Постанова

від 13.08.2024 по справі 462/1582/24

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 462/1582/24 Головуючий у 1 інстанції: Галайко Н. М.

Провадження № 22-ц/811/1417/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Ніткевича А.В.

суддів - Бойко С.М., Копняк С.М.

розглянувши в у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "НВФ Дніпропроект" на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 01 травня 2024 року в складі судді Галайко Н.М. в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НВФ Дніпропроект" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю "ВББ-Комфорт", з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - приватного виконавця виконавчого округу Львівської області, про визнання недійсними договорів позики та застави, -

встановив:

У лютому 2024 року представник позивачаТзОВ «НВФ Дніпропроект» адвокат Швець М.В. звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «ВББ-Комфорт», з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - приватного виконавця виконавчого округу Львівської області, про визнання недійсними договорів позики та застави, просить визнати недійсним Договір позики грошових коштів, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Магировською О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 59, визнати недійсним Договір застави, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ВББ-Комфорт», який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Магировською О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 68, стягнути з відповідачів сплачений позивачем судовий збір у розмірі 6 056 грн. 00 коп. та витрати на правничу допомогу.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 15 квітня 2024 року позовну заявуТовариства з обмеженою відповідальністю «НВФ Дніпропроект» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ВББ-Комфорт», третя особа: Приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Баірова Наталія Михайлівна про визнання недійсним договорів позики та застави залишено без руху.

Надано позивачу п`ятиденний строк з дня отримання даної ухвали для усунення зазначених вище недоліків.

Роз`яснено, що у разі невиконання вимог ухвали суду в зазначений строк, позовна заява буде визнана неподаною та повернута з усіма доданими до неї документами.

Оскаржуваною ухвалою Залізничного районногосуду м.Львова від01травня 2024рокупозовну заявуТовариства з обмеженою відповідальністю «НВФ Дніпропроект» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ВББ-Комфорт», третя особа: Приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Баірова Наталія Михайлівна про визнання недійсним договорів позики та заставивизнано неподаноютаповернуто позивачу разом з усіма доданими до неї документами.

Копію заяви залишено в суді (ч. 6 ст. 185 ЦПК України).

Роз`яснено,що поверненняпозовної заявине перешкоджає повторному зверненню із такою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви(ч. 7 ст. 185 ЦПК України).

Ухвалу оскаржила представник ТзОВ «НВФ Дніпропроект» - Швець М.В., вважає, що ухвала є виявом надмірного формалізму та порушує право позивача на справедливий суд.

Зазначає, що на усунення недоліків, які були вказані в ухвалі про залишення позову без руху, 22.04.2024 до суду було подано позовну заяву з усунутими недоліками, зокрема зазначено про інформацію щодо електронних кабінетів усіх учасників справи, інші недоліки позивач не усував, оскільки не погодився із їх наявністю.

Покликаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 25.01.2024 у справі №320/14843/23, зазначає, що при вирішенні питання про відкриття провадження у справі суд не наділений повноваженнями надавати оцінку обрваному позивачем способу захисту порушеного права, належності, допустимості та достатності доказів на які посилається позивач у позовній заяві.

Вважає, що суд першої інстанції під час вирішення питання про відкриття провадження у справі безпідставно вийшов за межі своїх повноважень на цьому етапі та вдався до надмірного формалізму.

Посилання суду першої інстанції на практику касаційного суду не є релевантним, оскільки така стосується інших обставин.

Просить скасувати ухвалу Залізничного районногосуду м.Львова від01травня 2024рокута направити справу для продовження розгляду справи до суду першої інстанції. Судові витрати покласти на відповідачів.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленимицією главою.

Згідно із ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявникові) (п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, судове засідання не проводиться, що свідчить про безпідставність вимог апеляційної скарги в цій частині.

Разом з цим, згідно із ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково враховуючи таке.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до приписів частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

В силу положень ч. 1 ст.13 ЦПКУкраїни суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно із ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Постановляючи оскаржувануухвалу,суд першоїінстанції виходивз того,що стороною позивача не було у повній мірі усунуто недоліки позовної заяви, вказані в ухвалі суду про залишення такої без руху.

Зокрема, суд вказав, що відсутність на копіях документів для суду та учасників справи вказаних реквізитів, дає підстави вважати їх такими, що не посвідчені в установленому порядку, при цьому, із матеріалів позовної заяви вбачається, що уповноваженим представником позивачаТОВ «НВФ Дніпропроект» є адвокат Швець М.В., яка частковопідтверджувала відповідність копій інших письмових доказів оригіналу.

Разом з цим, частина документів завірена особами, які не є учасниками справи, зокрема копія договору позики грошових коштів та копія договору застави містить копіювідтиску штампуіз зазначенням: «згідно оригіналу, адвокат Кузьмич В.В., 18.08.2023», однак жодних відомостей про особу адвоката Кузьмич В.В. матеріали справи не містять.

Також суд звертав увагу сторони позивача на те, що частина поданих позивачем документів є нечитабельними, а відтак неможливо встановити зміст зазначеної інформації, крім цього, матеріали справи містять копії документів, з яких не можливо встановити осіб (учасників), оскільки такі містять зазначення «особа_1, 2…».

У зв`язку з тим, що сторона позивача не у повній мірі усунула вказані в ухвалі суду недоліки у встановлений строк, суд дійшов висновку, що позовну заяву необхідно повернути позивачу.

При вирішенні спору суд врахував позиціюВерховного Суду викладену у постанові від 07.02.2024 у справі № 295/434/22.

Перевіряючи оскаржувану ухвалу, колегія суддів виходить з такого.

Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими ЦПК України, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального а бо спрощеного), окремого провадження (ч. 2 ст. 19 ЦПК України).

Згідно із положеннями ЦПК України, суддя, отримавши позовну заяву, перевіряє дотримання позивачем вимог статей 175 і 177ЦПК України щодо форми та змісту позовної заяви.

За відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченомустаттею 185цього Кодексу (ч. 1 ст. 187 ЦПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

З матеріалів справи вбачається, що у лютому 2024 року представник позивачаТзОВ «НВФ Дніпропроект» адвокат Швець М.В. звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «ВББ-Комфорт», з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - приватного виконавця виконавчого округу Львівської області, про визнання недійсними договорів позики та застави.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.

Згідно із ч. 6 ст. 14 ЦПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Залишаючи позовну заяву ТзОВ «НВФ Дніпропроект» без руху ухвалою від 15.04.2024, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна заява не містить реєстраційного номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб), відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету (в учасників справи), зокрема, адвоката у справі ОСОБА_3 .

Також судом зазначено, що частина поданих позивачем документів є нечитабельними, відтак неможливо встановити зміст зазначеної інформації, матеріали справи містять копії документів, з яких не можливо встановити осіб (учасників), оскільки такі містять зазначення «особа_1, 2…», на переконання суду, відсутність на копіях документів для суду та учасників справи відповідних реквізитів, дає підстави вважати їх такими, що не посвідчені в установленому порядку.

Крім цього, запропоновано позивачу надати належним чином засвідчені копії документів, зокрема свідоцтво про народження, свідоцтво про зміну прізвища, імені та по батькові, копії квитанцій, у виді, з якого можливо встановити зміст, тобто текст повинен бути зрозумілим і читабельним.

На усунення недоліків позивачу надавався п`ятиденний строк.

Ухвала суду від 15.04.2024 про залишення позовної заяви без руху доставлена в електронний кабінет позивача та представника ОСОБА_3 18.04.2024, що підтверджується довідками про доставку електронного кабінету (а.с. 47-48).

22.04.2024 представник позивачаТОВ «НВФ Дніпропроект» адвокат Швець М.В.подала позовну заяву (у новій редакції) з усунутими недоліками відповідно до ухвали суду від 15.04.2024.

Із змісту поданої поданої позовної заяви у новій редакції вбачається, що представником ОСОБА_3 повідомлено про наявність електронного кабінету в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд» у позивача та представника, а також інших учасників (а.с. 49).

Також зазначений реєстраційний номер облікової картки платника податків учасників справи, при цьому, такий був зазначений і у первісній позовній заяві, що залишилося поза увагою місцевого суду.

Таким чином, усуваючи недоліки позовної заяви, сторона позивача фактично виконала одну вимогу суду щодо таких, оскільки з наявністю інших недоліків позивач не погодився та вважав відповідні висновки суду надмірним формалізмом.

Крім цього, вимогу суду про подання, зокрема, свідоцтва про народження, свідоцтва про зміну прізвища, імені та по батькові, позивач не виконував, оскільки вимоги та доводи позовної заяви не обґрунтовані відповідними доказами.

Щодо ненадання позивачем документів у читабельному вигляді та повернення позову з цих підстав, колегія суддів приходить такого висновку.

Згідно із ст.ст. 13, 175 ЦПК України позивач на власний розсуд обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини.

Невідповідність зазначених у позовній заяві обставин чи доказів на підтвердження позовних вимог, неточність формулювань позовних вимог, їх неузгодження із способами захисту порушеного права, недоведеність підстав позову за кожною вимогою не перешкоджає розгляду справи, оскільки може бути підставою для відмови в задоволенні позову по суті, а не для визнання позовної заяви неподаною та її повернення.

З огляду на зазначене, оцінка та аналіз доказів наданих сторонами, здійснюється судом при вирішенні спору по суті, а не на стадії вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для відкриття провадження у справі або залишення позову без руху, на що правильно вказує представник позивача в апеляційній скарзі.

Згідно із частинами 1-4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законами України.Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Ураховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, ЄСПЛ у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, таке «…суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, «… якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 2425, п. 57)».

Також Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ляПрадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

У постанові від 05 серпня 2020 року у справі №177/1163/16 (провадження №61-2250св20) Верховний Суд зробив такий правовий висновок: «Згідно частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) визначено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Тому пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється право на суд, яке включає не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом.

Крім того, при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно статті 6 Конвенції».

Європейський суд з прав людини зауважує, що «процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності,а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів» (DIYA 97 v.UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21жовтня 2010 року).

Аналізуючи зазначені норми права та правові висновки Верховного Суду, застосовуючи положення Європейської конвенції з прав людини, практику Європейського суду з прав людини, з`ясовуючи обставини, викладені в позовній заяві, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на наведене уваги не звернув, формально поставився до передбачених законом вимог, не дотримався принципів «рівності вихідних умов», дотримання балансу сторін при розгляді справи в суді та обґрунтованості судового рішення, відтак передчасно вирішив питання про повернення позовної заяви, що обмежує права позивача, перешкоджає йому у доступі до правосуддя та призвело до постановлення помилкової ухвали.

Встановлені колегією суддів факти щодо допущення відповідних порушень судом першої інстанції свідчать про підставність доводів апеляційної скарги та як наслідок необхідність скасування оскаржуваної ухвали через допущення судом надмірного формалізму та непропорційності між застосованими засобами та поставленою метою, наслідком чого стало порушення права прозивача на судовий захист.

Відповідно до п. 4 ч. 1ст. 379 ЦПК Україниоднією із підстав для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

В свою чергу, скасування оскаржуваної ухвали не є підставою для розподілу судових витрат, оскільки такий здійснюється по закінченню розгляду справи та ухвлення рішення по суті спору, натомість у даному випадку, справу необхідно направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, що свідчить про часткову підставність апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, п. 6 ч. 1ст. 374, ст.ст. 379, 381, 382, 383 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НВФ Дніпропроект" задовольнити частково.

Ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 01 травня 2024 року скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 13 серпня 2024 року.

Головуючий А.В. Ніткевич

Судді С.М. Бойко

С.М. Копняк