Постанова

від 14.08.2024 по справі 442/565/24

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 442/565/24 Головуючий у 1 інстанції: Павлів З.С.

Провадження № 22-ц/811/1098/24 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Шандри М.М.

суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.

розглянувши у м. Львові у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 08 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» в особі філії «Дрогобицький державний навчально-курсовий комбінат» Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» про стягнення середнього заробітку,

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» в особі філії «Дрогобицький державний навчально-курсовий комбінат» Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» про стягнення середнього заробітку.

Просив стягнути з Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» в особі філії «Дрогобицький державний навчально-курсовий комбінат» Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» в користь ОСОБА_1 43741,10 гривню середнього заробітку за весь час затримки виплати всіх належних сум при звільненні.

В обгрунтування позовних вимог покликався на те, що ОСОБА_1 працював у Філії «Дрогобицького державного навчально-курсового комбінату» Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс». 31.01.2023 позивач був звільнений із займаної посади за власним бажанням. Проте, у день звільнення позивачу усі суми при звільненні виплачені не були, такі були виплачені лише 19.12.2023. У березні 2022 позивач був призваний на військову службу і за ним в силу вимог ст.119 КЗпП зберігався середній заробіток до 19.07.2022, коли набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин». Таким чином останніми двома місяцями роботи позивача, які беруться для обчислення середньої заробітної плати є травень та червень 2022 року, заробітна плата за ці місяці становить 13458,99 (6668,56+6770,42), кількість робочих днів у травні та червні 2022 - 40 днів, а відповідно середньоденна заробітна плата станови 336,47 грн. З таких підстав, вважає, що середньоденний заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку але не більше як за шість місяців становить 43741,1 грн.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 08 березня 2024 року позов задоволено.

Стягнуто з Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» в особі філії «Дрогобицький державний навчально-курсовий комбінат» Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» в користь ОСОБА_1 43741,10 грн середнього заробітку за весь час затримки виплати всіх належних сум при звільненні.

Стягнуто з Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» в особі філії «Дрогобицький державний навчально-курсовий комбінат» Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» в користь ОСОБА_1 1211,20 грн сплаченого судового збору.

Рішення суду оскаржило Українське державне підприємство по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс».

В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що відповідальність роботодавцянастає лишеу випадкуневиплати звини роботодавцяналежних звільненомупрацівникові суму строки,визначені статтею116КЗпП України. В цьомувипадку позивачу деньзвільнення непрацював,відповідач добровільноздійснив розрахунок19.12.2023. Враховуючи вищевикладене,відсутні правовіпідстави длястягнення ізУДП «Укрінтеравтосервіс»на користь ОСОБА_1 середнього заробіткуза часзатримки розрахункуза періодз 31.01.2023 по 31.07.2023. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно застосував правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, зокрема у справах № 560/9586/22 та № 420/11416/23 та не застосував правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 716/9584/15-ц щодо застосування принципу співмірності суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Крім того, в оскаржуваному судовому рішення не зазначено, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку стягнута з роботодавця на користь працівника без урахування податків і зборів.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не подано.

Згідно ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається судом апеляційноїінстанції без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК Українифіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Згідно з ч.1ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6ст. 81 ЦПК України).

Згідно із ч.1 ст.89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК Українирішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі «Закон № 2352-ІХ») у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення (саме такого правого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 13 березня 2017 року у справі № 6-259 цс17).

Таким чином, Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

У постанові від 15.02.2024 у справі №420/11416/23 Верховний Суд зробив такий висновок: Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Судом установлено, що ОСОБА_1 працював у Філії «Дрогобицького навчально-курсового комбінату» УДП «Укрінтеравтосервіс» на посаді інструктора з навчання практичній їзді.

Згідно наказу Філії «Дрогобицький державний навчально-курсовий комбінат» №1-23 від 16.01.2023, ОСОБА_1 звільнено за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України.

Як убачається з Індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 до липня 2022 року нараховувалась заробітна плата. У січні 2023 йому виплачено 7294,35 грн.

Станом на день звільнення заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_2 становила 10 455,80 грн (червень, липень 2022 року, січень 2021 року)

Відтак судом встановлено, що на день звільнення позивачу не проведено виплату всіх належних від відповідача сум.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач на підставі статті 117 КЗпП України має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Заробітна плата позивача за травень та червень 2022 року становить 13458,99 гривень (6668,56+6770,43), кількість робочих днів у травні та червні 2022 року 40 днів, середньоденна заробітна плата становить 336,47 грн (13458,99 грн: 40 робочих днів).

Таким чином, середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за 6 місяців становить: 130 робочих днів * 336,47 грн = 43741,10 грн.

Оскільки відповідач не надав суду доказів відсутності вини підприємства у невиплаті належних позивачу при звільненні сум, колегія суддів приходить до висновку, що районний суд дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача у користь позивача 42741,10 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

З таким розрахунком середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні колегія суддів погоджується, оскільки такий відповідачем не спростовано.

Також судом першої інстанції правильно враховано приписи чинної редакціїстатті 117 КЗпП України, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Наведена правова позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеному у постановах від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 та від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22.

Доводи апеляційної скарги про те, що виплата здійснена несвоєчасно у зв`язку з тим, що у день звільнення ОСОБА_1 не працював і про виплату не звертався, не беруться до уваги, оскільки, як вірно зазначено судом першої інстанції відповідальність по своєчасній виплаті заробітної плати лежить саме на роботодавцеві, розрахунок проводиться безготівково.

Щодо посилання апелянта на стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду без урахування податків і обов`язкових платежів, колегія суддів зазначає, що відсутність вказівки в резолютивній частині про те, що сума підлягає стягненню за відрахуванням податків й інших обов`язкових платежів - не є підставою для невиконання роботодавцем функцій податкового агента у випадках та в порядку, встановленому законодавством.

Аналогічні висновки містять постанови Верховного Суду від 16.04.2019 та 25.04.2019 (справи №№ 820/3747/18, 820/5002/16 відповідно).

Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують. Підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

При вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» залишити без задоволення.

Рішення Дрогобицького міськрайонногосуду Львівськоїобласті від08березня 2024рокузалишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено: 15.08.2024

Головуючий

Судді