Постанова

від 18.11.2024 по справі 910/6540/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" листопада 2024 р. Справа№ 910/6540/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Коробенка Г.П.

секретар судового засідання: Смаголь А.О.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 18.11.2024,

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця»

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2024

у справі №910/6540/24 (суддя Н. Плотницька)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віталмар Транс»

до Акціонерного товариства «Українська залізниця»

про стягнення 1 363 347,57 грн,-

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Віталмар Транс» (далі, позивач) звернулось Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі, відповідач) про стягнення 1 363 347,57 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у порушення норм чинного законодавства України належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повернення безпідставно отриманих ним коштів у сумі 17 708 715,00 грн, у зв`язку з чим позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України нараховані до стягнення з відповідача 536 916,47 грн 3% річних та 826 431,16 грн інфляційних втрат.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.08.2024 у справі №910/6540/24 позов задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віталмар Транс» 826 431,16 грн інфляційних втрат, 536 916,47 грн 3% річних та 20 450,21 грн витрат по сплаті судового збору.

В обґрунтування прийнятого рішення місцевий господарський суд зазначив, що рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 у справі №910/3140/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2023 та постановою Верховного Суду від 11.01.2024, встановлено, що у відповідача були відсутні підстави для списання з особового рахунку позивача коштів у розмірі 17 708 715,00 грн.

Водночас, проаналізувавши зміст судових рішень у справі №910/3140/23 та норму статті 1212 Цивільного кодексу України, суд відхилив посилання відповідача на те, що лише постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2023 у справі №910/3140/23 був встановлений факт безпідставного набуття ним грошових коштів та, як наслідок, обов`язок їх повернути, оскільки зі змісту положень статті 1212 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов`язання з повернення майна (коштів) потерпілому виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала, а саме судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.

Отже, оскільки передбачений частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає, виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача (31.10.2022), Початком періоду прострочення, а також нарахування 3% річних, має бути 01.11.2022, закінченням - 11.02.2024, оскільки грошові кошти повернуто відповідачем лише 12.02.2024.

Господарський суд міста Києва за результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення суми інфляційних втрат та процентів річних за період з 08.02.2023 по 11.02.2024, встановив, що він відповідає вимогам законодавства, умовам договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 826 431,16 грн інфляційних втрат та 536 916,47 грн 3% річних підлягають задоволенню за розрахунком позивача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, 06.09.2024 через підсистему «Електронний суд» Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2024 скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідач в апеляційній скарзі наголошує на відсутності підстав для звільнення ТОВ «Віталмар Транс» від відповідальності за неналежне виконання взятих на себе зобов`язань та повернення неустойки на підставі вимоги позивача від 16.01.2023 №03/01-2023 та долученого до неї сертифіката про настання форс-мажорних обставин (відсутності підстав для виникнення грошових зобов`язань в АТ «Укрзалізниця» на підставі такого листа).

При цьому, як стверджує відповідач, сам сертифікат про настання форс-мажорних обставин підтверджував настання форс-мажорних обставин виключно за одним напрямком перевезення - у напрямку морського гуманітарного коридору (Одеських портів).

Враховуючи зміст зобов`язань ТОВ «Віталмар Транс», передбачених у протоколах електронних аукціонів, а також відсутність як посилань ТОВ «Віталмар Транс» на настання форс-мажорних обставин, які унеможливлювали виконання зобов`язань всією територією України, так і доказів настання таких обставин, у АТ «Укрзалізниця» були відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин пункту 6.1. Договору та звільнення ТОВ «Віталмар Транс» від штрафних санкцій, нарахування та стягнення яких здійснено АТ «Укрзалізниця» у порядку та строки, передбачені пунктом 8.1. Додатку 1-5 до Договору.

Оскільки кошти у розмірі 17 708 715,00 грн набуті АТ «Укрзалізниця» на належній та достатній правовій підставі - на підставі укладеного з ТОВ «Віталмар Транс» договору у порядку, передбаченому останнім, то підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України відсутні.

У зв`язку з тим, що надані ТОВ «Віталмар Транс» документи на підтвердження форс-мажорних обставин об`єктивно не свідчили про наявність підстав для звільнення останнього від відповідальності за невиконання взятих на себе обов`язків за протоколами електронних аукціонів, а спірні кошти у розмірі 17 708 715,00 грн були повернуті ТОВ «Віталмар Транс» на підставі рішення суду у справі №910/3140/23, яке набрало законної сили 02.11.2023, то саме з моменту прийняття 02.11.2023 постанови у справі №910/3140/23 відпала правова підстава для збереження АТ «Укрзалізниця» коштів, стягнутих з ТОВ «Віталмар Транс».

У зв`язку з цим помилковим є визначення позивачем початку періоду прострочення з дати отриманням відповідачем вимоги від 16.01.2023 №03/01-2023.

Також скаржник зазначає, що за загальним правилом акцесорне зобов`язання залежить від основного зобов`язання, і відповідно не може існувати самостійно без останнього. Звертаємо увагу, що основне зобов`язання припинено шляхом його виконання в повному обсязі 12.02.2024, про що свідчить долучена позивачем до позову виписка з рахунку.

Таким чином, станом на дату пред`явлення позову, у позивача було відсутнє право вимоги про сплату інфляційних втрат та 3% річних, оскільки основне зобов`язання на цей момент уже припинило своє існування.

Крім того, відповідач наголошує на наявності підстав для зменшення 3% річних з огляду на надскрутне матеріальне становище АТ «Укрзалізниця».

В апеляційній скарзі відповідачем також було заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

04.10.2024 від позивача через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив суд залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.

В обґрунтування заперечень проти апеляційної скарги позивач у відзиві наголосив на тому, що фактично АТ «Укрзалізниця» намагається в апеляційній скарзі повторно здійснити переоцінку доказів наявності існування форс-мажорних обставин та встановлених судами у справі №910/3140/23 висновків щодо відсутності в АТ «Укрзалізниця» підстав для списання з особового рахунку позивача коштів у розмірі 17 708715,00 грн.

Однак, розглядаючи справу №910/3140/23 суди виснували, що в АТ «Укрзалізниця» були відсутні підстави для списання з особового рахунку позивача коштів у розмірі 17 708 715,00 грн в оплату штрафу (у трьохкратному розмірі) за непроставлення, неузгодження або недотримання строків проставлення електронної заявки в АС Месплан, оскільки, у даному випадку позивач звільняється від відповідальності за порушення виконання обов`язків, визначених пунктом 5.2 цього додатку 1-5 до договору й такі обставини є преюдиційними у розумінні частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив аргумент відповідача про те, що лише постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2023 у справі №910/3140/23 був встановлений факт безпідставного набуття ним грошових коштів та, як наслідок, обов`язок їх повернути. У розрізі зазначеного є цілком правомірним та логічним висновок суду першої інстанції про те, що зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає у особи безпосередньо з норми статті 1212 Цивільного кодексу України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом.

11.10.2024 від відповідача через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшла відповідь на відзив у справі №910/6540/24.

У відповіді на відзив відповідач наголошує на тому, що до АТ «Укрзалізниця» не заявлявся позов про повернення безпідставно набутого майна (коштів) у розмірі 17 708 715,00 грн на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, факт набуття чи збереження відповідачем майна позивача без достатніх правових підстав судами не досліджувався та не встановлювався. Суд у справі №910/3140/23 задовольнив позовні вимоги на підставі статті 617 Цивільного кодексу України, а не на підставі положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

Оскільки грошові кошти були списані відповідачем з особового рахунку позивача на підставі умов укладеного сторонами Договору про подачу та забирання вагонів №ПР/ДН-1-17-165/НЮдч від 30.03.2017, то у даній справі не може бути застосована стаття 1212 Цивільного кодексу України, адже договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень зазначеної норми.

07.11.2024 позивач через підсистему «Електронний суд» подав до Північного апеляційного господарського суду додаткові пояснення у справі, в яких зазначив, що у зв`язку з безпідставним списанням апелянтом коштів, які належать Товариству, останнє було вимушено з власного обороту вилучати кошти для додаткового поповнення особового рахунку. Зокрема, починаючи з 21 листопада 2022 року до 12 лютого 2024 року (дата повернення безпідставно списаних коштів) Товариство було змушене вносити на особовий рахунок власні кошти, сума яких перевищує 17 708 715,00 грн, що відображено в Картці рахунку 631. Фактично, протягом більше року Товариство було протиправно позбавлено можливості користуватися та розпоряджатися своєю власністю, при цьому протягом відповідного періоду АТ «Укрзалізниця» отримало можливість використовувати безпідставно списані кошти на власні потреби. У даному випадку, позивач жодним чином не намагається збагатитись (заробити) за рахунок АТ «Укрзалізниця», а бажає захистити своє майнове право та інтерес виключно в рамках, передбачених чинним законодавством, враховуючи матеріальні втрати Товариства від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів. Такі втрати відбулись саме через безпідставне неповернення відповідачем коштів позивачу в період з 08.02.2023 по 11.02.2024 та фактичне незаконне обмеження права власності останнього. У той же час, Товариство вважає, що АТ «Укрзалізниця», заперечуючи законність рішення суду першої інстанції, намагається створити небезпечний прецедент, за яким може отримати можливість безпідставно списувати з особового рахунку кошти у будь-якого підприємства, користуватися такими коштами необмежений період та за рішенням суду повертати їх законному власнику без сплати будь-яких компенсацій, пов`язаних зі знеціненням таких коштів, що повністю знівелює принципи справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права.

15.11.2024 відповідач через підсистему «Електронний суд» подав до Північного апеляційного господарського суду пояснення у справі, в яких у відповідь на пояснення позивача від 07.11.2024 зазначив, що ТОВ «Віталмар Транс» було «змушене» вносити на особовий рахунок власні кошти, сума яких перевищує 17 708 715,00 грн, не у зв`язку зі списанням цих коштів відповідачем, а саме на виконання умов аукціону та Договору, де позивач прийняв участь у 395 аукціонах та здобув перемогу. Нарахування та списання відповідачем штрафу в розмірі 17 708 715,00 грн не зупинило діяльність позивача, а навпаки позивач і надалі приймав активну участь в аукціонах та здобував перемогу, а також замовляв послуги на загальних умовах Договору.

12.02.2024 відповідачем на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2024 у справі №910/3140/23 сплачено кошти в розмірі 17 708 715,00 грн, водночас, позивачем за період з 12.02.2024 по травень 2024 року зараховано кошти на особовий рахунок в розмірі 134 460 000,00 грн, що підтверджується випискою з особового рахунку позивача. Отже, доводи позивача, що останній був змушений з власного обороту вилучати кошти для додаткового поповнення особового рахунку не відповідають дійсним обставинам справи.

Відповідач наголошує, що лист-вимога ТОВ «Віталмар Транс», на який позивач посилається як на підставу для стягнення платежів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, не є підставою для виникнення грошових зобов`язань, враховуючи умови укладеного між сторонами Договору. Так, умовами укладеного між сторонами Договору не передбачено повернення надмірно/помилково списаних коштів на банківський рахунок замовника під час дії Договору, а передбачено лише поновлення (відображення) таких коштів на особовому рахунку замовника послуг (який не є банківським рахунком).

Також відповідач повторно наголосив на тому, що в момент отримання вимоги від ТОВ «Віталмар Транс» в АТ «Укрзалізниця» не було підстав і поновлювати спірні кошти у розмірі 17 708 715,00 грн на особовому рахунку останнього у зв`язку з ненаданням ТОВ

«Віталмар Транс» разом з листом від 16.01.2022 №03/01-2023 та в подальшому належних та допустимих доказів настання форс-мажорних обставин в частині всієї території України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.09.2024 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2024 у справі №910/6540/24 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., ОСОБА_1

Судом встановлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/6540/24, відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

19.09.2024 матеріали справи №910/6540/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді у справі.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 19.09.2024 суддю Північного апеляційного господарського суду ОСОБА_1 звільнено у відставку.

У зв`язку з зазначеним розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 №09.1-08/3449/24 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2024 справу №910/6540/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Коробенко Г.П., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 поновлено Акціонерному товариству «Українська залізниця» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2024 у справі №910/6540/24, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2024 у справі №910/6540/24 колегією суддів у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Коробенко Г.П., Тищенко А.І., зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2024 у справі №910/6540/24 на час апеляційного оскарження, апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2024 у справі №910/6540/24 призначено до розгляду на 29.10.202024.

У судове засідання, призначене на 29.10.2024, з`явилися представники Товариства з обмеженою відповідальністю «Віталмар Транс» та Акціонерного товариства «Українська залізниця».

Суд у судовому засіданні 29.10.2024 перейшов до розгляду справи по суті, заслухавши пояснення представників сторін.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2024 у розгляді апеляційної скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2024 у справі №910/6540/24 оголошено перерву до 18.11.2024.

У судовому засіданні 18.11.2024 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.

Явка представників учасників справи

У судове засідання 18.11.2024 з`явились представники позивача та відповідача.

Представники відповідача у судовому засіданні підтримували доводи апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача просив залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

25.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Віталмар Транс» (замовник за договором, позивач у справі) та Акціонерним товариством «Українська Залізниця» (перевізник за договором, відповідач у справі) укладено Договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 8213521 (далі - Договір) шляхом прийняття в цілому пропозиції (акцепту) укласти публічний договір (оферти), що підтверджується Повідомленням про укладення договору №99-35195356/2020-001.

Предметом договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов`язаних з цим супутніх послуг (далі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги (пункт 1.1. Договору).

Відповідно до пункту 14 договору невід`ємною частиною договору є додатки, зокрема, додаток 1-5 «Умови продажу послуг з використання вагонів АТ «Укрзалізниця» із застосуванням ЕТС «Pro.Zorro.Продажі»».

У пункті 1 додатку 1-5 до договору сторони погодили, що умови цього додатку до договору застосовуються до правовідносин сторін з моменту визначення замовника переможцем електронних торгів (аукціону) за результатами участі в електронних торгах (аукціоні) відповідно до Регламенту ЕТС Укрзалізниця з урахуванням особливостей, визначених п. 9.2 цього додатку.

З метою здійснення вантажних перевезень зернових культур в інтересах третіх осіб до розблокованих українських портів, у період з 14.09.2022 по 28.09.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю «Віталмар Транс» взяло участь в електронних аукціонах з використання вагонів зерновозів, за результатами яких було виграно 16 лотів.

Позивач на виконання умов пункту 5.7 додатку 1-5 до договору забезпечив наявність на особовому рахунку грошових коштів по всіх переможних лотах, виходячи із вартості ставки використання окремо кожного вагону в трикратному розмірі.

Узгодивши електронні заявки з причетними організаціями, Товариством з обмеженою відповідальністю «Віталмар Транс» 02.10.2022, 04.10.2022, 07.10.2022, 08.10.2022, 09.10.2022, 11.10.2022 та 13.10.2022 було реалізовано перевезення по 7 виграним лотам.

У подальшому, по останніх 9 лотах у зв`язку з блокуванням з жовтня 2022 року представниками рф морського гуманітарного коридору, Товариство не змогло підтвердити у всіх причетних організаціях (одержувач, порт, інші) жодної заявки та організувати перевезення для своїх замовників.

Позивач звернувся до відповідача з листом від 07.10.2022 вих. №63/10-2022, у якому зазначив про проблеми в транспортуванні зерна у зв`язку зі збройною агресією російської федерації та просив відтермінувати до грудня 2022 року початок строку надання послуги по 9 лотах.

У відповідь на вказаний лист відповідач листом від 27.10.2022 вих. № ЦТЛ-19/961 повідомив, що додатком 1-5 не передбачено відтермінування початку строку надання послуги, визначеного в Протоколі електронних торгів.

Відповідно до Зведеної відомості №10 за період з 01 по 31 жовтня 2022 року відповідачем списано з особового рахунку позивача штраф за не проставлення, неузгодження або недотримання строків проставлення електронної заявки в АС Месплан на подачу порожніх вагонів за аукціоном у розмірі 17 708 715,00 грн.

Як зазначає позивач, 21.12.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю «Віталмар Транс» отримано Сертифікат Херсонської торгово-промислової палати №6500-22-1887, відповідно до якого Херсонська торгово-промислова палата засвідчила настання форс-мажорних обставин (військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану, блокування російською федерацією морського гуманітарного коридору для транспортування зерна та продуктів харчування з українських портів) щодо обов`язку Товариства з обмеженою відповідальністю «Віталмар Транс» надання (забезпечення надання) відповідно до Правил планування перевезень вантажів в Системі планування перевезень електронної заявки з ознакою «Аукціон» у строк (період), зазначений в оголошенні, після присвоєння електронним торгам статусу «Торги завершені», на подачу порожніх вагонів відповідно до плану перевезень і визначених в оголошенні умов та узгодження (забезпечення узгодження) такої електронної заявки з причетними організаціями (одержувачем, портом та іншими причетними); виконання умов, визначених в оголошенні та протоколі електронних торгів (аукціону) з урахуванням ціни реалізації лоту, встановленої за результатами електронних торгів (аукціону), у термін: 07.10.2022 - 27.10.2022 за Договором про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом (зі змінами) № 8213521 від 25.03.2020.

18.01.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Віталмар Транс» звернулося до Акціонерного товариства «Українська Залізниця» з листом від 16.01.2023 вих. №03/01-2023, в якому просило безпідставно списані грошові кошти в сумі 17 708 715,00 грн поновити на особовому рахунку замовника та протягом 7 днів з моменту отримання даної вимоги перерахувати на рахунок замовника як невикористану передоплату.

Відповідний лист від 16.01.2023 №03/01-2023 відповідачем було отримано 31 січня 2023 року, про що свідчить інформація, підтверджена роздруківкою трекера поштового відправлення з сайту Укрпошта.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 у справі №910/3140/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2023 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.01.2024, присуджено до стягнення з Акціонерного товариства «Українська Залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віталмар Транс» кошти в розмірі 17 708 715,00 грн. При цьому, розглядаючи справу №910/3140/23, суди виснували, що у відповідача були відсутні підстави для списання з особового рахунку позивача коштів у розмірі 17 708 715,00 грн в оплату штрафу (у трьохкратному розмірі) за непроставлення, неузгодження або недотримання строків проставлення електронної заявки в АС Месплан, оскільки, у даному випадку позивач звільняється від відповідальності за порушення виконання обов`язків, визначених пунктом 5.2 додатку 1-5 до договору.

Кошти у розмірі 17 708 715,00 грн були повернуті Акціонерним товариством «Українська Залізниця» Товариству з обмеженою відповідальністю «Віталмар Транс» 12 лютого 2024 року.

Звертаючись до суду з позовом у даній справі, ТОВ «Віталмар Транс» зазначає, що у зв`язку з невиконанням відповідачем грошового зобов`язання з повернення безпідставно списаних коштів у розмірі 17 708 715,00 грн, позивач згідно статті 625 Цивільного кодексу України має право на захист майнових прав та інтересів, пов`язаних з відшкодуванням матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, на отримання компенсації (плати) від відповідача за користування ним чужими грошовими коштами, які належать до сплати позивачу, у зв`язку з чим позивачем, за загальний період прострочення з 08.02.2023 (у відповідності до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України через сім днів з дня отримання відповідачем листа від 16.01.2023 вих. №03/01-2023) по 11.02.2024 (день, що передує дню повернення відповідачем позивачу 17 708 715,00 грн), нараховано 826 431,16 грн інфляційних втрат та 536 916,47 грн 3% річних.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, посилаючись як на основні підстави для відмови в позові на те, що у нього згідно умов Договору були відсутні підстави для звільнення позивача від відповідальності за порушення зобов`язання, оскільки позивачем не було доведено належними та допустимими доказами факту настання форс-мажорних обставин за Договором, а тому кошти в сумі 17 708 715,00 грн були списані відповідачем з особового рахунку позивача правомірно та на підставі Договору й не є набутими безпідставно. У свою чергу зобов`язання з повернення позивачу коштів у сумі 17 708 715,00 грн виникло з дати набрання законної сили рішенням суду у справі №910/3140/23, а не з дати пред`явлення позивачем відповідачу листа від 16.01.2023 вих. №03/01-2023, а отже позивачем невірно обраховано період прострочення. До моменту набрання законної сили рішенням суду у справі №910/3140/23 спірні кошти не могли вважатися набутими безпідставно, оскільки були перераховані позивачем як попередня оплата на підставі пункту 4.2. Договору.

Крім того, як наголошує відповідач, враховуючи умови укладеного Договору, зобов`язання з повернення 17 708 715,00 грн не можна вважати грошовим (така сума мала бути повернута не на банківський рахунок позивача з рахунку відповідача, а мала бути поновлена на особовому рахунку позивача), а тому підстави для нарахування на цю суму 3% річних та інфляційних втрат відсутні.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін із наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із частиною 1, пункту 1 частини 2 статті 11, частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу (стаття 509 Цивільного кодексу України).

Так, між сторонами 25.03.2020 було укладено Договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №8213521, який виходячи зі змісту статті 307 Господарського кодексу України та статті 909 Цивільного кодексу України за своєю правовою природою є договором перевезення вантажу.

Згідно з пунктом 4.2. Договору оплата послуг відповідно до Договору здійснюється у національній валюті України на умовах попередньої оплати шляхом перерахування коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання перевізника, вказаний в розд. 15 Договору. Датою надходження платежів вважається дата зарахування коштів обслуговуючим банком на поточний рахунок перевізника зі спеціальним режимом використання. Одержані на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання кошти перевізник зараховує на особовий рахунок замовника, а також веде облік надходження коштів і використання їх замовником для оплати перевезень та інших послуг за умовами цього Договору.

Відповідно до пункту 5.2 додатку 1-5 до Договору замовник зобов`язаний у строк (період), зазначений в оголошенні, після присвоєння електронним торгам статусу «Торги завершені» надати (забезпечити надання) відповідно до Правил планування перевезень вантажів в Системі планування перевезень електронну заявку замовником - Переможцем електронних торгів (аукціону) з ознакою Аукціон на подачу порожніх вагонів відповідно до плану перевезень і визначених в оголошенні умов та узгодити (забезпечити узгодження) такої електронної заявки з причетними організаціями (одержувачем, портом, та іншими причетними).

Згідно з пунктом 8.1. додатку 1-5 до Договору у випадку невиконання замовником - переможцем електронних торгів (аукціону) обов`язку, передбаченого розд. 5 цього додатку до договору, у належний спосіб або строки, або відмови від вагонів повністю або частково - замовник - переможець електронних торгів (аукціону) зобов`язаний сплатити перевізнику штраф у розмірі, який розраховується як плата за три доби використання відповідних власних вагонів перевізника з розрахунку за кожен вагон окремо за ставками плати за використання власних вагонів перевізника, що визначені у відповідному протоколі електронних торів (аукціону).

За матеріалами справи судом установлено, що внаслідок невиконання позивачем умов пункту 5.2 додатку 1-5 відповідачем нараховано та списано з особового рахунку позивача штраф у розмірі 17 708 715,00 грн.

Господарськими судами розглядалася справа №910/3140/23 за позовом ТОВ «Віталмар Транс» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 17 708 715,00 грн, де в обґрунтування позовних вимог позивач посилався на безпідставність списання відповідачем коштів у розмірі 17 708 715,00 грн в оплату штрафних санкцій з особового рахунку позивача за договором про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом.

За результатами розгляду названої справи рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 у справі №910/3140/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2023 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.01.2024, позов ТОВ «Віталмар Транс» задоволено та присуджено до стягнення з Акціонерного товариства «Українська Залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віталмар Транс» кошти в розмірі 17 708 715,00 грн.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» (заява №48553/99), а також рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі «Брумареску проти Румунії» (заява №28342/95)).

Високий Суд у пунктах 46, 47 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Устименко проти України» від 29 жовтня 2015 року (заява №32053/13), яке набуло статусу остаточного 29.01.2016, зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява №52854/99, пункти 51 і 52, ECHR 2003-Х).

Так, розглядаючи справу №910/3140/23, суди у рішеннях встановили наступне:

- однією з обов`язкових умов для здійснення позивачем перевезення за Договором є узгодження позивачем електронної заявки з одержувачем вантажу;

- про неможливість узгодження заявок по аукціонам позивач дізнався 03.10.2022 та 04.10.2022 з листів Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне підприємство Рисоіл Термінал» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Боріваж»;

- листом від 07.10.2022 №63/10-2022 позивач повідомив відповідача про настання форс-мажорних обставин та просив відтермінувати до грудня 2022 року початок строку надання послуги з використання вагонів, що є власністю залізниці;

- з викладеного вбачається, що позивачем дотримані строки повідомлення про форс-мажорні обставини, встановлені у п. 6.2 договору та вжито всіх залежних від нього заходiв для недопущення господарського правопорушення;

- при цьому з пунктів 6.2, 6.3 Договору вбачається, що для уникнення відповідальності за невиконання зобов`язань у зв`язку з настанням обставин непереборної сили (форс-мажор) відповідна сторона повинна не лише повідомити іншу сторону про існування таких обставин, однак і надати докази їх існування - сертифікат ТПП або регіональної ТПП;

- позивачем надано суду Сертифікат Херсонської ТПП №6500-22-1887 (від 21.12.2022 вих № 27.01/12-71) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), який позивач листом від 16.01.2023 вих № 03/01-2023 надіслав відповідачу. Таким чином позивачем вчасно повідомлено відповідача про форс-мажорні обставини та на виконання п. 6.3 договору надані відповідні докази, отже, у даному випадку позивач має право посилатись на форс-мажорні обставини;

- у період, коли позивач мав виконати обов`язок з подання та узгодження заявок щодо використання вагонів зерновозів існувала блокада Чорноморського зернового коридору, що унеможливлювало узгодження електронних заявок з причетними організаціями через неможливість одержувачів розвантажити зернові культури;

- встановлені фактичні обставини у цій справі свідчать про неможливість виконання позивачем умов п. 5.2 додатку 1-5 до договору через обставини непереборної сили, які не залежали від волі позивача, при цьому з матеріалів справи не вбачається наявність протиправної поведінки чи вини позивача, а обставини справи не свідчать, що позивач, діяв недобросовісно та допустив порушення умов договору з якихось інших підстав чи причин, аніж форс-мажорні обставини.

- у даному випадку наявні підстави для звільнення позивача від відповідальності, встановленої п. 8.1 додатку 1-5 до договору за порушення зобов`язання щодо надання/узгодження електронних заявок;

- позивачем доведено як факт настання форс-мажорних обставин, так і відсутність підстав для списання залізницею з особового рахунку позивача штрафу,

З огляду на вказане суди у межах справи №910/3140/23 виснували, що в АТ «Українська Залізниця» були відсутні підстави для списання з особового рахунку позивача коштів у розмірі 17 708 715,00 грн в оплату штрафу (у трьохкратному розмірі) за непроставлення, неузгодження або недотримання строків проставлення електронної заявки в АС Месплан, оскільки у даному випадку позивач звільняється від відповідальності за порушення виконання обов`язків, визначених пунктом 5.2 додатку 1-5 до договору.

Зазначені обставини є преюдиційними у розумінні частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України та не підлягають повторному доведенню під час розгляду справи №910/6540/24.

З огляду на зазначене, як доводи відповідача про те, що сертифікат Херсонської ТПП №6500-22-1887 (від 21.12.2022 вих № 27.01/12-71) не підтверджував настання форс-мажорних обставин для позивача у спірних правовідносинах, так і в цілому доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності підстав для звільнення ТОВ «Віталмар Транс» від відповідальності за неналежне виконання взятих на себе зобов`язань та повернення суми неустойки позивачу, є безпідставними й спрямовані, як вірно наголошує позивач у відзиві на апеляційну скаргу, на намагання АТ «Українська залізниця» повторно у межах даної справи здійснити переоцінку доказів наявності існування форс-мажорних обставин та встановлених судами у справі №910/3140/23 висновків щодо відсутності в АТ «Укрзалізниця» підстав для списання з особового рахунку позивача коштів у розмірі 17 708 715,00 грн, що мало б наслідком порушення принципів правової певності та остаточності судового рішення.

Таким чином, враховуючи наведене та встановлені у межах справи №910/3140/23 обставини, позивач у даній справі обґрунтовано зазначає, що кошти в сумі 17 708 715,00 грн, списані з особового рахунку позивача в рахунок оплати штрафу, набуті відповідачем безпідставно, адже станом на дату їх списання були наявні підстави для звільнення позивача від відповідальності за порушення виконання обов`язків по Договору, визначених пунктом 5.2 додатку 1-5 до Договору.

При цьому посилання скаржника на те, що кошти в сумі 17 708 715,00 грн сплачувались позивачем на виконання умов пункту 4.2. Договору як попередня оплата не спростовують факту їх безпідставного списання відповідачем в рахунок саме погашення штрафу згідно умов пункту 8.1. додатку 1-5 до Договору.

Стосовно моменту, з якого у відповідача виник обов`язок повернути позивачу кошти в сумі 17 708 715,00 грн колегія суддів зазначає таке.

Позивач стверджує, що зобов`язання з повернення йому коштів у сумі 17 708 715,00 грн наступило з 08.02.2023 - зі спливом у відповідності до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України семи днів з моменту отримання (31.01.2023) відповідачем листа ТОВ «Віталмар Транс» від 16.01.2023 вих. №03/01-2023 про повернення коштів.

Відповідач, заперечуючи проти позову, під час розгляду справи судом першої інстанції та в апеляційній скарзі стверджує, що обов`язок з повернення коштів у сумі 17 708 715,00 грн виник у нього з моменту набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/3140/23, тобто з 02.11.2023 (дата прийняття постанови судом апеляційної інстанції у справі №910/3140/23).

З цього приводу суд апеляційної інстанції встановив наступне.

За статтею 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Із наведених норм убачається, що особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала) зобов`язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому.

Відсутність правової підстави це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17).

Отже для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.

Колегія суддів наголошує, що зобов`язання з повернення майна виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 Цивільного кодексу України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання, як вірно вказав місцевий господарський суд, не виникає з рішення суду (у даному випадку з рішення суду у справі №910/3140/23), оскільки судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно. В іншому випадку (за позицією відповідача) без судового рішення зобов`язання з повернення безпідставно отриманих коштів не виникало б узагалі, тобто якби позивач не звернувся до суду, то відповідач не мав би обов`язку повернути йому безпідставно отримані кошти. Такий підхід суперечив би засадам добросовісності, розумності та справедливості зобов`язання, передбаченим у частині третій статті 509 Цивільного кодексу України.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №910/3831/22.

У спірному випадку мова не може йти про відпадіння правової підстави набуття коштів у сумі 17 708 715,00 грн лише з моменту набранням законної сили судовим рішенням у справі №910/3140/23, як про це стверджує відповідач, оскільки законної підстави для списання таких коштів з позивача, як вбачається зі змісту рішень у справі №910/3140/23, не було з самого початку, тобто взагалі, через існування підстав для звільнення позивача від відповідальності за порушення виконання обов`язків по Договору, визначених пунктом 5.2 додатку 1-5 до Договору.

Отже, з урахуванням викладених вище висновків та встановлених судом обставин безпідставного набуття відповідачем коштів у сумі 17 708 715,00 грн, початком періоду прострочення з повернення цих коштів, а також нарахування 3% річних та інфляційних втрат (про що буде вказано далі), як вірно встановлено судом першої інстанції, має бути 01.11.2022, закінченням - 11.02.2024, оскільки грошові кошти повернуто відповідачем лише 12.02.2024 (що відповідачем не заперечується).

Позивач, у свою чергу, період прострочення визначає з 08.02.2023 по 12.02.2024.

За змістом частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Така плата за користування чужими коштами не є штрафною санкцією.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене в грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Отже, дія статті 625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт). Тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15.04.2015 у справі № 910/2899/14 та у постанові від 01.06.2016 у справі №910/22034/15, а також у постанові Верховного Суду від 15.07.2021 у справі №910/6053/19.

З огляду на вказане, колегія суддів не приймає до уваги заперечення відповідача з приводу того, що його зобов`язання з повернення позивачу безпідставно списаних з особового рахунку коштів не є грошовим.

Отже, передбачений частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає, виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце фактично з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача.

Визначаючи розмір заборгованості відповідача, зокрема, в частині процентів річних та втрат від інфляції суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Суд за результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення суми інфляційних втрат та процентів річних за період з 08.02.2023 по 11.02.2024, враховуючи, що згідно положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, установив, що розмір інфляційних втрат та процентів річних у межах визначеного позивачем періоду прострочення відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, а тому заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 826 431,16 грн інфляційних втрат та 536 916,47 грн 3% річних підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо посилань відповідача на наявність правових підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення з нього 3% річних, то колегія суддів зазначає таке.

Положеннями частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положенням статті 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Визначені наведеними нормами положення з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов`язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.

Водночас, у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.

Велика Палата Верховного Суду допустила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення процентної ставки річних на рівні 40% та 96% і її явної невідповідності принципу справедливості.

Водночас, у даній справі позивачем до стягнення заявлено відсотки річних у розмірі, передбаченому законом (частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України) - 3%. Отже, в даній справі відсутні такі обставини неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних, як у справі №902/417/18.

Відповідачем в апеляційній скарзі належним чином не обґрунтовано та не надано належних доказів в підтвердження існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру 3% річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, а тому суд відхиляє такі посилання скаржника, адже в даному випадку зменшення 3% річних не відповідало б цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін.

Враховуючи викладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Усі інші доводи скаржника щодо суті спору, окрім викладених у мотивувальній частині постанови, суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про задоволення позову.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Доводи апеляційної скарги відповідача не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції. Скаржником не надано суду доказів, які б свідчили про необґрунтованість позовних вимог, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Акціонерного товариства «Українська залізниця» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2024 у справі №910/6540/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2024 у справі №910/6540/24 залишити без змін.

Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство «Українська залізниця».

Матеріали справи №910/6540/24 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 10.12.2024.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.І. Тищенко

Г.П. Коробенко