Рішення

від 19.08.2024 по справі 274/4286/24

БЕРДИЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 274/4286/24

провадження № 2/0274/1163/24

Рішення

Іменем України

19.08.2024 року м. Бердичів

Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області в складі: судді Вдовиченко Т.М., за участю секретаря судового засідання - Рудич М.О., розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду м. Бердичева Житомирської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Бердичівської міської ради Житомирської області, Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області про визнання права власності на земельну ділянку -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Гуменюк О.В., звернулася в суду з позовом, згідно якого просить визнати за нею право власності на земельну ділянку, площею 0,0360 га, кадастровий номер 1810400000:01:011:0071, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Вимоги заяви обґрунтовує тим, що відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №744539 від 19.10.2009 року вона являється власником земельної ділянки, площею 0,0360 га, кадастровий номер 1810400000:01:011:0071, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Вказану земельну ділянку вона набула на підставі договору купівлі- продажу земельної ділянки від 11.08.2006 року. Після купівлі земельної ділянки вона побудувала на ній житловий будинок та набула права власності на нього, що вбачається із свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 09.01.2008 року. З огляду на це, вона вирішила зареєструвати право власності на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а тому звернулася із відповідною заявою до Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області. Проте, листом від 03.052024 року у цьому їй було відмовлено через відсутність у державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №744539 від 19.10.2009 року підпису та печатки голови (керівника) органу місцевого самоврядування. Виправити відповідну помилку, наразі, неможливо через втрату чинності наказу Державного комітету України із земельних ресурсів №325 від 22.06.2009 року "Про затвердження Інструкції про заповнення бланків державних актів на право власності на земельну ділянку і на право постійного користування земельною ділянкою". Зважаючи на це, вона звернулася із даним позовом до суду для захисту своїх майнових прав.

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 22.05.2024, справу відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання ( а.с. 21 -22).

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 08.07.2024 закрито підготовче засідання у справі ( а.с. 30).

Представник позивачки в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутності, зазначивши, що позовні вимоги підтримує та просить суд їх задоволити.

Представник відповідача Бердичівської міської ради в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності, своєї позиції щодо поданої заяви не зазначив.

Представник відповідача Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області в судове засідання не з`явився, причину неявки суду не повідомлено.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України слідує, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вирішуючи спір, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.08.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Коновальчук Т.В., зареєстрованому в реєстрі за №1356, ОСОБА_1 набула у власність земельну ділянку площею 0,0360 га, кадастровий номер 1810400000:01:011:0071, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8).

Зазначений договір купівлі - продажу земельної ділянки зареєстрований в Державному реєстрі правочинів 11.08.2006 року за № 149820, що підтверджується Витягом з Державного реєстру правочинів №2751663 від 11.08.2006 року (а.с.9).

Внаслідок укладення даного правочину, ОСОБА_1 було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №744539 від 19.10.2009 року (а.с.10).

На зазначеній земельній ділянці площею 0,0360 га, кадастровий номер 1810400000:01:011:0071, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 побудувала будинок та набула права власності на нього, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 09.01.2008 року серії САВ №364028. Загальна площа будинку 70,5 кв.м. (а.с.11-12).

05.04.2024 ОСОБА_1 , з метою реєстрації права власності на земельну ділянку площею 0,0360 га, кадастровий номер 1810400000:01:011:0071, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , звернулася з відповідною заявою до Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області (а.с.13).

Листом Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області на звернення ОСОБА_1 надано відповідь від 03.05.2024 №Л-562, з якої слідує, що відповідно до долучених ОСОБА_1 до заяви документів, а саме: копії державного акта на право власності на земельну ділянку від 19.10.2009 року вбачається, що у зазначених відомостях відсутній підпис та печатка голови (керівника) органу місцевого самоврядування, що вважається як неналежно оформлений вищевказаний акт. За результатами розгляду звернення, Виконавчим комітетом Бердичівської міської ради Житомирської області було направлено відділу №2 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області запит про надання інформації щодо порядку складання, видачі та реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку відповідно до чинного законодавства України, яке діяло станом на 19.10.2009 року та шляхи його вирішення. Зазначено, що у зв`язку із внесенням змін до норм земельного законодавства, з 01.01.2013 року у будь-яких установ немає повноважень щодо внесення змін або виправлень до державних актів на право власності на землю. За інформацією відділу №2 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, відповідно до Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЕ №744539, виданий на ім`я ОСОБА_1 , зареєстрований за №010920400188, від 19.10.2009 року. На архівному примірнику даного державного акта відсутній підпис та печатка голови (керівника) органу місцевого самоврядування. Тому, у зв`язку з цим виникає необхідність встановити факт дійсності правовстановлюючого документа, а саме, державного акта на право власності на земельну ділянку від 19.10.2009 року, в зв`язку з чим рекомендовано звернутися до суду (а.с.14 -15).

Мотиви з яких виходить суд та застосовані норми права, оцінка суду.

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 N 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав.

Приписами ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних не спростованих презумпцій щодо фактів.

Згідно зі ч. ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ст. 152 Земельного кодексу України визначає, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

г) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.59 ч.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ст.21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

У відповідності до ст.ст.3, 15 ЦК України кожна особа, має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних свобод і інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних чи трудових відносин.

Згідно ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: визнання права.

Державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, що пов`язані з правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватись як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. До того ж, видача державного акта на право власності на земельну ділянку без визначеної законом (ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України (ЗК)) підстави є неправомірною, а державний акт, виданий з порушеннями вимог статей 116, 118 ЗК України, недійсним.

Це підтверджено рішеннями Верховного Суду України, прийнятими за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС України, а саме, постановою Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 6 лютого 2013 р. у справі № 6-169цс12, в якій Верховний Суд послався на норму статті 155 Земельного кодексу України (ЗКУ), згідно з якою, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Виходячи зі змісту статей 13, 14, 41, 55 Конституції України, якими гарантовано державний захист майнових прав громадян і не обмежено можливість такого захисту прав землекористувачів, набутих свого часу відповідно до чинного на той час законодавства, сама по собі відсутність у особи документа, що посвідчує право на земельну ділянку, не може бути підставою для відмови їй у судовому захисті таких прав.

Про такий підхід до вирішення зазначених питань йдеться й у Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 у справі №1-17/2005 щодо відповідності Конституції України положень ст.92, п.6 розділу X "Перехідні положення Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками), в якому, зокрема, підкреслено, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Згідно з п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року №7 (зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року №2), відповідно до яких судам підсудні справи за заявами, зокрема, щодо визнання недійсними державних актів про право власності на земельні ділянки.

Відповідно до п. 2.14 Наказу Державного комітету України по земельним ресурсам №43 від 04.05.1999 року «Про затвердження Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі» державний акт на право приватної власності на земельну ділянку підписується органом, який прийняв рішення про передачу земельної ділянки у власність, та відповідним державним органом земельних ресурсів.

Відповідно до п.2.9 наказу Держкомзему України №43 від 04.05.1999 року „Про затвердження Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею та договорів оренди землі" заповнення державних актів на право власності на земельну ділянку здійснюється державною мовою, чітко і розбірливо, виправлення не допускаються.

Згідно положень п. 4.1 наказу Держкомзему України №325 від 22.06.2009 року «Про затвердження Інструкції про заповнення бланків державних актів на право власності на земельну ділянку і на право постійного користування земельною ділянкою», виправлення орфографічних або технічних помилок у бланку та державному акті не допускається.

Державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Виправити вказані помилки у позасудовому порядку у позивачки немає можливості з огляду на те, що відділи Держземагенства (Держгеокадастру) вже втратили свої повноваження щодо видачі, посвідчення, та виправлення помилок у державних актах.

Так, Законом України «Про державний земельний кадастр» припинено посвідчення прав на землю шляхом видачі державних актів, раніше видані правовстановлюючі документи на землю залишаються чинними, а відповідно до наказу Держкомзему України №325 від 22.06.2009 року, який діяв до 01.01.2013 року виправлення в державному акті не допускаються.

Водночас, з 01.01.2013 року набули чинності ряд нормативно-правових актів, зокрема Закон України «Про державний земельний кадастр», Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Постанова Кабінету міністрів України від 17.10.2012 року № 1051 «Про затвердження порядку ведення Державного земельного кадастру», які унеможливлюють як внесення виправлень до Державних актів на право власності на землю так і отримання нових Державних актів.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2201-XII «Про форми державних актів на право приватної власності на землю та постійного користування землею» не передбачається можливість внесення змін чи виправлень до державного акта на право власності на земельну ділянку.

Враховуючи вищевикладене у зв`язку з тим, що правовстановлюючий документ - державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №744539 від 19.10.2009 року не містить підпису та печатки голови (керівника) органу місцевого самоврядування, тому не може бути підставою для проведення державної реєстрації права власності за позивачкою у відповідному державному реєстрі. Видача нового державного акту на право приватної власності на землю діючим законодавством України не передбачена. Тобто, на даний час, позивачка позбавлена можливості реалізувати своє право як власник земельної ділянки.

В силу ст. 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є зокрема, громадяни.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечується рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У відповідності до ст.392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч.2 ст.373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України, воно набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 116 ЗК України громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за -рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Таким чином, ОСОБА_1 не може належним чином розпоряджатися належною їй земельною ділянкою, чим порушується її право власності.

Згідно ч.1, ч. 3 ст.152 ЗК України держава забезпечує громадянам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав, застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЗК України, власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до ч.2 ст. 158 Земельного кодексу України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб.

Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі «Пайн Велів Девелопментс ЛТД» проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини дії суб`єкта владних повноважень щодо втручання чи обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання - пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин справи та доказів, що подані на підтвердження позовних вимог, що не порушує прав та інтересів інших осіб, є підстави для задоволення позову.

Визнання за позивачкою права власності на земельну ділянку не порушить прав, свобод та інтересів інших осіб.

Позивачка не порушує питання відшкодування судових витрат.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України»).

Керуючись ст.12-13,76-81,89,211,247,258,263-265,354 ЦПК України, су -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Бердичівської міської ради Житомирської області, Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області про визнання права власності на земельну ділянку задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на земельну ділянку, площею 0,0360 га, кадастровий номер 1810400000:01:011:0071, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Житомирського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 19 серпня 2024 року

Суддя : Т.М. Вдовиченко