Рішення

від 13.08.2024 по справі 926/463/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2024 року м. ЧернівціСправа № 926/463/22

За позовом Чернівецької міської ради, м. Чернівці

до Фізичної особи-підприємця Олійнича Петра Васильовича , м. Чернівці

про стягнення безпідставно збережених коштів - 294216,84 грн

Суддя Гончарук О.В.

секретар судового засідання - Чиборак У.Г.

Представники сторін:

від позивача - не з`явився;

від відповідача - не з`явився.

Обставини справи: Чернівецька міська рада звернулась до Господарського суду Чернівецької області з позовом до фізичної особи-підприємця Олійнича Петра Васильовича , в якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача збитки в розмірі 294 261,84 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані фактом використання відповідачем земельної ділянки, яка розташована на території АДРЕСА_1 під кадастровим номером 7310136300:15:003:0138 без оформлення правовстановлюючих документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою, в зв`язку з чим, позивачем було нараховано збитки у вигляді неодержаних доходів (орендної плати за землю) за час фактичного користування земельною ділянкою.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 03.02.2022 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 22.02.2022.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 22.02.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.03.2022.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 17.03.2022 відкладено розгляд справи на 14.04.2022.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 14.04.2022 відкладено розгляд справи на 27.04.2022.

27.04.2022 у судовому засіданні оголошено перерву до 11.05.2022.

11.05.2022 судове засідання не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Гончарука О.В. у відпустці, про що керівником апарату Господарського суду Чернівецької області повідомлено сторін.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 05.07.2022 призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 20.07.2022.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 20.07.2022 повернуто справу №926/463/22 на стадію підготовчого провадження. Поновлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, долучено відзив на позовну заяву (вх. №2731 від 20.07.2022) до матеріалів справи та оголошено перерву у підготовчому засіданні до 26.07.2022.

26.07.2022 через службу діловодства Господарського суду Чернівецької області надійшло клопотання представника відповідача про долучення документів до матеріалів справи (вх. №2793).

Того ж дня через службу діловодства Господарського суду Чернівецької області надійшло клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі №926/463/22 до вирішення у подібних правовідносинах справи №922/2060/20.

Ухвалою суду від 26.07.2022 зупинено провадження у справі №926/463/22 до перегляду Касаційним господарським судом у складі Верховного суду рішень у справі №922/2060/20 за позовом Харківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Варіант-Технології" про стягнення 322 983,16 грн.

17.04.2024 від представника позивача надійшла заява (вх. № 1083) про поновлення провадження у справі, мотивована тим, що постановою Верховного суду (касаційного господарського суду) від 05.08.2022 у справі 922/2060/20 вирішено питання по суті.

Ухвалою суду від 22.05.2024 поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання на 14.05.2024.

02.05.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява (вх. № 1221) про застосування строку позовної давності, обгрунтована тим, що позивачем пропущено строк звернення до суду із позовною заявою в частині стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період 26.05.2018-01.02.2019 у сумі 69688,08 грн.

02.05.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява (вх. № 1231) про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді.

14.05.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання (вх. № 1323) про розстрочення виконання рішення, обгрунтоване обставинами пов`язаними з тим, що у зв`язку із складним економічним станом відповідача, він не має можливості погасити заборгованості після набрання рішенням законної сили одразу та в повному обсязі.

Ухвалою суду від 14.05.2024 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 18.06.2024.

18.06.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання (вх. № 1764) про долучення доказів, а саме платіжної інструкції №182 від 15.06.2024 про часткову сплату відповідачем суми боргу.

Судове засідання призначене на 18.06.2024 не відбулось, у зв`язку з перебуванням судді Гончарука О.В. у щорічній відпустці, про що сторони були повідомлені, шляхом отримання повідомлення про неможливість проведення судового засідання

Ухвалою суду від 21.06.2024, судове засідання призначено на 10.07.2024 о 15:00.

Ухвалою суду від 10.07.2024 судове засідання призначено на 01.08.2024.

У судовому засіданні 01.08.2024 позивач наполягав на задоволені позовних вимог з підстав зазначених у позовній заяві, відповідач зазначив, що визнає позовні вимоги у судовому засіданні оголошено перерву до 13.08.2024.

13.08.2024 у судовому засіданні представники сторін не з`явились, одночасно ними подані клопотання про проведення даного судового засідання без їхньої участі.

Вивченням інформації, розміщеної в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, а також рішень сесій Чернівецької міської ради, Чернівецькою міською радою встановлено факт використання земельних ділянок на території м. Чернівці без правовстановлюючих документів.

Згідно із витягу з Державного земельного кадастру земельна ділянка загальною площею 0.1987 га, АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 7310136300:15:003:0138 перебуває у комунальній власності.

31.10.2016 Рішенням Чернівецької міської ради № 499 передано Олійничу Петру Васильовичу земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 площею 0, 1987 га (кадастровий номер 7310136300:15:003:0138) в оренду терміном на 5 (п?ять) років.

Відповідно до інформаційної довідки №265494579 від 12.07.2020 власником нежитлових будівель, розміщених на земельній ділянці загальною площею 0.1987 га, АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 7310136300:15:003:0138, а саме магазину літ В, адмінбудівля-склад ліг Г, склад літ. Д, склад літ Е, склад будматеріалів 1,загальною площею 343,60 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 з 31.06.2016 перебувають у власності фізичної особи-підприємець Олійнич Петро Васильович .

03.01.2017 Департаментаментом містобудівного комплексу та земельних відносин, напралено листи № 04/01-08/3-07/14 та від 16.02.2017 № 04/01-08/3-07/563 на адресу відповідача щодо укладання договору оренди землі на виконання вище зазначено рішення.

26.04.2018 Рішення Чернівецької міської ради № 1253 пунктом 5 визнано таким що втратили чинність, Рішення Чернівецької міської ради від 31.10.2016 №499 щодо надання Олійничу П.В. земельної ділянки в оренду за адресою АДРЕСА_1 площею 0, 1987 га (кадастровий номер 7310136300:15:003:0138) у зв?язку із втратою чинності рішення.

Відповідно до пункту 5.1 Рішення Чернівецької міської ради № 1253 від 26.04.2018 передано Олійничу Петру Васильвичу земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 площею 0,1987 га кадастровий номер 7310136300:15:003:0138 в оренду терміном на 5 (п?ять) років.

Пунктом 65 вказаного рішення, зобов`язано осіб, яким надаються в оренду земельні ділянки, укласти впродовж 90 календарних днів з дня прийняття рішення з Чернівецькою міською радою договори оренди землі.

19.06.2018 Департаментаментом містобудівного комплексу та земельних відносин, напралено листи №04/01-08/3-07/1766 на адресу відповідача щодо укладання договору оренди землі на виконання вище зазначено рішення.

10.09.2018 Листом№04/01-08/3-07/ 2813 Департаментаментом містобудівного комплексу та земельних відносин проінформував ФОП Олійнич П.В. , що рішення Чернівецької міської ради від №1253 від 26.04.2018р. втратило свою чинність у зв`язку із не укладання договору оренди землі, та зазначив, що відповідачу необхідно звернутися до Центру надання адміністративних послуг Чернівецької міської ради, з відповідною заявою щодо надання в оренду земельної ділянки.

22.03.2021 Департаментамент містобудівного комплексу та земельних відносин листом №04/01-08/03-07/1186 повідомив ФОП Олійнич П.В. щодо необхідності оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

27.05.2021 Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин направив лист №04/01-08/3-07/2025 на адресу Відповідача стосовно сплати безпідставно збережених коштів.

Згідно з частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Правові підстав користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною 1 статті 93 і статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).

Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України, тут і далі - у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Отже, законодавець розмежовує поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності» залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Водночас згідно зі статтями 122- 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 статті 21 Закону України «Про оренду землі».

Водночас Земельним кодексом України регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду. Відповідно до частин 1, 2 статті 120 цього Кодексу (у редакції, чинній на час набуття відповідачем права власності на нежитлову будівлю, розташовану на спірній земельній ділянці) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit- збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.

Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 ЗК України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі №902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі №916/2948/17, від 09.04.2019 у справі №922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі №922/1009/15, від 12.04.2017 у справах №22/207/15 і №922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі №925/230/17.

Отже, із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212- 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно, насамперед, з`ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави. Отже, встановлення саме таких обставин входить до предмета доказування у межах вирішення спору у цій справі, що і було зроблено судами попередніх інстанцій.

Відповідно до частини 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно із частинами 1- 4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19.

Згідно з частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

У справі, яка розглядається, установлено, що земельна ділянка, кадастровий номер 7310136300:15:003:0138, площею 0.1987 га на якій розташований об`єкт нерухомого майна, який належить відповідачу, за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати, сформована (визначено її площу і межі), їй присвоєно кадастровий номер, відомості про неї внесено до Державного земельного кадастру; дата державної реєстрації земельної ділянки: 15.11.2005.

Зважаючи на викладене, спір у цій справі стосується сформованої земельної ділянки, а тому сумнівів щодо її розміру суд не має.

Відповідно до пунктів 289.1, 289.2 статті 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за певною формулою.

Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

При цьому статтею 12 Закону України «Про оцінку земель» у редакції, чинній на час вирішення спору судом, регламентовано, що нормативно-правові акти з проведення оцінки земель затверджуються Кабінетом Міністрів України. Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов`язково (стаття 13 цього Закону); нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж один раз на 5- 7 років (стаття 18 Закону України «Про оцінку земель»).

Відповідно до статті 20 зазначеного Закону за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Згідно з положеннями частини 3 статті 23 Закону України «Про оцінку земель» (у редакції, чинній на час розгляду спору судом) витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Так, результатом нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки є технічна документація на неї, а надання витягу з технічної документації є послугою компетентного органу (Держгеокадастру та його територіальних органів), який веде відповідний облік згідно з Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (далі - Порядок № 1051).

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Отже, технічна документація на конкретну земельну ділянку, яка виготовляється на замовлення землекористувача (власника), відповідно до статті 20 Закону України «Про оцінку земель», є джерелом інформації про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки.

При цьому власник (землекористувач) може використати технічну документацію на обґрунтування нормативної грошової оцінки, надавши суду її оригінал або належно засвідчену копію. Так, технічна документація, виготовлена на конкретну земельну ділянку уповноваженим органом, може бути належним доказом на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка набула статусу об`єкта цивільних прав.

Водночас у пункті 162 Порядку № 1051 визначено відомості, які можуть бути надані державними кадастровими реєстраторами у формі: 1) витягу з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру; 2) довідки, що містить узагальнену інформацію про землі (території), за формою згідно з додатком 41; 3) викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); 4) копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру. Витяги, довідки, викопіювання та копії документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру, в паперовій та електронній формі відповідно до Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» мають однакову юридичну силу.

Зважаючи на викладене, як положення Податкового кодексу України, так і законодавство про оцінку земель визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг із Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об`єктом плати за землю, та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом.

З огляду на те, що земельне законодавство і Податкового кодексу України не обмежують можливості подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом із Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка із Державного земельного кадастру, витяг із Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98- 103 Господарського процесуального кодексу України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20.

Як установив суд, розмір заявлених позовних вимог ґрунтується на витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки за 2021 рік, відповідно до якої нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки становить 3364567 грн.

Як встановлено судом, ФОП Олійнич П.В. , будучи власником об`єкта нерухомого майна, у спірний період із 26.05.2018 по 25.05.2021, користувався земельною ділянкою на якій цей об`єкт розташований, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування земельною ділянкою, не сплачуючи коштів за користування нею.

Тому, суд дійшов висновку, що відповідач, як фактичний користувач спірної земельної ділянки, який без достатньої правової підстави, за рахунок позивача - власника земельної ділянки, зберегли у себе кошти, повинні сплатити за користування нею, повернувши ці кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Стосовно заяви відповідача про застосування строку позовної давності.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач заявив клопотання про застосування позовної давності до позовної вимоги про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів в сумі 69688,08 грн за період з 26.05.2018 по 01.02.2016

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з частиною першою статті 258 Цивільного кодексу України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (подібний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц, № 522/2201/15-ц та № 522/2110/15-ц, від 07.08.2019 у справі № 2004/1979/12, від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17-ц).

Як вбачається із матеріалів справи, датою звернення позивача із позовом до суду є 01.02.2021, а предметом спору - стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 294216,84 грн, нарахованих за період з 26.05.2018 до 25.05.2021.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінетом Міністрів України. Станом на дату розгляду цієї справи, постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651, відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.».

Закон № 540-ІХ передбачив, що моментом, з якого продовжується позовна давність (в тому числі передбачена статтями 257, 258 ЦК) є запровадження карантину відповідно до Постанови № 211, тобто 12.03.2020. А тому у разі, якщо сплив позовної давності мав би настати з 12.03.2020, а позивач звернувся до суду після цього моменту, але до закінчення карантину, позовна давність не може вважатись пропущеною, а у суду відсутні підстави для застосування статті 267 Цивільного кодексу України (наслідки спливу позовної давності).

Статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

КСУ неодноразово зазначав, що стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (рішення КСУ від 13.05.1997 №1-зп/1997, від 09.02.1999 №1-рп/1999, від 05.04.2001 № 3-рп/2001 тощо).

Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше (речення 1-3 абз.5 п.3 мотивувальної частини рішення КСУ від 03.10.1997 №4-зп/1997).

До набрання чинності Законом № 540-ІХ не існувало норм щодо можливості продовження позовної давності (в тому числі встановленої статтями 257, 258 ЦК) у зв`язку з запровадженням карантину через пандемію COVID-19. Тобто цей Закон містить нову норму, яка врегульовує суспільні відносини, що не були раніше унормовані і фактично виникли лише із запровадженням карантину відповідно до Постанови № 211. Тому відсутній ризик виникнення конфлікту норм, які регулюють однакові суспільні відносини.

Закон № 540-ІХ містить пряму вказівку на продовження позовної давності - на строк дії карантину, який, відповідно до Постанови № 211, починається саме з 12.03.2020.

У зв`язку з цим суд вважає, що відсутні підстави пов`язувати можливість продовження позовної давності саме з датою набрання чинності Законом № 540-ІХ, а не датою введення карантину.

Таким чином, з огляду на приписи статей 256, 257 пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України та встановлені судом обставини, стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів в сумі 69688,08 грн за період з 26.05.2018 по 01.02.2019, трирічна позовна давність позивачем не пропущена.

Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відтак, наведених судом підстав достатньо для задоволення позову.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Тож, враховуючи те, що визнання відповідачем позову відповідає вимогам статті 191 Господарського процесуального кодексу України та такі дії останнього не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи що відповідачем до початку розгляду справи по суті визнано позов, приймаючи до уваги приписи статті 130 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне повернути Чернівецькій міській раді з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2094,45 грн (50%).

При цьому, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, решта судового збору в сумі 2094,45 грн покладається на відповідача.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Чернівецької міської ради до Фізичної особи-підприємця Олійнича Петра Васильовича про стягнення безпідставно збережених коштів - 294216,84 грн - задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Олійнича Петра Васильовича ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 ) на користь Чернівецької міської ради (58002, м. Чернівці, Центральна площа, 1, код 36068147) 279216,84 грн безпідставно збережених коштів та 2094,45 грн судового збору.

3. Провадження у справі в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Олійнича Петра Васильовича 15000 грн - закрити.

4 Повернути з Державного бюджету України на користь Чернівецької міської ради (58002, м. Чернівці, Центральна площа, 1, код 36068147) 2319,48 грн сплаченого судового збору.

5. З набранням судовим рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.

Повне судове рішення складено 16.08.2024.

Суддя О.В. Гончарук