Рішення

від 15.08.2024 по справі 420/16766/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/16766/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Дробченко К.С., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Департаменту фінансів Херсонської обласної державної адміністрації (місцезнаходження: 73000, м. Херсон, вул. Пилипа Орлика, 20; код ЄДРПОУ 02316765) про визнання протиправною бездіяльність щодо не визначення розташування робочого місця, невнесення до переліку працівників, які здійснюють свої повноваження безпосередньо на території, на яких ведуться (велися) бойові дії та невиплати з 28.04.2023 року заробітної плати з урахуванням підвищеного розміру посадового окладу на коефіцієнт 1,5 за період з 28.04.2023 до 28.06.2024 року та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Департаменту фінансів Херсонської обласної державної адміністрації (місцезнаходження: 73000, м. Херсон, вул. Пилипа Орлика, 20; код ЄДРПОУ 02316765), в якій позивач з урахуванням заяви про зміну предмета позову просить:

визнати протиправною бездіяльність Департаменту фінансів Херсонської обласної державної адміністрації щодо невизначення розташування робочого місця (згідно з вимогами Постанови № 391) ОСОБА_1 , заступнику директора Департаменту начальнику бюджетного управління, невнесення її до переліку працівників, які здійснюють свої повноваження безпосередньо на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, як працівника, який здійснює свої повноваження безпосередньо на території можливих бойових дій, починаючи з 28.04.2023 року, та невиплати їй заробітної плати з урахуванням підвищеного розміру посадового окладу на коефіцієнт 1,5 за період з 28.04.2023 до 28.06.2024 року;

зобов`язати Департамент фінансів Херсонської обласної державної адміністрації визначити розташування робочого місця (згідно з вимогами Постанови № 391) ОСОБА_1 , заступнику директора Департаменту начальнику бюджетного управління, Миколаївська міська територіальна громада та внести її до переліку працівників, які здійснюють свої повноваження безпосередньо на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, як працівника, який здійснює свої повноваження безпосередньо на території можливих бойових дій;

зобов`язати Департамент фінансів Херсонської обласної державної адміністрації здійснити ОСОБА_1 , заступнику директора Департаменту начальнику бюджетного управління, перерахунок і виплату заробітної плати з урахуванням коефіцієнта 1,5 до посадового окладу (згідно з вимогами Постанови № 391) за період з 28 квітня 2023 року до ухвалення судового рішення у даній справі за рахунок бюджетних асигнувань державного бюджету Департаменту фінансів Херсонської обласної державної адміністрації за бюджетною програмою КПКВКДБ 7911010 Здійснення виконавчої влади у Херсонській області;

стягнути з Департаменту фінансів Херсонської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2180,16 грн.;

стягнути з Департаменту фінансів Херсонської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 10000,00 грн.

Ухвалою суду від 31.05.2024 р. Одеським окружним адміністративним судом вказану позовну заяву було залишено без руху, а також надано позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду доплати судового збору у відповідності до положень Закону України Про судовий збір у розмірі 968,96 грн.

04.06.2024 року (вх. № ЕС/22687/24) представник позивача надав до суду квитанцію про доплату судового збору, чим усунув зазначені судом недоліки.

Ухвалою від 06.06.2024 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

01.06.2024 року (вх. №ЕС/26669/24) представником позивача до канцелярії суду подано заяву про зміну предмету позову.

14.06.2024 року (вх. №ЕС/24511/24) представником відповідача до канцелярії суду подано заяву про виконання ухвали суду.

17.06.2024 року (вх. №ЕС/24626/24) представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

17.06.2024 року (вх. №ЕС/24634/24) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позов.

19.06.2024 року (вх. №ЕС/25230/24) представником позивача до канцелярії суду подано відповідь на відзив.

19.06.2024 року (вх. №ЕС/25233/24) представником позивача до канцелярії суду подані заперечення на клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.

21.06.2024 року (вх. №ЕС/25609/24) представником відповідача до канцелярії суду подані заперечення на відповідь на відзив.

21.06.2024 року (вх. №ЕС/25613/24) представником відповідача до канцелярії суду подані додаткові пояснення.

Ухвалою від 25.06.2024 року у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду відмовлено.

26.06.2024 року (вх. №ЕС/26095/24) представником позивача до канцелярії суду подані заперечення на пояснення відповідача.

26.06.2024 року (вх. №ЕС/26101/24) представником позивача до канцелярії суду подані пояснення на заперечення відповідача.

28.06.2024 року (вх. №ЕС/26560/24) представником відповідача до канцелярії суду подані заперечення на клопотання.

Ухвалою від 03.07.2024 року прийнято до розгляду заяву про зміну предмету спору.

17.07.2024 року (вх. №ЕС/29435/24) представником відповідача до канцелярії суду подано додаткові пояснення у справі.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 з 2013 року по теперішній час працює у Департаменті фінансів Херсонської області державної адміністрації.

Наказом директора Департаменту від 30.12.2022 року №60 запроваджено з 02.01.2023 року до припинення дії воєнного стану або настання обставин, які дозволять працювати у штатному режимі, дистанційну роботу для державних службовців Департаменту згідно зі списком, до якого включено і ОСОБА_1 .

Тобто, згідно з наказом від 30.12.2022 року №60 позивач продовжує виконувати свої посадові обов`язки дистанційно за допомогою засобів телекомунікаційного зв`язку з установленим робочим часом, визначеним Правилами внутрішнього службового розпорядку.

З 21.12.2022 року по теперішній час позивач знаходиться у м. Миколаїв, Миколаївської області, що підтверджується довідками про взяття на облік ВПО.

Так, згідно з наказом Мінрегнтеграції від 22.12.2022 року №903 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» Миколаївська містка територіальна громада, на території якої перебуває позивач і виконує свої посадові обов`язки, віднесена до територій можливих бойових дій.

При цьому, відповідач на виконання вимог Постанови №391 не здійснив дій з метою встановлення розташування робочого місця позивача та здійснення перерахунку і виплати заробітної плати з урахуванням коефіцієнта 1,5 до посадового окладу (згідно з вимогами Постанови № 391) за період з 28 квітня 2023 року.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому, в обґрунтування правової позиції, зазначено, що останній діяв у межах наданих йому повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ним, у зв`язку з чим, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.

Як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_1 з 2013 року по терперішній час працює у Департаменті фінансів Херсонської області державної адміністрації.

Наказом директора Департаменту від 30.12.2022 року №60 запроваджено з 02.01.2023 року до припинення дії воєнного стану або настання обставин, які дозволять працювати у штатному режимі, дистанційну роботу для державних службовців Департаменту згідно зі списком, до якого включено і ОСОБА_1 .

Тобто, згідно з наказом від 30.12.2022 року №60 позивач продовжує виконувати свої посадові обов`язки дистанційно за допомогою засобі телекомунікаційного зв`язку з установленим робочим часом, визначеним Правилами внутрішнього службового розпорядку.

З 21.12.2022 року по теперішній час позивач знаходиться у м. Миколаїв, Миколаївської області, що підтверджується довідками про взяття на облік ВПО.

Так, згідно з наказом Мінрегнтеграції від 22.12.2022 року №309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» Миколаївська містка територіальна громада, на території якої перебуває позивач і виконує свої посадові обов`язки, віднесена до територій можливих бойових дій.

При цьому, відповідач на виконання вимог Постанови №391 не здійснив дій з метою встановлення розташування робочого місця позивача та здійснення перерахунку і виплати заробітної плати з урахуванням коефіцієнта 1,5 до посадового окладу (згідно з вимогами Постанови № 391) за період з 28 квітня 2023 року, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 94 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі Закон №889-VIII) встановлено, що державний службовець має право на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).

За приписами статті 50 Закону №889-VIII держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 391 «Деякі питання оплати праці працівників державних органів та органів місцевого самоврядування під час воєнного стану» (далі Постанова №391), в редакції на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що на період воєнного стану для працівників державних органів (крім працівників державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами; військовослужбовців; осіб рядового і начальницького складу та поліцейських), які безпосередньо здійснюють свої повноваження: на територіях можливих бойових дій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, для яких не визначена дата припинення можливості бойових дій, посадові оклади визначаються з урахуванням коефіцієнта 1,5 (пп. 1 п. 1 Постанови №391).

Підвищення розмірів посадових окладів з урахуванням коефіцієнтів, передбачених підпунктом 1 цього пункту, здійснюється з урахуванням фактично відпрацьованого часу протягом місяця; заробітна плата працівникам державних органів нараховується відповідно до абзацу першого цього підпункту з урахуванням підвищених розмірів посадових окладів, передбачених підпунктом 1 пункту 1 цієї постанови, які визначені та затверджені у штатному розписі відповідного державного органу (пп. 2 п. 1 Постанови №391).

Для цілей цієї постанови розташування робочого місця працівника визначається керівником державного органу (керівником державної служби, суб`єктом призначення) шляхом затвердження відповідного переліку працівників, які здійснюють свої повноваження безпосередньо на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії; працівникам державних органів, які включені до переліку, передбаченого абзацом першим цього підпункту, за періоди роботи на територіях, які не включені до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, нарахування заробітної плати проводиться виходячи з посадових окладів, визначених законодавством (пп. 3 п. 1 Постанови №391).

Працівникам державних органів, які безпосередньо здійснюють свої повноваження на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, та яким підвищуються розміри посадових окладів відповідно до підпункту 1 цього пункту, інші виплати за роботу з особливими умовами праці, визначені актами Кабінету Міністрів України, не встановлюються (пп. 4 п. 1 Постанови №391).

Згідно з наказом Мінрегнтеграції від 22.12.2022 року №903 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» Миколаївська містка територіальна громада, на території якої перебуває позивач і виконує свої посадові обов`язки, віднесена до територій можливих бойових дій.

Кабінетом Міністрів України прийнята постанова від 25.08.2023 №928 «Деякі питання оплати праці працівників підприємств, установ, закладів та організацій під час воєнного стану» (далі Постанова №928), пунктом 1 якої (в редакції, чинної у спірний період) визначено, що працівникам установ, закладів та організацій, що фінансуються з державного бюджету, які безпосередньо виконують обов`язки та завдання, виплачується щомісячна надбавка за роботу з особливими умовами праці (далі надбавка) за фактично відпрацьований час на територіях можливих бойових дій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (далі перелік територій), для яких не визначена дата припинення можливості бойових дій, у граничному розмірі 50 відсотків посадового окладу.

За приписами пункту 2 цієї постанови розмір надбавки визначається керівником відповідної установи, закладу та організації за погодженням з головним розпорядником бюджетних коштів у межах фонду оплати праці та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), а в разі відсутності первинної профспілкової організації з вільно обраними та уповноваженими представниками (представником) працівників.

Персональний перелік працівників, яким встановлюється надбавка, та розташування робочих місць таких працівників визначаються керівником відповідної установи, закладу та організації шляхом затвердження відповідного переліку працівників, які здійснюють свої повноваження безпосередньо на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, включених до переліку територій, для яких не визначена дата завершення бойових дій (дата припинення можливих бойових дій).

Згідно із пунктом 5 постанови №928 дія цієї постанови не поширюється на військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, працівників державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, та працівників інших державних органів.

У свою чергу, виходячи з аналізу пункту 5 Постанови №928, суд дійшов висновку, що дія цієї постанови не поширюється на позивача як «працівника інших державних органів», а застосуванню підлягає саме постанова №391, оскільки вона передбачає оплату праці працівників державних органів та органів місцевого самоврядування під час воєнного стану.

Суд зазначає, що відповідно до Постанови №391 керівником державного органу (керівником державної служби, суб`єктом призначення) визначається розташування робочого місця працівника шляхом затвердження відповідного переліку працівників, які здійснюють свої повноваження безпосередньо на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату заробітної плати з урахуванням підвищеного розміру посадового окладу на коефіцієнт 1,5 згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 №391 «Деякі питання оплати праці працівників державних органів та органів місцевого самоврядування під час воєнного стану».

Відповідач не заперечує вказаного обов`язку та зазначає, що підставами для виплат підвищених окладів передують: визначене розташування робочого місця працівника шляхом затвердження відповідного переліку працівників, які здійснюють свої повноваження безпосередньо на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії.

Разом з тим, розташування робочого місця працівника визначається керівником державного органу (керівником державної служби, суб`єктом призначення) шляхом затвердження відповідного переліку працівників, які здійснюють свої повноваження безпосередньо на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії віднесено до компетенції відповідача, а відтак, є його дискреційними повноваженнями.

Суд не може підміняти державний орган, рішення дії та бездіяльність якого оскаржуються, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо невизначення розташування робочого місця позивачів.

У зв`язку із зазначеним та враховуючи, що виплата посадового окладу з урахуванням коефіцієнта 1,5 здійснюються на підставі переліку та з урахуванням фактично відпрацьованого часу протягом місяця, суд вважає за необхідне для належного захисту порушених прав позивачів зобов`язати відповідача визначити розташування робочого місця ОСОБА_1 .

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату заробітної плати з урахуванням коефіцієнту 1, 5 до посадового окладу (згідно з вимогами Постанови №391), суд зазначає наступне.

Право на захист це суб`єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом» (ст. 55 Конституції України).

Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.

Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Оскільки даним рішенням суду встановлено протиправність бездіяльності відповідача щодо невизначення розташування робочих місць позивачів, а виплата посадового окладу з урахуванням коефіцієнта 1,5 здійснюється на підставі переліку та з урахуванням фактично відпрацьованого часу протягом місяця, то позовні вимоги в частині виплатити позивачам заборгованості по заробітній платі підлягають задоволенню.

Суд акцентує увагу на приписах ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.

Частиною другою ст.9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судового збору у розмірі 1937,92 грн.

При цьому, у прохальній частині позовної заяви позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 10000,00 грн.

Згідно ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У відповідності з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи повязані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи на якій такі дії вчинялись.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.3 ст. 134 КАС України).

За приписами ч.5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.6 ст. 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст. 134 КАС України).

Отже, виходячи з принципу обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, співмірності розміру судових витрат зі складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Департаменту фінансів Херсонської обласної державної адміністрації (місцезнаходження: 73000, м. Херсон, вул. Пилипа Орлика, 20; код ЄДРПОУ 02316765) про визнання протиправною бездіяльність щодо не визначення розташування робочого місця, невнесення до переліку працівників, які здійснюють свої повноваження безпосередньо на території, на яких ведуться (велися) бойові дії та невиплати з 28.04.2023 року заробітної плати з урахуванням підвищеного розміру посадового окладу на коефіцієнт 1,5 за період з 28.04.2023 до 28.06.2024 року та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Департаменту фінансів Херсонської обласної державної адміністрації щодо невизначення розташування робочого місця (згідно з вимогами Постанови № 391) ОСОБА_1 , заступнику директора Департаменту начальнику бюджетного управління, невнесення її до переліку працівників, які здійснюють свої повноваження безпосередньо на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, як працівника, який здійснює свої повноваження безпосередньо на території можливих бойових дій, починаючи з 28.04.2023 року, та невиплати їй заробітної плати з урахуванням підвищеного розміру посадового окладу на коефіцієнт 1,5 за період з 28.04.2023 до 28.06.2024 року.

Зобов`язати Департамент фінансів Херсонської обласної державної адміністрації визначити розташування робочого місця (згідно з вимогами Постанови № 391) ОСОБА_1 , заступнику директора Департаменту начальнику бюджетного управління, Миколаївська міська територіальна громада та внести її до переліку працівників, які здійснюють свої повноваження безпосередньо на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, як працівника, який здійснює свої повноваження безпосередньо на території можливих бойових дій.

Зобов`язати Департамент фінансів Херсонської обласної державної адміністрації здійснити ОСОБА_1 , заступнику директора Департаменту начальнику бюджетного управління, перерахунок і виплату заробітної плати з урахуванням коефіцієнта 1,5 до посадового окладу (згідно з вимогами Постанови № 391) за період з 28 квітня 2023 року до ухвалення судового рішення у даній справі за рахунок бюджетних асигнувань державного бюджету Департаменту фінансів Херсонської обласної державної адміністрації за бюджетною програмою КПКВКДБ 7911010 Здійснення виконавчої влади у Херсонській області.

Стягнути з Департаменту фінансів Херсонської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 02316765) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 1937,92 грн. (одна тисяча дев`ятсот тридцять сім грн. 92 коп.), витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. (три тисячі грн. 00 коп.).

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.

Повний текст рішення складено та підписано 15.08.2024 р.

СуддяО.М. Тарасишина