Рішення

від 06.08.2024 по справі 607/5397/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

06.08.2024

Справа №607/5397/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06серпня 2024року м.Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючої судді Черніцької І.М.

за участю секретаря судового засідання Демборинського М.Р.

з участю: ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вмісті Тернополів порядкузагального позовногопровадження цивільнусправу запозовом ОСОБА_1 до приватного агропромислового підприємства «Агропродсервіс» про усунення перешкод у користуванні земельною часткою (паєм), стягнення орендної плати з урахуванням індексу інфляції,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який згодом уточнив, до приватного агропромислового підприємства «Агропродсервіс» (далі ПАП «Агропродсервіс», підприємство) та просив усунути перешкоди у користуванні земельною часткою (паєм) площею 2,89 га за рахунок сільськогосподарських угідь КСП «Драганівський», шляхом звільнення її від використання відповідачем, надати йому можливість подальшого використання ним цієї земельної частки (паєм) з метою виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 серпня 2018 року, а також стягнути з відповідача в його користь орендну плату за час використання його земельної частки (паю) за період з 2018 року по даний час з врахуванням індексу інфляції недоотриманих орендних платежів.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказав, що згідно рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 серпня 2018 року за ним визнано право на земельну частку (пай) в розмірі 2,89 га за рахунок сільськогосподарських угідь КСП «Драганівський» на території Драганівської сільської ради згідно з Проектом роздержавлення і приватизації земель КСП. З 2018 року по даний час зарезервоване для колгоспників КСП «Драганівський», які набули право власності на пай, поле №27 використовується для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ПАП «Агропродсервіс», в тому числі і на земельну частку позивача в розмірі 2,89 га. Його неодноразові звернення до відповідача щодо витребування належної йому частки, виплати орендної плати за її використання, залишились без задоволення. Як вказав позивач, він не укладав договору оренди даної земельної ділянки. Посилаючись на наведене, позивач просив задовольнити його вимоги.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 квітня 2024 року відмовлено у відкритті провадження в частині позовних вимог про встановлення судового контролю шляхом надання звіту щодо виконання рішення суду від 17 серпня 2018 року у справі № 607/1084/18.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 квітня 2024 року відкрито провадження у справі в частині позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельної часткою (паєм) та стягнення орендної плати.

Відповідач подав відзив на позов. Вказав, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними, так як земельна частка (пай) є правом на умовну земельну частку в гектарах з відповідною грошовою оцінкою без виділення у загальному масиві земель. Земельна часка (пай), яка належить позивачу, йому не була виділена в натурі із визначенням меж та державної реєстрації, а тому не можливо на даний час задовольнити його вимоги. Договір оренди позивач не укладав, про що наголошує у позовній заяві, а тому не набув право на отримання орендної плати. Посилаючись на наведене, просив відмови у позові.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, зіславшись на доводи викладені у позові.

Представник відповідача заперечив щодо задоволення позову.

Заслухавши сторони вивчивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд встановив.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 серпня 2018 року визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) в розмірі 2,89 га у кадастровій зоні № 01 Квартал 001 КОАТУУ6125282800 за рахунок нерозпайованих сільськогосподарських угідь в КСП «Драганівський» резервного фонду на території Драганівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області.

Вказаним рішення суду встановлено, що протоколом зборів колгоспу «Драганівка» від 25 березня 1995 року вирішено: 1. Прийняти колективну форму власності на землю; 2. Погодити із складом комісії по роздержавленню і приватизації землі; 3. Із земель колгоспу визначити ділянки державної власності; 4. Створити резервний фонд земель для подальшого перерозподілу під земельні частки громадянам, які набувають право на середню земельну частку.

Державним актом на право колективної власності на землю серії ТР 0086 від 16 вересня 1995, виданого на підставі рішення Драганівської сільської ради від 31 серпня 1995 року, колгоспу «Драганівський» передано у колективну власність 15579 га землі згідно з планом в с.Драганівка Тернопільського району Тернопільської області.

Відповідно довимог Земельного кодексу України(в редакції 1992 року),Указів Президента України «Про порядок паювання земель переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям»,Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»позивач отримав право на земельну частку (пай).

Після паювання земель сільськогосподарського підприємства або сільськогосподарської організації у його членів виникає майнове право на виділення своєї частки в натурі (на місцевості), виділення таких земельних ділянок здійснюється сільськими, селищними або міськими радами в межах їх повноважень.

Судом встановлено, що позивач після паювання не реалізував своє право на виділення своєї частки в натурі (на місцевості).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина першастатті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Відповідно довимог статті 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), зокрема розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок і видачі документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку та приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).

Згідно з вимогами частини четвертоїстатті 122 ЗК Україницентральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до вимог частини одинадцятоїстатті 118 ЗК Україниу разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 179/363/21 (провадження № 61-5464св22) зазначено, що: «у пункті 24постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»роз`яснено, що член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормамиЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. […]».

Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»(стаття 13) також передбачається можливість наявності нерозподіленої земельної ділянки та невитребуваної земельної ділянки. Зокрема, нерозподіленою земельною ділянкою є земельна ділянка, яка відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) увійшла до площі земель, що підлягають розподілу, але відповідно до протоколу про розподіл земельних ділянок не була виділена власнику земельної частки (паю).

Невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості). Нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення або шляхом вручення відповідного повідомлення особисто, якщо відоме їх місцезнаходження. З моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку договір оренди припиняється, а державна реєстрація припинення права оренди проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності. У разі якщо договір оренди невитребуваної (нерозподіленої) земельної ділянки, переданої в оренду в порядку, визначеному цією статтею, закінчився у зв`язку з набуттям права власності на неї до збирання врожаю, посіяного орендарем на земельній ділянці, орендар має право на збирання такого врожаю. Власник земельної ділянки має право на відшкодування збитків, пов`язаних із тимчасовим зайняттям земельної ділянки колишнім орендарем, у розмірі пропорційно до орендної плати з дня припинення договору до дня збирання врожаю. У разі якщо до 01 січня 2025 року власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким, що відмовився від одержання земельної ділянки.

Зазначені норми передбачають право осіб, яким належить право на земельну частку (пай), та їх спадкоємцям отримати земельні ділянки в натурі до 01 січня 2025 року; виділення таких земельних ділянок здійснюється сільськими, селищними або міськими радами. Відтак, саме сільська рада повинна здійснити заходи щодо відновлення права позивача.

До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21), зазначено, що:

«8.5. За пунктом 2 Указу № 720/95 право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акт на право колективної власності на землю.

8.6. За змістом пункту 1 Указу № 720/95 паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

8.7. Таке паювання сільськогосподарських земель здійснювалось у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України «Про організацію робіт і методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)» та постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження форми сертифіката на право на земельну частку (пай) і зразка Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)».

8.8. Зміст цих нормативних актів свідчить по те, що після паювання земель сільськогосподарського підприємства або сільськогосподарської організації у його членів виникає майнове право на виділення своєї частки в натурі (на місцевості)».

Рішення щодо питань регулювання земельних відносин повинні прийматися виключно на пленарних засіданнях селищної ради. Рішення сесії сільської ради про розгляд заяви позивача про виділення земельної частки (паю) в натурі не приймалося.

Судом встановлено, що проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), що підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв) та протокол про розподіл земельних ділянок відсутні. Виходячи зі змісту наданих позивачем документів не можливо встановити, що йому було розподілено саме вказану земельну ділянку, яка перебуває в оренді відповідача.

Враховуючи встановлені обставини справи та вимоги закону, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог до відповідача про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою слід відмовити.

Положеннями статті 2 Закону України «Про оренду землі»передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюютьсяЗемельним кодексом України,Цивільним кодексом України, цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно з вимогами статті 13 Закону України «Про оренду землі»договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно довимог статті 15 Закону України «Про оренду землі»істотними умовами договору оренди землі є об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно з положеннями статей21,22 Закону України «Про оренду землі», орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно доПодаткового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Орендна плата справляється у грошовій формі. За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі. Розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати.

Розрахунки щодо орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, здійснюються виключно у грошовій формі

Судом встановлено, що сторони не укладали Договір оренди земельної частки (паю), яка належить позивачу. Дану обставини не заперечує сам позивач.

Отже з врахуванням наведеного, вимог закону, підстав для стягнення з відповідача орендної плати немає.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шостастатті 81 ЦПК України).

Таким чином, судом не встановлено та позивачем не доведено про порушення його прав відповідачем, що земельна частка (пай), на яку має право позивач, використовується саме відповідачем, оскільки така земельна частка (пай) не виділена у натурі.

Враховуючи вищенаведенні вимоги закону та встановленні обставини справи, суд вважає, що підстав для задоволення позовних вимог не має, а тому позов слід залишити без задоволення.

З метою захисту своїх прав позивачу слід звернутись до сільської ради із заявою щодо виділяння земельної частки (паю) у натурі, а у разі відмови- оскаржити їх рішення, дію чи бездіяльність до суду.

Суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що він на даний час позбавлений можливості виділити у натурі належну йому частку (пай), оскільки на час дії воєнного стану заборонено надання дозволів на розроблення документації із землеустрою як безпідставні та необґрунтовані.

Суд звертає увагу, що організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), визначені Законом України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) (далі Закон).

Наразі даний Закон не містить будь-яких заборон чи особливостей виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) в період дії воєнного стану. Відповідно до вимог статті 3 Закону підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради.

Так, підпунктом 5 пункту 27 Перехідних положень Земельного кодексу України, передбачено, що під час дії воєнного стану безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Однак, заборони, передбачені підпунктом 5 пункту 27 Перехідних положень Земельного кодексу України стосуються лише процедури безоплатної передачі земельних ділянок відповідно до Земельного кодексу України, та не стосуються процедури виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості).

В силу ст.141ЦПК України у разі відмови у позові, судові витрати понесені позивачем розподілу не підлягають.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 82, 141, 259, 263, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного агропромислового підприємства «Агропродсервіс» про усунення перешкод у користуванні земельною часткою (паєм), стягнення орендної плати з урахуванням індексу інфляції, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості проучасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП- НОМЕР_1 .

Відповідач: приватне агропромислове підприємство «Агропродсервіс» адреса місцезнаходження: с.Настасів Тернопільського району Тернопільської області, код ЄДРПОУ 30356854.

Повне рішення суду складено 16 серпня 2024 року.

Головуюча І.М. Черніцька