Рішення

від 07.08.2024 по справі 914/2974/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.08.2024 Справа № 914/2974/23

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу

за позовом: Першого заступника керівника Золочівської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі

позивача: Департаменту соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут»

до відповідача-2: Комунального закладу Львівської обласної ради «Підкамінський психоневрологічний інтернат»

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Львівська обласна рада

за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Управління майном спільної власності Львівської обласної ради

про: визнання недійсною додаткової угоди, стягнення 283 859,29 грн.,

представники:

прокурор: Панькевич Р.В.,

позивача: не з`явився,

відповідача-1: Стернюк В.А.,

відповідача-2: Чумак М.М.,

третьої особи-1: не з`явився,

третьої особи-2: не з`явився,

ВСТАНОВИВ

05.10.2023р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Першого заступника керівника Золочівської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі позивача: Департаменту соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» про визнання недійсною додаткової угоди, стягнення 283 859,29 грн.

З 09.10.2023р. до 13.10.2023р. суддя Король М.Р. перебувала на навчанні в Національній школі суддів України.

16.10.2023р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 08.11.2023р.; викликати учасників справи у підготовче засідання.

Вказаною ухвалою суду залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, а саме: Львівську обласну раду, Управління майном спільної власності Львівської обласної ради та Комунальний заклад Львівської обласної ради «Підкамінський психоневрологічний інтернат».

Хід розгляду справи відображено в ухвалах суду та протоколах судового засідання.

06.11.2023р. на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№26893/23).

10.11.2023р. від позивача через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив (вх.№27438/23).

28.11.2023р. від Комунального закладу Львівської обласної ради «Підкамінський психоневрологічний інтернат» через систему «Електронний суд» надійшла заява про розгляд справи без участі представника (вх.№29126/23).

28.11.2023р. на електронну адресу суду відповідачем-1 подано клопотання (вх.№4762/23) про зупинення провадження у справі до вирішення Великою Палатою Верховного Суду справи №922/2321/22.

Ухвалою від 29.11.2023р. провадження у справі №914/2974/23 зупинено до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №922/2321/22.

Ухвалою від 12.02.2024р. провадження у справі №914/2974/23 поновлено, підготовче засідання призначено на 06.03.2024р., явку учасників справи визнано обов`язковою.

21.03.2024р. від Львівської обласної ради через систему «Електронний суд» надійшла заява про розгляд справи без участі представника (вх.№8080/24).

02.04.2024р. через систему «Електронний суд» відповідачем-1 подано клопотання (вх.№1288/24) про зупинення провадження у справі до вирішення Великою Палатою Верховного Суду справи №925/1133/18.

17.04.2024р. на адресу суду відповідачем-1 подано додаткові письмові пояснення (вх.№10559/24).

Протокольною ухвалою суду від 17.04.2024р. відмовлено в задоволенні клопотання відповідача-1 про зупинення провадження у даній справі до прийняття рішення Великою Палатою Верховного Суду у справі №925/1133/18.

Як слідує з ухвали Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023р. у справі №925/1133/18, прокурор виступив в інтересах держави, як самостійний позивач у спорі про визнання незаконним і скасування рішення Черкаської міської ради, а також визнання недійсними змін до Договору оренди землі.

Натомість, у межах даної справи заступник керівника окружної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі позивача: Департаменту соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації, а не як самостійний позивач у спорі, у зв`язку з чим правовідносини в даній справі та справі №925/1133/18 не є подібними.

30.04.2024р. через систему «Електронний суд» відповідачем-1 подано додаткові письмові пояснення (вх.№111729/24).

01.05.2024р. через систему «Електронний суд» прокурором подано до суду клопотання (вх.№1736/24), в якому останній просить суд повернутися до стадії підготовчого провадження та залучити співвідповідача у справі, а саме Комунальний заклад Львівської обласної ради «Підкамінський психоневрологічний інтернат».

15.05.2024р. в судовому засіданні суд постановив протокольну ухвалу відповідно до якої ухвалив повернутись до стадії підготовчого провадження у даній справі.

Ухвалою від 15.05.2024р. залучено до участі у справі в якості співвідповідача Комунальний заклад Львівської обласної ради «Підкамінський психоневрологічний інтернат», підготовче засідання відкладено на 29.05.2024р.

27.05.2024р. через систему «Електронний суд» прокурором подано додаткові письмові пояснення (вх.№14172/24).

28.05.2024р. на електронну адресу суду відповідачем-1 подано клопотання (вх.№14220/24) про відкладення підготовчого засідання.

11.06.2024р. на електронну адресу суду відповідачем-1 подано клопотання (вх.№15524/24) про відкладення підготовчого засідання.

12.06.2024р. в підготовчому засіданні суд постановив протокольну ухвалу, відповідно якої ухвалив: закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 03.07.2024р.

21.06.2024р. на електронну адресу суду відповідачем-1 подано клопотання (вх.№16408/24) про відкладення судового засідання.

06.08.2024р. через систему «Електронний суд» відповідачем-1 подано клопотання (вх.№2968/24), в якому останній просить повернутись до стадії підготовчого провадження, зупинити провадження у справі №914/2974/23 до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейнір Бізнес Груп» щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів абзацу першого частини третьої, абзаців першого, другого, третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII.

Протокольною ухвалою суду від 07.08.2024р. відмовлено в задоволенні клопотання відповідача-1 про повернення до стадії підготовчого провадження та про зупинення провадження у даній справі.

Згідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках: об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

При цьому, суд зазначає, що зупинення провадження у справі, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, матиме наслідком затягування судового процесу та призводитиме до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

А тому, в задоволенні клопотання відповідача-1 про повернення до стадії підготовчого провадження та зупинення провадження у справі слід відмовити.

Позиція прокурора: стверджено про те, що всупереч інтересів держави, без будь-яких належних на те підстав, в порушення положень договору, п.2 ч.5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції чинній на момент укладання додаткової угоди №1 від 27.05.2021р.) укладено зазначену додаткову угоду, якою суттєво підвищено ціну на предмет договору, а саме на 31%.

Позиція позивача: позовні вимоги підтримано.

Позиція відповідача-1: вказано на те, що протягом 2021 року постійно відбувались коливання цін на ринку природного газу в сторону збільшення, що підтверджується ціновими довідками. Крім того, вважає, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор, який не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Позиція відповідача-2: проти позову не заперечив.

Позиція третьої особи-1: позовні вимоги підтримує в повному обсязі, подано заяву про розгляд справи без участі представника.

Позиція третьої особи-2: письмових пояснень не подано.

За результатами дослідження наданих доказів та матеріалів справи, пояснень представників учасників справи, суд встановив наступне:

Комунальним закладом «Підкамінський психоневрологічний інтернат» проведено відкриті торги щодо закупівлі 80 тис.куб.м. газового палива (природній газ) ДК 021:2015:09120000-6 - Газове паливо, з очікуваною вартістю 720 000,00 UAH.

Оголошення про проведення відкритих торгів оприлюднено в мережі Інтернет на веб-сайті «Prozorro» за ідентифікатором UA-2021-01-22-002914-с.

За результатами проведення торгів переможцем вказаного аукціону визначено ТзОВ «Львівгаз збут» з остаточною пропозицією 600 800,00 UAH з ПДВ, тому 08.04.2021р. Комунальний заклад «Підкамінський психоневрологічний інтернат» та ТзОВ «Львівгаз збут» укладено договір на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41ВВ797- 5604-21 (далі - договір).

Відповідно до Розділу І договору, предметом вказаного договору є газ з річним плановим обсягом постачання - до 80 тис.куб.м.

Згідно з пунктом 3.2 договору, ціна 1 тис. куб. м. природнього газу складає 6258,33 грн. (тобто, 1 куб.м. - 6,26 грн.), з податком на додану вартість становить 1251,67 грн, всього 7510 грн. (тобто, 1 куб.м. - 7,51 грн.) з урахуванням компенсації вартості послуги доступу до потужності.

У подальшому між Комунальним закладом «Підкамінський психоневрологічний інтернат» та ТзОВ «Львівгаз збут» укладено додаткову угоду №1 від 27.05.2021р. до вищезазначеного договору, згідно умов якої сторони дійшли згоди змінити п.3.2 істотні умови договору, збільшивши суму за 1000 куб.м. до 8 199,22 грн. (тобто, 1 куб.м. - 8,20 грн.), крім того ПДВ - 1 639,84 грн., та всього з ПДВ - 9 839,06 грн. (тобто, 1 куб.м. - 9,84 грн.).

Як вказано вище, додатковою угодою №1 від 27.05.2021р. до договору, ціна за одиницю товару була збільшена на 31% (6,26 грн./8,20 грн. - ціна за 1 куб.м. природного газу, без податку на додану вартість; з урахуванням ПДВ - 7,51 грн./9,84 грн.).

Таким чином, внаслідок укладення додаткової угоди №1 від 27.05.2021р. ціну за 1 куб. м. газу збільшено з 6,26 грн. до 8,20 грн. (з ПДВ 7,51 грн./9,84 грн.), тобто на 1,94 грн. (з ПДВ на 2,33 грн.), що на 31 % більше від первинної ціни, а кількість товару визначеної сторонами у договорі не зменшено. (розрахунок коливання ціни за 1 куб.м. газу: (8,2- 6,26)/6,26*100=31(%) або суми з ПДВ (9,84-7,51)/7,51*100=31(%))

На підтвердження зміни цін на природний газ ТзОВ «Львівгаз збут» надавались Комунальному закладу «Підкамінський психоневрологічний інтернат» цінові довідки ДП «Держзовнішінформ» №122/335 від 20.05.2021р. та Львівської ТПП від 20.05.2021р. №19-09/438.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги прокурора підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із абзацом 1 частини першої статті 216 цього ж Кодексу, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у статті 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того, щоби визнати той чи інший правочин недійсним, позивач у справі має довести, що такий правочин саме у момент його укладання, зокрема, суперечив ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 5 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність та пропорційність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників та рівне ставлення до них; об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Відповідно до пункту 8 частини 2 статті 22 Закону України «Про публічні закупівлі», тендерна документація має містити проект договору про закупівлю з обов`язковим зазначенням порядку змін його умов.

У частині 4 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (у редакції від 23.01.2021р.) істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

У постановах Верховного Суду від 09.06.2022р. у справі № 927/636/21 та від 07.12.2022р. у справі № 927/189/22 викладений правовий висновок про те, що зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

Чинне законодавство не передбачає переліку документів, які можуть підтверджувати факт коливання цін. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що частина п`ята статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» дає можливість змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10 % та має на меті запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника. Разом з тим ця норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним і збитковим. Документи щодо коливання ціни повинні підтверджувати, чому відповідне підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору за ціною, запропонованою замовнику на тендері та/або чому виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним (подібна за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019р. у справі № 915/346/18, від 12.02.2020р. у справі № 913/166/19, від 21.03.2019р. у справі №912/898/18, від 25.06.2019р. у справі № 913/308/18, від 12.09.2019р. у справі № 915/1868/18).

У постанові від 12.09.2019р. у справі № 915/1868/18 Верховний Суд наголосив на тому, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених Законом.

Отже, навіть за умов погодження сторонами договору можливості зміни ціни електричної енергії шляхом укладання додаткових угод факт укладання договору за результатами проведення процедури закупівлі встановлює обмеження, визначені Законом. Зокрема, ціна на електричну енергію може збільшуватись у разі, коли коливання ціни на ринку обґрунтоване та документально підтверджене, якщо це не робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим та не може перевищувати збільшення ціни за одиницю товару більш ніж на 10%. Такий висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 16.02.2023р. у справі №903/383/22.

Натомість, як встановлено судом, внаслідок укладення додаткової угоди №1 від 27.05.2021р. ціну за 1 куб. м. газу збільшено з 6,26 грн. до 8,20 грн. (з ПДВ 7,51 грн./9,84 грн.), тобто на 1,94 грн. (з ПДВ на 2,33 грн.), що на 31 % більше від первинної ціни, а кількість товару визначеної сторонами у договорі не зменшено. (розрахунок коливання ціни за 1 куб.м. газу: (8,2- 6,26)/6,26*100=31(%) або суми з ПДВ (9,84-7,51)/7,51*100=31(%)).

При цьому, надані ТзОВ «Львівгаз збут» перед укладенням додаткової угоди цінові довідки на підтвердження факту коливання цін не обґрунтовують, чому відповідне підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору за ціною, запропонованою замовнику на тендері та/або чому виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним, та що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання тендерної пропозиції). До того ж, відповідні довідки не можуть бути підставою для збільшення ціни за одиницю товару в сукупному більше, ніж на 10%, від визначеної у договорі ціни.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2024р. у справі №922/2321/22, у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто, під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання недійсною додаткової угоди №1 від 27.05.2021р. до договору на постачання природного газу №41ВВ797-5604-21 від 08.04.2021р., укладеного Комунальним закладом Львівської обласної ради «Підкамінський психоневрологічний інтернат» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут», такою, що не породжує жодних правових наслідків для сторін, оскільки дана угода суперечить пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.10.2023р. у справі №903/742/22.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» на користь Департаменту соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації безпідставно надмірно сплачені кошти в сумі 283 859,29 грн., із посиланням на статтю 216 ЦК України, частину 1 статті 670 ЦК України, частину 2 статті 208 ГК України, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до частини 1 статті 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Згідно із частиною першою статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 ЦК України, положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Оскільки спірна додаткова угода №1 від 27.05.2021р. до договору на постачання природного газу №41ВВ797-5604-21 від 08.04.2021р. підлягає визнанню недійсною та відповідно, не породжує правових наслідків, підстава для оплати поставленого природного газу за ціною, встановленою у додатковій угоді, фактично відпала, а тому ТзОВ «Львівгаз збут» має обов`язок повернути грошові кошти в частині збільшеної ціни товару за недійсною додатковою угодою, як безпідставно набуте майно, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.

Таке правозастосування узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладено у постанові від 24.01.2024р. у справі №922/2321/22.

При цьому, в указаній постанові прокурор у подібних правовідносинах також просив стягнути безпідставно та в надмірній сумі сплачені бюджетні кошти на підставі частини 1 статті 670 ЦК України в результаті укладення сторонами з порушенням вимог закону додаткових угод, якими незаконно збільшено ціну товару. У той же час, за висновками Великої Палати Верховного Суду, безпідставно одержані відповідачем грошові кошти, підстава набуття яких відпала, підлягають поверненню згідно з приписами статей 216, 1212 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від у справі №904/5726/19, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1)суд знає право; 2)суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3)суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).

Відтак, суд дійшов висновку про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» 283 859,29 грн. безпідставно набутих коштів.

Щодо заперечень ТзОВ «Львівгаз збут» із приводу відсутності повноважень на представництво інтересів держави в особі Департаменту соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації прокурором, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідно до статті 170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Отже, держава у цивільних (господарських) правовідносинах діє через органи державної влади.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається, як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних, правовідносинах. Тому, у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновок, який викладено у постанові від 06.07.2021р. у справі №911/2169/20, від 20.07.2022р. у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022р. у справі № 923/199/21.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Частиною другою статті 10 цього Закону передбачено, що обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Частинами другою, четвертою статті 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм, контролюють їх виконання. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

Згідно зі статтею 172 ЦК України, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до Розділу 1 Положення про Інтернат (п.п.1.2), галузеве управління Інтернатом здійснюється Департаментом соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації з урахуванням відповідних рішень Львівської обласної ради.

До компетенції Департаменту ЛОДА належить здійснення фінансування Інтернату, затвердження кошторису, контроль за ефективністю використання матеріальних і трудових ресурсів (п.п. 9.3.6 Положення про Інтернат).

Відповідно до п.п.8.5., 8.6. Положення про Департамент ЛОДА, останній відповідно до визначених повноважень вносить пропозиції щодо проекту обласного бюджету; забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів.

З огляду на те, що закупівля за оспорюваною додатковою угодою до договору здійснювалась за бюджетні кошти, саме завданням позивача, як органу місцевого самоврядування, є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема, шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування Інтернатом незаконного правочину, може порушувати економічні інтереси територіальної громади.

Близькі за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №905/1907/21, у постановах Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №905/1907/21, від 22.08.2023р. у справі №924/564/22, від 22.12.2022р. у справі № 904/123/22, від 26.10.2022р. у справі № 904/5558/20.

З урахуванням здійснення Департаментом галузевого управління Інтернатом, безпосереднього фінансування Інтернату, будучи головним розпорядником коштів, виділених Інтернату у 2021 році на закупівлю енергоносіїв (в тому числі, природного газу), Департамент ЛОДА у наведених спірних правовідносинах діє від імені однієї сторони означених договірних правовідносин, якій саме були виділені бюджетні кошти на закупівлю природного газу - Комунальному закладу «Підкамінський психоневрологічний інтернат».

Слід зазначити, що Комунальний заклад «Підкамінський психоневрологічний інтернат», як сторона договорів розпоряджався не власними коштами, а коштами держави, які виділялись Інтернату головним розпорядником виділених бюджетних коштів - Департаментом ЛОДА, призначених для закупівлі Інтернатом природного газу. І таке розпорядження було неефективним, здійсненим на шкоду інтересам держави та всіх платників податків до бюджету з порушенням норм Закону «Про публічні закупівлі» та засад цивільного законодавства (добросовісного користування правами).

У постанові від 26.05.2020р. у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Як встановлено судом, Золочівською окружною прокуратурою в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру» через запити від 13.01.2023р. №14.54/05-45-157ВИХ-23, від 07.09.2023р. №14.54/05-45-3556ВИХ-23 повідомлено Департамент ЛОДА про наявність факту порушення інтересів держави, та листом від 27.09.2023р. № 14.54/05-45-3838ВИХ-23 повідомлено про намір звернення окружної прокуратури до суду із відповідною позовною заявою.

У відповідь, листами від 25.01.2023р. № 20-348/0/2-23, та від 22.09.2023р. № 20-8315/0/2-23 Департамент ЛОДА повідомив, що у зв`язку із відсутністю документів, що підтверджують зазначені обставини, та відсутності бюджетних призначень на оплату судового збору, не зможуть забезпечити ефективний та своєчасний захист порушених прав. Пропонують розглянути Золочівською окружною прокуратурою можливість вжиття заходів представницького характеру.

Відтак, Департамент ЛОДА, будучи компетентним органом, головним розпорядником бюджетних коштів для закупівлі Інтернатом природного газу, що є стороною спірних правовідносин, був обізнаний про порушення вимог чинного законодавства у сфері публічних закупівель за наслідками укладення оспорюваної додаткової угоди до договору поставки, мав повноваження для звернення до суду із відповідною позовною заявою, але не вжив жодних заходів протягом розумного строку.

Вказане свідчить про те, що у прокурора у даному випадку виникло не лише право, але й обов`язок здійснити захист інтересів держави відповідно до вимог ст.131-1 Конституції України, ст.23 Закону України «Про прокуратуру» та ст.53 ГПК України.

Таким чином, суд дійшов висновку про дотримання прокурором передбаченої статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» процедури для здійснення представництва інтересів держави в суді, враховуючи що Департамент ЛОДА належним чином не здійснив захист інтересів територіальної громади в спірних правовідносинах.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

З огляду на викладене, правові підстави для залишення позову без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України відсутні.

Суд також враховує висновки, наведені в рішенні ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).

Відповідно до статті 73 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:

Понесені прокурором витрати по оплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача-1 та відповідача-2 пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Визнати недійсною додаткову угоду №1 від 27.05.2021р. до договору на постачання природного газу №41ВВ797-5604-21 від 08.04.2021р., укладеного Комунальним закладом Львівської обласної ради «Підкамінський психоневрологічний інтернат» (місцезнаходження: Україна, 80670, Львівська обл., Золочівський р-н, селище міського типу Підкамінь(з), вул.Нагірна, будинок 11; ідентифікаційний код 03188926) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» (місцезнаходження: Україна, 79039, Львівська обл., місто Львів, вул.Шевченка Т., будинок 111А; ідентифікаційний код 39594527).

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» (місцезнаходження: місцезнаходження: Україна, 79039, Львівська обл., місто Львів, вул.Шевченка Т., будинок 111А; ідентифікаційний код 39594527) на користь Департаменту соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації (місцезнаходження: Україна, 79016, Львівська обл., місто Львів, вул.Митрополита Андрея, будинок 10; ідентифікаційний код 25254902) кошти в сумі 283 859,29 грн.

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» (місцезнаходження: Україна, 79039, Львівська обл., місто Львів, вул.Шевченка Т., будинок 111А; ідентифікаційний код 39594527) на користь Львівської обласної прокуратури (місцезнаходження: Україна, 79005, Львівська обл., місто Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19; ідентифікаційний код - 02910031) 3 406,32 грн. судового збору.

5.Стягнути з Комунального закладу Львівської обласної ради «Підкамінський психоневрологічний інтернат» (місцезнаходження: Україна, 80670, Львівська обл., Золочівський р-н, селище міського типу Підкамінь(з), вул.Нагірна, будинок 11; ідентифікаційний код 03188926) на користь Львівської обласної прокуратури (місцезнаходження: Україна, 79005, Львівська обл., місто Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19; ідентифікаційний код - 02910031) 2 147,20 грн. судового збору.

6.Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повний текст рішення складено 19.08.2024 р.

Суддя Король М.Р.