Рішення

від 19.08.2024 по справі 215/2831/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2024 рокуСправа №215/2831/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації (49000,м. Дніпро, просп. О.Поля, 2, код ЄДРПОУ 25946540) про встановлення наявності компетенції, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, в якій просить:

- встановлення наявності компетенції (повноважень) Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації при отриманні заяви від 13.07.2024 року створювати штучні перешкоди для вирішення ненормативним правовим актом питання соціального захисту, забезпечення гарантій існуючих прав людини та визнати такі перешкоди протиправною бездіяльністю, а таку процедуру протиправною діяльністю та зобов`язати прийняти ненормативний правовий акт, яким забезпечити надання направлення для перепідготовки з основ догляду на професійній основі.

Позовні вимоги позивач обґрунтувала тим, що для відстоювання своїх конституційних прав вона подала заяву від 13.07.2023 р. Президенту України, як гаранту Конституції, яка листом від 25.07.2023 p. №22\043557-04 направлена до Дніпропетровської областої державної адміністрації, а нею відповідачу та ним зареєстрована 13.07.2023 р. вх. С-464. У заяві вказала факт непідкорення вимогам статтям 33, 46, 92 Конституції України, який доводить незаконні дії та правопорушення посадових осіб Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривому Розі ради. Позивач вказує, що не отримала ненормативного правового акту відповідача на даний час і роз`яснення про розгляд заяви, її не повідомили про дату та час розгляду. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не розгляду її звернення протиправною, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 травня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації у справі № 215/72831/24 передано до Дніпропетровського окружного адміністративного суду за підсудністю.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 червня 2024 року суд звільнив ОСОБА_1 від сплати судового збору як інваліда І групи, поновив ОСОБА_1 строк звернення до суду, відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Зазначеною ухвалою суд також витребував від Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації такі докази по справі:

- заяву від 13.07.2024 року вх.№С-464;

- результати розгляду заяви від 13.07.2024 року вх.№С-464 та докази отримання даної заяви позивачем.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року суд визнав заяву ОСОБА_1 в адміністративній справі № 215/2831/24 про відвід судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Ніколайчук С.В. необґрунтованою.

Відповідач не скористався правом на подання відзиву. Витребуваних судом документів ухвалою від від 03 червня 2024 року не надав.

Відповідно до частин 5, 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Як видно з позовної заяви, ОСОБА_1 подала заяву від 13.07.2023 р. Президенту України.

Листом від 25.07.2023 p. №22\043557-04 вищевказана заява направлена до Дніпропетровської обласної державної адміністрації та зареєстрована 13.07.2023 р. за вх. С-464.

Позивач вказує, що вона не отримала відповіді на її звернення від відповідача, підтвердження розгляду заяви, не повідомили її про день, час розгляду цієї заяви.

У зв`язку з чим, просить суд встановити наявність компетенції (повноважень) Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації при отриманні заяви від 13.07.2024 року створювати штучні перешкоди для вирішення ненормативним правовим актом питання соціального захисту, забезпечення гарантій існуючих прав людини та визнати такі перешкоди протиправною бездіяльністю, а таку процедуру протиправною діяльністю та зобов`язати прийняти ненормативний правовий акт, яким забезпечити надання направлення для перепідготовки з основ догляду на професійній основі.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їх джерела права.

Стаття 19 Конституції України визначає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 статті 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно із ст. 3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Статтею 4 Закону України «Про звернення громадян» до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких:

порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);

створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;

незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про звернення громадян» звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне).

Особливою формою колективного звернення громадян до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, органу місцевого самоврядування є електронна петиція, яка подається та розглядається в порядку, передбаченомустаттею 23-1цього Закону.

Звернення може бути усним чи письмовим.

Усне звернення викладається громадянином на особистому прийомі або за допомогою засобів телефонного зв`язку через визначені контактні центри, телефонні "гарячі лінії" та записується (реєструється) посадовою особою.

Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування кваліфікованого електронного підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз`ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першоюстатті 7цього Закону.

Звернення про надання безоплатної правничої допомоги розглядаються в порядку, встановленомуЗаконом України"Про безоплатну правничу допомогу".

Згідно із частинами 1, 3 статті 7 Закону України «Про звернення громадян» звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обгрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

Частиною 1 статті 15 Закону України «Про звернення громадян» встановлено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, медіа, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 16 Закону України «Про звернення громадян»).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, медіа, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані:

об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;

на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;

скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень;

письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;

вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина;

у разі визнання заяви чи скарги необгрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;

не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев`ятого частини першої цієї статті.

Згідно із ч. 1 ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Статтею 24 Закону України «Про звернення громадян» особи, винні у порушенні цього Закону, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, передбачену законодавством України.

Суд звертає увагу, що позивач при зверненні до суду з позовною заявою та під час розгляду справи не надав суду ані доказів звернення із заявою від 13.07.2023 р. вх.№С-464 до Президента України, ані результатів її розгляду (нерозгляду) уповноваженим на те органом.

Разом з цим, суд зазначає, що ухвалою від 03 червня 2024 року суд витребував від Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації такі докази по справі:

- заяву від 13.07.2024 року вх.№С-464;

- результати розгляду заяви від 13.07.2024 року вх.№С-464 та докази отримання даної заяви позивачем.

Відповідачем вищевказані докази не надані.

Таким чином, суд позбавлений можливості перевірити обставини звернення позивача із заявою від 13.07.2023 р. вх.№С-464.

Тобто реальність звернення позивача із заявою від 13.07.2023 р. вх.№С-464 не підтверджена матеріалами справи.

Щодо вимоги позивача про встановлення наявності компетенції, суд зазначає наступне.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з п.7 ч.1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, зокрема, на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення, та інші окремо визначені спори.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад, оскільки участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий, однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції, так як необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

В постанові Верховного Суду від 5 липня 2019 року у справі №802/833/17-а сформовано висновок, відповідно до якого, компетенція - це сукупність повноважень, прав та обов`язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов`язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань. Компетенцію державного органу чи посадової особи становлять їхні повноваження, визначені законом. Внаслідок різного тлумачення законодавства компетенція суб`єктів владних повноважень може перетинатися, внаслідок чого виникає компетенційний спір. Завданням суду у компетенційних спорах, з урахуванням загального завдання адміністративного судочинства, є розв`язання законодавчої колізії, а також усунення наслідків дублювання повноважень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року у справі №820/3713/17 звернула увагу, що компетенційними є спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі делегованих повноважень. Особливістю таких спорів є те, що сторонами у них - як позивачем, так і відповідачем - є суб`єкти владних повноважень. Тобто позивачем у компетенційних спорах є суб`єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб`єкт владних повноважень - відповідач своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію або що прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою.

Аналогічна позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 800/566/17, від 10 липня 2018 року у справі № 825/1808/17, від 5 липня 2019 року у справі № 802/833/17-а, від 18.03.2020 у справі № 461/10234/15-а, від 26.05.2020 у справі №808/4327/15, від 18.11.2021 у справі №280/9295/20.

При цьому, розгляд цього спору про встановлення наявності компетенції (повноважень) у відповідача з урахуванням його предмету і суб`єктивного складу перебуває поза межами не лише юрисдикції адміністративних судів, а й не належить до юрисдикції жодного іншого суду.

Відповідна наведена правова позиція узгоджується із позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №820/3713/17 та у постанові Верховного Суду від 18.11.2021р. у справі №280/9295/20.

Згідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням вищенаведених правових висновків Верховного Суду, суд приходить до висновку, що оскільки позивач у цій справі не є суб`єктом владних повноважень у розумінні п.7 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України, відтак, він не наділений адміністративною процесуальною дієздатністю на пред`явлення позову щодо встановлення наявності компетенції (повноважень) у відповідача.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем доведено правомірності своїх дій у спірних правовідносинах.

Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства Українипри задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору і відсутні докази понесених витрат відповідачем, у суду відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації (49000, м. Дніпро, просп. О.Поля, 2, код ЄДРПОУ 25946540) про встановлення наявності компетенції, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук