Постанова

від 08.08.2024 по справі 522/9536/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1965/24

Справа № 522/9536/22

Головуючий у першій інстанції Шестакова Я.В.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.08.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Коновалової В.А., Назарової М.В.,

за участю секретаря судового засідання Пересипка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу Одеської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю Континент Нерухомість

на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 травня 2023 року

у цивільній справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю Контент Нерухомість, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Юридичний департамент Одеської міської ради (в особі управління державної реєстрації) про визнання правочинів недійсними, скасування рішень державних реєстраторів, усунення перешкод у користуванні та визнання права власності,

встановив:

26 липня 2022 року Одеська міська рада звернулася до суду з вказаним вище позовом у якому просила:

скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію змін розділу від 06 березня 2018 року №40024127, що є підставою зміни права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 59,6 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1289865251101;

визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 , укладений 18 вересня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Писаренко Є.С., реєстровий №3329;

скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 вересня 2019 року №48748316, що є підставою для припинення права власності ОСОБА_2 на зазначену вище квартиру;

визнати недійсним правочин щодо передачі ОСОБА_2 ТОВ «Контент Нерухомість» об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , який оформлений актом приймання-передачі нерухомого майна від 15 червня 20202 року серія та номер:1767,1768;

скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 червня 2020 року № 52727932, що є підставою для припинення права власності ТОВ «Контент Нерухомість» на зазначену вище квартиру;

усунути перешкоди у користуванні Одеською міською радою нежитловим приміщенням підвалу загальною площею 29,5 кв.м. шляхом виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ «Контент Нерухомість»;

визнати за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради право власності на нежитлове приміщення підвалу за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 29,5 кв.м.

Позов обґрунтовано тим, що Одеська міська рада є власником нежитлового приміщення підвалу за адресою: АДРЕСА_3 , заг. площею 29,5 кв.м., переданого у власність громади у 1991 році під час роздержавлення майна УРСР, яку вибуло незаконним шляхом з комунальної власності, у зв`язку із таким.

Відповідачка ОСОБА_1 , за час перебування у її власності квартири АДРЕСА_4 заг. площею 30,1 кв.м., розташованої над вказаним нежитловим приміщенням, здійснила реконструкцію зазначеної квартири за рахунок майна територіальної громади, а саме вищезазначеного нежитлового приміщення, в результаті чого загальна площа квартири збільшилась до 59,6 кв.м.

В подальшому ОСОБА_1 здійснила відчуження вказаного нерухомого майна ОСОБА_2 , а останній на підставі акту приймання-передачі 15.06.2019 року №1767, 1768 передав таку квартиру ТОВ «Контент Нерухомість», за яким в подальшому було зареєстровано право власності на неї.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 травня 2023 року позов Одеської міської ради задоволено частково. Визнано договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 , укладений 18 вересня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 №3329 частково недійсним, а саме в частині переходу до відповідача ОСОБА_3 права власності на нежитлове приміщення загальною площею 29,5 кв.м. Скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 вересня 2019 року №48748316 частково, а саме в частині реєстрації за відповідачем ОСОБА_2 права власності на нежитлове приміщення загальною площею 29,5 кв.м. Визнано недійсним правочин щодо передачі ОСОБА_2 ТОВ «Контент Нерухомість» об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 59,6 кв.м., який оформлений актом приймання-передачі нерухомого майна від 15 червня 2020 року серія та номер: 1767, 1768 частково, а саме в частині переходу до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Контент Нерухомість» права власності на нежитлове приміщення загальною площею 29,5 кв.м. Скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 червня 2020 року №52727932 частково, а саме в частині реєстрації за відповідачем ТОВ «Контент Нерухомість» права власності на нежитлове приміщення загальною площею 29,5 кв.м. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалюючи оскаржуванерішення,суд виходивз того,що позивачемдоведено обставини,що спірненежитлове приміщеннянезаконно тапоза волеювласника вибулоіз володіннятериторіальної громадим.Одеси,проте,вимога вчастині визнанняповністю договорукупівлі-продажу№3329від 18.09.2019року недійснимє необґрунтованоюта призведедо порушенняправа власностівідповідачки ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 загалом,а тому,в силувимог частинипершої статті319ЦК України, позовпідлягає частковомузадоволенню,договір купівліпродажу №3329від 18.09.2019року визнанню недійснимв частиніпереходу довідповідача ОСОБА_2 права власностісаме нанежитлове приміщеннязагальною площею29,5кв.м.Зважаючина те,що ОСОБА_2 не набувв установленомузаконом порядкуправа власностіна об`єктспірного нерухомогомайна,то,не мавправа передаватийого ТОВ«Контент Нерухомість»,шляхом складанняакту приймання-передачінерухомого майнавід 15.06.2020року №1767,1768,тож цейакт підлягаєвизнанню недійснимв частинінежитлового приміщеннязагальною площею29,5кв.м.Оскільки жпорушення прававласності позивачавідбулось урезультаті державноїреєстрації прававласності наспірне нерухомемайно за ОСОБА_1 , позовнівимоги проскасування рішеньдержавного реєстраторапро державнуреєстрацію праввід 18.09.2019року та18.06.2020року опосередковуютьвідновлення становища,яке існувалодо порушення.Проте вимогапозивача щодоусунення перешкоду користуванніОдеською міськоюрадою нежитловимприміщенням підвалузагальною площею29,5кв.м.шляхом виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ«Контент Нерухомість»задоволенню непідлягає,у зв`язкуіз ненаданнямпозивачем доказівна підтвердженнятого хтосаме займаєспірне нежитловеприміщення.А оскільки рішенням Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/23/19 від 06.05.2019 року вже скасовано відповідне рішення державного реєстратора КП Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Бондаря Олексія Миколайовича №40024127 від 06.03.2018 року яке просить скасувати у даному позові представник Одеської міської ради, при цьому останнім не наведено підстав для повторного скасування зазначеного рішення державного реєстратора, тому аналогічна позовна вимога задоволенню не підлягає.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Одеська міська рада звернулася з апеляційною скаргою у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 травня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, а саме:

визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 , укладений 18 вересня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Писаренко Є.С., реєстровий №3329;

скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 вересня 2019 року №48748316, що є підставою для припинення права власності ОСОБА_2 на зазначену вище квартиру;

визнати недійсним правочин щодо передачі ОСОБА_2 ТОВ «Контент Нерухомість» об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , який оформлений актом приймання-передачі нерухомого майна від 15 червня 20202 року серія та номер:1767,1768;

скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 червня 2020 року № 52727932, що є підставою для припинення права власності ТОВ «Контент Нерухомість» на зазначену вище квартиру;

усунути перешкоди у користуванні Одеською міською радою нежитловим приміщенням підвалу загальною площею 29,5 кв.м. шляхом виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ «Контент Нерухомість»;

визнати за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради право власності на нежитлове приміщення підвалу за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 29,5 кв.м.

В частині відмови у задоволенні позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора від 06 березня 2018 року №40024127 та в частині задоволення позовних вимог Одеської міської ради рішення суду залишити без змін.

Вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

За доводами апеляційної скарги, суд помилково трактувавши ст. 217 ЦК України, безпідставно, залишивши поза увагою, що площа об`єкту нерухомості є істотною умовою договору купівлі-проваджу, та не з`ясувавши думки сторін такого договору, визнав недійсним договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 , укладений 18 вересня 2019 року лише частково, що окрім того, позбавило таких сторін права застосувати реституцію.

Також суд не урахував, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 , площею 59,6 кв.м. є суцільним неподільним об`єктом, отже хибним є висновок суд щодо ефективності, як способу захисту часткового скасування оспорюваних правочинів та рішень державного реєстратора. Чинне законодавство не передбачає можливості часткового скасування рішень реєстраторів, отже рішення суду у вказаній частині є невиконуваним.

При цьому, попри протилежні висновки суду першої інстанції, факт та особи які чинять перешкоди ОМР у користуванні спірним нерухомим майном доведені матеріалами справи та встановленні у справі №420/23/19.

Висновки суду щодо неефективності обраного способу захисту, шляхом визнання за собою права власності ґрунтуються на хибному тлумаченні судом першої інстанції положень ст. 392 ЦК України.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Континент Нерухомість», в інтересах якого діє адвокат Бороган В.В., звернулося з апеляційною скаргою у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 травня 2023 року в частині, якою задоволено позовні вимоги Одеської міської ради.

За доводами апеляційної скарги, підвальний поверх, загальною площею 26,8 кв.м., який є частиною квартири за адресою: АДРЕСА_3 фактично є допоміжним приміщенням призначеним для забезпечення та утримання будинку, а також побутового обслуговування населення за місцем проживання для обслуговування житлового будинку та не відноситься до нежитлових приміщень, отже на праві спільної власності належить співвласникам багатоквартирного будинку, а не територіальній громаді.

При цьому,ТОВ «КонтинентНерухомість»,як співвласникне повинендоводити статусспірних приміщень,як допоміжних,а навпаки,передусім Одеськаміська рада,має довестивинятковий статусспірних приміщень,як ізольованихприміщень вбагатоквартирному будинку,що неналежать дожитлового фондута єсамостійним об`єктомнерухомого майна,оскільки зістадії проектування,тобто зсамого початку,вони будувалисяз іншимцільовим призначенням дляпотреб промисловогохарактеру.Також скаржник зазначає, що подібний висновок, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №598/175/15-ц).

На апеляційну скаргу ТОВ «Континент Нерухомість», Одеська міська рада подала відзив апеляційну скаргу у якій просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог.

У судовому засіданні 30 липня 2024 року представник скаржника ОМР ОСОБА_4 підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги. У поданій до суду 08 серпня 2024 року заяві просив провести розгляд справи без його участі.

Інші учасники справи будучи належним чином повідомленими дату, час і місце розгляду справи в судове засідання не з`явились, із заявою (клопотанням) про відкладення розгляду справи не зверталися, що відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина четверта статті 367 ЦПК України).

Відповідно до приписів статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Колегія суддів, зважаючи на залишення судом першої інстанції поза увагою обраного позивачем способу захисту, виснує про невідповідність вказаним вище вимогам оскаржуваного рішення суду та зауважує про таке.

Відповідно до п. 1 ст. 10, п. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеві ради представляють інтереси територіальної громади, а також з метою захисту прав та охоронюваних законом інтересів та відповідно до ст. 60 зазначеного Закону здійснюють повноваження власника майна територіальної громади м. Одеси.

Відповідно до ст. 31 Закону Української РСР «Про власність», чинного на момент виникнення у Одеської міської ради права власності на спірний об`єкт, до державної власності в Україні належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

Відповідно до ч. 2 ст. 32 Закону УРСР «Про власність» суб`єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Згідно з вимогами п. 5 постанови Верховної Ради УРСР від 26.03.1991 року «Про введення в дію Закону УРСР «Про власність» Раді Міністрів України було доручено забезпечити за участю Кримської АРСР, а також виконавчих комітетів обласних рад народних депутатів розмежування майна між власністю Української РСР та власністю відповідно Кримської АРСР, міста Києва та інших областей.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 року № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно - територіальних одиниць (комунальною власністю)» було затверджено перелік державного майна, яке передається у власність адміністративно - територіальних одиниць (комунальну власність), а також встановлено перелік державного майна, яке залишається в загальнодержавній власності.

На підставі Постанови КМУ від 05.11.1991 року № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 року № 266-XXI затверджені Перелік державного майна. що передано у власність Одеської обласної ради, та Перелік державного майна, що передається у власність міст обласного підпорядкування.

Згідно з п. 1 розділу «Житлово-комунальне господарство» вказаного рішення у комунальну власність адміністративно-територіальної одиниці м. Одеси передано весь житловий та нежитловий фонд місцевих Рад народних депутатів.

Відповідно до акту приймання - передачі державного майна в комунальну власність міста Одеси за галуззю житлово - комунальне господарство від 18.02.1992 року, складеного на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 року № 311 та рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 року № 266-XXI, обласне управління житлового-комунального господарства передало, а управління житлово-комунального господарства м. Одеси прийняло у комунальну власність м. Одеси майно. Відповідно до зведеної відомості житлового та нежитлового фонду місцевих рад було передано 15.5 тис. будівель.

Відповідно до додатку № 25 «Перечень жилых домов, передаваемых в полное хозяйственное ведение КП «ДЕЗ «Жовтневый» до Розпорядженням міського голови від 28.01.2003 року № 97-01р «Про передачу майна у повне господарське відання комунальним підприємствам «Дирекція єдиного замовника» розпорядження нежитлове приміщення підвалу, заг. площею 29,5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 , передано КП «Жовтневе» (т.1 а.с. 44-56).

Як убачається з матеріалів справи, 29.09.2017 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу серії та номер №4-1536 від 29.09.2017 року стала власником квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , площу якої на день покупки, з наданих сторонами доказів, установити неможливо (т.1 а.с.31).

06.03.2018 року рішенням державного реєстратора Бондар О.М. №40024127 внесено зміни до розділу на підставі технічного паспорту б/н, виданого 03.03.2018 року ФОП ОСОБА_5 , висновку №25-2/13, виданого 03.03.2018 ОСОБА_5 , а саме змінено загальну площу квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , а саме з 30.1 кв.м., житлова площа 12.4 кв.м. на 59.6 кв.м на 12.4 кв.м. (т.1 а.с.29).

Із технічної характеристики квартири АДРЕСА_1 на першому поверсі п`яти поверхового будинку вбачається, що вона складалась з однієї житлової кімнати, пл. 12.4 кв.м., кухні площею 13.3 кв.м., санвузла площею 1.3 кв.м., коридору площею 3.1 кв.м., загальна площа квартири 30,1 кв.м., висота приміщень 3.0 м. (т.1 а.с.120).

Відповідно до висновку від 03.03.2018 року №25-2/13 складеного ФОП ОСОБА_6 загальна площа квартири АДРЕСА_4 складає 59,6 кв.м., житлова площа 12,5 кв.м., зазначено, збільшення загальної та житлової площі відбулось за рахунок виконання робіт які не належать до самочинного будівництва (т.1 а.с.129).

Згідно технічної характеристики квартири АДРЕСА_1 , яка була виготовлена на замовлення ОСОБА_1 , зазначена квартира розташована на першому поверсі п`яти поверхового будинку та складається з однієї житлової кімнати площа якої становить 12.4 кв.м., кухні площею 13.1 кв.м., вбиральня (сполучена) площею 4,0 кв.м., коридор площею 3,2 кв.м., підсобне приміщення площею 11,5 кв.м., підсобне приміщення площею 2,8 кв.м., підсобне приміщення площею 12,5 кв.м., загальна площа квартири 59,6 кв.м., висота приміщень 2,70 кв.м. (т.1. а.с.128).

18.09.2019 року на підставі договору купівлі-продажу серії та номер №3329 власником спірної квартири став ОСОБА_2 (т.1. а.с. 30-31, 130-131).

Згідно Акту приймання-передачі нерухомого майна №1767, 1768 від 15.06.2020 року ОСОБА_2 передав, а ТОВ «Контент нерухомість» прийняло в якості внеску до статутного капіталу прийняло квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 59,6 кв.м. (т.1 а.с.136), на підставі чого зареєструвало право власності на неї (т.1. а.с. 30).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/23/19 від 06.05.2019 року позовні вимоги Приморської районної адміністрації Одеської міської ради задоволено в повному обсязі, скасовано рішення державного реєстратора КП Новоселівської сільської ради Регіональне бюро державної реєстрації Бондаря Олексія Миколайовича №40024127 від 06.03.2018 року про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на квартиру АДРЕСА_1 ; зобов`язано ОСОБА_1 привести квартиру АДРЕСА_1 у відповідність до технічного паспорту від 20.05.2017 року б/н.

Вказаним судовим рішенням встановлено факт здійснення ОСОБА_1 незаконної реконструкцію квартири АДРЕСА_1 шляхом влаштування прорізу в підлозі кухні з метою приєднання до вказаної вище квартири приміщення підвалу, загальною площею 29,5 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , яке вибуло із володіння територіальної громади без відповідної правової підстави та поза волею власника.

Статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 на ефективний спосіб захисту прав. Це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (пункт 148)).

Позивач звернувшись до суду з вказаним вище позовом зазначив, що спірне нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 29,5 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , вибуло із володіння територіальної громади без відповідної правової підстави та поза волею власника та просив суд, скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію змін розділу від 06 березня 2018 року №40024127, що є підставою зміни права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 59,6 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1289865251101; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 , укладений 18 вересня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Писаренко Є.С., реєстровий №3329; скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 вересня 2019 року №48748316, що є підставою для припинення права власності ОСОБА_2 на зазначену вище квартиру; визнати недійсним правочин щодо передачі ОСОБА_2 ТОВ «Контент Нерухомість» об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , який оформлений актом приймання-передачі нерухомого майна від 15 червня 20202 року серія та номер:1767,1768; скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 червня 2020 року № 52727932, що є підставою для припинення права власності ТОВ «Контент Нерухомість» на зазначену вище квартиру; усунути перешкоди у користуванні Одеською міською радою нежитловим приміщенням підвалу загальною площею 29,5 кв.м. шляхом виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ «Контент Нерухомість»; визнати за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради право власності на нежитлове приміщення підвалу за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 29,5 кв.м.

Апеляційний суд зауважує, що у разі незаконного заволодіння майном власника іншою особою належним способом захисту є віндикаційний позов (стаття 387 ЦК України). Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. При цьому в тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (див. зокрема пункти 85, 114, 115 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадженням № 14-208цс18).

Близькі за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19) та інших.

При цьому, відхиляючи посилання позивача на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20 серпня 2020 року у справ №916/2464/19, колегія суддів звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду послідовно виснувала щодо ефективних способів захисту при неодноразовому відчуженні майна. Відповідно до її висновків захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника (пункти 73, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц; пункти 84, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Отже, у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Подібні висновки викладені також і в інших постановах, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) та у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 462/5804/16-ц (провадження № 61-39342св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 263/16124/17 (провадження № 61-5121св19), від 08 липня 2020 року у справі № 462/5536/16-ц (провадження № 61-34501св18), від 01 грудня 2021 року у справі № 463/2340/17 (провадження № 61-16441св20), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19).

У постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 522/8412/19 (провадження № 61-10353св22) зазначено, що при розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути лише власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема, на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом (постанова Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 766/4410/17 (провадження № 61-29040св18)).

Водночас, зі змісту ст. 391 ЦК України негаторний позов - це вимога власника, який володіє річчю, про усунення перешкод у здійсненні користування і розпорядження нею.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі N 653/1096/16-ц (провадження N 14-181цс18) зроблено висновок, що негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення.

Ураховуючи наведене вище, апеляційний суд вважає, що вказані позовні вимоги позивача про скасування рішень державного реєстратора, визнання недійсним правочинів, усунення перешкод шляхом виселення та визнання права власності є неефективними способами захисту та не зможе відновити порушених, на думку позивача, прав, а тому у цій справі, суду першої інстанції належало відмовити у задоволенні таких вимог позивача з підстав неефективності обраного ним способу захисту.

За таких обставин суд першої інстанцій безпідставно виснував про те, що задоволення позовних вимог про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 18.09.2019 року та 18.06.2020 року опосередковуватимуть відновлення становища, яке існувало до порушення, а також залишив поза увагою, що в тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності, оспорювання наступних правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту. У частині ж відмови задоволення інших позовних вимог суд першої інстанції, дійшовши правильних висновків, однак виходив з хибних мотивів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10.02.2010 року, заява №4909/04).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19).

З огляду на вказане, колегія суддів не надає оцінки іншим аргументам скаржників, зважаючи на встановлення обставини, яка є самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Відповідно до п.4 ч.1, абз.1 ч. 2, ч. 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За таких встановлених у справі апеляційним судом обставин, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги Одеської міськоїради таТовариства зобмеженою відповідальністюКонтинент Нерухомістьпідлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст.367, 374,376 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційні скарги Одеської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю Континент Нерухомість задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 травня 2023 року у частині задоволення позовних вимог Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю Контент Нерухомість, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Юридичний департамент Одеської міської ради (в особі управління державної реєстрації) про визнання правочинів недійсними, скасування рішень державних реєстраторів, усунення перешкод у користуванні та визнання права власності скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення.

Відмовити у задоволенні позовних вимог Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю Контент Нерухомість, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Юридичний департамент Одеської міської ради (в особі управління державної реєстрації) про визнання правочинів недійсними, скасування рішень державних реєстраторів, усунення перешкод у користуванні та визнання права власності.

В іншій частині оскаржуване рішення суду змінити, виклавши його мотивувальну частину, в редакції цієї постанови.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийнття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Повний текст постанови складено 12 серпня 2024 року.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: В.А. Коновалова

М.В. Назарова