Ухвала

від 16.08.2024 по справі 229/5034/24

ДРУЖКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 229/5034/24

Провадження № 1-кп/229/1525/2024

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2024 р. Дружківський міськийсуд Донецькоїобласті ускладі:головуючого судді ОСОБА_1 ,суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,за участісекретаря судовогозасідання ОСОБА_4 ,прокурора ОСОБА_5 ,обвинуваченого ОСОБА_6 ,захисника ОСОБА_7 , розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Дружківка в режимі відеоконференції кримінальне провадження відносно

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Донецьк, громадянина України, із середньою освітою, не працюючого, раніше не судимого, не одруженого, неповнолітніх дітей на утриманні не маючого, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15, п.1 ч.2 ст.115 КК України,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Дружківського міського суду Донецької області перебуває зазначене кримінальне провадження.

Від прокурора до суду надійшло клопотання про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 , в якому, зокрема, зазначено, про обґрунтованість обвинувачення, на думку сторони обвинувачення, на теперішній час наявні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які були підставою для обрання ОСОБА_6 запобіжного заходу, та які не зникли та не зменшились, а саме: переховування від суду, оскільки ОСОБА_6 достовірно розуміє, що у разі доведення судом його провини у скоєнні вказаного злочину, йому може бути призначене покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років, або довічне позбавлення волі, і наслідки та ризик втечі у цьому випадку можуть бути ним визнані як менш небезпечними, ніж покарання і процедура його відбування. Крім того, є ризик того, що ОСОБА_6 може залишити м.Сіверськ, Бахмутського району, Донецької області, і переховуватися від органів досудового розслідування, як за межами м. Сіверськ, Бахмутського району, Донецької області, так і за межами України, або на території, яка тимчасово не підконтрольна українській владі та розташована неподалік від м. Сіверськ, Бахмутського району, Донецької області, що підтверджується тим, що ОСОБА_6 в день вчинення ним кримінального правопорушення звертався до представників Сіверської військово-цивільної адміністрації до громадянина ОСОБА_8 , з проханням евакуювати його, тобто ОСОБА_6 мав наміри покинути м. Сіверськ, Бахмутського району, Донецької області, тим самим переховуватись від органів досудового розслідування. Підставами вважати, що ОСОБА_6 може незаконно впливати на потерпілого та свідків у даному кримінальному провадженні є те, що потерпілі та свідки безпосередньо знайомі з ОСОБА_6 та мешкають в одному населеному пункті. Перебуваючи на волі, і маючи змогу вільно пересуватися в м. Сіверськ, Бахмутського району, Донецької області, ОСОБА_6 зможе спілкуватися із потерпілим та свідками, та зможе вмовити, або примусити останніх шляхом залякування або іншим способом, до зміни показів на його користь, з метою уникнення кримінальної відповідальності. Неможливість застосування запобіжного заходу до ОСОБА_6 у вигляді особистого зобов`язання зумовлена тим, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, тому залишаючись на волі, ОСОБА_6 зможе переховуватися суду, а також зможе вільно спілкуватися із потерпілим та свідками, та зможе вмовити, або примусити останніх шляхом залякування або іншим способом, до зміни показів на його користь, з метою уникнення кримінальної відповідальності. Неможливість застосування запобіжного заходу до ОСОБА_6 у вигляді застави, відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України, пов`язана з тим, що останній не має офіційного джерела доходу крім того, від інших осіб не надходило клопотань про внесення застави на користь ОСОБА_6 . Неможливість застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_6 у вигляді особистої поруки пов`язана з тим, що не надходило звернень із письмовим зобов`язанням про те, що особа поручається за виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків, відповідно до ст. 194 КПК України, і зобов`язується за необхідністю доставити його до суд на першу вимогу. А також особиста порука не забезпечить виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов`язків так як, злочин, передбачений ч. 3 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України, згідно ч. 6 ст. 12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких злочинів та карається позбавленням волі на строк від 10 до 15 років, або довічним позбавленням волі, та суворість покарання за вчинений ним злочин, наслідки та ризик втечі для обвинуваченого у цьому випадку можуть бути визнаними як менш небезпечними ніж покарання і процедура виконання покарання. Неможливість застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_6 у вигляді домашнього арешту пов`язана з тим, що на даний час на території міста Сіверська, Бахмутського району, Донецької області, проходить активна фаза бойових дій, пов`язаних з військовою агресією з боку РФ, крім того, у разі загострення ситуації останній не зможе виконувати покладені на нього обов`язки, які передбачені відповідним запобіжним заходом, що свідчить про неможливість застосування до ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Прокурор в підготовчому судовому засіданні підтримав клопотання про продовження строку тримання під вартою із зазначених в ньому підстав.

Обвинувачений не заперечував проти клопотання прокурора.

Захисник підтримав думку обвинуваченого.

Встановлено, що ухвалою слідчого судді Дружківського міського суду Донецької області від 28.05.2024 року відносно ОСОБА_6 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів з утриманням у Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань №4» до 24 липня 2024 року включно без визначення розміру застави. Ухвалою слідчого судді Дружківського міського суду Донецької області від 19.07.2024 року відносно ОСОБА_6 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів до 26 серпня 2024 року включно без визначення розміру застави.

Згідно з ч.3 ст. 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого.

Відповідно до ч. 3 ст.199 КПК України обставиною, яка є підставою для продовження строку тримання під вартою є те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів (рішення ЄСПЛ по справі «Ілійков проти Болгарії»).

В розумінні практики Європейського суду з прав людини тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.

У клопотанні прокурор вказав на наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч.1 ст.177 КПК України, а саме на переховування обвинуваченого від суду, незаконного впливу на потерпілих та свідків.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.

У справі «Смирнов проти Росії» (п.60) ЄСПЛ зазначив, що «ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового вироку; це слід робити з урахуванням низки інших відповідних фактів, які можуть або підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення. У цьому контексті має враховуватися, зокрема, особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан, зв`язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування».

Щодо ризиків у цьому кримінальному провадженні, то із заявлених прокурором ризиків на увагу заслуговують ризики переховування від суду, так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення. Отже, очікування можливого суворого вироку може мати значення для можливого ризику втечі, однак він повинен оцінюватися у світлі наведених вище факторів. Тому суд, враховує тяжкість кримінального правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_6 у сукупності з такими обставинами, як відсутність міцних соціальних зв`язків, а саме не одружений, неповнолітніх дітей не має, відсутність місця реєстрації, роботи та легальних джерел доходів, проживання на території активних бойових дій. Аргументи прокурора про наявність ризику впливу на потерпілих і свідків, які є знайомими обвинуваченого і проживають з ним в одному населеному пункті, вбачаються також досить переконливими, адже ризик кримінального провадження як критерій застосування запобіжного заходу має прогностичний характер, спрямований на усунення негативного впливу на кримінальне провадження у майбутньому.

Доходячи до висновку про наявність ризику, суд звертає увагу, що ризик не є фактом, а є ймовірністю вчинення певних дій, а тому має бути доведено в судовому засіданні саме ймовірність того, що обвинувачений може їх вчинити і суд вважає, що така ймовірність є доволі високою.

Розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого будь-якого альтернативного запобіжного заходу, суд зазначає, що наразі «достатніми» та «належними» підставами тримання обвинуваченого під вартою є не лише очікування суду, а дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою.

Суд не вбачає підстав для застосування більш м`якого запобіжного заходу відносно обвинуваченого, оскільки особисте зобов`язання є найбільш м`яким запобіжним заходом та його застосування недостатнє для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків у цьому кримінальному провадженні, питання особистої поруки вирішується лише за наявності поручителя, чого на час розгляду клопотання не було та відповідних заяв не заявлено. Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, зважаючи на воєнний стан, а також те, ще власник житла та повнолітні особи, які в ньому проживають висловили на це згоду, не надано документів, які підтверджують право власності на нерухоме майно також неможливо застосувати.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що обмеження обвинуваченого права на свободу в даному випадку є виправданим, наявність ризиків, передбачених ст.177 Кримінального процесуального кодексу України, у такому їх ступені, який є підставою для продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на даній стадії судового провадження та неможливості застосувати більш м`який запобіжний захід, суд вважає доцільним продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого.

Відповідно до п.п.1,2 ч.4 ст.183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні:щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; щодо злочину, який спричинив загибель людини.

У відповідності до ч.4 ст.183 КПК України, суд, не вбачає правових підстав для визначення розміру застави.

Керуючись ст.ст. 177, 183, 199, 314, 315 Кримінального процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора задовольнити.

Продовжити ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.15, п.1 ч.2 ст.115 КК України, строк тримання під вартою на 60 (шістдесят днів) до 14 жовтня 2024 року включно.

Копію ухвали направити обвинуваченому для відома та Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№4)»для виконання в частині продовження строку тримання під вартою.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим в той же строк з моменту вручення копії ухвали.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Судді ОСОБА_2

ОСОБА_3