Рішення

від 13.08.2024 по справі 347/444/24

КОСІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 347/444/24

Провадження № 2/347/345/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2024 року м. Косів

Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Кіцули Ю. С.,

за участю:

секретаря Мошулі Т.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника

Служби у справах дітей

Косівської міської ради Угляр Р.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: служба у справах дітей Косівської міської ради, ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав

в с т а н о в и в

Стислий виклад позицій позивача, та заперечень відповідача.

27.02.2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: служба у справах дітей Косівської міської ради, ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 2008 року. У шлюбі народилася дочка - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після народження дитини відповідач виявила бажання поїхати за кордон задля покращення матеріального стану сім`ї. Позивач не заперечив щодо тимчасових виїздів дружини за кордон на заробітки. Проте, як стверджує ОСОБА_1 , тимчасові виїзди ставали дедалі частішими.

Неповнолітня дочка - ОСОБА_4 весь цей час проживала з батьком та знаходилася на повному його утриманні. Відповідач дедалі менше стала цікавитися розвитком та вихованням дитини, її матеріальна допомога ставала дедалі обмеженішою.

У червні 2023 року ОСОБА_3 повідомила, що більше не має наміру повертатися в Україну і має там іншу сім`ю, а із серпня 2023 року повністю припинила будь-яке спілкування з позивачем та спільною дитиною.

У серпні 2023 року ОСОБА_1 подав до Косівського районного суду позовну заяву про розірвання шлюбу. Відповідач не заперечила проти розірвання шлюбу, окрім того в заяві зазначила, що не заперечує щоб спільна дитина залишилася на проживання з батьком.

14 листопада 2023 року рішенням Косівського районного районного суду шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано, неповнолітню дитину залишено на проживання з батьком, ОСОБА_5 .

Як стверджує позивач, того ж дня він звернувся до ОСОБА_3 з вимогою надавати фінансову допомогу дитині, однак отримав відмову. Окрім того, відповідач передала йому нотаріально засвідчену заяву про те, що вона погоджується на позбавлення її батьківських прав щодо дитини.

Судовим наказом Косівського районного суду від 10 січня 2024 року ухвалено стягувати з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

У зв`язку з тим, що відповідач свідомо та умисно не виконувала та не виконує свого обов`язку щодо участі у вихованні та утриманні дитини, ОСОБА_1 просив суд позбавити ОСОБА_3 батьківських прав щодо дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідачу було забезпечено право подати відзив на позовну заяву, однак такий не було подано.

Позиція учасників в судовому засіданні.

В судовому засіданні позивач та його представник вимоги позовної заяви підтримали в повному обсязі, з підстав зазначених в заяві.

Позивач ствердив, що відповідач (матір) дитини у березні 2023 року покинула територію України та виїхала до Польщі. У листопаді 2023 року ОСОБА_1 подав позов про розірвання шлюбу, який відповідач підтримала. З того часу відповідач не цікавиться життям дитини, не допомагає у її вихованні та утриманні, не приймає участі в їх житті. З позивачем ОСОБА_3 не спілкується, але чи спілкується мати з донькою - він не знає. Після випускного вечора у червні 2023 року ОСОБА_3 брала дочку до Республіки Польща, однак через брак відповідних документів, Прикордонна служба України не дала дозвіл на перетин неповнолітній ОСОБА_4 державного кордону.

Представник Служби у справах дітей Косівської міської ради у судовому засіданні підтримала висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 щодо її неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , зокрема зазначивши, що матір ОСОБА_4 , як зазначено у її заяві від 14.11.2023 року, не заперечила щодо позбавлення її батьківських прав відносно неповнолітньої дочки ОСОБА_4 .

Неповнолітня ОСОБА_6 (16 років) в судовому засіданні зазначила, що з мамою нормально не спілкується, мама рідко пише і дзвонить, знає, що у мами є інший чоловік. Проте мама була у неї на випускному вечорі разом з батьком, а після цього поїхала назад у Польщу. 16 листопада 2023 року мама приїжджала на судове засідання у справі про розірвання шлюбу з батьком, проте, де проживала на той період часу, ОСОБА_6 невідомо. Дочка вказала, що ображена на матір. Не може згадати, коли останній раз мати писала їй у соціальних мережах, проте сама ОСОБА_6 дзвонила їй весною 2024 року. Також ОСОБА_6 ствердила, що ображена на матір, через те, що вона зрадила батьку. ОСОБА_6 не може пробачити мамі такий вчинок. Також неповнолітня дитина ствердила, що мати їй писала і дзвонила в додатку інстаграм, однак вона не хоче з нею спілкуватись, тому їй не відписує і не телефонує.

Заяви, та клопотання учасників справи.

23.05.2024 року від відповідача на адресу Косівського районного суду надійшла заява, посвідчена першим секретарем з консульських питань Посольства України в Республіці Польща, в якій вона вказала, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо позбавлення її батьківських прав підтримує. Немає наміру повертатися в Україну, так як за кордоном має іншу сім`ю. Просила розгляд справи проводити без її участі (а.с.48).

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 19.03.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначено підготовче судове засідання на 29.04.2024 року.

Ухвалою від 13.06.2024 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду на 13.08.2024, а також витребувано у Служби у справах дітей Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області висновок про доцільність чи відсутність підстав позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , щодо її неповнолітньої дочки ОСОБА_4 .

Заслухавши учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить наступного висновку.

Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Згідно копії дублікату свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого 09 лютого 2018 року, сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.7).

Рішенням Косівського районного суду від 14 листопада 2023 року у справі 347/1993/23 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано, неповнолітню дитину залишено на проживання з батьком, ОСОБА_5 (а.с.8-10).

Відповідно до судового наказу, виданого Косівським районним судом 10.01.2024 року, ухвалено стягувати з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття (а.с.11).

Згідно з копією заяви від 14.11.2023 року, засвідченої приватним нотаріусом Косівського нотаріального округу Кабином А.Р., ОСОБА_4 не заперечила щодо позбавлення її батьківських прав відносно неповнолітньої дочки ОСОБА_4 (а.с.12).

Відповідно до копії акту обстеження матеріально-побутових умов життя, виданого Косівською міською радою 19.02.2024 року, ОСОБА_1 , 1978 року народження, проживає разом з батьками та дочкою - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ученицею 10 класу Косівського ліцею № 1. Зі слів батька, мати не приймає участі у вихованні дитини, останні три роки проживає за кордоном, що і стало причиною розірвання шлюбу (а.с.13).

Згідно характеристики, наданої Косівським ліцеєм № 1 ім. Ярослава Мудрого , ОСОБА_4 , учениця 10-А класу добре навчається, поведінки не порушує. У 2023-2024 навчальних роках активну участь до навчального процесу дочки проявляв батько (а.с.14).

Як вбачається з відповіді № 497582 від 19.03.2024 року з Єдиного державного демографічного реєстру, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проте 14.02.2024 року знята з реєстрації (а.с.32).

Згідно відповіді Управління державної міграційної служби України в Івано-Франківській області, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , знята з реєстрації 14.02.2024 року (а.с.36).

Відповідно рішення виконавчого апарату Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області від 26.06.2024 року № 109, затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 щодо її неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.59-61).

Зміст спірних правовідносин.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем (матері) своїх батьківських обов`язків щодо неповнолітньої дитини.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі N 522/10703/18 (провадження N 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі N 760/468/18 (провадження N 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі N 638/16622/17 (провадження N 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі N 522/21914/14 (провадження N 61-8179св19).

Пунктами 15, 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше) є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Отже, законом визначено, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо та є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Вказаний висновок має рекомендаційний характер.

Мотивована оцінка наведених сторонами аргументів щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Судом, на підставі безпосередньо досліджених у справі доказів, достовірно встановлено, що сторони сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Косівського районного суду від 14 листопада 2023 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано, неповнолітню дитину залишено на проживання з батьком, ОСОБА_5 .

На цей час неповнолітня дитина ОСОБА_4 проживає із позивачем (батьком) ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 наполягав на позбавленні батьківських прав ОСОБА_3 відносно їхньої неповнолітньої дитини, ствердивши, що мати навмисно ухиляється від виховання своїх дітей, оскільки у березні 2023 року покинула територію України, та не цікавиться життям дитини. Відповідач створила іншу сім`ю у Польщі. При цьому позивач ствердив, що не знає, коли останній раз мати розмовляла з дитиною.

Суд зауважує, що саме виїзд відповідача за кордон, та ймовірне створення іншої сім`ї і стало причиною звернення позивача до суду з даним позовом. Оскільки в судовому засіданні при з`ясуванні особистих взаємин сторін, позивач вказав, що відповідач ОСОБА_3 створила іншу сім`ю, у зв`язку із чим у 2023 році він звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу.

Допитана в судовому засіданні неповнолітня дочка підтвердила, що мама виїхала за кордон, і вони спілкувалися з нею давно. Однак мати була присутня на випускному вечорі у червні 2023 року та брала дочку ОСОБА_6 з собою у Республіку Польща, однак через проблеми з документами неповнолітньої дитини Держана прикордонна служба України заборонила перетин кордону. ОСОБА_6 ствердила, що ображена на матір через її зраду батьку. Неповнолітня дитини зазначила, що мама їй писала та телефонувала в інстаграм, однак саме ОСОБА_6 не хоче з нею спілкуватись.

Суд зауважує, що при спілкуванні з неповнолітньою ОСОБА_6 , дівчинка ствердила, що ображена на маму, тому що вона створила за кордоном іншу сім`ю і покинула рідного батька ОСОБА_6 . Дівчинка зазначила, що неодноразово просила матір залишитися з батьком для подальшого сімейного життя. При цьому суд звертає увагу, що вік і рівень розвитку дитини дозволяє їй усвідомлено висловити свою думку стосовно питання позбавлення батьківських прав.

Суд наголошує, що права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав оцінюється судом як один із доказів, і суд може не погодитись з таким висновком, якщо він є недостатньо обґрунтованим та суперечить інтересам дитини. Указану правову позицію викладено також у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі N 753/2025/19 (провадження N 61-1344св20).

Що стосується висновку служби у справах дітей про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 щодо її неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , то такий оцінюється судом критично, оскільки його зміст фактично дублює дані, зазначені в акті обстеження матеріально-побутових умов, та містить тільки наведені статистичні дані щодо документів, які були надані саме позивачем до позовної заяви.

Суд зауважує, що висновок який міститься в матеріалах справи не містить жодної доказової інформації яка б свідчила про невиконання батьківських обов`язків відповідачем ОСОБА_3 , в тому числі за можливості свідчення сусідів, родичів чи інших суб`єктів, які можуть володіти інформацією щодо предмета спору.

Надаючи остаточні висновки та переконливо стверджуючи про доцільність позбавлення батьківських прав, Службою у справах дітей Косівської міської ради, взагалі не були з`ясовані причини з яких відповідач не брала участі у вихованні та відвідуванні дитини, не встановлені, наявність чи відсутність перешкод зі сторони позивача, чи інших членів сім`ї позивача у наданні матері (відповідачу ОСОБА_3 ) дитини для спілкування та прийняття участі відповідачем у вихованні дитини.

Крім того, суд звертає увагу, що згідно тверджень позивача та його дочки, відповідач ОСОБА_3 виїхала за межі України лише всередині 2023 року. Нотаріально посвідчена заява від імені ОСОБА_3 про те, що вона не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав посвідчена нотаріусом 14.11.2023 року, тобто за декілька місяців до звернення позивача з позовом. Повторно заява подана вже під час розгляду справи в суді.

Суд доходить до переконання, що позов заявлений позивачем як і сам висновок про доцільність позбавлення батьківських прав є передчасними, оскільки після від`їзду відповідача ОСОБА_3 пройшло лише декілька місяців, з яких відповідач ОСОБА_3 все таки підтримувала спілкування з дітьми. Суд також приймає до уваги той факт, що відповідач і раніше виїжджала за межі України, заробляла кошти, однак поверталася та проживала разом із дитиною та чоловіком в одному будинковолодінні, що не може однозначно свідчити про факт ухилення від виконання батьківських обов`язків, розрив сімейних зв`язків з дитиною.

Що стосується заяви відповідача ОСОБА_3 про те, що вона позов визнала, то суд не приймає таку заяву до уваги, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства й не відповідає інтересам дитини (аналогічна позиція міститься у постанові КЦС ВС від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (п. п 57, 58).

У справі «Савіни проти України» (№ 39948/06 від 18 грудня 2008 року, п.п. 47-49) Європейський суд з прав людини вказує, що право батьків і дітей бути поряд одне з одним становить основоположний складник сімейного життя, а розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (п. 100).

Верховний Суд у постанові від 06.05.2020 року, винесеній у справі № 753/2025/19, дійшов наступного висновку: «Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини».

Підсумовуючи вищевикладене, суд доходить переконання, що обставини, на які посилається позивач у своєму позові, наразі не можуть бути підставою для позбавлення відповідача ОСОБА_3 батьківських прав, обставини дійсної справи свідчать про відсутність належного зв`язку між членами родини, що може бути результатом відсутності належного спілкування, різних світоглядів, та існування взаємних образ один на одного всередині сім`ї.

Суду не надано доказів того, що мати не має шансу на виправлення своєї поведінки щодо участі у вихованні дитини, тому з урахуванням думки дитини, її віку, суд вважає в даному випадку неправильним розривати зв`язок з матір`ю на цей час й вважає за необхідне надати можливість виправитися матері в майбутньому.

Згідно роз`яснень, наданих в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Розподіл судових витрат між сторонами.

У відповідності до вимог ст.141 ЦПК України у зв`язку із відмовою у позові понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.

На підставі Конституції України, Закону України «Про охорону дитинства», Конвенції про права дитини, ст. ст. 7, 19, 150, 155, 164, 166, 171 Сімейного кодексу України, керуючись статтями 10, 19, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд-

у х в а л и в :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: служба у справах дітей Косівської міської ради, ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Попередити ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків щодо дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Покласти на Службу у справах дітей Косівської міської ради контроль за виконанням батьківських обов`язків ОСОБА_3 щодо її дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 20 серпня 2024 року.

Суддя Ю. С. Кіцула