Рішення від 16.08.2024 по справі 320/10968/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 серпня 2024 року № 320/10968/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, воновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) з Офісу Генерального прокурора (далі відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора Костіна A.C. №191-ц від 16.02.2024;

- поновити ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді, рівнозначній начальника управління представництва інтересів держави у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України з 20.02.2024;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 20.02.2024 до моменту поновлення на публічній службі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що не погоджується з наказом про звільнення його з посади, вважає його незаконним, оскільки Законом № 113-ІХ, у редакції на час видачі оскаржуваного наказу, не передбачено підстав за яких позивача може бути звільнено з органів прокуратури, як і не передбачено підстав для проходження атестації. Приймаючи до уваги факт звільнення позивача з адміністративної посади Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України та перебування у розпорядженні Генерального прокурора України на підставі наказу від 21.06.2019 № 458-вк, станом на день набрання чинності Законом №113-ІХ, позивач не займав жодної посади в системі органів прокуратури України, відтак у нього відсутні підстави для проходження атестації.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити.

Представник Офісу Генерального прокурора заперечував проти позову з підстав, викладених у відзиві, та просив відмовити у його задоволенні повністю.

У відзиві на позовну заяву представником відповідача зазначено, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-ІХ запроваджено реформування системи органів прокуратури. Норми вказаного Закону є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів, мають імперативний характер та підлягають безумовному виконанню уповноваженими органами та їх посадовими особами. Однак, у встановлений законодавством строк ОСОБА_1 заяву про переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора та про намір пройти атестацію не подав, що стало підставою для видачі оскаржуваного наказу. На переконання відповідача, оскаржуваний наказ видано на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України та просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Наказом Генеральної прокурора від 13.05.2019 № 337-вк ОСОБА_1 призначено на посаду начальника управління процесуального керівництва Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, увільнивши із займаної посади, на підставі подання заступника Генерального прокурора - Головного військового прокурора без його письмової згоди.

Наказом Генерального прокурора від 21.06.2019 №458-вк позивача увільнено з посади начальника управління процесуального керівництва Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України та зараховано в розпорядження до вирішення питання щодо подальшого проходження військової служби.

У подальшому, відповідно до наказу Міністра оборони України від 13.12.2019 № 709 ОСОБА_1 звільнено з військової служби, а наказом Генерального прокурора України від 20.12.2019 № 1167-вк його виключено зі списків особового складу Головної військової прокуратури.

Наказом Генерального прокурора від 20.12.2019 № 1201-вк позивача призначено на посаду начальника управління представництва інтересів держави у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України 24.12.2019.

Наказом Генерального прокурора від 07.02.2020 № 452ц скасовано з моменту видання наказ від 20.12.2019 № 1201-вк як помилково виданий.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.06.2021 у справі №640/5475/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора задоволено частково: визнано протиправним і скасовано наказ Генерального прокурора ОСОБА_2 від 07 лютого 2020 року № 452-ц; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління представництва інтересів держави у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України з 07 лютого 2020 року; стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток з час вимушеного прогулу з 07.02.2020 по 09.06.2021 у сумі 426 611,52 грн.

На виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.06.2021 та виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.06.2021 у справі №640/5475/20, наказом Генерального прокурора від 01.02.2024 №126ц скасовано наказ Генерального прокурора від 07.02.2020 № 452ц та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління представництва інтересів держави у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України з 07 лютого 2020 року.

Також, наказом Генерального прокурора від 01.02.2024 № 127ц ОСОБА_1 визначено робоче місце в Спеціалізованій прокуратурі у сфері оборони Офісу Генерального прокурора за адресою: вул. Антоновича, 2-а, м. Київ.

Наказом Генерального прокурора від 16.02.2024 №191ц ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління представництва інтересів держави у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України та органів прокуратури зв`язку з неподанням у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора та про намір у зв`язку з цим пройти атестацію (підпункт 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури») з 19 лютого 2024 року.

Вважаючи вказаний наказ Генерального прокурора протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (діє з 25 вересня 2019 року, далі Закон № 113-IX) до Закону № 1697-VII були внесені зміни.

Зокрема, в тексті Закону №1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно на «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».

Згідно з пунктами 6, 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ, з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (пункт 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ).

Відповідно до пункту 10 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

Пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ встановлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав:

1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;

2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;

3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;

4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

Відповідно до пунктів 7-17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, з метою проведення атестації прокурорів наказом Генерального прокурора від 3 жовтня 2019 року № 221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок).

Пунктом 9 Порядку встановлено, що атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.

У додатку 2 до Порядку встановлено форму заяви про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію.

Відповідно до пункту 10 розділу І Порядку заява, вказана у пункті 9 розділу І цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Заява підписується прокурором особисто.

Аналізуючи вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що саме нормами спеціального законодавства регламентовано процедуру та умови звільнення і переведення прокурорів до Офісу Генерального прокурора у зв`язку з реформуванням органів прокуратури.

Водночас, зазначена процедура зумовлює необхідність подання прокурором відповідної заяви, яка повинна містити відомості про переведення на відповідну посаду прокурора, про намір особи пройти атестацію, про надання нею згоди на обробку персональних даних та на застосування процедур та умов проведення атестації.

Разом з тим, неподання прокурором у встановлений строк вказаної заяви до Генерального прокурора є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 200/13482/19-а.

Суд зазначає, що на момент виникнення спірних у даній справі правовідносин норми спеціального законодавства щодо процедури та умов звільнення і переведення прокурорів до Офісу Генерального прокурора у зв`язку з реформуванням органів прокуратури неконституційними не визнавалися.

Наведені норми спеціального законодавства є пріоритетними у порівнянні із загальними нормами трудового законодавства, яке підлягає застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08.10.2019 у справі № 804/211/16.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.06.2021 та виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.06.2021 у справі №640/5475/20, наказом Генерального прокурора від 01.02.2024 №126ц скасовано наказ Генерального прокурора від 07.02.2020 № 452ц та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління представництва інтересів держави у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України з 07 лютого 2020 року.

Також, наказом Генерального прокурора від 01.02.2024 № 127ц ОСОБА_1 визначено робоче місце в Спеціалізованій прокуратурі у сфері оборони Офісу Генерального прокурора за адресою: вул. Антоновича, 2-а, м. Київ.

При цьому, кадровим підрозділом Офісу Генерального прокурора роз`яснено позивачу положення пункту 10 розділу І Порядку № 221 та попереджено про наслідки неподання заяви про проходження атестації.

Крім того, кадровим підрозділом Офісу Генерального прокурора на адресу проживання позивача скеровано лист від 05.02.2024 № 07/1/1-10229ВИХ-24 про виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.06.2021, виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.06.2021 у справі № 640/5475/20 та поновлення його на посаді начальника управління представництва інтересів держави у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України з 07.02.2020. Також, додатково роз`яснено вимоги Порядку № 221 та Закону № 113-ІХ.

Однак, ОСОБА_1 відмовився подавати заяву, про що відповідачем складено відповідний акт від 05.02.2024.

Відповідно до пункту 7 розділу II Закону № 113-ІХ положення щодо проходження атестації, передбаченої цим розділом, поширюються на прокурорів та слідчих органів прокуратури, які:

1) на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах;

2) на день набрання чинності цим Законом займали посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, але з поважних причин, до яких належать тимчасова непрацездатність, відпустка по догляду за дитиною, відрядження для участі в роботі інших органів на постійній основі тощо, не проходили атестацію;

3) звільнені з органів прокуратури у зв`язку з настанням підстав, передбачених підпунктами 1 і 2 пункту 19 цього розділу, щодо яких набрало законної сили рішення суду про поновлення на посаді прокурора у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, у тому числі у разі прийняття судом рішення про поновлення на посаді прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах;

4) звільнені до набрання чинності цим Законом з органів прокуратури, щодо яких набрало законної сили рішення суду про поновлення на посаді прокурора у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, у тому числі у разі прийняття судом рішення про поновлення на посаді прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах.

Прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 цього пункту, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації.

Проходження атестації особами, зазначеними в підпункті 3 цього пункту, розпочинається з етапу, на якому було прийнято рішення про неуспішне її проходження.

З аналізу положень абзацу першого пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ вбачається, що підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1-4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неподання прокурором у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію і Закон № 113-ІХ не вимагає додаткової підстави для звільнення.

Необхідно наголосити, що проведення атестації прокурорів визначено на законодавчому рівні як умова реформування органів прокуратури, що стосувалась, зокрема, усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.

Оскільки Закон № 113-ІХ визначає першочергові заходи із реформи органів прокуратури, то він є спеціальним законом до спірних правовідносин.

Як вже було вказано вище, пунктом7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX регламентовано, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Позивачем не подано у порядку, визначеному чинним законодавством, до відповідача заяви про переведення на відповідну посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, яка містила б відомості про його намір пройти атестацію, його згоду на обробку персональних даних та на застосування процедур і умов проведення атестації.

Доводи позивача про те, що Законом № 113-ІХ, у редакції на час видання оскаржуваного наказу, не передбачено підстав за яких позивача може бути звільнено з органів прокуратури, як і не передбачено підстав для проходження атестації суд відхиляє як необґрунтовані та безпідставні, оскільки саме здійснення відповідного реформування законодавцем визначено як підставу для запровадження вищевказаних атестаційних процедур з переведення працівників та, взагалі, вирішення питання щодо можливості подальшого використання їх на службі.

Суд зазначає, що у зв`язку з проведенням реорганізаційних заходів стосовно прокуратури та з урахуванням прийнятого Закону №113-ІХ, відповідач діяв у межах наданих йому повноважень та у відповідності з вищезазначеними нормами Закону №113-ІХ.

У постановах від 29.09.2021 у справі № 640/24727/19, від 15.12.2021 у справі № 540/1407/20, від 26.01.2022 у справі № 240/17743/20, Верховний Суд, з-поміж іншого, зауважив, що системний аналіз положень абзацу першого пункту 19 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» дає підстави для висновку про те, що підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1-4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неподання прокурором у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію; і Закон не вимагає додаткової підстави для звільнення, зокрема такої, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що неподання позивачем у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію в силу вимог пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ є підставою для звільнення з посади прокурора та органів прокуратури, відтак оскаржуваний наказ №191-ц від 16.02.2024 відповідачем видано правомірно, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені діючим законодавством України.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

З огляду на наведене, оскільки позовні вимоги про поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про скасування оскаржуваного наказу, підстави для їх задоволення також відсутні.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає. Відповідно, судові витрати відшкодуванню позивачу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (01001, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - відмовити.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Марич Є.В.