Рішення

від 15.08.2024 по справі 420/35556/23

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/35556/23

Р І Ш Е НН Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Вікторії ХОМ`ЯКОВОЇ, розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (далі - відповідач), в якій позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Південного регіону щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.03.2019 року по 24.11.2023 року включно;

зобов`язати Військово-медичний клінічний центр Південного регіону нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.03.2019 року по 24.11.2023 року у сумі 328 356,20 грн. включно відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року № 100.

Провадження у справі відкрито 03.01.2024. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка в 2003-2019 рр. проходила військову службу у Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону, її звільнено наказом № 66 від 27.03.2019 за станом здоров`я. В період проходження служби позивачці не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення, тому позивачка звернулася до суду за її примусовим стягненням. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.05.2023 року у справі №420/10957/22 зобов`язано відповідача: нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року в сумі 85927,87 гривень з урахуванням раніше виплачених сум, стягнуто за період 01.03.2018 по 27.03.2019 індексацію в сумі 48366 грн. 28 коп.. Грошові кошти в сумі 132 279 грн. 59 коп. за рішенням суду надійшли позивачу 25.11.2023. Позивач вважає таку несвоєчасну виплату протиправною бездіяльністю, всі належні йому суми грошового забезпечення, доплат, винагород, індексації мали бути виплачені у день звільнення, просить застосувати норми статті 117 КЗпП, відповідно до якої у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, за період з 28.03.2019 року по 24.11.2023 року.

Враховуючи співвідношення несвоєчасно виплаченої індексації 132 279 грн. 59 коп. до загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат для вирахування проценту, який становить 53,32%, позивач обчислив суму середнього заробітку за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення належна позивачу має складати: 615 821,83 грн. х 53,32% = 328 356,20 грн.

У відзиві на позов відповідач просить відмовити в задоволенні позову. Позивачем ніяким чином не оскаржувалося рішення про його звільнення, ніяких претензій до відповідача він не мав, із своїм звільненням був згодний. Відповідно до абзацу 3 пункту 242 "Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затверджене Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, для виключення військовослужбовця із списків до проведення з ним усіх розрахунків потрібна його згода. Така згода була позивачем надана, факт звільнення та виключення із списків частини не оскаржувався. Позивачку звільнено з військової служби наказом 66 від 27.03.2019 за станом здоров`я. В той же час, із заявою про здійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, яке отримувала під час проходження військової служби, до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону позивачка звернулася лише 08.08.2022 і вже після отримання листа про відмову у нарахуванні індексації, позивачка звернулася до суду з позовом до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення. Отже, здійснений відповідачем розрахунок і виплачені позивачці при звільненні суми не були спірними на момент звільнення і протягом подальшого часу позивачка не здійснювала жодних дій, спрямованих на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення.

Військово-медичний клінічний центр Південного регіону не підтримує позицію позивача стосовно використання КЗпПУ, та виплати йому середнього заробітку, однак, з метою належного захисту, зазначає, що постановою Верховного Суду України від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, вказано, що у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини застосовується передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній Заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку (ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Із цієї норми прямо випливає висновок про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів ч. 1 ст. 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності, який повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум (з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків), стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Розглянувши матеріали справи за наданими сторонами доказами, суд встановив, що ОСОБА_1 з 04.07.2003 року по 27.03.2019 року проходила військову службу у Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону. Згідно наказу від 27.03.2019 року №66 позивачку 27.03.2019 року звільнено за станом здоров`я.

У період проходження військової служби позивачу не у повному розмірі виплачувалась індексація грошового забезпечення. Позивачка 18 січня 2022 року звернувся з заявою до відповідача з проханням виплатити індексацію грошового забезпечення. В подальшому для вирішення спору позивачка звернулася до суду. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.05.2023 року у справі №420/10957/22 зобов`язано відповідача нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року в сумі 85927,87 гривень з урахуванням раніше виплачених сум, а також індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 27.03.2019 включно у загальній сумі 48 366,28 гривень, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

Грошові кошти в сумі 132279 грн. 59 коп. за рішенням суду надійшли позивачу 25.11.2023.

Позивачка вважає бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Південного регіону щодо несвоєчасної виплати всіх належних їй сум при звільненні протиправною, тому звернулася до суду з даним позовом, просить стягнути середній заробіток за час затримки за період з 28.03.2019 року по 24.11.2023 року (1702 дні) в сумі 328 356,20 грн.

Надаючи оцінку правомірності відмови відповідача щодо виплати середнього заробітку за час затримки виплати грошових коштів, суд вважає за необхідне врахувати наступні обставини та положення законодавства.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ).

Приписами ст.1 Закону №2011-ХІІ встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно ч.2 ст.1-2 Закону №2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (ст.2 Закону № 2011-XII).

Частиною другою, третьою статті 9 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу відповідальності роботодавця за невчасний розрахунок при звільненні з військової служби.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовано положеннями спеціального законодавства.

У той же час такі питання унормовано положеннями Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України).

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України приписи спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення позивача з військової служби.

З урахуванням наведеного, доводи відповідача стосовно того, що положення статей 116, 117 КЗпП України не поширюються на спірні правовідносини, є помилковими.

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст.116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст.117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Така редакція ст. 117 КЗпП України діє з 19.07.2022.

До цього ст. 116 КЗпП України мала наступну редакцію "При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму". А ст. 117 КЗпП України передбачала: " В разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Спір у цій справі стосується стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, в редакції якої у спірному періоді відбулися зміни на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-ІХ.

Суд виходить із того, що це питання застосування до спірних правовідносин редакції статті 117 КЗпП України, яка діяла до 19.07.2022 та після запроваджених до неї змін було предметом дослідження Верховного Суду у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22. І суд не бачить підстав для відступу від висновків, викладених у вказаних постановах, уважає їх застосовними до обставин цієї справи і надалі зауважує таке.

За обставин цієї справи остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні, зокрема індексації грошового забезпечення, здійснений відповідачем лише 25.11.2023 на виконання рішення суду у справі № 420/10957/22, а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 28.03.2019 (з дня, наступного за датою звільнення) по 24.11.2023.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі №816/1640/17.

Водночас, Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом №2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі, коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.

Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, суд зазначає, що у цій справі період з 28.03.2019 до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19.07.2022 по 24.11.2023 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка висловлена в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Як вбачається із матеріалів справи, що на виконання рішення суду у справі №420/10957/22 на розрахунковий рахунок позивача 25.11.2023 перераховані кошти в розмірі 132 279 грн. 59 коп. гривень.

З огляду на вказане, суд вважає, що період затримки повного розрахунку при звільненні становить з 28.03.2019 по 24.11.2023 (наступного дня після дати виключення зі списків особового складу до моменту остаточного розрахунку).

Отже, оскільки повний розрахунок з позивачем фактично було проведено не у день його звільнення з військової служби, то останній, відповідно до ст.117 КЗпП України, дійсно має право на виплату йому середнього заробітку за період затримки повного розрахунку.

Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8.02.1995р. №100, відповідно до п.2 якої її дія поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників.

Враховуючи обставини справи, та згідно положень ст.117 КЗпП України, у спірних відносинах підлягає застосовуванню Порядок №100, як такий що визначає порядок обчислення середньої заробітної плати.

Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Як вбачається з довідки від 12.01.2024 № 548/399 про грошове забезпечення позивача:

- грошове забезпечення за січень 2019 року складає 12243 грн. 58 коп.;

- грошове забезпечення за лютий 2019 року складає 12306 грн. 97 коп.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №100, середньоденне грошове забезпечення позивача складає: (12243.58 грн. + 12306,97)/59 (січень 2019 року та лютий 2019 року) = 416 грн. 11 коп.

Відповідно, розмір відшкодування за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача необхідно обчислювати шляхом множення розміру середньоденного грошового забезпечення (середнього заробітку) позивача перед його звільненням з військової служби на період затримки виплати індексації (з 28.03.2019 по 18.07.2022).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово, зокрема у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, звертала увагу на те, що встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Згідно п.91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, з урахуванням середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.07.2019 року у справі №805/3167/18-а та від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18.

Суд також приймає до уваги висновок Верховного Суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, де наведено формулу застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, судом встановлено, що позивачка звільнилась 27.03.2019, але вперше з вимогою про виплату індесації звернулась до відповідача тільки 18.01.2023, тобто, майже через три роки, а до суду з позовом 09.08.2022, що в свою чергу збільшило термін прострочення виплати, поважних причин такого зволікання позивачка в позовній заяві не викладає. Таким чином, позивачка протягом тривалого часу не вживала заходів для захисту свого права на отримання грошового забезпечення у належному розмірі, шляхом звернення до роботодавця та до суду із відповідним позовом. При цьому заслуговує увагу та обставини, що у спірному періоді існували роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 №248/3/9/1/2, згідно з якими індексацію грошового забезпечення військовослужбовців слід не нараховувати до окремого роз`яснення. Крім того, відповідно до роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 26.03.2018 №248/1485 стосовно порядку нарахування та виплати у 2016-2018 роках індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та Міністерства соціальної політики України від 16.07.2015 №10685/0/14-15/10, від 09.06.2016 №252/10/136-16, від 08.08.2017 №13700/з, № 78/0/66-17, передбачалось, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. В зв`язку із відсутністю відповідних бюджетних асигнувань на виплату індексації грошового забезпечення, військовослужбовцям у 2016 році вона (індексація) не нараховувалась.

Враховуючи специфіку фінансування військових частин, порядку підпорядкування та виконання управлінських директив, отримання індексації грошового забезпечення військовослужбовці реалізовували виключно через судові рішення, що мало місце і у випадку позивача. Після прийняття постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.05.2023, позивачці нараховані та виплачені відповідні виплати.

Тому, враховуючи вищевикладене, а також що стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, яка має компенсаторний характер, спрямована не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення, враховуючи ступень вини відповідача, та обставини , які склались на той час в країні (початок військової агресії російської федерації) при розрахунку періоду прострочення суд приймає час із звернення позивачки з вимогою про виплату індексації 18.01.2022 по 18.07.2022 (до дня змін редакції ст. 117 КЗпП України), або 181 день. Середній заробіток за період прострочення виплати індексації в сумі 132279 грн. 59 коп. за період 19.01.2022 (наступний після звернення) до 18.07.2022 складає: 416 грн.11 коп. х 181 день= 75315 грн. 91 коп.

Матеріали справи свідчать, що загальний розмір виплат нарахованих позивачеві при виключенні зі списків особового складу склав 114197 грн. 78 коп., які виплачені у добровільному порядку; сума 132279,59 грн. індексація грошового забезпечення виплачена на виконання рішень суду. Якщо б відповідач виконав свої обов`язки по своєчасному та повному розрахунку при звільненні позивач отримав би суму 246477 грн. 37 коп.

Частка заборгованості відповідно до алгоритму виведеного Верховним Судом складає:

132279,59 грн. /246477 грн. 37 коп. х 100% = 53,67 %.

Відтак, 53,67 % від суми середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні становить 75315 грн. 91 коп. х 53,67% = 40422 грн. 05 коп.

Виходячи з принципу пропорційності, на користь позивача (за період по 18.07.2022 включно) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 40422 грн. 05 коп.

З 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022, яким положення статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції та встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.

Отже, за період прострочення з 19.07.2022 до 24.11.2023 розрахунок середнього заробітку регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями, але без застосування принципу співмірності.

Тому, хоч період прострочення з 19.07.2022 по 24.11.2023 становить 494 дні, але суд стягує середній заробіток за 6 місяців (19.07.2022 року по 18.01.2023 року) або 184 дні.

Середній заробіток за період з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року складає 416 грн.11 коп.. х 184 дн. = 76564 грн. 24 коп.

Загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 28.03.2019 по 24.11.2023, належна позивачу, має складати:

40422 грн. 05 коп. +76564 грн. 24 коп. =116986 грн. 29 коп.

Саме така сума, на думку суду, є співмірною та пропорційною ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивачки та заявлених нею до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. У відносинах між сторонами і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Судом враховується, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відтак, на підставі ст.8 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідачем не доведено суду правомірність своєї бездіяльності стосовно затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби, а тому він зобов`язаний виплатити позивачу середній заробіток за такий період.

Позовні вимоги задовольняються частково.

Судові витрати по справі відсутні, оскільки позивач має пільгу щодо сплати судового збору.

Керуючись. ст.ст. 243-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити позов ОСОБА_1 частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Південного регіону щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.03.2019 по 24.11.2023 включно.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ 08199969) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.03.2019 по 24.11.2023 включно у сумі 116986 грн. 29 коп. (сто шістнадцять тисяч дев`ятсот вісімдесят шість гривнів 29 копійок) з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків та зборів.

В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Вікторія ХОМ`ЯКОВА