Постанова

від 03.12.2024 по справі 215/2831/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

03 грудня 2024 року м. Дніпросправа № 215/2831/24(суддя Ніколайчук С.В., м. Дніпро)

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),

суддів: Шальєвої В.А., Іванова С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2024 року у справі №215/2831/24 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації про встановлення наявності компетенції, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, згідно з яким, просить суд встановити наявність компетенції (повноважень) Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації при отриманні заяви від 13.07.2023 року створювати штучні перешкоди для вирішення ненормативним правовим актом питання соціального захисту, забезпечення гарантій існуючих прав людини та визнати такі перешкоди протиправною бездіяльністю, а таку процедуру протиправною діяльністю та зобов`язати прийняти ненормативний правовий акт, яким забезпечити надання направлення для перепідготовки з основ догляду на професійній основі.

Позов обґрунтовано тим, що для відстоювання своїх конституційних прав позивач подала заяву від 13.07.2023 року Президенту України, як гаранту Конституції, яка листом від 25.07.2023 року №22\043557-04 направлена до Дніпропетровської обласної державної адміністрації, а нею відповідачу та ним зареєстрована 13.07.2023 року вх. С-464, однак позивач не отримала ненормативного правового акта відповідача на теперішній час і роз`яснення, що заяву розглядали.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2024 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду мотивовано тим, що реальність звернення позивача із заявою від 13.07.2023 року вх.№С-464 не підтверджена матеріалами справи. При цьому, суд першої інстанції зауважив на тому, що позивач у цій справі не є суб`єктом владних повноважень у розумінні п.7 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України, відтак, він не наділений адміністративною процесуальною дієздатністю на пред`явлення позову щодо встановлення наявності компетенції (повноважень) у відповідача. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржила його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що суд першої інстанції мав застосувати до спірних відносин положення Конституції України, Закону України «Про місцеві державні адміністрації в України», практику Європейського суду з прав людини та задовільнити позов ОСОБА_1 .

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції з`ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що 13 липня 2023 року позивачем сформовано заяву адресовану Президенту України в якій ОСОБА_1 , зокрема, просить Указом Президента України зобов`язати УПСЗН виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривий Ріг ради включити сина ОСОБА_2 до переліку фізичних осіб, які надають послуги по догляду на професійній основі особі з інвалідністю (а.с.2).

Як зазначає позивач у позовній заяві листом від 25.07.2023 року №22\043557-04 вищевказана заява направлена до Дніпропетровської обласної державної адміністрації та зареєстрована 13.07.2023 року за вх. С-464. Наявність чи відсутність у відповідача компетенції (повноважень) при отриманні заяви від 13.07.2023 року у створенні перешкоди для вирішення ненормативним правовим актом питання соціального захисту, забезпечення гарантій існуючих прав людини та визнання такий перешкод протиправною бездіяльністю є предметом спору переданого на вирішення суду.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів, а також забезпечення громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення врегульовано Законом України №393/96-ВР від 02.10.1996 року «Про звернення громадян» (далі по тексту Закон №393).

Частиною першою статті 1 Закону №393 передбачено право громадянина України звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги (частина 1 статті 3 Закону України «Про звернення громадян»).

Згідно з частиною 3 статті 3 Закону України «Про звернення громадян» заява - це звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Відповідно до статті 4 цього Закону до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких:

- порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);

- створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;

- незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Статтею 7 Закону №393 передбачено заборону відмови в прийнятті та розгляді звернення.

Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.

Відповідно до статті 16 Закону №393 скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

Статтею 18 Закону №393 встановлено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право:

особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;

знайомитися з матеріалами перевірки;

подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;

бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;

користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;

одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;

висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;

вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Відповідно до статті 19 Закону №393 органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані:

об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;

на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;

скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень;

письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;

вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина;

у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;

не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Положеннями статті 15 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Термін розгляду звернень громадян визначено статтею 20 Закону України «Про звернення громадян».

Як вбачається з матеріалів справи, звернення ОСОБА_1 від 13 липня 2023 року адресовано Президенту України (а.с.2), в той час як відповідачем у цій справі є Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації.

Тобто, позовна вимога щодо визнання протиправною бездіяльності Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації у здійсненні перешкоди з вирішення питань порушених у заяві ОСОБА_1 від 13 липня 2023 року звернута до органу, якому така заява не була адресована.

При цьому суд апеляційної інстанції враховує і те, що під час розгляду цієї справи судом першої інстанції, з`ясовувалося питання щодо отримання заяви ОСОБА_1 від 13 липня 2023 року саме відповідачем - Департаментом соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, натомість ні відповідачем ні позивачем (як під час звернення до суду з позовом так і під час звернення до суду з апеляційною скаргою) не надано доказів того, що цю заяву було отримано саме відповідачем.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв`язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб`єктом владних повноважень порушуються права позивача.

Проте право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Зважаючи на відсутність доказів того, що відповідач отримував заяву ОСОБА_1 від 13 липня 2023 року та зважаючи на те, що ця заява взагалі не була адресована відповідачу, суд апеляційної інстанції вважає, що у спірних відносинах права позивача не були порушені відповідачем, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Щодо вимог позивача про встановлення наявності компетенції (повноважень) Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації при отриманні заяви від 13.07.2023 року, колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року у справі №820/3713/17 звернула увагу, що компетенційними є спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі делегованих повноважень. Особливістю таких спорів є те, що сторонами у них - як позивачем, так і відповідачем - є суб`єкти владних повноважень.

Тобто позивачем у компетенційних спорах є суб`єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб`єкт владних повноважень - відповідач своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію або що прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою.

Зважаючи на те, що позивач у цій справі не є суб`єктом владних повноважень у розумінні п.7 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що позивач не наділений адміністративною процесуальною дієздатністю на пред`явлення позову щодо встановлення наявності компетенції (повноважень) у відповідача.

Також, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 справа «Руїз Торіха проти Іспанії» суд наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Під час розгляду справи суд першої інстанції дослідив та правильно вирішив усі основні питання віднесені на його розгляд та аргументи сторін, тому підстав для повторного вирішення цих аргументів у зв`язку з їх викладенням в апеляційній скарзі немає, а всі інші аргументи апеляційної скарги не є доречними і важливими аргументами, оскільки не спростовують висновки суду викладені в оскарженому рішенні.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2024 року у справі №215/2831/24 без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено 03 грудня 2024 року.

Головуючий - суддяВ.Є. Чередниченко

суддяВ.А. Шальєва

суддяС.М. Іванов