Ухвала

від 30.09.2024 по справі 320/32284/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

30 вересня 2024 року

м. Київ

справа №320/32284/23

адміністративне провадження № К/990/35205/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Коваленко Н.В.,

суддів: Бучик А.Ю., Тацій Л.В.,

перевіривши касаційну скаргу Служби безпеки України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.08.2024 у справі за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Служби безпеки України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, в якому просив:

- зобов`язати Службу безпеки України виключити 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 зі складу службових приміщень для забезпечення ОСОБА_1 та його сім`ї вказаною квартирою як постійним житлом та реалізації права на житло, як ветерана військової служби і учасника бойових дій та його неповнолітньої дитини, яке передбачене Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод;

- визнати за ОСОБА_1 право на виключення 3-х кімнатної квартири АДРЕСА_1 зі складу службових приміщень для забезпечення ОСОБА_1 та його сім`ю вказаною квартирою як постійним житлом;

- зобов`язати Службу безпеки України направити відповідне клопотання (рішення) з належно оформленими документами до Голосіївської РДА у м. Києві про виключення 3-х кімнатної квартири АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Службу безпеки України скасувати рішення Житлово-побутової комісії Центрального управління Служби безпеки України (протокол № 11) від 10.03.2020 в частині відмови у виключенні 3-х кімнатної квартири АДРЕСА_1 .

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 03.05.2024 в задоволені адміністративного позову відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.08.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Київського окружного адміністративного суду від 03.05.2024 скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково:

- скасовано рішення Житлово-побутової комісії Центрального управління Служби безпеки України (протокол № 11) від 10.03.2020 в частині відмови у виключенні 3-х кімнатної квартири АДРЕСА_2 зі складу службових приміщень Служби безпеки України;

- зобов`язано Службу безпеки України направити відповідне клопотання (рішення) з належно оформленими документами до Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про виключення 3-х кімнатної квартири АДРЕСА_3 зі складу службових приміщень Служби безпеки України для забезпечення ОСОБА_1 та його сім`ї вказаною квартирою як постійним житлом.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, Служба безпеки України звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, Верховний Суд виходить із такого.

Розгляд справи в суді першої інстанції здійснено в порядку спрощеного позовного провадження.

Пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Приписами частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв`язку передбачає, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.

Обґрунтовуючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, скаржник посилається на пункти 3 частини четвертої та підпункти «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Вважає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині надання військовослужбовцям жилих приміщень для постійного проживання після 01.01.2005, які були забезпечені таким житлом до цієї дати.

Також зазначає, що касаційна скарга має виняткове значення для Служби Безпеки України та військовослужбовців, які не забезпечені службовим чи постійним житлом та становить значний суспільний інтерес.

Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.

Для підтвердження фундаментального значення для формування єдиної правозастосовної практики скаржник має сформулювати проблемне правове питання, вирішення якого у випадку відкриття Верховним Судом касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Колегія суддів зауважує, що скаржник не визначає та не обґрунтовує фундаментальне значення касаційної скарги для формування єдиної правозастосовної практики, не вказує приклади неоднакового застосування судами у інших справах у подібних правовідносинах норми статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (Закон - № 2011-ХІІ) від 20.11.1991 в редакції до набрання чинності (01.01.2005) Законом України «Про внесення змін до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» ( Закон-№1865-ІV) від 24.06.2004.

Перевіряючи матеріали касаційної скарги, Судом встановлено, що зміст ухвалених у цій справі судових рішень та доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовної практики у такій категорії адміністративних справ, тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до посилань на підстави непогодження з оскаржуваним рішенням суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин та застосування нормативно-правових актів.

Суд також зауважує, що значення для формування єдиної правозастосовчої практики можуть мати питання права, що є найбільш суттєвими для такої практики та дійсно потребують уніфікованого підходу. До таких питань права можна віднести, зокрема наявність різних підходів судів щодо застосування одних і тих же норм матеріального та (або) процесуального права, і така різність практики супроводжується значною кількістю випадків оскарження судових рішень у подібних правовідносинах.

Також Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на те, що справа становить значний суспільний інтерес, оскільки вони носять загальний характер, який притаманний кожній аналогічній справі.

Вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.

Скаржником не наведено обґрунтованих доводів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.

Стосовно "виняткового значення" справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник належних обґрунтувань щодо винятковості цієї справи не наводить.

Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено існування обставин, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.

Керуючись статтями 248, 328, 333, 347, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Служби безпеки України постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.08.2024 у справі за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.

2. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження надіслати в порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.В. Коваленко

Суддя А.Ю. Бучик

Суддя Л.В. Тацій