Постанова

від 19.11.2024 по справі 420/35556/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/35556/23

Головуючий в 1 інстанції: В. Хом`якова Місце ухвалення рішення: м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Лук`янчук О.В.

суддів Бітова А.І.

Ступакової І.Г.

розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Військово-медичного клінічного центру Південного регіону на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону, в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Південного регіону щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.03.2019 року по 24.11.2023 року включно;

зобов`язати Військово-медичний клінічний центр Південного регіону нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.03.2019 року по 24.11.2023 року у сумі 328 356,20 грн. включно відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08 лютого 1995 року № 100.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка в 2003-2019 рр. проходила військову службу у Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону, її звільнено наказом № 66 від 27.03.2019 за станом здоров`я. В період проходження служби позивачці не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення, тому позивачка звернулася до суду за її примусовим стягненням. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.05.2023 року у справі №420/10957/22 зобов`язано відповідача: нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року в сумі 85927,87 гривень з урахуванням раніше виплачених сум, стягнуто за період 01.03.2018 по 27.03.2019 індексацію в сумі 48366 грн. 28 коп.. Грошові кошти в сумі 132 279 грн. 59 коп. за рішенням суду надійшли позивачу 25.11.2023. Позивач вважає таку несвоєчасну виплату протиправною бездіяльністю, всі належні йому суми грошового забезпечення, доплат, винагород, індексації мали бути виплачені у день звільнення, просить застосувати норми статті 117 КЗпП, відповідно до якої у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, за період з 28.03.2019 року по 24.11.2023 року. Враховуючи співвідношення несвоєчасно виплаченої індексації 132 279 грн. 59 коп. до загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат для вирахування проценту, який становить 53,32%, позивач обчислив суму середнього заробітку за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення належна позивачу має складати: 615 821,83 грн. х 53,32% = 328 356,20 грн.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2024 року задоволено позов ОСОБА_1 частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Південного регіону щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.03.2019 по 24.11.2023 включно.

Стягнуто з Військово-медичного клінічного центру Південного регіону на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.03.2019 по 24.11.2023 включно у сумі 116986 грн. 29 коп. (сто шістнадцять тисяч дев`ятсот вісімдесят шість гривнів 29 копійок) з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків та зборів.

В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Військово-медичний клінічний центр Південного регіону подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що суд першої інстанції ототожнив грошове забезпечення військовослужбовців з індексацією. Більш того, визначив індексацію як складову грошового забезпечення, а індексація не входить до складу грошового забезпечення та не може в нього входити. Зазначає, що позивач дав згоду на звільнення на підставі наказу начальника ВМКЦ ПР від 27.03.2019 №66 (по стройовій частині) про виключення із списків ВМКЦ ПР та виплати позивачу належного йому на день звільнення грошового забезпечення. Вказаний наказ Позивачем оскаржено не було, що не було враховано судом. Посилався на те, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо), що не було враховано судом. Також вказує, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, норми статей 116 і 117 КЗпП України та постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати не поширюються. ВМКЦ ПР також не погоджується з сумою визначеного середнього заробітку до сплати Позивачу - 116 986,29 грн. Вказує про пропуск строку звернення до суду, встановленого частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 04.07.2003 року по 27.03.2019 року проходила військову службу у Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону. Згідно наказу від 27.03.2019 року №66 позивачку 27.03.2019 року звільнено за станом здоров`я.

У період проходження військової служби позивачу не у повному розмірі виплачувалась індексація грошового забезпечення. Позивачка 18 січня 2022 року звернувся з заявою до відповідача з проханням виплатити індексацію грошового забезпечення. В подальшому для вирішення спору позивачка звернулася до суду. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.05.2023 року у справі №420/10957/22 зобов`язано відповідача нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року в сумі 85927,87 гривень з урахуванням раніше виплачених сум, а також індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 27.03.2019 включно у загальній сумі 48 366,28 гривень, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

Грошові кошти в сумі 132279 грн. 59 коп. за рішенням суду надійшли позивачу 25.11.2023.

Позивачка вважає бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Південного регіону щодо несвоєчасної виплати всіх належних їй сум при звільненні протиправною, тому звернулася до суду з даним позовом, просить стягнути середній заробіток за час затримки за період з 28.03.2019 року по 24.11.2023 року (1702 дні) в сумі 328 356,20 грн.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги частково, прийшов до висновку, що Військово-медичним клінічним центром Південного регіону допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачці середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

При цьому вказав, що загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 28.03.2019 по 24.11.2023, належна позивачу, має складати:40422 грн. 05 коп. +76564 грн. 24 коп. =116986 грн. 29 коп. та саме така сума, на думку суду, є співмірною та пропорційною ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивачки та заявлених нею до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Предметом даного адміністративного позову є наявність правових підстав для виплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні згідно до статей 116, 117 КЗпП України.

Відповідно до приписів абзацу 1 статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно із статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року за №2011-XII, ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (у цьому випадку Військовою частиною) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Ця позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.05.2020 року у справі № 816/1640/17, від 16.07.2020 року у справі № 400/2884/18, у справах № 200/4185/20-а та № 240/12238/19, від 05.03.2021 у справі № 120/3276/19-а, від 31.03.2021 у справі № 340/970/20 та інші, де викладено висновки щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби, які підлягають врахуванню під час розгляду цієї апеляційної скарги. Практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних постановах, є релевантними до обставин цієї справи.

Колегія суддів звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати, як грошового забезпечення, в тому числі, індексації, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.

З огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, колегія суддів відхиляє доводи апелянта та погоджується з висновком суду першої інстанції, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, його стаття 117, а тому посилання відповідача в апеляційній скарзі на неможливість застосування до спірних правовідносин положень ст.ст. 116, 117 КЗпП України з огляду на те, що виплата індексації військовослужбовцям регулюються спеціальним законодавством та індексація не входить до структури грошового забезпечення, колегія суддів вважає безпідставними.

При цьому, посилання апелянта зокрема на роз`яснення, які наведені в листі Департаменту заробітної плати та умов праці Міністерства соціальної політики України від 24.07.2013 року № 774/13/84-13, відповідно до яких на військовослужбовців, які проходять військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, норми статей 116 і 117 КЗпП України не поширюються, висновків суду не спростовують, оскільки такі роз`яснення суперечать приписам чинного законодавства та сталій правовій позиції Верховного Суду.

Відповідно до ст.116 КЗпП України, в редакції, що діяла на дату виключення позивача із списків особового складу військової частини було передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно із ст.117 КЗпП України, в редакції, що діяла на дату виключення позивача із списків особового складу військової частини, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, викладена в ній позиція (зокрема, щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).

Також, колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, в якій зазначено, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

На підставі наведеного, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача та враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у випадку визначення суми виплат судовим рішенням, яка викладена в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

Висновки суду апеляційної інстанції відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, в постанові від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, а тому доводи апелянта, що у позивача відсутнє право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації на підставі статті 117 КЗпП України з огляду на наявність спірних правовідносин, які стосуються розміру індексації, та здійснення виплати позивачу індексації грошового забезпечення за рішенням суду є безпідставними.

Законом України №2352-ІХ від 01.07.2022 в статтю 117 КЗпП України внесено зміни, якими передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Позивач вказує, що її було звільнено зі служби 27.03.2019 року, а крайню виплату відповідачем здійснено 25.11.2023 року, то відповідачем затримано розрахунок з 28.03.2019 року по 24.11.2023 року.

З матеріалів справи вбачається, що у день виключення позивача зі списків особового складу, їй не була виплачена в повному обсязі індексація грошового забезпечення, при цьому, такий розрахунок в повній мірі був здійснений на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.05.2023 року у справі №420/10957/22, яка набрала законної сили.

За таких підстав, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо періоду затримки та стягнення середнього заробітку, то колегія суддів зазначає наступне.

Суд першої інстанції правомірно з посиланням на висновки Верховний Суд в постанові від 25 квітня 2024 року по справі № 440/8467/23 вказав, що стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього.

Отже, за період з 28.03.2019 по 18.07.2022 року період затримки розрахунку складає 1209 календарних дні, та за період з 19.07.2022 року по 24.11.2023 року (шість місяців) складає 184 дні.

Враховуючи поширення положень ст. 117 КЗпП на спірні правовідносини, а також те, що індексація грошового забезпечення військовослужбовців є його складовою частиною, невиплата вказаної індексації під час розрахунку при звільнені є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку у розумінні Порядку № 100.

Так, з урахуванням Порядку 100, суд першої інстанції вказав, що загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.03.2019 по 24.11.2023, що підлягає виплаті позивачу складає (40422 грн. 05 коп. +76564 грн. 24 коп.)=116986 грн. 29 коп., та врахувавши істотність частки та практику Верховного суду зменшив суму середнього заробітку за період до 18.07.2022 року, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.

Разом із тим, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Так, позивачем апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та щодо суми стягнутого середнього заробітку не подано.

Відповідачем же рішення суду першої інстанції не оскаржувалось в частині розміру стягнутого на його користь середнього заробітку за час затримки належних при звільненні грошових сум по день фактичного розрахунку, а лише вказує, що не погоджується з сумою визначеного середнього заробітку до сплати Позивачу - 116 986,29 грн., оскільки взагалі відсутніми підстави для застосування, нарахування та виплати Позивачу змісту дефініції «середній заробіток» за час затримки розрахунку при звільненні в частині виплати індексації грошового забезпечення на підставі статей 116, 117 КЗпП України, та таким доводам апелянта надано оцінку вище.

Також, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення із заявленим позовом, оскільки індексація, за затримку виплати якої позивач і просить нарахувати йому середній заробіток, фактично виплачена позивачу 25.11.2023 року, а з позовом ОСОБА_1 звернулася 18.12.2023 року, тобто, з дотриманням місячного строку звернення до суду, передбаченого ч. 5 ст. 122 КАС України.

Аналогічна позиція щодо строків звернення із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні викладена, зокрема, в постанові від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22.

Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги відповідача, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог у цій справі.

Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Отже, інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційні скарги на нього слід залишити без задоволення

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Військово-медичного клінічного центру Південного регіону залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлений 19 листопада 2024 року.

Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук

Суддя: А.І. Бітов

Суддя: І.Г. Ступакова