ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 210/608/23
Провадження № 4-с/210/16/24
У Х В А Л А
іменем України
07 серпня 2024 року
Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого-судді:Чайкіної О.В.,
за участі секретаря судового засідання: Кучевасова А.В.
розглянувши матеріали скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця Саксаганського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Дніпропетровської області Північного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гольськова М.О., -
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії державного виконавця, в обґрунтування скарги зазначив, що Дзержинським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області 19 березня 2024 року було видано виконавчий лист на виконання рішення №210/608/23. По даному виконавчому листу відкрито виконавче провадження №74595594.
05 квітня 2024 року державним виконавцем Гольськовим М.О. Саксаганського відділу ДВС у місті Кривому Розі Дніпропетровської області Північного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було винесено постанову №74595594 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
Вказана постанова скерована до КП «Міжнародний аеропорт Кривий Ріг» за місцем роботи боржника, яке отримано уповноваженою особою. 16 квітня 2024 року ОСОБА_1 . адміністрація підприємства ознайомила з даною постановою.
ОСОБА_1 вважає, що державним виконавцем порушено ст.28 ЗУ «Про Виконавче провадження», а саме документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.
Скаржник стверджує, що на момент звернення до суду, копії постанови ВП 74595594 ОСОБА_1 надіслані не були, тому просить суд поновити пропущений строк на подання скарги, визнати протиправними дії державного виконавця щодо несвоєчасного надсилання документів виконавчого провадження та скасувати постанову ВП 74595594.
Аргументи учасників сторін
Державний виконавець Саксаганського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Дніпропетровської області Північного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гольськов М.О. скерував через підсистему «Електронний суд» відзив на скаргу у якому вказав, що на виконанні у нього перебуває зведене виконавче провадження № 74740980. Державним виконавцем на підставі ст.ст. 68,69,70 та 74 Закону України «Про виконавче провадження» 05.04.2024 винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату боржника, згідно якої проводити стягнення у розмірі 20% до повного погашення заборгованості. Вищевказана постанова направлена на виконання до бухгалтерії КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА МІЖНАРОДНИЙ АЕРОПОРТ КРИВИЙ РІГ КРИВОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ за вих. №108803.
Звертає увагу суду, що в матеріалах справи є письмова розписка ОСОБА_1 від 04.04.2024 про те, що ним особисто отримано три постанови про відкриття виконавчого провадження та про ознайомлення з матеріалами виконавчих проваджень за допомогою фотофіксації, тобто через два дні після відкриття трьох виконавчих проваджень.
Таким чином твердження позивача (боржника) у скарзі про начебто несвоєчасне отримання ним та надсилання йому копій документів виконавчих проваджень не відповідає дійсності.
Скаржником ОСОБА_1 скеровано до суду клопотання про витребування доказів. Яке судом, 23 травня 2024 року задоволено та відповідно витребувано ряд доказів із АТ «Укрпошта».
В судове засідання призначена на 07 серпня 2024 року сторони не з`явились, клопотань про відкладення розгляду до суду не надходило. Враховуючи наведені обставини, суд вважає за можливе розглянути скаргу за наявними письмовими матеріалами.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалося.
Фактичні обставини справи
23 січня 2024 року Дзержинським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ухвалено рішення, яким частково задоволено позовні вимоги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Добробут-74» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати внесків та платежів.
Зокрема, вказаним рішенням стягнуто з ОСОБА_1 на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Добробут-74» заборгованість зі сплати внесків та платежів, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів, співвласника ОСББ «Добробут-74» (витрат на управління багатоквартирним будинком) за адресою: АДРЕСА_1 :
- за період з 01.02.2020 року по 01.02.2023 року в розмірі 13 591,41 гривень (тринадцять тисяч п`ятсот дев`яносто одна гривня сорок одна копійка) - загального розміру заборгованості,
- за період з 01.02.2020 року по 01.03.2022 року 2 534 гривень (дві тисячі п`ятсот тридцять чотири гривні) - розміру суми індексу інфляції, 847,98 гривень (вісімсот сорок сім гривень дев`яносто вісім копійок) - 3% річних.
Крім того, вказаним рішенням суду стягнуто з ОСОБА_1 , на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Добробут-74» витрати на правничу правову допомогу в розмірі 6500,00 грн. суму судового збору 2163,05 гривень (а.с.154-159).
Вказане рішення не оскаржено та набрало законної сили 29 лютого 2024 року.
Судом також встановлено, що на підставі вказаного рішення на виконанні у Саксаганському відділі державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) перебуває зведене виконавче провадження № 74740980 в склад якого входять:
виконавче провадження № 74595594 з примусового виконання виконавчого листа № 210/608/23 2/210/75/24 від 19.03.2024 виданий Дзержинським районним судом міста Кривий Ріг про стягнення з ОСОБА_1 на користь співвласників багатоквартирного будинку "Добробут-74" заборгованість у розмірі 16973,39 грн (а.с.189);
виконавче провадження № 74596770 з примусового виконання виконавчого листа № 210/608/23 2/210/75/24 від 19.03.2024 виданий Дзержинським районним судом міста Кривий Ріг про стягнення з ОСОБА_1 на користь співвласників багатоквартирного будинку "Добробут-74" судовий збір у розмірі 2163,05 грн. (а.с.195);
виконавче провадження № 74596244 з примусового виконання виконавчого листа № 210/608/23 2/210/75/24 від 19.03.2024 виданий Дзержинським районним судом міста Кривий Ріг про стягнення з ОСОБА_1 на користь співвласників багатоквартирного будинку "Добробут-74" витрати на правничу правову допомогу в розмірі 6500 грн (а.с.197).
02.04.2024 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 74595594; 01.04.2024 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №74596770; 02.04.2024 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №74596244 (а.с. 189, 195, 197).
Копії вказаних постанов про відкриття виконавчого провадження направлено сторонам за вих. №104936 (а.с.190).
Державним виконавцем 05.04.2024 винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату боржника, згідно якої проводити стягнення у розмірі 20% до повного погашення заборгованості. Вищевказана постанова направлена на виконання до бухгалтерії Комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Кривий Ріг Криворізької Міської Ради» за вих. №108803 (а.с.194).
З представленої копії виконавчого провадження судом встановлено, що ОСОБА_1 04 квітня 2024 року особисто ознайомився з зведеними матеріалами виконавчого провадження за допомогою фото фіксації, що підтверджує його розписка (а.с.189).
Мотиви суду та застосовані норми права
Щодо поновлення строку
Статтею 447 ЦПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно з статті 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Частиною 5 статті 74 закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом наведених норм, за порівняльного аналізу змісту термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися», що містяться у положеннях статті 449 ЦПК України, можна зробити висновок про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права, і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо.
Під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб`єкта, закріпленого у ч. 1 ст. 449 ЦПК України та ч. 5 ст. 74 ЗУ «Про виконавче провадження», необхідно враховувати поведінку скаржника, чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з`ясування стану виконавчого провадження, тощо.
Висновки щодо презумпції обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, що є сталою та послідовною судовою практикою, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду: від 14 серпня 2019 року в справі № 910/7221/17; від 12 січня 2021 року в справі № 910/8794/17; від 12 жовтня 2021 року в справі № 918/333/13-г.
Системний аналіз вказаних процесуальних норм разом із положеннями п. «а» ч. 1 ст. 449 ЦПК України, ст. 74 ЗУ «Про виконавче провадження» свідчить про те, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця, починається з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод.
Такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 143/950/19 (провадження № 61-21057св19), від 28 грудня 2020 року у справі № 501/3532/18 (провадження № 61-14723св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 2-1441/10 (провадження № 61-17257св20).
У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 466/948/19 вказано, що «строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою, або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься переліку таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. З`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року у справі №920/149/18, даючи оцінку співвідношенню норм ГПК України та положень ст. 74 ЗУ «Про виконавче провадження» щодо встановлення строків у календарних та робочих днях виснувала, що «ст. 74 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» є загальною нормою по відношенню до ст. ст. 339-341 ГПК України, адже застосовується до більш широкого кола відносин: 1) відносин, які виникають при оскарженні дій щодо виконання будь-якого виконавчого документа, а не тільки рішення суду; 2) відносин, які виникають при оскарженні дій державного виконавця не тільки до суду, але й до органів ДВС.
Під час оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС, або приватного виконавця, на виконанні яких перебуває виконавчий документ господарського суду, слід дотримуватися відповідних положень ГПК України, вміщених у розділі VI «Судовий контроль за виконанням судових рішень», зокрема щодо права на звернення зі скаргою у строк десять календарних днів, визначений п. «а» ч. 1 ст. 341 цього Кодексу».
За змістом статті 81 ЦПК України обов`язок доказування поважності причин пропуску процесуальних строків та подача заяви про їх поновлення покладається на зацікавлену сторону.
При зверненні до суду зі скаргою на дії державного виконавця, саме на скаржника покладається обов`язок доведення наявності обставин, які унеможливили його звернення з такою скаргою у строк, встановлений законом.
Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 127 ЦПК України визначено, що суд, за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Згідно з частиною 2 статті 448 ЦПК України, пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлений судом.
Поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для заявника подати у встановлений законом строк скаргу до суду. Це також ті обставини, що вказують на безпосереднє унеможливлення або ускладнення можливості вчинення процесуальних дій у визначених законом строк, що виникли об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк.
Крім того, поважність причин пропущеного строку для подання скарги пов`язана не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів, за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на заявника.
Згідно статті 120 ЦПК України, строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до статті 122 ЦПК України, строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Згідно статті 123 ЦПК України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язаний його початок.
Враховуючи наведені положення закону, суд вважає за можливе поновити ОСОБА_1 строк для звернення до суду із скаргою на дії державного виконавця.
По суті скарги
Згідно зі статтею 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини 3 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбаченостаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способи захисту свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначені статтею 16 ЦК України.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №904/7326/17 вказано, що право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (частина третя статті 451 ЦПК України).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частина третя статті 451 ЦПК України).
Частинами першою та другою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
ЄСПЛ вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 Конвенції детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення у справі «Горнсбі проти Греції»).
У справі «Глоба проти України» (заява №15729/07, §§26, 27) ЄСПЛ зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності. Суд також повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, «inter alia», захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. також рішення від 07.06.2005 року у справі «Фуклев проти України», заява №71186/01, §84).
Таким чином, установлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяєставити йоговиконання взалежність відволі боржникаабо будь-якихінших осіб,зокрема виконавця,на вчиненнячи невчиненнядій щодойого виконання,оскільки цеб нівелювалозначення самогоправа зверненнядо судуяк засобузахисту тазабезпечення реальноговідновлення порушенихправ таінтересів. Схожі правові висновки КГС ВС виклав у пункті 13 постанови від 30.08.2018 року у справі №916/4106/14 та підпункті 8.12 постанови від 25.09.2020 року у справі №924/315/17.
На відміну від позовного провадження, у якому суд вирішує існуючий між сторонами цивільно-правовий спір, скарги на дії (бездіяльність), рішення державних (приватних) виконавців мають на меті захист прав сторін виконавчого провадження з виконання судових рішень та покладають на суд контроль за їх належним виконанням. Згідно з чинним процесуальним законодавством, здійснення такого судового контролю відбувається за правилами спеціального виду провадження у цивільному судочинстві.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з частиною 3 цієї ж статті, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; приймати рішення про відстрочку та розстрочку виконання рішення (крім судових рішень), за наявності письмової заяви стягувача; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного в ст. 3 вказаного Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
Так, у статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням.
Сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник фізична особа також про зміну місця роботи (частина четверта статті 19 ЗУ «Про виконавче провадження»).
У постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.
Піж час розгляду скарги судом встановлено, що відкриваючи виконавче провадження, державний виконавець діяв у спосіб та у порядку, передбаченому законом України про виконавче провадження, а так само і в межах, наданих йому повноважень щодо примусового рішення суду, яке набрало законної сили.
Також суду представлено докази, що ОСОБА_1 знав про відкриття 01 квітня 2024 року та 02 квітня 2024 року виконавчих проваджень, та особисто ознайомився з матеріалами трьох виконавчих проваджень - ВП №74596244, ВП № 74596770, ВП № 74595594 04.04.2024 року, про що свідчить його розписка .
Матеріали зведеного виконавчого провадження 74740980 містять докази того, що постанови про відкриття виконавчих проваджень були доведені до відома Боржника - ОСОБА_1 , а також разом з супровідними листами були надіслана в порядку ч.1 ст.28 ЗУ «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016, про що свідчать відомості про відправку поштових відправлень та їх отримань.
Дійсно, з трекінгу поштових відправлень, наявних в матеріалах справи вбачається, що постанови про відкриття виконавчого провадження були скеровані не наступного дня, а через декілька днів, про те, вказана обставина не свідчить про бездіяльність державного виконавця, або про грубе порушення прав боржника, і не може бути визнана неправомірною, враховуючи що державний виконавець виконав обов"язок надсилання постанов.
Верховний Суд у постанові від 01 березня 2023 року у справі №761/33869/14-ц дійшов висновку про те, що, виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».
Отже встановлені в судовому засіданні обставини, підтверджують законність вчинення виконавцем дій стосовно надіслання постанов про відкриття виконавчого провадження та постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію та інші доходи боржника рекомендованим поштовим відправленням і повідомлення боржника про початок примусового виконання рішень відповідно до частини першої статті 28 Закону України "Про виконавче провадження".
При цьому, неотримання боржником кореспонденції державної виконавчої служби з причин не свідчить про помилкові чи неправомірні дії державного виконавця.
Також суд зазначає, що скаржник не довів, які саме невідворотні наслідки настали від того, шо постанови про відкриття виконавчого провадження були скеровані з незначною затримкою, при цьому ОСОБА_1 знав про наявність судового рішення, про набрання ним законної сили, і вже 04.04.2024 року був обізнаний про відкриття виконавчого провадження.
Суд підкреслює, що в порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.
Зазначеними встановленими фактичними обставинами справи спростовуються твердження скаржника про його неналежне повідомлення про відкриття виконавчого провадження, а також звернення стягнення на заробітну плату, вимоги скарги свідчать про надмірний формалізм, і також проте, що скарга ініційована не з метою захисту прав та інтересів сторони виконавчого провадження, а з метою уникнення виконання судового рішення, а тому відсутні підстави для задоволення скарги, оскільки виконання судового рішення, яке набрало законної сили, і є обов`язковим і було проведено державним виконавцем відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження".
Керуючись ч.9 ст.10, ч.1 ст.44, ст.ст.255, 260, 261, 352, 353, 355, 451 ЦПК України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Саксаганського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Дніпропетровської області Північного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гольськова М.О. залишити без задоволення.
Ухвала суду може бути оскаржена протягом 15 днів з моменту її підписання шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: О. В. Чайкіна
Суд | Дзержинський районний суд м.Кривого Рогу |
Дата ухвалення рішення | 07.08.2024 |
Оприлюднено | 19.08.2024 |
Номер документу | 121044428 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Інші скарги та заяви в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) |
Цивільне
Дзержинський районний суд м.Кривого Рогу
Чайкіна О. В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні