Постанова

від 15.08.2024 по справі 400/2934/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 400/2934/20

адміністративне провадження № К/9901/28768/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Берназюка Я.О., Кравчука В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.03.2021 (головуючий суддя: Птичкіна В.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2021 (головуючий суддя: Бойко А.В., судді: Федусик А.Г., Шевчук О.А.) у справі № 400/2934/20 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Адмирал Агро» до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Миколаївській області, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Піві Прогресівка-Бета» про визнання протиправним і скасування дозволу на виконання будівельних робіт,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У липні 2020 року ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 або позивач-1), ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач-2), ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 або позивач-3), ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4 або позивач-4), ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_5 або позивач-5), ОСОБА_6 (далі - ОСОБА_6 або позивач-6), ОСОБА_7 (далі - ОСОБА_7 або позивач-7), ОСОБА_8 (далі - ОСОБА_8 або позивач-8), ОСОБА_9 (далі - ОСОБА_9 або позивач-9), Товариство з обмеженою відповідальністю «Адмирал Агро» (далі - ТОВ «Адмирал Агро» або позивач-10) звернулися до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (далі - ДАБІ України або відповідач-1), Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Миколаївській області (далі - УДАБІ України у Миколаївській області або відповідач-2), третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Піві Прогресівка-Бета» (далі - ТОВ «Піві Прогресівка-Бета»), в якому просили визнати протиправним і скасувати дозвіл № МК 112192611064 на виконання будівельних робіт «Нове будівництво комплексу будівель та споруд: фотогальванічна електростанція «ПівіПрогресівка-Бета» на території Ташинської сільської ради (за межами населених пунктів), Березанського району, Миколаївської області», виданий ДАБІ України.

Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 11.03.2021, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2021, у задоволенні позову відмовив.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 (позивач-2) подав касаційну скаргу, у якій просить Суд скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нову постанову про задоволення позову.

IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 16.08.2021 відкрито касаційне провадження у справі.

За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09.08.2024 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачі (мешканці м. Миколаїв, сіл Ташине і Прогресівка Березанського району Миколаївської області і ТОВ «Адмирал Агро», місцезнаходження якого є смт Березанка Березанського району Миколаївської області) стверджують, що відповідно до інформації, яка міститься у Публічній кадастровій карті України, земельна ділянка з кадастровим номером 4820985000:14:000:0198, на території якої здійснюватиметься будівництво (що передбачає прокладення кабелів), належить до прибережних захисних смуг вздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах.

Своєю чергою, пункт 11 частини третьої статті 3 Закону України від 23.05.2017 №2059-VIII «Про оцінку впливу на довкілля» (надалі - Закон № 2059-VIII) визначає, що прокладення кабелів, трубопроводів та інших комунікацій на землях водного фонду є видом діяльності, що підлягає оцінці впливу на довкілля.

Таким чином, позивачі вважають, що ТОВ «Піві Прогресівка-Бета» до заяви про видачу дозволу на виконання будівельних робіт, відповідно до частини третьої статті 37 Закону України від 17.02.2011 № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (надалі - Закон № 3038-VI), мало також додати результати оцінки впливу на довкілля.

Проте, оскільки додатки до заяви не містять результатів оцінки впливу на довкілля, відповідач-2 повинен був відмовити третій особі у видачі оскаржуваного дозволу.

Також позивачі зазначили, що в порушення статті 4 Закону № 2059-VIII не було забезпечено своєчасне, адекватне та ефективне інформування громадськості про плановану діяльність; в порушення статті 7 Закону № 2059-VIII не було забезпечено проведення громадського обговорення у процесі оцінки впливу на довкілля.

Зазначені факти, на переконання позивачів, свідчать про те, що відповідач-2 не врахував усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), не врахував права особи на участь у процесі прийняття рішення, чим порушив принцип добросовісності та розумності і права позивачів.

В обґрунтування тверджень про порушення екологічних прав і доводів про право на судовий захист позивачі послалися на статтю 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частину сьому статті 41, статтю 50 Конституції України, норми ратифікованої Законом України від 06.07.1999 № 832-XIV Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Орхуська конвенція), норми Закону України від 25.06.1991 № 1264-ХІІ «Про охорону навколишнього природного середовища», рішення Європейського суду з прав людини.

Відповідачі позов не визнали. Зазначили, що відповідність проєкту вимогам містобудівного законодавства, в тому числі і в частині оцінку впливу на навколишнє природне середовище, була підтверджена експертним звітом. Також за позицією відповідачів, у задоволенні позову необхідно відмовити, оскільки відсутні докази порушення прав, свобод та інтересів позивачів саме фактом видачі оскаржуваного дозволу.

Позивачі подали відповідь на відзив. Наполягають, що відповідно до даних, що містяться в Публічній кадастровій карті України, земельна ділянка з кадастровим номером 4820985000:14:000:0198, на території якої здійснюватиметься будівництво (що передбачає прокладення кабелів), належить до прибережних захисних смуг вздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах.

У відомостях про зареєстроване обмеження у використанні земельної ділянки з кадастровим номером 4820985000:14:000:0198 визначено вид обмеження: «Прибережна захисна смуга вздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах».

Отже, відповідно до пункту «а» частини першої статті 58 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 4 Водного кодексу України (далі - ВК України), спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду та є природоохоронною територією.

Третя особа також подала пояснення у справі, в яких стверджує, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель водного фонду, тому до заяви про видачу дозволу обґрунтовано не були додані результати оцінки впливу на довкілля.

Своєю чергою, на переконання третьої особи, відповідач діяв у межах та у спосіб визначених Законом № 3038-VI повноважень.

Окрім того, Товариство заперечило твердження позивачів про те, що Управління порушило їхні права, і вказало на пропуск позивачами строку звернення до суду.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій установлено, що у вересні 2019 року ТОВ «Піві Прогресівка-Бета» звернулося до УДАБІ у Миколаївській області із заявою про видачу дозволу на виконання будівельних робіт «Нове будівництво комплексу будівель та споруд: фотогальванічна електростанція «ПІВІ ПРОГРЕСІВКА-БЕТА» на території Ташинської сільської ради (за межами населених пунктів) Березанського району Миколаївської області».

У заяві третя особа зазначила, зокрема, місце розташування об`єкта будівництва: Миколаївська область, Березанський район на території Ташинської сільської ради (за межами населеного пункту) кадастрові номери 4820985000:14:000:0098 та 4820985000:15:000:0160.

18.09.2019 УДАБІ у Миколаївській області було видано Товариству дозвіл на виконання будівельних робіт № МК 112192611064.

Вважаючи, що оскаржуваним дозволом порушуються законні права та інтереси позивачі, останній звернулися з позовом до суду.

V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з відсутності обов`язку у третьої особи здійснювати відповідно до вимог Закону № 2059-VIII оцінку впливу на довкілля при намірі виконання будівельних робіт на спірній земельній ділянці, оскільки такий обов`язок виникає лише у разі проведення робіт із прокладання кабелю на землях водного фонду.

Із інформації, що міститься у Державному земельному кадастрі, суди попередніх інстанцій установили, що земельна ділянка з кадастровим номером 4820985000:14:000:0098 віднесена до категорії «Землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення».

Згідно із відомостями, зазначеними у витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, цільове призначення спірної земельної ділянки - для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій.

Своєю чергою, згідно наявної інформації Державного земельного кадастру, земельна ділянка з кадастровим номером 4820985000:14:000:0098 має обмеження у використанні, а саме - прибережна захисна смуга вздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх водах.

Одночасно з цим суди констатували, що до земель водного фонду належать лише землі, визначені у статті 4 ВК України, в тому числі, безпосередньо прибережні захисні смуги.

У контексті спірних правовідносин судами попередніх інстанцій установлено, що спірна земельна ділянка, площею 79,6926 га, відноситься до категорії «Землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення» і в цілому не відноситься до земель водного фонду. Зазначена обставина також підтверджується відповіддю Державного агентства водних ресурсів України, наданою листом від 20.09.2018 № 5748/9/11-18, яким повідомлено ТОВ «Піві Прогресівка-Бета» про відсутність підстав для погодження проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки.

Водночас обмеження у використанні земельної ділянки встановлюють певні вимоги (у спірному випадку згідно зі статтею 62 ЗК України) до використання земельних ділянок або їх частин, але не визначають належність цієї земельної ділянки до певної категорії земель.

Отже наявність обмеження на земельній ділянці у вигляді прибережної захисної смуги, за висновками судів обох інстанцій, не свідчить про віднесення всієї спірної земельної ділянки до земель водного фонду.

VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Касаційна скарга позивача-2 обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме: від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 27.05.2020 у справі №310/8559/16-ц, від 27.01.2020 у справі № 488/6479/14-ц, від 09.12.2020 у справі №676/2332/18, від 12.11.2020 у справі № 487/688/18.

Із посиланням на пункти 2, 11 частини третьої статті 3 Закону № 2059-VIII скаржник стверджує, що у процесі провадження планової діяльності (прокладання кабелів при здійсненні будівництва сонячної електростанції), Товариством мала проводитися оцінка впливу на довкілля з двох підстав, по - перше, у зв`язку із зміною цільового призначення земель сільськогосподарського призначення, по - друге, у зв`язку з прокладенням кабелів на землях водного фонду.

Скаржник також наполягає, що землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування.

Водночас, за позицією скаржника, суди попередніх інстанцій зробили неправильний висновок, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель водного фонду, в зв`язку з чим визнали відсутнім обов`язок третьої особи отримувати результати оцінки впливу на довкілля.

Суди попередніх інстанцій також не врахували правовий висновок Верховного Суду у постанові від 12.11.2020 у справі № 437/688/18 про можливість одночасного віднесення однієї і тієї ж земельної ділянки і до земель водного фонду і до земель іншого цільового призначення.

Також на переконання скаржника, наданий ТОВ «Піві Прогресівка - Бета» лист Державного агентства водних ресурсів України від 20.09.2018 не можна вважати належним і допустимим доказом у справі.

Підсумовуючи викладене, скаржник вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про правомірність видачі оскаржуваного дозволу.

Від Державної інспекції архітектури та містобудування України (далі - ДІАМ), яка є правонаступником ДАБІ України (відповідач-1), надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ДІАМ стверджує, що законодавчо не визначено можливості скасувати в порядку державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт.

ДІАМ також не погоджується із доводами скаржника про необхідність отримання третьою особою результатів оцінки впливу на довкілля, оскільки спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4820985000:14:000:0098 не належить до земель водного фонду, а відноситься до категорії земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Своєю чергою, наявність обмеження на земельній ділянці у вигляді прибережної захисної смуги не свідчить про віднесення всієї спірної земельної ділянки до земель водного фонду.

За наведених вище аргументів, ДІАМ вважає відсутніми підстави для скасування в судовому порядку дозволу № МК 112192611064, виданого 18.09.2019 УДАБІ у Миколаївській області.

ДІАМ також вважає, що оскаржуваним дозволом не порушуються права позивачів.

Від ТОВ «Піві Прогресівка-Бета» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому третя особа стверджує про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача-2 з тих підстав, що висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник для обґрунтування наявності підстави для касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, є нерелевантними до справи, що переглядається, оскільки стосуються правовідносин, які повністю відрізняються за суб`єктним складом учасників справи, предметом та підставами позову, а також фактичними та правовими обставинами справи.

Щодо суті спору, третя особа наполягає, що в неї не виник обов`язок отримувати результати оцінки впливу на довкілля у відповідності до вимог пункту 11 частини третьої статті 3 Закону № 2059-VIII при здійсненні будівництва фотогальванічної електростанції «ПІВІ ПРОГРЕСІВКА-БЕТА», оскільки спірна земельна ділянка не належить до земель водного фонду, а відноситься до земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Третя особа визнає, що прибережна захисна смуга може бути встановлена на земельній ділянці, яка відноситься до земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Проте встановлення прибережної смуги має наслідком певні обмеження у використанні земельної ділянки, але не визначає належність цієї земельної ділянки до певної категорії земель.

Також третя особа зазначає, що у межах розгляду цивільної справи № 489/3873/20 надавалася оцінка цільовому призначенню земельної ділянки з кадастровим номером 4820985000:14:000:0098.

Суди у справі № 489/3873/20 встановили, що земельну ділянку з кадастровим номером 4820985000:14:000:0098 не віднесено до будь-якого виду діяльності передбаченого частинами другою, третьою статті 3 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» та до земель водного фонду, а відтак підстави необхідності отримання оцінки впливу на довкілля при зміні цільового призначення земельної ділянки відсутні.

Також суди у справі № 489/3873/20 констатували, що нормами статті 90 ВК України прямо дозволяється надання земельних ділянок прибережної захисної смуги для розміщення на ній об`єктів, що виробляють електроенергію за рахунок енергії сонця.

Своєю чергою, встановлені судами обставини у справі № 489/3873/20 є преюдиційними в силу вимог частини четвертої статті 78 КАС України.

Також на переконання третьої особи не відповідають дійсності доводи скаржника про прокладення ТОВ «Піві Прогресівка-Бета» кабелів на спірній земельній ділянці. Зазначені обставини відповідачами і третьої особою не визнавалися, а судами попередніх інстанцій не встановлювалися.

Інші учасники справи, правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористалися.

VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, висловленим у касаційній скарзі та відзиві на неї, Верховний Суд виходить з такого.

Надаючи правову оцінку праву звернення з цим позовом до суду, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Екологічні інтереси населення також можуть захищатися у судовому порядку на підставі частини 7 статті 41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а також приписів статті 66 Конституції України, відповідно до яких ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю.

Верховний Суд вважає за необхідне розтлумачити підстави для звернення з позовом до суду для захисту охоронюваного законом інтересу у сфері належного функціонування природних екосистем в світлі гарантій, закріплених в Орхуській конвенції - міжнародному договорі, який встановив зобов`язання держав у сфері доступу до правосуддя в екологічних справах.

Орхуська конвенція ратифікована Законом України від 06 липня 1999 року № 832-ХІV та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.

Для забезпечення належної реалізації, зокрема, екологічних прав Орхуська конвенція передбачає у статті 9 право і гарантії доступу до судового й адміністративного оскарження рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені з порушенням права на доступ до інформації чи права на участь у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля.

Пунктом 3 статті 9 Орхуської конвенції на її Договірні Сторони покладається зобов`язання, зокрема, забезпечувати доступ громадськості до процедур оскарження дій та бездіяльності державних органів і приватних осіб, що порушують вимоги національного екологічного законодавства.

Водночас відповідно до Орхуської конвенції представники громадськості мають право оспорювати порушення національного законодавства у сфері довкілля незалежно від того, належать такі порушення до прав на інформацію і на участь громадськості при прийнятті рішень, гарантованих Орхуською конвенцією, чи ні (згідно з Керівництвом із провадження Орхуської конвенції (ООН, 2000 рік), далі - Керівництво). Орхуська конвенція забезпечує доступ до правосуддя як на підставі власних положень, так і в порядку забезпечення дотримання національного природоохоронного законодавства.

Так, відповідно до положень статті 2 Орхуської Конвенції «Громадськість» означає одну або більше фізичних чи юридичних осіб, їхнє об`єднання, організації або групи, які діють згідно з національним законодавством або практикою (пункт 4).

Зміст наведених норм Орхуської Конвенції свідчить, що ця Конвенція закріпила фундаментальне право громадськості, в тому числі однієї фізичної особи, оскаржити рішення, дії чи бездіяльність якими порушуються норми чинного законодавства, що стосується охорони навколишнього середовища.

Для забезпечення запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема, допустимого рівня безпеки населення та навколишнього природного середовища здійснюється державний нагляд (контроль) спеціально уповноваженими органами, яким делеговано повноваження здійснювати відповідні заходи державного нагляду (контролю).

У пункті 9 Орхуської конвенції, визначено, що крім процедур перегляду, передбачених вище пунктами 1 і 2, і без їх порушення, кожна зі Сторін забезпечує представникам громадськості, коли вони відповідають передбаченим законодавством критеріям, якщо такі є, доступ до адміністративних або судових процедур для оскарження дій або бездіяльності приватних осіб і громадських органів, які порушують положення національного законодавства, що стосується навколишнього середовища.

Отже, положеннями Орхуської конвенції передбачено право оскарження порушень виключно «законодавства, що стосується навколишнього середовища». Критерієм віднесення положень норм чинного законодавства, до того, яке стосується навколишнього середовища, повинен бути результат, на досягнення якого ці норми спрямовані. Обрання саме такого способу тлумачення цього словосполучення обумовлюється метою Орхуської конвенції, якою є «сприяння захисту права кожної людини нинішнього і прийдешніх поколінь жити в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров`я та добробуту».

Відтак, метою зазначеної Конвенції є досягнення певного «екологічного» результату, у зв`язку з чим оскарження рішення, дії чи бездіяльності державних органів та інших осіб, у порядку, передбаченому пунктом 3 статті 9 Орхуської конвенції, відповідатиме меті зазначеної Конвенції лише у випадку оскарження порушення норми, яке призводить до негативного впливу на навколишнє природне середовища, або ж такого порушення, яке істотно знижує ефективність гарантій від негативного впливу на навколишнє природне середовище чи життя і здоров`я людини.

Подібна правова позиція щодо тлумачення вказаного пункту Орхуської конвенції викладена у постанові Верховного Суду від 15 травня 2020 року у справі №420/2256/19, від 17 січня 2024 року у справі №240/9382/19, від 16 березня 2023 року у справі № 640/351/20.

Преамбулою до Закону України 25 червня 1991 року № 1264-XII «Про охорону навколишнього природного середовища» (далі також Закон № 1264-XII) невід`ємною умовою сталого економічного та соціального розвитку України визначено забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини.

Статтею 9 цього Закону до екологічних прав громадян віднесено право на безпечне для їх життя та здоров`я навколишнє природне середовище; об`єднання в громадські природоохоронні формування; подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров`ю і майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище (пункти «а», «д», «з» частини першої цієї статті).

Екологічні права громадян забезпечуються участю громадських організацій та громадян у діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища, компенсацією в установленому порядку шкоди, заподіяної здоров`ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища (пункти «в», «д» частини 1 статті 10 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Відповідно до статті 11 Закону № 1264-XII Україна гарантує своїм громадянам реалізацію екологічних прав, наданих їм законодавством.

Місцеві ради, органи державної влади в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів зобов`язані подавати всебічну допомогу громадянам у здійсненні природоохоронної діяльності, враховувати їх пропозиції щодо поліпшення стану навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів, залучати громадян до участі у вирішенні питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів.

Порушені права громадян у галузі охорони навколишнього природного середовища мають бути поновлені, а їх захист здійснюється в судовому порядку відповідно до законодавства України.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися громадянами особисто або спільно через об`єднання громадян (громадськість).

Отже, зважаючи на те, що цей позов подано на захист екологічних прав позивачів, колегія суддів відхиляє доводи ДІАМ про відсутність у позивачів права на звернення з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку по суті спірних правовідносин, колегія суддів зазначає таке.

У межах розгляду цієї справи розглядається законність видачі ТОВ «Піві Прогресівка-Бета» дозволу від 28.09.2019 № МК 112192611064 на виконання будівельних робіт «Нове будівництво комплексу будівель та споруд: фотогальванічна електростанція «ПІВІ ПРОГРЕСІВКА-БЕТА» на території Ташинської сільської ради (за межами населених пунктів), Березанського району, Миколаївської області».

Закон № 3038-VI встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Відповідно до приписів частини першої статті 34 Закону № 3038-VI замовник має право виконувати будівельні роботи після видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об`єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України «Про оцінку впливу на довкілля».

Згідно із частиною першою статті 37 Закону № 3038-VI право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об`єктах будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України «Про оцінку впливу на довкілля», підключення об`єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Дозвіл на виконання будівельних робіт видається органами державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви (частина друга статті 37 Закону № 3038-VI).

Підпунктом 8 пункту 4 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.07.2014 № 294 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; втратив чинність 16.09.2021) встановлено, що Держархбудінспекція відповідно до покладених на неї завдань видає дозволи на виконання будівельних робіт, повідомлення про внесення змін до них, відмовляє у видачі таких дозволів, анулює дозволи на виконання будівельних робіт.

Отже, видача дозволу на виконання будівельних робіт віднесено до повноважень Держархбудінспекції.

Відповідно до приписів статті 37 Закону № 3038-VI форма дозволу на виконання будівельних робіт, форма заяви, що подається для його отримання, форма відмови у видачі дозволу на виконання будівельних робіт, порядок видачі та анулювання дозволу на виконання будівельних робіт визначаються Кабінетом Міністрів України.

Своєю чергою, механізм набуття права на виконання підготовчих та будівельних робіт визначає Порядок виконання підготовчих та будівельних робіт, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 466 «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; долі - Порядок № 466).

За визначенням, наведеним у пункті 2 цього Порядку, будівельні роботи - роботи з нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту.

Надання (отримання), відмова у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю, визначеними статтею 7 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (пункт 3 Порядку № 466).

Відповідно до приписів пункту 5 Порядку № 466, будівельні роботи можуть виконуватися замовником після отримання документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або договору суперфіцію та видачі замовнику дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об`єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля відповідно до Закону України «Про оцінку впливу на довкілля».

Згідно із пунктом 27 Порядку № 466 дозвіл видається на безоплатній основі відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю за формою, наведеною у додатку 9 до цього Порядку.

Відповідно до пунктів 6, 10 цього Порядку документи, що надають право на виконання підготовчих робіт, діють до моменту отримання права на виконання будівельних робіт. Документи, що надають право на виконання будівельних робіт, є чинними до завершення будівництва.

Видача дозволу здійснюється шляхом внесення даних до реєстру з дотриманням вимог Законів України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» та «Про адміністративні послуги».

Пунктом 28 Порядку № 466 унормовано, що замовник (його уповноважена особа) подає особисто або надсилає рекомендованим листом з описом вкладення чи через електронний кабінет до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю заяву про отримання дозволу за формою, наведеною у додатку 10 до цього Порядку.

Виключний перелік документів, які має бути додано до заяви для отримання дозволу, визначено частиною третьою статті 37 Закону № 3038-VI, який включає:

1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію;

2) копія розпорядчого документа щодо комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду у разі здійснення комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду на замовлення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування на відповідних землях державної чи комунальної власності (замість копії документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою);

3) проектна документація на будівництво, розроблена та затверджена в установленому законодавством порядку;

4) копія документа, що посвідчує право власності на будинок чи споруду, або згода його власника, засвідчена у встановленому законодавством порядку, на проведення будівельних робіт у разі здійснення реконструкції, реставрації чи капітального ремонту;

5) копії документів про призначення осіб, відповідальних за виконання будівельних робіт, та осіб, які здійснюють авторський і технічний нагляд;

6) інформація про ліцензію, що дає право на виконання будівельних робіт, та кваліфікаційні сертифікати;

7) результати оцінки впливу на довкілля у випадках, визначених Законом України «Про оцінку впливу на довкілля».

Аналогічний перелік документів також визначений пунктом 27 Порядку № 466.

Згідно із пунктом 29 Порядку № 466 орган державного архітектурно-будівельного контролю протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви приймає рішення про надання дозволу або відмову у його видачі.

Відповідно до приписів частини четвертої статті 37 Закону № 3038-VI, яка кореспондується із пунктом 30 Порядку № 466, підставою для відмови у видачі дозволу на виконання будівельних робіт є:

1) неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу такого дозволу;

2) невідповідність поданих документів вимогам законодавства;

3) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах;

4) результати оцінки впливу на довкілля у випадках, визначених Законом України «Про оцінку впливу на довкілля».

Отже, зміст наведених норм права дає підстави дійти висновку, що однією з умов отримання дозволу на виконання будівельних робіт є подання у складі документів результатів оцінки впливу на довкілля у випадках, визначених Законом України «Про оцінку впливу на довкілля» (Закон № 2059-VIII). Своєю чергою відсутність таких документів є підставою для відмови у видачі дозволу на виконання будівельних робіт відповідно до приписів частини четвертої статті 37 Закону №3038-VI, пункту 30 Порядку № 466.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 стверджує, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4820985000:14:000:0098 належить до земель водного фонду, а також, що планова діяльність ТОВ «Піві Прогресівка-Бета» передбачає прокладення кабелів при здійсненні будівництва сонячної електростанції, тому відповідно до вимог Закону № 2059-VIII підлягає оцінці впливу на довкілля. Водночас ТОВ «Піві Прогресівка-Бета» не здійснювало оцінку впливу на довкілля. За таких аргументів, скаржник вважає, що у Держархбудінспекції були відсутні законодавчо визначені підстави для видачі третій особі оскаржуваного дозволу з підстав некомплектності документів.

Надаючи правову оцінку цим доводам у контексті встановлених судами попередніх інстанцій обставин у справі, колегія суддів зазначає таке.

Згідно із частинами першою, другою статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до частини першої статті 19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (частина перша статті 20 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки, зокрема: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); відомості про обмеження у використанні земельних ділянок та ін.

Із інформації Державного земельного кадастру судами попередніх інстанцій установлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 4820985000:14:000:0098 віднесена до категорії «Землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення».

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, цільове призначення зазначеної вище земельної ділянки - для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій.

Водночас, згідно наявної інформації Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 4820985000:14:000:0098 має обмеження у використанні, а саме - прибережна захисна смуга вздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх водах.

Частиною четвертою статті 4 ВК України передбачено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті, в тому числі, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

Згідно із частиною першою статті 58 ЗК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів; ґ) штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.

Стаття 88 ВК України визначає, що з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

Зміст наведених норм права дає підстави дійти висновку, що землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється спеціальний порядок надання й використання.

Прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойми, на якій встановлено особливий режим.

Отже, віднесення земельних ділянок, зайнятих водними об`єктами, до земель водного фонду підтверджується самим фактом перебування їх під водним об`єктом і в межах прибережних захисних смуг.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26.10.2021 у справі № 400/2936/20.

Судами попередніх інстанцій достеменно установлено, що спірна земельна ділянка, площею 79,6926 га, відноситься до категорії «Землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення» і в цілому не відноситься до земель водного фонду.

Своєю чергою обмеження у використанні земельної ділянки встановлюють певні вимоги (в цьому випадку згідно зі статтею 62 ЗК України) до використання земельних ділянок або їх частин, але не визначають належність цієї земельної ділянки до певної категорії земель.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами пункту 11 частини третьої статті 3 Закону № 2059-VIII не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Згідно із пунктом 11 частини третьої статті 3 Закону № 2059-VIII друга категорія видів планованої діяльності та об`єктів, які можуть мати значний вплив на довкілля та підлягають оцінці впливу на довкілля, включає видобування піску і гравію, прокладання кабелів, трубопроводів та інших комунікацій на землях водного фонду.

Колегія суддів зазначає, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4820985000:14:000:0098 вже була предметом судового розгляду у справі №489/3873/20 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, ТОВ «Піві Прогресівка-Бета» про скасування наказу та визнання договору оренди землі недійсним.

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 18.03.2021 у справі № 489/3873/20, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 26.05.2021, у задоволенні позову відмовлено.

Верховний Суд постановою від 24.12.2021 у справі № 489/3873/20 залишив без змін рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 18.03.2021 та постанову Миколаївського апеляційного суду від 26.05.2021.

Одним із доводів касаційної скарги у справі № 489/3873/20 було те, що земельна ділянка з кадастровим номером 4820985000:14:000:0098 належить до земель водного фонду, а також, що планова діяльність ТОВ «Піві Прогресівка-Бета» передбачала прокладення кабелів при здійсненні будівництва сонячної електростанції, а тому відповідно до вимог Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» підлягала оцінці впливу на довкілля.

Оцінюючі такі доводи, Верховний Суд у постанові від 24.12.2021 у справі №489/3873/20 зазначив таке:

«Суди встановили, що згідно з пунктом 3 Містобудівних умов та обмежень для проєктування об`єкту будівництва земельна ділянка з кадастровим номером 4820985000:14:000:0098 належить до земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів енергогенеруючих підприємств, установ та організацій.

Листом від 24 вересня 2018 року Державне агентство водних ресурсів України підтвердило те, що вказана земельна ділянка не належить до земель водного фонду.

Окрім цього встановлено, що проєктна документація щодо об`єкта «Нове будівництво комплексу будівель та споруд: фотогальванічна електростанція ТОВ «ПІВІ ПРОГРЕСІВКА-БЕТА» на території Ташинської сільської ради (за межами населених пунктів) Березанського району Миколаївської області» містить том 11 «Оцінка впливу на навколишнє середовище», який розроблений з метою визначення доцільності і прийнятності планованої діяльності і обґрунтування екологічних, економічних, технічних, організаційних, санітарних, державно-правових та інших заходів щодо забезпечення безпеки навколишнього середовища, у пункті 1.1 якого зазначено, що планова діяльність не належить до будь-якої категорії видів діяльності та об`єктів, які можуть мати значний вплив на довкілля та підлягають оцінці впливу на довкілля відповідно до статті 3 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля».

Проєктна документація за цим проєктом була затверджена експертним звітом від 16 серпня 2019 року № 01-034-19/П, у якому зазначено, що документація розроблена відповідно до вихідних даних на проєктування з дотримання вимог до міцності, надійності та довговічності об`єкта будівництва, його експлуатаційної безпеки та інженерного забезпечення і може бути затверджена в установленому порядку. Крім того, в експертному звіті зазначено, що в проєкті міститься розділ ОВНС (оцінка впливу на навколишнє середовище), відповідно до якого будівництво та експлуатація об`єкта не викликає негативного впливу на навколишнє середовище.

За викладених обставин обґрунтованим є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність в спірному випадку в ТОВ «ПІВІ ПРОГРЕСІВКА-БЕТА» обов`язку здійснювати відповідно до Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» оцінку впливу на довкілля, а тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними».

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, наведена норма визначає преюдиційні підстави звільнення осіб, які беруть участь у справі, від доказування обставин з метою досягнення процесуальної економії - за наявності цих підстав у суду не буде необхідності досліджувати докази для встановлення певних обставин.

Зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини у справі, що розглядається, а також обставини, встановлені у цивільній справі № 489/3873/20, колегія суддів погоджується із висновками судів обох інстанцій щодо відсутності у спірному випадку обов`язку у ТОВ «Піві Прогресівка-Бета» здійснювати відповідно до вимог Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» оцінку впливу на довкілля при намірі виконання будівельних робіт на земельній ділянці з кадастровим номером 4820985000:14:000:0098, оскільки такий обов`язок виникає лише у разі проведення робіт із прокладання кабелю на землях водного фонду.

Своєю чергою, у межах розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій не встановлено, а позивачами не доведено, що ТОВ «Піві Прогресівка-Бета» буде здійснюватися прокладення кабелів на землях водного фонду.

Одночасно з цим, колегія суддів виключає можливість застосування висновків, викладених у постановах Верховного Суду у справах № 487/10128/14-ц, №469/1044/17, №310/8559/16-ц, № 488/6479/14-ц, № 676/2332/18 та № 487/688/18, до справи, що розглядається, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними, ухвалені за інших фактичних обставин справи, з урахуванням іншої нормативної бази, що у своїй сукупності не дозволяє аналогічно застосувати ті ж самі положення законодавства та, відповідно, правову позицію у справі, що розглядається.

Так, у справі № 487/10128/14-ц предметом позову були вимоги органів прокуратури про визнання незаконним та скасування рішення міської ради в частині надання фізичній особі у власність земельної ділянки, визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, а також визнання недійсним державного акту на спірну ділянку. Підставами позову у цій справі були: встановлена законодавством заборона на безоплатну передачу у власність земельної ділянки у прибережній захисній смузі для житлового будівництва, а також віднесення спірної земельної ділянки до ландшафтно-рекреаційної зони м. Миколаєва, де заборонене будівництво (відповідно до Правил використання та забудови території м. Миколаєва, затверджених рішенням Миколаївської міської ради від 17.10.2003 №15/41).

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду при перегляді справи №487/10128/14-ц аналізувала норми ЗК України та положення ВК України лише на предмет законності передачі у приватну власність фізичній особі земельної ділянки для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд.

Спір у справі № 469/1044/17 стосувався незаконної передачі сільською радою земельної ділянки фізичній особі у приватну власність у зв`язку із віднесенням цієї ділянки до земель водного фонду.

У справі № 310/8559/16-ц прокуратура в інтересах держави звернулась до міської ради та фізичної особи з позовом про скасування рішення та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки у зв`язку з передачею її в оренду для цілей, не передбачених законом. Зокрема, земельна ділянка в межах прибережної захисної смуги була передана органом місцевого самоврядування фізичній особі для будівництва та обслуговування житлового будинку, що не передбачено статтею 90 ВК України.

Спір у справі № 488/6479/14 стосувався незаконної передачі міською радою земельної ділянки лісогосподарського призначення у власність фізичній особі за відсутності у міської ради відповідних повноважень розпоряджатися землею державної власності.

У справі № 676/2332/18 до суду з позовом звернувся прокурор в інтересах держави з вимогами про скасування рішення сільської ради, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, витребування земельної ділянки. Правовідносини виникли у зв`язку із незаконною передачею у власність земельної ділянки в межах захисної прибережної смуги для ведення садівництва.

Предметом позову у справі № 487/688/18 були вимоги органів прокуратури до міської ради та набувача земельної ділянки про скасування рішення міської ради, яким безоплатно передано у приватну власність фізичній особі земельну ділянку в межах прибережної захисної смуги для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд.

Вищевикладеним спростовуються доводи касаційної скарги позивача-2 ( ОСОБА_1 ).

Фактично скаржник у касаційній скарзі зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судами у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 КАС України.

Одночасно, оскільки доводи касаційної скарги є мотивованими та такими, що могли бути перевірені тільки під час касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій, колегія суддів відхиляє доводи третьої особи про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження у цій справі.

VІІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

За правилами статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.03.2021 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2021 у справі №400/2934/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

Я. О. Берназюк

В. М. Кравчук