Ухвала

від 19.08.2024 по справі 240/25853/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 серпня 2024 року

м. Київ

справа №240/25853/23

адміністративне провадження № К/990/30298/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Рибачука А.І.

суддів: Стеценка С.Г., Тацій Л.В.,

перевіривши касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16.02.2024, додаткове рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12.03.2024 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2024 у справі № 240/25853/23 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державне підприємство "Національні інформаційні системи", про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

05.08.2024 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Міністерства юстиції України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16.02.2024, додаткове рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12.03.2024 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2024 у справі № 240/25853/23.

Предметом оскарження у цій справі є наказ Міністерства юстиції України від 11.07.2023 №2538/5 "Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора виконавчого комітету Новоград-Волинської міської ради Житомирської області Данчук Ганни Олександрівни ", яким позивачці тимчасово заблоковано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 місяці.

Колегія суддів перевірила наведені в касаційній скарзі обґрунтування для реалізації права на касаційне оскарження, дослідила додані до неї матеріали і дійшла висновку про наступне.

Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За визначенням пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративною справою незначної складності (малозначною справою) є адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо, не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Відповідно до частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 10 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

У цій справі суд першої інстанції, врахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 КАС України та статті 262 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. За предметом спору ця справа не належить до тих, які повинні розглядатися виключно за правилами загального позовного провадження.

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.

У касаційній скарзі скаржник не навів обставин, передбачених у пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Разом з тим, в обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає про наявність підстави касаційного провадження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10.01.2024 у справі №907/385/22, від 04.10.2021 у справі №686/28888/19 та від 18.04.2018 у справі №910/4650/17 у подібних правовідносинах.

Колегія суддів зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

У постанові від 19.05.2020 (справа №910/719/19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Встановлюючи обов`язковим при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, частина п`ята статті 242 КАС презюмує застосування норм права у подібних правовідносинах.

Верховний Суд зазначає, що аналіз постанов Верховного Суду України від 10.01.2024 у справі №907/385/22, від 04.10.2021 у справі №686/28888/19 та від 18.04.2018 у справі №910/4650/17, на які зроблено посилання в касаційній скарзі як на приклад іншого правозастосування, та оскаржуваних судових рішень у справі №240/25853/23 не дає підстав для висновку про те, що ці рішення прийняті у справах, правовідносини у яких є подібними, оскільки вони ухвалені за іншого суб`єктного складу учасників відносин та фактичних обставин у справі, що виключає можливість касаційного перегляду оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції за цією касаційною скаргою, з підстави та у випадку, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 КАС України.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Вказане виключає можливість касаційного перегляду оскаржуваних рішень суду першої та апеляційної інстанції за цією касаційною скаргою, з підстави та у випадку, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки відсутні підстави вважати, що оскаржувані судові рішення та зазначені вище постанови Верховного Суду прийняті у справах правовідносини у яких є подібними.

Крім того, скаржник в обґрунтування права на касаційне оскарження, з посиланням на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, а також на пункт 1 частини 2 статті 353 КАС України, зазначає, що суд апеляційної інстанцій не дослідив зібрані справі докази.

Верховний Суд зазначає, що посилання скаржника як на підставу касаційного оскарження на пункт 1 частини другої статті 353 КАС України є можливим за умови наведення обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, зазначене порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.

Отже, за відсутності у касаційній скарзі обґрунтованих підстав, визначених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України.

Верховний Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Зазначене узгоджується з Рекомендаціями № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумачення закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16.02.2024, додаткове рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12.03.2024 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2024 у справі № 240/25853/23 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державне підприємство "Національні інформаційні системи", про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

Копію цієї ухвали направити особі, яка подала касаційну скаргу, в порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

........................

........................

.......................

А.І. Рибачук

С.Г. Стеценко

Л.В. Тацій,

Судді Верховного Суду