Рішення

від 15.08.2024 по справі 910/6540/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.08.2024Справа № 910/6540/24Суддя Н.Плотницька, розглянувши справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Віталмар Транс" (09500, Київська область, Таращанський район, місто Тараща, вулиця Сагайдачного Петра, будинок 28)доАкціонерного товариства "Українська залізниця"(03150, місто Київ, вулиця Єжи Ґедройця, будинок 5)простягнення 1 363 347 грн 57 коп.Представники сторін: не викликалисьОБСТАВИНИ СПРАВИ:

27.05.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Віталмар Транс" з вимогами до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 1 363 347 грн 57 коп.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повернення безпідставно отриманих коштів, у зв`язку з чим позивачем нараховано 536 916 грн 47 коп. 3 % річних та 826 431 грн 16 коп. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2024 позовну заяву залишено без руху на підставі частини 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України.

12.06.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 відкрито провадження у справі № 910/6540/24, справу визнано малозначною, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

14.06.2024 до Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшла заява про вступ у справу як представника.

28.06.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про продовження процесуального строку.

02.07.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли відзив на позовну заяву та клопотання про здійснення переходу від спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Суд, розглянувши клопотання відповідача про здійснення переходу від спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та дослідивши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про необґрунтованість вказаного клопотання та відсутність необхідності для розгляду даної справи в порядку загального позовного провадження для повного, всебічного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи, з огляду на що суд відмовляє у задоволенні останнього.

15.07.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив.

31.07.024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

25.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Віталмар Транс" (замовник за договором, позивач у справі) та Акціонерним товариством "Українська Залізниця" (перевізник за договором, відповідач у справі) укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 8213521 (далі - договір) шляхом прийняття в цілому пропозиції (акцепту) укласти публічний договір (оферти), що підтверджується Повідомленням про укладення договору № 99-35195356/2020-001.

Предметом договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов`язаних з цим супутніх послуг (далі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги (пункт 1.1 договору).

Відповідно до пункту 14 договору, невід`ємною частиною договору є додатки, зокрема, додаток 1-5 "Умови продажу послуг з використання вагонів АТ "Укрзалізниця" із застосуванням ЕТС "Pro.Zorro.Продажі"".

У пункті 1 додатку 1-5 до договору сторони погодили, що умови цього додатку до договору застосовуються до правовідносин сторін з моменту визначення замовника переможцем електронних торгів (аукціону) за результатами участі в електронних торгах (аукціоні) відповідно до Регламенту ЕТС Укрзалізниця з урахуванням особливостей, визначених п. 9.2 цього додатку.

З метою здійснення вантажних перевезень зернових культур в інтересах третіх осіб до розблокованих українських портів, у період з 14.09.2022 по 28.09.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Віталмар Транс" взяло участь в електронних аукціонах з використання вагонів зерновозів, за результатами яких було виграно 16 лотів.

Позивач, на виконання умов пункту 5.7 додатку 1-5 до договору забезпечив наявність на особовому рахунку грошових коштів по всіх переможних лотах, виходячи із вартості ставки використання окремо кожного вагону в трикратному розмірі.

Узгодивши електронні заявки з причетними організаціями Товариством з обмеженою відповідальністю "Віталмар Транс" 02.10.2022, 04.10.2022, 07.10.2022, 08.10.2022, 09.10.2022, 11.10.2022 та 13.10.2022 було реалізовано перевезення по 7 виграним лотам.

В подальшому, по останнім 9 лотах у зв`язку з блокуванням з жовтня 2022 року представниками рф морського гуманітарного коридору, Товариство не змогло підтвердити у всіх причетних організаціях (одержувач, порт, інші) жодної заявки та організувати перевезення для своїх замовників.

Позивач звернувся до відповідача з листом від 07.10.2022 вих. № 63/10-2022, у якому зазначив про проблеми в транспортуванні зерна у зв`язку зі збройною агресією російської федерації та просив відтермінувати до грудня 2022 початок строку надання послуги по 9 лотах.

У відповідь на вказаний лист відповідач листом від 27.10.2022 вих. № ЦТЛ-19/961 повідомив, що додатком 1-5 не передбачено відтермінування початку строку надання послуги, визначеного в Протоколі електронних торгів.

Відповідно до Зведеної відомості № 10 за період з 01 по 31 жовтня 2022 відповідачем списано з особового рахунку позивача штраф за не проставлення, неузгодження або недотримання строків проставлення електронної заявки в АС Месплан на подачу порожніх вагонів за аукціоном у розмірі 17 708 715,00 грн.

18.01.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "Віталмар Транс" звернулося до Акціонерного товариства "Українська Залізниця" з листом від 16.01.2023 вих. №03/01-2023, у якому просило безпідставно списані грошові кошти в сумі 17 708 715 грн 00 коп. поновити на особовому рахунку замовника та протягом 7 днів з моменту отримання даної вимоги перерахувати на рахунок замовника як невикористану передоплату.

Відповідний лист від 16.01.2023 №03/01-2023 відповідачем було отримано 31 січня 2023 року, про що свідчить інформація підтверджена роздруківкою трекера поштового відправлення з сайту Укрпошта.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 у справі № 910/3140/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2023 та постановою Верховного Суду від 11.01.2024, з Акціонерного товариства "Українська Залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Віталмар Транс" стягнуто грошові кошти в розмірі 17 708 715 грн 00 коп. При цьому, розглядаючи справу № 910/3140/23 суди виснували, що у відповідача були відсутні підстави для списання з особового рахунку позивача коштів у розмірі 17 708 715 грн 00 коп. в оплату штрафу (у трьохкратному розмірі) за непроставлення, неузгодження або недотримання строків проставлення електронної заявки в АС Месплан, оскільки, у даному випадку позивач звільняється від відповідальності за порушення виконання обов`язків, визначених пунктом 5.2 додатку 1-5 до договору.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи тощо.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Безпідставно списані Акціонерним товариством "Українська Залізниця" з рахунку грошові кошти в розмірі 17 708 715 грн 00 коп. були повернуті Товариству з обмеженою відповідальністю "Віталмар Транс" лише 12 лютого 2024 року

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що у зв`язку з невиконанням відповідачем грошового зобов`язання з повернення безпідставно списаних коштів, встановленого рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 у справі № 910/3140/23, позивач має право на захист майнових прав та інтересів пов`язаних з відшкодуванням матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, на отримання компенсації (плати) від відповідача за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати позивачу, у зв`язку з чим позивачем, за загальний період прострочення з 08.02.2023 по 11.02.2024, нараховано 826 431 грн 16 коп. інфляційних втрат та 536 916 грн 47 коп. 3 % річних.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України та статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене в грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Отже, дія статті 625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт). Тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15.04.2015 у справі № 910/2899/14 та у постанові від 01.06.2016 у справі №910/22034/15, а також у постанові Верховного Суду від 15.07.2021 у справі № 910/6053/19.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 у справі № 910/3140/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2023 та постановою Верховного Суду від 11.01.2024, встановлено, що у відповідача були відсутні підстави для списання з особового рахунку позивача коштів у розмірі 17 708 715 грн 00 коп.

За статтею 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

З наведених норм убачається, що особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала) зобов`язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому.

Означене недоговірне зобов`язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 Цивільного кодексу України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України не є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Отже, передбачений частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача.

При цьому суд відхиляє аргумент відповідача про те, що лише постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2023 у справі № 910/3140/23 був встановлений факт безпідставного набуття ним грошових коштів та, як наслідок, обов`язок їх повернути.

Зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає у особи безпосередньо з норми статті 1212 Цивільного кодексу України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно. В іншому випадку (за позицією відповідача) без судового рішення зобов`язання з повернення безпідставно отриманих коштів не виникало б узагалі, тобто якби позивач не звернувся до суду, то відповідач не мав би обов`язку повернути йому безпідставно отримані кошти. Такий підхід суперечив би засадам добросовісності, розумності та справедливості зобов`язання, передбаченим у частині третій статті 509 Цивільного кодексу України.

Визначаючи розмір заборгованості відповідача, зокрема, в частині процентів річних та втрат від інфляції суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховуються пені, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Отже, з урахуванням викладених вище висновків та встановлених судом обставини безпідставного набуття відповідачем грошових коштів, початком періоду прострочення, а також нарахування 3% річних, має бути 01.11.2022, закінченням - 11.02.2024, оскільки грошові кошти повернуто відповідачем лише 12.02.2024.

За результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення інфляційних втрат та процентів річних за період з 08.02.2023 по 11.02.2024 судом встановлено, що розмір інфляційних втрат та процентів річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 826 431 грн 16 коп. інфляційних втрат та 536 916 грн 47 коп. 3 % річних підлягають задоволенню за розрахунком позивача.

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 74, ст.ст. 76-79, ст. 86, ст. 123, ст. 129, ст.ст. 232-233, ст.ст. 237- 238, ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, місто Київ, вулиця Єжи Ґедройця, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Віталмар Транс" (09500, Київська область, Таращанський район, місто Тараща, вулиця Сагайдачного Петра, будинок 28, ідентифікаційний код 35195356) 826 431 (вісімсот двадцять шість тисяч чотириста тридцять одна) грн 16 коп. інфляційних втрат, 536 916 (п`ятсот тридцять шість тисяч дев`ятсот шістнадцять) грн 47 коп. 3 % річних та 20 450 (двадцять тисяч чотириста п`ятдесят) грн 21 коп. витрати по сплаті судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Н. Плотницька