Постанова

від 16.08.2024 по справі 915/1022/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2024 рокум. ОдесаСправа № 915/1022/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Фізичної особи підприємця Ольховської Тетяни Анатоліївни

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.05.2024 (суддя О.В. Ткаченко, м.Миколаїв, повний текст складено 05.06.2024)

у справі №915/1022/23

за позовом: Фізичної особи підприємця Ольховської Тетяни Анатоліївни

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Гровекс»

про: стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 46374,72 грн,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Фізична особа підприємець Ольховська Тетяна Анатоліївна звернулась до Господарського суду Миколаївської області із позовною заявою від 23.06.2023 №б/н (вх.№8447/23 від 28.06.2023) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гровекс» заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення від 01.09.2021 №8 у загальному розмірі 46374,72 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані несплатою Товариством з обмеженою відповідальністю «Гровекс» орендної плати за укладеним між сторонами договором оренди нежитлового приміщення №8 від 01.09.2021 за період з березня по вересень 2022 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 06.05.2024 у задоволенні позову відмовлено. Судові витрати покладено на позивача.

Рішення суду мотивоване тим, що наявні у матеріалах справи докази у своїй сукупності не можуть бути визнані такими, що свідчать про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Фізична особа підприємець Ольховська Тетяна Анатоліївна звернулася до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник послався на те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження виконання відповідачем пункту 2.3. договору, а саме, обов`язку з повернення майна та складання акту прийому-передачі, отже, обов`язок відповідача сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору оренди (спливу строку його дії 01.09.2022 включно).

Позиція відповідача щодо апеляційної скарги

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, посилаючись на те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що наявні у матеріалах справи докази у своїй сукупності не можуть бути визнані такими, що свідчать про наявність підстав для задоволення позовних вимог, а відтак, ухвалив справедливе та правомірне рішення та відмовив у задоволенні позовної заяви позивача.

Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції

Апеляційна скарга зареєстрована судом 01.07.2024 за вх.№2575/24.

Одночасно скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду (вх.№2582/24 від 01.07.2024).

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду апеляційної скарги та клопотання визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2024 та протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 01.07.2024.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.07.2024 заяву Фізичної особи підприємця Ольховської Тетяни Анатоліївни про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.05.2024 у справі №915/1022/23 залишено без розгляду, оскільки скаржником не було пропущено строк на подання апеляційної скарги. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи підприємця Ольховської Тетяни Анатоліївни на рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.05.2024 у справі №915/1022/23.

Згідно із частинами першою, другою та десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі; розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи; апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць з 1 січня 2023 року для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн.

З огляду на ціну позову у даній справі, що становить 46374,72 грн і є меншим ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги вказаною ухвалою суду від 05.07.2024 постановлено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Окрім того, ухвалою суду від 05.07.2024 встановлено відповідачу строк до 22.07.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз`яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи.

18.07.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Гровекс» надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№2575/24/Д1 від 18.07.2024).

23.07.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Гровекс» надійшло клопотання (вх.№2860/24 від 23.07.2024), в якому товариство просило розглядати справу №915/1022/23 з повідомленням (викликом) сторін, яке мотивоване тим, що за клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

У зв`язку із перебуванням колегії суддів у відпустці з 08.07.2024 по 06.08.2024, розгляд клопотання здійснювався 07.08.2024.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Гровекс» (вх.№2860/24 від 23.07.2024) про розгляд справи №915/1022/23 в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, з посиланням на те, що у своєму клопотанні заявник не навів обґрунтованих підстав на підтвердження своїх посилань на необхідність розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи, а також на одночасне існування у даній справі обох умов, передбачених частиною шостою статті 252 Господарського процесуального кодексу України для відмови в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, а саме: 1)предмет позову за сумою стягнення 46374,72 грн не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2)для повного та всебічного встановлення обставин у справі не потрібно проведення судового засідання за участю сторін ані за характером спірних відносин, ані за предметом доказування.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

Фактичні обставини справи

01.09.2021 між Фізичною особою підприємцем Ольховською Тетяною Анатоліївною (орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гровекс» (орендарем) було укладено договір оренди нежитлового приміщення №8 (далі договір), відповідно до пункту 1.1. якого орендодавець зобов`язується передати орендарю в строкове платне користування визначене в додатку №1 до договору нерухоме майно, а орендар зобов`язується прийняти майно, своєчасно сплачувати орендну плату та після припинення цього договору повернути майно в належному стані.

Відповідно до підпункту 1.1.1. пункту 1 договору майно, що орендується, становить: чотири кімнати у нежитловому приміщенні площею 11,9 кв.м, 17,5 кв.м, 17,5 кв.м, 17,5кв.м, для розміщення офісу орендаря. Місцезнаходження майна Миколаївська обл., м.Первомайськ, вул. Богопільська, 76-Б.

За змістом пункту 2.1. договору орендар набуває права володіння та користування майном після набрання чинності цим договором та підписання сторонами акту прийому-передачі майна. Передача майна в оренду оформлюється актом, який підписується повноважними представниками сторін.

Пунктом 2.2. договору визначено, що термін оренди складає один рік з моменту передання майна в користування орендарю.

По закінченню терміну даного договору орендоване приміщення повертається орендодавцю по акту прийому передачі. Приміщення вважається повернутим з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі (пункт 2.3. договору).

Згідно із пунктом 4.1. договору орендар за користування майном, що орендується, сплачує орендну плату. Розмір орендної плати становить за офісні приміщення загальною площею 64,4 кв.м 160,00 грн без ПДВ за 1 кв.м, тобто 10304,00 грн без ПДВ за один календарний місяць оренди.

За приписами пункту 4.2. договору щомісячно, в останній день місяця, сторони підписують акт прийому передачі послуг згідно даного договору. Оплата проводиться щомісячно протягом трьох банківських днів з дати отримання рахунку за поточний місяць.

У пункті 4.3. договору передбачено, що в рахунок орендної плати включено витрати на теплопостачання, електроенергію, водопостачання, водовідведення, податок на землю, охорону, інтернет, прибирання приміщень загального користування, відеонагляд та розміщення реклами.

Орендар має право вносити орендну плату достроково у будь-якому розмірі. У разі припинення договору оренди, орендна плата та інші платежі, передбачені цим договором, сплачуються до моменту підписання акту прийому-передачі об`єкту оренди від орендаря до орендодавця обома сторонами (пункт 4.4. договору).

Пунктом 6.3. договору передбачено, що сторони не несуть відповідальність за порушення своїх зобов`язань за цим договором, якщо воно сталось не з їх вини. Сторона вважається невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов`язання.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 01.09.2022, але в будь-якому випадку, до повного виконання сторонами прийнятих на себе договірних зобов`язань (пункт 8.1. договору).

Кожна із сторін має право розірвати договір в односторонньому пряду, письмово попередивши про це іншу сторону за 30 календарних днів до дати розірвання договору (пункт 8.5. договору).

01.09.2021 за актом приймання-передачі орендоване майно було передано орендарю у строкове платне користування.

За доводами позивача, відповідач в порушення умов договору не сплачував своєчасно та в установлені договором строки оренду плату за користування орендованим майном, що зумовило виникнення за період з березня 2022 року по 01.09.2022 заборгованості зі сплати орендної плати, яка станом на 01.09.2022 становила 45024,00 грн та на яку позивачем було нараховано 1350,72 грн 3% річних.

Позивач направив відповідачу претензію від 27.07.2022 на суму заборгованості станом на 01.09.2022 у загальному розмірі 46374,72 грн, яку відповідач залишив без реагування, що стало підставою для його звернення до суду із відповідним позовом.

Позиція суду апеляційної інстанції

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із частиною першою статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом пункту 3 частини першої статті 3 (свобода договору як засада цивільного законодавства), пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 509, частини першої статті 627 Цивільного кодексу України укладення договору із погодженням сторонами його умов, що визначені на розсуд сторін з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, та становлять зміст договору, зобов`язує сторони виконувати зобов`язання за цим договором належним чином відповідно до його умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526, частина перша статті 628, стаття 629 Цивільного кодексу України).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що за договором №8 від 01.09.2021 між сторонами виникли орендні правовідносини.

Правовідносини оренди (найму) врегульовані положеннями глави 58 «Найм (оренда)» розділу ІІІ «Окремі види зобов`язань» книги п`ятої «Зобов`язальне право» Цивільного кодексу України та статей 283 - 291 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Аналогічні положення містяться у частині першій статті 283 Господарського кодексу України, згідно із якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до частини першої статті 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У частині першій статті 284 Господарського кодексу України законодавець як істотні умови договору оренди визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.

Позивач, обґрунтовуючи позовну вимогу про стягнення заборгованості з оплати орендної плати за договором оренди №8 від 01.09.2021, послався на те, що відповідач в порушення приписів законодавства та умов договору не виконував належним чином свої зобов`язання зі сплати орендної плати за користування об`єктом оренди, внаслідок чого у нього за період з березня 2022 по 01.09.2022 утворилась заборгованість перед позивачем зі сплати орендної плати в сумі 45024,00 грн, на яку позивачем було нараховано 1350,72 грн - 3% річних.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За змістом статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до приписів статей 76 - 78 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Колегія суддів відзначає, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, зокрема, змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з «Достатність доказів» на нову «Вірогідність доказів», викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання пунктів 4.1., 4.2. укладеного між сторонами договору оренди №8 від 01.09.2021 за період з вересня 2021 року по лютий 2022 року відповідачем сплачувалась орендна плата.

При цьому позиція позивача щодо наявності заборгованості відповідача за відповідним договором за період з березня 2022 по 01.09.2023 ґрунтується на відсутності підписаного між сторонами у відповідності до пункту 2.3. договору акту прийому-передачі щодо повернення орендованих приміщень, а тому позивач вважає, що у відповідача зберігається обов`язок сплачувати орендну плату за користування орендованим майном до припинення договору оренди.

У той же час, позивачем визнається факт направлення ним у березні 2022 року на електронну пошту відповідача листа про термінове звільнення приміщень з 08.03.2022, в якому позивач, із посиланням на те, що у зв`язку із введенням військового стану та неможливістю у зв`язку з цим сплатити всі комунальні послуги через несплату всіма орендарями орендної плати, попередив про відключення з 08.03.2022 електроенергії, зупинення опалення, вимкнення водопостачання та зачинення приміщень, що свідчить про неможливість подальшого використання орендованих приміщень за призначенням.

Відповідач наголошує, що орендовані приміщення були звільнені ним 10.03.2022 та складено акт на підтвердження повернення майна орендодавцю, який був направлений на електронну пошту позивача, разом з тим в матеріалах справи відсутні докази здійснення позивачем будь-яких дій з прийняття від відповідача орендованих приміщень згідно зазначеного акту, наявність якого не заперечується позивачем.

Судова колегія наголошує, що позивачем не надано жодного належного доказу на спростування наведених відповідачем обставин, а наявні в матеріалах справи докази є більш вірогідними на підтвердження доводів відповідача про звільнення останнім орендованих приміщень, ніж надані позивачем докази в обґрунтування своїх доводів, про що вірно вказано судом першої інстанції.

Позивач не був обмежений правом надати до суду докази, які б свідчили про перебування відповідача у орендованих приміщеннях у спірний період, однак останній не скористався передбаченим законом правом та обмежився лише твердженням про недоведеність відповідачем вищезгаданих обставин.

При цьому, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що відсутність в матеріалах справи доказів направлення позивачем у відповідності до пункту 4.2. договору №8 від 01.09.2021 актів прийому-передачі послуг та рахунків на оплату відповідачу за спірний період з березня 2022 року додатково підтверджує обставину звільнення відповідачем орендованого майна. Крім того, 27.07.2022 позивачем було направлено відповідачу претензію з розрахунком заборгованості станом на 01.09.2022, в той час як обов`язок проводити оплату за серпень і вересень 2022 року, навіть за умови перебування відповідача у орендованому приміщенні, ще не настав.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що застосовуючи концепцію вірогідності доказів, в даному випадку позивач не надав належних доказів, які б могли свідчити про факт користування відповідачем орендованими приміщеннями у спірний період, натомість відповідач надав докази, які свідчать про звільнення ним орендованих приміщень у березні 2022, тому покладення судом на відповідача обов`язку з оплати за оренду приміщень, які були звільнені відповідачем, суперечитиме засадам справедливості.

Таким чином, правові підстави для задоволення позовних вимог у даному випадку відсутні.

Висновки суду апеляційної інстанції

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункту 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи скаржника не спростовують висновків Господарського суду Миколаївської області від 06.05.2024 про відмову у задоволенні позову, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає, а в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Розподіл судових витрат

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи підприємця Ольховської Тетяни Анатоліївни залишити без задоволення,

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.05.2024 у справі №915/1022/23 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 16.08.2024.

Головуючий суддя Л.В. Поліщук

СуддяК.В. Богатир

Суддя С.В. Таран