Рішення

від 16.08.2024 по справі 904/2504/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.08.2024м. ДніпроСправа № 904/2504/24

за позовом Фізичної особи-підприємця Танчина Володимира Івановича, м. Червоноград, Львівська обл.

до Приватного підприємства "Моторчих", с. Новоолександрівка, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл.

про стягнення заборгованості у сумі 115 802 грн. 00 коп.

Суддя Рудь І.А.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа-підприємець Танчин Володимир Іванович звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просить стягнути з Приватного підприємства "Моторчих" заборгованість в сумі 115 802 грн. 00 коп., з яких:108 200 грн 00 коп. - сума основного боргу, 3 711 грн 68 коп. - інфляційні втрати, 3 891 грн 26 коп. - 3% річних.

Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки № Мч-41/22/СР від 15.02.2022, в частині своєчасної поставки товару.

13.06.2024 від позивача через систему "Електронний суд" надійшла заява, в якій останнім уточнено місцезнаходження Фізичної особи-підприємця Танчина Володимира Івановича.

Ухвалою господарського суду від 17.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними в матеріалах справи документами.

23.07.2024 відповідачем через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву, в якому останній вказує на те, що відповідно до умов спірного договору, дата виконання зобов`язання з поставки товару обумовлена датою надсилання на адресу постачальника заявки, передбаченої п. 1.4 договору, в той час як дату передачу товару визначеному та узгодженому перевізнику обумовлено узгодженням такого перевізника сторонами (яке мало б бути узгоджено саме в порядку, передбаченому п. 1.4 договору, тобто у заявці від покупця). Зазначене повністю відповідає приписам статей 530, 663 Цивільного кодексу України.

Натомість, не зважаючи на зауваження позивача у вимозі № 07/03 від 07.03.2023, про нібито неодноразові звернення з проханням поставити товар чи повернути кошти, жодних звернень в порядку, передбаченому п. 1.4 договору, від позивача в адресу відповідача не надходило, жодних доказів таких надсилань заявок про постачання товару та узгодження перевізника позивачем не надано.

Крім того, відповідач зазначає про те, що товар, передбачений специфікацією № 1 до спірного договору, у нього наявний, придбаний спеціально для цілей постачання за вказаним договором, та готовий до відвантаження одразу після надання позивачем заявки, передбаченою договором.

Таким чином, відповідач вважає, що своїм власним не виконанням приписів договору №Мч-041/22/СРТ від 15.02.2022, позивач перешкоджав кілька років виконанню відповідачем власних зобов`язань, ймовірно, через наявність в нього наміру повернути кошти замість отримання товару у зв`язку із початком військових дій та зміною його власної ситуації і потреб.

31.07.2024 від позивача через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, в якій останній вказує на те, що 15.02.2022 відповідачем було виставлено рахунок-фактуру на суму 108 200 грн 00 коп., позивачем здійснено оплату товару, що підтверджується платіжним дорученням № 568 від 16.02.2022, проте поставка товару так і не була здійснена. 07.03.2023 позивачем на адресу відповідача було скеровано вимогу.

Крім того, позивач вказує на те, що 15.02.2024 сторони підписали специфікацію яка погоджувалась сторонами попередньо, де погоджено ціну товару, його вид та інші необхідні умови, у зв`язку з чим, позивач вважає, що після її підписання істотні умови були погоджені сторонами та відповідно відповідач виставив рахунок на оплату.

З огляду на викладене, позивач вважає, що товар мав бути поставлений через 10 днів після підписання вказаної специфікації.

12.08.2024 відповідачем через канцелярію суду подано заперечення на відповідь на відзив, в яких останній вказує на те, що відсутність належного доказу надсилання заявки або інформації в іншому вигляді, проте в кількості достатній для здійснення поставки, наданої позивачем, свідчить про небажання останнього досягти реальних наслідків виконання укладеного між сторонами договору, а лише про намагання повернути грошові кошти через зміну обставин у позивача всупереч приписам договору.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у справі є обставини щодо неналежного виконання відповідачем зобов`язань в частині повної та своєчасної поставки товару.

Як убачається з матеріалів справи, 15.02.2022 між Фізичною особою-підприємцем Танчиним Володимиром Івановичем (далі - покупець, позивач) та Приватним підприємством "Моторчих" (далі продавець, відповідача) укладено договір № Мч-41/22/СР (а.с. 7-8), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується в порядку та строки, встановлені договором, передати товар у власність покупця, в певній кількості, відповідної якості і за погодженою ціною, а останній прийняти товар і оплатити його на умовах, визначених у цьому договорі.

Найменування, асортимент та ціна товару, що поставляється, вказуються в додатку № 1 до цього договору («специфікація»), який є його невід`ємною частиною (п. 1.2 договору).

Згідно з пунктом 1.4 договору поставка товару здійснюється в терміни, узгоджені сторонами, на підставі заявки покупця, яку він надсилає постачальнику засобами електронної пошти за електронною адресою, зазначеною у розділі 3 договору «Реквізити та підписи сторін», не пізніше, ніж за 10 днів до дати поставки.

Поставка товару здійснюється на умовах СРТ (Інкотермс 2010) постачальник передає товар визначеному, за погодженням сторін перевізнику. Під словом перевізник розуміється будь-яка організація, яка на підставі договору перевезення бере на себе зобов`язання забезпечити самому чи організувати перевезення товару по залізниці, автомобільним, повітряним, морським і внутрішнім водним чи іншим транспортом чи комбінацією цих видів транспорту (п. 4.1 договору).

Оплата товару здійснюється покупцем згідно рахунку-фактури за умови 100% передплати шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п. 5.1 договору).

Термін дії цього договору з моменту його підписання і до 31.12.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодна із сторін не заявить про його розірвання, договір вважається пролонгованим на тих самих умовах на наступний рік (п. 8.13 договору).

Між сторонами підписано специфікацію № 1 до спірного договору, якою погоджено найменування товару, кількість, одиницю виміру, та ціну, яка складає 108 200 грн 00 коп. з ПДВ. (а.с. 15).

Крім того, п. 4 специфікації сторони погодили, що умови договору не можуть бути змінені даною специфікацією. У випадку, якщо умови даної специфікації суперечать умовам договору, застосовуються умови договору.

Звертаючись з даним позовом позивач вказує на те, що 15.02.2022 відповідачем на виконання умов спірного договору було виставлено рахунок-фактуру на суму 108 200 грн 00 коп., на підставі якого позивачем здійснено оплату товару, що підтверджується платіжним дорученням № 568 від 16.02.2022 на суму 108 200 грн 00 коп.

Проте в порушення умов спірного договору відповідач поставку оплаченого товару не здійснив.

07.03.2023 позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу про повернення передплати за товар, що не був поставлений, яка була повернута відправнику за закінченням терміну зберігання.

Вказана вимога залишена відповідачем без відповіді.

Оскільки відповідач оплачений позивачем товар не поставив, грошові кошти, сплачені за непоставлений товар, позивачу в розмірі 108 200 грн 00 коп. не повернув, позивач звернувся до суду за захистом свої прав та законних інтересів.

Доказів оплати заборгованості відповідачем сторонами до матеріалів справи не надано.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під час вирішення спору, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Як ефективний необхідно розуміти такий спосіб, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Положення частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як примусове виконання обов`язку в натурі.

Зазначений спосіб захисту (примусове виконання обов`язку в натурі) застосовується в зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа зобов`язана вчинити певні дії щодо позивача, але відмовляється від виконання цього обов`язку чи уникає його.

Стосується він, зокрема, невиконання обов`язку сплатити кошти за виконану роботу, надані послуги, передати річ кредитору (за договорами купівлі-продажу, міни, дарування з обов`язком передати річ у майбутньому), виконати роботи чи надати послугу за відповідним договором.

При розгляді судами вказаної категорії спорів встановленню підлягають обставини існування (виникнення) у боржника відповідного обов`язку (наприклад, поставити товар) та настання строку виконання такого обов`язку (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Якщо у боржника не настав строк виконання обов`язку з поставки товару, суд відмовляє у задоволенні позову, оскільки звернення позивача з позовом до суду є передчасним (у зв`язку з відсутністю порушеного права позивача).

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Виходячи зі змісту статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Господарським судом досліджено зміст спірного договору та встановлено, відповідно п. 1.4 договору сторони погодили, що поставка товару здійснюється в терміни, узгоджені сторонами, на підставі заявки покупця, яку він надсилає постачальнику засобами електронної пошти за електронною адресою, зазначеною у розділі 3 договору «Реквізити та підписи сторін», не пізніше, ніж за 10 днів до дати поставки.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 212 Цивільного кодексу України, особи, які вчиняють правочин, зокрема укладають господарський договір, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Отже, строк (термін) виконання зобов`язання встановлюється у вигляді календарної дати або періоду, а також може бути визначений подією, що має неминуче настати. В такому випадку зобов`язання підлягає виконанню з настанням цієї події або протягом певного періоду (через певний період) після настання такої події. Подія, яка може бути мірилом визначення строку, має бути такою, що неминуче настане.

У договорі сторони погодили строк поставки товару з вказівкою на подію - «з моменту надсилання заявки покупцем», тобто обумовили настання у відповідача обов`язку поставки товару обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (ч. 1 ст. 212 Цивільного кодексу України - договір з відкладальною обставиною). При цьому відкладальна обставина вважається такою, що настала, якщо її настанню недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно (ч. 3 ст. 212 Цивільного кодексу України).

Таким чином, дослідивши умови договору поставки, який є предметом провадження у даній справі, судом встановлено, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором поставки з відкладальною умовою.

Господарським судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивач, на підставі п. 1.4 спірного договору, звертався до відповідача з відповідною заявкою про поставку оплаченого товару, доказів протилежного останнім не надано.

За таких обставин, оскільки настання строку виконання обов`язку у відповідача щодо поставки оплаченого товару залежить саме від пред`явлення заявки позивачем, на підставі якої у відповідача виникає обов`язок поставити товар, а матеріали справи таких доказів не містять, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні позову Фізичної особи-підприємця Танчина Володимира Івановича до Приватного підприємства "Моторчих" про стягнення заборгованості у сумі 115 802 грн. 00 коп.,так як такі вимоги є передчасними.

Крім того, господарський суд зверстає увагу на те, що частиною 2 статті 693 ЦК України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред`явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).

З огляду на те, що відповідачем не порушено умови спірного договору в частині поставки оплаченого товару, суд дійшов висновку, що у відповідача відсутній обов`язок з повернення суми попередньої оплати.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням вказаного, господарський суд зазначає, що інші доводи та міркування, сторін, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

Враховуючи викладене,суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 126, 129, 165, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Фізичної особи-підприємця Танчина Володимира Івановича до Приватного підприємства "Моторчих" про стягнення заборгованості у сумі 115 802 грн. 00 коп. - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 16.08.2024.

Суддя І.А. Рудь