Постанова

від 21.11.2024 по справі 347/444/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 347/444/24

Провадження № 22-ц/4808/1338/24

Головуючий у 1 інстанції КІЦУЛА Ю. С.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді: Баркова В. М.,

суддів: Девляшевського В. А.,

Луганської В. М.,

секретар: Петрів Д. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Михайлишин Ярослав Миколайович на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 13 серпня 2024 року в складі судді Кіцули Ю. С., ухвалене в місті Косові Івано-Франківської області, повний текст якого складено 20 серпня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: служба у справах дітей Косівської міської ради, ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 , треті особи: служба у справах дітей Косівської міської ради, ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав.

Позов обґрунтовано тим, що з відповідачкоюпо справівін перебуваву зареєстрованомушлюбі з2008року.Від спільногоподружнього життямають дочку ОСОБА_3 .Після народженнядитини відповідачвиявила бажанняпоїхати закордон задляпокращення матеріальногостану сім`ї.Позивач незаперечив щодотимчасових виїздівдружини закордон назаробітки.Проте,як стверджує ОСОБА_1 ,тимчасові виїздиставали дедалічастішими. Неповнолітня дочка ОСОБА_3 весь цей час проживала з батьком та знаходилася на повному його утриманні. Відповідач дедалі менше стала цікавитися розвитком та вихованням дитини, її матеріальна допомога ставала дедалі обмеженішою. У червні 2023 року ОСОБА_2 повідомила, що більше не має наміру повертатися в Україну, в подальшому припинила будь-яке спілкування з позивачем та спільною дитиною.

У серпні 2023 року ОСОБА_1 подав до Косівського районного суду позовну заяву про розірвання шлюбу. Відповідач не заперечила проти розірвання шлюбу, окрім того в заяві зазначила, що не заперечує, щоб спільна дитина залишилася на проживання з батьком.

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 14 листопада 2024 року, між позивачем та відповідачкою шлюб розірвано.

Судовим наказом Косівського районного суду від 10 січня 2024 року ухвалено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

У зв`язку з тим, що відповідач свідомо та умисно не виконувала та не виконує свого обов`язку щодо участі у вихованні та утриманні дитини, ОСОБА_1 просив суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 13 серпня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків щодо дочки ОСОБА_3 .

Покладено на Службу у справах дітей Косівської міської ради контроль за виконанням батьківських обов`язків ОСОБА_2 щодо її дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 13 серпня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Апеля ційна скарга мотивована тим, що суд приймаючи оскаржуване рішення не дослідив докази, які підтверджують неналежне виконання відповідачкою своїх батьківських обов`язків, внаслідок чого дійшов хибного висновку про відмову у задоволені позову.

Так,на підтвердженняобставин позбавленнябатьківських праввідповідачки, ОСОБА_1 наведено аргументи, які підтверджені висновком органу опіки і піклування Косівської міської ради про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, особистою заявою неповнолітньої дочки ОСОБА_4 про наполягання щодо позбавлення батьківських прав матері у зв`язку з ухиленням ОСОБА_2 від виконання обов`язку по її вихованню, письмової заяви самої відповідачки про неможливість та небажання приймати участь у вихованні дитини. Однак, ці обставини та докази трактовані судом, як докази безпідставності позовних вимог апелянта.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

За положеннями статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Сторони належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися.

Відповідно доч.2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явилися в судове засідання та не направили своїх представників.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції встановив, що згідно копії дублікату свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого 09 лютого 2018 року, сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с.7).

Рішенням Косівського районного суду від 14 листопада 2023 року у справі 347/1993/23 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано, неповнолітню дитину залишено на проживання з батьком, ОСОБА_5 (а.с.8-10).

Відповідно до судового наказу, виданого Косівським районним судом 10 січня 2024 року, ухвалено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття (а. с.11).

Згідно з копією заяви від 14 листопада 2023 року, засвідченої приватним нотаріусом Косівського нотаріального округу Кабином А. Р., ОСОБА_3 не заперечила щодо позбавлення її батьківських прав відносно неповнолітньої дочки ОСОБА_3 (а.с.12).

Відповідно до копії акту обстеження матеріально-побутових умов життя, виданого Косівською міською радою 19 лютого 2024 року, ОСОБА_1 , 1978 року народження, проживає разом з батьками та дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ученицею 10 класу Косівського ліцею № 1. Зі слів батька, мати не приймає участі у вихованні дитини, останні три роки проживає за кордоном, що і стало причиною розірвання шлюбу (а.с.13).

Згідно характеристики, наданої Косівським ліцеєм № 1 ім. Ярослава Мудрого, ОСОБА_3 , учениця 10-А класу добре навчається, поведінки не порушує. У 2023-2024 навчальних роках активну участь до навчального процесу дочки проявляв батько (а.с.14).

Як вбачається з відповіді № 497582 від 19.03.2024 року з Єдиного державного демографічного реєстру, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проте 14 лютого 2024 року знята з реєстрації (а.с.32).

Згідно відповіді Управління державної міграційної служби України в Івано-Франківській області, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , знята з реєстрації 14 лютого 2024 року (а. с. 36).

Відповідно рішення виконавчого апарату Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області від 26 червня 2024 року № 109, затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо її неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с.59-61).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявність виключних підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його правильним, з наступних підстав.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 Сімейного кодексу України.

Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява №10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батьків спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Саме такий правовий висновок викладено Верховним Судом в постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18.

Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17. Тобто, судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно застосував положення статті 164 СК України, з урахуванням правового висновку щодо застосування даної норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, а також взяв до уваги, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Встановивши фактичні обставини справи, суд, правильно розтлумачивши поняття винного ухилення від виконання батьківських обов`язків і з`ясувавши, що матеріали справи не містять доказів свідомого умисного ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків, дійшов обґрунтованого про відсутність підстав для позбавлення останньої батьківських прав відносно її доньки ОСОБА_3 , яка проживає разом з батьком.

Законодавцем визначено, що при вирішенні судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і приймати участь у її вихованні.

У даній справі судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися із своєю донькою та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, яка наразі проживає з батьком.

При цьому, слід враховувати, що батьківські права засновані на спорідненості матері з дитиною, тому погіршення особистих стосунків матері й дитини чи батьків самої дитини може мати тимчасовий характер і не є підставою для позбавлення батьківських прав. А та обставина, що на час розгляду справи вихованням і розвитком дитини займається батько, а мати проживає за кордоном та не приїжджає до неї, як вказує позивач, не свідчить безумовно про те, що мати не бажає приймати участь в утриманні та вихованні дитини, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги, що відповідачка проживає окремо від дитини та не навідується до дитини не є безумовною підставою для позбавлення батьківських прав та відповідно для скасування рішення суду.

Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції проігнорував висновок Служби у справах дітей щодо доцільності позбавлення відповідачки батьківських прав та не зазначив у рішенні мотивів не врахування даного висновку колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.

Статтею 19 СК України встановлено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваного рішення суд першої інстанції врахував обставини, наведені у висновку про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 , надав оцінку такому доказу та дійшов висновку про відсутність правових підстав для позбавлення матері дитини батьківських прав.

Поруч з цим, суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення не зазначив аргументів не врахування обставин наведених у висновку.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що висновок Служби у справах дітей про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав є недостатньо обґрунтованим, оскільки в ньому наведено лише умови проживання дитини та загальні формулювання про не виконання відповідачкою батьківських обов`язків. Поруч з цим, у висновку не наведено підстав та аргументів, які б вказували на доцільність застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав; не наведено даних, які об`єктивно характеризують відповідачку як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків. Також у висновку Служби у справах дітей не встановлені фактичні обставини свідомого умисного ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дитини та можливі причини такого ухилення.

Водночас, суд першої інстанції, здійснивши в цілому аналіз висновку Служби у справах дітей у сукупності з іншими доказами наявними в матеріалах справи, правильно вказав на те, що матеріали справи не містять належних, достатніх, достовірних та допустимих доказів, які дають однозначні підстави вважати, що ОСОБА_2 свідомо ухиляється від виховання та утримання дитини, які можуть бути підставою для позбавлення її батьківських прав.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не навів жодної із підстав, передбачених статтею 164 СК України, та відповідно не надав належних доказів для позбавлення відповідачки батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 .

Інші доводи апеляційної скарги висновку суду першої інстанції про недоведеність та необґрунтованість позову не спростовують та фактично зводяться до власного тлумачення позивачем норм матеріального права, які регулюють дані правовідносини, та незгоди з оцінкою наданою судом доказам наявним у справі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апеляційної скарги та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, судове рішення відповідає вимогам вмотивованості.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає в апеляційній скарзі позивач.

До того ж, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції врахував положення п. 7 та п. 8 ст. 7, ст. 166 СК України, п. 1 та п. 2 ст. 3, ст. 18 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, в яких закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, у тому числі і при вирішенні питань щодо позбавлення батьківських прав.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.

Викладене дає підстави для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін з підстав, передбачених статтею 375 ЦПК України.

Керуючись ст. 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Михайлишин Ярослав Миколайович залишити без задоволення.

Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 13 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 04 грудня 2024 року.

Судді В. М. Барков

В. А. Девляшевський

В. М. Луганська