Постанова

від 15.08.2024 по справі 342/1287/21

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 342/1287/21

Провадження № 22-ц/4808/822/24

№ 22-ц/4808/849/24

Головуючий у 1 інстанції Федів Л. М.

Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мальцевої Є.Є.,

суддів: Луганської В.М., Фединяка В.Д.,

секретар Петрів Д.Б.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні апеляційні скарги представника відповідача ФОП ОСОБА_1 - адвоката Гнатишака Олега Володимировича на рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 18 березня 2024 року та додаткове рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 03 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особипідприємця ОСОБА_1 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості по заробітній платі, та за зустрічною позовною заявою фізичної особипідприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання до вчинення дій,

в с т а н о в и в:

28 жовтня 2021 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ФОП ОСОБА_1 та просив ухвалити судове рішення, яким визнати незаконним та скасувати наказ фізичної особи підприємця ОСОБА_1 № 01/01 від 17.09.2021 про припинення трудового договору (контракту), звільнення ОСОБА_2 на підставі п.4 ст.40 КзпП України за прогул; поновити його на посаді продавця фізичної особи підприємця ОСОБА_1 ; стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_1 9321 грн. заробітної плати за час вимушеного прогулу; стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_1 117953 грн. заборгованості по заробітній платі та 14406 грн. компенсації за невикористані відпустки за період з 19.02.2020 по 17.09.2021; стягнути з відповідача судові витрати.

Обгрунтовуючи позов, вказував, що з 29.11.2012року був зареєстрований як фізична особа-підприємець та займався роздрібною торгівлею продуктів харчування, напоїв та тютюнових виробів у магазині своїх батьків. У листопаді2015року зареєстрував шлюб з донькою відповідача - ОСОБА_3 .. Вони домовилися з власником приміщення колишньої кузні у АДРЕСА_1 та взяли її у користування. Власними коштами і трудовими зусиллями, з допомогою його батьків зробили магазин, де здійснювали роздрібну торгівлю продуктами харчування та напоями. Оскільки у відповідача не було трудового стажу, який в послідуючому потрібен для призначення пенсії, у жовтні2018року він закрив підприємницьку діяльність, а ОСОБА_1 зареєструвалася, як ФОП. Фактично роздрібна торгівля в магазині в АДРЕСА_1 була їхнім сімейним бізнесом. Він займався всіма справами магазину: облаштуванням приміщення та території, замовленням та доставкою товару, продажем товару, розширенням приміщення для кафе. 19.02.2020року ФОП ОСОБА_1 оформила його продавцем. Фактично ж він продовжував виконувати ті самі обов`язки, що й раніше: їздив за товаром, організовував виїзну торгівлю під час свят, вирішував організаційні питання діяльності магазину. 28.08.2021року він виявив факт подружньої зради дружини та відразу ж переїхав до своїх батьків. ОСОБА_3 подала до суду позовні заяви про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дітей.

29.09.2021 поштою він отримав лист-повідомлення ФОП Чорнописької від 17.09.2021року про те, що вона розриває з ним трудові відносини на підставі ст.40 п.4 КЗпП та просить з`явитися до магазину в АДРЕСА_1 для отримання усіх виплат при звільненні. Разом з листом були надіслані: лист-повідомлення ФОП ОСОБА_1 про звільнення; наказ №01/01 від 17.09.2021 про припинення трудового договору (контракту) на підставі п.4 ст.40 КЗпП України; трудова книжка із записом про звільнення з посади продавця за прогул на підставі п.4 ст.40 КЗпП України; відомості про нараховані при звільненні суми за серпень вересень2021року без підпису відповідача. Позивач вказує, що наказ №01/01 від 17.09.2021року про звільнення його з посади продавця за прогул на підставі п.4 ст.40 КЗпП України винесено відповідачем з грубим порушенням вимог трудового законодавства, зокрема: відповідач жодних пояснень від нього не вимагала, а лише поставила його перед фактом звільнення, надіславши поштою вищеперелічені документи; звільнила за прогул, однак не зазначила, коли саме та протягом якого часу ним допущено прогул;неознайомилаздокументом, яким зафіксовано факт порушення трудового розпорядку. Із самим трудовим розпорядком він також ніколи нев ознайомлений. Вважає, що незаконні дії відповідача є проявом неприязного ставлення до нього особисто внаслідок проблем у сімейному житті з її донькою. Зазначає, що за своїми трудовими обов`язками він мав можливість бути в магазині, або поїхати за товаром чи за іншими потребами магазину. Крім того, зазначає, що наказ про звільнення не містить такої важливої інформації, як підстава звільнення, яка повинна б ствердити, в який спосіб роботодавцем зафіксовано цей так званий прогул. Наказ №01/01 від 17.09.2021року називається «Про розірвання трудового договору (контракту)», однак він не підписував трудовий договір з відповідачем.

Згідно з надісланими йому відповідачем відомостями заробітна плата за серпень2021року становила6138грн., за 13 днів вересня2021року 3627грн. У серпніу ньогобув 31 робочий день, отже всього за два місяці було 44 робочих дні (згідно відомостей відповідача). Отже, розмір середньоденного заробітку становить 9765гнр./44= 221,93 грн. З моменту звільнення з 17.09.2021і до моменту звернення в суд з позовом 28.10.2021пройшло 42 дні, а отже середній заробіток за час вимушеного прогулу становить:221,93 грн.х42 дні=9321грн. Відповідач стверджує, що він був у неї найманим працівником - продавцем, а найманим працівникам належить заробітна плата. Заробітна плата йому не виплачувалася від моменту його працевлаштування. Він працював у відповідача з 19.02.2020року по 17.09.2021року, тобто 19 місяців та 6 днів. Згідно з відомостю відповідача заробітна плата становила6138грн. на місяць. Отже, йому повинно було бути виплачено відповідачем117953грн. (6138 грн.х19 міс.+ 221.93грн.х 6 роб.днів). Позивач вказув, що копія наказу про звільнення йому особисто не вручалася, була направлена йому відповідачем поштою 17.09.2021року, а отримана ним 29.09.2021року, що доводиться трекінгом поштового відправлення №7810301433619 на сайті «Укрпошта».

17 грудня 2021року представником відповідача ФОП ОСОБА_1 ОСОБА_4 подано позовну заяву (зустрічна), в якій представник просив витребувати у відповідача безпідставно вилучені у позивача оригінали відомостей про суми виплат із підписами працівника за період працевлаштування: лютий 2020 року по серпень 2021. В обгрунтування зустрічного позову зазначено, що 17.02.2020 року ОСОБА_2 написав заяву про прийняття на роботу на посаду продавця з 19.02.2020. В цю ж дату позивачем видано наказ №1/2020 К від 17.02.2020 про прийняття відповідача на посаду продавця із 19.02.2020 з окладом 101% мінімальної заробітної плати. 19.02.2020 укладено трудовий договір №1. Наказ про прийняття на роботу погоджений підписом робітника, трудовий договір також ним підписаний. 16.09.2021 складений Акт про встановлення факту відсутності працівника на робочому місці протягом робочого дня, що відповідно до п.6.3 Трудового договору слугувало підставою для розірвання договору, звільнення працівника. 17.09.2021 виданий наказ про звільнення з підстав, передбачених п.4ст.40 КзпП України. Доказом здійснення виплати заробітної плати за весь період працевлаштування позивача є відомості про суми виплати за період з лютого 2020 року по вересень 2021 року з нарахованою заробітною платнею, належними відрахуваннями (ПДФО, військовий збір, пенсійний фонд, він же ЄСВ із суми заробітної плати) та сумою до видачі працівнику. Позивач позбавлена відповідачем права належного здійснення господарської діяльності, зокрема в частині ведення документального трудового обліку нарахування та здійснення фактичних виплат заробітної платні працівнику. Позивач змушена використовувати лише електронні роздруки відомостей про суми виплат без підписів працівника, оскільки відповідач, перебуваючи у сімейних відносинах із дочкою позивача, проживаючи за однією адресою із позивачем, недобросовісно вилучив ряд документів, серед яких: відомості про суми виплат за весь період працевлаштування із власними підписами, свідоцтва про народження внуків позивача та ряд інших. Таке порушення права підлягає судовому захисту в спосіб зобов`язання до вчинення дій: витребування у відповідача безпідставно вилучених у позивача відомостей про суми виплат із підписами працівника за період працевлаштування: лютий 2020 року по серпень 2021 року.

Рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 18 березня 2024 року позов ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_1 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення компенсації за відпустки задоволений частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ ФОП ОСОБА_1 №01/01 від 17.09.2021 про припинення трудового договору (контракту) та звільнення ОСОБА_2 на підставі п.4 ст.40 КЗпП України за прогул.

Поновлено ОСОБА_2 на посаді продавця.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 - 9321 грн. заробітної плати за час вимушеного прогулу, 75154,01 грн. заборгованості по заробітній платі та 7678,76 грн. компенсації за невикористані відпустки за період з 19.02.2020 по 17.09.2021., 5000 грн. понесених витрат на правову допомогу., судовий збір на користь держави у сумі 2422,40 грн.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_1 відмовлено.

В задоволенні зустрічного позовуфізичної ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про зобов`язання до вчинення дій відмовлено.

Додатковим рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 03 квітня 2024 року заяву представника ФОП ОСОБА_1 адвоката Гнатишак О.В. про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 витрати на професійну правову (правничу) допомогу в розмірі 4000 грн.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями, представник відповідачаФОП ОСОБА_1 -адвокат ГнатишакО.В. подав апеляційні скарги. Просить рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 18 березня 2024 року в частині задоволення первісних позовних вимог скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову; скасувати в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення зустрічного позову; додаткове рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 03 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове, про задоволення в повному обсязі заявлених витрат на правову допомогу.

Вказує, що вимогам законності та обґрунтованості оскаржувані рішення не відповідають.

Так, задовольняючи вимогу первісного позову про визнання незаконним та скасування наказу ФОП ОСОБА_1 № 01/01 від 17.09.2021року, суд вказав, що відповідачем під час розгляду справи не доведено та не надано суду належних та допустимих доказів відсутності ОСОБА_6 на роботі. Адже акт про встановлення факту відсутності працівника на робочому місці від 16.09.2021 року (далі Акт), одним із вказаних його підписантів ОСОБА_7 особисто не підписувався, в ньому не зазначено конкретного часу відсутності працівника на роботі, тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що акт про встановлення факту відсутності працівника на робочому місці не є належним доказом прогулу, а також вказав, що відповідачем за первісним позовом не спростовано твердження позивача про виконання ним цілого ряду трудових функцій по забезпеченню роботи магазину. Таким чином, роботодавець не довів факт відсутності позивача за первісним позовом на робочому місці без поважних причин.

Представник апелянта вважає такий висновок безпідставним. Суд першої інстанції порушив процесуальний закон, не надавши правової оцінки тим обставинам, що позивач маніпулював свідком ОСОБА_8 .. Але судом при перевірці доказів проігноровано вимоги процесуального закону - не надано жодної правової оцінки: Листу ППА «Вільхівці» № 102 від 04.11.2022 року; показам свідка ОСОБА_8 з врахуванням інформації, викладеної у Листі; очевидному факту маніпулювання свідком.

Натомість матеріалами справи стверджується, що інші підписанти Акту за наданими показами підтвердили суду і факт відсутності працівника на робочому місці протягом цілого робочого дня, і факт підписання Акту ОСОБА_8 у їх присутності. З оскаржуваного рішення вбачається, що дані покази свідків не викликали будь яких сумнівів у суду. Представник апелянта вважає, що суд також порушив процесуальний закон, не надавши оцінки показам двох інших підписантів при наданні оцінки Акту про встановлення факту відсутності працівника на робочому місці.

В апеляційній скарзі стверджує, що висновок суду про те, що роботодавець не надала доказів того, що трудові обов`язки позивача обмежувалися лише реалізацією товару в магазині, аналогічно як і висновок про те, що роботодавцем не спростовано твердження позивача про виконання ним цілого ряду трудових функцій по забезпеченню роботи магазину, в той час, як працівником визнано ту обставину, що в день прогулу трудові обов`язки він мав виконувати саме в магазині, є безпідставним та неспроможним.

Вважає, що є підстави стверджувати, що роботодавцем під час розгляду справи доведено суду належними та допустимими доказами те, що 16.09.2021 року ОСОБА_2 був відсутній на роботі без поважних причин, що свідчить про незаконність та необґрунтованість висновку суду про те, що роботодавцем порушено порядок звільнення ОСОБА_2 .. Відповідно, через незаконність та необґрунтованість рішення суду про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та поновлення на посаді продавця, не підлягала задоволенню й похідна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Щодо задоволення вимоги первісного позову про стягнення компенсації за невикористані відпустки вказує, що матеріали справи не містять жодного розрахунку позивача, який демонструє вихідні дані та порядок обчислення заявленої суми компенсації, тому суд першої інстанції неправомірно задовольнив таку вимогу.

В спростування задоволення судом першої інстанції вимоги про стягнення заробітної платні за весь період працевлаштування, представник апелянта заявляє, що належний обрахунок розміру заробітної платні із дійсним періодом працевлаштування та вірним розміром зарплати відображають представлені стороною роботодавця в розпорядження суду завірені адвокатом роздруківки щомісячних відомостей з лютого 2020 року по вересень 2021 року та заява роботодавця від 07 лютого 2024 року на виконання вимог протокольної ухвали суду від 22 січня 2024 року (у формі таблиці дані із відомостей одним документом). Однак суд першої інстанції звернув увагу на те, що надані копії не містять підписів працівника ОСОБА_2 про отримання ним заробітної плати у період з лютого 2020 по вересень 2021, тому визнав надані відповідачем копії неналежними доказами виплати працівнику заробітної плати.

Представник апелянта зазначає, що подані в розпорядження суду роздруківки щомісячних відомостей апріорі не можуть бути підписані роботодавцем адже документ в оригіналі може існувати в єдиному примірнику. Щодо витребування у працівника оригіналів відомостей із підписами роботодавця та підписами працівника заявлено зустрічні позовні вимоги. Вірність первинних даних та обраховані до виплати суми - стороною працівника перед судом не спростовувались, саме звідти черпали вихідні дані для вимог позовної заяви, отже вважаються такими, що відповідають правовідносинам сторін. Судом не надано жодної правової оцінки доводам сторони роботодавця, що вимога про стягнення заробітної платні за весь період працевлаштування носить виключно штучний характер, оскільки обставини виплати позивачу заробітної плати підтверджені належними та допустимими доказами.

Не погоджується апелянт, також і з відмовою суду першої інстанції у задоволенні зустрічного позову. Вважає рішення в цій частині таким, що ухвалено з порушенням норм процесуального права неправильним є висновок суду про те, що наданими до зустрічної позовної заяви доказами роботодавець спростовувала вимоги первісного позову, а не доводила зустрічний. Натомість вказує, що зустрічні позовні вимоги є підставними, належать до задоволення, а рішення суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову належить скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення заявлених вимог.

Представник апелянта вважає, що зв`язку з тим, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам цивільного процесуального закону дії судді ОСОБА_9 містять ознаки дисциплінарного проступку, що слугує підставою постановлення судом апеляційної інстанції окремої ухвали.

Стосовно додаткового рішення, представник апелянта зазначає, що, суд частково задовольняючи вимоги, невірно визначився із предметом судового дослідження. Заявлені до стягнення транспортні витрати (витрати на паливо для автомобіля) сторонами Договору про надання правової (правничої) допомоги від 29 листопада 2021 року (з додатками), обумовлено як єдино сталу величину за кожну поїздку до суду, незалежно від дати, від марки автомобіля та виду пального. На виконання вимог Великої Палати Верховного Суду, суд не вправі втручатись у ці договірні правовідносини, поки сторона опонента не надасть доказів на спростування презумпції співмірності заявлених вимог, яких подано не було.

Отже, просить рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 18 березня 2024 року в оскаржуваній частині скасувати з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні первісного позову та про задоволення зустрічного; додаткове рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 03 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове, про задоволення в повному обсязі заявлених витрат на правову допомогу.

Представник ОСОБА_2 адвокат Левенець Л.В. подала відзив на апеляційну скаргу, вказує, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права. З мотивами апеляційної скарги не погоджується.

Представник позивача зазначає, що в ході судового розгляду встановлено, що наказ №01/01 від 17.09.2021 року про звільнення позивача з посади продавця за прогул на підставі п.4 ст.40 КЗпП України винесено відповідачем на підставі акту про встановлення факту відсутності працівника на робочому місці від 16.09.2021 року. Цей документ став єдиною підставою для звільнення позивача, оскільки доказів допущення ним інших порушень трудової дисципліни чи застосування щодо нього інших видів дисциплінарних стягнень під час розгляду справи не здобуто. Отже, зміст та форма цього документу повинні відповідати вимогам закону. Проте, в ході судового розгляду встановлено факт внесення до Акту недостовірних відомостей. Тому висновок суду про те, що акт -неналежний доказ є законним та обгрунтованим.

Щодо обсягу трудових обов`язків позивача, то вони не обмежувалися лише реалізацією товару в магазині. Відповідач не виконала ухвалу суду та не надала на вимогу суду посадову інструкцію позивача у зв`язку з її відсутністю. Таким чином, відповідач не спростувала твердження позивача про виконання ним цілого ряду трудових функцій по забезпеченню роботи магазину: облаштування приміщення та території, замовлення та доставка товару, продаж товару, виїзна торгівля на свята, співпраця з контролюючими органами. Не надала ОСОБА_1 доказів того, що трудові обов`язки позивача обмежувалися лише реалізацією товару в магазині.

Представник позивача зазначає, що ухвалою про відкриття провадження суд зобов`язав відповідача надати довідку про розмір зaробітної плати позивача за весь період роботи та розрахунок компенсації за невикористані відпустки. Інформацію про розмір заробітної плати позивача за весь період роботи та розрахунок компенсації за невикористані відпустки був наданий відповідачем тільки 07.02.2024 року. Після надання цих даних суд детально з`ясував всі обрахунки, що відображено звукозаписом судового засідання. А представлені відповідачем квитанції та довідка про відсутність заборгованості до бюджету лише свідчать, що остання з метою уникнення відповідальності за порушення трудового законодавства, здійснювала відрахування утримань за найманого працівника, та ніяким чином не доводять виплату позивачу заробітної плати.

Жодних доказів виплати позивачу заробітної плати відповідачем до суду не надано. Подані до справи складені нею відомості про ніби-то нарахування йому заробітної плати без підписів як працівника, так і роботодавця, не доводять виплату заробітної плати. Твердження відповідача про вилучення ОСОБА_2 у неї відомостей з підписами про отримання заробітної плати є повністю бездоказовими.

Щодо компенсації за невикористані відпустки, то як вказано у відзиві, за час своєї роботи позивач у відпустці не перебував, компенсації за невикористані відпустки за 2020 та 2021 роки не отримував, доказів протилежного у справі не здобуто. Отже, йому належить компенсація за невикористані відпустки за період роботи з 19.02.2020 року по 17.09.2021 року.

Вимоги зустрічного позову ФОП ОСОБА_1 суперечать вимогам ст.175 ЦПК України та не доведені належними і допустимими доказами. Таким чином, суд першої інстанції законно відмовив у задоволенні зустрічного позову, який по своїй суті є штучним.

Апеляційну скаргу на додаткове рішення Городенківського районного суду від 03.04.2024 року вважає безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. Рішенням Городенківського районного суду від 18.03.2024 року позов ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_1 задоволено частково, а в зустрічному позові ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відмовлено в повному обсязі. Отже, питання розподілу судових витрат вирішено у відповідності до вимог процесуального закону, підстав для ухвалення судом додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу у більшому розмірі немає.

Просить апеляційні скарги представника ФОП ОСОБА_1 - адвоката Гнатишак О.В. на рішення Городенківського районного суду від 18.03.2024 року та додаткове рішення Городенківського районного суду від 03.04.2024 року про стягнення судових витрат залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, до суду не явилися.

Статтею 372 ЦПК Українипередбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача адвоката Гнатишака О.В., який підтримав апеляційні скарги, заперечення представника позивача адвоката Левенець Л.В., перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд приходить до наступного висновку

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає таким вимогам в повному обсязі.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі заяви ОСОБА_2 від 17.02.2020 фізичною особоюпідприємцем ОСОБА_1 17.02.2020 винесено наказ «Про прийняття на роботу ОСОБА_2 » на посаду продавця, з 19.02.2020 з окладом 101% мінімальної заробітної плати. На наказі міститься відмітка, про те, що ОСОБА_2 17.02.2020 ознайомлений із даним наказом (т.1 а.с.52).

19.02.2020 між ФОП ОСОБА_1 , яка діє на підставі свідоцтва про державну реєстрацію, який іменується роботодавець, та ОСОБА_2 , який іменується надалі працівник, укладено трудовий договір №1 (строковий трудовий договір) (т.1 а.с.53-54).

Пунктом 1.1 договору передбачено, що цей договір є строковим трудовим договором. На підставі цього договору виникають трудові стосунки між між працівником і підприємством, які з боку останнього реалізуються роботодавцем.

Відповідно до п.2.2, зокрема підпункту 2.2.1 договору працівник зобов`язується виконувати роботу, передбачену трудовим договору, завданнями роботодавця та посадовою інструкцією.

Пунктами 3.1 та 3.2 договору передбачено, що працівник зобов`язується виконувати правила внутрішнього трудового розпорядку. Особливості режиму робочого часу неповний робочий день з 08:00 -17:00, обідня перерва з 13:00 до 14:00.

Згідно з пунктами 4.1 та 4.2 за виконання обов`язків, передбачених цим договором, працівнику встановлюється посадовий оклад (тарифна ставка) 101% мінімальної заробітної плати на місяць; працівнику надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю: основна 30 днів.

У випадку невиконання чи неналежного виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України та цього договору (п.5.1 договору).

Строк дії договору передбачений п.7.1, в якому зазначено, що цей договір діє з 19 лютого 2020.

16 вересня 2021 ФОП ОСОБА_1 складено акт від 16 вересня 2021 про встановлення факту відсутності працівника на робочому місці. У акті зазначено, що нею складено акт у присутності ОСОБА_10 та ОСОБА_7 про те, що працівник продавець ОСОБА_2 не явився на роботу у четвер 16 вересня 2021. Підписантами вказаного акту зазначено: ФОП ОСОБА_1 , ОСОБА_10 та ОСОБА_7 (т.1 а.с.55).

Наказом ФОП ОСОБА_1 (розпорядження про припинення трудового договору (контракту) №01/01 звільнено 17.09.2021 ОСОБА_2 з посади продавця за прогул, підстава звільнення - п.4 ст.40 КЗпП (т.1 а.с.10).

Листом-повідомлення 17.09.2021, який отримав ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_1 повідомила ОСОБА_2 , що розриває з ним трудові відносини на підставі п.4 ст40 КЗпП. Також у повідомленні вказано, що усі розрахунки та усі компенсаційні виплати, пов`язані із його звільненням, будуть здійснені в строки відповідно до чинного законодавства. Повідомлено ОСОБА_2 про необхідність йому або довіреній особі з`явитись за адресою: АДРЕСА_1 для отримання усіх виплат при звільненні. Роз`яснено, що у разі неявки, сума усіх виплат буде депонована та зберігатиметься у ФОП ОСОБА_1 (т.1 а.с.11).

З трудової книжки ОСОБА_2 встановлено, що 19.02.2020 ОСОБА_2 прийнятий на роботу на посаду продавця ФОП ОСОБА_1 , підстава - наказ №1/2020-к від 17 лютого 2020, 17.09.2021 звільнений з роботи з посади продавця згідно з п.4 ст.40 КЗпП України, підстава наказ №01/01 від 17 вересня 2021(т.1 а.с.8-9).

При зверненні до судуіз вимогою про визнання незаконним та скасування наказу фізичної особи підприємця ОСОБА_1 №01/01 від 17.09.2021 про припинення трудового договору (контракту) і звільнення ОСОБА_2 на підставі п.4 ст.40 КЗпП України за прогул позивач зазначив, що наказ №01/01 від 17.09.2021 винесено відповідачем з грубим порушенням вимог трудового законодавства, оскільки роботодавець належним чином не перевірила та не з`ясувала наявність чи відсутність його на робочому місці 16.09.2021. Крім того зазначив, що він працював продавцем, а також виконував іншу роботу для діяльності магазину, тому міг знаходитися на території, що належить до магазину, міг поїхати за товаром чи за іншими потребами магазину за межі магазину. Трудовий договір не містить відомостей про те, що його трудові обов`язки обмежувалися лише реалізацією товару в магазині.

Розглянувши справу, суд першої інстанції прийшов до висновку, що обставини, викладені позивачем в обгрунтування незаконності його звільнення, знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду, тому є підстави для визнання незаконним наказу про його звільнення і поновлення позивача на роботі.

У відповідності дост. 43 Конституції Українигромадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно дост. 5-1 КЗпП Українидержава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно п. 4 ч. 1ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

У п. 4 ч. 1ст. 40 КЗпПвстановлено право роботодавця обрати стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і у разі, коли прогули мають тривалий характер. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.

Визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Частиною першою статті 148 КЗпП України визначено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення.

У статті 149 КЗпП України визначено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Така процедура є однією з гарантій недопущення безпідставного притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності. Проте, правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 17.09.2021 року наказом ФОП ОСОБА_1 №01/01 звільнено з посади продавця за прогул, підстава п.4 ст.40 КЗпП України.

Причина звільнення позивача - відсутність його на робочому місці протягом робочого дня, про що було складено Акт про встановлення факту відсутності працівника на робочому місці від 16.09.2021.

Акт підписаний роботодавцем ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , ОСОБА_7 ..

В суді першої інстанції свідок ОСОБА_10 підтвердив, що позивач був відсутній на робочому місці 16.09.2021 року. ОСОБА_7 , який разом із ним підписав акт, впродовж дня 16.09.2021 року з 10 год. до 17 год. перебував у магазині його матері ФОП ОСОБА_1 в с.Вільхівці, пив каву, сидів у альтанці, яка розташована на вулиці поблизу магазину, нікуди не відлучався.

Позивач ОСОБА_1 , будучи допитаною в якості свідка, в судовому засіданні пояснила, що акт про відсутність працівника на робочому місці на комп`ютері вдома надрукувала її донька та привезла в магазин, а свідків вона вписала на роботі. Це було близько 18 год. ОСОБА_7 був надворі, вона запросила його в магазин, повідомила, що ОСОБА_2 цілий день немає на роботі та попросила підписати акт.

Однак свідок ОСОБА_7 не підтвердив такі обставини, вказав, що акт про встановлення факту відсутності працівника на робочому місці від 16.09.2021 не підписував. При наданні йому для огляду акту заперечував, що підпис йому належить. Свідок пояснював, що 16.09.2021 року працював підсобником без укладення трудового договору на будівництві, що велося у с.Вільхівці у підприємця Приймака фірмою «Люксмосбуд», та з 08:00 до 18:00 год. перебував на роботі. У магазині ОСОБА_1 є пункт видачі посилок «Нової пошти», де ОСОБА_7 отримував посилки та розписувався у відомостях, тому у відповідача був взірець його підпису.

Такі ж самі пояснення свідок дав суду при повторному допиті в судовому засіданні що він не підписував акт про встановлення факту відсутності працівника на робочому місці від 16.09.2021 року.

Відтак, судом встановлено, що акт про відсутність працівника на робочому місці від 16.09.2021 одним із вказаних підписантів акту ОСОБА_7 особисто не підписувався, то суд прийшов до висновку, що акт про встановлення факту відсутності працівника на робочому місці від 16.09.2021 не є належним доказом, який б підтверджував факт прогулу позивача.

Крім того, в акті не вказаний конкретний час відсутності працівника ОСОБА_2 на робочому місці.

Судом проаналізована позиція відповідача стосовно того, що покази свідка ОСОБА_7 викликають сумнів у їх правдивості, оскільки ППА «Вільхівці», на виконання ухвали суду листом №102 від 04.11.2022 не підтвердило запитуваних судом обставин про виконання робот для нього ОСОБА_7 .. Однак суд відхилив такі заперечення, оскільки свідок ОСОБА_7 був двічі, в судовому засіданні приведений до присяги і попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо не правдиві показання, дав такі ж самі чіткі та послідовні покази, якими повторно заперечив свою причетність до складання та підписання акту про відсутність позивача на роботі. Обставин, які б викликали обгрунтовані сумніви в правдивості його показів, судом не встановлено, той факт, що підприємство не підтвердило офіційно виконання ним робіт у с.Вільхівці, не може спростувати обставин, які він вказав під присягою, оскільки не встановлено жодної причини, яка б могла бути підставою для неприйняття його показів в суді, в той час, як вочевидь, позивач ОСОБА_1 та її родич ОСОБА_10 крім трудових мали певні сімейні відносини з позивачем, які погіршилися перед його звільненням.

В підпункті 2.2.1 наданого строкового трудового договору №1 від 19.02.2020 встановлено, що працівник зобов`язаний виконувати роботу, передбачену трудовим договором, завданнями роботодавця та посадовою інструкцією.

Прогулом вважається відсутність працівника не просто на робочому місці, а на роботі. «Робота» є ширшим за змістом поняття, ніж робоче місце й охоплює підприємство в цілому (Постанова Верховного Суду у справі №522/17702/21 (провадження №61-9913 св22) від 06 лютого 2023 року.

Суд також врахував, що відповідач не надала жодних доказів об`єму трудових обов`язків позивача. Трудовий договір таких відомостей не містить, посадова Інструкція суду не надана. Роботодавець ФОП ОСОБА_1 не довела, що нею вживались заходи щодо з`ясування поважності причин відсутності на роботі позивача - продавця ОСОБА_2 .

Відтак, з урахуванням наданих доказів, суд прийшов до правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів, що роботодавець не довів факт відсутності позивача за первісним позовом на робочому місці (роботі) без поважних причин, а тому не спростував незаконність звільнення позивача.

Надані представником відповідача: витяг з Державного реєстру боржників станом на 20.09.2021, витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.12.2021, довідки відділення поліції №2 м.Городенка Коломийського РВП за результатами розгляду звернення громадянки ОСОБА_3 від 23.09.2021 та 24.09.2021 не спростовують твердження позивача, викладені у позовній заяві.

Відповідно до частини першоїстатті 235 КЗпП Україниу разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимогЗакону України"Прозапобігання корупції"іншою особою,працівник повиненбути поновленийна попереднійроботі органом,який розглядаєтрудовий спір.

Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннямистатті 43 Конституції Українитастатті 240-1 КЗпП Українидає підстави для висновку про те, що за змістом частини першоїстатті 235 КЗпП Українипрацівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Відповідачем під час розгляду справи не доведено належно, що 16.09.2021 ОСОБА_2 був відсутній на (робочому місці) роботі, в тому числі без поважних причин, отже, роботодавцем порушено порядок звільнення ОСОБА_2 на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку з чим суд задовльнив вимоги позивача про скасування наказу про його звільнення і про поновлення позивача на посаді продавця фізичної особи підприємця ОСОБА_1 ..

Доводи апеляційної скарги на рішення в цій частині зводяться до вимог переоцінки доказів, які суд дослідив і дав їм відповідну належну оцінку за правилами статті 89 ЦПК України. Представник відповідача в апеляційній скарзі викладає обставини, які були предметом перевірки суду першої інстанції, проаналізовані судом, висновки суду за результатом їх дослідження є логічними і відповідають вимогам матеріального права і правовим позиціям усталеної судової практики. Тому колегія суддів не може погодитися із аргументами відповідача стосовно невідповідності висновків суду встановленим обставинам, оскільки вони не спростовують висновки суду, зводяться до незгоди із судовим рішенням.

Разом з тим погодитися із оскарженим судовим рішенням в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу неможливо.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21).

Відповідно до правового висновку Верховного Суду у справі № 501/2316/15-ц від 26.08.2020, вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення…) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі. Стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обчислюється, починаючи з дня звільнення особи і закінчується днем її поновлення на роботі.

Звертаючись до суду, позивач в обґрунтування заявлених вимог про стягнення 9321 грн. заробітної плати за час вимушеного прогулу вказує на те, що згідно з відомостями про нарахування заробітної плати за серпень 2021 року його заробіток становив 6138 грн., за 13 днів вересня 2021 року - 3627 грн. Позивач визначив періодом обрахування середньоденної заробітної плати серпень 2021 року ( 31 робочий день) і вересень 2021 року (13 робочих днів). Таким чином, визначив розмір середньоденного заробітку в сумі 221,93 грн ((6318 +3627)): (31+13). З моменту звільнення позивача до моменту звернення до суду 28.10.2021 року пройшло 42 дні, тому позивач вважав, що до сплати йому підлягає сума 9321 грн ( 221,93 грн х 42).

Суд першої інстанціїї погодився з таким розрахунком, задовольнив такі вимоги повністю.

Між тим висновоксуду невідповідає положенням п.2Порядку обчисленнясередньої заробітноїплати,затвердженим постановоюКабінету МіністрівУкраїни від08лютого 1995року №100,згідно зякими середня заробітнаплата обчислюється, виходячиз виплатза останнідва календарнімісяці роботи,що передуютьмісяцю,в якомувідбувається подія,з якоюпов`язана відповіднавиплата.

Зі справи вбачається, що позивач незаконно звільнений у вересні 2021 року отже, подія, з якою пов`язана виплата йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу відбулася у вересні 2021 року. Відтак, для розрахунку середньоденного заробітку у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати необхідно взяти виплати за місяці, що передують вересню за липень і серпень 2021 року.

З матеріалів справи вбачається, що за липень і серпень 2021 року позивачу було нараховано по 6138 грн ( т.2 а.с 167). Тобто, за два вказаних місяці йому нараховано 12276 грн.

Позивач періодом вимушеного прогулу вказав 42 дні, що є обчисленням календарних днів з моменту звільнення до моменту звернення до суду. Погодитися з такою позицією неможливо, оскільки вона не підтверджена матеріалами справи. Для визначення періоду вимушеного прогулу колегія суддів враховує положення трудового договору позивача з роботодавцем, в якому відсутні умови праці у вихідні або святкові дні. Умовами трудового договору визначені тільки особливості режиму робочого часу неповний робочий день з 08:00 -17:00, обідня перерва з 13:00 до 14:00. Відтак, жодних доказів того, що позивач прцював поза межами робочих днів, визначених законом, у справі не міститься.

В липні 2021 року 22 робочих дні, в серпні 2021 року 21 робочий день

Тому колегія суддів для розрахунку середньоденного заробітку позивача виходить з суми заробітку за липень-серпень 2021 року, поділеної на кількість робочих днів ( 12276 грн : (22+21)) , що дорівнює 285,48 грн..

Для розрахунку періоду вимушеного прогулу колегія приймає кількість робочих днів у вересні 2021 року (10днів) після звільнення позивача і в жовтні 2021 року до 28.10.2021 року (19 днів), що складає 29 днів вимушеного прогулу з урахуванням меж позовних вимог.

Відповідно, 285,48 грн х 29 = 8278,92 грн. сума середнього заробітку, що підлягає виплаті позивачу за час вимушеного прогулу.

Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача стосовно неправильності рішення суду у визначенні суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу є обгрунтованими.

За таких обставин, погоджуючись з наявністю у позивача права на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у відповідності до положень статей 374, 376 ЦПК України апеляційний суд змінює рішення в частині суми, що підлягає до стягнення, визначивши її в розмірі 8278,92 грн..

Вирішуючи вимоги позивач про стягнення з відповідача 117 953 грн. заборгованості по заробітній платі, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки ОСОБА_2 не виплачена заробітна плата із моменту працевлаштування, і відповідач нічим це не спростував, то позов в цій частині підлягає частковому задовленню.

Представник відповідача доказом здійснення виплати заробітної плати за весь період працевлаштування позивача вважав відомості про суми виплати періоду з лютого 2020 року та вересень 2021 року зі відображеними: нарахованою заробітною платнею, належними відрахуваннями (ПДФО, військовий збір, пенсійний фонд, він же ЄСВ із суми заробітної плати) та сумою до видачі працівнику. Такими підтверджується нарахування заробітної платні в розмірі погодженому сторонами за Договором (101% мінімальної заробітної плати з врахуванням законодавчих змін у встановленні розміру мішальної заробітної ) та в силу виплати зарплати також і здійснення відповідачем обов`язкових відрахувань саме в межах розмірів/ставок встановлених чинним законодавством, про що в підтвердження зазначеного надав суду копію платіжних документів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно ч. 1ст. 94 КЗпПзаробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 115 КЗпПвизначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця.

За змістом статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У відповідності до ст.265 КЗпП України, саме на роботодавця покладається відповідальність за своєчасну та повну виплату заробітної плати, а також за своєчасне та повне відрахування визначених законом утримань - єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків.

Відповідно до статті 21 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Статтею 24Закону України«Про оплатупраці» визначено,що заробітнаплатавиплачується працівникамрегулярно вробочі дніу строки,встановленіколективнимдоговором абонормативним актомроботодавця,погодженимзвиборним органомпервинної профспілковоїорганізації чиіншимуповноваженим напредставництвотрудовим колективоморганом(авразівідсутності такихорганів-представниками,обранимиіуповноваженими трудовимколективом),аленерідше двохразівнамісяць черезпроміжокчасу,щонеперевищує шістнадцятикалендарнихднів,танепізніше семиднівпіслязакінчення періоду,заякийздійснюється виплата. Уразі,колиденьвиплати заробітноїплатизбігаєтьсяз вихідним,святковимабонеробочим днем,заробітнаплатавиплачується напередодні. Розмірзаробітноїплатиза першуполовинумісяцявизначається колективнимдоговоромабонормативним актомроботодавця,погодженимзвиборним органомпервинноїпрофспілковоїорганізації чиіншимуповноваженимна представництвотрудовимколективоморганом (авразівідсутності такихорганів -представниками,обранимиі уповноваженимитрудовимколективом),але неменше оплатиза фактичновідпрацьований часз розрахункутарифноїставки(посадовогоокладу)працівника.

Виплата заробітноїплати здійснюєтьсяза місцемроботи.Забороняєтьсяпровадити виплатузаробітної платиу магазинахроздрібної торгівлі,питних ірозважальних закладах,завинятком тихвипадків,коли заробітнаплатавиплачуєтьсяпрацюючим уцихзакладахособам.

За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через банки/небанківських надавачів платіжних послуг, які отримали право на відкриття і ведення обслуговування рахунків відповідно доЗакону України"Проплатіжніпослуги",поштовими переказамина вказанийнимирахунок(адресу)з обов`язковоюоплатою цихпослуг зарахунок роботодавця. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Наказом Державного комітету статистики України№ 489від05грудня2008р. затверджено типові форми первинної облікової документації зі статистики праці, в тому числі "Розрахунково-платіжна відомість працівника" (№П-6). При нарахуванні заробітної плати складаєтьсярозрахунково-платіжна відомість, у лівій частині якої відображається нарахована, за видами оплат, основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні й компенсаційні виплати, а також виплати, що не включаються до фонду оплати праці (наприклад, допомога з тимчасової втрати працездатності); у правій частині - виплачена заробітна плата за першу половину місяця; суми утримань із заробітної плати за їх видами (податок на доходи фізичних осіб, військовий збір, ЄСВ, профспілкові внески, аліменти, а також утримання за приписом судових органів та з ініціативи підприємства чи працівника); сума, що належить до видачі працівнику. Постановою НБУ «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» від 29.12.2017 р. № 148визначено, що видача будь-якої готівки з каси (у т.ч. зарплати) проводиться за видатковими касовими ордерами типової або за Відомостями на виплату грошей.

Для перерахування працівнику заробітної плати на його особисту банківську платіжну картку бухгалтерії, окрім грошей, слід подати в банк необхідні документи; попередньо отримати від працівників інформацію про номери їх розрахункових рахунків у банках, назви таких банків та їх МФО. Далі бухгалтерією подається платіжне дорученняна перерахування коштів із рахунка підприємства на відповідний розподільчий рахунок банку (з якого проводитимуть виплату на карткові рахунки працівників). Сплата податків і зборів (ПДФО, військового збору та ЄСВ) із сум заробітної плати є також обов`язком роботодавця, а отже, і на такі операції слід оформити платіжні доручення. Банки приймають документи для перерахування заробітної плати лише за умови подання платіжних доручень про перерахування нарахованих/утриманих податків і зборів із заробітної плати або ж надання документів, що засвідчують попереднє перерахування таких податків (п.п. 3.9, п. 3.10 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.2004 р.№ 22, пп. 168.1.2ПКУ).

Із наданої представником відповідача за первісним позовом Інформації щодо розміру заробітної платні, відпускних та недепонованих розрахункових коштів встановлено:

-згідно пункту 4.1 Трудового договору №1 від 19 лютого 2020 року сторонами погоджено посадовий оклад працівника у розмірі 101 % мінімальної заробітної плати, що відповідно, за період з лютого 2020 по вересень 2021, до виплати становить 83015,11 грн.

-згідно пункуту 4.2 Трудового договору №1 від 19 лютого 2020 року сторонами погоджено 30 днів щорічної оплачуваної відпустки, що відповідно, за період з лютого 2020 по вересень 2021, до виплати становить 9538,83 грн.

В підтвердження виплати позивачу ОСОБА_2 заробітної плати за весь період працевлаштування відповідачем надано роздруківки відомостей про суми виплати періоду з лютого 2020 по вересень 2021 із завіреними копіями (на звороті) платіжних документів в підтвердження сплати ПДФО, військового збору, разом на 20-ти аркушах.

Однак ці документи не містять підписів працівника ОСОБА_2 про отримання ним заробітної плати у період з лютого 2020 по вересень 2021, тому суд вважав обставини його позову стосовно невиплати заробітної плати доведеними.

Будь-яких інших доказів, які б підтвердили виплату позивачу ОСОБА_2 заробітної плати та компенсації за невикористані відпустки, за період з 19.02.2020 по 17.09.2021, суду не надано.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки об`єктивних доказів, які б спростували ці обставини, суду не надано. Доводи апеляційної скарги стосовно вказаних висновків суду аналогічні запереченням в суді першої інстанції проти позову, зводяться до підтримання власної позиції відповідача стосовно необгрунтованості позову, однак будь-яких переконливих доказів суду на підтвердження інших обставин суду не надано.

При розрахунку суми заборгованої заробітної плати суд першої інстанціїї виходив з наданих відповідачем відомостей, в яких зазначені нараховані позивачу суми заробітної плати за весь період роботи, не погодившись з позицією позивача стосовно обчислення суми заробітної плати, виходячи з місячної заробітної плати в розмірі 6138 грн, оскільки позивач не довів це належним чином.

Отже, суд врахував, що заробітна плата, що невиплачена позивачу, складає 83015,11 грн.

Згідно з квитанцією від 06.02.2024 ФОП ОСОБА_1 перерахувала ОСОБА_2 15539,86 грн , призначення : виплата ОСОБА_2 депонованих розрахункових коштів від ФОП Чорнописька.

З наданих відповідачем відомостей про нараховану заробітну плату і відпускні вбачається, що в суму 15539,86 грн входить заробітна плата за серпень 2021 року і вересень 2021 року (4941,1 грн + 2920 грн =7861,1 грн) . Тому виключив вказану суму, отриману позивачем, з загальної суми заборгованості по заробітній платі (83015,11 грн 7861,1 грн ) визначивши до стягнення 75 154,01 грн..

В апеляційній скарзі не наведено інших доводів про невідповідність закону цієї частини рішення, крім тверджень про своєчасні виплати заробітної плати позивачу, які відповідач нічим об`єктивно не підтвердив.

Колегія суддів погоджується з висновками суду в цій частині з урахуванням вищевикладених обставин і норм права.

Перевіряючи рішення в частині стягнення суми компенсації відпускних, які не вплачувалися позивачу, вбачається, що суд першої інстанції виходив з того, що вимога ОСОБА_2 стосовно визначення такої суми в розмірі 14 406 грн не підтверджена, тому частково задовольнив позовні вимоги, врахувавши виплату відповідачем суми 15 539,86 грн, і стягнув на користь позивача 7678,76 грн.

При цьому судом не наведено жодних мотивів, обгрунтувань і розрахунків для таких висновків.

Колегія суддів не може погодитися з рішенням в цій частині, оскільки з розрахунку відповідача, наданому суду першої інстанції, можливо встановити, що сума відпускних 7678,76 грн розрахована відповідачем за весь період роботи позивача (т.2 а.с.168).

Позивачем такі обставини не спростовані. З пояснень представника позивача встановлено, що сума 14 406 грн відпускних була визначена позивачем при зверненні до суду за відсутністю іншої інформації про розмір заробітної плати, крім відомості за серпень 2021 року.

Суд першої інстанціїї не надав оцінки розрахунку спірної суми відпускних, виконаному відповідачем, в той час, як вона відповідає відомостям про заробітну плату позивача за весь пеірод роботи.

Оскільки судом встановлено, що позивач отримав фактично перераховану йому суму 15 539,86 грн, в яку входило нарахування компенсаціїї невиплачених відпускних в розмірі 7678,76 грн, то суд безпідставно стягнув таку ж суму з відповідача, який вже перерахував її позивачу.

Відповідно, на підставі положень ст.ст. 374, 376 ЦПК України, в цій частині рішення підлягає скасуванню з ухваленням рішення про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_2 про стягнення суми компенсації випускних в повному обсязі.

Перевіряючи рішення в частині зустрічного позову, колегія суддів прийшла до наступного.

ОСОБА_1 просила витребувати у відповідача ОСОБА_2 безпідставно вилучені у неї оригінали відомостей про суми виплат із підписами працівника за період працевлаштування: з лютого 2020 по серпень 2021, посилаючись на те, що ОСОБА_2 був у сімейних відносинах із дочкою позивача, проживав за однією адресою із ОСОБА_1 , тому недобросовісно вилучив ряд документів, серед яких і є відомості про суми виплат за весь період працевлаштування із власними підписами, свідоцтва про народження внуків та ряд інших.

Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зокрема, стаття 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно з чужого незаконного володіння.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема, і тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, і який на момент подання позову не є власником цього майна, однак уважає себе таким (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 р. у справі № 522/7636/14-ц). Отже, доведенню підлягає сам факт наявності майна (в даному випадку документів) у позивача та заволодіння ним відповідачем.

В підтвердження заявлених вимог позивач надала завірені примірники Свідоцтв про народження дітей із датою видачі 22.09.2021, диск з 5 відеозаписами, постанову Івано-Франківської прокуратури про доручення здійснення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування від 30.06.2022 та постанову Відділення поліції №1 (м.Снятин) Коломийського районного відділу поліції ГУНП в Івано-Франківській області про закриття кримінального провадження від 08.11.2022.

Судом проаналізовані і відповідно оцінені надані докази.

На відеозаписі зафіксовано конфлікт невстановлених осіб, що відбувається в магазині. Звук відсутній.

Проте, на даних відеозаписах відсутній факт вилучення ОСОБА_2 документів, які просить витребувати у відповідача позивач.

Із постанови Івано-Франківської обласної прокуратури про доручення здійснення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування від 30.06.2022 та постанови Відділення поліції №1 (м.Снятин) Коломийського районного відділу поліції ГУНП в Івано-Франківській області про закриття кримінального провадження від 08.11.2022 виходить, що органом досудового розслідування Відділення поліції №1 (м.Снятин) Коломийського районного відділу поліції ГУНП в Івано-Франківській області проводилось досудове розслідування кримінального провадження №12022096150000043 від 09.05.2022 за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч.1ст.296 КК України, за фактом конфлікту, що мав місце 07.05.2022 року, тобто через 8 місяців після настання подій та обставин, що є предметом судового розгляду.

Доказів про звернення до правоохоронних органів про викрадення чи вилучення у фізичної особи підприємця ОСОБА_1 документів, які просить витребувати у відповідача позивач, позивач не надала.

Тому суд прийшов до висновку, що вказані докази не підтверджують факт вилучення відповідачем ОСОБА_2 оригіналів відомостей про суми виплат із підписами працівника за період працевлаштуванняз лютого 2020 по серпень 2021, а тому не можуть бути належними і достатніми доказами вимог ОСОБА_1 ..

Судом правильно зауважено, що згідно із ст.76,77,81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи апеляційної скарги стосовно цієї частини рішення фактично зводяться до викладення обставин, якими відповідач обгрунтовувала власну зустрічну позовну заяву.

У відповідності до положеньстатті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Колегія суддів вважає, що суд правильно, правомірно відмовив в задоволенні зустрічного позову, і доводи апеляційної скарги не приводять колегію до іншої думки. Відповідач в апеляційній скарзі посилається на обставини, за якими суд мав би припускати факт вилучення ОСОБА_2 спірних документів, приймаючи до уваги негативні стосунки, що склалися між сторонами, в той час, як об`єктивно і однозначно такі факти нічим не підтверджені. Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині зводяться до вимог переоцінки доказів, яким суд першої інстанції дав належну відповідну оцінку.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги на рішення по суті спору є обґрунтованими тільки в частині незаконності рішення стосовно розміру суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу і стягнення суми відпускних на користь позивача. Суд першої інстанції не дотримався вимог норм матеріального та процесуального права, неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, його висновки в цих частинах не відповідають обставинам справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволення вимог про стягнення суми відпускних з ухваленням нового рішення про відмову в позові в цій частині, також рішення підлягає зміні в частині розміру суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням суми, що підлягають стягненню на користь позивача, в розмірі 8278,92 грн, в решті зміні або скасуванню не підлягає. .

У зв`язку із тим, що рішення частково скасовано, і змінено, при цьому колегією суддів вирішено про часткове задоволення вимог позивача в меншому обсязі, ніж було визначено судом першої інстанції, то підлягає зміні рішення в частині судових витрат, а саме в частині стягнення витрат на правничу допомогу на користь позивача.

Позивачем в суді першої інстнції ОСОБА_2 заявлено про витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн..

Статтею 137 ЦПК України, передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

ОСОБА_2 05.11.2021 укладено договір про надання правової допомоги з адвокатом Ігнатюк Л.В. згідно додатку №1 до договору від 05.11.2021 оплата послуг адвоката здійснюється в повній сумі гонорару, розмір якого становить 8000 грн.

05.11.2021 року адвокатом Ігнатюк Л.В. видано ордер на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_2 на підставі Договору про надання правової допомоги №б/н від 05.11.2021 року.

Відповідно до квитанції прибуткового касового ордера №20 від 13.10.2023 та детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом складає 10000 грн.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 заперечував щодо розміру вказаних послуг правової допомоги, оскільки витрати на правничу допомогу відповідача є неспіврозмірними зі складністю справи і підлягають зменшенню.

Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, критерію необхідності та значимості таких дій у справі, суд першої інстанціїї вважав, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 5000,00 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу, оскільки така сума відповідає критерію розумності, співмірності та ґрунтується на вимогах закону.

Позивач рішення не оскаржував.

Згідно з положеннями статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Позивачем при зверненні до суду були заявлені вимоги на суму 141680 грн..

В результаті апеляційного перегляду справи колегія суддів прийшла до висновку про наявність підстав для стягнення загальної суми 83 432,93 грн.. Таким чином, задоволено 59% позовних вимог.

Відповідно, сума витрат на правову допомогу, стягнутих на користь позивача, має бути змінена, виходячи з розрахування 59% від визначеної судом першої інстанціїї суми відшкодування витрат на правничу допомогу, а саме 2700 грн..

Щодо доводів апеляційної скарги на додаткове рішення про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу, колегія суддів встановила наступне.

Пунктом 8 статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Із матеріалів вбачається, що 25 березня 2024 адвокат Гнатишак О.В., в інтересах ФОП ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення.

У обґрунтування заяви про стягнення 57652,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу, представник надав Додаткову угоду до Договору про надання правової (правничої) допомоги від 29 листопада 2021 року та Акт до Договору про надання правової (правничої) допомоги від 29 листопада 2021 року. Пунктом 1 Додаткової угоди до Договору про надання правової (правничої) допомоги від 29 листопада 2021 року визначено, що на виконання вимог п.4.2 Договору про надання правової (правничої) допомоги від 29 листопада 2021 року сторони узгодили, що розмір гонорару у % (відсотковому) вираженні становить 15% від ціни позову, повідомлення-рішення (іншого акту суб`єкта владних повноважень), рішення за яким прийнято уповноваженим органом, як результат виконання Адвокатом доручення клієнта.

У пункті 2 визначено, що на виконання вимог п. 4.7 Договору про надання правової (правничої) допомоги від 29 листопада 2021 року сторони узгодили, що Клієнт відшкодовує Адвокату транспортні витрати: витрати на паливо для автомобіля для поїздок від місця проживання адвоката до Городенківського районного суду Івано-Франківської області для здійснення представництва інтересів Клієнта, із розрахунку 1 300,00 гривень за кожну поїздку.

Згідно з п.3 дана додаткова угода є невід?ємною частиною Договору про надання правової (правничої) допомоги від 29 листопада 2021 року.

Актом до Договору про надання правової (правничої) допомоги від 29 листопада 2021 року передбачено, що

- на виконання вимог п. 4.2 Договору про надання правової (правничої) допомоги від 29 листопада 2021 року, яким сторони узгодили, що розмір гонорару за надання правової (правничої) допомоги, передбаченої п. п. 2.1.5, 2.1.6 цього Договору у справах (спорах), що мають майновий характер, встановлюються у % розмірі від ціни позову, - розмір гонорару Адвокату за надання правової (правничої) допомоги становить: 141 680 х 15 % = 21 252,00 гривень.

- на виконання вимог п. 4.7 Договору про надання правової (правничої) допомоги від 29 листопада 2021 року, яким сторони узгодили, що Клієнт відшкодовує Адвокату транспортні витрати: витрати на паливо для автомобіля для поїздок від місця проживання адвоката до Городенківського районного суду Івано- Франківської області для здійснення представництва інтересів Клісита, із розрахунку 1 300,00 гривень за кожну поїздку було надано наступні послуги щодо забезпечення явки Адвоката до Городенківського районного суду Івано-Франківської області в призначенні судові засідання в дати: 17.12.2021 року, 20.01.2022року, 10.02.2022 року, 21.03.2022 року, 26.04.2022 року, 23.05.2022 року, 09.06.2022 року, 05.07.2022 року, 28.07.2022 року, 25.08.2022 року, 19.09.2022 року, 04.10.2022 року, 24.10.2022 року, 20.12.2022 року, 24.01.2023 року, 13.02.2023 року, 13.02.2023 року, 13.03.2023 року, 27.04.2023 року, 28.06.2023 року, 31.07.2023 року, 25.09.2023 року, 19.10.2023 року, 30.11.2023 року, 20.12.2023 року, 22.01.2024 року, 20.02.2024 року, 18.03.2024 року.

Розмір відшкодування Адвокату транспортних витрат становить 1 300,00 грн. х 28 судових засідань = 36 400,00 гривень.

Тобто, витрати на правничу допомогу складаються з сумм 21 252,00 гривень + 36 400,00 гривень = 57 652,00 гривень, котрі Клієнт зобов?язується оплатити після набрання судовим рішенням законної сили.

Враховуючи те, що первісний позов задоволено частково, а у задоволенні зустрічного відмовив, суд першої інстанціїї прийшов до висновку, що понесені судові витрати за первісним позовом слід покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до вимог п.3 ч.2 статті 141 ЦПК України.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістомстатті137ЦПКУкраїнивитрати,пов`язанізправничоюдопомогою адвоката,несутьсторони,крімвипадків наданняправничої допомогизарахунок держави.Зарезультатами розглядусправи витратина правничудопомогуадвоката підлягаютьрозподілуміж сторонамиразом ізіншими судовимивитратами.Дляцілейрозподілу судовихвитрат: 1)розмірвитратна правничудопомогуадвоката,втому числігонорару адвокатазапредставництво всудітаіншу правничудопомогу,пов`язанузісправою,включаючипідготовкудо їїрозгляду,збірдоказівтощо,атакожвартість послугпомічникаадвокатавизначаються згіднозумовамидоговору пронаданняправничоїдопомоги танапідставівідповідних доказівщодообсягунаданих послугівиконанихробіт таїхвартості,щосплаченаабо підлягаєсплатівідповідноюстороною аботретьоюособою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755\9215\15-ц зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторін тощо (постанова Верховного Суду від 01 вересня 2022 в справі № 640/16093/21).

Верховний Суд у постанові від 25.07.2023 у справі №340/4492/22 прийшов до висновку, що наявність або відсутність заперечень процесуального опонента проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення лише для розв`язання питання про співмірність судових витрат на правову допомогу, заявлених до відшкодування. Водночас, це не впливає на обов`язок перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим критеріям.

Суд перевірив обсяг наданої представником юридичної допомоги, вартість якої адвокат визначив в розмірі 21252 гривень.

Матеріалами справи, а саме протоколами судових засідань, підтверджується участь ОСОБА_4 в двадцяти судових засіданнях, більшість з яких були не довготривалими, судові засідання 30.11.2021, 17.12.2021, 21.03.2022, 19.09.2022, 06.09.2023 відкладені за клопотанням представника відповідачки за первісним позовом ОСОБА_4 , 20.01.2022 судове засідання не відбулось, оскільки з технічних причин неможливо було провести судове засідання в режимі відоконференції за участю представника ОСОБА_4 , 28.07.2022, 18.10.2023 20.12.2023 в судові засідання представник не з`явився, хоча про розгляд справи був належним чином повідомлений, в судові засідання 27.04.2023, 17.05.2023, 08.06.2023 представник не з`явився, подав заяву, щоб продовжити оголошену у судовому засіданні перерву.

У зв`язку з викладеним, з урахуванням пропорційності відхилених за первісним позовом вимог (позов задоволено частково), наданих представником відповідачки за первісним позовом документів, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, участь у судових засіданнях представника, характеру виконаної адвокатом роботи, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також розумності їхнього розміру, характеру та складності справи, прийнявши до уваги заперечення представника позивача за первісним позовом щодо розміру витрат на правничу допомогу, суд вважав, що з позивача за первісним позовом на користь відповідача за первісним позовом слід стягнути 4000 грн. за надання правової (правничої) допомоги.

Вимоги позивача задоволені судом на 59%, у вимогах відповідача за зустрічним позовом відмовлено повністю.

Але разом із тим відповідачу відмовлено у задоволенні власного зустрічного позову немайнового характеру.

Представником позивача було подано заяву про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу відповідача у зв`язку з його неспівмірністю зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на надання послуг та їх обсягу.

Отже, колегія суддів враховує, що судом першої інстанціїї зменшено суму на відшкодування витрат на правничу допомогу з урахуванням принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також розумності їхнього розміру, характеру та складності справи, і з урахуванням заперечення представника позивача за первісним позовом щодо розміру витрат на правничу допомогу до 4000 грн.

Доводи апеляційної скарги відповідача про незаконність зменшення витрат на правничу допомогу і незаконність відмови у відшкодування витрат на транспортні витрати не спростовують висновків суду.

Відтак, в результаті перегляду справи, враховуючи що відповідачем та її представником ОСОБА_4 доведено надання послуг з надання правничої допомоги у заявленому розмірі, докази понесення витрат на правову допомогу в суді першої інстанції відповідають ч.4 ст.137 ЦПК України, враховуючи заперечення іншої сторони щодо розміру таких витрат, і наведені судом мотиви, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про зменшення суми витрат на правничу допомогу з 21252 грн до 4000 грн..

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України розмір судових витрат підлягає зміні у випадку зміни судового рішення, і пропорційно задоволеним вимогам підлягала б зміні сума 4000 грн, визначена судом для відшкодування відповідачу за правову допомогу, але колегія суддів не втручається в рішення суду в цій частині у зв`язку із відсутністю скарги позивача.

Також колегія суддів вважає правильним і обгрунтованим рішення суду стосовно відмови у відшкодуванні адвокату відповідача транспортних витрат в розмірі 36 400 гривень.

Верховний Суд у постанові від 14.09.2022 по справі №509/6250/20 зазначив, що вирішуючи питання про відшкодування витрат стороні, пов`язаних із прибуттям до суду, необхідно виходити з конкретних обставин справи, зважаючи на вид транспорту, яким скористалась особа, а також документи, подані нею на підтвердження здійснення цих витрат. Якщо на підтвердження здійснених стороною витрат, пов`язаних із прибуттям до суду, подано документи щодо проїзду транспортом загального користування, то такі витрати повинні бути відшкодовані у розмірі вартості квитка, з урахуванням обмежень, встановлених чинним законодавством. Такі витрати також можуть бути відшкодовані у розмірі витрат на пально-мастильні матеріали, з урахуванням встановлених норм за 1 кілометр пробігу, якщо вони підтверджені документально.

Норми витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті затвердженонаказом Міністерства транспорту України від 10 лютого 1998 року № 43і призначені для планування потреби підприємств, організацій та установ в паливно-мастильних матеріалах і контролю за їх витратами, ведення звітності, запровадження режиму економії і раціонального використання нафтопродуктів, а також можуть застосовуватись для розроблення питомих норм витрат палива.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20), від 02 червня 2021 року у справі № 379/1437/18 (провадження № 61-11751св20).

Представником відповідача такі обставини не наведені, докази не надані, тому перевірити обгрунтованість подібних вимог неможливо, про що цілком правильно вказано судом.

Доводи апеляційної скарги про те, що компенсація транспортних витрат обумовлена договором з клієнтом, і суд не вправі втручатися в такі правовідносини, а зобов`язаний ухвалити рішення на підставі домовленості адвоката з клієнтом, не є слушними, оскільки не грунтуються на нормах процесуального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що додаткове рішення суду скасуванню або зміні не підлягає.

Оскільки апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення першої інстанції скасуванню і зміні в оскарженій частині, то у відповідності до положень статті 141 ЦПК України апеляційний суд змінює розподіл судових витрат за розгляд справи в суді першої інстанції, вирішує питання про стягнення судового збору за апеляційний перегляд справи.

Так, враховуючи, що апеляційним судом відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення суми компенсації відпускних, то розмір судового збору, що підлягав стягненню з ОСОБА_1 на користь держави за розгляд справи в суді першої інстанціїї, необхідно зменшити до 1332 грн., а також компенсувати ОСОБА_1 витрати на судовий збір в розмірі 908 грн за апеляційне оскарження рішення за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, оскільки відповідачем при оскарженні рішення оплачено 908 грн судового збору за кожну матеріальну вимогу.

Стосовно тверджень апеляційної скарги про те, що в діях судді суду першої інстанції, що ухвалив рішення, містяться ознаки дисциплінарного проступку у вигляді істотного порушення вимог цивільного процесуального закону, допущення грубої недбалості та порушення прав людини на справедливий суду, тому є підстави для винесення окремої ухвали, то колегія суддів зауважує наступне.

Відповідно дочастини першоїстатті 124Конституції Україниправосуддя вУкраїні здійснюєтьсявиключно судами.Судді,здійснюючи правосуддя,є незалежнимита керуютьсяверховенством права(частинаперша статті129Конституції України).Виключно законамиУкраїни визначаютьсясудоустрій ісудочинство.Порядок здійсненняправосуддя регламентуєтьсявідповідним процесуальнимзаконодавством України.Процесуальні актиі діїсуддів,які стосуютьсявирішення питаньпідвідомчості судамспорів,порушення івідкриття справ,підготовки їхдо розгляду,судовий розглядсправ упершій інстанції,в касаційномуі наглядовомупорядку таприйняття уних судовихрішень належатьдо сфериправосуддя іможуть бутиоскаржені лишев судовомупорядку відповіднодо процесуальногозаконодавства України.Позасудовий порядокоскарження актіві дійсуддів,які стосуютьсяздійснення правосуддя,неможливий (РішенняКонституційного СудуУкраїни від23травня 2001року №6-рп/2001).

Доводи апеляційної скарги представника відповідача частково є підставними, і колегія суддів у зв`язку з цим використала повноваження, передбачені статтями 374, 376 ЦПК України, а в решті зводяться до незгоди із оскарженим судовим рішенням. Суддя не має притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону (пункт 22 Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи 14 жовтня 2015 року). Не може вважатись умисним порушенням норм права чи неналежним ставленням судді до службових обов`язків тлумачення процесуального закону та позиція суддів щодо обґрунтування ухваленого ним судового рішення. Колегією суддів не встановлено в діях судді ознак таких порушень.

Керуючись ст.ст.367,368,374, 376,381,382,383 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Гнатишака Олега Володимировича на рішення Городенківського районного суду від 18 березня 2024 року задовольнити частково.

Рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 18 березня 2024 року змінити в частині розміру стягнутої з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу та судових витрат, скасувати в частині стягнення суми компенсації 7678,76 грн за невикористані відпустки.

Стягнути з фізичної особипідприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 8278,92 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до фізичної особипідприємця ОСОБА_1 про стягнення компенсації за невикористані відпустки за період з 19.02.2020 по 17.09.2021 в розмірі 14406 грн..

Це ж рішення змінити в частині розподілу судових витрат

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2750 грн понесених витрат на правову допомогу, на користь держави судовий збір у сумі 1332 грн.

В решті залишити рішення без змін.

Компенсувати ОСОБА_1 витрати на судовий збір в розмірі 908 грн за апеляційне оскарження рішення за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Гнатишака Олега Володимировича на додаткове рішення від 03 квітня 2024 року залишити без задоволення.

Додаткове рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 03 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і підлягає касаційному оскарженню протягом тридцяти днів з дня складенняповного судового рішення.

Повний текст постанови складений 19 серпня 2024 року.

Судді Є.Є. Мальцева

В.М. Луганська

В.Д.Фединяк