Постанова

від 13.08.2024 по справі 911/840/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2024 року

м. Київ

cправа № 911/840/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача - Поваляєва О. Б. (адвокат),

третьої особи - Поліщук Т. О. (адвокат),

прокуратури - Савицької О. М. (за посвідченням),

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд-Інвест-Альянс" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 (головуючий - Коробенко Г. П., судді Тищенко А. І., Тарасенко К. В.) у справі

за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд-Інвест-Альянс",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, - Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України",

про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження земельними ділянками.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У березні 2021 року заступник керівника Київської обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі - Київська ОДА, Облдержадміністрація, позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд-Інвест-Альянс" (далі - ТОВ "Буд-Інвест-Альянс", Товариство, відповідач) про:

1) усунення перешкод у здійсненні Київською ОДА права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом скасування таких рішень державного реєстратора Макарівської селищної ради Київської області Дядюри А. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: від 21.10.2020 № 54690719; від 21.10.2020 № 54690459; від 21.10.2020 № 54687348; від 21.10.2020 № 54687159; від 21.10.2020 № 54686962; від 21.10.2020 № 54686751; від 21.10.2020 № 54686230; від 21.10.2020 № 54684077; від 21.10.2020 № 54685945; від 21.10.2020 № 54684807; від 22.10.2020 № 54712804; від 22.10.2020 № 54712352; від 22.10.2020 № 54712079; від 22.10.2020 № 54711707; від 22.10.2020 № 54710579; від 21.10.2020 № 54691548; від 21.10.2020 № 54691200; від 21.10.2020 № 54691865; від 21.10.2020 № 54692539; від 21.10.2020 № 54684515; від 22.10.2020 № 54710253 (далі - оспорювані рішення) з одночасним припиненням речових прав ТОВ "Буд-Інвест-Альянс" на 21-у земельну ділянку;

2) усунення перешкод у здійсненні Облдержадміністрацією права користування та розпорядження такими земельними ділянками лісогосподарського призначення:

площею 0,9973 га, кадастровий номер 3222781800:04:010:0031;

площею 0,9975 га, кадастровий номер 3222781800:04:010:0032;

площею 0,9997 га, кадастровий номер 3222781800:04:010:0033;

площею 0,9901 га, кадастровий номер 3222781800:04:010:0034;

площею 0,9949 га, кадастровий номер 3222781800:04:010:0035;

площею 0,9929 га, кадастровий номер 3222781800:04:010:0036;

площею 0,9977 га, кадастровий номер 3222781800:04:010:0037;

площею 0,9978 га, кадастровий номер 3222781800:04:010:0038;

площею 0,9998 га, кадастровий номер 3222781800:04:010:0039;

площею 0,9754 га, кадастровий номер 3222781800:04:010:0040;

площею 0,9999 га, кадастровий номер 3222781800:04:010:0041;

площею 0,9999 га, кадастровий номер 3222781800:04:010:0042;

площею 0,9999 га, кадастровий номер 3222781800:04:010:0043;

площею 0,9999 га, кадастровий номер 3222781800:04:010:0044;

площею 0,9845 га, кадастровий номер 3222781800:04:010:0045;

площею 0,9999 га, кадастровий номер 3222781800:04:010:0046;

площею 0,9999 га, кадастровий номер 3222781800:04:010:0047;

площею 0,9999 га, кадастровий номер 3222781800:04:010:0048;

площею 0,8244 га, кадастровий номер 3222781800:04:010:0049;

площею 0,9954 га, кадастровий номер 3222781800:04:010:0050;

площею 0,9954 га, кадастровий номер 3222781800:04:010:0051 (далі - спірні земельні ділянки) шляхом їх повернення на користь держави в особі Київської ОДА з незаконного володіння ТОВ "Буд-Інвест-Альянс".

На обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на положення статей 16, 178, 328, 334, 391, 393 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 20, 55- 57, 84, 116, 118, 122, 125, 126, 131, 149, 152, 164 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 5, 7, 45, 47, 48, 54 та пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (далі - ЛК України), статей 2, 26, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а також тими обставинами, що: 1) спірні земельні ділянки загальною площею 20,743 га, право власності на які зареєстровано за відповідачем, незаконно вибули з власності держави, відносяться до земель лісогосподарського призначення, покриті лісовою рослинністю та перебувають в постійному користуванні Державного підприємства "Макарівське лісове господарство" (далі - ДП "Макарівське лісове господарство", Лісгосп) для потреб лісового господарства, право розпорядження якими належить Київській ОДА, які (Облдержадміністрація, Лісгосп) в свою чергу в зв`язку з незаконним вибуттям земельних ділянок лісогосподарського призначення з державної власності позбавлені можливості користуватися та розпоряджатися ними; 2) розташування спірних земельних ділянок у відділі 1 кварталу 95 Макарівського лісництва за матеріалами лісовпорядкування 2005 та 2006 років та у відділах 1, 2, 3, 4 кварталу 42 Макарівського лісництва за матеріалами лісовпорядкування 2014 року свідчить про їх віднесення до земель лісогосподарського призначення, що унеможливлює перебування вказаних земельних ділянок у приватній власності за цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства; 3) при набутті відповідачем права власності на спірні земельні ділянки у невстановлений законом спосіб фактично змінено їх цільове призначення із земель лісогосподарського призначення на землі для ведення особистого сільського господарства, чим порушено порядок зміни цільового призначення земель.

2. Під час нового розгляду справи прокурор подав заяву про зміну предмета позову від 17.02.2023 № 15/1-137вих-23, в якій просив суд на підставі частини 4 статті 46 ГПК України усунути перешкоди в здійсненні Київською ОДА права користування та розпорядження 21-ою земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування оспорюваних рішень та повернення спірних земельних ділянок на користь держави в особі Облдержадміністрації від Товариства.

Зазначена заява аргументована тим, що Законом України від 12.05.2022 № 2255-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення механізму протидії рейдерству", який набрав чинності з 26.07.2022, положення частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено в новій редакції, в зв`язку з чим скасування в судовому порядку рішень про державну реєстрацію права приватної власності на земельні ділянки лісогосподарського призначення вже не вимагатиме одночасного припинення судом права власності на них.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Суди розглядали справу неодноразово. Рішенням Господарського суду Київської області від 28.08.2021 (суддя Черногуз А. Ф.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2022 (головуючий суддя Куксов В. В., судді Шаптала Є. Ю., Яковлєв М. Л.), у задоволенні позову відмовлено повністю з тих підстав, що рішенням Господарського суду Київської області від 01.12.2008 у справі № 19/452-08, яке набрало законної сили, визнано дійсними договори купівлі-продажу земельних ділянок від 27.05.2008, укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейд-Фінальянс" (далі - ТОВ "Трейд-Фінальянс") і фізичними особами, та визнано за ТОВ "Трейд-Фінальянс", правонаступником якого є ТОВ "Буд-Інвест-Альянс", право власності на спірні земельні ділянки, а тому витребування судом спірних земельних ділянок на користь Київської ОДА поставить під сумнів законність та обґрунтованість вказаного судового рішення, яке не скасовано та набуло статусу остаточного.

4. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.09.2022 (головуючий - Уркевич В. Ю., судді Мачульський Г. М., Краснов Є. В.) касаційну скаргу прокурора задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2022 та рішення Господарського суду Київської області від 28.08.2021 у справі № 911/840/21 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що:

1) суди попередніх інстанцій не надали оцінки доводам прокурора про те, що спірні земельні ділянки розташовані у відділі 1 кварталу 95 Макарівського лісництва за матеріалами лісовпорядкування 2005 та 2006 років та у відділах 1, 2, 3, 4 кварталу 42 Макарівського лісництва за матеріалами лісовпорядкування 2014 року ДП "Макарівське лісове господарство" та покриті лісовою рослинністю, тобто віднесені до земельних ділянок лісогосподарського призначення, що додатково підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 2005, 2006, 2014 рр.;

2) суди не з`ясували того, чи знаходилися спірні земельні ділянки в постійному користуванні Лісгоспу (з урахуванням державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 143502, виданого Макарівському державному лісогосподарському підприємству, земельну ділянку площею 355,0467 га у межах Гавронщинської сільської ради надано для ведення лісового господарства), чи припинилося право постійного користування цією земельною ділянкою, чи розташовані спірні земельні ділянки в її межах, та на якій підставі фізичні особи набули права власності на вказані земельні ділянки;

3) суди попередніх інстанцій послалися лише на визнання за відповідачем права власності на спірні земельні ділянки згідно з рішенням Господарського суду Київської області від 01.12.2008 у справі № 19/452-08, натомість зазначене судове рішення не містить встановлених обставин щодо наявності чи відсутності прав фізичних осіб на спірні земельні ділянки, змісту цих прав, підстав їх набуття, припинення, повноважень позивача у спірних правовідносинах, а також ані Київська ОДА, ані ТОВ "Буд-Інвест-Альянс" як правонаступник ТОВ "Трейд-Фінальянс" не брали участі в розгляді справи № 19/452-08, тобто склад учасників цієї справи та справи № 19/452-08 є різним;

4) суди не дослідили, чи обрано прокурором належний спосіб захисту порушеного права при поданні позову в справі, що розглядається, оскільки хоча прокурор і вважає поданий позов негаторним, однак заявляє вимоги про витребування (повернення) на користь держави земельних ділянок з незаконного володіння відповідача, які (вимоги) притаманні саме віндикаційному позову.

5. Протокольною ухвалою Господарського суду Київської області від 18.04.2023 (суддя Подоляк Ю. В.) прийнято до розгляду заяву прокурора про зміну предмета позову від 17.02.2023 № 15/1-137вих-23.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.05.2023 (суддя Подоляк Ю. В.) заяву прокурора про забезпечення позову задоволено повністю. Накладено арешт та заборонено державним реєстраторам здійснювати будь-які реєстраційні дії, в тому числі і реєстрацію (перереєстрацію), пов`язану з відчуженням, зміною, поділом, заставою або іншого виду зміни власників на земельні ділянки: площею 0,9973 га, кадастровий номер 3222781800:04:010:0031; площею 0,9975 га, кадастровий номер 3222781800:04:010:0032; площею 0,9997 га, кадастровий номер 3222781800:04:010:0033; площею 0,9901 га, кадастровий номер 3222781800:04:010:0034; площею 0,9949 га, кадастровий номер 3222781800:04:010:0035; площею 0,9929 га, кадастровий номер 3222781800:04:010:0036; площею 0,9977 га, кадастровий номер 3222781800:04:010:0037; площею 0,9978 га, кадастровий номер 3222781800:04:010:0038; площею 0,9998 га, кадастровий номер 3222781800:04:010:0039; площею 0,9754 га, кадастровий номер 3222781800:04:010:0040; площею 0,9999 га, кадастровий номер 3222781800:04:010:0041; площею 0,9999 га, кадастровий номер 3222781800:04:010:0042; площею 0,9999 га, кадастровий номер 3222781800:04:010:0043; площею 0,9999 га, кадастровий номер 3222781800:04:010:0044; площею 0,9845 га, кадастровий номер 3222781800:04:010:0045; площею 0,9999 га, кадастровий номер 3222781800:04:010:0046; площею 0,9999 га, кадастровий номер 3222781800:04:010:0047; площею 0,9999 га, кадастровий номер 3222781800:04:010:0048; площею 0,8244 га, кадастровий номер 3222781800:04:010:0049; площею 0,9954 га, кадастровий номер 3222781800:04:010:0050, які належать Товариству.

6. За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Київської області від 15.08.2023 (суддя Подоляк Ю. В.) у задоволенні позову (в редакції заяви заяву про зміну предмета позову від 17.02.2023 № 15/1-137вих-23) відмовлено повністю. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Київської області від 22.05.2023 у справі № 911/840/21, після набрання законної сили рішенням у цій справі.

7. Зазначене судове рішення аргументоване тим, що хоча матеріали справи не містять і відповідач не надав доказів на спростування доводів прокурора про знаходження спірних земельних ділянок у межах земель лісового фонду, їх покриття лісовою рослинністю, віднесеність до земель лісогосподарського призначення та перебування в постійному користуванні третьої особи, проте позовні вимоги прокурора пред`явлені в порядку статті 391 ЦК України (як негаторний позов), а тому не відповідають належному способу захисту, що є самостійною підставою для відмови в їх задоволенні, оскільки:

1) визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном. Відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння;

2) набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою (у цьому випадку право власності на спірні земельні ділянки зареєстровано за відповідачем), то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений (схожі за змістом висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 95- 98), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86, 115), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146));

3) таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України) (аналогічний висновок викладено в пункті 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц);

4) у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (такий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 74);

5) пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (аналогічний висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 100), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29));

6) отже, в цьому випадку, зокрема за наявності судового рішення про визнання права власності на спірні земельні ділянки, належним способом захисту порушеного права власності на земельну ділянку є подання саме віндикаційного позову до добросовісного набувача, а не подання прокурором негаторного позову (схожий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 17.02.2022 у справі № 910/19236/20).

Водночас, ураховуючи ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову з мотивів обрання прокурором неналежного способу захисту прав держави, суд першої інстанції зазначив про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності за відповідною заявою Товариства, наведеною у відзиві на позов.

Крім того, застосовуючи положення частини 9 статті 145 ГПК України, місцевий господарський суд, дійшов висновку про скасування раніше вжитих заходів забезпечення позову в зв`язку із ухваленням рішення про повну відмову в задоволенні позову.

8. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 рішення Господарського суду Київської області від 15.08.2023 скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Постанова мотивована тими обставинами, що:

1) державну реєстрацію спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення за ТОВ "Буд-Інвест-Альянс" проведено з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, спірні земельні ділянки, які віднесено до земель лісогосподарського призначення, перебувають у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства та воля на відчуження яких державою в особі її уповноважених органів не виявлялася, а тому на підставі статті 391 ЦК України та частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки лісового фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю земельну ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та повернути таку земельну ділянку в державну власність. Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, від 12.05.2022 у справі № 372/4154/18, від 08.06.2022 у справі № 307/3155/19, від 22.06.2022 у справі № 367/4140/16, від 07.09.2022 у справі № 697/2434/16-ц, від 21.09.2022 у справі № 367/4128/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19, які прийняті з обов`язковим врахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 та від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц;

2) в постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16 Велика Палата Верховного Суду погодилася з викладеним у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.02.2020 (справи №№ 911/3311/17, 911/3574/17, 911/3897/17) та від 03.09.2020 (справа № 911/3449/17) висновком про те, що зайняття земельної ділянки лісогосподарського призначення з порушенням ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу, метою якої є повернення земельної ділянки слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки лісогосподарського призначення.

Разом з тим, спростовуючи посилання суду першої інстанції на рішення Господарського суду Київської області від 01.12.2008 у справі № 19/452-08, яким визнано за ТОВ "Трейд-Фінальянс" право власності на спірні земельні ділянки, та водночас виконуючи вказівки, вміщені в постанові Верховного Суду від 28.09.2022 у цій справі, тобто враховуючи висновки щодо застосування норми частини 4 статті 75 ГПК України (в контексті неврахування обставин, встановлених рішенням суду в іншій справі, в разі різного складу учасників справ), викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16, апеляційний суд, зазначив, що судове рішення у справі № 19/452-08 не містить встановлених обставин щодо наявності чи відсутності прав фізичних осіб на спірні земельні ділянки, змісту цих прав, підстав їх набуття, припинення, повноважень позивача у спірних правовідносинах, а також ані Київська ОДА, ані ТОВ "Буд-Інвест-Альянс" як правонаступник ТОВ "Трейд-Фінальянс" не брали участі в розгляді справи № 19/452-08, тобто склад учасників цієї справи та справи № 19/452-08 є різним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

9. Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ "Буд-Інвест-Альянс" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначену постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

10. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що апеляційний суд не врахував:

1) висновків щодо застосування положень частини 4 статті 75 ГПК України (в контексті встановлення судовим рішенням фактів, що мають преюдиціальне значення), викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.07.2019 у справі № 908/156/18, від 10.10.2019 у справі № 910/2164/18, від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19, від 26.10.2022 у справі № 910/406/21 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 320/4938/17, внаслідок чого апеляційний суд проігнорував те, що саме в резолютивній частині рішення в справі № 19/452-08 судом не тільки надано правову оцінку правомірності набуття права власності на спірні земельні ділянки, але від імені держави Україна вирішено їх правову долю, а саме визнано за ТОВ "Трейд-Фінальянс", правонаступником якого є ТОВ "Буд-Інвест-Альянс", права власності на такі земельні ділянки;

2) висновків щодо застосування норм статей 387, 391 ЦК України (в контексті визначення критеріїв розмежування віндикаційного та негаторного позовів), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц;

3) висновку щодо застосування норм статей 387, 391 ЦК України (в контексті неможливості одночасного пред`явлення віндикаційного позову (про витребування майна із чужого незаконного володіння) і негаторного позову (про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном), які (віндикаційний і негаторний позови) є взаємовиключними), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18;

4) висновку щодо застосування положень частин 1, 5 статті 104 ЦК України, частини 3 статті 3 Закону України "Про акціонерні товариства" (чинного до 31.12.2022) та частини 5 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (в контексті правонаступництва юридичної особи, утвореної в разі злиття юридичних осіб), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17;

5) висновку щодо застосування норм частин 3, 4 статті 46 та статей 173, 174, 182 ГПК України (в контексті допустимості зміни предмета або підстав позову при новому розгляді справи в зв`язку зі зміною фактичних обставин справи, яка (зміна) сталася після закінчення підготовчого засідання), викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 920/1059/17;

6) висновку щодо застосування положень статті 86 ГПК України (в контексті ненадання апеляційним судом оцінки доказам, які підтверджують факт присвоєння спірним земельним ділянкам кадастрових номерів у 2007 році), викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.12.2018 у справі № 914/809/18;

7) висновків щодо застосування норм статей 2, 3 та частин 1, 2 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в контексті можливості набуття права власності на майно за рішенням суду, а також правомірності прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і внесення запису про таку реєстрацію на підставі чинного та нескасованого рішення суду), викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 923/1283/16, від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17, від 23.05.2019 у справі № 922/3707/17 та в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 522/4689/16-ц, від 30.05.2019 у справі № 585/2843/17, від 20.05.2020 у справі № 303/6974/16-ц.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

11. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваній постанові.

Київська ОДА та Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" не скористалися правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Розгляд справи Верховним Судом

12. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.07.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Буд-Інвест-Альянс" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 у справі № 911/840/21 та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 13.08.2024.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

13. Рішенням Господарського суду Київської області від 01.12.2008 у справі № 19/452-08, яке набрало законної сили, визнано дійсними договори купівлі-продажу земельних ділянок від 27.05.2008, укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейд-Фінальянс" (далі - ТОВ "Трейд-Фінальянс") і фізичними особами ( ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 ), та визнано за ТОВ "Трейд-Фінальянс" право власності на спірні земельні ділянки.

Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно в 2016 році за ТОВ "Трейд-Фінальянс" зареєстровано право власності на 21 земельну ділянку загальною площею 20,743 га для ведення особистого селянського господарства на території Гавронщинської сільської ради Макарівського району Київської області.

14. У зв`язку з прийняттям 20.05.2019 рішення про припинення діяльності ТОВ "Трейд-Фінальянс" в результаті реорганізації шляхом його приєднання до ТОВ "Буд-Інвест-Альянс", у подальшому на підставі передавального акта майна, коштів, майнових прав та обов`язків ТОВ "Трейд-Фінальянс" від 16.07.2020, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вепрейчук О. І., спірні земельні ділянки передано ТОВ "Буд-Інвест-Альянс" як правонаступнику ТОВ "Трейд-Фінальянс".

На підставі передавального акта від 16.07.2020 та рішення учасника ТОВ "Буд-Інвест-Альянс" від 16.07.2020 № 3 державний реєстратор Макарівської селищної ради Київської області Дядюра А. В. 21.10.2020 і 22.10.2020 згідно з оспорюваними рішеннями зареєстрував за ТОВ "Буд-Інвест-Альянс" право власності на спірні земельні ділянки.

15. Громадяни ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 не набували права власності на спірні земельні ділянки та не були їх власниками, оскільки в наявних в справі № 19/452-08 копіях договорів купівлі-продажу немає інформації про те, що зазначені громадяни (продавці) є власниками земельних ділянок на підставі державних актів на право власності на земельні ділянки, відсутні відомості щодо підстав набуття ними права власності (за рішеннями органів державної влади чи місцевого самоврядування або за договором купівлі-продажу).

Матеріали справи № 19/452-08 не містять правовстановлюючих документів, у тому числі державних актів на право власності на земельні ділянки.

Вказані обставини підтверджуються долученими до матеріалів справи листами Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 12.02.2018 та від 11.12.2018, в яких вказано, що згідно з відомостями Державного земельного кадастру зазначені земельні ділянки обліковуються за ТОВ "Трейд-Фінальянс". Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок ТОВ "Трейд-Фінальянс" до архіву не передано, а дані щодо підстав набуття права на зазначені земельні ділянки відсутні. Крім того, у місцевому фонді документації із землеустрою відділу у Макарівському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області не обліковується та відсутня документація із землеустрою щодо відведення у приватну власність спірних земельних ділянок зазначеним громадянам, другі примірники державних актів на право власності на земельні ділянки та записи про їх реєстрацію в Книзі записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі відсутні.

16. Згідно з інформацією ДП "Макарівське лісове господарство" (листи від 09.07.2018 № 04.1-19/277, від 14.11.2018 № 04.4-12/556, від 10.02.2021 № 04.1-19/50) та Виробничого об`єднання "Укрдержліспроект" (лист від 11.02.2021 № 105) спірні земельні ділянки розташовані у відділі 1 кварталу 95 Макарівського лісництва за матеріалами лісовпорядкування 2005- 2006 рр. та у відділах 1, 2, 3, 4 кварталу 42 Макарівського лісництва за матеріалами лісовпорядкування 2014 року ДП "Макарівське лісове господарство", покриті лісовою рослинністю, тобто віднесені до земельних ділянок лісогосподарського призначення, що додатково підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 2005- 2006 та 2014 рр., в тому числі: проєктом організації та розвитку лісового господарства 2006 року та витягами з планшету № 12 (лісовпорядкування 2005 року), з планшету № 7 (лісовпорядкування 2014 року).

Також згідно з інформацією ДП "Макарівське лісове господарство" (лист від 14.11.2018 № 04.4-12/556) Лісгосп не надавав погодження про можливість вилучення та зміну цільового призначення спірних земельних ділянок, які розташовані за матеріалами лісовпорядкування 2005 року в кварталі 95 Макарівського лісництва в межах Гавронщинської сільської ради.

Згідно з інформацією Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства (лист від 15.11.2018 № 04-48/2499), зазначене управління відповідних погоджень на зміну цільового призначення спірних земельних ділянок не надавало.

Позиція Верховного Суду

17. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.

18. В основу оскаржуваної постанови покладено висновок апеляційного суду про обґрунтованість заявлених прокурором вимог негаторного позову з огляду на те, що спірні земельні ділянки, які віднесено до земель лісогосподарського призначення, перебувають у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства та воля на відчуження яких державою в особі її уповноважених органів не виявлялася, а тому на підставі статті 391 ЦК України та частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки лісового фонду може вимагати усунення порушення його права власності на таку земельну ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагати повернути таку земельну ділянку в державну власність, оскільки зайняття земельної ділянки лісогосподарського призначення з порушенням ЗК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу, метою якої є повернення земельної ділянки слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки лісогосподарського призначення.

19. Колегія суддів вважає помилковим зазначений висновок суду апеляційної інстанції та водночас погоджується з доводами скаржника в частині неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм статей 387, 391 ЦК України (в контексті визначення критеріїв розмежування віндикаційного та негаторного позовів), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, з огляду на таке.

20. Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

21. Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини 2 та пункту "б" частини 3 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, крім іншого, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

22. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі№ 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц).

23. У пунктах 32, 37- 39, 43, 89 постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц викладено такі висновки щодо застосування норм статей 387, 391 ЦК України:

"32. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

37. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

38. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

39. Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

43. Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

89. Особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння)".

24. Водночас колегія суддів зауважує, що з огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду частково відступила від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (див. пункт 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

25. Крім того, в пунктах 61- 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц зі спору, що виник з подібних правовідносин (про витребування земельних ділянок лісогосподарського призначення з чужого незаконного володіння юридичних і фізичних осіб, за якими зареєстровано право власності на такі земельні ділянки), викладено такі грунтовні правові висновки:

"61. Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13)). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70)).

62. З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

63. Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

64. Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

65. З огляду на викладене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

66. Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні".

26. Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала про те, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (такі висновки наведено в постановах Великої Палати Верховного Суду 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 95- 98), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86, 115), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).

Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України) (аналогічний висновок викладено в пункті 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (такий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 74).

27. Натомість за змістом статті 391 ЦК України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не права володіння, яке (право) належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень (схожі за змістом висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 71), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункти 88, 97, 100), від 15.11.2023 у справі № 918/119/21).

Так, відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Тобто зайняття майна (в тому числі земельної ділянки) не є заволодінням ним. Саме в таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України або частина 2 статті 152 ЗК України (якщо майном є земельна ділянка), відповідно до яких власник, зберігаючи володіння своїм майном, може заявити негаторний позов, тобто вимагати усунути перешкоди в користуванні та розпоряджанні відповідним об`єктом, зокрема шляхом його повернення (схожі висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 70), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 99), від 15.11.2023 у справі № 918/119/21).

28. Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до підпункту "в" пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Згідно з частиною 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

29. Відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

При цьому Велика Палата Верховного Суду в постановах від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, від 03.07.2019 у справі № 127/2209/18, від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, в яких викладено правову позицію, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

30. У постановах від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, в яких наразі викладено останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду в питанні чіткого розмежування таких способів захисту прав власника нерухомого майна, як віндикаційний та негаторний позови, зазначено таке.

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна. Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна (див. пункти 11.5, 11.6 постанови від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 та пункти 194, 195 постанови від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 відповідно).

У зв`язку з цим колегія суддів відхиляє помилкові посилання апеляційного суду на обґрунтування своїх висновків на викладені в постановах Верховного Суду від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, від 12.05.2022 у справі № 372/4154/18, від 08.06.2022 у справі № 307/3155/19, від 22.06.2022 у справі № 367/4140/16, від 07.09.2022 у справі № 697/2434/16-ц, від 21.09.2022 у справі № 367/4128/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19 правові висновки як такі, що не відповідають останній правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постановах від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21.

31. Крім того суд касаційної інстанції не бере до уваги передчасні посилання апеляційного суду на обґрунтування своєї позиції на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, позаяк зазначена постанова взагалі не містить висновку щодо застосування норм статей 387, 391 ЦК України, оскільки в ній (постанові) міститься виключно висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень абзаців 1, 3 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (в контексті підтвердження прокурором підстав представництва інтересів держави органів державної влади та державних підприємств, а саме про те, що Заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом 3 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (далі - Закон), має застосовуватись з урахуванням положень абзацу 1 частини 3 цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи. У контексті засадничого положення частини 2 статті 19 Конституції України відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці 1 частини 3 статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Натомість апеляційний суд в оскаржуваній постанові жодним чином не обґрунтував, як врахування/неврахування зазначеного висновку Великої Палати Верховного Суду може вплинути на вирішення цього господарського спору по суті заявлених вимог негаторного позову, оскільки в цій справі прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі Київської ОДА, яка є суб`єктом владних повноважень.

32. Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій достовірно встановлено обставини початкової (у 2016 році) та подальшої (у жовтні 2020 року) державної реєстрації права власності на спірні земельні ділянки за ТОВ "Трейд-Фінальянс" і за ТОВ "Буд-Інвест-Альянс" (як правонаступником ТОВ "Трейд-Фінальянс") відповідно, що зумовлює набуття відповідачем статусу нового володільця земельних ділянок, то, враховуючи вказані вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду в їх сукупності, Верховний Суд вважає, що на порушення положень статей 86, 236, 269, 282 ГПК України оскаржувана постанова не містить належного обґрунтування на спростування висновку місцевого господарського суду про те, що належним способом захисту порушеного права власності на земельну ділянку є подання саме віндикаційного позову до останнього набувача, а не подання прокурором негаторного позову, що в свою чергу зумовлює відмову в задоволенні позову в цій справі в зв`язку з обранням прокурором неналежного способу захисту прав держави.

Тим більше, що в тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги (в цьому випадку негаторний позов), спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (такий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 74).

33. При цьому колегія суддів наголошує на тому, що в основу оскаржуваної постанови покладено передчасний висновок про те, що в постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16 Велика Палата Верховного Суду нібито погодилася з викладеною в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.02.2020 (справи №№ 911/3311/17, 911/3574/17, 911/3897/17) та від 03.09.2020 (справа № 911/3449/17) правовою позицією про те, що зайняття земельної ділянки лісогосподарського призначення з порушенням ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу, метою якої є повернення земельної ділянки слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки лісогосподарського призначення.

Адже в пункті 70 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16 Велика Палата Верховного Суду насправді чітко зазначила про відсутність підстав для відступлення від наведеного висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виключно з тих мотивів, що в зазначеному висновку йдеться не про державну реєстрацію права власності за порушником (яке і розглядається як фактичне заволодіння), а про вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки - її зайняття (яке не є заволодінням). Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).

Тобто в справі № 359/3373/16 та справах №№ 911/3311/17, 911/3574/17, 911/3897/17, 911/3449/17 Верховний Суд виходив з різних фактичних обставин, пов`язаних з державною реєстрацією за останнім набувачем права власності на земельні ділянки лісогосподарського призначення та зайняттям таких земельних ділянок фактичним користувачем (за відсутності державної реєстрації за фактичним користувачем права власності на земельні ділянки, тобто без заволодіння ними), що вочевидь свідчить про неподібність правовідносин у зазначених справах, а відтак виключає відступлення від певного правового висновку.

34. Верховний Суд зауважує, що не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації (схожий правовий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 915/127/18 (пункт 5.17), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 74), від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (пункт 8.1), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (пункт 11.10)).

35. Водночас колегія суддів не бере до уваги недоречні доводи скаржника про неврахування апеляційним судом висновку щодо застосування норм статей 387, 391 ЦК України (в контексті неможливості одночасного пред`явлення віндикаційного позову (про витребування майна із чужого незаконного володіння) і негаторного позову (про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном), які (віндикаційний і негаторний позови) є взаємовиключними), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, позаяк із матеріалів справи вбачається, що на виконання вказівок касаційної інстанції, вміщених у постанові Верховного Суду від 28.09.2022 у цій справі, прокурор під час нового розгляду справи змінив первісний предмет віндикаційного позову (повернення державі в особі Київської ОДА земельних ділянок з незаконного володіння Товариства) на негаторний позов (про усунення перешкод в здійсненні Київською ОДА права користування та розпорядження 21-ою земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом повернення спірних земельних ділянок на користь держави в особі Облдержадміністрації), як наслідок, Господарський суд Київської області протокольною ухвалою від 18.04.2023 прийняв до розгляду заяву прокурора про зміну предмета позову від 17.02.2023 № 15/1-137вих-23 та в подальшому суди розглядали саме негаторний позов, що в свою чергу, свідчить якраз про врахування судами попередніх інстанцій зазначеного висновку Великої Палати Верховного Суду про недопустимість одночасного пред`явлення взаємовиключних віндикаційного позову та негаторного позову.

36. Отже, враховуючи наведені вище релевантні висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права (статей 387, 391 ЦК України та статті 152 ЗК України), Верховний Суд погоджується з доводами скаржника в тій частині, що на порушення положень статей 86, 236, 269, 282 ГПК України суд апеляційної інстанції не спростував висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог у зв`язку з обранням прокурором неналежного способу захисту прав держави на земельні ділянки лісогосподарського призначення.

37. Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц (пункт 77), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148)), що в свою чергу виключає як необхідність надання Верховним Судом оцінки будь-яким іншим аргументам скаржника (щодо неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування положень статті 104 ЦК України, статті 3 Закону України "Про акціонерні товариства" (чинного до 31.12.2022), статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", статей 2, 3, 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та статей 46, 75, 86, 173, 174, 182 ГПК України, так і необхідність надання правової оцінки висновкам судів попередніх інстанцій щодо застосування зазначених норм матеріального та процесуального права при вирішенні цього господарського спору (схожі висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц (пункт 77), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148), від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20 (пункт 8.18)).

38. За таких обставин, колегія суддів, керуючись принципом процесуальної економії, наразі не вирішує питання про врахування/неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду щодо застосування положень статті 104 ЦК України, статті 3 Закону України "Про акціонерні товариства" (чинного до 31.12.2022), статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", статей 2, 3, 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та статей 46, 75, 86, 173, 174, 182 ГПК України, адже у позові суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні негаторного позову з інших самостійних і цілком достатніх підстав.

39. У зв`язку з викладеним колегія суддів також відхиляє, як передчасні, зазначені на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, доводи скаржника щодо неврахування судами висновків щодо застосування положень статті 104 ЦК України, статті 3 Закону України "Про акціонерні товариства" (чинного до 31.12.2022), статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", статей 2, 3, 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та статей 46, 75, 86, 173, 174, 182 ГПК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17, в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 923/1283/16, від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17, від 14.12.2018 у справі № 914/809/18, від 23.05.2019 у справі № 922/3707/17, від 08.07.2019 у справі № 908/156/18, від 10.10.2019 у справі № 910/2164/18, від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19, від 24.09.2020 у справі № 920/1059/17, від 26.10.2022 у справі № 910/406/21 та в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 522/4689/16-ц, від 30.05.2019 у справі № 585/2843/17, від 11.12.2019 у справі № 320/4938/17, від 20.05.2020 у справі № 303/6974/16-ц (схожий висновок викладено в пункті 45 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.03.2024 у справі № 904/192/22).

40. Отже, скаржник належним чином частково (в частині обрання прокурором неналежного способу захисту прав позивача) обґрунтував наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, оскільки апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування положень статей 387, 391 ЦК України в подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, як наслідок, висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позову є таким, що не ґрунтується на вимогах законодавства та дослідженні усіх обставин і зібраних у справі доказів та доводів учасників справи.

41. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржувану постанову скасувати, а законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні негаторного позову - залишити в силі.

42. Разом з тим касаційна інстанція звертає увагу прокурора та позивача на те, що заінтересована сторона з метою належного та ефективного захисту своїх цивільних прав наразі не позбавлена права ініціювати звернення з віндикаційним позовом, що відповідатиме усталеній практиці Великої Палати Верховного Суду (щодо застосування положень статей 387, 391 ЦК України), від якої колегія суддів наразі не вбачає жодних підстав відступати.

43. З наведених раніше мотивів Верховний Суд відхиляє необґрунтовані доводи прокурора, викладені у відзиві на касаційну скаргу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

44. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

45. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, апеляційний господарський суд, на відміну від місцевого господарського суду, дійшов помилкового висновку про задоволення вимог негаторного позову, оскільки згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду належним способом захисту прав власника земельної ділянки лісогосподарського призначення (держави), право приватної власності на яку було неправомірно зареєстровано за іншою особою, є саме віндикаційний позов.

46. Згідно зі статтею 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

47. Зважаючи на те, що висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позову не відповідає положенням статей 86, 236, 269 ГПК України щодо всебічного, повного, об`єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала часткове підтвердження під час касаційного провадження, то колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, оскаржувану постанову скасувати, а законне та обґрунтоване рішення місцевого господарського суду про повну відмову в задоволенні позову - залишити в силі.

Розподіл судових витрат

48. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає задоволенню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні 42-ох позовних вимог немайнового характеру, Верховний Суд, керуючись правилами розподілу судових витрат, передбаченими статтею 129 ГПК України, вбачає підстави для здійснення розподілу судових витрат у виді судового збору в загальній сумі 190 848 грн, сплаченого відповідачем за подання касаційної скарги, шляхом покладання на Київську обласну прокуратуру обов`язку з відшкодування витрат скаржника в зазначеній сумі, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Адже під час розгляду цього спору в суді фактичною стороною у справі є держава, представництво інтересів якої здійснює прокурор, який бере участь у розподілі судових витрат нарівні з іншими учасниками справи. Звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб`єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов`язки, пов`язані з розподілом судових витрат (схожий висновок щодо правомірності покладання судових витрат на прокуратуру сформульовано в постанові Великої Палати Верховного Суду в постанові від 05.10.2022 у справі № 923/199/21 (пункт 9.3) та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.05.2022 у справі № 916/1796/18).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд-Інвест-Альянс" задовольнити.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 у справі № 911/840/21 скасувати.

Рішення Господарського суду Київської області від 15.08.2023 у справі № 911/840/21 залишити в силі.

Стягнути з Київської обласної прокуратури на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд-Інвест-Альянс" 190 848 (сто дев`яносто тисяч вісімсот сорок вісім) грн витрат зі сплати судового збору, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Наказ доручити видати Господарському суду Київської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай