Рішення

від 20.08.2024 по справі 369/18739/23

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/18739/23

Провадження № 2/369/2790/24

РІШЕННЯ

Іменем України

20.08.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі судових засідань Соловюк В.І.,

за участюпрокурораОСОБА_1

представник відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судув м.Києві упорядку загальногопозовного провадженняцивільну справуза позовомкерівника Києво-Святошинськоїокружної прокуратуриКиївської областів інтересахдержави вособіБорщагівської сільської територіальної громади Бучанського району Київської області до ОСОБА_3 , треті особи: Борщагівська сільська рада Бучанського району Київської області, ОСОБА_4 про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2023 року керівник Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області звернувся до суду з вказаним позовом. Позов обґрунтовує тим, що на підставі рішення сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 5 від 20.10.2010 №46 ОСОБА_5 відведено у приватну власність земельну ділянку площею 0,0590 га з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3222486201:01:014:0250. Право власності посвідчувалось державним актом серії ЯЛ № 385011 виданого Управлінням Деркомзему у Києво-Святошинському районі 30.11.2010. На підставі договору купівлі- продажу від 02.11.2015 №589 ОСОБА_5 відчужив вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_6 , який на підставі договору купівлі- продажу від21.02.2017 №134 відчужив її ОСОБА_3 .

Відповідно до листа Борщагівської сільської ради від 11.08.2023 №10-03/1858 вказана земельна ділянка відведена у приватну власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель загального користування - проїзду, що суперечить чинному законодавству.

Просив суд витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь Борщагівської сільської територіальної громади Бучанського району Київської області земельну ділянку площею 0,059 га з кадастровим номером 3222486201:01:014:0250.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 листопада 2023 року відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

01 січня 2024 року до суду надійшов відзив на позов. Не погоджуючись з доводами позову, відповідач ОСОБА_3 вказав, що прокурор не має права звертатись до суду з такими позовами, при цьому не вказавши в чому саме полягало порушення, допущені сільською радою при передачі земельної ділянки, при укладенні договорів купівлі-продажу спірної земельної ділянки. Вважає, що прокурор неправомірно звернувся до суду з позовом в інтересах сільської ради, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Вказав, що прокурор свій позов обґрунтовував лише власними припущеннями, не подав жодного доказу на підтвердження неправомірності передачі земельної ділянки. При цьому рішення сільської ради про передачу цієї ділянки не оспорено, не скасовано в судовому порядку. Прокурор також обрав неналежний спосіб захисту, подав позов з пропуском строку позовної давності. Натомість він набув право власності у встановленому чинним на той час законодавством, тому відсутні будь-які підстави для позбавлення права власності. Просив відмовити у задоволенні позову.

У підготовчомусудовому засіданні06березня 2024року уякості третьоїособи залучено ОСОБА_4 тадолучено досправи поданеклопотання представником відповідача про застосування спливу строку позовної давності.

14 травня 2024 року представник відповідача також подав клопотання про застосування строків позовної давності до вимог прокурора.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 травня 2024 року закрито підготовче засідання, призначено розгляд справи.

У судовому засіданні представник позивача вимоги підтримала, просила суд задовольнити в повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити в задоволені позовних вимог.

У відповідності до ч. 5 ст.268ЦПК Українидатою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Дослідивши матеріали даної цивільної справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Пунктом 2Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2передбачено, що відповідно до статей55,124 Конституції Українитастатті 3 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно дост. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст.15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно дост. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

При розгляді справи судом встановлено, що рішенням №41 сесії Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 5 скликання від 20.10.2010 №46 ОСОБА_5 відведено у приватну власність земельну ділянку площею 0,0590 га з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3222486201:01:014:0250. Право власності посвідчувалось державним актом серії ЯЛ № 385011 виданого Управлінням Деркомзему у Києво-Святошинському районі 30.11.2010, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011094703732.

02.11.2015р. ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № НОМЕР_1 відчужив вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_6 .

21.02.2017 р. ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № НОМЕР_2 відчужив вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_3 .

Відповідно до листа Борщагівської сільської ради від 11.08.2023 №10-03/1858 вказана земельна ділянка відведена у приватну власність гр. ОСОБА_5 для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до положень статей13,19 Конституції Україниземля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цієюКонституцією.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Приписами статей18,19 Земельного кодексу Україниунормовано, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Однією із категорій земель, на які за основним цільовим призначенням поділяються землі України, є землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з ч. 3ст. 22 Земельного кодексу Україниземлі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до ч. 1ст. 81 Земельного кодексу Українигромадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: 1) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; 2) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; 3) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; 4) прийняття спадщини; 5) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з ч. 1ст. 116 Земельного кодексу Українигромадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Частиною 1ст. 125 Земельного кодексу Українипередбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Відповідно до ч. 1ст. 132 Земельного кодексу Україниугоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються.

Згідно з ч. 3ст. 132 Земельного кодексу Україниугоди про перехід права власності на земельні ділянки вважаються укладеними з дня їх нотаріального посвідчення.

Статтею 55 Закону України «Про нотаріат»передбачено, що посвідчення угод про відчуження або заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна провадиться за місцезнаходженням вказаного майна.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.07.2023 №338073149 ОСОБА_3 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222486201:01:014:0250.

Згідно ст.387ЦК Українивласник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч. 3ст. 388 ЦК України, якщо майно набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Власник з дотриманням вимог статей387і388ЦК Україниможе витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

З листа Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області №10-03/1858 від 11 серпня 2023 року спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3222486201:01:014:0250 відведена за рахунок земель загального користування сільської ради проїзду. Дана обставина також підтверджена і викопіюваннями Генерального плану села Софіївська Борщагівка як станом на 2005 рік, так і станом на 2019 рік. Жодних змін до Генерального плану не вносилось, зміна цільового призначення не проводилась.

Подані представником викопіювання суд не приймає до уваги, оскільки це викопіювання не є генеральним планом та йому не відповідає, не заявлено й клопотань про витребування доказів для підтвердження доводів щодо відповідності та правильності передачі земельної ділянки у власність, не повідомлено про причини неможливості подати такі докази, не заявлено клопотань про призначення експертизи для вирішення спірних питань (в тому числі на підтвердження не знаходження земельної ділянки на землях загального користування). Крім того, не надано обґрунтованих пояснень представником хто і коли йому надав оригінали такого викопіювання.

З урахуванням встановлених обставин справи, суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 не міг законно набути право власності на спірну земельну ділянку, оскільки набули таке право власності в спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності на землю стало можливим у результаті прийняття рішення сільської ради від 18 травня 2005 року та передачі земель загального користування проїзду.

При цьому, колегією суддів також враховується, що відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року та інші) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Згідно положень частини першої статті83, частини першої статті84, статті122 ЗК України, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, особливо цінні землі є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України (статті14,19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

За таких обставин у даній справі, «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з вимогою витребування спірних земельних ділянок із володіння ОСОБА_3 є задоволенням суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатної передачі у власність громадянам особливо цінних земель, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі, що незаконно вибула з такої власності.

В питаннях оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, також визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за виключенням випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах «Спорронґ і Льоннорт проти Швеції», «Булвес» АД проти Болгарії»).

Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 06 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист право на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність та поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Одночасно судом враховується, що загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та не погіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес ОСОБА_3 у збереженні права на земельну ділянку.

Отже, витребування земельної ділянки у відповідача не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном, тому колегія суддів дійшла висновку про задоволення позовної вимоги про витребування на користь держави в особі Борщагівської сільськоїтериторіальної громадиБучанського районуКиївської областіз незаконного володіння ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0590 га кадастровий номер 3222486201:01:014:0250.

Стосовно строку позовної давності слід вказати наступне.

Відповідно до ст.256Цивільного кодексуУкраїни(далі -ЦК України) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст.257ЦК Українизагальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст.261ЦК Українивизначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч.ч. 3-5 ст.56ЦПК Україниу визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Отже, позовна давність є строком для пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатись до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

У разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідалася або могла довідатися особа, право якої порушене, чи прокурор, уповноважений звернутися до суду в інтересах держави за захистом такого права, якщо прокурор довідався чи міг довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила, раніше, ніж особа, право якої порушене. Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 та від 05.12.2018 у справі № 522/2202/15-ц.

У зв`язку з наведеним вище, до позовних вимог позивача, як особи право якої порушене, позовна давність починається обчислюватися з моменту, коли він довідався або міг довідатися про порушення своїх прав, тільки якщо органи прокуратури не довідалися про це раніше.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться вст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленогоЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Такий висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 910/31767/15.

При вирішенні заяви про застосування строків позовної давності суд враховує, що відповідно до матеріалів справи спірна земельна ділянка знаходиться і на час вирішення спору на землях загального користування проїзді, що підтверджується як викопіюваннями з Генерального плану 2005 року, так і з 2019 року. При цьому детальний план території на запитуваній ділянці населеного пункту за весь цей час не розроблявся. Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач не знав та не міг довідатись про передачу проїзду в власність. Відсутні в матеріалах справи докази та не надані такі докази відповідачем, а саме того, що позивачу було відомо про передачу спірної ділянки у власність або він міг дізнатись про таку передачу у встановлений законом строк, оскільки в Генеральному плані села земельна ділянка і на даний час рахується проїздом.

Згідно ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Змістом ст. 79 Цивільного процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно вимог ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 95 ЦПК України - письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

У зв`язку із вищевикладеним, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).

Керуючись ч. 2 ст.14, ч. 2 ст.19 Конституції України, ст.ст.21387,393 ЦК України, ст.ст.1,2,7,51,66,116,118,122,155, ч. 1 ст.126, ст.ст.155,173 ЗК України, ст.ст.3,4,12,13,81,82,263-265,273,280,354 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов керівникаКиєво-Святошинськоїокружної прокуратуриКиївської областів інтересахдержави вособіБорщагівської сільської територіальної громади Бучанського району Київської області до ОСОБА_3 , треті особи: Борщагівська сільська рада Бучанського району Київської області, ОСОБА_4 про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння задоволити.

Витребувати на користь держави в особі Борщагівська сільська рада Бучанського району Київської області з незаконноговолодінняОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,059 га з кадастровим номером 3222486201:01:014:0250.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст виготовлений 20 серпня 2024 року.

СуддяНаталія ПІНКЕВИЧ