Постанова

від 07.11.2024 по справі 420/16766/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/16766/24Перша інстанція: суддя Тарасишина О.М.

Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Турецької І.О.,

Шеметенко Л.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Департаменту фінансів Херсонської обласної державної адміністрації на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2024р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту фінансів Херсонської обласної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2024р. ОСОБА_1 звернулася до суду із адміністративним позовом до Департаменту фінансів Херсонської обласної державної адміністрації, у якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Департаменту фінансів ХОДА щодо не визначення розташування робочого місця (згідно з вимогами Постанови №391) ОСОБА_1 , заступнику директора Департаменту начальнику бюджетного управління, невнесення її до переліку працівників, які здійснюють свої повноваження безпосередньо на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, як працівника, який здійснює свої повноваження безпосередньо на території можливих бойових дій, починаючи з 28.04.2023р., та невиплати їй заробітної плати з урахуванням підвищеного розміру посадового окладу на коефіцієнт 1,5 за період з 28.04.2023р. до 28.06.2024р.;

- зобов`язати Департамент фінансів ХОДА визначити розташування робочого місця (згідно з вимогами Постанови №391) ОСОБА_1 , заступнику директора Департаменту начальнику бюджетного управління, Миколаївська міська територіальна громада та внести її до переліку працівників, які здійснюють свої повноваження безпосередньо на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, як працівника, який здійснює свої повноваження безпосередньо на території можливих бойових дій;

- зобов`язати Департамент фінансів ХОДА здійснити ОСОБА_1 , заступнику директора Департаменту начальнику бюджетного управління, перерахунок і виплату заробітної плати з урахуванням коефіцієнта 1,5 до посадового окладу (згідно з вимогами Постанови №391) за період з 28.04.2023р. до ухвалення судового рішення у даній справі за рахунок бюджетних асигнувань державного бюджету Департаменту фінансів ХОДА за бюджетною програмою КПКВКДБ 7911010 Здійснення виконавчої влади у Херсонській області;

- стягнути з Департаменту фінансів ХОДА на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 180,16грн.;

- стягнути з Департаменту фінансів ХОДА на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 10 000грн..

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона з 2013р. по теперішній час працює у Департаменті фінансів Херсонської області державної адміністрації.

Згідно з наказом директора Департаменту від 30.12.2022р. №60 запроваджено з 2.01.2023р. до припинення дії воєнного стану або настання обставин, які дозволять працювати у штатному режимі, дистанційну роботу для державних службовців Департаменту згідно зі списком, до якого включено і ОСОБА_1

З 21.12.2022р. по теперішній час позивач знаходиться у м.Миколаїв, Миколаївської області, що підтверджується довідками про взяття на облік ВПО.

Позивачка вказує, що згідно з наказом Мінреінтеграції від 22.12.2022р. №903 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» Миколаївська містка територіальна громада віднесена до територій можливих бойових дій, а тому на підставі Постанови КМУ №391 вона має право на перерахунок і виплату заробітної плати з урахуванням коефіцієнта 1,5 до посадового окладу за період з 28.04.2023р..

Посилаючись на вказані обставини просила позов задовольнити.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2024р. адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Департаменту фінансів ХОДА щодо не визначення розташування робочого місця (згідно з вимогами Постанови №391) ОСОБА_1 , заступнику директора Департаменту начальнику бюджетного управління, невнесення її до переліку працівників, які здійснюють свої повноваження безпосередньо на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, як працівника, який здійснює свої повноваження безпосередньо на території можливих бойових дій, починаючи з 28.04.2023р., та невиплати їй заробітної плати з урахуванням підвищеного розміру посадового окладу на коефіцієнт 1,5 за період з 28.04.2023р. до 28.06.2024р..

Зобов`язано Департамент фінансів ХОДА визначити розташування робочого місця (згідно з вимогами Постанови №391) ОСОБА_1 , заступнику директора Департаменту начальнику бюджетного управління, Миколаївська міська територіальна громада та внести її до переліку працівників, які здійснюють свої повноваження безпосередньо на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, як працівника, який здійснює свої повноваження безпосередньо на території можливих бойових дій.

Зобов`язано Департамент фінансів ХОДА здійснити ОСОБА_1 , заступнику директора Департаменту начальнику бюджетного управління, перерахунок і виплату заробітної плати з урахуванням коефіцієнта 1,5 до посадового окладу (згідно з вимогами Постанови №391) за період з 28.04.2023р. до ухвалення судового рішення у даній справі за рахунок бюджетних асигнувань державного бюджету Департаменту фінансів ХОДА за бюджетною програмою КПКВКДБ 7911010 Здійснення виконавчої влади у Херсонській області.

Стягнуто з Департаменту фінансів ХОДА за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 937,92 грн., витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000грн..

В апеляційній скарзі Департамент фінансів ХОДА просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі, посилаючись на порушення норм права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про задоволення скарги, скасування рішення суду та прийняття по справі нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка має право на виплату заробітної плати з урахуванням підвищеного розміру посадового окладу на коефіцієнт 1,5 згідно вимог Постанови КМУ від 25.04.2023р. №391 «Деякі питання оплати праці працівників державних органів та органів місцевого самоврядування під час воєнного стану», оскільки працювала на території, що віднесена до переліку можливих бойових дій.

Також, суд дійшов висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не визначення розташування робочого місця позивачці.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вказаного висновку суд дійшов без належного з`ясування обставин по справі та належної оцінки доказів, допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушив норми процесуального права.

За правилами ст.242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судова колегія вважає, що вказані порушення норм права призвели до неправильного вирішення справи по суті, а тому апеляційний суд на підставі ст.317 КАС України, рішення суду скасовує та приймає по справі нову постанову про відмову у задоволенні позову, з наступних підстав.

Так, судом встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 з 2013р. по теперішній час працює у Департаменті фінансів Херсонської області державної адміністрації.

Згідно із наказом директора Департаменту від 30.12.2022р. №60 запроваджено з 2.01.2023р. до припинення дії воєнного стану або настання обставин, які дозволять працювати у штатному режимі, дистанційну роботу для державних службовців Департаменту згідно зі списком, до якого включено і ОСОБА_1 , у зв`язку із чим позивачка продовжує виконувати свої посадові обов`язки дистанційно за допомогою засобів телекомунікаційного зв`язку з установленим робочим часом, визначеним Правилами внутрішнього службового розпорядку.

З 21.12.2022р. по теперішній час позивач знаходиться у м.Миколаїв, Миколаївської області, що підтверджується довідкою про взяття на облік ВПО від 18.03.2024р. №4803-5003170269.

27.03.2024р. позивачка звернулась до Департаменту фінансів ХОДА із заявою щодо внесення її до переліку працівників, які здійснюють свої повноваження безпосередньо на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, здійснення перерахунку заробітної плати з урахуванням коефіцієнта 1,5 до посадового окладу, починаючи з дня набрання чинності Постанови №391.

16.04.2024р. листом за №29-03-02-18-261/29-03-02 Департамент фінансів ХОДА відмовив позивачці у задоволенні її заяви та повідомив, що у випадку наявності можливості приступити до роботи у звичайному режимі у місті Херсон, позивачку буде забезпечено робочим місцем, оргтехнікою, приладдям, іншими необхідними технічними засобами тощо, та для цілей Постанови №391 визначено розташуванням робочого місця з встановленням коефіцієнту відповідно до ознаки території.

Позивачка вважає, що відповідач на виконання вимог Постанови №391 не здійснив дій з метою встановлення розташування робочого місця позивача та здійснення перерахунку і виплати заробітної плати з урахуванням коефіцієнта 1,5 до посадового окладу (згідно з вимогами Постанови № 391) за період з 28.04.2023р., у зв`язку із чим позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Перевіряючи правомірність оскаржуваних дій відповідача, з урахуванням підстав, за якими позивачка пов`язує їх протиправність, судова колегія виходить з наступного.

Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами першою та третьою ст.94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, ЗУ «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (ч.1 ст.1 ЗУ «Про оплату праці»).

Відповідно до п.4 ч.1 ст.7 ЗУ «Про державну службу» від 10.12.2015р. №889-VIII (далі - Закон №889-VIII) державний службовець має право на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).

Приписами ст.50 Закону №889-VIII визначено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Відповідно до пп.1 п.1 Постанови КМУ від 25.04.2023р. №391 «Деякі питання оплати праці працівників державних органів та органів місцевого самоврядування під час воєнного стану» (далі - Постанова №391, в первинній редакції) установлено, що на період воєнного стану для працівників державних органів (крім працівників державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами; військовослужбовців; осіб рядового і начальницького складу та поліцейських), які безпосередньо здійснюють свої повноваження: на територіях можливих бойових дій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, для яких не визначена дата припинення можливості бойових дій, посадові оклади визначаються з урахуванням коефіцієнта 1,5.

Підпунктом 2 пункту 1 Постанови №391, зокрема, передбачено:

підвищення розмірів посадових окладів з урахуванням коефіцієнтів, передбачених підпунктом 1 цього пункту, здійснюється з урахуванням фактично відпрацьованого часу протягом місяця;

заробітна плата працівникам державних органів нараховується відповідно до абзацу першого цього підпункту з урахуванням підвищених розмірів посадових окладів, передбачених підпунктом 1 пункту 1 цієї постанови, які визначені та затверджені у штатному розписі відповідного державного органу.

Положеннями підпункту 3 пункту 1 Постанови №391 установлено:

для цілей цієї постанови розташування робочого місця працівника визначається керівником державного органу (керівником державної служби, суб`єктом призначення) шляхом затвердження відповідного переліку працівників, які здійснюють свої повноваження безпосередньо на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії;

працівникам державних органів, які включені до переліку, передбаченого абзацом першим цього підпункту, за періоди роботи на територіях, які не включені до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, нарахування заробітної плати проводиться виходячи з посадових окладів, визначених законодавством.

Працівникам державних органів, які безпосередньо здійснюють свої повноваження на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, та яким підвищуються розміри посадових окладів відповідно до підпункту 1 цього пункту, інші виплати за роботу з особливими умовами праці, визначені актами Кабінету Міністрів України, не встановлюються (підпункт 4 пункту 1 Постанови №391).

Аналізуючи приписи Постанови №391, колегія суддів вказує, що передумовою для застосування коефіцієнта, передбаченого пп.1 п.1 цієї Постанови, є відповідне рішення керівника такого органу про визначення розташування робочого місця працівника.

Разом з тим, судова колегія зазначає, що у Постанову №391 неодноразово вносились зміни, однак пп.3 п.1 Постанови №391 в частині: «для цілей цієї постанови розташування робочого місця працівника визначається керівником державного органу (керівником державної служби) шляхом затвердження відповідного переліку працівників, які здійснюють свої повноваження безпосередньо на території можливих чи активних бойових дій» змін не зазнав.

При цьому, правилами абз.1 ст.60-2 КЗпП України встановлено, що дистанційна робота - це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією роботодавця, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій.

Абзацом 4 цієї статті вказано, що у разі запровадження дистанційної роботи працівник самостійно визначає робоче місце та несе відповідальність за забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на ньому.

У відповідності до вимог п.20 ст.1 ЗУ «Про зайнятість населення» робоче місце - місце (приміщення), на якому працівник постійно чи тимчасово перебуває в процесі трудової діяльності і яке визначене, зокрема на підставі трудового договору (контракту).

Із матеріалів справи вбачається, що згідно із наказом Департаменту фінансів ХОДА №60 від 30.12.2022р. «Про дистанційну роботу» запроваджено з 2.01.2023р. до припинення дії воєнного стану або настання обставин, які дозволять працювати у штатному режимі, дистанційну роботу для державних службовців Департаменту, у тому числі для ОСОБА_1 ..

З огляду на вказані обставини, судова колегія вважає, що з моменту затвердження для позивачки дистанційної роботи, остання самостійна визначає робоче місце та несе відповідальність за забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на ньому.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022р. №309, Миколаївська міська територіальна громада віднесена до територій можливих бойових дій з 11.11.2022р..

Натомість, ОСОБА_1 самостійно обрала своє місце перебування місто Миколаїв, що свідчить довідка ВПО від 18.03.2024р. №4803-5003170269, усвідомлюючи ту обставину, що Миколаївська міська територіальна громада фактично визнана небезпечною територією.

Судова колегія вважає, що пп.3 п.1 Постанови №391 встановлює необхідність визначення керівником органу розташування робочого місця працівника для цілей цієї постанови та пов`язує таке визначення із фіксованим місцем роботи такого органу.

Після деокупації правобережної частини Херсонщини, начальником Херсонської ОВА прийнято розпорядження від 2.12.2022р. за №308 «Про зміну місця роботи працівників Херсонської ОДА», яким визначено постійне місце роботи працівників Херсонської ОДА місто Херсон.

Відтак, на думку суду апеляційної інстанції дія Постанови КМУ №391 розповсюджується на працівників, що здійснюють функціональні обов`язки на території, яка визначена постійним місцем роботи такого роботодавця, у даному випадку Департаменту фінансів ХОДА.

Крім того, текстуальне тлумачення норм Постанови №391 дає підстави дійти висновку, що застосування відповідного коефіцієнта заробітної плати є певним видом заохочення для працівників, які безпосередньо працюють за місцезнаходженням роботодавця, який при цьому знаходиться на території активних або можливих бойових дій відповідно до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій.

Проживання позивачки на власний розсуд у місті, яке включено до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022р. №309, на думку колегії суддів, не є підставою для встановлення посадового окладу з урахуванням коефіцієнта 1,5 згідно з Постановою №391.

Відтак, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Що стосується посилань апелянта на пропуск позивачем строку звернення до суду та надання оцінки ухвалі Одеського окружного адміністративного суду від 25.06.2024р. про відмову у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, то судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

За змістом ч.1 ст.122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Отже, положення наведеної норми допускають при вирішенні справ в порядку адміністративного судочинства застосування строків, визначених не тільки КАС України, а й іншими законами.

Частиною 5 ст.122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Водночас положення ст.122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 7.05.2002р. №8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника.

Так, відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Відтак, судова колегія вважає, що на спірні правовідносини у даній справі поширюється строк звернення до суду 3 місяці з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Вжите у ч.2 ст.122 КАС України твердження «особа повинна була дізнатися» слід розуміти як презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав, а тому сама по собі необізнаність позивача з фактом порушення його прав не є підставою для автоматичного і безумовного поновлення строку звернення до суду.

При визначенні початку перебігу строку звернення до суду суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися про дійсний стан свого права (інтересу) не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Аналогічний підхід до тлумачення поняття «повинен був дізнатися», що вжите у ст.122 КАС України, неодноразово висловлювався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10.06.2021р. (справа №805/4179/18-а), від 26.05.2021р. (справа №320/1778/20), від 28.05.2021р. (справа №521/21455/16-а), від 31.03.2021р. (справа №240/12017/19), від 21.02.2020р. (справа №340/1019/19).

Отже, при вирішенні питання дотримання позивачем строку звернення до суду із позовом першочергово слід визначитись із строком, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин, та моментом початку його перебігу. Лише після встановлення зазначених обставин суд переходить до оцінки поважності причин пропуску такого строку, якщо він дійсно був пропущений.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку із невиплатою ОСОБА_1 заробітної плати з урахуванням підвищеного розміру посадового окладу на коефіцієнт 1,5 за період з 28.04.2023р. по 28.06.2024р., передбаченого Постановою №391р..

Судова колегія наголошує, що заробітна плата є щомісячним платежем за виконану роботу, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації щодо того, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

Як вбачається із платіжної інструкції №82 від 29.05.2023р. та розрахункового листа за 2023р. ОСОБА_1 , що Департаментом фінансів ХОДА 30.05.2023р. було здійснено перерахування заробітної плати за травень 2023р., у зв`язку із чим судова колегія вважає, що саме з цього моменту позивачка повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а саме виплати заробітної плати без урахування підвищеного розміру посадового окладу на коефіцієнт 1,5, передбаченого Постановою №391.

Разом з тим, судова колегія зазначає, що заява позивачки про поновлення строку звернення до суду із адміністративним позовом в матеріалах справи відсутня.

Відтак, надаючи оцінку ухвалі Одеського окружного адміністративного суду від 25.06.2024р., колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не дослідив всіх обставин по справі та дійшов передчасного та помилкового висновку про відсутність підстав для залишення позову без розгляду.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги та пояснень сторін, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Виходячи з наведеного, судова колегія дійшла висновку, що з огляду на вимоги апеляційної скарги, вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув, належної оцінки не дав, та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог, а тому вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти по справі нову постанову про відмову у задоволенні позову з вищенаведених підстав.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246,315,317 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Департаменту фінансів Херсонської обласної державної адміністрації задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2024р. скасувати.

Прийняти по справі нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту фінансів Херсонської обласної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: І.О. Турецька

Л.П. Шеметенко