/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" серпня 2024 р. м. Київ Справа № 911/3485/23

Суддя: Грабець С.Ю.

Секретар судового засідання: Корж О.І.

Суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом ОСОБА_1

до автогаражного кооперативу «Олімпієць»

про визнання недійсними рішень загальних зборів,

за участю:

позивача: ОСОБА_1 (паспорт, серії НОМЕР_1 , виданий 02.08.2002 року);

відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

17 листопада 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою до автогаражного кооперативу «Олімпієць» (далі - відповідач) про визнання недійсними рішень загальних зборів.

В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що рішення загальних зборів уповноважених членів АГК «Олімпієць» (далі - кооператив), оформлені протоколом №1-18 загальних зборів та зборів уповноважених членів кооперативу від 25.02.2018 року та протоколом №1-21 загальних зборів членів кооперативу від 24.04.2021 року, прийняті відповідачем із порушенням вимог законодавства та установчих документів.

Ухвалою суду від 21.11.2023 року позовна заява ОСОБА_1 залишена без руху, на підставі п. п. 2, 9 ч. 3 ст. 162, п. 1 ч. 1 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України.

01 грудня 2023 року через канцелярію Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 06.12.2023 року відкрите провадження у справі, підготовче засідання призначене на 10 січня 2024 року.

08 січня 2024 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, долучений до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні оголошена перерва до 14 лютого 2024 року.

25 січня 2024 року через канцелярію Господарського суду Київської області позивач подав заяву про долучення документів до матеріалів справи.

14 лютого 2024 року на електронну адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справу, у зв`язку з його відрядженням, яке було задоволено судом.

Ухвалою суду від 14.02.2024 року строк підготовчого провадження продовжений на тридцять днів, підготовче засідання відкладене на 13 березня 2024 року.

Ухвалою суду від 13.03.2024 року підготовче засідання відкладене на 17 квітня 2024 року.

Ухвалою суду від 17.04.2024 року заява позивача про долучення доказів до матеріалів справи повернута без розгляду позивачу.

У підготовчому засіданні оголошена перерва до 15 травня 2024 року.

Ухвалою суду від 07.05.2024 року підготовче засідання відкладене на 19 червня 2024 року.

17 червня 2024 року через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке було задоволено судом.

Ухвалою суду від 19.06.2024 року закрите підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду по суті на 07 серпня 2024 року.

20 червня 2024 року через канцелярію Господарського суду Київської області позивач подав пояснення.

07 серпня 2024 року через канцелярію Господарського суду Київської області представник відповідача подав клопотання про відкладення судового засідання, у зв`язку з перебуванням у відрядженні.

У судовому засіданні позивач заперечував проти задоволення клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, заявлені позовні вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представник відповідача в засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Так, явка в судове засідання сторін це право, а не обов`язок сторони, і, відповідно до положень ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, справа, за умови належного повідомлення сторін про дату, час і місце судового засідання, може розглядатись без їх участі, якщо їх нез`явлення не перешкоджає розгляду справи по суті.

Пунктом 2 ч. 2 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Оскільки представником відповідача до клопотання про відкладення розгляду справи не були долучені документи, що підтверджували б обставини, на які послався представник відповідача, а також враховуючи, що неявка представника відповідача не перешкоджала розгляду цієї справи по суті, судом у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи було відмовлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини враховуються судом при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

У зв`язку із введенням воєнного стану, а також з метою дотримання принципів змагальності та рівності сторін, розгляд справи по суті закінчився 07 серпня 2024 року.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність, вірогідність кожного доказу окремо, а також взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

В обґрунтування заявлених вимог щодо визнання недійсним рішення загальних зборів уповноважених членів кооперативу, оформленого протоколом №1-18 загальних зборів та зборів уповноважених членів кооперативу від 25.02.2018 року (далі - рішення, оформлене протоколом №1-18 від 25.02.2018 року), позивач послався на те, що це рішення прийняте з порушенням процедури їх проведення, визначеної Статутом кооперативу (в редакції 2014 року), зокрема, на те, що збори були змішаними, тобто такими в яких взяли участь як члени кооперативу, так і уповноважені члени (які обираються в розрахунку по одній особі на 25 членів кооперативу), що не передбачено Статутом, а також те, що доручення уповноваженим членам кооперативу не були оформлені нотаріально.

В обґрунтування заявлених вимог щодо визнання недійсним рішення загальних зборів уповноважених членів кооперативу, оформленого протоколом №1-21 загальних зборів членів кооперативу від 24.04.2021 року (далі - рішення, оформлене протоколом №1-21 від 24.04.2021 року), позивач послався на те, що 10 січня 2021 року його було обрано головою кооперативу на підставі рішення загальних зборів уповноважених членів кооперативу, оформленого протоколом №02/21 загальних зборів членів кооперативу шляхом письмового опитування від 10.02.2021 року, проте після отримання 10 червня 2021 року витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивачу стало відомо про обрання головою кооперативу Крамаренка Василя Івановича, на підставі оспорюваного рішення, оформленого протоколом №1-21 від 24.04.2021 року.

На думку позивача, рішення, оформлене протоколом №1-21 від 24.04.2021 року, є незаконним, оскільки відповідач порушив передбачену Статутом (в редакції 2014 року) процедуру скликання зборів, зокрема, позивач не був належним чином повідомлений про ці збори, які проводились на підставі Статуту (в редакції 2018 року), який, за твердженнями позивача, загальними зборами не приймався та в установленому законом порядку не реєструвався. Позивач послався на те, що повноваження керівних органів кооперативу закінчились 10 жовтня 2020 року, оскільки, відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України «Про кооперацію», члени правління та кооперативу обираються загальними зборами на строк, визначений Статутом, але не більше 5 років, а відтак правління кооперативу ініціювало проведення загальних зборів, що відбулись 24 квітня 2021 року, не маючи на те повноважень.

За твердженнями позивача, загальні збори, за результатами яких відповідач прийняв рішення, оформлене протоколом №1-21 від 24.04.2021 року, були змішаними (за участі як членів кооперативу, так і уповноважених представників членів), а також на те, що порушення порядку скликання та проведення загальних зборів членів та уповноважених членів кооперативу, які відбулись 24 квітня 2021 року, призвели до порушення прав та інтересів позивача, як члена кооперативу, оскільки позбавили його права на голосування при прийнятті рішень на цих зборах, права на участь в управлінні кооперативом, права обирати і бути обраним до органів управління.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі «Мала проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що рівність сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом.

08 січня 2024 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позову заперечував, послався на відсутність порушень законних прав та інтересів позивача, а також відсутність у позивача права на звернення до суду із цим позовом, оскільки позивач не є членом кооперативу та не наділений корпоративними правами. Також представник відповідача просив застосувати позовну давність за вимогами позивача.

Так, згідно з ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Господарського кодексу України, господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Статтею 93 Господарського кодексу України встановлено, що підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників). Підприємствами колективної власності є виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій, інші підприємства, передбачені законом.

Кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом (ч. 1 ст. 94 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про кооперацію», у цьому Законі терміни, зокрема, вживаються в такому значенні:

кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування;

обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу.

Кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об`єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо. Права учасників (членів) кооперативу та його статутних органів, визначені законом, не можуть бути звужені (обмежені) установчими документами кооперативу, рішеннями його статутних органів чи правочинами між кооперативом та його учасниками (членами). Положення установчих документів кооперативу, рішення його статутних органів чи правочини між кооперативом та його учасниками (членами), які звужують (обмежують) права учасників (членів) кооперативу, визначені законом, є нікчемними. Кооператив є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків та може мати печатки (ст. 6 Закону України «Про кооперацію»).

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про кооперацію», основними правами члена кооперативу є: участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; одержання кооперативних виплат та виплат на паї; одержання паю у разі виходу з кооперативу в порядку і в строки, визначені його статутом; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.

Частиною 2 ст. 12 Закону України «Про кооперацію» встановлено, що основними обов`язками члена кооперативу є: додержання статуту кооперативу; виконання рішень органів управління кооперативу та органів контролю за діяльністю кооперативу; виконання своїх зобов`язань перед кооперативом; сплата визначених статутом кооперативу внесків.

Законами, що регулюють діяльність окремих типів кооперативів або кооперативів за напрямами їх діяльності, та статутом кооперативу можуть бути передбачені додаткові права та обов`язки його членів (ч. 3 ст. 12 Закону України «Про кооперацію»).

Так, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

Ця правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 року в справі №509/577/18, від 01.10.2019 року в справі №910/7554/18, від 17.12.2019 року в справі №904/4887/18.

При цьому, під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (правова позиція, що міститься у постанові Верховного Суду від 17.12.2019 року в справі №904/4887/18).

Так, звертаючись до суду з вимогами про визнання недійсним рішення, оформленого протоколом №1-18 від 25.02.2018 року, та рішення, оформленого протоколом №1-21 від 24.04.2021 року, позивач послався на те, що внаслідок прийняття відповідачем цих рішень були порушені його права та інтереси, як члена кооперативу, оскільки позбавили його права на голосування при прийнятті рішень на зборах, права на участь в управлінні кооперативом, права обирати і бути обраним до органів управління.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

Порушенням є такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи (ця правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 08.08.2023 року в справі № 910/2365/22).

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (постанови Верховного Суду від 19.09.2019 року в справі №924/831/17, від 28.11.2019 року в справі №910/8357/18, від 22.09.2022 року в справі №924/1146/21, від 06.10.2022 року в справі №922/2013/21, від 17.11.2022 року в справі №904/7841/21).

У разі з`ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.

Ця правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 року в справі №910/15262/18 та від 03.03.2020 року в справі №910/6091/19.

При цьому учасниками судового процесу у спорах про визнання недійсними рішень загальних зборів юридичних осіб з підстав недотримання вимог закону та/або установчих документів під час їх скликання та проведення є учасник (учасники) або акціонер (акціонери), права яких на участь у загальних зборах було порушено, та юридична особа. Оскільки результат вирішення спору залежить лише від встановлення судом наявності та ступеня порушень прав позивача (позивачів) під час скликання та проведення загальних зборів, залучення інших учасників (акціонерів) товариства або осіб, з якими на підставі спірних рішень товариство вступило у правовідносини, не вимагається (правова позиція, що міститься в постанові Верховного Суду від 19.02.2019 року в справі №910/12807/16).

Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Судом встановлено, що відповідно до рішення позачергових загальних зборів членів кооперативу, скликаних правлінням кооперативу, оформленого протоколом №2-15 від 06.12.2015 року, вирішено, зокрема, звільнити позивача з посади голови кооперативу та виключити його з членів кооперативу.

Не погодившись із вказаним рішенням, позивач звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом про визнання недійсним вищевказаного рішення загальних зборів кооперативу та поновлення його на посаді голови кооперативу, який був задоволений повністю, визнано недійсним рішення загальних зборів кооперативу від 11.10.2015 року про виключення та зняття позивача з посади голови кооперативу та виключення із членів кооперативу, поновлено ОСОБА_1 на посаді голови кооперативу.

Рішенням Київського апеляційного суду від 30.09.2016 року в справі №369/12484/15-ц, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.04.2017 року, апеляційна скарга відповідача задоволена, рішення Києво- Святошинського районного суду Київської області від 11.03.2016 року скасоване та ухвалене нове рішення, відповідно до якого в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення загальних зборів кооперативу та поновлення його на посаді голови кооперативу відмовлено.

Так, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України).

Відтак, з огляду на рішення позачергових загальних зборів членів кооперативу, скликаних правлінням кооперативу, оформленого протоколом №2-15 від 06.12.2015 року, а також обставини, встановлені судом під час розгляду справи №369/12484/15-ц, суд дійшов висновку про те, що станом на момент прийняття спірних рішень загальних зборів відповідачем, позивач не був членом кооперативу, що також підтверджується списком уповноважених членів кооперативу, затвердженим вищевикладеним рішенням загальних зборів від 06.12.2015 року, оформленим протоколом №2-15 і присутніх на зборах членів кооперативу 24.04.2021 року, копія якого долучена до матеріалів справи.

Доводи позивача про те, що його було обрано головою кооперативу на підставі рішення загальних зборів уповноважених членів кооперативу, оформленого протоколом №02/21 загальних зборів членів кооперативу шляхом письмового опитування від 10.02.2021 року спростовуються, у зв`язку з наступним.

Згідно з ч. 1 ст. 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Міністерство юстиції України розглядає, зокрема, скарги на проведені державним реєстратором реєстраційні дії (п. 1 ч. 2 ст. 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).

Пунктом 3 ч. 2 ст. 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», зокрема, встановлено, що під час розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України здійснюється також перевірка відповідності законодавству у сфері державної реєстрації рішень, дій або бездіяльності державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, що оскаржувалися до відповідного територіального органу.

Так, відповідно до наказу Міністерства юстиції України №2482/5 від 13.07.2021 року, задоволена скарга відповідача від 30.05.2021 року та скасована реєстраційна дія в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань №1003391070019000689 від 29.03.2021 року «Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу», проведена державним реєстратором Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області Коваленком Дмитром Вікторовичем щодо відповідача, відповідно до якої позивача зареєстровано керівником кооперативу, що підтверджується копіією наказу долученою до матеріалів справи.

Наказ №2482/5 від 13.07.2021 року прийнятий Міністерством юстиції України на підставі висновку центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 18.06.2021 року (далі - колегія Міністерства юстиції України), копія якого також долучена до матеріалів справи.

У цьому висновку колегією Міністерства юстиції встановлено, що підставою для проведення оскаржуваної реєстраційної дії слугував, зокрема, протокол №02/21 загальних зборів членів кооперативу шляхом письмового опитування від 10.02.2021 року (далі - протокол №02/21 від 10.02.2021 року) та список членів кооперативу для проведення голосування про обрання голови кооперативу та правління шляхом опитування (далі - реєстр присутніх).

Так, згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про кооперацію», статут кооперативу повинен містити, зокрема, такі відомості: про порядок формування, склад і компетенцію органів управління та органів контролю кооперативу; порядок прийняття ними рішень, у тому числі з питань, рішення з яких приймається одноголосно чи кваліфікованою більшістю голосів членів кооперативу, які беруть участь у загальних зборах.

Відповідно до положень Статуту кооперативу, затвердженого протоколом загальних зборів членів кооперативу №1-18 від 25.02.2018 року (далі - Статут), копія якого долучена до матеріалів справи, передбачено проведення загальних зборів членів кооперативу у вигляді загальних зборів (збори уповноважених) членів Кооперативу або змішаних зборів членів кооперативу.

Пунктом 10.1. Статуту встановлено, зокрема, що голова правління кооперативу обирається загальними зборами зборами уповноважених членів кооперативу або змішаними зборами членів кооперативу.

Так, проведення загальних зборів членів кооперативу, а також обрання голови правління кооперативу, суперечить ч. 2 ст. 8 Закону України «Про кооперацію» та Статуту.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про кооперацію», виконавчим органом кооперативу є правління, яке очолює голова, повноваження якого визначаються статутом кооперативу. Виконавчий орган підзвітний вищому органу управління кооперативу і несе перед ним відповідальність за ефективність роботи кооперативу.

Пунктом 9.1 Статуту встановлено, що виконавчим органом кооперативу є правління кооперативу, яке очолює голова правління, повноваження якого визначаються Статутом Кооперативу.

Відтак, позивач, відповідно до протоколу №02/21 від 10.02.2021 року, обраний головою кооперативу, а не головою правління кооперативу, що суперечить вимогам ч. 1 ст. 16 Закону України «Про кооперацію» та Статуту.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні в справі «Проніна проти України» від 18.07.2006 року зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п. 43 рішення від 14.02.2008 року в справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення в справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey).

Так, рішення, оформлене протоколом №02/21 від 10.02.2021 року, на яке послався позивач, прийняте всупереч Статуту кооператива, затвердженого протоколом загальних зборів членів кооператива №1-18 від 25.02.2018 року, а також вимогам законодавства, та не створює наслідків у ввигляді набуття позивачем прав, як члена кооперативу, ябо як виконавчого органу кооперативу, чи його керівника.

Враховуючи те, що позивач не був членом кооперативу на момент проведення загальних зборів, за результатами яких прийняті рішення, визнати недійсними які просить позивач, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявність у нього, як у учасника кооперативу, порушеного права, за захистом якого він звернувся до суду із цим позовом.

08 січня 2024 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому містилось клопотання про застосування позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Частиною 5 ст. 267 Цивільного кодексу України встановлено, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Так, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже перш, ніж застосовувати позовну давність, господарський суд з`ясовує та зазначає в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого позивач звернувся до суду.

Оскільки судом встановлена відсутність порушення прав позивача, позовна давність не застосовується.

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 55, 124 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1, п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», ст. ст. 2, 6, ч. 2 ст. 8, ч. ч. 1, 2, 3 ст. 12, ч. 1 ст. 16 Закону України «Про кооперацію», ч. 1, 2 ст. 3, ст. 93, ч. 1 ст. 94 Господарського кодексу України, ст. 15, ч. 1 ст. 16, ст. 253, ст. ст. 256, 257, ч. 1 ст. 261, ч. ч. 3, 4, 5 ст. 267 Цивільного кодексу України, п. 12 ч. 3 ст. 2, ст. 3, ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 11, ст. 12, ч. ч. 3, 4 ст. 13, ст. ст. 14-15, ст. 18, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ст.. 76, ч. 2 ст. 86, ст. 123, п. 2 ч. 4 ст. 129, п. п. 2, 9 ч. 3 ст. 162, п. 1 ч. 1 ст. 164, ч. 1, 2 ч. 2 ст. 202, ч. ч. 1, 2 ст. 222, ст. 223, ч. 3 ст. 232, ст. 233, ст. 236, ст. 237, ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити повністю в позові ОСОБА_1 до автогаражного кооперативу «Олімпієць» про визнання недійсними рішень загальних зборів.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складений 15.08.2024 року.

Суддя С. Грабець