Постанова

від 15.08.2024 по справі 320/32284/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/32284/23 Головуючий у 1-й інстанції: Лисенко В.І.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Черпака Ю.К.,

суддів Маринчак Н.Є., Штульман І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 травня 2024 року, ухвалене в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження без повідомлення та виклику сторін, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач/апелянт) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Служби безпеки України (далі - відповідач/СБ України) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, в якому просив:

- зобов`язати Службу безпеки України виключити 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 зі складу службових приміщень для забезпечення ОСОБА_1 та його сім`ї вказаною квартирою як постійним житлом та реалізації ветерана військової служби і учасника бойових дій та його неповнолітньої дитини права на житло, яке передбачене Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод;

- визнати за ОСОБА_1 право на виключення 3-х кімнатної квартири АДРЕСА_1 зі складу службових приміщень для забезпечення ОСОБА_1 та його сім`ю вказаною квартирою як постійним житлом;

- зобов`язати Службу безпеки України направити відповідне клопотання (рішення) з належно оформленими документами до Голосіївської РДА у м. Києві про виключення 3-х кімнатної квартири АДРЕСА_1 зі складу службових приміщень для забезпечення ОСОБА_1 та його сім`ї вказаною квартирою як постійним житлом;

- зобов`язати Службу безпеки України скасувати рішення Житлово-побутової комісії Центрального управління Служби безпеки України (протокол № 11) від 10 березня 2020 року в частині відмови у виключенні 3-х кімнатної квартири АДРЕСА_1 зі складу службових приміщень СБ України.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтував тим, що він перебуває на квартирному обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, в Національній академії Служби безпеки України, має календарну вислугу понад 20 років, разом з родиною користується, утримує та проживає у виділеній відповідачем квартирі, а тому має право на виключення цієї квартири зі складу службових приміщень та надання її в постійне користування.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 03 травня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зазначив, що враховуючи вислугу років на військовій службі в СБ України, яка складає понад 25 років, статус учасника бойових дій, статус ветерана військової служби, а також приналежність до категорії осіб, які не можуть бути виселені зі службових приміщень та потребують поліпшення житлових умов, він має право на виключення квартири, в якій він перебуває, зі складу службових приміщень та надання її в постійне користування. Звернув увагу, що у справі № 752/10994/13-ц судами різних інстанцій визнано законність отримання, володіння і користування службовим житлом, що свідчить про закріплення права відповідно до вимог чинного законодавства на виключення такої квартири з числа службових для забезпечення постійним житлом. Посилання суду першої інстанції на інформацію відповідача про наявність в членів сім`ї позивача нерухомості, є безпідставним з огляду на відсутність будь-якого відношення до їх майнового стану. Такі твердження не пов`язані з предметом позову та жодним чином не впливають на прийняття рішення щодо виключення квартири зі складу службових приміщень, оскільки не відносяться до реалізації позивачем свого права як працівника Служби безпеки України, який відповідає всім критеріям, на отримання житла. Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яким передбачено, що кожен військовослужбовець має право отримати житлове приміщення один раз протягом усього часу проходження військової служби, вступив в дію з 01 січня 2005 року, а тому не розповсюджується на факт попереднього отримання житла в 2001 році. Щодо висновків суду першої інстанції про те, що розмір житлової площі спірної квартири є більшим визначеного законом позивачу, то такі є безпідставними, оскільки право позивача на відповідну квартиру реалізовано при її отриманні та підтверджено перевіркою Київської прокуратури.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Апеляційний розгляд справи відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) здійснюється в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами та на основі наявних доказів.

Згідно з частинами першою та другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів вирішено продовжити на розумний строк її апеляційний розгляд.

Перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справ та їх правову оцінку, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу в органах Служби безпеки України з 18 липня 1994 року по 10 листопада 2020 року на різних посадах, є ветераном військової служби та учасником бойових дій, що підтверджується відповідно посвідченням НОМЕР_1 від 11 листопада 2020 року і посвідченням НОМЕР_2 від 31 жовтня 2016 року.

З 19 травня 2009 року позивача та членів його сім`ї складом 6 осіб ( ОСОБА_1 , його: дружина, донька, син, мати та батько) було зараховано на облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов в Національній академії (далі - НА) СБ України до загальної черги.

У 2012 році, перебуваючи на військовій службі на посаді директора Навчально-наукового інституту контррозвідувальної діяльності НА СБ України, ОСОБА_1 та членам його сім`ї розпорядженням № 452 Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 02 липня 2012 року «Про службові житлові приміщення» (пункт 2.6) було надано службову 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

На підставі зазначеного розпорядження відповідно до рішення житлово-побутової комісії НА СБ України від 21 березня 2012 (протокол № 27) ОСОБА_1 виданий ордер № 016257 від 04 липня 2012 року на право зайняття службового приміщення.

На час звернення до Київського окружного адміністративного суду у вказаній квартирі зареєстровані та проживають ОСОБА_1 , його неповнолітній син - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батько - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та його мати - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У 2013 році ОСОБА_1 входив до переліку осіб, щодо яких проводилась перевірка Київською прокуратурою з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Центрального регіону України, про дотримання службовими особами НА СБ України вимог житлового законодавства України, зокрема, правомірності виділення службового житла її співробітникам.

За результатами вказаної перевірки порушень вимог житлового законодавства України під час виділення НА СБ України службового житла та підстав для вжиття прокурорського реагування не встановлено, що підтверджується листом від 21 листопада 2013 року № 6-3504 вих. 13 (т. 1, а.с. 20 зворот).

В подальшому, рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 07 квітня 2014 року у справі № 752/10994/13-ц, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову НА СБ України до ОСОБА_1 про визнання недійсним ордеру на службове приміщення та виселення без надання іншого житлового приміщення.

В 2012, 2015 та 2017 роках ОСОБА_1 неодноразово звертався до житлово-побутової комісії Центрального управління СБ України щодо виключення виділеної йому та членам його сім`ї службової 3-х кімнатної квартири АДРЕСА_1 зі складу службових приміщень СБ України та надання в постійне користування, а також зняття його та членів його сім`ї з квартирного обліку. Однак, будь-яких рішень про розгляд таких звернень ОСОБА_1 не отримав.

У липні 2017 року ОСОБА_1 був написаний черговий рапорт на ім`я заступника Голови СБ України - Голови житлово-побутової комісії Центрального управління СБ України з проханням надати службову 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 для постійного проживання шляхом виключення її зі складу службових, з подальшим зняттям позивача та членів його сім`ї з квартирного обліку в Центральному управлінні СБ України. Даний рапорт був підтриманий т.в.о. начальника Головного управління «К» СБ України і завізований заступником Голови СБ України - Головою житлово-побутової комісії Центрального управління СБ України.

У подальшому зазначений погоджений рапорт був направлений начальнику департаменту господарського забезпечення СБ України з метою розгляду питання щодо виключення зі складу службового житла квартири за адресою АДРЕСА_2 та зняття позивача з квартирного обліку в центральному управлінні СБ України.

У жовтні 2018 року житлово-побутовою комісією Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБ України була проведена перевірка житлових умов за адресою АДРЕСА_2 , за результатами якої складено акт обстеження житлових умов, в якому встановлено факт проживання ОСОБА_1 разом з сім`єю у приміщенні та не виявлено ознак нецільового використання службового житла. Також у своєму висновку житлово-побутова комісія підтримала клопотання (рапорт) позивача про виключення квартири зі складу службового житла та надання в постійне користування. Також, першим заступником начальника Головного управління «К» СБ України було направлено додаткові матеріали начальнику департаменту господарського забезпечення СБ України для їх долучення до квартирної справи ОСОБА_1 та врахуванні при прийнятті рішення щодо виключення займаної позивачем та його сім`єю службової квартири АДРЕСА_3 зі складу службових та надання у постійне користування.

10 березня 2020 року на засіданні житлово-побутової комісії Центрального управління СБ України (протокол № 11) розглянуто рапорт ОСОБА_1 (вх. ДГЗ від 24 липня 2017 року № 5095) щодо виключення 3-х кімнатної квартири АДРЕСА_1 зі складу службових приміщень СБ України та відмовлено у його задоволенні.

ОСОБА_1 та його сина залишено на квартирному обліку у Центральному управлінні СБ України складом сім`ї дві особи з 19 травня 2009 року - у загальній черзі. Батьків та доньку знято з квартирного обліку у зв`язку із самостійним поліпшенням житлових умов.

08 серпня 2023 року позивач за допомогою підсистеми «Електронний суд» звернувся до суду з даним позовом.

Також заявив клопотання про поновлення строку звернення з позовною заявою. В обґрунтування зазначив, що у березні 2023 року, з урахуванням загальних строків давності, він звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Служби безпеки України за захистом свого права та членів своєї сім`ї на житло в порядку цивільного судочинства, де просив зобов`язати СБ України виключити 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 зі складу службових приміщень СБ України для забезпечення позивача та його сім`ї вказаною квартирою як постійним житлом та реалізації права ветерана військової служби і учасника бойових дій, його неповнолітньої дитини права на житло, яке передбачене Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод. За результатами розгляду в суді першої, апеляційної та касаційної інстанції відмовлено у розгляді поданого позову за правилами цивільного судочинства з підстав належності таких категорій справ до юрисдикції адміністративних судів. Відтак, про порушення свого права стало відомо після оприлюднення 13 червня 2023 року ухвали Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2023 року.

Судом першої інстанції, з підстав зазначених у клопотанні, вирішено поновити позивачу строк на звернення з позовною заявою.

Рішення про відмову в позові суд першої інстанції мотивував тим, що позивачем вже використано право на реалізацію приватизації житла у 2004 році шляхом приватизації квартири, яка йому була надана під час проходження військової служби в СБ України у 2001 році як житло для постійного користування. Враховуючи зазначене, відповідно до вимог чинного законодавства позивач має право на отримання житлової площі на сина у розмірі 13.65 кв.м. та додаткових 10 кв.м. на сім`ю, що разом складає 23.65 кв. м. Тому, правові підстави для надання позивачу та членам його сім`ї квартири АДРЕСА_1 для постійного проживання шляхом виключення зі складу службових відсутні, оскільки площа квартири, яку позивач має намір виключити зі службового житла для реалізації його права на забезпечення постійним житлом, становить 46.7 кв. м., що на 23.05 кв.м. більше. Окрім того, позивач позбавлений можливості реалізувати право на додаткову жилу площу, як особа, яка перебуває на квартирному обліку в СБ України, оскільки не здійснює наукову діяльність в цій установі в порядку, встановленому нормативно-правовими актами СБ України.

Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує такі норми чинного законодавства та фактичні обставини справи.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Визначення основних засад державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі здійснює Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 2011-ХІІ держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.

Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.

Статтею 118 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) встановлено, що Службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

На підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті ради видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення (частина перша статті 122 ЖК України).

Стаття 119 ЖК України передбачає, що перелік категорій робітників, яким може бути надано службові жилі приміщення, встановлюється законодавством України.

Відповідно до приписів статті 121 ЖК України порядок надання службових жилих приміщень установлюється цим Кодексом та іншими актами законодавства України. Службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншого громадського об`єднання.

Пунктом 2, 3 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР «Про службові жилі приміщення» від 04 лютого 1988 року (далі - Положення), регламентовано, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Через це зазначені приміщення повинні знаходитися у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується (їх робочого місця).

Підприємства, установи, організації мають використовувати службові жилі приміщення за їх цільовим призначенням.

Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації. В тих випадках, коли підприємство, установа, організація розташована на території одного населеного пункту (району в місті), а жиле приміщення на території іншого, рішення про його включення до числа службових приймається виконавчим комітетом Ради народних депутатів за місцем знаходження приміщення.

Згідно з пунктом 6 Положення жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових.

Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців - осіб офіцерського (у тому числі осіб, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, розвідувальних органів, посади в яких комплектуються військово-службовцями, у тому числі звільнених в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у військових частинах, закладах, установах та організаціях після звільнення та членів їх сімей, визначений Порядком забезпечення військовослужбовців і членів їх сімей житловими приміщеннями, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081 (далі - Порядок № 1081).

Відповідно до абзацу 1 пункту 3 Порядку № 1081 військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання.

Згідно із абзацами 3, 4 пункту 3 Порядку № 1081 забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.

Житлові приміщення надаються військовослужбовцям у межах норм, встановлених законодавством.

Тобто, законодавством прямо передбачено право військовослужбовців самостійно визначатись, яким способом (шляхом) вони бажають реалізувати своє право на забезпечення житлом для постійного проживання.

Відповідно до абзацу 2 пункту 11 Порядку № 1081 житлове приміщення виключається з числа службового, якщо відпала потреба в його використанні, а також якщо в установленому порядку його виключено з числа житлових приміщень.

Виключення житлового приміщення з числа службового провадиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу.

Згідно із пунктом 22 Порядку № 1081 облік військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов, ведеться у військових частинах та квартирно-експлуатаційних органах.

Порядок забезпечення жилими приміщеннями військовослужбовців Служби безпеки України регламентується Інструкцією про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Служби безпеки України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої наказом Служби безпеки України № 792 від 06 листопада 2007 року (далі - Інструкція).

Пунктом 1.2. Інструкції передбачено, що державні службовці, службовці та працівники, які проходять службу (працюють) у СБ України, забезпечуються житловими приміщеннями відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до пункту 4 Інструкції співробітникам, які мають вислугу 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання.

Забезпечення за рахунок СБ України співробітників та членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту на будівництво (купівлю) житла в установленому порядку.

Відповідно до пункту 5.17. Інструкції зі службових житлових приміщень без надання іншого житлового приміщення не може бути виселено:

- інвалідів війни та інших інвалідів з числа співробітників, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті СРСР чи при виконанні інших обов`язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті; учасників Великої Вітчизняної війни, які перебували у складі діючої армії; сім`ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали безвісти при захисті СРСР чи при виконанні інших обов`язків військової служби; сім`ї військовослужбовців; інвалідів з числа осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ СРСР, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов`язків;

- осіб, які мають вислугу або стаж роботи в СБ України не менш як десять років;

- осіб, що звільнені з посади, у зв`язку з якою їм було надано житлове приміщення, але не припинили військової служби в СБ України;

- осіб, звільнених у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;

- пенсіонерів за віком, персональних пенсіонерів; членів сім`ї померлого співробітника, якому було надано службове житлове приміщення; інвалідів праці I і II груп, інвалідів I і II груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб;

- одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

Пунктом 5.21 Інструкції передбачено, що за бажанням співробітника або особи, звільненої з військової служби в СБ України, що перебуває на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, та проживає у службовому житловому приміщенні, це житлове приміщення може бути надано для постійного проживання шляхом виключення його з числа службових у випадках, якщо ця особа:

а) має вислугу на військовій службі 20 років і більше;

б) звільнена з військової служби за вислугою років, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, унаслідок інвалідності, захворювання, отриманого при виконанні обов`язків військової служби;

в) перебувала на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, до набрання чинності Законом України від 24 червня 2004 року № 1865-IV «Про внесення змін до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і належить до категорії осіб, які не можуть бути виселені зі службових приміщень без надання іншого житлового приміщення.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04 березня 2020 року у справі № 636/1514/19, визначальними обставинами - матеріальними підставами для задоволення позовних вимог (визнання права на виключення житла з числа службового та зобов`язання подання відповідного клопотання КЕВ м. Харків) є: перебування позивача на військовій службі, наявність календарної вислуги від 20 років, перебування на квартирному обліку та, до того ж, наявність статусу учасника бойових дій, що надає право на забезпечення постійним житлом, в тому числі і шляхом виключення квартири з числа службових. Вказав також, що посилання відповідача на необхідність дотримання черговості при вирішенні питання щодо виключення житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки позивач вже забезпечений службовим житлом у порядку черговості.

Така правова позиція підтримана Верховним Судом у постановах від 23 лютого 2022 року у справі № 953/17339/20, від 29 квітня 2022 року у справі № 640/16889/18.

Матеріали справи свідчать, що у позивача наявні всі, визначені пунктом 5.21 Інструкції № 792, умови для реалізації права на виключення житла, яке займає позивач, з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання у встановленому порядку.

Згідно з пунктом 5.12 Інструкції № 792 рішення про виключення з числа службових житлових приміщень приймається керівниками відповідних органів, закладів та установ СБ України на підставі пропозицій житлово-побутової комісії та за погодженням з житлово-побутовою комісією Центрального управління СБ України, що затверджується заступником Голови СБ України, до функціональних обов`язків якого належить координація господарського забезпечення, з наданням необхідних документів для його вивчення.

Конституційний Суд неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій держави, зокрема, гарантії соціального захисту. До них, насамперед, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме у Збройних Силах України, органах СБ України, податковій, міліції, прокуратурі, тощо (рішення КСУ від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій, гарантій).

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем дотримано всі необхідні умови для реалізації права на виключення житла, яке він займає, з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання.

Посилання суду першої інстанції на приписи пункту 5.11. Інструкції, яким встановлено, що службові житлові приміщення надаються у межах не менше рівня середньої забезпеченості громадян житловою площею в даному населеному пункті, визначеному в установленому порядку, але не більше 13,65 квадратного метра житлової площі на одну особу, є безпідставним, оскільки вказана норма регулює правовідносини при встановленні права на отримання службового приміщення, яке реалізоване позивачем у 2012 році при отриманні ордеру на службове житло.

В той же час, питання надання службового приміщення для постійного проживання шляхом виключення його з числа службових регламентовано пунктом 5.21. Інструкції, яким встановлено чіткий перелік критеріїв, за якими таке право може бути реалізовано та дотримання яких підтверджено під час розгляду цієї справи.

Окрім того, слід зауважити, що відповідно до пункту 5.17. Інструкції позивач як особа, яка має вислугу та стаж роботи в СБ України більше десять років, звільнений у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів та є одинокою особою з неповнолітньою дитиною, тому не може бути виселений зі службових житлових приміщень без надання іншого житлового приміщення.

При цьому, факт надання ОСОБА_1 у 2001 році від Служби безпеки України квартири АДРЕСА_4 жилою площею 34, 33 кв.м., та факт отримання у власність частини (17 кв. м) зазначеної квартири шляхом приватизації не позбавляє його права на отримання службового жилого приміщення, зокрема, спірної квартири за адресою АДРЕСА_5 .

Зазначені обставини встановлені під час розгляду справи № 752/10994/13-ц та відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України не підлягають доказуванню при розгляді цієї справи.

Приписами пункту 1.2. Інструкції встановлено, що якщо у співробітника після отримання ним житла для постійного проживання повторно виникли підстави для поліпшення житлових умов, йому надається додаткове житлове приміщення з урахуванням наявної житлової площі або після передачі СБ України раніше наданого йому житла.

Також, виходячи зі змісту рішень, прийнятих у зазначеній справі, спростовуються твердження суду першої інстанції про відсутність підстав для врахування додаткової житлової площі у вигляді кімнати (кабінету) або в розмірі до 20 квадратних метрів за позивачем, як науковим працівникам, який має науковий ступінь, для створення умов для провадження наукової діяльності, оскільки при розгляді іншої справи встановлено таке право.

Посилання суду першої інстанції на абзац 4 пункту 1 статті 12 Закону № 2011-ХІІ, за яким військовослужбовець має право отримати житлове приміщення один раз протягом усього часу проходження військової служби, а позивачем реалізовано право на отримання житлового приміщення у 2001 році, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки зазначений норма вступила в законну дію з 01 січня 2005 року та відповідно до статті 58 Конституції України не має зворотної дії у часі, тому не може розповсюджуватись на правовідносини, що склались в 2001 році.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач на законних підставах отримав і користується службовим приміщенням та відповідно до вимог чинного законодавства, висновків Верховного Суду, має можливість реалізувати своє право на виключення спірної квартири з числа службових для забезпечення сім`ї постійним житлом.

Відповідно до пункту 11 Порядку № 1081 виключення житлового приміщення з числа службового провадиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу. Про подібне зазначено в пункті 5.12 Інструкції № 792.

Отже, у спірних правовідносинах відповідач наділений повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації позивачем соціальних гарантій забезпечення жилими приміщеннями в силу його особливого статусу, визначеного Законом № 2011-ХІІ, тобто внаслідок проходження ним військової служби.

На час розгляду справи, відсутні законодавчі норми, які б обмежували встановлену чинним законодавством можливість реалізації права позивача на виключення його квартири з числа службових.

Крім цього, будь-яких належних і допустимих доказів на підтвердження факту подання позивачем відомостей, що не відповідають дійсності, які стали підставою для взяття останнього на облік, відповідач суду не надав.

Доказів, які б підтверджували вчинення неправомірних дій службовими особами при вирішенні питання про взяття членів сім`ї позивача на квартирний облік, відповідач суду також не надав.

З урахуванням наведених норм права колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про наявність підстав для виключення 3-х кімнатної квартири АДРЕСА_1 зі складу службових приміщень СБ України для забезпечення ОСОБА_1 та його сім`ї вказаною квартирою як постійним житлом та реалізації ветераном військової служби, учасником бойових дій і його неповнолітньою дитиною права на житло.

Як наслідок, рішення Житлово-побутової комісії Центрального управління СБ України (протокол № 11) від 10 березня 2020 року в частині відмови у виключенні 3-х кімнатної квартири АДРЕСА_1 зі складу службових приміщень СБ України є протиправним і підлягає скасуванню.

Під час апеляційного перегляду цієї справи колегією суддів враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 636/1514/19, від 22 грудня 2020 року у справі № 750/8002/19, від 18 лютого 2021 року у справі № 636/3680/19.

Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування, зокрема, індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи.

Належним способом захисту прав позивача буде зобов`язання Служби безпеки України направити відповідне клопотання (рішення) з належно оформленими документами до Голосіївської РДА у м. Києві про виключення 3-х кімнатної квартири АДРЕСА_1 зі складу службових приміщень СБ України для забезпечення ОСОБА_1 та його сім`ї вказаною квартирою як постійним житлом.

Такий спосіб захисту порушеного права ґрунтується на приписах частини третьої статті 245 КАС України та відповідає приписам Порядку № 1081, яким регламентовано, що виключно до компетенції виконавчих органів міських рад належить вирішення питання щодо виключення житла з числа службового, тому зобов`язання відповідача звернутись з відповідним клопотанням до Голосіївської РДА у м. Києві є способом ефективного відновлення порушеного права позивача.

З зазначених підстав не підлягають задоволенню вимоги про зобов`язання Служби безпеки України виключити спірну квартиру зі складу службових приміщень, оскільки такі повноваження віднесені до Голосіївської РДА у м. Києві.

Позовні вимоги про визнання за ОСОБА_1 права на виключення 3-х кімнатної квартири АДРЕСА_1 зі складу службових приміщень СБ України для забезпечення ОСОБА_1 та його сім`ю вказаною квартирою як постійним житлом заявлені відповідно до Цивільно-процесуального кодексу України, а тому не підлягають задоволенню.

Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права (щодо вирішення позовних вимог про скасування рішення) та висновки, викладені в його рішенні, частково не відповідають обставинам справи (щодо наявності обставин для виключення житла з числа службового), то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.

При ухваленні нового рішення суд апеляційної інстанції відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не розподіляє судові витрати, так як позивач їх не поніс (звільнений від сплати судового збору).

Керуючись статтями 308, 311, 317, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 травня 2024 року скасувати та прийняти нову постанову про часткове задоволення позовних вимог.

Скасувати рішення Житлово-побутової комісії Центрального управління Служби безпеки України (протокол № 11) від 10 березня 2020 року в частині відмови у виключенні 3-х кімнатної квартири АДРЕСА_1 зі складу службових приміщень Служби безпеки України.

Зобов`язати Службу безпеки України направити відповідне клопотання (рішення) з належно оформленими документами до Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про виключення 3-х кімнатної квартири АДРЕСА_1 зі складу службових приміщень Служби безпеки України для забезпечення ОСОБА_1 та його сім`ї вказаною квартирою як постійним житлом.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

Судді: Маринчак Н.Є.

Штульман І.В.