Рішення

від 25.07.2024 по справі 371/209/21

МИРОНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

25.07.2024 Єдиний унікальний № 371/209/21 провадження № 2/371/48/24

Миронівський районний суд Київської області

ЄУН 371/209/21

Провадження № 2/371/48/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е МУ К Р А Ї Н И

25 липня 2024 року м. Миронівка

Миронівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Поліщука А.С.,

за участі секретаря Овчаренко В.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, за правилами загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання майна набутого за час шлюбу об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначення часток та поділ майна в натурі,-

В С Т А Н О В И В :

До Миронівського районного суду Київської області із вищевказаним позовом звернувся представник позивача.

Позов обґрунтовував тим, що між ОСОБА_1 та відповідачкою у справі ОСОБА_4 17 квітня 2010 року був укладений шлюб. Шлюб зареєстровано Виконавчим комітетом Росавської сільської ради Миронівського району Київської області, актовий напис № 3. Свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .

Перебуваючи у шлюбних відносинах подружжя вирішили за кошти, які були зібрані позивачем при зайнятті підприємницькою діяльністю купити будинок у м. Миронівка.

04 жовтня 2018 року приватним нотаріусом Миронівського районного нотаріального округу Шепітко В.В. був посвідчений договір купівлі-продажу номер 3013, відповідно до якого дружина позивача, ОСОБА_4 набула у приватну власність житловий будинок загальною площею 75.5. кв.м. житловою площею 39.6 кв.м. 1993 року забудови із відповідними господарськими приміщеннями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності за взаємною згодою сторони вирішили оформити на дружину.

Відповідно до актуальної інформації про об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер 1235960532229, власник будинку ОСОБА_5 , має розмір частки об`єкта житлової нерухомості «1», форма власності приватна.

Останнім часом відповідач почала чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні купленим житловим приміщенням, не дає ключі від вхідних дверей. У позивача немає доступу до особистих речей, які знаходяться у квартирі. Таким чином між ними виник спір щодо подальшого користування житловим будинком.

В судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позов у частині визнання спірного будинку об`єктом права спільної сумісної власності та визначення його частки, перевівши спірний будинок в спільну часткову власність.

В судовому засіданні представник відповідача заперечувала проти задоволення позову, свої заперечення мотивувала тим, що відповідач придбала цей будинок за власні кошти, а тому у відповідності до ст. 57 Сімейного кодексу України цей будинок є її приватною власністю.

Заслухавши учасників судового засідання, розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 та ОСОБА_6 (змінила прізвище на ОСОБА_7 ) 17 квітня 2010 року зареєстрували шлюб, про що Виконавчим комітетом Росавської сільської ради Миронівського району Київської області зроблено актовий запис за № 3.

Під час перебування в спільному шлюбі, а саме 04 жовтня 2018 року ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу придбала житловий будинок загальною площею 75.5 кв.м, із відповідними господарськими приміщеннями, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 63, 142, 170 том 1).

Як вбачається із п. 16 договору купівлі-продажу житлового будинку від 04 жовтня 2018 року, ОСОБА_4 укладаючи цей договір діяла за згодою чоловіка ОСОБА_1 .

Крім того, в матеріалах справи наявна нотаріально посвідчена копія заяви позивача, за якою він надав відповідачу дозвіл на придбання у їх спільну сумісну власність житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 155 том 1).

Проте, як вбачається із матеріалів справи право власності на вказаний будинок зареєстровано на відповідача, тобто позивач не зареєстрований як співвласник спірного будинку.

У відповідності до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із ст. ст. 2, 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суди у відповідності до ст. 129 Конституції України, ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ст. 10 ЦПК України, здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

У відповідності до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення, суд вирішує питання які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Із матеріалів справи вбачається, що між сторонами існує спір про поділ майна, набутого під час перебування у зареєстрованому шлюбі, а тому до цих спірних правовідносин слід застосовувати норми Сімейного кодексу України (ст. 1 цього Кодексу), як спеціального акту законодавства, який визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, а також Цивільного кодексу України, норми якого регулюють загальні правовідносини щодо набуття, реалізації та припинення права власності фізичних осіб.

Згідно із ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч. 1 ст. 61 Сімейного кодексу України).

За нормою ст. 63 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

З огляду на те, що спірний житловий будинок був придбаний відповідачем в 2018 році, тобто в період перебування позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, отже це майно у відповідності до ст. ст. 60, 61, 63 Сімейного кодексу України є їх спільною сумісною власністю, і кожен із них має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Це майно, до переліку особистої приватної власності сторін, передбаченому ст. ст. 57, 58 Сімейного кодексу України не входить.

Приходячи до такого висновку, суд враховує той факт, що як в п. 16 договору купівлі-продажу житлового будинку від 04 жовтня 2018 року так і в нотаріально посвідченій копії заяви позивача і позивач і відповідач фактично визнавали, що набувають цей будинок в їх спільну сумісну власність як подружжя.

Із аналізу вищенаведеного, в силу норми ст. 391 Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання спірного житлового будинку спільною сумісною власність ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , яке набуте ними під час перебування у зареєстрованому шлюбі між собою, оскільки між ними існує спір щодо цього майна, в якому відповідач зареєструвала на себе право власності на весь спірний будинок, та заперечує перебування цього будинку в спільній сумісній власності із позивачем.

Приймаючи таке рішення, суд не бере до уваги доводи ОСОБА_4 про те, що цей будинок є її особистою приватною власність, оскілки вони спростовуються п. 16 договору купівлі-продажу житлового будинку від 04 жовтня 2018 року.

Крім того у відповідності до ч. 1 ст. 69 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною 1ст.70Сімейного кодексуУкраїни передбачено,що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналіз ст. 361 Цивільного кодексу України дозволяє зробити висновок, що об`єктом розпорядження співвласника є частка у праві спільної часткової власності, а не частка у майні. Тобто право самостійного розпорядження часткою у праві власності, не тотожне розпорядження частиною майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна.

При цьому тлумачення ч. 2ст. 367 Цивільного кодексу Українисвідчить, що поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку у спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.

Статтею 372 Цивільного кодексу України передбачено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Зважаючи на вищезазначені норми суд приходить до висновку про можливість задоволення позову в частині визнання за сторонами права спільної часткової власності на спірний будинок, визначивши ідеальну часту власності кожного із них без виділення частки в натурі.

У відповідності до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

За нормами ст. 141 ЦПК України судові витрати у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

З огляду на те, що позивач сплатив судовий збір в загальному розмірі 3848 гривень, позов задоволено частково, суд приходить до висновку про необхідність розподілу судового збору в рівній частці на позивача та відповідача, у зв`язку із чим до необхідності стягнення із відповідача на користь позивача 1924 гривень сплаченого ним судового збору.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1, 2, 4, 10, 11, 12, 15, 19, 34, 76-83, 89, 133, 134, 137, 141, 142, 209, 213, 258, 259, 263-265, 267, 268, 272, 273, 351, 352, 354, 355, 430 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Визнати житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 спільно сумісною власністю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 .

3.Визначити за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 право власності на 1/2 частку житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , без його поділу в натурі, припинивши його право спільної сумісної власності на цей будинок.

4.Визначити за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , право власності на 1/2 частку житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , без його поділу в натурі, припинивши її право спільної сумісної власності на цей будинок.

5.У задоволенні решти позову відмовити.

6.Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , судові витрати в розмірі 2886 гривень.

7.На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду через Миронівський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

8.Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя підпис А.С. Поліщук

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ

Суддя А.С. Поліщук

Повний текст судового рішення складено 16 серпня 2024 року